Д.Л. ХорватУсім будівництвом КСЗ, функціонуванням залізниці протяжністю у 1726,5 км, облаштуванням залізничного шляху з 75 станціями і 112 роз’їздами, включаючи місто Харбін, протягом 17 років керував генерал-лейтенант Дмитро Леонідович Хорват, який користувався такою величезною повагою, що Харбін того часу і всю смугу відчуження КСЗ часто називали «щасливою Хорватією».
У джерелах зазначається, що своїм прізвищем Д.Л. Хорват зобов’язаний своїм пращурам з Австро-Угорської імперії, проте рідко згадується, що він родом з України.
Д.Л. Хорват народився 25 липня 1859 р. у місті Кременчук Полтавської області. Його батько – професійний військовий, херсонський поміщик сербсько-українського роду; по матері Д.Л. Хорват був нащадком князя М.І. Голенищева-Кутузова. У 1878 р. Хорват закінчив військово-інженерне училище; був учасником війни з Туреччиною (1877 – 1878 рр..); у 1885 р. закінчив Миколаївську військово-інженерну академію у Петербурзі. Служив на Закаспійській залізниці, у 1895– 1899 рр. був начальником Східної ділянки Уссурійської залізниці у Зеленому Клину. У 1899 – 1902 рр. – керував Середньоазійською (колишня Закаспійська військова) залізницею.
Коли Д.Л. Хорват у 1902 р. був призначений керуючим Китайської Східної залізниці, то за ним у Маньчжурію приїхало багато українців, які працювали з ним на Закаспійській залізниці. Очолюючи адміністрацію КСЗ, генерал-лейтенант Д.Л. Хорват проявив видатні організаторські здібності, він відрізнявся демократичним підходом у службових відносинах. І, що важливо, – завжди допомагав українцям у всіх їхніх справах: у 1907 р. офіційно дозволив створити у Харбіні Український клуб; у 1918 р. сприяв отриманню земельної ділянки для будівництва Українського Дому. Д.Л. Хорват підтримував контакти з делегатами Маньчжурської Української Окружної Ради, консулом України П.Ф. Твардовським, і через нього намагався встановити контакт з урядом УНР.
Дружина Д.Л. Хорвата – Камілла Альбертівна Хорват (дівоче прізвище – Бенуа) очолювала на той час найбільші благодійні проекти у Харбіні та уздовж усієї КСЗ. Вона була прекрасною художницею, письменницею (роман «Тріумф кохання», Шанхай, 1937 р.) та просто надзвичайно доброю і чуйною людиною.
Коли українці зверталися до Д.Л. Хорвата з проханнями, він ніколи їм не відмовляв і, посміхаючись, говорив: «Ви за кого мене маєте? Мої прадід, дід і батько одружувалися з українками, тому як думаєте, яка в мені кров?». Помічник Хорвата з адміністративних питань – генерал М. Афанасьєв також ставився до українців прихильно; українець по матері, до приїзду в Манчжурію він служив у Форт-Петровському, де свого часу відбував заслання Т.Г. Шевченка, що справило на генерала сильне враження, яке збереглося протягом усього життя.
У 1917 р. Д.Л. Хорват був призначений комісаром Тимчасового уряду на КСЗ; у 1918 р. – тимчасовим очільником КСЗ; у 1919 р. – верховним уповноваженим уряду П.В. Вологодського на Далекому Сході. Після опублікування у 25.07.1919 р. так званої «Ноти Карахана» про те, що більшовицька влада повертає китайському уряду КСЗ, Д.Л. Хорват повністю відійшов від справ у Харбіні і переїхав до Пекіна. Там він прожив до самої смерті (1937 р.).
Фото: Генерал Д.Л. Хорват, директор Китайської Східної залізниці.
Джерело:
Український Харбін / О.М. Шевченко, кандидат філологічних наук, другий секретар Посольства України в КНР. 
