Галицько-волинськое князівство -

На сайте ВГД собираются люди, увлеченные генеалогией, историей, геральдикой и т.д. Здесь вы найдете собеседников, экспертов, умелых помощников в поисках предков и родственников. Вам подскажут где искать документы о павших в боях и пропавших без вести, в какой архив обратиться при исследовании родословной своей семьи, помогут определить по старой фотографии принадлежность к воинским частям, ведомствам и чину. ВГД - поиск людей в прошлом, настоящем и будущем!

В этом разделе собираем книги: энциклопедии, по истории и краеведению,
которые являются ценными источниками сведений о прошлом и настоящем регионов и населённых пунктов.
В этих книгах также могут быть включены биографические данные о людях, жизнь и деятельность которых связана с тем или иным краем.

Муринов И. История Галиции: прошлое и настоящее Галицкого княжества. – М.: 1915 г.

https://archive.org/details/istoriiagalitsii00muri

Dymitr z Goraja - Gorajski
--------------------------------------------------------------------------------

Dzieje rodu Gorajskich wiążą się nierozerwalnie z historią miasta Kraśnika. Byli jego założycielami. Gorajscy herbu Korczak wywodzili się z Rusi Czerwonej. Znaczenie uzyskali za panowania Kazimierza Wielkiego (w latach 1340-49 Polska zajęła Ruś Halick&#261.

Nie jest w pełni znany początek tego rodu. Historyk K.Szajnocha podaje, że jednym z protoplastów rodu był ojciec Dymitra - Iwonia z Goraja - sędzia chełmski, który zasłużył się niebezpiecznym poselstwem do Tatarów. Nie jest wiadomym bliżej, kiedy i jakiej kwestii owo poselstwo dotyczyło.

Adam Boniecki stwierdza, że w 1353 roku Gorajscy: Chodko, Ostaszko i Piotr - synowie Iwona (Iwonia) - otrzymali od K.Wielkiego wsie: Klecie (Kleszcze), Czermno, Januszkowice, Blaszkową, Gogolów, Glinnik, Bukową Smorzową i Kamienicę. Byli z pochodzenia Rusinami! W 1360 roku syn Iwona - Piotr wojewoda żydaczowski, dziedzic Rymanowa, dostaje od króla prawo niemieckie dla Klecia, Czernina i wyżej wymienionych miejscowości.

Prawdopodobnie synem tegoż Piotra jest bohater niniejszego artykułu - Dymitr (łac. Demetriusz) i jego rodzony brat Iwonia (Iwon) Gorajscy.'Nie jest znana dokładna data urodzin Dymitra.Podawane są lata ok. 1330 lub 1340. Wiemy natomiast, że gniazdem rodu Gorajskich był Goraj zwany Ładą. Już w XIII wieku znajdował się tu zamek murowany. Dymitr ożeniony był z Beatą Mokrską. Pochodzić miała z rodu Jelitów, a była krewną Czelejów z Bożego Daru. Wniosła mu ona w posagu właśnie Boży Dar. Stąd też zwany był Dymitrem z Bożego Daru (de Boży Dar).

Postawą polityczną Dymitr charakteryzuje wierność i przywiązanie da ówczesnych władców Polski: Kazimierza Wielkiego, Ludwika Węgierskiego i jego córki królowej Jadwigi. Już za panowania Kazimierza Dymitr zajmuje czołowe miejsce w grupie panów małopolskich (przewodził im wówczas Dobiesław z Kurozwęk kasztelan krakowski).

Za wyświadczone usługi Dymitr otrzymuje z rąk panujących nowe stanowiska, tytuły i nadania. I tak, w 1361 roku widzimy Dymitra Gorajskiego w orszaku królewskim. W 1364 r, jest podskarbim królewskim (urząd ten pod względem znaczenia szedł zaraz po kanclerskim). Funkcję tę sprawuje z przerwami także w latach 1370-1391. Gdy w 1368 roku Kazimierz W. kazał ułożyć statut żupniczy dla Wieliczki, wśród układających tekst (arcybiskup Bodzanta, biskup Zawisza, Jaśka z Melsztyna - kanclerz krakowski) był skarbnik koronny - Dymitr z Goraja. Kroniki z ówczesnych lat odnotowują, że to on "własną ręką" spisał wspomniany statut. W tym czasie gospodarny król Polski -Kazimierz Wielki zabronił panom czerpania dochodów z kopalni. Wyjątek w tym względzie uczynił tylko dla jedynego pana Dymitra podskarbiego, gdy w cztery konie przyjedzie po pieniądze królewskie. Nadmienić bowiem należy, że Dymitr często przebywał w Krakowie. Posiadał w tym mieście kilka własnych domów.

Po śmierci K.Wielkiego (1370 r.) Dymitr Gorajski należy do bliskich stronników Ludwika Węgierskiego (1370-1382). W dokumencie wydanym pod Bełzem 26 1ipca 1377 r. (odwetowa wyprawa Po- laków i Węgrów na Litwinów, w wyniku której zdobyte zostały Chełm i Bełz) król ten nadał Dymitrowi i jego bratu Iwonie zamek Goraj lub Ładę, miasto Kraśnik oraz szereg wsi leżących w pobliżu tego miasta. Z opracowań historycznych wynika, że akt ten jest tylko potwierdzeniem dawniejszego nadania. Jak już wyżej wspomniano na kilka lat wcześniej Dymitr pisał się z Łady i Goraja.

Dymitr Gorajski okazał się także dobrym dyplomatą. Około 1373 roku posłował do księcia Kazimierza Dobrzyńskiego. Nie jest znana treść i wyniki tej misji dyplomatycznej. Po śmierci Ludwika Węgierskiego staje się gorącym orędownikiem unii polsko-litewskiej. Widział w niej korzyści dla swej rodzinnej Rusi Czerwonej. Realizacji tego celu upatrywał w małżeństwie królowej Polski - Jadwigi z księciem litewskim - W.Jagiełło. W tym celu w 1385 roku wybrał się z misją do Malborka, by zaprosić ówczesnego W.Mistrza (propozycja Litwy) Konrada Z. Bllnera von Rotenstein, na ojca chrzestnego W Jagiełły. Wielki Mistrz odmówił! Chrzestną Jagiełły została Jadwiga z Melsztyńskich Pilecka - żona Ottona z Pilczy - Pileckiego. Jednocześnie Dymitr jest przeciwnikiem projektu osadzenia na tronie polskim księcia Wilhelma Habsburga, z którym wcześniej zaręczona była królowa Jadwiga. Na początku 1386 r. książę Wilhelm przybył już do Krakowa (stał z pocztem w domu Morsztynów). Jadwiga chce się połączyć z Wilhelmem. Ucieka z komnat wawelskich! Dochodzi do ostatniej przeszkody - furtki! Uderza toporem i próbuje otworzyć bramę. Jest bliska celu! Wówczas zastępuje jej drogę stary Dymitr z Goraja. Przemawia do niej, by zaniechała zamiaru połączenia się z Wilhelmem. Za próbę realizacji swego zamiaru, grozi Jadwidze użyciem siły. Groźba skutkuje! Jadwiga wraca do komnat.

Za te usługi król W.Jagiełło odwdzięczył się hojnie Dymitrowa. Nadał mu miasteczko Szczebrzeszyn i okoliczne wsie. Zamieszkałą tu szlachtę król powierzył zwierzchnictwu Dymitra (rzadki wypadek). Potęga ekonomiczna Gorajskiego sięgnęła szczytu! Był teraz właścicielem senioratu szezebrzeszyńskiego, który liczył ponad 150 wsi (łącznie z rejonem kraśnickim) oraz 4 miasta: Goraj, Kraśnik, Szczebrzeszyn i Turobin. W zachowanym liście z 1399 roku czytamy o Dymitrze: My Dymetr Goraja i Szczebrzeszyna Pan etc... Najwyższy Marszalek Królestwa etc. etc. Pełni wówczas zaszczytną funkcję marszałka koronnego (1388-1400 r.).

Z wiadomości historycznych wynika, że był jeden fakt niezbyt pochlebny w życiorysie naszego Dymitra z Bożego Daru. Mianowicie w roku 1378 papież nakazał rozpatrzyć sprawę Dymitra zw. "Podskarbek", oskarżonego o przywłaszczenie dóbr opactwa benedyktynów w Tyńcu pod Krakowem. Proces o przywłaszczenie Tyńca poparty bullą papieską z 1402 r. miał trwać do 1408 r.' Nie jest wiadomym, jakie podłoże miała ta sprawa i czym się zakończyła. Z innych wiadomości o Dymitrze wiemy, że w roku 1394 otrzymał od Jagiełły 45 grzywien na wyposażenie kilku kopii zbrojnych.

Dymitr Gorajski zmarł 20 lutego 1400 roku. Pochowany został w kościele w Zawichoście. Pozostawi) 3 córki: Katarzynę za- mężną za Dobieslawa z Oleśnicy (Dobko, Dobek hr. Dębno) wojewodę sandomierskiego i dowódcę chorągwi oleśnickich, Elżbietę, która została żoną Dobroslawa z Szamotu) (Szamotulski herbu Nalęcz) kasztelana poznańskiego oraz Annę, która w 1405 roku wyszla za syna Jaśka z Tęczyna-Andrzeja Tęczyńskiego kasztelana z Wiśnicza. Ta ostatnia córka Dymitra odznaczała się szczególną pięknością. Jak piszą ówczesne źródła, dziwną w swoim oblubieńcu rozbudziła miłość. Z miłości do żony Andrzej Tęczyński miał spowodować odstąpienie wojsk polskich spod Malborka w 1410 r. Długosz tak o tym pisze: ze wszystkich zaś panów nikt więcej i gorliwiej nie doradza! przerwania oblężenia (Malborka, p.m.) niż kasztelan wojnicki Andrzej z Tęcryna. Przeciągnął też większość rycerzy i szlachty na swoją stronę, zaślepiony miłością do córki podskarbiego Królestwa Polskiego Dymitra -Anny z Kraśnika, w której był niezwykle zakochany." Nie miał więc Dymitr potomków w linii męskiej. Dzięki natomiast malżeństwu Andrzeja z Anną doszło do polączenia dwóch znaczących rodów związanych historycznie z dziejami naszego miasta, mianowicie Gorajskich i Tęczyńskich.

Przed śmiercią w 1398 roku Dymitr Gorajski zapisał dobra Szczebrzeszyn swoim bratankom (synowie brata Iwana: Prokop, Aleksander, Mikołaj i Andrzej). Po jego śmierci w 1401 r. żona Dymitra - Beata otrzymała z córkami Goraj z przyległym terytorium.

W 1405 roku nastąpił nowy podział dóbr. Córki otrzymały miasto Kraśnik i 11 wsi (Wyżnica, Wyżnianka, Suchynia, Biała, Dzwola, Kocudza, Stróża, Batorz, Grębienice, Bieliny i Wola Piaseczna)", a bratankowie: Goraj (Aleksander) i Szczebrzeszyn (Prokop). Ostateczny podział dóbr między córkami Dymitra nastąpił w 1415 roku w Lublinie: Boży Dar i Rymanów przeszły z. Katarzyną Gorajską do Oleśnickich, Kraśnik z Anną do Tęczyńskich, a Turobin z Elżbietą do Szamotulskich. Beata Mokrska - żona Dymitra zmarła 30 kwietnia 1424 roku.

Изучение генеалогии перемышльской шляхты имеет давнюю традицию. Уже Б. Папроцкий в "Гербах рыцарства польского" (1584 г.) упомянул почти все крупные перемышльские роды русского происхождения: Бажей, Боратынских, Дершняков, Дрогойовских, Прохницких, Сенновских-Кшечовских, Скорутов, Чурилов и других. Они принадлежали к гербу "Корчак", который, по словам Б. Папроцкого, ведет свое начало "от прежних славянских княжат".

Научная библиотека диссертаций и авторефератов disserCat
http://www.dissercat.com/conte...z2qCCaXJzC

Уряд галицького підкоморія протягом майже 20 років (1434 – 1453) займав представник іншої перемишльської родини Анджей Чурило зі Стоянців [135, № 212]. Після Сенька з Сіннова він був напевно найвідомішим з перемишльських Корчаків перших десятиліть XV ст. Впливова позиція Андрія Чурила випливала не лише з займаного ним ключового у системі шляхетського самоврядування уряду підкоморія, а й з приналежності до родинного кола Дмитра з Горая. Батьком Анджея Чурила був Іван з Клєця, рідний брат Дмитра з Горая. Власне сини Івана з Клєця стали спадкоємцями великих маєтків коронного підскарбія, передовсім Горая і Щебрешина, про що вже згадувалося вище. У поділі маєтків між синами Івана з Клєця галицький підкоморій взяв Стоянці, які були, напевно, давнім родовим гніздом цієї родинної групи. Хронологічно майже одночасна поява в джерелах Сенька з Сіннова та Анджея Чурила зі Стояниць, так само як і невеликий часовий проміжок між датами їхньої смерті, дозволяє припускати, що вони належали до одного покоління, період найбільшої активності яких припадає на 10-40-ві роки XV ст. Назагал, присутність родини Чурилів у Перемишльській землі- це єдина, відома на сьогодні вченим, ланка, що дозволяє прослідкувати родинні зв’язки членів родини Дмитра з Горая з іншими перемишльськими родинами Корчаків.

1448-1450 рр., тобто період безпосередньо після смерті Сенька з Сіннова, були, як видаєтся, надзвичайно важливими як у ротації перемишльської владної еліти, зокрема у зміні ключових постатей серед перемишльських Корчаків. Для збереження впливів Корчаків серед перемишльської еліти влади, які могли бути порушені через смерть Сенька з Сіннова, ціла група нових представників родин цієї гербової спільноти отримує номінації на земські уряди у цей час. Якщо судити з зайняття урядів, то у десятиліття після смерті Сенька з Сіннова найвпливовішими Корчаками серед перемишльських дигнітаріїв були Ян-Іван Дершняк з Рокитниці та Петро з Прохника.

http://ruh.znaimo.com.ua/index-2485.html?page=9

Дмитро з Стоянець і Гораю гербу Корчак (*бл. 1340 - †1400) - нащадок галицьких бояр, підскарбій великий коронний 1364-1370 рр. та 1377-1391 рр., маршалок великий коронний. Син старости жидачівського Петра з Клеця; онук галицького боярина, судді холмського Івоні з Гораю.

Батько прилаштував Дмитра при королівському дворі, де він перебував при королях Казимирові ІІІ, Людовику І, Владиславу ІІ Ягайлові. У час чергової війни проти литовців за спадок князів Романовичів король Людовик І Анжуйський за заслуги у захопленні Белза, Холма надав Дмитру з Горая і його брату Іванові 26 липня 1377 р. численні маєтності. Їх ділив поміж братами король Владислав ІІ Ягайло 1388 р., у травні 1389 року. Дмитро отримав Щебрешин, Красник із землями, а Іван - Клеці. Владислав ІІ віддав під зверхність Дмитра з Гораю шляхту навколо Шребрешина, яку він вів на війну під своєю хоругвою, виконував над нею судочинство, приймав ленні присяги, роздавав землі, що було єдиним прикладом у тодішньому королівстві. Дмитро з Гораю, ймовірно, надав Шребречину магдебургію, фундував костел і парафію (1394/97 рр.), кляштор францисканців (1398 р.).

Такі надання пояснюються тим, що Дмитро з Гораю був прихильником польсько-литовського союзу як опікун малолітньої королеви Ядвиґи після її прибуття до польського королівства. Він не допустив до реалізації її одруження з Вільгельмом Габсбурґом, пригрозивши королеві застосувати до неї силу, коли вона пробувала сокирою вирубати зачинену браму на Вавелі.

Біля 1390 одружився з Беатою Мокрською з Божого Дару (р.н.н. - 1424), донькою краківського воєводи. У шлюбі народились доньки, які на час смерті Дмитра з Гораю були малолітніми:
Анна, видана до 1410 р. за підстолія краківського Анджея Тенчиньського
Єлизавета, видана за каштеляна калішського, старосту генерального великопольського Доброгоста з Шамотул
Катерина, видана за воєводу сандомирського, старосту краківського Добеслава Олесницького з Сєнни гербу Девбно

Агата Чуриловна, сестра Александра Ивановича з Горая (ум.ок.1448) ( ? Piatkowski), жена Федора Даниловича, князя Острожского

Федор Данилович Острожский (* 1360 - 1446) - князь, луцкий воевода, староста, православный монах и святой. ( 1386 - 1392 гг.)

Положил прочное основание земельному богатству своего рода. 1385 года Чурило-Бродовский записывает (дарит) ему свое родовое имение Бродов, чтобы князь, его жена и потомки "печаловалы са душою моей и жоны моее душой". В 1386 г. грамотой, данной 11 мая в Луцке, Владислав II Ягайло и завоевавший на Волыни места, занятые венграми, Витовт отдали в наследственное владение город Острог с уездом и городами же Славой, Корцем и Хлопотиним князю Федору Даниловичу с его потомством. (В других источниках - подтвердил его права на Острог и, сверх того, дал ему города Корец и сослав со многими селами

Князь Федор Острожский получил популярность в войне русско-литовского князя Свидригайло против польского короля Владислава, мужественно защищая Волынь от поляков. В 1432 году Федор Острожский и его союзники на реке Мурафа окружили поляков и только маленькая кучка спаслась, бежав из Галичины. В 1433 году В.Ф. Острожский после кровопролитного боя взял Каменецкий замок.

Боролся на стороне Яна Гуса против Тевтонского ордена, сам воевал со своим отрядом в Грюнвальдской битве в 1410 г.

Витовт в 1396 г. увеличил его владения. Во время борьбы Витовта со Свидригайло за Волынь Федор стал на сторону последнего и в 1420 г. освободил его из заключения в Кременецком замке. После смерти Витовта Федор употребил все усилия, чтобы возвести на престол Свидригайло, нанес полякам целый ряд поражений и отнял у них Подолию и Волынь.

Воевал на стороне таборитов. В конце своей жизни (по одним данным - ок. 1441, по другим - ок. 1440 г.), кн. Федор Острожский бросил свои светские дела и постригся в монахи Киево-Печерского монастыря под именем Феодосий. Жил он в Дальний Феодосиевой пещере, где и похоронен, скинчавшы монахом. В конце XVI - начале XVII в. был канонизирован. 1638 году Афанасий Кальнофийський свидетельствовал, что "Преподобный Феодор открыто почивает в Феодосиевой пещере в целом теле". Днями памяти преподобного Феодосия Острожского совпадает с Днем Независимости Украины - 24 августа (по ст. ст. 11 августа) и 10 сентября (по ст. ст. 28 августа). Принят к лику святых.

nado.znate.ru›Острожский_Федор_Данилович

предполагается, что Дмитр з Горая (ок.1330-1340- 1400) - внук по матери Дмитрия Дядько (ум.1349)

Дедько (Детько, Дятько, Дядько) Дмитрий (год рождения неизвестен — скончался около 1349) — галицкий воевода и знатный боярин в правление Юрия ІІ Болеслава и Дмитрия-Любарта. Опираясь на поддержку литовского князя Любарта, Дедько в 1340-х годах возглавлял боярское правительство Галицкого княжества. Проводил умелую политику, защищая княжество от нападений Венгрии, Польши и татар. Имел звание «провизора или управляющего Русской земли». В правление Дедька Галицкое княжество сохраняло независимость. В 1340—1349 годах, когда со смертью Владимира Львовича угас род Романовичей, воевода Дмитрий Детько правил Львовом как наместник волынского князя Дмитрия-Любарта из Гедиминовичей.

После его смерти польский король Казимир ІІІ, заручившись нейтралитетом татар, в 1349 году захватил Галицкое княжество.

Ссылки
Гайдай Л. Історія України в особах, термінах, назвах і поняттях.-Луцьк: Вежа, 2000.
Довідник з історії України. За ред. І.Підкови та Р.Шуста.- К.: Генеза, 1993.

Письмо Болеслава-Юрия II от 11 февраля 1334 года было подписано «нашими панами (баронами), а также военными — галицким владыкою Ходором, Дмитром Детьком (Дядьком), судьёй дворцовым Хотком, Юрием Лысым, Михайлом Елизаровичем, Олександром Молдаовичем, Бориском Кракулой»[3]

том, что уже в XIII ст. в Галицко-Волынском государстве, королевстве Руси эта аристократия состояла из родовых кланов, свидетельствует у них наличие родовых имен (фамилий) — Молыбоговичи, Кормильчичи, Арбузовичи. О наследственности их землевладения свидетельствуют такие родовые имена (фамилии), что образованы от названия боярских вотчин (владений) — Семен Кординский, Борис Межибожский, Клымята с Голых Гор и т. д. На наследственность титула «панъ» указывают актовые документы в которых среди древнерусских панов фигурируют личности предки которых, или они сами были среди баронов во времена правления последних Романовичей и Юрия Тройденовича. Например, отцом «пана Глеба Дядьковича» с актовых документов рубежа XIV—XV ст. был Дмитрий Дядько (Детько), управитель и староста земли Русской («provisor seu capitaneus Terrae Russiae»).

severinn написал:

[q]
предполагается, что Дмитр з Горая (ок.1330-1340- 1400) - внук по матери Дмитрия Дядько (ум.1349)
[/q]

Добрый день! Подскажите, пожалуйста, откуда вязто это предположение? Не нахожу источника

Галицько-волинськое князівство

Собираем материал