Хорошкевич (роды)

РГБ

http://dlib.rsl.ru/viewer/01003773487#?page=874
Список фабрик и заводов России 1910 г. : По офиц. данным фабрич., подат. и горн. надзора / Сост. ред. "Торг.-пром. газ." и "Вестн. финансов"; М-во финансов и М-во торговли и пром-сти. - [2-е изд.]. - Москва [и др.] : Л. и Э. Метуль и К°, [1910]. - [2], CCCIV, 1034 с., из них 26 с. объявл.; 26.
Загл. 1-го изд.: Список фабрик и заводов Европейской России
Хранение: Ф 1-79/8876;
Хранение: V 60/346;
Хранение: J 104/38;

Прислано от Egoor (Вадим К.)
За что ему ОГРОМНОЕ СПАСИБО!!

В книге Ординация королевских пущ в лесничествах бывшего Великого Княжества Литовского, 1641 г., которая была переиздана в 1871 г., на 122 странице имеются сведения j Якове (Yakub) Хорошкевиче.

Ординация составлена по инструкции короля Владислава IV комиссарами Виленским каноником и королевским секретарем Петром Долматом Исайковским и Упитским маршалком Христофором Белозором в 1641 г.

Павленко О.С. Микротопонимы Чернигово-Сиверщины.
Чернигов. 2013.

Грабівська сільськарада

с.Грабівка:

кутки – ГАЛАГАНІВКА,БЕРЕЗНЯК,ГРЕКОВЕ,БЕРЕЗАНКА, ТРЕТЯ БРИГАДА, СОРОЧИЙ ХУТІР, П’ЯТА БРИГАДА;
урочища – КУТ (частину лісу і болото), УСТИМІВЩИНА, ЖУРАВЛИНЕ, ЛУКАШІВСЬКА ЛОЗКА, КУП’ЄВАХА, АВРАМОВСЬКЕ, ЗАСИЧ, ВЕРБНИК, МИРСЬКИЙ БЕРЕГ, БЕБЕЩИНА ГОРА, СТЕПАНКОВЕ;
озеро – ГНИЛЕ БОЛОТО;
болота – ЖУРАВЛИНЕ, УСТИМІВЩИНА, ГРЕКОВЕ, ГРУЗЬКА , АВРАМОВСЬКЕ,
ДЕРЕВ’ЯНЧЕСЬКЕ, ПЛАВ, МАРИНИНЕ, МОЙСІЄНКОВЕ, ЛУКАШІВСЬКА
ЛОЗКА, ЛЕВКОВЕ, КУП’ЄВАХА, ПЕСІ, КУЛИКІВСЬКЕ, МИХАЛИШИНЕ,
КУЛІШОВА ДОЛИНА, МАРУСІКОВЕ, КОПЙОВІ ЯМИ, БІЛЕНЬКОГО РУДКА, СІНОЖАТЬ, ТРИХВОНЧУКОВА ДОЛИНА, ХОРОШКОВИЧОВА ДОЛИНА, ШМАЙОВА ДОЛИНА, ШИЯ, АНТОНОВА ДОЛИНА, КУРЯТНИК,
ПЛУЖНЕ, ДАЙНЕЧИНЕ, ГЕЄНКОВИ ДОЛИНИ, ГЛИБОКА ДОЛИНА;
долини – КУЛІШОВА, ТРИХВОНЧУКОВА, ХОРОШКОВИЧОВА, ШМАЙОВА,
АНТОНОВА, ГЕЄНКОВИ ДОЛИНИ, ГЛИБОКА .(633)

Інформатор Іван Михайлович Кулик.

Микротопоним по фамилии сохранился в Грабовке (Е.Ф. Хорошкевич вышла замуж за В.Д. Тризну), а вот в Орловке, где собственно локализовались "мои" Хорошкевичи "именной" долины или болота нет, зато есть микротопонимы от Шуба (Степан Шуба, пожалованный Алексеем М. землей в Орловке, его сестра - в некоторых источника дочь - была женой (2-й) В.К. Дунин-Барковского, чья племянница вышла замуж за В.Е. Полоницкого) и Тризна (одна из владельческих фамилий):

Орлівська сільська рада

с. Орлівка:

кутки – ГУБАРІВКА, ДОКУВКА, СТОДУЛЬСЬКИЙ ШЛЯХ, ГРАБОВСЬКИЙ ШЛЯХ;
випас – КУТ;
урочище – КУП’ЄВАТЕ;
поля – ТРИЗНИНЕ, ШУБИНЕ, ОБЧЕСЬКА, ЗІНЬКОВЕ, БОГУШОВЕ, ГОМИНЕ, ПОЛОСИ, ГНИЛЕНЬКЕ, КРУГЛЕ, ДЬОГТЯРСЬКЕ, МИРСЬКЕ,
ГРУШОВКА, ДУБРОВНЕ, КОСОВЩИНА;
болото – ВЕЛИКЕ;
долини – ГРАБОВСЬКА, ВЕРЕМІЄВА .

Інформатор Микола Миколайович Постол.

MarinaM написал:

[q]

Но мне кажется, что он умер не 18 апреля, а на 18 апреля 1915 года был в списке убитых...

[/q]

Но... в апреле Хотя... списки могли публиковаться с запозданием.

Нет, Марина, Никитского в этом номере не было.....
Я на нее (газету) наткнулась случайно. Надо просматривать все номера.

ПАМ’ЯТКИ УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ Серія актових документів і грамот

ЛУЦЬКА ЗАМКОВА КНИГА
1560 – 1561 рр.

П і д г о т у в а л и до в и д а н н я
В.М. МОЙСІЄНКО, В.В. ПОЛІЩУК

Луцьк 2013

УРЯДНИКИ ЛУЦЬКОГО ЗАМКОВОГО УРЯДУ 1560 – 1561 рр.
С. 577
Борис Іванович СОВА, луцький підстароста (1560.12.–1563).
Відомий як «Совороский» або «Борис Сова Ростский»(1). Друга частина прізвища відтопонімічна – від назви річки Рось. Після 30. 06. 1567 р. призначається кн. Б. Ф. Корецьким вінницьким підстаростою. В 1569 р. у присяжному списку брацлавсько-вінницької шляхти другим за чергою, з титулом вінницького підстарости, складає присягу на вірність Короні Польській зі свого маєтку Волковийське(2). Володіння, з якого присягав Сова у 1569 р., не було спадковим, а вислуженим, оскільки в ревізії 1545 р. його ім’я не фігурує серед інших землевласників Східного Поділля й Волині (3). На нашу думку, він був вихідцем з Білорусі. Непрямим доказом цього є порівняння його з пінським підстаростою Семеном Івановичем Совою (30.10.1561) (4). а також зі слонімським лісничим королівських пущ у 1562 р. Романом Івановичем Совою (5). У слонімських земських книгах 1565 – 1566 рр. згадується пан Михно Сова (6). До речі, Б. Сова згадував у своєму тестаменті своїх «братаничів», тобто синів брата. Не можна виключати й родинні пов’язання з фігурою Івашка Сови, одруженого на дочці земського підскарбія Андрія Олександровича Солтана (1486–1498) (7). Цей Сова 20.07.1495 р. на суді великого князя доводить свої права на третину маєтку Узди, яка дісталася йому по смерті брата (8). Дружина Сови оскаржується, як невістка, дружиною Гліба Остафієвича (22. 06. 1511) з приводу претензій на той само маєток Узди (Менський повіт?) (9).
Б. Сова разом з Г. Данилевичем у тестаменті князя призначаються охоронцями його скарбниці до повноліття княжича Юхима: «А гроши готовые, золото, серебро, и вси речи рухомые ... в захованю слуг моих»; вони ж мають контролювати поточні прибутки з
маєтків: «слуги мои вси пенязи (з маєтків і оренд – В.П.) в замку моемъ Корецкомъ ховати маютъ»(10). Що може бути красномовніше за таку довіру для першого луцького підстарости, який пробув на цій посаді лише три роки? Б. Ф. Корецький у своєму
тестаменті у винагороду за службу відписує Б. І. Сові два маєтки під запис суми – Селичів і Кутки, оцінені в 150 кіп грошей, «с которыхъ именей пан Сова мне (кн. Б. Ф. Корецькому. – В.П.) по сес час пристойне, учтиве а пожиточно служил»(11).
Подальша його служба синові князя, Юхиму, пов’язується з цим землеволодінням: за бажання Б. Сова може покинути службу (то будетъ на его воли), а опікуни або нащадки

---

1 Архив ЮЗР. – К., 1859. – Ч.1, т.1. – С. 101, 104.
2. Zródła dziejowe. – T. XX: Ziemie Ruskie, Ukraina. – Warszawa, 1894. – S. 101-105.
3 Литовська метрика. Книга 561. Ревізії українських замків 1545 року. / Підготував Володимир Кравченко. – К. 2005. – С. 551.
4 Бершадский С.А. Документы и материалы для истории евреев в России. – Т. ІІ: Документы и регесты к истории литовских евреев (1550 – 1569) (Русско-еврейский архив). – СПб., 1882. – С. 91 (№ 144).
5 Метрыка Вялікага княства Літоўскага: Кніга 44: Кніга запісаў (1559 – 1566). / Падрыхтаваў А.І.Груша. – Мінск, 2001. – С. 10 (№ 6), 65 (№ 55).
6 Акты, издаваемые Виленскою археографическою комиссиею для разбора древних актов. – Т. ХХІІ: Акты слонимского земского суда. – Вильно, 1895. – С. 274 (№ 513).
7 Urzędnicy centralni i dostojnicy Wielkiego Księstwa Litewskiego XIV - XVIII wieku. Spisy. – Opracowali H.Lulewicz i A.Rachuba.– Biblioteka Kórnicka. Kórnik, 1994. – S. 155. Акты Литовской метрики / Собраны Ф.И. Леонтовичем.– Т. І. Вып. 1 (1413–1498). – Варшава, 1896. – С.164.
8 Акты Литовской метрики … – С. 77-79 (№ 203).
9 Литовская метрика. – Т. 1 // Русская историческая библиотека. – Т. 20. – Птб., 1903. – Стб. 722.
10 Архив ЮЗР.– Ч. 1. Т.1. – С. 105.
11 Архив ЮЗР.– Ч. І. Т.1. – С. 114.

С. 578

князя Юхима повинні викупити в нього маєтки і «до иншихъ именей моихъ привернути маютъ», сплативши Сові 150 кіп грошей (1). У поборовому реєстрі 1576 р. Селичів і Кутки фіксуються за Совою, разом складаючи 23 дими й 11 городників (2). Сова отримав
зазначені маєтки вже після того, як полишив уряд луцького підстарости. Пізніше його як луцького підстаросту уже погано пам’ятали луцькі земські урядники. Як випливає з акту Луцького земського суду від 6.11.1568 р., земський підписок не зміг пригадати ім’я
підстарости, залишивши вільне місце в тексті запису Луцької земської книги: замковий слуга Василь Німецький у суперечці з луцько-острозьким владикою Марком Жоравницьким за право «держання» церковного села Німецьке «положилъ передъ ними с книгъ выписъ замку Луцкого оповеданя своего передъ подстаростим бывъшимъ луцкимъ паном (після цього слова у тексті запису залишене вільне місце для вписання імені – В.П.) о отнятъе того именья Немецъкого, в котором дата описана року 1561» (3).
Після смерті князя маєтки залишилися за Совою, оскільки він продовжував служити його сину Юхиму. Цікаво, що на час складання тестаменту Сови заставна сума за Селичів і Кутки виросла з 150 до 400 кіп грошей, які мав сплачувати кн. Юхим Корецький Анастасії Совиній Роській як правонаступниці чоловіка (4). Повноправний шляхетський статус Б. Сови, який на рівних утверджував його серед шляхетської братії, закріпився за ним з вислугою маєтку Хорошковичі на р. Росі (Східне Поділля), звідки й
пішло друге іменування «Роський». Натомість, володіння князівськими маєтками на Волині (Селичів і Кутки) під запис суми, залишало Сову слугою (васалом) Корецького, під «дахом» якого він існував.
Шлюб Б. Сови закономірно вписав його в клієнтарне коло кн. Б. Ф. Корецького. У 1566 р. він уже був одружений на сестрі Хребтовичів Богуринських Анастасії Іванівні (5), що фактично було породичанням з клієнтами князя-старости. Тісне породичання між клієнтами князя-старости створювало набагато тісніший зв’язок, ніж його фіксують судові джерела. Ленні зв‘язки урядницьких кланів рунтувалися на давніх традиціях споріднення і посвоячення слуг і клієнтів. На суді луцького старости 7-9.09.1566 р. в тій- таки справі Сова значиться серед свідків нападу на Богурин і був готовий присягнути на вимогу своєї тещі Любки Джусянки (6). У 1575 р. Анастасія Сова мешкає в Селичові (7).
7.07.1576 р. у Брацлаві, з тим само титулом, підписує відомий лист брацлавської шляхти (22 особи) до польського короля Стефана Баторія з вимогою про ведення справочинства руською мовою (8).

---

1 Там само. – С. 114.
2 Archiwum Główne Act Dawnych. (Warszawa). – Archiw Scarbu Koronnego. Dz. I (кsięgi poborowe). – Sygn. 31. – Арк. 295 зв.
3 ЦДІАК України. – Ф. 26. – Оп. 1. – Спр. 1. – Арк. 236 (6 ІХ 1568); Архив ЮЗР. – Ч. 8. Т. 6. – С. 103..
4 РДАДА. – Ф. 389 (Литовська Метрика), оп. 1, спр. 198. (Мікрофільм: ЦДІАК України. – КМФ-36. – Спр. 198. – Арк. 276.
5 ЦДІАК України. – Ф. 25. – Оп. 1. – Спр. 8. – Арк. 216 зв.: (опис грабунку): И так же дей светлицы две с коморами верхъними, в которыхъ дей было въсе сховане панеи матки нашое (Любки Джусянки. – В. П.) и сестръ наших и теж зятя нашого пана Бориса Ивановича Совы, то ест гроши готовые, золото, серебро, перла, шаты, уберы паненские, цынъ, меды, зброя наша… и теж скрыня з листы с привилями нашими на вси именя наши отчизные и материсты и зятя нашого пна Совиными … и вся маетност наша дочиста на корен погорела.
6 Там само. – Спр. 8, арк. 359.
7 Там само. – Спр. 15, арк. 352 зв.
8 «Лист» надруковано: Акты Западной России. – Т. 3: 1544 – 1587. – С. 187-188 (№ 64); Dziadulewicz Stanisław. List szlachty woiewodztwa braclawskiego do króla Stefana Batorego // Miesięcznik Heraldiczny. 1936. – Rok XV. – № 5-6. – S. 70.

С. 579

5 жовтня 1585 р. у Селичові було складено тестамент Сови Роського, згідно з яким бездітна дружина доручалася в опіку володимиро-берестейському єпископу та архімандриту Києво-Печерської Лаври, власне, своїм родичам і шваґру Сови Мелетію Івановичу Хребтовичу (Богуринському), а також Гаврилу Романовичу Гойському, Роману Вільгорському та трьом іншим шваґрам – Івану, Данилу та Семену Івановичам Хребтовичам Богуринським (1). Як вірний слуга, належний до княжого дому Корецьких, Сова у своєму тестаменті наказує поховати його в Корецькому монастирі: «…а тело моє грешное при церкви Божой Пречистой Богородици в манастыри Корецкомъ, в Корцы, поховано водле закону нашого грецеского быти маетъ» (2). Тестамент Б. І. Сови в джерелознавчому аспекті уперше розглядався серед комплексу волинських тестаментів ХVІ ст., внесених до Литовської та Руської (Волинської) метрик, але під викривленим іменуванням Совороський (3), оскільки транслював помилкову транскрипцію ХVІІ ст. «Саваровський», занотовану Станіславом Ганкевичем у польськомовному реґесті Руської (Волинської) Метрики (4).

---

1 РДАДА. – Ф. 389 (Литовська Метрика), оп. 1, спр. 198. (Мікрофільм: ЦДІАК України. – КМФ-36. – Спр. 198, арк. 276.
2 Там само. – Ф. 389 (Литовська Метрика). оп. 1, спр. 198. (Мікрофільм: ЦДІАК України. – КМФ-36.) – Спр. 198, арк. 275 зв.
3 Демченко Л. Волынские завещания XVI в. в Литовской Метрике: источниковедческий аспект // Lietuvos Metrika. 1991–1996 metu tyrinejimai. – Vilnius, 1998. – С. 136.
4 РУСЬКА (ВОЛИНСЬКА) МЕТРИКА. Регести документів Коронної канцелярії для українських земель (Волинське, Київське, Брацлавське, Чернігівське воєводства) 1569–1673 / Упорядн.: Г. Боряк, Г. Вайс, К. Вислобоков та інші. – К., 2002. – С. 419, 859 (Іменний покажчик).