Песня трудных шахтерских дорог.

Сосюра В.

"Я пам'ятаю: у забої..."

Я пам'ятаю: у забої
рубали вугіль шахтарі,
де каганець боровся з тьмою,
як промінь ранньої зорі.

Там, над землею, неба шати,
весняних сповнені окрас.
Як важко лежачи рубати
блискучий вугіль раз у раз!

Але повіяв на дороги
свободи вітер весняний,
і шахтарям на допомогу
прийшли машини у забій.

Вони помножили нам сили
за щастя в трудовій борні,
і кайла крицю замінили
комбайна мускули стальні.

Як сон далекий, рабства роки...
Погаснув каганець блідий,
і сяйва денного потоки
прийшли з машинами в забій.

Немов пройшли весняні грози
у штреках, темних і глухих...
Гуркочуть там електровози,
де коногона свист затих.

Іде шахтар. У нього сяб
маленьке сонце на чолі.
І серце піснею вітає
Атланта рідної землі.

За день у ночі горобині
він бився з тьмою недарма.
Це він, на радість Батьківщині,
всю землю на плечах трима.

Сосюра В.

Шахти, терикони...

Шахти, терикони,
заводські вогні...
Місяць в травах тоне...
І пісні, пісні...

Доля ти піснярська,
доленько моя!
Сторона шахтарська,
син твій, син твій я!

Там, де обрій, в полі
неба мрійна гать.
Золоті тополі
за Дінцем шумлять.

Про крейдяні гори
не забуду я,
де молилась зорям
матінка моя.

Піснею лечу я
над простором нив,
землю я цілую,
по якій ходив.

Кров моя вирує
в жилах, наче спів...
Землю я цілую,
ту, що полюбив.

Михайло Яременко

МІЙ КРАЙ

За шахтами -
Містечка робітничі,
Сурмлять колоссям
Золоті поля.
Мов у Сосюри:
Над Дінцем - Лисиче,
За ним - копрами
Проросла земля.

Тут даль дзвенить
Без нот, без камертону,
У вагонетках -
Антрацит, руда.
Де тягнуться
У небо терикони,
Там шахта піднялася молода.

Крокують шахти
До Дінця-ріки,
Вночі вони
Вогнями густо сяють...
Атлантами живуть тут гірники,
Бо Землю на плечах своїх тримають.


[ Изображение на стороннем сайте: d2231183a4f1.jpg ]

http://maysterni.com/publication.php?id=36230

Леся Романчук

Чорним лицарям Донбасу

"И дышит нам в лицо
дракон-забой жарою"
Іван Нечипорук

Хто в небо лине,
Кому – в глибини,
І від нуля
Розлуку лічить
Не на хвилини
Вона, земля.

Щоденно вої
Ідуть в забої
Тепла задля,
Але ні крихти
Не дасть без бою
Вона, земля.

То жар, то вибух,
Вода і крига
Тіла схиля,
Ні вниз, ні вгору,
Трима в покорі
Вона, земля.

Поглянь-но, брате,
Йдемо збирати
Удень зірки,
Пліч-о-пліч стати,
Бо ми – солдати,
Чоловіки.

Така робота,
Крокуй, піхото,
І від нуля
Така вже доля,
Ми орем поле
Твоє, земля.

Підземне поле
У чорнім лоні
Твоїх скарбів.
Аристократи…
Сто раз продати
Твій біль і гнів.

Каріатидо…
За що купити
Твою сльозу?
Чим оцінити
Ті білі квіти,
Довічний сум?

Він не із криці,
Твій білий лицар,
Тремтлива плоть,
Йому нелегко
У пеклі штреку
Себе бороть,

І все ж, уперто,
Незламно-твердо
Щодень – з нуля
Ідуть в забої
Мої герої.
Твої, земля.


[ Изображение на стороннем сайте: d7cc34a918ec.jpg ]

http://www.donbaslit.skif.net/tvorchist/cherkasenko.html

СПИРИДОН ФЕДОСІЙОВИЧ ЧЕРКАСЕНКО
1876 (24.12) - 1940 (7.02)

У ШАХТІ

Мокро і темно, немов в домовиині,
Випало кайло із рук,
Дихати важко, ломота у спині,
В голову болізний стук.
Чому став?
Не дрімай!
Бери кайло —
Довбай!
Думка єдина: спочити хвилину —
Сили нема довбонуть,
Добре б піднятись та випростатіть спину,
Свіжим повітрям дихнуть.
Чому став?
Не дрімай!
Бери кайло —
Довбай!
Пізно чи рано? ще довго робипти?
Тягнеться час той, мов рік......
Дайте спочити, спочити, спочити,
Дайте заснути... навік!..
Чому став?
Не дрімай!
Бери кайло —
Довбай!
1906

ПІД ЗЕМЛЕЮ

Тут вічна ніч. Але не та,
Що після стомленого світу
Клопітну землю обгорта
У ласці тихого привіту.
Тут вічна ніч. Вона не сни
Несе утішнії людині:
Землі занедбані сини
Помалу гинуть в домовині.
Замісто зірок золотих,
Ночей, і вроди, і принади,
В кутках далеких і страшних
Убогі блимають лампади,—
Неначе шабаш свій мерці
Сюди збирались святкувати
Й свої смердючі каганці
Де-де забули поховати
І розійшлись, і чутно стук
Глухий, зловісний в домовину...
Із всіх кутків могильний згук
Жаха незвичную людину...
Тут вічна ніч, тут повно вщерть
Страждання, розпачу і муки,
І звідусюди тільки згуки:
Стук-стук! тут ніч! стук-стук! тут смерть!
1906


[ Изображение на стороннем сайте: 547a4cb452d5.jpg ]


ШАХТАРІ

Тихо у вогкій пітьмі,
В шахті, на дні.
Стіни ридають німі,
Мокрі, брудні.
Буйними краплями згіт
Очі сліпить,
Лампи смердючої гніт
Блима, чадить.
Тяжко... повітря нема...
Сльози бринять.
Тиша панує німа...
Треба довбать!
Гучно ми в груди землі
Кайлом б'ємо,—
Вперто ми шиї свої
Сунем в ярмо!
Вугілля кожний шматок
Сяє, блищить:
Сила шахтарських кісток
В ньому горить!
1906