✔Черниговская губерния/область

Доброго времени суток уважаемые форумчане.
Не могли бы вы помочь с информацией по Корюковском районе.
Сам живу в г. Корюковка так что обращайтесь - по нынешним вопросам раскажу.
Хотелось бы увидить а лутше скачать информацию по сёлам и жителям района в прошлых столетиях.
Интересно узнать шото новое про свой родной край.
Также интересно увидеть старые карты района.
Зарание благодарен.

sasha_kirova
Вам могут помочь только те люди которые конкретно заниматься селами Вашего района.
А что Вам самим мешает поискать информацию, славный поисковик еще не закрыли.
Вот вам для затравки:
Засноване місто в 1657 році козаком Є.Корюкою (звідки й назва). Під час правління гетьмана Богдана Хмельницького в 1657 році, шукаючи вільної від панства землі, переселенці з Правобережної України на чолі з козаком Омеляном Карукою облюбували для себе надійно захищене лісами місце та заснували невеличке поселення — Корюківку. Існує інша версія, яка має цілком реальне підґрунтя, але не заперечує, що саме О. Карука заснував поселення. Російській державі, яка часто воювала і утримувала велику армію, більшу частину якої складала кіннота, потрібна була значна кількість шкіри для обладунку коней упряжжю. Щоб дубити шкіри необхідно багато дубової кори. Значну частину лісів Корюківщини становили могутні дуби. Заготівельників дубової кори звали коруками, бо їх виробничим знаряддям був карук — гострий залізний гак, яким обдирали кору дубів.
Корюківка входила до Киселівської сотні Чернігівського полку. Періодично належала гетьманам Самойловичу, Мазепі, чернігівському полковнику П.Полуботку. З 1782 р. Корюківка входила у Сосницький повіт Новгород-Сіверського намісництва, з 1797 р. — до Олександрійської волості Сосницького повіту Малоросійської (з 1802 — Чернігівської) губернії.
1882 року збудовано дерев'яну Вознесенську церкву. У 1884 р. Побудована залізниця. У середині ХІХ століття іноземний підприємець Карл Раух заснував тут винокурний та цукровий заводи. У 1871 році на Корюківському цукровому заводі було зайнято 600 чоловік. На цьому підприємстві за сезон вироблялося цукру-піску більш ніж на 5,5 млн. крб. У 1887 р.обидва заводи придбав капіталіст Лазар Бродський. У 1901 р. Бродський розширює цукрово-рафінадний завод, задіявши близько 1000 працюючих. У 1882 році продукція корюківських цукроварів була відзначена золотою медаллю Всеросійської виставки у Москві, а через 18 років вони привезли найвищу нагороду із Всесвітньої виставки у Парижі. У 1880 році відкрито однокласне училище , 1886 р. — церковнопарафіяльну школу, 1896 р. — земську школу, 1904 р. — лікарню. З 1923 року Корюківка — центр Корюківського району Сновської округи. Місто зазнало тяжких втрат в роки Другої світової війни. Корюківка була практично повністю спалена, населення, яке там проживало — винищено. Страшнішої за масштабами трагедії серед населених пунктів України не було. З 1958 року Корюківка — місто. З 1966 р. Корюківка — районний центр Корюківського району Чернігівської області.
линк1
линк2
линк3
линк4

sasha_kirova

Вот еще ваша Корюковка на старой карте Черниговской губернии:

BlackDolphin
ANNA 81
Примите мою искрению благодарность, но мне интересней былобы узнать про историю не Корюковки а её нынешнего района (которая входила в бывший Семёновский уезд), На форуме я смотрел можно узнать перечень сёл и количестве населения в них в 18-19 столетии. Так как я живу в даном населённом пункте то примерно мог бы для себя сравнить как обстоят дела с топографической обстановкой и мог бы точно посчитать скоко например сёл вымерло, скоко основано новых ну и так далее.
А про историю Корюковки я с школы и музея знаю довольно неплохо.
Также интересно бы посмотреть старые карты (если кто имеет такие ресурсы), вот например нашол поисковиком карту Малоросии времён Петра 1, на ней указано что возле п. Орловка недалеко стоит с. Займыще. Но я скоко не спрашивал и по картам смотрел - негде его нет. Есть возле г. Щорс но ето по той карте неподходит некак.
Карты счас выложить не могу так как она на домашнем компе а я на работе.

SAMAEL
SAMAEL написал:

[q]

про землевладельцев в окрестности г.Любеч , которые носили фамилию Тарасевич .

[/q]

Это известная фамилия для Малороссии.
У нас на форуме есть вроде Тарасевич, только не знаю ника.

1. .......Село Велички «на р.Копачевке». Родова маєтність родини любецьких шляхтичів та козаків Величковських (Тарасевичів—Величковських). У 1696 р. Величковські названі «старинными людьми» і одними із власників Величковщини. Серед «сябрів» (співвласників) цього грунту знаходимо Миколу і Васка Тарасевичів, які у 1696 р. продають свої маєтності Я.Лизогубу . Деякий час Величковщиною володів І.Мазепа, який у 1707 р. продав її С.Лизогубу. Частину села уживала родина Полуботків. За даними Румянцевського опису тут знаходились і володіння любецького сотника Івана Посудевського .

2.....Село Петруши «с храмом св. Духа, на половине дороги между Любечем и Репками, в 50 вер. от Городни и в 45 от Чернигова» . Родова маєтність любецьких шляхтичів Петрушенків (Петрушинських, Петрушів), які володіли за Сигізмунда II Августа Катежинською землею де згодом виникло село Петруши . У 1702 р. Петрушівщина була продана любецьким священиком Григорієм Пронкевичем Чернігівському Троїцько-Іллінському монастирю. 1703 р. любецькі зем'яне Моїсей і Данило Петрушичі продають частину села тому ж таки монастирю. 1733 р. Петрушинський священик Михайло Петрушинський купує у мешканця с.Кротин та свого зятя, Юрія Горковича частину Петрушивщини. 1748 р. Петрушевський «грунт» був у власності Марини Красковської, доньки любецького священика Григорія Пронкевича . Серед інших власників села слід згадати любецьких козаків та шляхтичів Бокевичів-Щуковських, Унучек-Посудевських, Коморовських, Калиновських, Коровіних, Тарасевичів, Савичів та Медлітенських.
3. .......У Любечі продовжує існувати уряд, який до 1648—1654 рр. формувався війтом, а після війни - любецьким сотником чи городовим атаманом. До його складу входили як міщани, так і шляхтичі, а після 1654 р. і козаки. У другій половині XVII ст. в уряді головували не лише війти, але і сотники та городові атамани. Курінними отаманами були Забуха Андрій (1697) , Тарасевич Микола (1724) .

3. ....1717 р. любецькі козаки-шляхтичі Василь та Якуб Тарасевичі продали П.Полуботку землю біля с.Неданчичі на р. Вертечі . .....
4. ....ТАРАСЕВИЧІ-ВЕЛИЧКОВСЬКІ:
На думку О.Яблоновського, цей рід був нобілітовапий за часів О. Гаштольда (1471-1480), який пожалував їм Сільчанську землю . У 1548 р. Іван Тарасевич був священиком П'ятницької церкви Любеча . У привілеї Сигизмунда II Августа 1571 р. серед зем'ян любецької околиці згадується Назар Тарасевич, якому підтвердили право користуватися Сільчанською землею. Серед постраждалих від Старостинського збройного нападу були Сидір Величковський, Клим Мехедович Величковський, Павло, Пантелей, Ежі, Григорій (?-1660 -?), Ілля, Андрій, Кирик, Михайло Демидовичі Величковські . 1642 р. Тарасевичі-Величковські, разом з іншими шляхтичами замку були позбавлені шляхетства М.Калиновським .

5.....Під прапорами Б.Хмельницького загинув як козак «відомий перед повстанням жовнір війська Речі Посполитої» Йосиф Велецький (Величковський) . 1660.1.05. любецький «обиватель» Омелян Тарасевич з дружиною Федосею продав любецькому священику Григорію Пронкевичу «огород» (колишній Стосаківський) . 1670 р. Прокіп Величковський отримав разом з іншими шляхтичами Любецького замку універсал від гетьмана Д.Многогрішного . 1674 р. Іван Тарасевич займав уряд чернігівського «бурмистра», тоді ж він згадується як «наместник войтовский». Вочевидь, що він займав цю посаду (можливо з деякими перервами) протягом майже двадцяти п'яти років. Остання згадка про нього у вересні 1698 р. У 1696 р. Величковські названі «старинными людьми» і одними із власників Величковщини. Серед «сябрів» цього грунту знаходимо Миколу та Васка Тарасевичів, Миколу та Процка Величек (Величковських) . Прізвище ще одного Величковського – Яцка, знаходимо у копії купчого запису 1707 р. 1713 р. козаки с.Велички Якуб Тарасевич, Микола та Васко продають Дробишевський «грунт» П.Полуботку за 400 «золотих готових грошей». Микола Тарасевич з одного двора і грунту служили з племінником Павлом Романовичем і Григорієм Тарасевичем (1724). Сам Микола Тарасевич розпочав службу з 1687 р., брав участь у 17 бойових походах, став курінним отаманом міським любецьким . 1717 р. Василь та Якуб Тарасевичі продали П.Полуботку «грунт» на р.Вертечі біля с.Неданчичі . У 1751 р. в с. Сухих Величках проживали козаки Павло Якубович Тарасевич з братами Семеном і Павлом, а також Ілля Романович Тарасевич з братом Остапом .
1718 р. Іван Скоропадський надає ніжинському полковому хорунжему Івану Величковському с.Ільїнці Вертієвської сотні. У 1727-1736 рр. Іван Васильович Величковський згадується як осавул Ніжинського полку, у 1734-1739 рр. – як ніжинський обозний. У 1744 р. ніжинський полковий обозний Величковсь¬кий володів 25 селянськими дворами та 4 млинними колами.
У 1720 р. у с.Величкі мешкали Артем та Яків Тарасевичі . Хтось із Тарасевичів входить у 1722 р. до складу Гетьманської канцелярії, серед його обов'язків був, зокрема, розгляд судових справ . У 30-ті рр. XVIII ст. знаходимо у с.Величкі малопгрунтових козаків Василя, Павла, Романа, Івана та Григорія Тарасевичів . У 1741 р. козак любецької сотні Тарасевич володів частиною с.Неданчичі. У с.Величкі у 1744 р. жили малогрунтові козаки Іван та Купрій Тарасевичі, у с.Ковтуни мешкала «малогрунтова» удова Івана Тарасевича, у с.Козел володів «грунтом» з.т. Йосип Величковський. 1750 р. Сава Величковський був любецьким сотником. Серед козаків Любецької сотні у 1762 р. знаходимо Івана Тарасевича .
Недалеко от Домислина было или еще есть? село Тарасевичевы Велички.
и т.д.
Ищите публикации И.В. Кондратьева, он изучает историю Любецкой округи, у него есть свой сайт.