Владельцы мельницы, кирпичной лавки

На сайте ВГД собираются люди, увлеченные генеалогией, историей, геральдикой и т.д. Здесь вы найдете собеседников, экспертов, умелых помощников в поисках предков и родственников. Вам подскажут где искать документы о павших в боях и пропавших без вести, в какой архив обратиться при исследовании родословной своей семьи, помогут определить по старой фотографии принадлежность к воинским частям, ведомствам и чину. ВГД - поиск людей в прошлом, настоящем и будущем!

Я просмотрел ваши ссылки сверху и нигде не увидел пос. Ижевский Завод (Ижевск), на ссылках http://oldbooks.ax3.net и http://book-olds.ru/ .были только общие сведения.

+ я узнал точное местоположение завода Ижевск ул. Кирзаводская завод находиться за домом 10А

И вопрос: если справочники по отдельным городам, поселкам и можно ли по этому адресу узнать кто был владельцем завода по архивам.

Спасибо.

alex018b написал:

[q]
где можно все это найти и информацию.
[/q]

Справочные книги "Вся Россия........." Русская книга промышленности, торговли, сельского хозяйства и администрации.
Суворинские издания.
http://book-old.ru/BookLibrary/00410-1902-Vsya-Rossiya.html

Просматривая в РГБ Постановления Павлоградского уездного земского собрания находил в них много обращений владельце мельниц, лавок, кузниц и кирпичных заводов об освобождении от местных налогов или снижении их, а таких очень много. Налоги и тогда платить не хотели.

Сероухов Валерий Алексеевич
Уважаемый Валерий! Можно ли дать ссылку на название первоисточника где приведены названные Вами документы Павлоградского уездного земского собрания? Какие это годы? С уважением, Владимир

Вильховой

вот здесь

Павлоградская уездная земская управа.
Отчет Павлоградской уездной земской управы... - Павлоград, 1868-1916. -
Павлоградская уездная земская управа.
Отчет Павлоградской уездной земской управы... - Павлоград, 1884-1887. и еще другие земские собрания

Отчеты неинтересны. В них статьи доходов и расходов и цифры. В сборниках Постановлений имеются документы по тем вопросам по которым принимались постановления. Издавались они ежегодно и сохранились по 1910 год. В РГБ есть электронный ресурс. Я читал первоисточники на бумажном носителе в читальном зале РГБ. Почерпнул фактический материал, правда очень скудный, по истории Синельниково и Георгиевки.

За підтримки туроператора “Від Краю – до Краю” ОДТРК “РОСЬ” знято цикл фільмів “Млини Черкащини”: “Водяні млини Східного поділля“, ”Млини Канівщини, “ “Млини Шполянщини“, ”Івківський млин“, ”Останній голландець“ (информация взята отсюда http://mills.org.ua/).
Ссылки на фильмы http://www.youtube.com/watch?v...re=related
http://www.youtube.com/watch?v=bOdD5MkabHI
http://www.youtube.com/watch?v=FWRDyZxKeMQ
http://www.youtube.com/watch?v=cp-2ZliNqW8

Поки крутиться колесо старого млина... http://zakarpattya.net.ua/Blog...o-mlyna...
На думку науковців, водяні млини з'явилися трохи раніше од вітряків і відомі з часів Київської Русі. У XIX сторіччі їх будували на Гуцульщині, Бойківщині, Волині, Закарпатті, менше - на Наддніпрянщині, Чернігівщині, Полтавщині, Поділлі...

Карпати багаті водними ресурсами. Логічно, що на їх теренах людина здавна використовувала силу води. Попередниками сучасних каскадів ГЕС були звичайні водяні млини, які використовували потенціальну енергію води, перетворюючи її на механічне зусилля. Млинове колесо слугувало людині на маленьких річечках та потужних гірських ріках. На зміну традиційним млинам у середині минулого стріччя прийшли гідроелектростанції на малих річках. Вони, так як і традиційні млини, вже переважно відійшли у небуття й тільки іноді лишаються діючими.
Але колесо історії невпинно обертається, і сьогодні питання енергетичного забезпечення стало питанням №1 в усьому світі. Актуальним постало використання відновлювальних джерел енергії, які забезпечують одночасно і екологічну рівновагу. Досвід попередніх поколінь у використанні енергії гірських річок стає сьогодні важливою платформою для розробки перспективних технологій та може сприяти енергетичній самодостатності регіонів.

Історія млинарських споруд. Водяні млини

На думку науковців, водяні млини з'явилися трохи раніше од вітряків і відомі з часів Київської Русі. У XIX сторіччі їх будували на Гуцульщині, Бойківщині, Волині, Закарпатті, менше - на Наддніпрянщині, Чернігівщині, Полтавщині, Поділлі.

Для України характерні два типи водяних млинів - стаціонарні (гребляні) і наплавні. Наплавні млини базувалися лише на великих річках, зокрема Дніпрі, Десні, Сеймі. Основою, на яку встановлювали саму конструкцію млина, були човни (баржі). У разі потреби наплавні млини могли переміщуватись річкою.

Для стаціонарного млина вибирали таке місце, де б на річці чи потоці можна було зробити греблю й подавати воду до вертикального колеса - привода, закріпленого на горизонтально встановленому валі. Коли колесо оберталося, відповідно обертався й вал і через систему передач пускав у рух механізм молоття зерна.

Принцип дії механізму однаковий для всіх типів млинів. Закріплене на другому кінці вала палешне колесо, по ободу якого ритмічно розміщені кулачки (дерев'яні зуби), надає руху веретену, зачіпаючи кулачками цівки баклуші, закріпленої на вертикальному металевому стрижні. З рухом вертикального вала обертається верхнє жорно. Спідній камінь не рухається. Над жорнами був кіш для зерна, а борошно висипалося в спеціальний відсік. Весь механізм молоття зерна встановлювали на невисокому помості.

Конструктивно-технічне й архітектурне вирішення будівель водяних млинів не має істотних відмінностей порівняно з традиційними способами народного будівництва в тій чи іншій місцевості. Відповідно до місцевих умов корпус млина міг мати зрубну або каркасну конструкцію, рідко - муровану. Інколи в будівлі, окрім приміщення для механізму, робили також житлову кімнату з піччю та двома віконцями. Там жив мірошник або ночували люди, очікуючи своєї черги молоти зерно. Кілька оригінальних споруд цього типу експонується в музеях просто неба, зокрема у Закарпатському музеї народної архітектури та побуту реставрували млин із Хустщини, а в київському скансені - млин із села Пилипець, Міжгірського району.

Нерідко, надто в Карпатах, водяні млини об'єднували з валюшами (сукновальнями). На Буковині траплялися млини, що безпосередньо входили до комплексу житлової будівлі (хати), займаючи частково приміщення сіней. Такий об'єкт із села Ломачинець реставрований в експозиції Музею народної архітектури та побуту України в Києві.

Водяні млини Боржавської Долини

Карта-схема Іршавського району – верхньої частини річки Боржава - місця розташування водяних млинів http://zakarpattya.net.ua/resized/irshavskyi.jpg
карта млинів на річці Боржава схема розташування млинів http://zakarpattya.net.ua/resized/regio(1).jpg

с. Імстичево

Одна з великих приток річки Боржава – потік Бистрий. Бере свій початок під горою Тупий. В кінці 19 - на початку 20 століття в верхів'ях потоку розпочався справжній технологічний бум – тут було збудовано 3 водяні млини, одну пилораму з використанням енергії води, "олійниця" - виробничі приміщення, де виробляли соняшникову олію за спеціальною технологією. На превеликий жаль пилорама згоріла в 1982 році, останню олійницю розібрали на будівельні матеріали в 2001 році. До наших днів зберігся старий водяний млин, в якому мірошником житель с.Імстичово Биба Михайло працював з 1947 року (помер в листопаді 2010 року).

Будівля млина складається з двох приміщень – виробничого, де знаходяться механізми млина, та житлового, там раніше проживав мірошник - "мельник", з сім'єю. До млина веде спеціально відведений вище по течії з потоку Бистрий канал довжиною 500 метрів – він забезпечував перепад висоти для води та її подачі на колесо млина. Швидкість обертання колеса регулюється потоком води, що падає з жолоба на колесо.

Сумарна потужність водяних гідротехнічних споруд становила приблизно 1 кВт на один об'єкт – разом майже 5 кВт/год. http://zakarpattya.net.ua/resized/imstich1s.jpg

с. Луково

Водяний млин у с. Луково має вже більш ніж столітню історію, і пережив нещодавно нове народження – в 2008 році було виготовлено нове колесо і млин розпочав нове життя. На даний час він активно працює – меле збіжжя місцевих жителів. Збудований млин на березі потоку в кінці XIX ст.. Млинище бере початок з гірського потоку, який в селі так і звуть –Потік, і має довжину 300 метрів. http://zakarpattya.net.ua/resized/100_6410.JPG

с. Приборжавське

Водяний млин у с. Приборжавське незабаром матиме столітній ювілей – збудований в 30-і роки минулого століття, активно використовувався в радянські часи як колгоспний млин. В даний час майже не використовується – але він знаходиться за 30 метрів від дороги Іршава – Довге. Колесо в нього не дерев'яне – воно зварене з сталі. Має пропорційні форми і майже готове до роботи. В даний час млин не працює.
http://zakarpattya.net.ua/resized/100_6363.JPG

с. Великі Ком´яти

Водяний млин у с. Великі Ком´яти на річці Боржава збудований в радянські часи – це промисловий водяний млин, який мав потужність переробки зерна до десяти - п'ятнадцяти тон на добу. Технічною особливістю цього млина було горизонтальне розміщення колеса та використання греблі для підняття рівня води для його приводу. Такий принцип використання води задіяний і при будівництві гідроелектростанцій. Колесо млина зроблене з дерева і знходиться в спеціальному шлюзі. http://zakarpattya.net.ua/resized/100_6414.JPG

с. Лисичево

Перші згадки про мануфактуру з використанням енергії води в с.Лисичево датовані початком 18 століття – тут виготовляли папір. Технологічний процес передбачав вимочування в воді підготовленої деревини та її наступній механічній обробці . Пізніше в околицях села Лисичового було знайдено залізу руду, яку переплавляли та виготовляли господарський реманент. Назва "Гамора" походить від німецького слова "Hammer" - молот, і завдячує переселенцям з німецьких та австрійських земель за часів царювання австрійської імператриці Марії-Терезії.

Водяна кузня "Гамора" в с. Лисичево, поряд з водяними млинами, є винятковим прикладом використання енергії води в обробці металу. Принцип роботи кузні ґрунтується на таком самому принципі, як і млини, але має свою особливість – вісь приводу обертового колеса є прямим приводом молота через зубчату дерев'яну шестерню меншого в три рази діаметру (від обертового колеса). Для фіксації шестерні приводу молота використовуються глибоко вкопані в землю дубові опори http://zakarpattya.net.ua/resized/Mill1.JPG

Водяні млини за нашого часу

У вік електрифікації відпала потреба використовувати такі малопродуктивні механізми, як водяні млини. Особливо прискорився занепад водяних млинів з приходом радянської влади та організацією колгоспів. Мірошників змушували покидати свою справу, у багатьох селах споруди млинів руйнували, спалювали. Покинуті млини часто нищились від паводків, адже ніхто вже не дбав про врегулювання млинівок.

Нині вцілілі млини зберігають як пам'ятки історії розвитку техніки. Деякі з них стали експонатами музеїв просто неба — скансенів, як в Україні, так і за кордоном. Усі ці пам'ятки віхи технічного прогресу мають велику наукову та мистецьку цінність.

З тисяч водяних млинів, що стояли колись в Україні та на Закарпатті зокрема, сьогодні вцілілі лічені одиниці. Більшість з яких давно використовується не за призначенням. Діючий водяний млин тепер – дивина.

Багаторічну славу водяних млинів на Закарпатті сьогодні продовжує кузня "Гамора", де відбувається щорічний фестиваль ковальської майстерності. Також в селі Луково за сприяння громадськості після 6-річної перерви деревяне колесо жваво обертає жорна млина...
http://zakarpattya.net.ua/resized/Mill.JPG

«Шлях водяних млинів» http://incognita.day.kiev.ua/shlyax-vodyanix-mliniv.html
Водяні млини з’явились у нас ще у давньоруські часи. Спочатку їх було небагато, але з часом кількість зростала. У ХІХ столітті лише на Правобережжі працювали тисячі водяних млинів, а кількість виробленого ними борошна вимірювалася сотнями тисяч тонн. Деякі млини налічували по чотири, п’ять і навіть шість поверхів. А будувались вони за досить цікавими проектами, які передбачали крім функціональності, ще й естетичну красу. Часто млини нагадували палаци або замки, але, на відміну від цих еталонів марнотратства або войовничості, млини будувалися із виключно гуманною метою. http://incognita.day.kiev.ua/img/marshrut/mlyny/buky1.jpg
Більшість водяних млинів України будували у місцях зі значним перепадом води. Лідерство за їх кількістю тримали Побужжя і Надросся. Але час і люди не були добрими до цих господарських об’єктів. Переважну частину млинів давно зруйновано, діючих залишилось небагато, а тих, які працюють від енергії води, – взагалі одиниці. http://incognita.day.kiev.ua/i...ivske4.jpg
Навіть бувалий мандрівник здивовано зупиниться на греблі в Городищі-Пустоварівському (Володарський район Київської області). Бурхлива кам’яниста Рось тут закута у громаду двох величезних млинів – цегляного та кам’яного, з’єднаних підвісним містком. Вода проривається крізь шлюзи, двома бурхливими потоками омиваючи прибережні скелі. «Та це краще, ніж західноукраїнські замки», – часто виривається з уст туристів, які раніше мандрували виключно на захід. І не менше захоплення викликає подорож всередину робочого млина. Машини, механізми, шківи, норії, вали і навіть крупорушка – усім цим пронизані приміщення, і все це живе – ворушиться, працює. А навколо збереглися: потужна гранітна підпірна стіна, господарські приміщення, комори. Фактично готовий музей водяного млинарства. Тут би ще реставрацію провести. Але у держави немає коштів відновлювати такі пам’ятки. Ось так і руйнуються красені-млини. У Пугачівці стоять лише триповерхові стіни, у Зрайках зробили звалище, доживає віку великий млин у Тетієві… http://incognita.day.kiev.ua/i...hivka3.jpg
Деякі водяні млини суміщають у собі функції борошномельних підприємств та олійниць. Такий екзот зберігся в Шамраївці (Сквирський район, Київської області). Обладнання олійниці має вже понадстолітній вік, як і рецепти. Щоправда, у Шамраївці млин працює від електродвигуна, а от у селі Коржова (Уманський район Черкаської області) завдяки зусиллям родини ентузіастів колесо млина крутить вода.
Лише у басейні Росі збереглося зо три десятки старовинних водяних млинів. Серед них є невеликі споруди (наприклад у Зрайках та Чубинцях), а є і справжні гіганти (у Синяві, Бушевому та Городищі-Пустоварівському). Є млини, схожі на велику трансформаторну будку, але більшість легко сплутати із середньовічними замками.
А скільки ж прекрасних водяних млинів на Побужжі! Звичайно, вже не дві тисячі, як було у ХІХ столітті, але все одно багато. Мабуть, не менше сотні. Точніше сказати важко, адже інформації майже немає. http://incognita.day.kiev.ua/img/marshrut/mlyny/busheve2.jpg

ІСТОРІЧНИЙ МЛИН http://perspekt.org.ua/articles/%D0%86storichnij_mlin

Однією з найдавніших відомих нам на сьогодні писемних згадок про млини с. Нетішин є відомість від початку 50-х років XVII століття. В цей час на річці Горинь в Нетішині було два млини з 6 жорновими каменями. Найближчою по ній хронологічно є згадка від 1654 року, у якій також іменуються два млини з 6 каменями, а також 1 ступою, очевидно, для товчення круп. Не дивлячись на те, що після воєнних дій під проводом Б. Хмельницького та спустошення Острожчини польськими військами Нетішин дещо підупадає, на 1690 рік у ньому згадується серед іншого «млинок», яким володів «жид рабин», котрий тримав і саме село. Майже повна відсутність джерельних відомостей про Нетішин протягом XVIII століття не дозволяє нам стверджувати про існування у селі млина протягом усього цього часу. Імовірно, проте, що на кінець XVIII - початок XIX століття млин у селі був. Про це, зокрема, свідчать відомості, що у 1808 році млиновим писарем працював якийсь Тадеуш Дидзинський, а мірошниками були «Кирило, старший мельник», та «Грицько, Кирилів син». В 1840-х роках купець Давид Гальперсон мав при нетішинських млинах свою комору, де зберігав жито, а «вірником при млинах» в цей час був Хаім Мордко». З 1865 року повіреним графині Н.П.Зубової у Кривинському маєтку, в тому числі й нетішинських земель, а з часом і їх власником стає Ісаак Якович Герман. Згодом, на початку XX століття, за довіреністю дружини, Цецилії Ісааківни Кривинський маєток тримав зять Германа Вільгельм Маркович Леві. Будівля млина була дерев’яною, побудованою без жодного цвяха. На початку XX століття старий млин згорів. Старожили переказують слова Германа: «Згорів, побудуємо цегляний». Розпочалося будівництво цегляного млина. Цемент, якість якого контролював сам Герман, виготовляли в с.Сільце Славутського району. Міцність цементу була надзвичайною.

Будувала млин (за респондентом) фірма «Зека». В 1905 році млин почав працювати (на цеглі було викарбовано рік «1905») . Зерно звозилося з навколишніх населених пунктів. Його заготовляли закупівельники й доставляли залізницею на станцію Кривин, відкриту у 1876 р. З Кривина на підводах зерно за невелику плату підвозили до млина, який працював цілодобово. Робота припинялася лише на Різдво, Великдень та великі свята.

Іван Степанович Хомняковський, уродженець с.Нетішин, котрий працював у млині крупчатником, пам’ятає, що його батька, Степана Мартиновича, за сумлінну працю І.Герман нагородив землею у 5 га. А за Леві батько отримував заробітну плату борошном: 25 пудів вищого гатунку кожного місяця. За статистичними історичними джерелами, в 1914 році підприємство давало 66 000 пудів перемолу щорічно. Працювало у млині 17 чоловіків. У 1915 році кількість робітників збільшилася до 20, а середня річна кількість продукції зросла до 400 000 пудів. В млині позмінно працювали три шеретовщики (чистили зерно, відділяли лузгу від зерна перед помелом), один крупчатник (майстер) і три його замісники, вагарі («весовщики») по одному на зерні, борошні, висівках, відходах. В млині стояло 12 вальцьових станків. Один станок для жорнових помелів, чотири великі сита («рассеява»), три «реформи» (повітрям відділяли манну крупу). Центрифуги (близько п’яти) відсівали борошно від зернових домішок. Були просорушки - машини для переробки проса на пшоно. Працювали інші спеціальні машини, що виготовляли якісну крупу. Виробляли крупу ячмінну, пшеничну манну, пшоно. Для початкової обробки зерна було 7 розмелювальних станків. Далі борошно йшло по фракціях, тобто продукція розподілялась за гатунками. Млин молов до семи гатунків борошна. Його пакували в торбинки по 1 кг та 2 кг. Маркували борошно наступним чином: вищий ґатунок - 0, перший - 00, другий - 000. Борошно вищого ґатунку пакували в торбинки по 1 кг і експортували кінним транспортом за кордон, до революції 1917 року у Німеччину.

В 30-і роки XX століття в комплексі з млином почала працювати гідроелектростанція, яка відновила свою діяльність у повоєнний час. Одноповерхове приміщення машинного залу ГЕС розміщувалося як прибудова до споруди величезного п’ятиповерхового млина. Високовольтне розподільче обладнання і щит знаходилися на першому поверсі млина. Працював млин в роки громадянської і Вітчизняної війн. Цікавим є той факт, що наглядачем над млином і електростанцією був німець, родом з Поволжя, який мешкав у самому млині. Цей німець розмовляв по-російськи, любив українські пісні та обряди. Згодом мав тісні стосунки з партизанами, постачаючи їм борошно. Приймав месників у себе, давав їм вечеряти.

В період Великої Вітчизняної війни млин працював у три зміни, виробляючи крупу, борошно для фронту та населення. Ті, хто працював в млині, мали бронь від Славутського військкомату. В 1972 році млин закрили у зв’язку з нестачею зерна. Приміщення млина спочатку переобладнали під гуртожиток. 7 квітня 1977 року в Нетішині біля старого демонтованого млина висадився перший десант будівельників з Бурштинської ГРЕС кількістю 60 чоловік. Приміщення млина мало слугувати цим десантникам гуртожитком, але відповідні служби заборонили селити сюди людей. З того часу млин стоїть пусткою. Окремі його приміщення використовуються деякими організаціями. А між іншим, він мав би заслуговувати на інакше ставлення.

Зоя Тунцева, завідувач сектору етнографії міського краєзнавчого музею

Владельцы мельницы, кирпичной лавки

Вопросы/ответы