📍 г.Белополье (Білопілля) 🇺🇦 : ВГД

Повтор публичного поста
---

Микола Крикун. Воєводства Правобережної України у XVI-XVIII століттях: Статті і матеріали. Львів 2012. 702 с., іл., карти.

Mykola Krykun
Palatinates of Right-Bank Ukraine in the Sixteenth through Eighteenth Centuries: Studies and Source Materials. Lviv 2012. 702 p., ill., maps.

ISBN 978-617-607-240-9

Пропоноване читачам видання завершує цикл опублікованих збірок статей і матеріалів його автора, присвячених невивченим і мало- вивченим питанням Правобережної України XV-XVIII ст. У першій із збірок ішлося про козацтво другої половини XVII — початку XVIII ст., в другій — про Брацлавське воєводство XVI-XVIII ст., у третій — про Подільське воєводство XV-XVIII ст. Дана збірка стосується Київського, Волинського, Брацлавського і Подільського воєводств. У ній досліджуються адміністративний поділ, земські уряди, міграції, чисельність і структура населення, торгові зв’язки, міждержавні розмежування, подимні реєстри, наведено чимало документів, виявлених в архівах і рукописних зібраннях бібліотек, зокрема невідомі універсали Богдана Хмельницького, матеріали про участь шляхти Брацлавського воєводства в Барській конфедерації, офірний реєстр того ж воєводства за 1789 р.

***

с.274

З ІСТОРІЇ МІГРАЦІЙ НАСЕЛЕННЯ В УКРАЇНІ У ДРУГІЙ ПОЛОВИНІ XVII СТОЛІТТЯ

В історії переселень на Україні доби феодалізму помітно виділяється друга половина XVII ст., особливо 50-70-ті роки. Тогочасні міграції переважно були спричинені нескінченними війнами та їх наслідками, грабіжницькими нападами татар, окупацією частина українських земель Туреччиною тощо. Ці рухи населення згадуються в козацьких літописах та документах, части на яких опублікована протягом XIX — початку XX ст. У джерелах розповідається головним чином про переселення з правого на лівий берег Дніпра, де задніпряни (так називали вихідців з Правобережжя) знаходили притулок і порятунок від лихоліття. Рух населення на Лівобережжя був чи не визначальним у міграціях другої половини XVII ст. на Україні. Найбільше у вивченніцього питання зробив Дмитро Багалій.

Наше повідомлення доповнює відомі факти про міграції на Україні в другій половині XVII ст. Воно ґрунтується на двох документах, виявлених серед матеріалів Розрядного приказу Російського державного архіву давніх актів (РГАДА) у Москві. Один з них датовано 1673 роком [1]. Це перепис служилих і неслужилих сумських «черкас», які незадовго до того на чолі з сотником Хомою Федоровим [2] прибули в Путивльський повіт на місце давнього Вирського городища, на береги річок Вир, Ворожба, Крига, Морач і заснували там місто Кригу, пізніше назване Білопіллям, та села Річки і Ворожбу (всі ці поселення увійшли до складу Сумського полку). Перепис проведено І. В. Львовим та П. Куським за царським указом і наказом воєводи Ю. М. Борятинського у відповідь на чолобитну путивльських «всяких чинов людей», передусім поміщиків. Зміст чолобитної нам невідомий. Судячи зі вступної частини документа, значно, до речі, пошкодженої часом, у ній ішлося, мабуть, про різні шкоди, нанесені путивльцям новопоселенцями. І. В. Львов та П. Куськой на місці переписали черкас «поимянно с отцьі и с прозвищи и которьіх городов они уроженцьі и что у кого детей мужеска полу и откудьі кто пришел» [3].

Інший документ є переписом населення таких сіл Путивльського повіту: Грузьке, Бориня, Гвинтове, Духанівка (або Кротово, Кротова Діброва), Бочечки, В’язове, Козацька Діброва (або Свічки, тепер Козацьке), Черепівка [4]. Перші три села належали двом попам і диякону, які мешкали в Путивлі, село Духанівка — двадцяти путивльським козакам, а рештою володіли путивльські, рильські, чернігівські та новгород-сіверські поміщики. Датування цього джерела утруднюється тим, що в ньому відсутня вступна частина, яка б вказала на його походження. Очевидно, документ появився не раніше 1678 р. — це єдина згадана в ньому дата; саме тоді було засноване («поселено») село Духанівка [5]. Припускаємо, що цей документ складено не пізніше 1684 або 1685 року, і ось чому: Д. Багалій на основі вивчених джерел справедливо вважає 1679-1680 рр. часом останнього в другій половині XVII ст. значного пересування населення Правобережної України, переважно з Київського воєводства, на Лівобережжя [6]. Документ, що нас цікавить, поряд з відомостями про те, хто з селян звідки родом, говорить ще й про те, скільки років минуло, як жителі восьми названих сіл, тікаючи з рідних місць «от разоренья воинских людей», перейшли на лівий берег Дніпра [ * ]. Найбільше було задніпрянських сімей (112, серед них 93 з Київського воєводства), які переселилися за п’ять років до складання документа. Після «п’ятирічних» найбільшою була група задніпрян, які покинули рідні місця десять років тому (102 сім’ї, у тому числі 85 з Київського воєводства) [**], тобто приблизно в 1674-1675 рр.: на цей час припадає найбільш значний перед 1679-1680 рр. перехід населення з правого на лівий берег Дніпра [7].

Обидва документи цінні тим, що для 2 719 сімей з 2 767 подають назви місцевостей («городів»), звідки вони родом. Джерела другої половини XVII ст. з такими відомостями зустрічаються дуже рідко, до того ж вони надто фрагментарні. Як правило, в документах, що розповідають про міграції на Україні цього періоду, зазначено, з яких «городів» прийшли ті чи інші сім’ї [8]. Але слід мати на увазі, що такі «городи» дуже часто були тільки проміжними, перевалочними пунктами для тих, хто покинув рідні місця. Так, за даними документа 1673 р., у Білопіллі, Річках та Ворожбі з 1 261 сім’ї (вихідців з українських земель, з Білорусі і, в незначній кількості, з Польщі, Литви та Росії) 600 сімей, перш ніж прибути сюди, зупинялися в проміжних пунктах, причому перевалочну роль для 588 сімей відіграли «городи» Лівобережної, а для решти — Правобережної України. Про населені пункти, в яких тимчасово осідали переселенці, другий з названих документів згадує дуже рідко. Це, однак, не обов’язково означає, що насправді їх було мало.

Названі нами джерела дозволили повніше відтворити переселенський рух на Україні в другій половині XVII ст. Цей рух і показано в додатку до повідомлення. Розподіл переселенців (сімей) за землями і воєводствами, з яких вони були родом, а також інші підрахунки зроблено нами. Інколи в дужках зазначено поданий джерелами російський варіант назв населених пунктів. Це робиться в тому випадку, коли він помітно різниться від українського.

З документів видно, що основна маса населення міста Білопілля і 10 сіл — це вихідці з українських земель. 1673 р. вони становили в Білопіллі щонайменше 85,9 % (799 сімей з 930), в Річках та Ворожбі — 83,4 % (276 з 331), а у восьми селах, згідно з недатованим джерелом, — 84,2 % (1 278 з 1 506). Найбільше переселенців прийшло з Правобережної України, головним чином з Київського воєводства: у Білопіллі задніпрян було принаймні 426 сімей, у тому числі 306 з Київщини, у Ворожбі та Річках — відповідно 147 і 105, у восьми селах — 847 і 617. Решта українських поселенців походила майже виключно з Лівобережної України.
Варто вказати й на те, що населення Білопілля складали вихідці з 259 «городів», Ворожби та Річок — зі 139, Борині, Бочечок, В’язового, Гвинтового, Грузького, Духанівки, Козацької Діброви і Черепівки — з 316 «городів». Найбільше для оселення означених міста й 10 сіл дав Коростишів (Київське воєводство; 117 родин); далі по низхідній ідуть: Ніжин, Прилуки, Ічня, Конотоп (Лівобережжя; відповідно 91, 61, 57, 49), Черняхів, Біла Церква, Фастів (Київське воєводство; 44, 40,40), Корець (Волинське воєводство; 40) і так далі.

Лише в Борині, В’язовому, Гвинтовому, Грузькому, Козацькій Діброві та Черепівці зафіксовано тих, хто в них народився (всього 11 родин), причому батьки у двох родин у Козацькій Діброві та Черепівці прибули «з-за Дніпра».

Слід зазначити, що частина з перелічених укладачами документів «городів» були не містами і містечками, а селами.

Деякі назви містечок та сіл зустрічаються в кількох воєводствах Правобережної України. Такі населені пункти виділені нами нижче в групу «інші поселення».

1 Российский государственньїй архив древних актов в Москве (далі — РГАДА), ф. 210 (Разрядньїй приказ), Дела разньїх городов, кн. 57, л. 137-242.
2 Комісар Білопілля Терентовський називав цього сотника Степаном Хоменком (Фоменком). Див.: Филарет. Историко-статистическое описание Харьковской епархии, отд. 3. Москва 1857, с. 414.
3 РГАДА, ф. 210, Дела разннх городов, кн. 57, л. 138-139.
4 Там само, л. 262-484.
5 Там само, л. 434. Бочечки засновані «років з 15 тому», Грузьке — «років з 35 тому», а Козацька Діброва, В'язове і Черепівка — «років з 40 тому». Про час заснування Борині та Гвинтового в документі нічого не сказано.
6 Д. И. Багалей. Очерки из истории колонизации и бита степной окраини Московского государства, т. 1: История колонизации. Москва 1887, с. 433.
* Таких відомостей в переписі Білопілля, Річок і Ворожби немає.
** Задніпрян, які переселилися на лівий берег Дніпра рік тому, у восьми селах було 20 сімей, два роки — 46, три — 89, чотири — 64, шість — 68, сім — 72, вісім — 47, дев'ять років тому — 11 сімей. Далі більш-менш значними є лише групи задніпрян, які прийшли на Лівобережжя 15, 20 і ЗОроків тому — відповідно 55, 50 і 36 сімей.
7 Д. И. Багалей. Очерки из истории колонизации...9т. 1, с. 433.
8 Там само, с. 412-413; Материали для истории колонизации и бита
степной окраини Московского государства (Харьковской и отчасти Курской и Воронежской губ.) в ХУІ-ХУІІІ столетиях, собранние и проредактированнш Д. И. БагалееМу т. 1. Харьков 1866, с. 45-63, 75-80; РГАДА, ф. 1209 (Поместньїй приказ), Белгородская отказная книга, No ЗО, л. 261-308.

и дальше идет подробная статистика
источник

📍 г.Белополье (Білопілля) 🇺🇦

Сумский уезд Харьковской губ.