Мій рідний край

Точка на карті. Село Безбородькове відзначило своє 230-річчя

Звідки назва Безбородькове? Трохи історії. Колись ці землі були густо вкриті запорозьким зимівниками. А потім цариця Січ скасувала й почалася роздача запорозьких земель. 15 тисяч десятин у межиріччі Комишуватої Сури та Тритузної одержав один з найбільших землевласників Російської імперії граф Олександр Андрійович Безбородько (1747—1799). Назва села увічнила його прізвище. Син генерального писаря навчався в Київській духовній академії. А драматичного для України 1775 року розпочав кар’єру при царському дворі як секретар Катерини II з прийому скарг. Висунувся на найвищі пости. Написав чотири сотні царських указів. Самостійно вивчав іноземні мови, лишив низку історичних творів. Після смерті Катерини ІІ граф розбирав папери померлої і єдиний з усіх наближених до цариці зберіг до кінця життя прихильність її норовливого сина імператора Павла І.

Андрусик
Безрукавый
Борисенко
Волошин
Колесник
Савельев
Савчак
Свистунов
Сиволоб
Сторчак
Чугуев

http://zorya.org.ua/p/31481?lang=uk#ixzz2m3NUCO9Z

А слабо о Николаевки Синельниковых, Екатеринославского уезда?

Точка на карті: Волоське

Валахи на Днепропетровщине

За тридцять кілометрів від обласного центру вниз за течією Дніпра в мальовничому місці Дніпропетровського району розташувалося велике гарне село Волоське. Живуть у ньому нащадки вихідців з Молдавії. Як же потрапили вони у центр України? Чи вдалося їм протягом двох з половиною століть відірваності від рідного краю зберегти національні риси? Який сьогоднішній день села над Дніпром?

Новітня історія села починається в 1769 році. Запорізькі козаки під час одного з нападів на володіння Оттоманської імперії (до складу якої в ті часи входила Волощина) взяли в полон ціле село молдаван разом зі священиком Ісааком Біцом. Вони й були поселені на правому березі Дніпра за 18 верст від майбутнього губернського центру Катеринослава (нині — Дніпропетровськ). В українському степу працьовиті волохи (молдавани) призвичаїлися обробляти землю, випасати худобу, а на Дніпрі — рибалити.

У середині XIX століття в цих краях побував відомий український і російський етнограф та письменник Олександр Афанасьєв-Чужбинський, який товаришував з Тарасом Шевченком. Ось що писав він про це село в своїй книзі «Поїздка до Південної Росії. Нариси Дніпра»: «Село Волоське, що розкинувся в долині над двома порогами, дуже мальовниче за своїм місцем розташування. Населено первісно волоськими родинами, а згодом у нього прийшло багато малоросів, переважно з Полтавської губернії, заходили сюди і селяни Київської та Волинської. Волохи, втім, і тепер тримаються колишнього селища і займають середину села побіля церкви. Народ добрий, з успіхом займається землеробством, але переважно славиться вмінням швидко і відмінно стригти іспанських овець. Мистецтво їхнє славиться далеко, так що багато купців і поміщиків запрошують їх не тільки в далекі повіти Катеринославської губернії, але і в Полтавську та Херсонську… Багато хто з них вирушає також до Лоцманської Кам’янки і наймаються в прибавочні для проведення плотів через пороги, чому досить добре знають цю місцевість. Волохи вдягаються в малоросійський костюм; волошки теж, але, вийшовши заміж, носять на голові покривало, яке, обмотавши двічі, зав’язують під підборіддям і випускають один кінець позаду до талії. Жінки і дівчата носять багато намист, люблять вишиті рукави у сорочок різнокольоровим папером і ходять дуже охайно. У хатах дотримується можлива чистота, і скрізь, навіть у найбідніших, безліч подушок і саморобних килимів… Молдавська мова не забута аніскільки, але всі знають по-малоросійському точно так, як і велика частина малорусів говорить по-молдавському».

Перед революцією у Волоському було шість млинів. І, здавалося, все гаразд. Але люди потерпали від малоземелля і під час столипінської реформи, спродавши землю і майно, вирушали на схід у пошуках кращого життя. Але коли 1912 року в Оренбурзькій губернії стався голод, переселенці мусили вертатися додому, де їх ніхто не чекав…

У 1920-х роках мешканці села дізналися про те, що долiшня частина Волоського з побудовою у Запорiжжi Днiпрельстану буде затоплена водами Днiпра. Через те селян з Волоського наділяли земельними ділянками неподалік від Волоського.

Жителі Волоського, спілкуючись між собою материнською мовою, досконально оволоділи й українською, переселялися також у сусідні українські села, не цуралися змішаних шлюбів. Ось що, наприклад, розповідала автору цих рядків його покійна бабуся Євдокія Гаврилівна, яка народилася на сусідньому з Волоським хуторі Майорка:

— Мій дід Мартин Осипович Гаржа був волох. Одружившись, оселився в Майорці. Тут і помер в 1919 році. Дідусь хоча і говорив по-українськи, але чути було, що він волох. Мене він бувало кликав: «Віл на тете!» (ходи до діда). Дід Мартин був не єдиним волохом у нашому селі. Вже прізвища деяких з наших майорчан свідчили про їхнє національне походження: Снісар, Тріодял, Ніркул, Дікусара, Демуш.

Узнайте больше: http://zorya.org.ua/p/3874?lang=uk#ixzz2o0Hjghf0

Горелик
Дмитряков
Коростельов
Ломтєв
Пінчук
Солодовник
Ткачов

Для жителей Саивки и Саксагани
http://forum.unm.org.ua/viewtopic.php?f=17&t=1417
http://forum.unm.org.ua/viewtopic.php?f=17&t=1419

Вот выпускники разных лет Саивской школы- верхний снимок - это тот что в предидущем сообщении а нижние - чисто Саивские