Алексеевка Михайловской волости
история, жители Алексеевки Михайловской волости Екатеринославской губернии
PElenaМодератор раздела  Луганск Сообщений: 6963 На сайте с 2009 г. Рейтинг: 5996 | Наверх ##
8 ноября 2012 20:46 17 февраля 2021 11:43№ 1 --- Пономаренко, Пасечные /Полтавская/, Береговые, Вервейко /Курская, Белгородская/
Мой дневник | | |
PElenaМодератор раздела  Луганск Сообщений: 6963 На сайте с 2009 г. Рейтинг: 5996 | Наверх ##
8 ноября 2012 20:50 7 февраля 2014 21:15 http://www.igsu.org.ua/Lugansk...lovka.htmlИстория Городов и Сел, том - Луганская область, стр. 511 Михайловка, Перевальский районМихайловка — поселок городского типа (с 1938 года), центр поселкового Совета. Расположена на правом берегу реки Белой (притоке Лугани), в 10 км от районного центра, в 12 км от железнодорожной станции Коммунарок. Через село проходят автодороги Миллерово — Жданов и Ворошиловград — Лисичанск. Население — 4833 человека. Поселковому Совету подчинен поселок Карпаты. На территории Михайловки находится второе отделение птицесовхоза «Лиман» треста «Ворошиловград-птицепром», Михайловский каменный карьер — участок Лутугинского «Межколхозстроя». За трудовые достижения 35 жителей села награждены орденами и медалями, в т. ч. тракторист И. Н. Изюмский — орденом Ленина. Центральная усадьба птицесовхоза «Лиман» располагается в поселке Карпаты. За совхозом закреплено 7085 га сельскохозяйственных угодий, в т. ч. 6736 га пахотной земли. В десятой пятилетке в совхозе будет построен специальный комплекс для содержания 700 тыс. голов молодняка птицы. В Михайловне есть средняя и две восьмилетние школы, где обучаются 605 детей, работают 50 учителей, три библиотеки с общим книжным фондом 24,8 тыс. томов, дом культуры и клуб со зрительными залами на 300 мест, амбулатория и три фельдшерско-акушерских пункта, в которых трудятся 4 врача и 22 работника со средним медицинским образованием, три почтовых отделения, сберкасса, детсад и двое яслей, ателье мод, сапожная мастерская, две химчистки и 20 торговых точек. 2 партийные и 4 комсомольские организации (первые большевистская и комсомольская ячейки созданы в декабре 1917 года) объединяют 72 коммуниста и 196 членов ВЛКСМ. Михайловка возникла в XVII в. В 1887—1894 гг. в школе поселка, открытой в 1878 году на средства просветительницы X. Д. Алчевской, работал учителем Б. Д. Гринченко — известный украинский писатель, филолог, этнограф. В поселке охраняется законом как памятник архитектуры церковь, построенная в 1878 году. В 1904 году в селе находилась подпольная типография, где печатались листовки Луганского комитета РСДРП. Советская власть установлена в декабре 1917 г. В первые месяцы Великой Отечественной войны ушли на фронт 563 жителя поселка, 312 из них погибли. 298 человек награждены орденами и медалями. В поселке установлены памятники В. И. Ленину, советским воинам, павшим в годы Великой Отечественной войны. 1930 [ Изображение на стороннем сайте: a7aeb5be2857.jpg ] ГАЛО, Р-702, оп. 1, д. 717 Справочник важнейших изменений административно-территориального деления Ворошиловградской (Луганской) области за 1920 - 1970 Список населенных пунктов Луганского округа по состоянию на 17 декабря 1926 года, выдержкаАлчевский район1. Алчевский пос. совет - пос. гор. типа Алчевск (райцентр) 2. "Парижская Коммуна", пос. совет - рудник Парижская Коммуна рудник Артемовский рудник им. т. Веровского рудник Ольго-Веровский рудник Гомашевский 3. Андрианапольский с/с - с. Андрианаполь хутор Новорахмановка хутор Тимирязевка 4. Бугаевский с/с - д. Бугаевка 1-я д. Бугаевка 2-я д. Бугаевка 3-я 5. Васильевский с/с - с. Васильевка хутор Должик рудник шахта аренд. Егнусом 6. Исаковский с/с - с. Исаково 1-я часть с. Исаково 2-я часть дер. Алексеевкапос. Ильич 7. Малоивановский с/с - с. Малоивановка хутор Веселый 8. Малоконстантиновский с/с - с. Малоконстантиновка с. богодаровка хутор МАлоивановка хутор Троицкий 9. Михайловский с/с - с. Михайловка с. Елизаветовка рудник Лотиковский Феодосий Макаревский:
Материалы для историко-статистического описания Екатеринославской Епархии: Церкви и приходы прошедшего XVIII столетия. - Екатеринослав, типография Я.М. Чаусского, 1880.
СЛОБОДА ГРОМОВКА, ДОНЕЦКАГО УЬЗДА, НЫНЪШНЯЯ МИХАЙЛОВКАБогатыя, плодородныя и живописныя степи въ Славяносербіи, при рѣкѣ Долгой, Долгенькой, въ окружности на пространствѣ девяти тысячъ десятинъ земли, въ 1776 году, по ходатайству Бахмутской провинціальной Канцеляріи и по распоряженію Азовскаго губернатора Черткова, отданы были въ ранговую дачу секундъ-маіорамъ Авраму Игнатьевичу Міоковичу и Василію Степановичу Сабову и капитану Исааку Игнатьевичу Міоковичу, каждому по три тысячи десятинъ. На основаніи правилъ ранговой дачи, эти новые помѣщики обязаны были на пріобрѣтенныхъ участкахъ земли основать слободы и населить ихъ народомъ семейнымъ и осѣдлымъ, вольнымъ и свободнымъ; въ силу сего обязательства, при рѣкѣ Долгой, Долгенькой, въ славныхъ старинныхъ маетностяхъ запорожскаго казачества, около 1780 г., усердіемъ Міоковичей и Сабова, образовались и устроились населенные слободы—Громовка, Плоская тожъ, Аврама Игнатьевича Міоковича*, Исааковка, Исаака Игнатьевича Міоковича и Васильевка, Василія Степановича Сабова. Въ 1782 году, при составленіи общей народной переписи, найдено и внесено въ списки жителей—въ Громовке муж. 24 и жен. 81 душа, въ Васильевке мужеска 66 и женска 63 души и въ Исааковке муж. 76 и жен. 53 души. Въ 1784 году жители Громовки принадлежали приходомъ къ Покровской церкви слободы Бѣлой, бригадира Штерича; а жители Васильевки и Исааковки приписаны были къ Николаевской церкви села Черкасскаго. Въ 1785 году Міоковичи и Сабовъ рѣшились общими, совокупными силами устроить у себя церковь во имя Архистратига Михаила; для этого, въ слободѣ Громовкѣ избравъ удобнѣйшее для церкви мѣсто, приготовивъ достаточное количество строительнаго матеріала и чрезъ Межевую экспедицію отмежевавъ 120 десятинъ земли для причта будущей церкви, они формальнымъ порядкомъ просили правителя Екатеринославскаго Намѣстничества г. Синельникова исходатайствовать имъ у преосвященнаго Никифора, архіепископа Славенскаго и Херсонскаго, благословеніе и разрѣшеніе на постройку церкви въ слободѣ Громовкѣ. По поводу сей просьбы, г. Синельниковъ въ отношеніи отъ 31-го декабря 1785 года писалъ къ преосвященному Никифору: "Донецкаго уѣзда помѣщики секундъ-маіоры Аврамъ Міоковичъ, Василій Сабовъіі капитанъ Исаакъ Міоковичъ же въ поданномъ ко мнѣ доношеніи представляютъ, что имѣютъ они въ реченномъ уѣздѣ деревни Громовку, Васильевку и Исааковку, въ которыхъ состоитъ дворовъ 102, и въ нихъ жительствующихъ подданныхъ малороссіянъ мужеска полу 271, женска 241, всего 512 душъ, подъ которые деревни отмежевано удобной и неудобной земли 9000 десятинъ, по неимѣніюжъ въ построеніи церкви какъ жители, такъ равно и сами они съ фамиліями для крещенія младенцевъ и въ подаяніи церковныхъ потребъ имѣютъ нужду, просятъ о дозволеніи имъ состроить въ слободѣ помянутаго секундъ-маіора Міоковича Громовкѣ во имя святаго Михаила Архистратига деревянную церковь, представя притомъ подписки, что они ту церковь своимъ коштомъ сооружать, и какъ иконостасъ, такъ и прочіе церковные утвари содержать имѣютъ и подчинкою снабдѣвать будутъ они и по смерти ихъ наслѣдники. Я, вслѣдствіе сего препровождая при семъ отмежеванной изъ округи той слободы Громовки земли для содержанія священно и церковнослужителей планъ, Вашего Преосвященства покорнѣйше прошу о построеніи въ помянутой деревни Громовкѣ во имя святаго Архистратига Михаила церкви, преподать Ваше архипастырское благословеніе". По просьбѣ гг. Міоковичей и Сабова, Бахмутское духовное Правленіе, съ своей стороны, также ходатайствовало предъ преосвященнымъ Никифоромъ, архіепископомъ Славенскимъ и Херсонскимъ, о построеніи церкви въ слободѣ Громовкѣ и въ доношеніи своемъ по сему дѣлу отъ 16-го мая 1786 года писало. "Донецкаго уѣзда слободы Плоской, Громовки тожъ, помѣщикъ секундъ-маіоръ Аврамъ Міоковичъ поданнымъ доношеніемъ прописывая, по поданному де отъ него доношенію и по представленію Донецкаго уѣзднаго суда, его превосходительство господинъ генералъ-маіоръ правитель Екатеринославскаго Намѣстничества и кавалеръ Иванъ Максимовичъ Синельниковъ о позволеніи вновь построить въ показанной слободѣ его, во имя святаго Архистратига Михаила деревяннымъ зданіемъ церковь, съ приложеніемъ отмежеванной для священника съ причетниками земли плана сообщилъ Вашему Преосвященству; но на тое сообщеніе архипастырской резолюціи еще не получено; а какъ де въ той его слободѣ и въ состоящихъ отъ оной въ близкомъ разстояніи, почти въ смѣжности, помѣщиковъ секундъ-маіора Василія Сабова, и капитана Исаака Міоковича слободахъ Васильевкѣ и Исааковкѣ, кои съ общаго согласія желаютъ съ нимъ маіоромъ Міоковичемъ церковь сооружить, населенныхъ дворовъ указное число имѣется, такожъ и къ состроенію тамо церкви дерево, и другіе матеріалы всѣ изготовлены и майстеръ договоренъ, просилъ тѣмъ доношеніемъ о выизслѣдованіи о состоящихъ въ показанныхъ трехъ слободахъ дворахъ и обоего пола душахъ, и о представленіи къ Вашему Преосвященству соиспрошеніемъ о заложеніи въ прежде сказанной слободѣ Плоской церкви, благословенія; по каковому доношенію о числѣ дворовъ и душъ и о протчемъ опредѣленные отъ духовнаго Правленія коммисіанты селеній Нижняго и Черкасскаго Брода священники Федоръ Верецкій и Максимъ Барышпольскій выизслѣдованіе чинили, кои рапортомъ объявили, что по изслѣдованіи ихъ въ вышепомянутыхъ трехъ слободахъ Плоской, Исааковкѣ и Васильевкѣ оказалось дворовъ 105, въ нихъ муж. 300, жен. 269, обоего пола 569 душъ; коимъ дворамъ и обоего пола душамъ учиненные именные вѣдомости, равно и данное отъ секундъ-маіора Міоковича о снабдѣваніи церковь всѣмъ потребнымъ, и о имѣніи объ оной попеченіе обязательство у сего прилагается; относительножъ до отмежеванной подъ имѣемую строиться въ слободѣ маіора Міоковича Плоской церковь, для продовольствія священно и церковнослужителей земли, то, по свидѣтельству, таковой земли лежащей въ урочище вершины речки Луганчика, хлѣбопашенной и сѣнокосной самой выгоднѣйшей 120 десятинъ дѣйствительно отмежевано; и на межи столбы поставлены, каковою землею и сѣнокосными лугами будущіе священникъ и причетники довольствоваться могутъ безънужно, и какъ на сооруженіе показанной церкви дерева, гвоздей и протчихъ матеріаловъ довольное число изготовлено; и майстеръ договоренъ: того ради Вашему Преосвященству Бахмутское духовное Правленіе поданное отъ помѣщика секундъ-маіора Міоковича доношеніе, подлинное при семъ поднеся, испрашиваетъ о выдачѣ на сооруженіе въ слободѣ Плоской во имя святаго Архистратига Михаила церкви, благословительной грамоты, милостивой архипастырской резолюціи". По разсмотрѣніи всѣхъ этихъ бумагъ и представленныхъ къ дѣлу справокъ, Славенская духовная Консисторія въ рѣшеніи своемъ опре-дѣлила дозволить въ слободѣ Громовкѣ, Плоская тожъ, устроить деревянную церковь во имя святаго Архистратига Михаила. 12-го іюня 1786 года выдана была благословительная храмозданная грамота на закладку и сооруженіе церкви; а 5-го іюля того же 1786 года Бахмутскій протоіерей Петръ Расевскій соборнѣ, по церковному чиноположенію, въ слободѣ Громовкѣ освятилъ мѣсто подъ церковь и положилъ закладку на сооруженіе оной. Доношеніемъ отъ 13-го октября 1787 года Бахмутское духовное Правленіе представляло преосвященному Амвросію, архіепископу Екатеринославскому и Херсонисо-Таврическому, что заложенная въ слободѣ Громовкѣ къ сооруженію Архангело-Михайловская церковь постройками и производствомъ работъ при-ведена въ окончательное совершенство, церковными утварьми и священными облаченіями, книгами, иконами и колоколами снабжена достаточно и всѣми потребностями къ освященію вполнѣ приготовлена; а потому Правленіе просило Преосвященнаго выдать благословительную грамоту на освященіе новосооруженной въ слободѣ Громовкѣ Архангело-Михайловской церкви и освященный антиминсъ для совершенія въ ней богослуженій и священнодѣйствій. На основаніи сего доношенія состоялось разрѣшеніе епархіальнаго Начальства освятить новоустроенную церковь. 30-го октября 1787 года выданы были благословительная грамота и освященный антиминсъ; а 16-го генваря 1788 года Бахмутскій протоіерей Петръ Расевскій соборнѣ, по надлежащему церковному чинопослѣдованію, въ слободѣ Громовкѣ, она же Плоская, освятилъ новоустроенную Архангело-Михайловскую церковь и открылъ въ ней богослуженіе и священнодѣйствіе. Въ іюнѣ мѣсяцѣ 1788 года слобода Громовка въ бумагахъ начала называться Михайловкою, селеніемъ Михайловскимъ. 2-го августа 1791 года, въ г. Ясахъ, въ монастырѣ Голіи, въ храмѣ Вознесенія Господня, преосвященнымъ Амвросіемъ Екатеринославскимъ рукоположенъ во священника въ слободу Михайловку, согласно выбору г. Міоковича и желанію всего приходскаго общества, Бахмутскаго уѣзда села Варваровки рукоположенный (т. е. стихарный) дьячекъ Іаковъ Григорьевъ с. Степурскій, родомъ польской области Богуславской губерніи села Исайки, изъ шляхтичей, ученикъ, любимецъ и питомецъ знаменитаго Фалѣева. --- Пономаренко, Пасечные /Полтавская/, Береговые, Вервейко /Курская, Белгородская/
Мой дневник | | Лайк (1) |
PElenaМодератор раздела  Луганск Сообщений: 6963 На сайте с 2009 г. Рейтинг: 5996 | Наверх ##
8 ноября 2012 20:56 17 февраля 2021 13:59 http://www.irp.lg.ua/rus/conte...1%EA%E8%E9Перевальский район создан Указом Президиума Верховного Совета УССР от 4.01.1965 г. (до декабря 1968 г. – Коммунарский). Район расположен в юго-западной части Луганской области, на северо-восточном склоне речек Белой и Лозовой. Перевальский район граничит с Антрацитовским, Лутугинским, Славяносербским и Первомайским районами, а также с Донецкой областью. Площадь района – 806,8 кв. км. Явное население – 74850 человек, постоянное население – 74126 человек. ПРИРОДНЫЕ УСЛОВИЯНедра района достаточно богаты: залежи угля, значительные запасы песчаника, который используется в строительстве. Почвы на территории Перевальского района плодородные, в основном черноземные. Сельскохозяйственный тип ландшафтов занимает 60,7 % территории района. К нему относятся природные комплексы, вовлеченные в сферу сельскохозяйственного производства. Около 12,7 процентов территории района занимают леса, которые практически не имеют промышленного значения. Район располагает запасами поверхностных и подземных вод, имеется 105 прудов и водохранилищ. Под водой находится 0,75 % площади района. Животный мир (дикие животные) характерен для открытых степных регионов, но не представляет промышленного интереса из-за малочисленности. В районе водятся лисицы, волки, зайцы, куницы. Редко встречается байбак европейский. Климат на территории района умеренно континентальный, засушливый, с прохладной зимой и жарким течением. ИСТОРИЧЕСКАЯ СПРАВКАЗдесь жили киммерийцы, скифы, сарматы, хазары, печенеги, половцы, татары. После татар наши земли долгое время были Диким Полем. Первыми коренными жителями были Запорожские казаки, они в ХVІІ – ХVІІІ ст. устроили сторожевые пикеты в Чернухинском Овраге (пгт Чернухино), Петровом Овраге (с. Петровка) и несли караульную службу, поставляли Сечь хлебом, конями, мясом. В середине ХVІІІ ст. на казацкие земли империя поселила славяносербские роты, которые отобрали у казаков земли и основали свои поселки. До конца ХІХ ст. несколько геологических инспекций исследуют недра края. В середине ХІХ ст. действуют мелкие угольные ископаемые, шахты-дудки. Только с последней трети ХІХ ст. у нас происходит промышленный подъем: строится Екатериновская железная дорога (1884 г.), металлургический завод ДЮМО в Алчевске (1896 г.), первые шахты в околицах поселка Селезневка – Селезневский рудник, рудники Юмашева, Конжукова, Толстикова. С 1913 года работает шахта “Перевальская” (тогда Ольго-Веровский рудник), с 1911 года – шахта имени Артема (Екатериновский рудник). Советская власть пришла в район в октябре 1917 года. Началась новая жизнь – строятся новые шахты: имени Сталина (1935 г.) № 25, 2-бис, по селам создаются колхозы. Район был в немецкой оккупации с июля 1942 года по сентябрь 1943 года. Близко 22 тыс. человек ушло на фронт и почти половина не вернулась оттуда. Сотни были на каторге в Германии. Перевальский район образован Указом Президиума Верховной Рады УССР 04.01.1965 г., но тогда он имел название Коммунарский. В декабре 1968 года от земель района отошла часть площади к новому Славяносербскому району, район получил название – Перевальский. СЕЛЬСКОЕ ХОЗЯЙСТВО
Сельское хозяйство представлен 14 сельскохозяйственными предприятиями, где развиваются животноводство, птицеводство и растениеводство. В общем объеме производства сельское хозяйство занимает 20%. Ведущие области в сельском хозяйстве: птицеводство, животноводство, производство зерна, подсолнечника. ПРОМЫШЛЕННОСТЬНароднохозяйственный комплекс Перевальского района представляют промышленность, сельское хозяйство, строительство, транспорт и связь, торговля и общественное питание. Базовыми являются отрасли тяжелой индустрии, в общем валовом объеме производимой в районе продукции их удельный вес составляет более 80%, здесь занято около 50 % трудоспособного населения района. Промышленное производство является одной из самых важных составляющих экономического и социального развития Перевальского района. Промышленный комплекс района представлен 16 промышленными предприятиями (кроме малых предприятий), объединенными в добывающую и отделочную промышленность. Добывающая промышленность района является ведущей отраслью промышленного комплекса района. Она представлена: ● ДП “Шахта “Перевальская”; ● “Шахта имени Артема” ДП “Луганскуголь”; ● “Шахта “Никанор–новая” ДП “Луганскуголь”; ● “Шахта “Фащевская” ДП “Луганскуголь”; ● “ЦЗФ “Комендантская” ДП “Ровенькиантрацит”. Отделочная промышленность района объединяет: ● ЗАО “Перевальский мясоперерабатывающий завод”; ● „Автоприцеп” ДП „Луганскпогрузтранс”; ● ОАО „Комиссаровский завод „Торгмаш”; ● „Перевальский ремонтно-механический завод” ДП „Луганскуголь”; ● ЧП „Резонанс” (производство электрического и электронного оборудования). ТУРИСТИЧЕСКИЕ МАРШРУТЫ● Районный исторический музей (город Перевальск); ● Мемориальный музей Б.Д.Гринченко (пгт Михайловка); ● Храм Архистратига Божьего Михаила, памятник архитектуры (пгт Михайловка); ● Храм Алексея Человека Божьего (пгт Бугаевка); ● Успено-Покровска церковь – старообрядская церковь, памятник архитектуры (пгт Городище); ● Чернухинский краеведческий музей (пгт Чернухино); ● Свято-успенская церковь, памятник архитектуры (с. Малоивановка); ● Свято-Архистратиго-Михайловский храм, памятник архитектуры (с. Еленовка). --- Пономаренко, Пасечные /Полтавская/, Береговые, Вервейко /Курская, Белгородская/
Мой дневник | | |
PElenaМодератор раздела  Луганск Сообщений: 6963 На сайте с 2009 г. Рейтинг: 5996 | Наверх ##
8 ноября 2012 21:00 http://www.library.lg.ua/grin/bgr.htmБорис Дмитрович Грінченко - видатний український письменник і вчений, критик, мовознавець, освітній і громадський діяч кінця XIX-початку XX століття. Його шанували І. Франко, М. Коцюбинський, Леся Українка, П. Грабовський та інші видатні сучасники. Б.Д. Грінченко народився 9 грудня 1863 р. на хуторі Вільховий Яр на Харківщині, тепер Сумської області у родині відставного офіцера із збіднілих дворян. Сім'я володіла 19 десятинами землі, переважно лісу, та водяним млином. Батько добре знав українську мову, але спілкувався нею тільки з селянами, дома ж розмовляли тільки російською. Але хлопчик змалку полюбляв слухати мелодичну, поетично-лагідну рідну мову. Грамоті він навчився в сім'ї і досить рано - перечитав все, що було в батьківській бібліотеці і під впливом прочитаного почав писати вірші. [ Изображение на стороннем сайте: 018df59e27b6.jpg ] [ Изображение на стороннем сайте: c999783d83d4.jpg ] У 1874 р. поступив до Харківської реальної школи. В цей час формується суспільно-політична позиція Б. Грінченка-юнака, його тяжіння до революційного народництва. Варто згадати, що Харків був одним з найбільших центрів антицаристської діяльності народників. Саме тоді, під впливом "Кобзаря" він починає збирати та записувати почуті пісні, легенди, казки та ін. фольклорні матеріали. "Першими вчителями літературними" Б. Грінченко називає В. Скотта, Д. Байрона, В. Гюго, О. Пушкіна, М. Некрасова, О. Кольцова. Саме вони сприяли формуванню вольового характеру письменника. 29 грудня 1879 р. 16-річного юнака було заарештовано за "чтение и распространение" забороненої книжки С. Подолинського "Парова машина". Як наслідок - йому було заборонено навчатись в вищих учбових закладах. Після року заслання на батьківському хуторі Б. Грінченко повертається до Харкова в пошуках роботи. У невимовно скрутних матеріальних умовах, зароблених репетиторством, він старався якось існувати, ще й наполегливо працювати над собою, готуючись до екстернату у Харківському університеті на народного вчителя. У 1881 р. він успішно склав екзамен . А злигодні, усілякі труднощі переніс мужньо, заглушаючи їх самоосвітою, книгами та поезією. Не кожний був здатний на таке. Народницькі ідеї полонили душу юного поета і педагога, і він із запалом кинувся у вир громадських справ, продовжуючи вперто вдосконалювати свої знання з історії рідного краю, мови, культури. Одержавши право працювати в школі, Б. Грінченко прагнув свої знання використати на освітній ниві за зразками народної педагогіки та світової науки про виховання. Але дійсність внесла свої корективи. Молодого вчителя посилають на роботу у відстале село, в якому живуть російські переселенці. Ця школа у Введенському запам'яталась назавжди, але не розчарувала його віри у значення учителя в суспільстві. У 1883 році після літніх курсів вчителів він одержав посаду у селі Олексіївці Зміївського повіту. У Змієві на вчительських курсах Борис Грінченко познайомився із молодою вчителькою Марією Миколаївною Гладиліною. Ця зустріч у його житті була найважливішою. Щирі задушевні розмови, спільні інтереси, листування зблизило їх так що вони називали одне одного лише по-родинному: "Сестро Марусю", "Брате Борисе". На початку 1884 р. він одружується з Марією Миколаївною, яка стала йому вірним другом і соратником у всіх справах, а згодом - письменницею і перекладачем. Марія Миколаївна надала Борису Грінченко ту підтримку, якої йому так не вистачало. Письменникові, самотньому в той час, важко було переносити бачене і пережите, а однодумців, щирих і вірних, не зустрічалось. І тільки з Марією Миколаївною танула його самота. Вони були однодумцями і однолітками. Він палко і щиро закохався у цю розумну, добру й одверту дівчину. У 1887 р. молоде подружжя Грінченків приїздить до с. Олексіївка Слов'яносербського повіту Катеринославської губернії (нині Луганської області). Відома освітня діячка і письменниця Х.Д. Алчевська відкрила народну школу у маєтку свого чоловіка - Алчевського Алексія Кириловича. Христина Данилівна була незадоволена навчальним процесом і розшукувала справжніх ентузіастів освіти. У Харкові М. Лободовський і В. Мова порадили запросити у школу Бориса Дмитровича. Завдяки старанням Алчевських тут був створений справжній райський куточок, у якому в літку любила відпочивати не тільки родина Алчевських, а й гості. Спочатку селяни з підозрою і недовір'ям приглядались до нового вчителя, несхожого до тих, які вже були у їхньому селі. Спершу їх найбільш дивувало, що вчитель і вчителька, які приїхали до них, розмовляють "по - мужицькому". Але повільно учні і їх батьки почали розуміти і вже не розпитували, чому він, пан, розмовляє так, як вони. Рідне слово запанувало серед учнів і батьків. Вони почали пишатися рідним словом. Хоч у школі уроки проводились російською мовою, але учні вже розуміли, що ця мова чужа, не рідна, бо рідною для них є українська, яку передали їм, нащадкам, їх предки. За короткий час ця школа стала найкращою в повіті. Тут Грінченко проявив себе як педагог - новатор, досвід якого і до наших днів не втратив своєї актуальності, тут ним написано близько двохсот творів. В Олексіївку до Грінченків приїжджали за порадою відомі громадські, політичні та культурні діячі. Серед них - Трохим Зінківський та Іван Липа. На Луганщині з українських письменників у цей час ніхто не одержував стільки листів з усієї України, українських газет та журналів, як Грінченко. У селі Олексіївці Борис Грінченко з дружиною повністю присвятили себе навчально-виховній роботі. Христина Данилівна була задоволена самовідданими вчителями, надіючись на них і тому без тривоги виїжджала у Харків, де знаходився великий будинок Алчевських, а також у Москву чи Петербург. Борис Дмитрович був задоволений, що управителька школи не втручалася в навчально-трудовий процес. Вона ж була задоволена, що її школа є однією з кращих в окрузі. Шість років перебування на Луганщині стали дуже плідними для подружжя Грінченків. Педагогічна, літературна, наукова та громадська діяльність Бориса Грінченка на Луганщині, в селі Олексіївці має всеукраїнське значення. Можна з впевненістю сказати, що саме тут сформувався Б. Грінченко як письменник. Прозові та поетичні твори, публіцистичні есе - надбання шестирічного перебування в Олексіївці. На передодні складних політичних подій Грінченки змушені були попрощатися з селом Олексіївка. Доньці Насті прийшла пора продовжити навчання. Виїжджати сім'ї було потрібно і через конфлікт з Алчевською і за необхідністю продовжити освіту. В той час у Луганську не було такого середовища серед інтелігенції, де б можна було знайти спільне за інтересами товариство. Друзі з Чернігова були зацікавлені переїздом до них Грінченка. Особливо ж - В. Cамійленко, М. Коцюбинський, І. Шпраг і Ф. Уманець. Перші два входили у "Братство тарасівців". І сім'я переїздить до Чернігова. У Чернігові у 1894 році Грінченко влаштувався на посаду ділознавця оціночної комісії. Служба у земстві все ж таки давала шматок хліба. Але за доносом Котляревського Бориса Дмитровича було звільнено. Чернігівське жандармське управління сповіщає департамент поліції про утворення в Чернігові таємного антиурядового політичного гуртка, до складу якого входить М. Коцюбинський, його дружина, Б. Грінченко, І. Шраг та інші. Після звільнення із Земської управи Грінченка родина опинилися в скрутному матеріальному становищі. Через деякий час друзі допомогли влаштуватися йому у Чернігівському музеї української старожитності завзятого колекціонера Василя Тарновського. Музей на той час був одним з найбагатших зібрань з історії, мистецтва, літератури, етнографії та археологічних знахідок на Україні. Дружина Пантелеймона Куліша Ганна Барвінок передала сюди все, що було пов'язане з іменем Куліша. Тільки експонатів за іменем Тараса Шевченка нараховувалось 758. Борис Грінченко з властивою йому працьовитістю взявся за діло. Разом з Марією Миколаївною цілими днями і вечорами проводив упорядкування нагромаджених безцінних скарбів української старовини. У 1900 році був складений і виданий великий том "Каталога музея украинских древностей". Багато довелось їздити по Україні і розшукувати нові невідомі експонати. Дуже велику увагу приділяє Б.Д. Грінченко видавничій справі - 50 книжок для народу неймовірно великим тиражем для того часу - 200 тисяч примірників. І це в умовах жорстокої заборони, коли не дозволялось видавати українські книжки. Одне з найкращих видань чернігівського "серіалу" - це " Кобза" П. Грабовського. Саме на цей час припадає підготовка і видання тритомної праці ( 1400 стор.) з українського фольклору . Після звільнення з Чернігівського земства Б. Грінченко знову опинився у становищі цілковитої службової невизначеності. Але нова робота знайшла його сама. У 1902 році йому запропонували взяти участь у створенні словника української мови, який задумала видавати редакція " Киевской старины ". І сім'я Грінченків вирішила відгукнутися на запрошення. Вони переїжджають до Києва. Матеріальні умови в Києві були набагато кращими. Але це не змінило ні характеру, ні працьовитості Грінченка. Він повністю поринув у роботу над словником, який мав бути закінчений до першого листопада 1904 року. Хоч частина словника вже була зібрана, але весь тягар підготовки видання ліг на плечі Бориса і Марії Грінченків. Важко працюючи сім годин в день, героїчний подвиг їх увінчався успіхом. " Словарь української мови " вийшов у світ 1907-1909 рр. у чотирьох томах. Словник містить 68 тисяч українських слів з народної писемної мови, починаючи від Котляревського ї до початку ХХ століття. Словник був удостоєний Російською Імператорською Академією Наук другої премії М. І. Костомарова. Під час перебування у Києві, Б. Грінченко не тільки працював над словником, а й займався громадською діяльністю. В 1905-1907 роках його діяльність здебільшого зосередилася навколо організації української преси і товариства "Просвіта". Донька Грінченків Настя, переїхавши у Київ разом з батьками, вступила до восьмого класу гімназії Дубинської. Вона цікавилась українським національним рухом, перекладала, пробувала писати, захоплювалась музикою. Після закінчення гімназії Настя поїхала у Львів, де записалася на філософський факультет і слухала лекції професорів Грушевського, Колесси, Студинського. Незабутнє враження справила на неї зустріч з Франком. Крім того, вона познайомилася з членами РУП (революційна українська партія), що її повністю захопило. Приїжджаючи додому в Київ, не дивлячись на перевірку, вона привозила підпільну літературу. Вона обрала революційний шлях, ставши активною учасницею соціал-демократичного робітничого руху. Архівні документи засвідчують її пряму причетність до збройних виступів в роки першої російської революції, в яких вона брала участь зі своїм нареченим. Батьки з розумінням ставилися до революційної діяльності доньки і витратили немало зусиль, щоб звільнити її з в'язниці за станом здоров'я. На початку 1906 року у Насті розвинувся туберкульоз. Невдовзі надійшла трагічна розв'язка: Настя Грінченко померла 1.Х.1908 року, а вслід за нею і її крихітний син, єдиний внук письменника. Грінченко тяжко пережив нещастя, у яке потрапила його родина. Він починає хворіти і у вересні 1909 року виїздить разом з дружиною на лікування до Італії. Південне місто Оспедаленні стало його останнім життєвим притулком. 6 травня 1910 р. не стало видатного українського письменника, вченого, освітнього і громадського діяча. Похорони відбулися 9 травня у Києві на Байковій горі. Дуже багато людей висловлювали свій сум з приводу втрати письменника, широко відгукнулася українська та російська преса. Статті, присвячені Б. Грінченку, з'явилися в цілому ряді зарубіжних видань - в Італії, Франції, США. Австралії, Бразилії. Вдячні нащадки глибоко шанують невтомного трудівника. В селі Олексіївці відкрито перший в світі пам'ятник Борисові Дмитровичу Грінченко. Зараз розпочато роботу над створенням меморіального комплексу. --- Пономаренко, Пасечные /Полтавская/, Береговые, Вервейко /Курская, Белгородская/
Мой дневник | | |
PElenaМодератор раздела  Луганск Сообщений: 6963 На сайте с 2009 г. Рейтинг: 5996 | Наверх ##
8 ноября 2012 21:01 8 ноября 2012 23:04 Олексіївська школа.Тут у 1887 - 1894 роках учителював письменник Борис Дмитрович Грінченко.
Будинок зберігся. [ Изображение на стороннем сайте: 490d64d40578.jpg ] http://xxivek.com.ua/article/5046Луганщина в лицах: Борис Гринченко «Украинский пахарь…»...Алексеевская школа была одноклассной земской. Ее бюджет составлял шестьсот рублей в год. Две трети суммы давало земство, треть – громада. Собственные средства семьи Алчевских шли на дополнительные нужды, строительство и благоустройство. Сельская школа соседствовала с домом семьи Алчевских. В школе было два класса, библиотека, учительская и сторожка. В библиотеке – много книг, наглядные пособия, коллекции, все это приятно удивило будущего учителя Гринченко. Но в этом изобилии книги и учебники на украинском языке просто отсутствовали. [ Изображение на стороннем сайте: 70cb6509704b.jpg ] Будучи активным общественным деятелем, Гринченко все же был человеком глубоко семейным. В своем доме он построил собственный маленький мир, где господствовали украинский язык, украинские традиции, и даже вышиванки были повседневной одеждой. Его супруга, а позже и дочь всячески его в этом поддерживали. Маленькая Настя была первым читателем книг для детей, написанных Гринченко. Он писал для нее, а через нее – и для других детей, читавших по-украински. Он вынужден был это делать, потому что другой детской литературы на тот момент просто не было. В Алексеевке Гринченко полностью поглощен педагогической деятельностью. Он постоянно экспериментирует. Детские сочинения ложатся в основу его книг и рассказов. Он ищет способ дать возможность детям обучаться и получать знания на том языке, к которому они привыкли и говорят с рождения. Семейная пара учителей – Борис Дмитриевич и Мария Николаевна – привезли с собой в Алексеевку немалую библиотеку на нескольких европейских языках. В первую очередь, конечно, на украинском. Уровень подготовки учеников оказался достаточно низким – школе много лет не везло с учителями. Гринченко пришлось работать по восемь-девять часов в день. Идея создания национальной школы тогда витала в воздухе. Об этом много говорили в среде украинской интеллигенции. Но Гринченко был одним из немногих, кто упрямо и целенаправленно идею эту воплощал в жизнь. Начинать нужно было с создания учебных пособий. И через год после приезда в Алексеевку Гринченко закончил работу над «Настиной читанкой», которая служила обучению собственной дочери и сельских детей. В следующем году для тех же целей была подготовлена «Украинская грамматика». Вместе с учениками Борис Дмитриевич выпускает рукописный журнал «Думка», где стихи соседствуют с рассказами, сказки – с загадками. К юбилею Шевченко в журнале поместили стихи любимого поэта. ...С первых дней в Алексеевке Борис Дмитриевич и Мария Николаевна разговаривали с крестьянами только по-украински. От банального пения украинских песен и щедривок перешли к украинской грамматике и литературе. Кроме того, в Алексеевке Гринченко продолжает литературную и литературоведческую деятельность. Собирает лексику для будущего «Словаря…». Рассказы «Каторжная», «Олеся», «Грицько» и другие появляются из-под его пера именно в этот период. Собственно, вот жизненное кредо автора – в одной строчке рассказа «Олеся«: «Каждый человек должен защищать от врага родной край, не жалея своей жизни». Так просто, но чересчур чревато последствиями. Ужесточается надзор над школами. «Вольнодумство» преследуется все решительнее. Утром 30 апреля 1888 года в квартире Гринченко в Алексеевке жандармы устраивают обыск. И только авторитет Алчевской спас семью опальных педагогов от последствий. Впрочем, сама попечительница понимала – так долго продолжаться не может. Она не раз говорила Гринченко: «Мы с вами на вулкане стоим!». Христина Даниловна знала, что учителя разговаривают в школе по-украински. А обучение должно было вестись исключительно на русском. Лекции Гринченко по украиноведению дали свои плоды. Ученики разбирались в географии, истории и литературе Украины. По учебникам Гринченко грамотные крестьяне учили неграмотных. Пропасть между лояльной, но осторожной Христиной Алчевской и Гринченко становится все больше. В тот период Алексеевская школа стала лучшей в уезде. Ученики спустя годы с благодарностью вспоминали своего учителя. Он, со слов одного из них: «учил, как нужно любить свою родную страну, о которой мы до него и не знали, что она у нас есть». В 1893 году семья Гринченко все же уезжает из Алексеевки. Не исключено, что попечительница с их отъездом вздохнула свободнее. Она устала бороться с учителем-бунтарем, а сойтись во взглядах на образование у них так и не получилось. Новый Алексеевский педагог – учительница Кондратьева – украинского не знала совсем. Уже после того, как период учительствования в Алексеевке остался позади, Гринченко был приглашен на празднование тридцатилетнего юбилея педагогической деятельности Алчевской. В письме-отказе юбилярше он написал: «Я считаю, что украинцы должны служить Украине и украинскому, а не московскому просвещению. Уважая деятелей московского просвещения в московской земле, я не могу иначе как негативно относиться к московскому просвещению в земле украинской. Конечным результатом деятельности Христины Даниловны Алчевской есть омоскаливание моего народа, то есть то, против чего направлена моя деятельность». --- Пономаренко, Пасечные /Полтавская/, Береговые, Вервейко /Курская, Белгородская/
Мой дневник | | |
PElenaМодератор раздела  Луганск Сообщений: 6963 На сайте с 2009 г. Рейтинг: 5996 | Наверх ##
8 ноября 2012 21:02 8 ноября 2012 23:18 http://www.donbaslit.skif.net/tvorchist/Grinchenko.htmlЮ.Єненко. Промінь добра. Нарис-есе.—Луганськ, 1994ГРІНЧЕНКО БОРИС ДМИТРОВИЧ 1863 (27.11) 1910(23.04)Вперше почув я про Б. Грінченка від луганського скульптора Ілька Овчаренка десь у 1964 році. Він тільки-но закінчив роботу над портретом Козака Луганського і вже марив образом Грінченка. У його майстерні збирався невеликий гурток свідомих українців, серед яких найшановнішим був відомий письменник Микита Чернявський. Саме від них дізнався про тернистий і подвижницький життєвий шлях Бориса Дмитровича Грінченка, про його вчителювання в Олексіївці, в народній школі X. Д. Алчевської. У ті часи не могло бути й мови про вста-новлення пам'ятника письменнику, бо з новою силою працювала ярликова ідеологія, насувалась чергова хвиля українофобства, одна за одною закривалися на Луганщині українські школи. Та, незважаючи на ці гнітючі обставини, І. Овчаре-нко збирав по крихтах необхідний йому матеріал, читав і перечитував Грінченків словник, робив перші скульптурні ескізи. Як реліквію тих часів, зберігаю одну з таких моделей напівфігури письменника, який тримав Словник і мов іконою благословляє світ. Оте перше знайомство з подвижницьким життям та творчістю Б. Грінченка у майстерні Ілька Овчаренка стало для мене подією, яка остаточно пробудила мою національну самосвідомість. Тоді ж пощастило мені придбати у букініста Грінченків Словник під редакцією академіка Сергія Єфремова та Андрія Ніковського. Три томи того Словника було випущено в світ видавництвом «Горно» у 1927—1928 роках. Четвертий том світу не побачив, бо редакторів звинуватили у причетності до неіснуючої «Спілки визволення України» і розстріляли... Недовгий, але славний і плідний життєвий шлях пройшов Борис Дмитрович Грінченко. Він прожив лише 46 років, але його літературна, наукова та педагогічна спадщина вражає не тільки своїм колосальним обсягом, а й своєю фундаментальністю і це останнє уявляється мені найбільш дивовижним, особливо ж, коли зважити на те, що він, не маючи університетської освіти, досяг вершин людського духу та наукових знань виключно завдяки самоосвіті. Майже сім років життя /1887—1894/ Б. Грінченка пов'язані з Олексіївкою, що у Перевальському районі на Луганщині, куди запросила його вчителювати відома просвітителька Христина Данилівна Алчевська. То був найбільш плідний період його життя. Саме тут, в Олексіївці, Борис Дмитрович написав і надрукував 196 творів різноманітних жанрів. Друкувалися вони у галичанських виданнях, бо в російській Україні слово українське було заборонене. Крім повіс-тей «Сонячний промінь», «На розпутті» та драми «Хатнє лихо», він написав чимало оповідань з життя сільських дітлахів, здійснив прозовий переклад «Слова про полк Ігорів» та написав серію нарисів про життя славетних. ... Вперше я відвідав Олексіївку років п'ятнадцять тому, коли з кіногрупою обласного телебачення ми готували для «Літературної карти України» матеріали про перебування Грінченка в Олексіївці. Після тих перших відвідин Олек-сіївки буваю там частенько й у будь-яку пору року, і завжди радісно мені милу-ватися мальовничими краєвидами тієї місцевості. ... З прадавніх часів несе цією землею свої тихі води до Лугані, а з нею — до Сіверського Дінця, річечка з нехитрою назвою Біла. З мосту, що перетинає її на трасі Луганськ-Алчевськ, відкривається краєвид зеленої долини із старими вербами. По лівому берегу над річкою здіймаються скелясті кручі. Правий берег річки від самої води неспішне підіймається вгору, і аж біля обрію переходить у широкий степ з типовим представництвом донбасівської степової флори і фауни. А перед річкою, над квітучим вишневим буйством де-не-де виступають дахи добротних селянських домівок. Коли у надвечір'ї затихає потік вантажівок на автотрасі, у тих загінних садках можна почути, як «хрущі над вишнями гудуть». Це і є Олексіївка. Увагу кожного на в'їзді в село привертає одноповерхова будівля з сірого плитняка, що допитливими вікнами-очима ось вже 115 років вдивляється в довколишній світ. Зовнішній вигляд будівлі майже не змінився з тих часів, коли тут вчителював Б. Грінченко. От тільки дзвоник... Тоді був ще той, старовинний, з дзвінким, радісним і щасливим голосом, а зараз запрошує дітей на уроки електричний /саме таким сигналом сповіщають про початок та кінець роботи в офіційних установах, конторах/. [ Изображение на стороннем сайте: bb50018fa9b4.jpg ] Якось напровесні, коли по яругах ще лежав сніг, а пагорби вже звільнилися від нього, приїхав я до Олексіївки у справах підготовки до 125-річного ювілею Б. Д. Грінченка. Була велика перерва. Біля школи, на пагорбі, весело метушилися діти. Поки мій супутник, вельми досвідчений у фотографії, фотографував школу, я підійшов до хлоп'ят, привітався з ними і запитав про Б. Д. Грінченка. Діти якось зніяковіли, а хлопчисько років дванадцяти несміло відповів за всіх: «То, мабуть, той, що був директором до Ольги Іванівни» /О. І. — теперішня директор школи/. Відразу зауважу, що після відкриття пам'ятника письменнику та шкільного музею, який одержав звання народного, сьогодні не тільки старожили Олексіївни, а й кожний школяр не тільки знав Грінченка, а й може, при нагоді, стати досвідченим гідом, який з радістю проведе відвідувача музею стежиною Грінченка. Але тоді, ранньою весною, відповідь зніяковілого хлопчиська мене не порадувала, бо чекав іншої, знаходячись у місцевості, де все нагадувало про Грінченка: та ж школа з блоків сірого плитняка, тільки вкрита не фарбованим у зелений колір залізом, а сучасним сірим шифером. З шкільного подвір'я можна побачити й знамениту скелю, що описав її Борис Дмитрович у світлій романтичній повісті «Соняшний промінь». : А неподалік, крізь мереживо верхівок саду біліє одноповерхова будівля. Іду до неї. Тут у 1887—1894 роках мешкав Б. Д. Грінченко. У ті часи будиночок мав вигляд флігеля, збудованого, як і школа, з сірого плитняка. Зараз до флігелю прибудовано приміщення ковальні, а там, де жив письменник, розташувалась контора: вся будівля пофарбована вапном. До речі, відомий на Луганщині українознавець і дослідник життя т творчості Грінченка Богдан Васильович Пастух розповідав мені, що знайшов у київських літературних архівах лист письменника до дружини, в якому він не тільки з подробицями змальовує своє мешкання у Олексіївці, а й наводить креслення з розташуванням у кімнаті меблів. Отже маємо чудовий фактичний матеріал для реконструкції помешкання Бориса Дмитровича. Вуличка, на якій стоїть будинок, зовсім коротенька й виводить на широку, переорану під городи, леваду. ...Через напоєну вологою ріллю прямуємо до річки Білої, що хвилястою стрічкою стелиться вздовж широкої балки. Ось, нарешті, вкрита тогорічним листям стежка, вона в'ється понад самою річкою. У тихій воді відзеркалюється сіре небо, задумливі верби, осокори та старі в'язи. Унизу, аж понад самісінькою річкою, поросли більші дерева, а поміж їх вилася в холодку стежка; вона доводила аж до містка, що зроблено було через річку у панський сад» /читай — парк Алчевських — Ю. Є./. Саме ці рядки згадав я, ідучи стежкою, що довела мене... до містка. Так, і місток є! Звичайно той, грінченковський не зберігся, але сучасний місток із металевих конструкцій стоїть на тому ж місці. Блукаючи стежинами понад Білою, згадав я і про те, що до Олексіївки Борис Грінченко прибув, коли йому минуло тільки 23 роки. Але вже тоді, зовсім молодий, без університетської освіти, він був своєрідним епіцентром громадської думки й потужним генератором української ідеї на теренах зрусифікованої України. До Олексіївки йшли листи видатних діячів української культури, з молодим педагогом шукають зустрічі, щоб порадитись з питань відродження національної школи. Його перші публікації жваво обговорювалися у студентському середовищі Харкова, Києва та Львова. Під час перебування у Олексіївці його відвідують В. Самійленко, І. Липа та Т. Зіньківський. Відомо, що І. Липа та Т. Зіньківський зібрали різножанровий фольклорний матеріал, який передали Грінченку до його тритомного видання «Этнографические материалы». Один з найбільш плідних дослідників наукової спадщини Б. Грінченка, викладач Луганського педагогічного інституту імені Т. Г. Шевченка Олекса Неживий, розповів мені, що стосунки між Грінченком та Зіньківським були більш ніж товариськими. Останній раз вони зустрілися восени 1891 року в Олексіївці. В тому ж році Трохим Аврамович . Зіньківський помер у 30-річному віці. Після смерті друга Б. Грінченко видав двотомник «Писання Трохима Зіньківського», який невдовзі було заборонено царською цензурою, бо твори небіжчика мали позитивний вплив на розвиток національної свідомості українського наро-ду. Саме це підкреслив Грінченко, завершуючи життєпис Зіньківського словами: «... ось через що з великим жалем спиняємося ми перед Зіньківського домовиною, ось через що сумуючи дивимося навкруги,шукаючи, хто міг би стати замість його, хто міг би так, як він, жити одним — любов'ю до рідного краю». Життєві принципи небіжчика відповідали поглядам самого Грінченка, тому стають зрозумілими їх дружні взаємини. Коли у 1892 році Іван Липа, у майбутньому відомий діяч Центральної Ради УРН, відвідав Олексіївку, він отримав від Бориса Дмитровича фото на згадку про зустріч із таким пророчим написом: «Запевне прийде той день, що воскресне рідна країна. Ми віддамо свою силу на те, щоб сей день прийшов якомога швидше. Будемо жити — будемо працювати на користь рідному краєві; будемо вмирати — умремо з. його ім'ям на вустах. Невідомих одного одному особисто єднає нас служіння нашій невмирущій великій ідеї». --- Пономаренко, Пасечные /Полтавская/, Береговые, Вервейко /Курская, Белгородская/
Мой дневник | | |
PElenaМодератор раздела  Луганск Сообщений: 6963 На сайте с 2009 г. Рейтинг: 5996 | Наверх ##
8 ноября 2012 21:02 http://www.library.lg.ua/grin/mus.htmМузей Бориса Грінченко в селі Олексіївка Народний Меморіально-літературний музей Б.Д. Грінченка був відкритий 25 листопада 1988 року.На будинку школи, де вчителював Б.Д.Грінченко, встановлена меморіальна дошка, а на шкільному подвір'ї - пам'ятник. У 1992 р. музеєві було присвоєно звання народного. Сьогодні це - Народний музей Б.Д.Грінченка. У ньому 4 експозиції: перша - "Історія заселення території і відкриття школи"; друга - третя - знайомлять з життям та творчим шляхом письменника і вчителя Б.Д.Грінченка, і, зокрема з Олексіївським періодом життя; четверта - присвячена етнографії і фольклору нашого краю; п'ята - розповідає про історію створення і функціонування музею. Музей є дійовим навчально-виховним центром. Наприклад, 1993 рік було оголошено організацією ЮНЕСКО роком Грінченка. При музеї діє рада. Члени ради музею організовують свята, присвячені Дню народження Б.Д.Грінченка (грудень), Дню пам'яті письменника (травень), Дню народження Х.Д.Алчевської (квітень), Х.О.Алчевської (березень). Тут проводяться екскурсії для вчителів, учнів, студентів, розробляються лекції та виступи для учнів району, мешканців села: "Роки, присвячені Олексіївці"; "Два крила духовності"; "Х.Д. Алчевська, історія села та школи"; "Б.Д. Грінченко - фольклорист"; "Родина Алчевських та їх меценатська діяльність" та інші. Тепер у музеї проводяться літературні читання, екскурсії, уроки рідної мови та літератури. Сюди приїздять учні з різних шкіл, студенти Луганського національного педагогічного університету ім. Т.Г.Шевченка, щоб вклонитися пам'яті митця, вшанувати його рідним словом. Ведеться й дослідницька робота. У музеї зібрано чимало матеріалів: літературна спадщина, серед якої і прижиттєві видання, "Словарь української мови", а також численні копії документів, фотографій, листів. У творчій лабораторії музею учні досліджують лексикографічну, літературну, етнографічну спадщину Б.Д.Грінченка та фольклор, етнографію сьогодення селища Олексіївки. Про результати своїх досліджень вони звітують на районних та обласних конкурсах-захистах Малої Академії наук. В музеї зібрана велика кількість експонатів, книг. Є книги, які подарував провідний грінченкознавець Анатолій Погрібний, професор з м. Києва, чимало книг з дарчими написами письменників та вчених. При музеї діє учнівський мистецько-краєзнавчий творчий колектив. Юні фольклористи записують та систематизують народну творчість рідного краю. Фольклорні записи знаходяться в музеї і пропонують їх для ознайомлення відвідувачам музею. Адреса музею: Перевальський район, с. Олексіївна, вул. Грінченка, 8. НСШ ім. Б.Д. Грінченка http://www.library.lg.ua/grin/put.htmПУТІВНИК ПО МЕМОРІАЛЬНОМУ МУЗЕЮ Б.Д. ГРІНЧЕНКА
З прадавніх часів несе землею свої тихі води до Лугані, а з нею – до Сіверського Дінця, річечка з нехитрою назвою Біла. З мосту, що перетинає її на трасі Луганськ-Алчевськ, відкривається краєвид зеленої долини із старими вербами. По лівому берегу над річкою здіймаються скелясті кручі. Правий берег річки від самої води неспішно підіймається вгору і аж біля обрію переходить у широкий степ з типовим представництвом донбасівської степової флори і фауни. А перед річкою, над квітучим вишневим буйством де-не-де виступають дахи добротних селянських домівок. Це і є Олексіївка. Увагу на в`їзді в село привертає стела з написом: «Меморіальний музей Б.Д.Грінченка». Нас веде до музею короткий степовий шлях. На подвір`ї Олексіївської школи стара будівля, перед якою возвеличується пам`ятник талановитому педагогу, видатному письменнику і публіцисту, критику і мовознавцю, видавцю та громадському діячу – Борису Дмитровичу Грінченку. Це про нього сучасники говорили, що він “більше працював, ніж жив”. А коли друзям стало відомо про ймовірний переїзд Грінченка до Галичини, його побратим Павло Грабовський написав йому листа: “Правда, це було великою втратою для Російської України, де без Вас зовсім нікому буде працювати, бо патріотів багацько скрізь, а робітників чомусь не чути”. Один з його сучасників знайшов таке порівняння: “…він – немов ліванський кедр, що гордо височіє над рідним краєм. Налітають на нього ревучі вітри, шарпають з усибіч, прагнуть скинути з вершини, але він, міцно прорісши корінням у кам`янистий грунт, щоб там не було, тримається. Не хоче він проміняти своєї нагірної долі на долю лугової трави, не бажає спокою у затишній долині…” Письменник завжди почувався вартовим свого краю – його духовності, культури, а вершини потребував уже тому, щоб мати змогу охоплювати своїм зором над усе в світі найдорожчу Україну. Слава та популярність письменника продовжували зростати до середини 20-х років вже за радянські часи. Саме тоді було видано десятитомник Грінченка, портрети його можна було побачити поряд з Шевченковими у багатьох українських хатах. Ім`я Грінченка стало одним із символів національної самосвідомості. Але тодішню владу такий символ не влаштовував. Тому було сфабриковано судовий процес над неіснуючою “Спілкою визволення України”. Знайшлися у ті темні часи псевдовчені, з допомогою яких було перекреслено не тільки “все зроблене письменником, але й саме його ім`я”. Та не забули свого вчителя жителі Олексіївки. У 60-х роках минулого століття учні Олексіївської школи на чолі з директором В.І.Поздняковим взяли активну участь у створенні музейної кімнати Б.Д.Грінченка. Та, на жаль, вона проіснувала не довго – партійні керівники примусили закрити кімнату. І тільки у 1988 році за ініціативою групи інтелігенції Луганщини (Г.Довнар, М.Ночовний, М.Чернявський, Ю.Єненко) та рішенням сесії Михайлівської селищної Ради до 125-річчя від дня народження видатного діяча української культури була відкрита музейна кімната Б.Д.Грінченка. Багато матеріалу для музейної кімнати передав заслужений вчитель Б.В.Пастух. 28 листопада 1988 року урочисто відкрито музейну кімнату та пам`ятник Б.Д.Грінченку (перший і єдиний в Україні). Автор пам`ятника – луганський скульптор Іван Михайлович Чумак. У 1992 році музеєві присвоєно звання “Народний”. У 2000 році, у зв`язку із з`єднанням Михайлівської та Олексіївської шкіл, звільнився старий будинок школи, збудований у 1879 році на кошти родини Алчевських. Експонати були перенесені до цієї будівлі. У 2003 році в музеї проведено капітальний ремонт та реконструкцію. Створено нову експозицію за проектом Н.О.Монастирської – голови Національної спілки художників України в Луганській області, а також відновлена та установлена нова меморіальна дошка. 9 грудня 2003 року відбулися урочисті заходи, присвячені 140-й річниці з дня народження талановитого вченого, митця, педагога Б.Д.Грінченка, відкрита для відвідувачів нова експозиція. Зовнішній вигляд шкільної будівлі майже не змінився з тих часів, коли тут вчителював Б.Д.Грінченко. Побудована школа з місцевого матеріалу – жовто-коричневого тесаного каменю. Пілястри над вікнами та колони викладені визерунчатими виступами. Мистецьки виконані графічні малюнки, фотографії та ксерокопії документів у першій експозиційній залі розповідають про родину меценатів Алчевських. Олексій Кирилович – відомий банкір, підприємець, засновник металургійного заводу, на честь якого назване місто Алчевськ. Його дружина, Христина Данилівна, була відомою діячкою народної освіти, талановитим педагогом, віце-президентом Міжнародної ліги освіти. У 70-х роках ХІХ століття Алчевські збудували собі дачу в Олексіївці і перебували тут ціле літо. Почалася культурно-просвітницька робота серед місцевого населення. Христина Данилівна багато читала селянам, розповідала про сторінки минулого. У неї виникає думка про відкриття школи для дітей сільської бідноти, тому що на той час не було жодної школи у Михайлівській волості. З великими труднощами, переборюючи перепони жандармів і чиновників, школа була відкрита Алчевськими у вересні 1879 року. Ось як згадує Христина Данилівна про цю подію у книзі “Передуманное и пережитое”: “…Мне кажется, что в жизни моей я никогда не присутствовала при таком торжестве, как сегодня… Народ собрался со всех окрестных деревень, и не один народ, а все соседи и близкие, и дальние… Все они знали, какою ценою купила я это торжество.” І коли у Харкові відзначався 50-річний ювілей її педагогічної діяльності, Христина Данилівна побачила там своїх колишніх учнів. Це були Петро Чорний, Яків Безгинський, Олексій Кравченко. Їх прислали батьки і діди, щоб привітати свою колишню вчительку. Вони звернулися до неї з такими словами: “Вельмишановна добродійко, Христино Данилівно. Дякуємо, шануємо і вельми вітаємо Вас за Ваше щире піклування до нас, бідних і темних селян. Дякуючи Вашим заходам і піклуванням в нашому глухому закутку в хмарні і грізні часи засвітивсь і в нас ліхтар народної освіти. Ми – учні того ліхтаря, котрий сяє і сяятиме дітям і онукам нашим”. В 1887 році Х.Д.Алчевська за рекомендацією М.О.Лободовського запросила Б.Д.Грінченка вчителем в Олексіївську школу, де була попечителькою. Так почалася педагогічна діяльність Грінченка на Катеринославщині. Алчевська ставилася до нього з повагою. Про останнє свідчать спогади Христини Данилівни: “… это был человек обаятельный. Деревенский люд горячо любил его, дети бежали в школу, как на праздник, и дело шло прекрасно. Ему помогала его идейная жена, всем сердцем разделявшая симпатии мужа. У них маленькая, умненькая, очаровательная девочка Ната. Одетая в деревенскую холщовую, мережанную сорочку и деревенскую спидничку, босенькая и стриженная по-деревенски». Докладно з життям і творчістю Б.Д.Грінченка знайомлять експонати зали “Промінь добра”. Свого часу М.Лисенко сказав про Бориса Дмитровича: “Здавалося, що цей діяч, обвівши духовним зором Україну з краю в край, спостеріг, зрозумів тяжке і безпомічне її становище, і вирішив віддати життя своє на службу їй, кинувшись самотужки обслуговувати потреби її духу”. “Якщо не я, то хто ж інший?” – ось провідна спонука всеохоплюючого відчуття обов`язку перед рідним краєм та його культурою, що повсякчас спрямовували письменника. Перший розділ експозиції присвячений дитячим та юнацьким рокам Б.Д.Грінченка. Він народився 9 грудня 1863 року на хуторі Вільховий Яр Харківського повіту у збіднілій дворянській родині. Його дід, колишній сотник Сумського полку, далекий родич відомого художника І.Айвазовського, був одружений з двоюрідною сестрою письменника Г.Квітки-Основ`яненка. Батько, Дмитро Якович, був надзвичайно гордий своїм дворянським походженням та родинними зв`язками. У сім`ї Грінченків була велика бібліотека, часом збиралось освічене товариство, серед якого бував іноді П.П.Гулак-Артемовський. Мати, Поліксенія Миколаївна, була доброю і лагідною жінкою, передала свою вдачу синові. У вітрині -–графічний портрет матері, ксерокопії фотографій будинку на хуторі Кути, де провів своє дитинство маленький Борис, види Харкова того часу, коли він навчався в середній школі. Саме тут відкрився перед ним світ книг, які стали його найкращими друзями і порадниками. Хлопець захоплюється творами І.Котляревського, Т.Шевченка, вперше знайомиться із забороненою літературою, за що в 16 років потрапляє за грати. Після звільнення двері школи були для нього назавжди зачинені. Але Грінченко посилено займається самоосвітою і складає екзамени при Харківському університеті. Відтепер він – народний вчитель. Почалася така жадана, але важка праця вчителя-освітянина. На ксерокопіях фотографій – краєвид сіл, де вчителював Грінченко. Довгий і важкий шлях пройшов він у боротьбі на ниві народної освіти, літератури, журналістики. Учителював він у селі Веденському Зміївського повіту на Харьківщині, потім у селі Нижня Сироватка Сумського повіту. “На жаль, - пише в автобіографії Грінченко, - я там пробув тільки рік через доноси от попа-законовчителя, завзятого і лютого чорносотенця"” Олійний портрет Марії Загірньої та фотокопія Насті – учениці Олексіївської школи, знайомлять нас із родиною Бориса Дмитровича. Дружина, Марія Миколаївна Гладиліна, з якою Грінченко познайомився на учительських курсах у Змієві і одружився у 1884 році, стала для нього найкращим другом, порадником і помічником у всіх його справах. Учительський куточок відтворює картини минулого: ломберний стіл, стілець, етажерка, письмове приладдя, дзвіночок, який сповіщав учням про початок занять у школі. На етажерці стоять підручники та книжки з бібліотеки Б.Д.Грінченка. Як згадувала Марія Загірня: “…хоч і не вкраїнською була школа в Олексіївці, та все ж вивчившися , учні знали, що вони українці, знали історію і географію України, знали про всіх видатних письменників і про їх писання, знали про тяжке безправне становище України… І свої знання уміли висловити путящою українсько мовою”. Учительська робота дала багато матеріалів письменнику для створення оповідань для дітей, про школу. В них відображено передові педагогічні погляди, піднесено навчання дітей рідною мовою, виведено передових, відданих народові вчителів. За період роботи в Олексіївці Борисом Дмитровичем було написано близько 200 творів різних за жанрами. Це такі як: оповідання “Каторжна”, “Олеся”, “Грицько”, “Кавуни”, “Панько”, “Украла”, повість “Сонячний промінь”, багато віршів, байок. Наступний розділ експозиції розповідає про чернігівський період життя Грінченка, з 1894 по 1902 рік. У Чернігові Борис Дмитрович працює на різних посадах у земстві, віддаючи все дозвілля літературній роботі. Він став натхненником нелегальної “Чернігівської громади”, що влаштовувала науково-популярні бесіди, відзначала ювілеї Котляревського, Шевченка, Франка. Тут він організовує також своє видавництво й налагоджує в умовах жорстокої заборони “бібліотеку українських книжок”. Усього за кілька років у Чернігові вийшло 45 видань тиражем близько 200 тисяч примірників. Важливою культурно-громадською справою, здійсненою Б. Грінченком у Чернігові, стало приведення ним до ладу та каталогізування знаменитої колекції відомого збирача старовини та мецената української культури В. В. Тарновського. Це стосується його прямої причетності до збереження більшості речей, які належали Т. Шевченку. Про цей період розповідають фотокопії: “Самійленко та Грінченко”, “Грінченко з дружиною серед друзів”, “Грінченко серед друзів: Самійленко, М. Коцюбинський, В. Степаненко, О. Глібов”, “Члени “Чернігівської громади”. У слідуючій вітрині вміщений один з найцінніших експонатів музею: перше видання “Словаря української мови” у чотирьох томах, які вийшли у Києві у 1907-1909 роках. Словник містить понад 68 тисяч реєстрових слів з перекладом або тлумаченням їх російською мовою. У ньому представлена лексика літературної мови ХІХ століття, фольклору, більшості українських діалектів. Словник насичений багатим і часто унікальним ілюстрованим матеріалом. “Словарь української мови” займає гідне місце в ряду відомих лексикографічних праць слов`янських мов ХІХ – початку ХХ століття поряд, наприклад, із словником В.І.Даля в російській, С.Б.Лінде в польській, В.С.Караджича в сербській, Й.Юнгмана в чеській мовах. Адже на його сторінках, у розташованих в алфавітному порядку матеріалах відображено неповторне самобутнє життя нашого народу, його праця, побут, звичаї, обряди і вірування. Російська Академія Наук відзначила цю роботу премією імені Костомарова. Визначною подією у житті Грінченка стала його подорож на Галичину, де він зустрівся і заприятелював з І.Я.Франком, дружба з яким сприяла зміцненню демократичного світогляду письменника. Про це свідчить фото “Грінченко і Франко” (1903р.) У Києві Грінченко стає одним з організаторів української преси. У 1905 році він редагує першу в Росії щоденну українськомовну газету “Громадська думка”, а в 1906 стає редактором журналу “Нова громада” та одним з організаторів та першим головою товариства “Просвіта”. Останній період життя Б.Д.Грінченка був трагічним. Навчаючись у Львівському університеті, донька Грінченка, Настя вступає у соціал-демократичну організацію. Заради високої мети вона залишає студентську лаву і бере активну участь у революції 1905-1907рр., зокрема, у збройному повстанні робітників м. Лубни. Неважко уявити біль материнського і батьківського серця за долю єдиної дитини, яка за свою революційну діяльність двічі була ув`язнена. У тюрмі вона тяжко занедужала, а після другого арешту і зовсім злягла. Щоб донька не померла у в`язниці, Борис Дмитрович домагається заміни ув`язнення домашнім арештом. До самої смерті біля неї чергували жандарми. Слідом за Настею пішов із життя і її крихітний синок Воля, єдиний онук Грінченка. Усі ці події підірвали здоров`я поета, і він вимушений був їхати на лікування до Італії у м. Оспедалетті. Він писав: “Може пишна блакить і широкеє море Зможуть болі втішить, вколисать моє горе.” Тяжкі звістки з України прийшли до Італії: смерть матері та закриття товариства “Просвіта”. Це були останні краплі, що переповнили чашу терпіння. 6 травня 1910 року Б.Д.Грінченко помер. У вітрині знаходяться ксерокопії фотографій та газет: “Поховальна процесія біля Володимирського собору в Києві 9 травня 1910 року”, газета “Свобода” з некрологом Б.Грінченка, “Б.Д.Грінченко у домовині”, “Вінки на могилі Грінченка”. Життєвий шлях Бориса Дмитровича був тернистий. Це шлях праці, добування знань, ширення освіти в народні маси. Таким шляхом простував письменник, намагаючись пробитись крізь темряву ночі, що нависла над рідним краєм. “Таких невтомних, завзятих діячів, борців громадських, - писав Микола Лисенко, - в пантеоні українських письменників зазначити можна небагато – три-чотири, та й годі. Великий хист, надзвичайна витривалість у роботі скрашені великою любов`ю до рідного краю”. У вітрині є список установ просвіти, які були названі іменем Б.Д.Грінченка відразу після його смерті. Про великий спадок Грінченка-письменника свідчать численні видання його творів у різні часи на Україні та за її межами. Він писав твори різні за жанрами: повісті, оповідання, вірші, байки, драматичні та публіцистичні твори, робив переклади творів Байрона, Шіллера, Гете, Гейне, Пушкіна, Тургенєва, Кольцова та ін. У вітрині - дореволюційні видання: збірка “Сонце сходить” 1914р., двотомник драматичних творів 1909 року видання, а також книжки, видані українською діаспорою в Америці та Канаді. Б.Д.Грінченко займався також етнографією, фольклором. У листах в Олексіївку, що лежать у наступній вітрині, він сповіщає про видання збірки українських народних пісень, записаних від мешканців села. В своєму духовному заповіті Б.Д.Грінченко передавав велике бібліотечне зібрання народу. Каталог цього зібрання вміщений поряд з його листами. Фольклористична діяльність Грінченка висвітлюється в експонатах зали “Обереги долі”. Як жили наші діди та прадіди? Чим вони займалися, в що одягалися, як проводили вільний час? Скарбницею родинної мудрості була українська хата. Гончарні вироби різні за призначенням та способом виготовлення, яскраві барвисті рушники, предмети домашнього ужитку, дерев`яні вироби показують побут та традиції українського народу. Тисячі людей відвідують музей кожного року. Це учні і студенти, письменники і поети, науковці і педагоги. На виставці вміщено подарунки поетів і письменників – книги з дарчими написами. На базі музею відбуваються різноманітні заходи: конкурси юних літераторів, семінари, науково-практичні конференції, фольклорні свята, виставки виробів народних майстрів, зустрічі з поетами та письменниками. Своїи враження про роботу музею відвідувачі залишають у книзі відгуків. http://www.library.lg.ua/grin/exp.htmЭкспозиции музея. --- Пономаренко, Пасечные /Полтавская/, Береговые, Вервейко /Курская, Белгородская/
Мой дневник | | |
PElenaМодератор раздела  Луганск Сообщений: 6963 На сайте с 2009 г. Рейтинг: 5996 | Наверх ##
8 ноября 2012 22:22 9 февраля 2014 21:18 Жители деревни Сабовка в метрических книгах Архангело-Михайловской церкви села Михайловка
Бутенко Дихтярев Дихтяренко Курон Левенец Порохня Соколенко Соколов Суржа Шевченко --- Пономаренко, Пасечные /Полтавская/, Береговые, Вервейко /Курская, Белгородская/
Мой дневник | | |
PElenaМодератор раздела  Луганск Сообщений: 6963 На сайте с 2009 г. Рейтинг: 5996 | Наверх ##
8 ноября 2012 22:26 13 февраля 2014 21:55 Жители деревни Мало-Михайловка в метрических книгах Архангело-Михайловской церкви села Михайловка
Батура Бережная Бородач Выдра Гуртовой Гусак Гусаков Дегтярев Дрыженко Колесников Колесниченко Коршунова Кравченко Крызенко Ку(Н/П)ченко Лихожкина Майдаченко Мироненко Нар( И, Ы)жный Неижмак Попов Поповиченко Солоный Самарченко Тимошенко Ткаченко Шевченко --- Пономаренко, Пасечные /Полтавская/, Береговые, Вервейко /Курская, Белгородская/
Мой дневник | | |
PElenaМодератор раздела  Луганск Сообщений: 6963 На сайте с 2009 г. Рейтинг: 5996 | Наверх ##
8 ноября 2012 22:31 13 февраля 2014 22:17 Жители деревни Елисаветовка в метрических книгах Архангело-Михайловской церкви села Михайловка
Белянченко Беляченко Бутенкова Вандаловская Горохова Дуденко Клименко Кийдина Клочко Клочок Кн(И, Ы)ишенко Колесников Котляров Кравченко Крысенко Олейников Рубан Рубанов Скомороха Стрижаченко Тимошенко Чалый Угланова --- Пономаренко, Пасечные /Полтавская/, Береговые, Вервейко /Курская, Белгородская/
Мой дневник | | Лайк (1) |
|