Широкое местечко Широковская вол. Херсонский уезд

1891 дворянин Павел Александров Тимрота и его жена Екатерина Васильева крестили дочь Зинаиду, восприемники почетный гражданин Иоанн Николаев Пасечников и жена потомствен. дворянина Анна Васильева Сочинская
1884
чигиринский мещанин Павел Федорович Авраменко
чигиринский мещанин Иаков Федорович Авраменко
коллежский асессор Владимир Мркович Доюроыольский
коллежский советник Георгий Георгиевич Безкровный
коллежский советник Марк Маркович Добровольский

Скопировано из группы Широковского краеведческого музея.

ЦЕРКВИ ШИРОКІВЩИНИ

(книга Л.Бай «Широківщина») Випуск 2013 рік

Першу церкву побудували на території Широкого запорізькі козаки і назвали її Свято – Покровською. Назва не випадкова, бо свято Покрови було одним із шанованих на Запоріжжі. Козаки вважали Святу Покрову своєю заступницею. На Січі обов’язково в центрі будувалась церква Святої Покрови. Запорізькі козаки були дуже набожними, і навіть у далекі походи брали з собою розбірні церкви і встановлювали їх в місцях тривалих зупинок. Тож перші поселенці – запорожці - побудували в слободі дерев’яну церкву Свято – Покровську. Коли вона збудована - невідомо, а освячена 1792 року (стояла трохи вище сучасного ПТУ). У 1833 році кам’яна церква будувалася на кошти громади. Розміри її були скромні, мала лише один купол. Дзвіниця стояла окремо, поруч з церквою. У 1906 році службу правив отець Савелій Рибальченко, а в 1915 - 1916 роках - священик Іоан Миронов, псаломщик- Олександр Кіселевич.
1910 року проводився капітальний ремонт церкви, а правив службу на той час, священик Ніколай Слободяник. Вправним дзвонарем був Конон Темченко, батько селянського письменника П.К. Темченка.
З 20-х років і до її закриття правив службу священик Ворошнін Данило Карпович, 1937 року репресований і розстріляний. Реабілітований у 1989році.
Житель Широкого Григорій Калабух, що жив біля церкви, згадує, як у вересні 1934 року дзвіницю церкви оббурили шпурами, заклали вибухівку і підірвали. Дзвіниця циліндром опустилася на землю і лишилася лише хмара пилу. Приміщення церкви вціліло, там в 30-х роках був клуб дитячого будинку.
Під час окупації після незначного ремонту відновились богослужіння.
А відступаючі німецькі вояки зірвали приміщення зовсім, бо з висоти церкви виднілась велика навколишня територія (тут і був німецький спостережний пункт). Разом з церквою зірвали і міст через річку Інгулець.
На місці церкви спочатку було побудовано приміщення середньої школи №2, а з 90-х років її переобладнано в СПТУ№82. Учнів же перевели до Широківської СШ№1.

Широке. Введенська церква, збудована 1889 – 1890 роки

Повна назва – Введення у храм Пресвятої Богородиці.
Церковна споруда велично стояла у північній частині села, біля початку головної вулиці «Линії» (Леніна). Після зруйнування на цьому місці у 1993 році була споруджена середня школа №2, а зруйнували церкву у період гоніння на релігію та священиків 1935 року. Під гаслом «Релігія - опіум народу».
Церкву не зривали, як попередні дві, а розбирали, розтягали по камінчику, до деревинки. Почали від купола і до низу – руками. Дерево було таке міцне, що й сокира не брала.
З цього ж матеріалу одразу почали будівництво приміщення райкому та райвиконкому. Зараз його займає сільгоспуправління, а були тут і школа, і РайВНО. Будівля кілька разів горіла, мабуть, це була кара Божа.
У 20-х роках і до закриття церкви божу службу правив отець Півньов Михайло Миколайович, 1937р. репресований і розстріляний. Реабілітований 1989р.

Церква Георгія Побідоносця

В центрі с. Широкого 1901 року побудована церква Георгія Побідоносця, яка стала окрасою всього селища. Збудована на кошти багатого хуторянина Григорія Ковпака, тому в народі її величали Григорівською.
З 1910 р. і до її закриття 1931 року в ній правив службу священик Алістар Христофор. Перший обряд хрещення новонародженої Василини Мороз, яка мала гарний голос і в дорослому віці стала співачкою у церковному хорі, ним було проведено 1910р. Отець Христофор мав сильний, красивий голос, здібності проповідника, користувався повагою серед широчан.
Церкву закрили. Спочатку переобладнали під клуб, а 1953р. зовсім зруйнували і побудували кінотеатр ім.Кірова. У 90-х роках в цьому приміщенні відкрито банк «Аваль», нині «Райффайзен банк Аваль».
Отець Христофор репресований у 1937р., розстріляний. Посмертно реабілітований 1988р. Така доля спіткала всіх священослужителів. За постановою радянського уряду йшла боротьба з релігією.

с. Широке. Свято – Покровський храм


27 липня 1997р. відбулася хресна хода від пристосованого Свято – Покровського храму на вул. Папаніна до місця майбутнього (територія колишньої аптеки) на вул. Леніна. У церемонії брали участь Архієпископ Криворізький і Нікопольський Єфрем, керівники району, населення Широкого. Архієпископ відправив службу, освятив місце та перший камінь, заклав капсулу для нащадків у фундамент майбутнього храму.
Будівництво очолював священик Василь Яводчак, кошти надавали спонсори та громадяни.
14 жовтня 2006р. у райцентрі відбулося свято, якого довго чекали – освячення новозбудованого храму.
Архієпископ Криворізький та Нікопольський Єфрем здійснив величне священодійство – освячення престолу, як основної святині храму із закладенням мощей священомученика Володимира – Митрополита Київського і Галицького - та освятив величну будову храму.

Архієпископ Єфрем провів першу Божественну літургію у новоосвяченному храмі із благословенням Блаженнішого Володимира, Митрополита Київського і всієї України, нагородив настоятеля Свято – Покровського храму отця Василя високою нагородою – золотим хрестом з прикрасами. Разом з архієпископом в освяченні храму брали участь благочинний міста Кривого Рогу отець Володимир, Інгулецький отець Іван, священики Широківського благочиння. На порозі храму архієпископ Єфрем привітав усіх присутніх і побажав, щоб Божа благодать постійно сходила на землю Широківщини. А потім нагородив тих, хто вніс найбільший вклад у будівництво храму. Медаллю князя Володимира нагороджено В.М. Шаповалова, медаллю Святих Преподобних Антонія і Феодосія Києво – Печерських – Л.А. Борейка, С.Г. Кривоноса.

Грамотами керуючого Криворізькою Єпархією Архієпископа Єфрема були нагороджені голова районної ради О.А. Кокул, підприємці
А.І. Полянський, Г.І. Гулєвич, С.М. Шиян, М. В. Положешний.
Настоятель Свято – Покровського храму отець Василь подарував Архієпископу картину новозбудованого храму. Від керівників району
О.А. Кокул вручив подарунки для храму – Біблію та дві ікони. Церковно – приходська рада Свято – Покровського храму висловлює щиру вдячність приватним підприємцям С.А. Невінчаному, С.І. Ригуну, подружжю В. А. і Т.М. Асламовим, В.І. Шевцову, О.А. Ведміцькому, директору ТОВ «Шестірня» П.М. Дерев’янку та іншим, хто вклав хоч цеглину в будівництво храму.
Сплинуть роки, на зміну прийде нове покоління, й наші нащадки знатимуть, кому вони завдячують, хто збудував цей величний храм.

с. Шестірня. Церква Різдва Пресвятої Богородиці

Найстаріша на Криворіжжі пам’ятна споруда – це церква Різдва Пресвятої Богородиці, заснована у 1785 році, через 10 років після скасування Запорізької Січі. Спорудили її козаки, які проживали у Шестірні. Тільки два роки цей величний храм не дожив до свого 200- річчя. Зірвали. На місці зруйнованої церкви поставили металевий хрест. 1904 року громадою закінчили будувати нову церкву. Коштувала вона шестірнянській громаді 40 тис. карбованців в царській валюті. На той час це були великі гроші, зате церква вийшла красивою.
Революція, громадянська війна, голод 1921р., розселення по інших селах та з інших причин. Населення роз’їхалось. Церква стала не дуже потрібна. Отже, не стало і нової церкви.
У 1993р. відродилася громада Різдва Пресвятої Богородиці. Прийняли рішення про будівництво храму, але його так і не побудували.

Новокурськ. Свято – Покровська церква.

Новокурська Свято – Покровська церква збудована у 1863 році. Зруйнована у лютому – березні 1944 року під час бойових дій при визволенні села.
Церква не відбудована.
В теперішній час на території с Новокурське діє храм Архангела Гаврііла в якому править службу отець Чорний Владислав.

Явдотівка. Церква Святої Великомучениці Явдокії

До побудови в селі церкви Іонна – Богословського (1887р.) населення входило до церковного приходу Архангело – Михайлівської церкви с.Миколаївки (1).
Церкву будували на пагорбі трішки віддалік від села, місце вибрав Ткач Іван. Церкву будував сам. Говорять, що в стіни замурував гроші. Під церквою був побудований склеп, в який зі східної сторони можна було заходити. Церква була красива і багата. До неї в релігійні свята приїздили мешканці навколишніх сіл: Михайлівки, Тихого Ставу, пізніше Завгороднів, а також з с. Сафонове Миколаївської обл..

В Херсонських єпархіальних відомостях за 1906р. говориться, що проводиться робота по розширенню Іоанно – Богословської церкви в
с. Авдотівці: споруджено два нових іконостаси у нових приділах. На розширення церкви витрачено 3206 рублів, на іконостаси 1900рублів.
Значні пожертви зробили Іван Петрович Селіванов(купець), міщанин Іван Григорович Нестеренко, заможні селяни - брати Кирило, Антон, Олексій Федоровичі Ковпаки. До приходу церкви належали села Михайлівка, Малинівка, Куборщина, Сергіївка, Челновка, хутори Ковпака та Чумака.
Херсонською духовною консисторією у лютому 1907р. церковним старостою на друге трьохліття затверджений селянин Степан Козир.

Церква була закрита в 30-х роках, і там влаштували клуб. Під час німецької окупації жителі села церкву відремонтували. Діяла вона до 1944р., а під час визвольних боїв за село була частково зруйнована.
В період окупації правив службу священик Ліліне Василін, який жив у селі. Тут і помер, захоронений на сільському кладовищі. Псаломщиками були Бабенко Дмитро і Музиченко Михайло. У післявоєнні роки в церкві були склади.
2008р. церква відбудована, службу правив Косач Олег Валерійович. Активну участь у відбудові приймав Музиченко Володимир Іванович. Після відбудови церква змінила назву на Свято – Великомучениці Явдокії.

с. Миколаївка (Миколо-Козельськ). Церква Архангела Михаіла

У 1858р. поміщиком Балло збудована церква Архангела Михаіла. А в
30-х роках ХХст. вона була закрита. Там відкрили клуб, потім - зерносховище, а ще пізніше - склад мінеральних добрив. Останнім священиком у 50-х р. був Голосник Олексій Васильович . Зруйнована церква разом з церковним цвинтарем. Все потрапило під відвали Інгулецького гірничозбагачувального комбінату(2005р.).
З 1901 по 1917 рік настоятель Миколаївського храму - Лебедєв Автоном Григорович. Він благочинний Широківського округу, з 1908 - року законовчитель в комерційному училищі.

Церква в с. Олександрівка.

18 травня 2001 року відкрита на території Олександрівської сільської ради Українська православна церква Великомучениці Олександри.
Збудована за рахунок спонсорської допомоги СВК «Мрія». Керівництво цього господарства використало ту нагоду, що до них скиртувати солому приїхали майстри – будівельники із Західної України. Вони і звели цю церкву. Громадяни теж внесли свої скромні внески, аби ця споруда прикрашала село. На свято освячення церкви з’їхалися численні гості. Представник Київського Патріархату Андріан удостоїв своєю увагою відкриття нового храму- освятив церкву, чим дав благословення на те, аби вона функціонувала і розповсюджувала духовний вплив на душі селян.Настоятелем храму став протоієрей Віктор Рожаловський.
10 травня 2009 року для освячення купола та хреста прибув митрополит Дніпропетровсько-Криворізької єпархії Української православної церкви (Київського патріархату) Андріан. Хлібом – сіллю високого гостя зустрічали діти, прихожани і настоятель храму. У святій літургії Владиці спів служили священики міст Кривий Ріг, Апостолове та інших благочинь.

Андріївка. Свято – Успенська церква.

Під час подорожі цариці Катерини ІІ в 1787 році її шлях пролягав через Шестірню. Там нею за вірну службу було пожалувано козацьким старшинам Омеляну Сочевану і Сидору Білому по 20 тис. десятин землі і дворянські звання.
Так пішла назва села Дар Сочевана, пізніше Андріївка і Сидорівка на
р. Вісуні. Зимівник Сочеванова преретворився на хутір, а пізніше на село. Більшість селян були віруючими, тому виникла потреба будівництва храму у 1792 році. Будувався він(по прошению помещика, дворянского предводителя, капитана Емельяна Сочеванова, освященный в 1798 году по благословению митрополита Гавриила) – архівний матеріал 1848р. ІІ том., «Записки Одесского общества истории и старины». Андріївська церква - це архітектурна пам’ятка 18 ст.

За роки радянської влади закриттю церков передували події, пов’язані з атеїстичною пропагандою в 30- х роках. Приміщення церкви використовувалося як колгоспна комора. Церква була частково зруйнована: скинуті дзвони з дзвіниці і зруйновані куполи. У роки війни вона ще більше постраждала. На ній був облаштований спостережний пункт, тому стіни посічені кулями.
У роки незалежності церкву відремонтували всередині, відбудували куполи, дзвіниці. Відбудова розпочалася в 1993 році, зареєстровано статус Свято – Успенської православної церкви (Київського патріархату). 11 травня 1997 року відбулося висвячення Свято – Успенського храму. Священик Іван Батіг багато вніс у відбудову, організаторську роботу, великі заслуги його перед церквою. Церква освячена Патріархом України – Русі Філаретом, який нагородив Священика Івана Батога хрестом і висвятив в сан протоірея.

Степове. Церква Аристратига Михаїла.

Село Степове виникло на території зернорадгоспу «Широківський» 1929 року, а його забудова відбулася вже у повоєнні роки 1947 року.
Церква Аристратига Михаїла – Українська православна автокефальна. У 2000р. за згодою громади і керівників сільської ради будинок, щойно побудований, переданий для богослужіння. Іконостас та ікони виготовлені художником Широкого В.Я.Журбою, Райські ворота – робота Канібора Олександра з Тихого Ставу.
Всі роботи по будівництву виконувалися жителями села. Планують поставити ще дзвіницю. Організовував роботу по будівництву Пацула Михаіл, він же і править службу в новозбудованій церкві.

Карпівка. Храм Святих апостолів Петра і Павла.

Село виникло в 18 ст.після розгрому Запорізької Січі 1775р. За Катерини ІІ землі Таврії наділяли німецьким переселенцям. Карпівка заснована німцями та іменувалася 15 номером. Приміщення для церкви пристосоване, використали звичайний будинок. Править службу настоятель храму Сергій Пєшков. Українська православна церква.


Зелена Балка

Село виникло у першій половині 19 ст. від злиття сіл Ковалівки і Нестерівки.
Приміщення під церкву Святого Василя Великого - пристосоване. Править службу отець Шнекін Олександр. Церква Українська Православна.

Новомалинівка

Село засноване після Столипінської реформи. В ньому є Храм Іоана Богослова.
Священик цієї церкви - Олег Косач.

Чапаєвка(Охрімовка)

Село виникло у 20 столітті. Для храму використаний будинок колишньої контори радгоспу. Установили дзвіницю, зробили відповідний ремонт.
Велику допомогу надав у відбудові храму земляк (прокурор Жовтневого району м.Кривий Ріг Мирошніченко Вадим Сергійович).
Також посильний внесок зробили жителі сіл Надії, Новоукраїнки, Чапаєвки.
Храм одержав найменування Святої Мироносниці Марії Магдалини і був
відкритий у 1999році. Настоятель храму Олександр Шовковий.
Використано архівні матеріали
«Записки Одеського общества
истории и старины» (м. Одеса 1848, т. ІІ)
Енциклопедія Криворіжжя т.1.

Промышленные узлы Широкого и прилегающих сел:

Добровольский Андрей В., землевладелец. Кирпичный завод, с. Зеленое (собственная экономия в северной части с. Зеленое Широковской волости. Добровольского Андрея экономия при д. Зеленой , имел рудник Мало-Добровольский. Экономия Добровольского А.В. – 6 хозяйств, 22 человека. Поселок городского типа Зеленое, входит в состав Кривого Рога

Добровольский Василий (указана только принадлежность земли, на которой велись разработки, имя разработчика не указано). Известняковые разработки. В 1910 г.: рабочих 15, добыто 278 куб. саж. на сумму 1390 руб. При д. Латовка Широковской воло-сти. Добровольского Василия экономия при д. Латовка, имел рудник. Экономия Добровольского Г.В. (смежно с Латовкой, 21 хоз-во, 194 человека). С. Латовка Широковского р-на, Днепропетровской обл.

Должанский И.М. Каменоломни известняка. В 1910 г. добыто 500 куб. саж. на сумму 4000 руб., 30 рабочих. В 1913 г.: 973 куб. саж., 6825 руб., рабочих 32. При с. Александров-Дар (Рахмановка) Криворогской вол., на земле Карповой. В настоящее время карьеры сохранились. На границе Рахмановки (входит сейчас в состав Кривого Рога) и Широковского р-на Днепропетровской обл.

«Карповские каменоломни». Товарищество. Очевидно, каменоломни и известковый завод. Упоминаются как бывшее производство на месте действующего известкового завода Екатерининской ж. д. близ ст. Латовка в 1926 г. Рабочих в 1926 г. – 32. Возможно, речь идет о каменоломнях Должанского И.М. на земле Карповой, отсюда название. Широковская вол. С. Латовка Широковского р-на Днепропетровской обл.

Братья Лисогор Иван и Лисогор Петр. Завод цементно-песчаной черепицы, м. Широкое Широковской вол. Согласно устным сведениям Владимира Алексеевича Ганенко и данным Широковского краеведческого музея. Пгт. Широкое Широковского р-на, Днепропетровской обл.

Рекошов В.С. Черепичный завод. Судя по распространению черепицы, завод находился в районе м. Широкое Широковской вол., возможно, в самом м. Широкое. В «Истории го-родов и сел…» упоминается, что в 1910 г. в м. Широкое был небольшой кирпичный завод, а в 1925 г. шло восстановление кирпично-черепичного завода. Возможно, речь идет о заводе Рекошева В.С. или Фадеева Т. (см. ниже). Клеймо на черепице: «В.С.РЕКОШОВЪ». Пгт. Широкое Широковского р-на, Днепропетровской обл.

Сидоркин Григорий Федорович, богатый крестьянин. Черепичный и кирпичный завод. Собственная экономия, прилегавшая с юго-западной стороны к Николаевке I-ой той же волости. Завод находился в районе б. Скотоватой. В 1901 г. имел надел земли (более 400 дес.). Собственная экономия при Николаевке I-ой: в 1909 г. было 6 дворов, 35 человек. В 1916 г. было 3 хозяйства, проживали 129 чел. – 114 мужчин и 15 женщин. Клеймо на черепице: «Г.С.» Широковский р-н Днепропетровской обл., в настоящее время – территория Ингулец-кого горнообогатительного комбината. Фадеев Терентий, мещанин. Черепичный завод. Ручная формовка. М. Широкое (?), че-репица найдена в пгт. Широкое. Надпись на черепице: «Писал мещанинъ Фадеевъ Тирентий. 1891 год – сентября – 4 дня»

Ушаков Александр Николаевич, купец, землевладелец. Кирпичный завод в собственной экономии южнее бывшего железнодорожного разъезда «Визирка», на правом берегу р. Ингулец. Николаевская I-я волость. Кирпичный завод показан на участке земли, скорее всего, принадлежавшего Ушаковым. Ушаковы имели много земельных участков: экономия Скалеватская (Ушакова, дворов 1, 33 жителя – 18 мужчин и 16 женщин); хутор Кошары (Ушакова, дворов 1, 5 жителей – 2 муж., 3 жен.); рудник Ушакова, сдаваемый в аренду Донецкому обществу, позже Русско-Бельгийскому обществу; рудник Ушакова, сдаваемый в аренду Обществу Дубовой Балки; усадьба Ушакова; хутор Ушаковой; экономия Ушаковых Еленовка. – были земли в деревнях Авдотьевка, Малиновка, Скалеватка. – была своя экономия Ушакова А.Н. в Николаевской I-ой вол. (5 хоз., 105 муж., 40 жен.), а также экономия Александровка Ушакова А.Н. в Николаевской 2-ой вол. (смежно с Ново-Дмитриевкой, 6 хоз, 40 муж. и 34 жен.). Клеймо на кирпиче: «У». Кривой Рог, Ингулецкий р-н, севернее Старого Ингульца.

Яновский Лев Карлович, губернский секретарь. Черепичный завод. Яновский Л.К. вла-дел землями (6456,5 дес.) в деревнях Ивановка и Ново-Николаевка Криворогской вол.. Клейма на черепице: 1. «Л.К.ЯНОВСКІЙ. ГОРНАЯ. 2. «Л.К.ЯНОВСКІЙ». Очевидно, для первого клейма были использованы черепичные формы с другого имения Яновского Л.К: близ с. Гура Быкулуй в Бессарабской губ. была экономия Горная (по данным Людмилы Афанасьевны Похитун). Ивановка – сейчас Ингулецкий р-н Кривого Рога, жилмассив ЮГОКа. Ново-Николаевка – сев. часть с. Новоселовка Широковского р-на Днепропетровской обл.

Из публикации на сайте Днепропетровского национального исторического музея
Вся статья http://www.museum.dp.ua/article0205.html

"...Л.П. Крилова за період з 1964 по 1970 рік розкопала на Криворіжжі 41 курган, розташованих в основному в південній частині Кривого Рогу (біля селищ Рахманівка, Широке, сіл Войкове, Катеринівка), з них 4 кургани епохи енеоліту, 26 – епохи бронзи, 1– кіммерійський, 8 – скіфських, 1 – сарматський і 1 – теж не вчорашній, але звіту про нього нема. Висота найменших була 0,3-0,7 м, інших 1-4 м, найбільших 7 м («Гостра Могила») і 9 м (курган «Довгинцево»). Переважну кількість поховань (27) було досліджено в кургані, який розташовувався на території підстанції ПівдГЗК. Найдавніші насипи були споруджені в епоху енеоліту і знаходились біля селища Широке. Всього в них відкрито 16 поховань, що становить 5% від усіх, 11 з яких були в кургані № 1 біля селища Широке (1965). Криловою Л.П. досліджено 308 поховань, з яких енеолітичних 16 (5,3%), кемі-обинських – 6 (1,8%), давньо-ямної культурно-історичної спільноти – 111 (37%), катакомбної – 79 (26%), кіммерійських 4 (1,4%), скіфських 15 (4,7%), сарматське – 1 (0,3%), кочівницьких – 4 (1,3%), ще 17 поховань були в такому стані, що визначити їхню належність було неможливо.
Найбільш цікавими і цінними, з точки зору Л.П. Крилової та інших дослідників, були такі комплекси:
3. Рештки дерев’яних візків, знайдені в п. 3 (ямне?) кургану 14 біля сел. Широке (1965), в п. 23 (катакомбне) кургану 2 біля с. Войкове і в к. 1 на території Першотравневого кар’єру Північного ГЗК (1969). До числа унікальних можна віднести поховання 23, в якому знаходилась розібрана парадна колісниця складної конструкції. Згідно звіту Л.П. Крилової, на дні поховальної камери в центрі були зосереджені залишки дерев’яного двоколісного візка в розібраному стані. Обидва колеса знаходились біля північно-східного кута катакомби. Автор розкопок реконструює візок як двоколісну кибитку, що пересувалась двома волами, впряженими в ярмо (8, c. 27-32).
5. Особливу увагу привертають кам’яні поліровані амфіболітові сокири, всього 5 штук, (курган № 10 п. 14 біля сел. Рахманівка (1964), курган № 1 п. 12 біля с. Войкове, курган № 3 п.18 біля сел. Широке (1965), курган № 2 п. 6 ПівдГЗК, курган № 1 п. 5 Першотравневий кар’єр ГЗК. Дві сокири мають різьблений орнамент.
11. Дитяче поховання 18 з кургану № 1 біля сел. Широке (1965), яке супроводжувалось круглодонною ліпною посудиною та глиняною фігуркою людини з перев’яззю через плече («двічі народжений») епохи енеоліту."

ИСТОРИЯ ЕВРЕЙСКОЙ ЗЕМЛЕДЕЛЬЧЕСКОЙ КОЛОНИИ ИНГУЛЕЦ

Источник http://evkol.ucoz.com/ingulets.htm

ОСНОВАНИЕ КОЛОНИИ

Первые группы евреев-колонистов в Херсонской губернии появились в начале XIX века. Переселенцы из Могилевской, Черниговской, Волынской губерний образовали вначале 8 земледельческих колоний.

Одной из восьми первых колоний Херсонской губернии, которая была основана в 1808 году (из других источников, например, из "Еврейской энциклопедии" - в 1809 году), была колония Ингулец. Она расположилась на левом возвышенном берегу реки Ингулец, от которой и получила свое название. В 1812 году в Ингульце проживало 90 семей (512 душ), но со временем Ингулец стала крупнейшей по численности населения еврейской земледельческой колонией. Она просуществовала 133 года. Благодатный климат и плодородные земли способствовали развитию земледелия и животноводства. Положительную роль в развитии колонии сыграло ее географическое положение - на старом чумацком шляхе, который соединял Кременчуг с Перекопом. После разрушения Запорожской Сечи население этого района начало интенсивно пополняться за счет колонистов и переселенцев: немцев, евреев, балканских славян и крепостных, переселенных помещиками из других губерний Российской империи.

КОЛОНИЯ ИНГУЛЕЦ ПРИ ЦАРИЗМЕ

Первые десятилетия жизни на новом месте были очень тяжелыми. Отсутствие земледельческого опыта у евреев и какой-либо вразумительной программы в развитии колоний у государства, постоянные конфликты между различными ведомствами, отвечавшими за колонистов, воровство чиновников, жестокие меры взысканий за халатность или немилость к земледелию - все это слишком печально отражалось на колонистах, особенно на первых порах. Голод, холод, болезни и высокая смертность преследовали колонистов. В поисках лучшей доли евреи покидали колонию и направлялись в быстро растущие города Новороссии.

На место выбывших приходили новые евреи-переселенцы, среди которых были и кантонисты. По преданию, первым кантонистом Ингульца был человек по фамилии Донской. В прошлом солдат, он принимал участие в военных действиях в составе донских казачьих частей и обнаружив большую личную храбрость и героизм, был награжден Георгиевским крестом. Прозвище "Донской казак", которое он носил, со временем утратило слово "казак" и превратилось в фамилию Донской.

Несмотря на многочисленные трудности колония развивалась. Постепенно если не сами переселенцы, то их дети привыкли к сельскому образу жизни, их быт наладился, материальное положение укрепилось, смертность и болезни пошли на убыль, появились успешные хозяйства. Перепись 1897 года зарегистрировала в колонии 2781 жителя, из которых - 2696 евреев. По данным Еврейского колонизационного общества (ЕКО) примерно в тот же период земледелием на 3426 десятинах земли занимались 367 семей. В 1902 году в колонии было 220 дворов, население уменьшилось до 2400 душ. Но земельный надел колонии увеличился и составил около 4039 десятин. Со времени основания территория колонии заметно расширилась. В дополнении к району, называемому Карапиловкой, где обустраивались первые поселенцы, в ней появились новые районы - Центральная часть и Забалка.

Кроме земледелия, колонисты занимались ремеслом и торговлей. Особенно много в колонии было лудильщиков и медников. Некоторые колонисты торговали скотом, который скупали на окрестных ярмарках, затем продавали в Одессу и другие города. В начале ХХ века только 44% евреев колонии занимались исключительно земледелием, 41% занимались земледелием частично, сдавая большую часть земли в аренду, 15% земледелием вообще не занимались.

В начале ХХ века сфера земледельческой деятельности колонистов расширилась. По инициативе ЕКО в колонии было внедрено виноградарство. Для этой цели был создан специальный кооператив. На закладку виноградников ЕКО выдало в 1909 году колонистам ссуду, которую необходимо было вернуть до 1916 года. Виноградную лозу выписывали из Франции, откуда приглашали для консультации специалистов-виноградарей. В дальнейшем виноград, который выращивали в колонии, стал знаменит далеко за пределами колонии. Однако после 1916 года кооператив распался и виноградники, разделенные на участки, стали собственностью его бывших членов. При Советской власти, все виноградники стали собственностью колхоза. Старожилы села помнят, что в колонии Ингулец были огромные плантации винограда.

На рубеже XIX-ХХ веков большой размах в колонии получила торговля. На центральной улице колонии, которая носила символическое имя Шпигельгасс (Зеркальная улица), располагались: три мануфактурных магазина, один обувной, один кожаный, один рыбный, 10-12 мясных, несколько продуктовых и галантерейных магазинов, аптека, парикмахерская. Была в колонии также бойня, мясо поставлялось на рудники Кривого Рога. Дважды в неделю в колонии проходили крупные ярмарки. Мельница колонии перерабатывала до 1000 пудов зерна в день, работали маслобойня, несколько сыроварен. Была даже своя чулочная фабрика. Мастерские ремесленников по пошиву одежды и обуви, столярно-плотницкие, жестяные, кузнечные, изготовления конской упряжи и другие обслуживали жителей колонии и соседних сел. [2, c.8] Еврейская колония Ингулец стала образцом образцом рачительного и умелого хозяйствования.

В колонии действовало местное самоуправление. Управление колонией осуществлялось шульцем (старостой) и его заместителями. должность шульца и заместителей была выборной. Шульц избирался из числа местных жителей колонии, сроком на четыре года. Выбранный шульц утверждался вышестоящим начальством. Количество четырехлетних периодов не ограничивалось, шульцы, которые хорошо себя зарекомендовали, избирались неоднократно. Честь быть избранным предоставлялась, в первую очередь, тем гражданам, которые пользовались всеобщим уважением односельчан и могли отстоять их права перед властью. .

Вообще, по воспоминаниям колонистов, колония по культурному уровню в начале ХХ века больше напоминала местечко (городок), чем деревню. Жители одевались по-городскому. В колонии проводились лекции на различные темы. Работал большой любительский драматический коллектив, который давал спектакли на еврейском языке. Иногда драмколлектив выезжал с представлениями в Кривой Рог. В Ингулец приезжали выступать драмколлективы из разных городов Украины. В 1930-х годах по воспоминаниям Г. Б. Полищук, отец которой родом из колонии Ингулец, в колонию приезжал известный советский композитор Исаак Дунаевский. В Ингулеце работала библиотека с книгами на еврейском, украинском и русском языках.

Большое значение придавалось образованию детей. В колонии было две школы: министерства народного образования и земская. Кроме того, продолжали работать более десятка начальных еврейских религиозных школ - хедеров. До революции в колонии работала сионистская организация бойскаутов. Она занималась физическим, духовным и умственным развитием молодых людей так, чтобы молодежь могла занять конструктивное место в обществе. Благодаря заботам родителей и стремлению к учебе, молодежь колонии была образованной. Многие получили среднее и высшее образование. Из среды колонистов вышли известные специалисты: Эммануил Моисеевич Каплун - гинеколог, Борис Соломонович Гинзбург - терапевт, Наум Зиновьевич Пинус - физик, Эвелина Яковлевна Ходош (Гехман) - профессор Ростовской на Дону филармонии и многие другие.

В колонии действовали четыре синагоги. В самую большую из них приезжали знаменитые канторы (исполнители религиозных песен), которые вместе с молитвами давали концерты еврейских песен. Синагога была центром духовного и повседневного общения, местом изучения Торы и решения жизненно важных проблем. Практически все население колонии было религиозным. Строго соблюдали кашрут, отмечали Субботу и все еврейские праздники согласно еврейским традициям. Высок был авторитет раввинов.

На основании приведенных данных можно утверждать, что еврейская колония Ингулец достигла значительного хозяйственного и культурного развития. По нашему мнению, это объясняется тем, что евреи глубоко чтили свою религию, умели хранить национальные традиции и заботились, в первую очередь, о будущем своих детей.

КОЛОНИЯ ИНГУЛЕЦ В 1917 - 1941 ГОДАХ

Трагические события в России начала ХХ века не обошли стороной жителей еврейской колонии. Передовая для того времени молодежь колонии поддерживала связь с революционными шахтерами рудников. В 1904 году полиция установила фамилии криворожан, которые принимали участие в выпуске и распространении газеты "Искра" - центрального органа РСДРП. Ими оказались преимущественно выходцы из еврейской колонии Ингулец: Герш Катков, Соломон Манин, Борен-Белла Новаковская, Мариам Новаковская, Ицик Новаковский и Зельман Вейсман. За революционную деятельность в 1905-1917 годах были сосланы в Сибирь Хася Гольдина, Шмерл Шмеркин, Марк Финварб, Э. Карпай, Л. Мильман. К первым большевикам, боровшимся за установление Советской власти, кроме вышеназванных, следует отнести: Л. Минухина, М. Пинуса, Н. Левитина, Д. Клемперта, Ф. Гитина, Э. Гитина, А. Фейтлихера, Л. Клисторнера, Л. Шабаш, Б.Гинзбурга, Б. Ремественскую. В Октябрьской революции активно учавствовали: Липа Минухин, Шмерл Шмеркин, Наум Ройяк, Пиня Болотнер, Давид Клемперт, Семён Минухин, Наум Левитин, Бася Ремественская. Колонисты Ингульца участвовали в Гражданской войне на стороне Советской власти. В 1919 году добровольно ушли в Красную Армию 30 человек, в том числе Монин, Ремественский, Гитин, Альтшулер, Минухин. Многие, принимавшие участие в революции и Гражданской войны, погибли или получили серьезные ранения. Так, Альтшулер Рувим Абрамович, 1902 г. рождения, был ранен и получил инвалидность, тем не менее, воевал и в Отечественную, где также был ранен, скончался в 1974 г. будучи ивалидом первой группы.

Во время гражданской войны, в 1919 году в селе был создан конный отряд самообороны. Одним из основателей и первых командиров отряда был Лев Фрадкин. Отряд состоял в основном из бывших солдат империалистической войны. Им удалось уничтожить несколько банд и их руководителей, которые орудовали в Криворожье. Однако отряд не смог остановить погром, учиненный деникинцами в конце июля 1919 года. Четыре дня продолжались грабежи и убийства. Перед армией отряд был бессилен. После разгрома деникинцев отряд был восстановлен. В марте 1920 года он принял участие в уничтожении лютовавшей в Криворожском уезде банды Шаповала и других банд орудовавшие в округе. За эти действия колонию назвали Красным Ингульцом.

В результате революции и Гражданской войны хозяйства колонии были разрушены. Окончательно Советская власть в Ингульце была установлена в 1920 году. Были созданы сельский совет, председателем которого был избран Л. Минухин, и комитет бедноты, членом президиума которого был Д.Б. Клемперт, он же возглавлял группу по борьбе с бандами. Началось восстановление колонии. В 1923 г. в колонии появился первый трактор "Фордзон", привезенный из Америки.

По данным А.Г. Быстрякова, в 1925 году в колонии проживало 2504 жителя. В период гражданской войны, голода 1921-1922 и 1932-1933 годов национальный состав населения в колонии изменился. В Ингулец приехало много украинских крестьян из Николаевщины и Херсонщины. После советской территориально-административной реформы село Ингулец, как и весь Широковский район, вошло вначале в Криворожский округ, а затем - в состав Днепропетровской области.

Необходимо также отметить, что земля колонии полосой в 24 км отходила в северо-восточном направлении от колонии. Это было очень неудобно для крестьян, так как много времени тратилось на дорогу к своим наделам. Поэтому на дальних участках, жители Ингульца основали новое поселение Красный Под. Там обычно селились молодые семьи и новые переселенцы, желавшие заняться земледелием.

В период коллективизации на территории Ингульца было создано три коллективных хозяйства: коммуна "Надежда", колхоз «Пахарь» и колхоз имени 14-летия Октября. Достаточно показательным является тот факт, что в 30-х годах в Ингулеце, по свидетельствам очевидцев, последствия голода не были столь ужасными как в других селах Украины. Совместными усилиями жителей села была создана общественная столовая, которая должна была помогать людям выжить в то трудное время. В сотрудничестве с коммуной "Хлебороб" села Широкое были созданы отряды помощи голодающим, которые делали рейды по территории Широкивщины и подбирали обессиленных от голода людей, которые не могли уже самостоятельно дойти к ним. Из всех окрестных сел шли люди в эти столовые, ни одному не отказали, сотни были спасены от голодной смерти. Ни один житель колонии не погиб от голода.

О жизни в то время рассказала ветеран труда Лидия Баклан, жившая в детдоме села Ингулец с 1935 по 1940 год: "В еврейской колонии Ингулец было две синагоги, но на моей памяти одну отдали под клуб, двухэтажное - под детский дом. Село было большое, красивое, с тремя колхозами. Выращивали главным образом овощи и виноград... Воспитанники детдома помогали колхозам, поэтому на нашем столе было много овощей и фруктов. Помню праздничные вечера в клубе: мелодичные еврейские песни, красивые народные танцы. Художественной самодеятельностью занимались тогда целыми семьями ... Подсобное хозяйство в детдоме было свое, имели свиней, лошадей. Когда появилась собственная "полуторка" (до сих пор помню номер этого автомобиля - УР 13 - 30), радостям у пацанов не было предела. В детдоме жило нас 150 сирот...Последним директором был бывший летчик, герой войны в Испании Артем Сергеевич Рубан, наш любимец, наш кумир. Его жена Анна Пархомовна работала воспитательницей. Хорошо по-семейному, по-отечески относились они и весь коллектив к нам сиротам. Мы платили им взаимностью... Воспитывали в детдоме и школе на традициях патриотизма, любви к Родине. Наши отношения с сельскими детьми были замечательными. Вообще не помню ни одного случая хулиганства, нарушений дисциплины. Ингулец и детдом были нашим родным домом с хорошими и заботливыми родителями. В 1941 году А.С. Рубан ушел на фронт, а дети с воспитателями выехали в эвакуацию на Кубань. Там в 1942 году попали в немецкое окружение. Пытались прорваться к своим, но попали под бомбы. Кто погиб, кто был ранен, остальные детей разобрали крестьяне." В 1944 году детский дом был восстановлен, он получил имя Н. К. Крупской, но в Ингульце он просуществовал всего 2 месяца, затем его перевели в Веселые Терны (г. Кривой Рог).

События 1917-1941 годов ощутимо повлияли на жизнь колонии Ингулец. Были здесь и революционеры, пострадавших за свою деятельность. Большинство ингульчан поддержали большевиков, верили им и помогали устанавливать Советскую власть. Прошли суровые годы Гражданской войны. В колонии были созданы колхозы, не обошли ее голодные 1932-1933 годы. Колонисты мужественно сражались с голодом и помогали выжить всем нуждающимся. Ингулецкий детский дом стал родным домом для многих детей-сирот, которые с теплом в сердце вспоминают его и еврейскую колонию Ингулец. Здесь жили добрые, искренние, трудолюбивые люди. Именно жили, потому что в 1941 году в мирную жизнь колонии ворвалась война.