Маньчжурия --КВЖД (Северная--Харбин..., Южная-Порт-Артур) : ВГД

На сайте ВГД собираются люди, увлеченные генеалогией, историей, геральдикой и т.д. Здесь вы найдете собеседников, экспертов, умелых помощников в поисках предков и родственников. Вам подскажут где искать документы о павших в боях и пропавших без вести, в какой архив обратиться при исследовании родословной своей семьи, помогут определить по старой фотографии принадлежность к воинским частям, ведомствам и чину. ВГД - поиск людей в прошлом, настоящем и будущем!

>> Ответ на сообщение пользователя Semenenko от 2 апреля 2018 15:19

Небольшое пояснение к собственному посту: я не знал отчества Алёхина, а теперь, согласно устному воспоминанию родственников, могу сказать, что его звали Леонтием Васильевичем.

Здравствуйте.
Мои предки из Люцинского уезда (Витебской Губернии) примерно в 1901-1912 годах работали в Харбине. Потом вернулись назад.
Иосиф/Феодора/Антон/Ксения/Гликерия Яковлевичи Алексеевы.
Существуют ли какие-либо переписи, метрики, ревизии, карточки жителей Харбина тех времен?
Большое Вам спасибо.

Український клуб в Харбіні

Оскільки устрій російської адміністрації в смузі відчуження КСЗ був ліберальнішим, ніж на решті Далекого Сходу, група харбінських українців змогла організувати на базі драматичного і хорового гуртка офіційно зареєстровану організацію – Український клуб – першу в Маньчжурії офіційну українську організацію.

Урочисте відкриття Українського клубу в Харбіні відбулося 20 січня 1908 р. після затвердження статуту клубу адміністрацією КСЗ. Другий подібний клуб виник дещо пізніше в Петербурзі, і лише третій – у Києві.

Українські клуби стали новою формою організації української громадської діяльності, по суті, замінивши існуючі раніше громади. Клубна форма організації передбачала, передусім, спільне проведення дозвілля, але, об’єднуючи міську інтелігенцію, клуби, так само як і громади, проводили культурно-просвітницьку роботу, влаштовуючи українські лекції, концерти, вистави, еволюціонуючи при цьому від власне клубної, тобто розважальної – до просвітницької діяльності.

З відкриттям Українського клубу українське національне життя у Харбіні набуло більш організованої форми і регулярного характеру. На початковому етапі своєї діяльності клуб об’єднував близько 300 членів і учасників. При ньому була відкрита бібліотека-читальня, яка поповнювалась переважно книгами, подарованими приватними особами. При клубі діяв аматорський театральний гурток і хор. Вистави (в основному, українські водевілі) проходили в приміщенні клубу, а більш серйозні п’єси і концерти влаштовувалися або в театрі «Портсмут», або у приміщенні Комерційних зборів на Пристані, а іноді – у цирку Данилова на Пристані та у приміщенні Залізничних зборів.

Після Лютневої революції 1917 р. члени клубу активно долучалися до суспільно-політичної діяльності: усі члени його правління увійшли до складу обраної в липні 1917 р. Маньчжурської Української Окружної Ради, покликаної представляти і відстоювати національні інтереси українців Маньчжурії. Український клуб в Харбіні проіснував майже 20 років, відігравши видатну роль у становленні й розвитку українського суспільного життя в Маньчжурії і на території Китаю в цілому. Клуб мав на меті суто культурно-освітні цілі – пробудження серед місцевих українців інтересу до рідного краю, ознайомлення їх з історією свого народу, його літературою, музикою, мовою, а також надання матеріальної допомоги місцевим українцям. Щорічно клуб проводив «Шевченківські свята» – святкування роковин смерті та народження Т. Шевченка, які відзначалися в 20-х числах лютого (за старим стилем) (фото 2). Традиція проведення «Шевченківських свят» зародилася в Україні в кінці XIX ст. серед українського студентства, перетворившись незабаром на акції загальнонаціональної єдності всього українського народу. Відзначалися також ювілеї М. Лисенка, І. Франка та інших діячів національної культури, проводились концерти, вистави тощо...

Джерело:
Український Харбін / О.М. Шевченко, кандидат філологічних наук, другий секретар Посольства України в КНР.

Фото 1. Українська школа у Харбіні, відкрита у серпні 1920 року (наразі загальноосвітня школа №17 на вул Гоголя).
Фото 2. Вихованці школи ім. Хорвата у Харбіні на уроці фізичного виховання.
Фото 3. Покровська церква, побудована українською громадою у Харбіні на початку минулого століття (сучасний вигляд).

Д.Л. Хорват
Усім будівництвом КСЗ, функціонуванням залізниці протяжністю у 1726,5 км, облаштуванням залізничного шляху з 75 станціями і 112 роз’їздами, включаючи місто Харбін, протягом 17 років керував генерал-лейтенант Дмитро Леонідович Хорват, який користувався такою величезною повагою, що Харбін того часу і всю смугу відчуження КСЗ часто називали «щасливою Хорватією».
У джерелах зазначається, що своїм прізвищем Д.Л. Хорват зобов’язаний своїм пращурам з Австро-Угорської імперії, проте рідко згадується, що він родом з України.
Д.Л. Хорват народився 25 липня 1859 р. у місті Кременчук Полтавської області. Його батько – професійний військовий, херсонський поміщик сербсько-українського роду; по матері Д.Л. Хорват був нащадком князя М.І. Голенищева-Кутузова. У 1878 р. Хорват закінчив військово-інженерне училище; був учасником війни з Туреччиною (1877 – 1878 рр..); у 1885 р. закінчив Миколаївську військово-інженерну академію у Петербурзі. Служив на Закаспійській залізниці, у 1895– 1899 рр. був начальником Східної ділянки Уссурійської залізниці у Зеленому Клину. У 1899 – 1902 рр. – керував Середньоазійською (колишня Закаспійська військова) залізницею.
Коли Д.Л. Хорват у 1902 р. був призначений керуючим Китайської Східної залізниці, то за ним у Маньчжурію приїхало багато українців, які працювали з ним на Закаспійській залізниці. Очолюючи адміністрацію КСЗ, генерал-лейтенант Д.Л. Хорват проявив видатні організаторські здібності, він відрізнявся демократичним підходом у службових відносинах. І, що важливо, – завжди допомагав українцям у всіх їхніх справах: у 1907 р. офіційно дозволив створити у Харбіні Український клуб; у 1918 р. сприяв отриманню земельної ділянки для будівництва Українського Дому. Д.Л. Хорват підтримував контакти з делегатами Маньчжурської Української Окружної Ради, консулом України П.Ф. Твардовським, і через нього намагався встановити контакт з урядом УНР.
Дружина Д.Л. Хорвата – Камілла Альбертівна Хорват (дівоче прізвище – Бенуа) очолювала на той час найбільші благодійні проекти у Харбіні та уздовж усієї КСЗ. Вона була прекрасною художницею, письменницею (роман «Тріумф кохання», Шанхай, 1937 р.) та просто надзвичайно доброю і чуйною людиною.
Коли українці зверталися до Д.Л. Хорвата з проханнями, він ніколи їм не відмовляв і, посміхаючись, говорив: «Ви за кого мене маєте? Мої прадід, дід і батько одружувалися з українками, тому як думаєте, яка в мені кров?». Помічник Хорвата з адміністративних питань – генерал М. Афанасьєв також ставився до українців прихильно; українець по матері, до приїзду в Манчжурію він служив у Форт-Петровському, де свого часу відбував заслання Т.Г. Шевченка, що справило на генерала сильне враження, яке збереглося протягом усього життя.
У 1917 р. Д.Л. Хорват був призначений комісаром Тимчасового уряду на КСЗ; у 1918 р. – тимчасовим очільником КСЗ; у 1919 р. – верховним уповноваженим уряду П.В. Вологодського на Далекому Сході. Після опублікування у 25.07.1919 р. так званої «Ноти Карахана» про те, що більшовицька влада повертає китайському уряду КСЗ, Д.Л. Хорват повністю відійшов від справ у Харбіні і переїхав до Пекіна. Там він прожив до самої смерті (1937 р.).

Фото: Генерал Д.Л. Хорват, директор Китайської Східної залізниці.

Алексей Грязных написал:

[q]
Существуют ли какие-либо переписи, метрики, ревизии, карточки жителей Харбина тех времен?
[/q]

Мне архив 19.12.2023 выслал архивную выписку за 1911 г., из своего фонда:
РГИА ДВ. Ф. 244. Оп. 38. Д. 192 Метрическая книга Харбинского Свято-Николаевского собора за 1911 год.
Оригинал МК в ПФС и копированию не подлежит.
Также документы ЗАГС по лицам, проживавшим в полосе отчуждения КВЖД с 1922 года в РГИА ДВ на хранение не поступали и их местонахождение архиву неизвестно.

ВикторияХегай написал:

[q]
Оригинал МК в ПФС и копированию не подлежит.
[/q]

Когда терять нечего, можно пригрозить уголовкой: по закону об архивах на дела-пфс у них должны быть копии. То есть можно переформулировать запрос: выписку с копии дела. Если нет этой копии - по закону я обязана сообщить об уголовном преступлении по статье Халатность (или Вредительство?). И вообще в законе нет запрета на выдачу дела пфс.

Nаталья D это уже перебор. Для меня достаточно полученной информации, я благодарна архиву за ответы.

Всем доброго дня! Подскажите, пожалуйста, актуальный адрес для запросов копий дел из картотеки БРЭМ Хабаровского архива. Отправила им запрос на общую почту несколько дней назад, но ответа не получила. kgbu_gahk@archiv.khv.ru
Адрес Любови Кривченко, указанный в этой ветке, к сожалению, видимо, больше не работает. Пришло сообщение о недоставленном письме.

Ну и оставлю тут цифровой след: в Картотеке БРЭМ есть дела на моих родственников. Томсон Надежда Петровна(урожденная Шаристанова), Шаристанов Николай Андреевич и Шаристанова Галина Яковлевна. Также в Харбин эмигрировал и там умер Шаристанов Андрей Петрович(1873г.р.), полковник отдельного корпуса жандармов КВЖД. Его в картотеке БРЭМ не нашла. Вдруг кто-то тоже их искал.

>> Ответ на сообщение пользователя Gavanna от 8 сентября 2024 5:11

Сама себе отвечу. Вчера наконец получила свои дела. Пару раз звонила в архив и спрашивала, не забыли ли про меня. Мне очень вежливо отвечали, что помнят) немножко помучалась с установкой программы cryptoarm, но в итоге все получилось.

Маньчжурия --КВЖД (Северная--Харбин..., Южная-Порт-Артур)

Поиск россиян.....