Голод в моей семье

На сайте ВГД собираются люди, увлеченные генеалогией, историей, геральдикой и т.д. Здесь вы найдете собеседников, экспертов, умелых помощников в поисках предков и родственников. Вам подскажут где искать документы о павших в боях и пропавших без вести, в какой архив обратиться при исследовании родословной своей семьи, помогут определить по старой фотографии принадлежность к воинским частям, ведомствам и чину. ВГД - поиск людей в прошлом, настоящем и будущем!

Окрылённый результатами поиска, воплощенными во встречи в телевизионных программах, мой отец написал письмо в редакцию телепрограммы "Жди меня":

"Обращаюсь к Вам с просьбой поиска моих старших братьев, ПОНОМАРЕНКО АЛЕКСАНДРА ИЛЬИЧА (ИЛЬКОВИЧА) и ИВАНА ИЛЬИЧА (ИЛЬКОВИЧА), 1927 и 1929 г.р.
В период голодомора 1932 - 1933 г.г. многочисленные мои родственники умерли, а моих братьев Сашу и Ваню, опухших с голоду, какая-то комиссия забрала в областной центр - Полтаву. Маме через время сообщили, что они умерли, но документов никаких нет. А, может быть, они в действительности пережили то страшное время? Может, их кто-то выходил, даже усыновил, сменил фамилию?
Мама была малограмотной, работала до 1960 года в колхозе, не знала куда обратиться за достоверными сведениями, как по поводу моих старших братьев, так и по поводу моего отца. Я в детстве длительное время считался сыном "врага народа", даже в пионеры не был принят.
В 1964 году я направил в КГБ (Москва) запрос о своем отце, его дело повторно было рассмотрено с опросом старожилов по месту жительства и прислали сообщение о реабилитации отца в 1965 году. Но в то время я ещё не был готов начать поиски своих старших братьев. К тому же о голодоморе тогда повсеместно замалчивалось, моя мама тоже ничего не рассказывала. Сохранилась единственная память - фотография моих братьев, предположительно 1932 года. К сожаленью, к настоящему времени в живых из моих родственников старшего поколения никого не осталось. Мать умерла в 1991 году, её младшая сестра в 2003 году.
Надеюсь, что с Вашей помощью откроется тайная страница моей семьи в страшные 30-е годы прошлого столетия."

[ Изображение на стороннем сайте: 7d5dde3e8d62.jpg ]

http://www.golodomor.kharkov.u...tory_id=10

Свідчення. Очевидці

Навесні 1930 р. після багаторазових викликів у комісію сільради батька змусили записатися до СОЗу. До спільного господарства він передав коня, корову, дрібний сільгоспінвентар.

Старший мій брат, спостерігаючи за безладдям у господарстві, невдовзі відмовився там працювати і поїхав на заробітки в один із радгоспів Запорізької області. Старша сестра теж поспішила покинути село - на початку 1932 р. З чоловіком і маленькою дитиною вона поїхала на постійне проживання до Росії (в Ростовську область, де жила сестра чоловіка).

Навесні 1931 р. (після опублікування статті «Запаморочення від успіхів») батько вийшов із колгоспу і знову став одноосібником. За тодішніми мірками він вважався середняком: мав 3,5 га землі, хату під залізом, коня, корову. У вільний від польових робіт час батько займався гончарством.

Невдовзі посипалися податки: грошові, хлібом, натуроплатою (яйця, картопля тощо). Восени 1932 р. вони стали просто непосильними. Податки множилися, а сплачувати їх було вже нічим. Батька постійно викликали до правління, погрожували арештом, навіть лякали зброєю.

У листопаді чи грудні до нас прийшла спеціальна хлібозаготівельна комісія. Обшукали усі приміщення і двір (з допомогою металевих загострених прутів шукали прихований хліб). Все зерно, призначене для харчування сім’ї взимку і для сівби, було забране під мітлу. Побоюючись арешту, батько поспішив покинути дім, поїхавши до старшого сина в Запорізьку область, а ми - троє малолітніх дітей з матір’ю - залишилися вдома.

До березня якось протрималися - виручила картопля і деякі овочі. Далі мама винайшла свій спосіб виживання. Постійно, разів 2-3 на тиждень, купувала на ринку (за дуже високою ціною) кілька кілограмів зерна, яке ми з нею до світанку перемелювали у сусідів на ручних жорнах. З муки мама пекла невеликі буханці хліба для продажу на тому ж ринку. Завдяки маминій кмітливості кілька хлібин залишалося для сім’ї, адже у тісто для випікання домашнього хліба йшло все, що потрапляло під руку: висівки, лушпиння проса, макуха, розмолоті жолуді, подрібнені очистки картоплі. На жаль, до кінця квітня наш горе-бізнес остаточно занепав. Спасибі батькові, який, повернувшись додому, привіз трохи продуктів і тим дав протриматися ще якийсь час.

Пригадую, з якою великою надією чекали ми всі весняної зелені для приготування супів: листя лободи і буряків, кропиви, молочаю. Від постійного недоїдання у всіх опухли ноги, всі дуже схудли - самі кістки та шкіра.

У цей час наша Котельва втратила багатьох жителів, що померли від голоду. Лише із сім’ї мого дядька, батькового молодшого брата, померло 5 чи 6 чоловік (двоє дітей врятувались завдяки тому, що потрапили до дитбудинку). Старший батьків брат діждався хліба нового врожаю, але у перші ж дні жнив у нього стався заворот кишок і він теж помер. У сім’ї наших далеких родичів по матері вимерли всі, а після смерті останнього члена цієї родини (вітчима, що був її главою) у погребі була виявлена жахлива знахідка - діжка із засоленими частинами людського тіла.

Влітку 1933 р. після збирання врожаю ми, малеча, ходили збирати колоски. Іноді вдавалося щось зібрати, але частіше нас наздоганяв об’їждчик на коні і, висипавши на землю вміст наших торбинок та погрожуючи батогом, гнав з поля.

1934 р. батько повернувся до колгоспу. Під час літніх шкільних канікул 1936-1938 рр. я також допомагав на жнивах (скидав вилами снопи з косарки чи солому з комбайна). Однак заробляли тоді колгоспники дуже мало: за кожен трудодень отримували кількасот грамів зерна (не дарма ж його називали «дурнодень»).

В основному виручав город та ще продаж гончарного посуду, виготовленням якого батько продовжував займатися. Прізвищ осіб, що проводили примусову колективізацію, не пам’ятаю. Знаю, що деякі були із числа «двадцятип’ятитисячників», а більшість - місцеві підлабузники

Хлус Олексій Олександрович, 1920 р.н., уродж. селища Котельва Полтавської (колишньої Харківської) області

http://www.golodomor.kharkov.u...ory_id=167

Свідчення. Очевидці

Я працювала в Управлінні Південної залізниці. Нас, тоді ще молодих, посилали збирати по Харкову пухлих дітей і зводити їх до спецприйомників. У Люботині померлих знімали з поїздів, збирали біля станції Люботин і закопували в ямах на залізничному кладовищі. Тепер там оранжерея, п’ятиповерховий будинок і стадіон школи № 1. Збирала померлих спеціальна команда. Часто брали й тих, хто ще ворушився.

Юрченко Ольга Олексіївна, Харківський район

25.05.1931. Заходи з ліквідації дитячої безпритульності, затверджені президією секції народної освіти Харківської міськради.

ДАХО, Ф. Р-408, оп. 6, спр. 393, арк. 3 – 9.

[ Изображение на стороннем сайте: d27f78bcdc4d.jpg ]

поиск судеб двух детей, родных братьев моего отца, которых, опухших, но живых, комиссия отправила в Полтаву