poiskovik написал:
[q]
посмотрите пожалуйста, Василенко-Бедных у Кривошеи В.В.[/q]
Василенки есть в Борзнянской сотне, но про них самую малость.
А вот с Бедными (Волынская сотня) ситуация совсем иная. Потому как под этой фамилией скрывается ни кто иной, как черниговский полковник Пободайло.
ВАСИЛЕНКИ:================
І.
1.Василенко Федір (1738-1788-?) - хорунжий сотенний 2-ї сотні (?-1762-?), в.т. у відставці (1788), мав 28 душ у двох селах Борзнянського повіту''.
Д: Ганна NN (?-1750-1788-?), донька дворянина
II.
2.Ярофей Федорович (1767-1788-?) ............................1
З.Лев Федорович (1769-1788-?)......................................1
4.Василь Федорович (1787-1788-?) ..............................1
БІДНІ:===============
І.1. Данило Пободайло
II.2. Степан Данилович (?-1618-1654) - згадка воєводи київського Адама Киселя «перед тим був у мене драганом, і він мій підданий - з Носівки» свідчить про його шляхетське походження, досвід військової служби, а в подальшому шлях представника служилої шляхти. З початком Визвольної війни він -полковник чернігівський (1648), «влітку полковником чернігівським уже бачимо Степана Подобайла, котрому Богдан Хмельницький доручив після загибелі Іллі Голоти захищати північні рубежі України», старший сотник Чернігівського полку (?-1650-?), полковник чернігівський (1651-1654), наказний гетьман (1651, 1652). В 1651 р. полонений козацький сотник (чорнобильський ?) Половка розповів: «До Литви призначений полки Чернігівський і Ніжинський, над котрими полковники Небаба і Подобайло, в помочи полк Переяславський - полковник Гєрасько, і полк київський - полковник Антін, що заступає місце Кричевського». Під час штурму Гомеля «полковник Небаба вибрав 8000 кінних козаків і роздав їх полковникам, щоб пішли до Гомеля, а по 4 курені лишили при арматі; полковник Пободайло також післав своїх людей, але сам не пішов». Хмельницький висилав його для замирення з Радивилом, але литовці відмовились. Пободайло повернувся до Чернігова 26 червня (старого стиля) 1651 р. Після смерті Небаби знову очолив Чернігівський полк. Литовці мали звістку про «пана Пободайла, теперішнього чернігівського полковника, котрого здається проти його власної волі вибрали собі за голову на місце Небаби». Відстоявши Чернігів Пободайло повів наступ на опорний пункт литовців Любеч (очевидно, в ранзі наказного гетьмана). Взяв в облогу литовські підрозділи на чолі з мозирським старостою. Білоцерківський мир забороняв козацтво в межах Чернігівського воєводства. Зрозуміло, що Стефан Пободайло мав стати і став в різку опозицію до такого рішення. Свідченням цього є його лист: «Мій ласкавий пане хорунжичу в. кн. Литовського!
Прийшов лист від вашої милості до міста Седнева, до міщан і всієї волості, і про сей лист і мині, полковникові, до Чернігова знати дано. Читаючи того листа не хотів я того занехати, аби не побажати тим моїм писанием доброго здоровля в милості. А що трапилась мині слушна оказія до тих країв ваших, то я тим писаннем насамперед жалую пригоду твоєї, Богом призначеної милій дружині твоїй А при тім не мало дивуюсь твому замислові такому дуже передчасному, що ти не чекаючи трактатів соймових важишся так скоро висилати своїх слуг на уряд і сам в короткому часи бути обіцяєш. Отже я з зичливої приязни моєї (тебе остерігаю): не будь в тім широко-сквапливим (поспішним). Бо й. м. пан гетьман наш має в тім від короля пана нашого милостивого, щоб хоч п. милости панове (могли) до маєтностей і підданих своїх приїздити, але при тім щоб козакам-товариству моєму, від вас жадної шкоди і найменшого пренагабання не було. Тому я хоч і убезпечаю в. милость для обзору маетности й підданих своїх, на час і день, але скромно - з самим двором своїм, а не інстигуючи на нас: і не з хорогвами ані з бубнами, не в сто конь людей або в двісті. Бо тоді й я не ручу, аби в перемешканню, при такім витанню, не сталася скора розправа - котрої будеш в.м. каятись, а я в. м. і дітей, котрих маєш, жалувати вже не поспію. А в.м. як пан і славний монарх (!) з гляду на мене - слугу з рамени й. м. пана гетьмана і Всього війська Запорозького - що я був муром і заслоною держав і волости твоєї Седневської, другим разом не присилай до мене своїх післанців без подарунку мині, приятелеві й слузі твому, разом з товариством моїм - хоч не великого: на сотню золотих, або на другу, обо хоч би й на десяток. Я так розумію, що то завсіди не було б за тобою, а хіба перед тобою.
Затим з повольним услугами моїми пильно віддаюся і спільно з товаришами моїми пильно чолом б"ю. Стефан Пободайло полковник чернігівський війська й. кор. мил. Запорозького». Декілька десятків тисяч козаків, які облягали Любеч зібралися на військову раду і уповноважили наказного гетьмана Стефана Пободайла на поїздку до Чигирина з метою з'ясування ситуації. Адам Кисіль поспішив сповісти про раду і самоуправство Пободайла Богдана Хмельницького і Виговського («Коли б йому там - за моєю радою-голову знято». І дійсно Подобайла в Чигирині «за шию взято», «взято до в'язниці, і нема надії, аби звідти живий мав вийти», при чому він був заарештований не один, а крім нього взято «кількох послів, що прийшли просити у нього (Хмельницького - К.В., К.І.) помочи під імени литовських козаків». Проте, Хмельницький випустив Пободайло і подальші дії останнього свідчать, що він отримав наказ панських урядників до маєтностей допускати, але козаків з цих місць не виводити.
На початку 1652 р. Стефан Пободайло, який отаборився в Борзні, отримав наказ гетьмана Богдана Хмельницького про виведення козаків з Чернігівського у Київське воєводство, а в разі залишитися на території цього воєводства залишитися панськими підданими. Всю весну Подобайло об'їздив Конотоп, Смілу, Миргород. М.Грушевський вважав, що «сі роз'їзди Пободайло не без значіння в його ролі наказного гетьмана і особливо довіреного чоловіка гетьмана). А вже у червні 1652 р. з Ніжина надійшла звістка: «А по сюде сторону гетьман Хмельницкой велел бить гетьманом в своє место с казаки: с полками с Миргородцким, да с Переяславским да с Прилуцким, да с Полтавским, полковнику, ему - Стефану Пободайле. Да с ним же будут Татаровя многие люди. А он, де Пободайло, ждет за собой в Нежин козаков и татар вскоре, а собрався ему в Нежине, итить к Чернигову битця с паном Радивилом». Подобайло штурмував Стародуб. Є свідчення про те, що Пободайло був прихильником українсько-російської співпраці, на Переяславській раді приведений до присяги московському царю. Йому ж було доручено провести присягу у сотнях Чернігівського полку....................1
ІІІ.3.Василь Степанович - сотник у Чернігівському полку ...2
IV.4.Яким Васильович - у 1697 р. разом з братом отримав від чернігівського полковника Лизогуба маєтність.....................3
5.Йосип Васильович - у 1712 р. гетьман Скоропадський затвердив за братами надання.............................................3
V.6. Іван - «поход под Чигирином 678 года, под Паланскою 694 года, под Казикерменом 695 года, под Озовом 696 года, за Псковом в Печерах, на Ижорской баталии, за Вислою, под Полтавою 79 года, в Тереком походе 724 года».
VI
7. Трохим (1708-1768-?) - козак -підпомічник волинський. Його діти у 1768 p.: Михайло (30 р.) - Д.: Євдокія NN (20 p.), їх діти Федір (10 р.) і Герасим (6 p.); Іван (19 р.).-Д.: Гафія Данилівна N (19 р.), їх діти Мотрона (6 р.) і Пелагея (1 p.). Володів водяним млином на р.Волинка разом з братаничами Іва¬ном та Левком Бідними, козаками сотні Понорницької.
Д.:1) NNN
2) Ксенія Олексіївна N (1738-1768-?), нар. в Сосниці
Семен і Іван - козаки грунтові у Волинці (1732). Рідні брати, живуть на батьківських грунтах.
Яким - малогрунтовий козак у Волинці (?-1732-1739-?)
Іван Софронович - малогрунтовий виборний козак у Волинці (?-1738-1747-?), у 1740 р. жив у одному дворі з братовою Марією, з ним в одному дворі в 1747 р. в різних хатах жили племінники Дем'ян і Григорій, піші козаки.
Василь - підсусідок Матвія Леневича у Чорнотичах (1741).
Іван - козак (с.Волинка), у 1751 р. мав двір і дві хати.
Демко - брат Івана (1751).
Степан - козак волинський (?-1741-1747-?), у 1747 р. мав козацьких підсусідків, записаних до Понорницької сотні.
VIIВасиль Бідний (1728-1768-?) - козак волинський, мав від першого шлюбу дітей: Матвія (1748-176-8-?).-Д.: Євдокія NN (1748-1768-?); Юхима (1751-1768-?), Івана (1758-1768-?); Василя (нар.1766); Саву (нар. 1767); Мотрону (1760-1768-?)
Д.:l)NNN
2) Гафія Іванівна N (1738-1768-?)
Каленик (1738-1768-?) - козак волинський, рідний брат Василя. Разом з братом володіли землею на 20 днів, сінокосом, двома водяними млинами в 2 кола, пасікою на 10 вуликів. Мед продавали в Сосниці. У 1768 р. мав дітей: Семена (17 p.), (Івана 14 p.), Павла (8 p.), Петра (1 р.).
Денис - рідний брат Василя (1755).
Д.: Параска Гнатiвна N (1738-1768-?), нар. в с.Чорнотичі.
Остап Бідний (1728-1768-?) - козак-підпомічник у Чорнотичах (1768).
Д.: Ірина Іванівна N (1733-1768-?). їх діти: Михайло (9 p.), Гаврило (2 p.), Єфросинія (12 p.), Марина (7 p.), Євдокія (5 p.), Єфросинія (3 р.)271.
Іван Степанович (бл.1737-1787-?) - козак (1787)
Д.: Мотрона NN, донька козака
Леонтій Степанович (6л. 1750- 1787-?) - козак (1787)
Д.: Варвара NN, донька козака
Микита Степанович (бл.1754-1787-?) - козак (1787).
=======================================
Не знаю, насколько это Ваши Василенки-Бедные. Если надо ещё где-то посмотреть, то уточните, где именно. В Сосницкой сотне Кривошея таких не упоминает.
Пожалуйста, по своим личным поискам (по фамилиям рода) и отдельным населенным местам
А там уж буду выбирать своих.