Киево-Подольский патрициат

Стіматі
Уперше двір грецького купця Астаматіоса Миколайовича Стіматі (або, як його звали у Києві, Антона Миколайовича) під горою Уздихальницею згадується у 1690 р.123 Його другий двір розташовувався на Борисоглібській вулиці, поряд садиби грека Гордія Голови та навпроти «Воронічевського плацу» Братського монастиря124. У 1738 р. члени київської грецької громади придбали у Астаматіоса С. цей двір та переробили його
дерев’яний будинок у грецьку Катериненську церкву, невдовзі замінену цегляною125. Крім двох садиб (під Уздихальницею та на Борисоглібській вулиці) Астаматіосу С. у 1738 р. належав двір 221 біля Флорівського монастиря, на вулиці Чорна грязь, придбаний ним у грека Сави Трапезундського

Сущанські-Проскури
Перша згадка прізвища Проскури міститься у замковому «Описі» 1552 р. «Плац» його нащадка, шляхтича Федора Сущанського-Проскури (у 1615-1647 рр. — київського земського писаря)129, на Гнилій вулиці, поряд
дворів вірмен М.Ал-беївни (Товчихіної) та В. і М.Хурсовичів (Курцевичів), у 1642 р. перебував у власності монастиря бернардинів130. У 1657 р. Данило Сущевич, нащадок Федора С.-П., придбав на Гнилій вулиці «плац» поряд дворів аптекаря Мартина та покійного шляхтича Д.Голуба. У 1677 р. власницею цього «плацу» була Марія Сущанська

Торновіоти
Грецький купець Микола Т. переселився до Києва з м. Бендери. У 1686 р. він мешкав з дружиною, сином 224 та братом Семеном у садибі поряд церкви Миколи Доброго'39. Разом із сусідом, греком М.Малбастом, Микола Т. займався закордонною торгівлею. Зокрема, у 1684 р. вони привезли «венеційські» окуляри та скляне намисто, тканини, ножі, харчові приправи, чотки, географічні карти, бритви, ікони, «вроцлавські» чубуки для люльок, віденську каву, європейські рушниці та панцирі140. У 1685 р. коштом Миколи Т. на фундаментах вірменської церкви Діви Марії, знищеної пожежею 1651 р., збудовано «придворну» (домову, родинну)
дерев’яну церкву Покрови141. На початку XVIII ст. удова Миколи Т. передала її місту, після чого храм став прихідським. У 1725 р. у колишній садибі Миколи Т. (обраній для цього майстром Мануфактурколегії Й.Фігнером) засновано державний «шовковий двір» з дерев’яними приміщеннями для переробки шовку-сирцю. У 1735 р. його об’єднано з приватним шовковичним садом греків Степана Михайлова та Івана Дирея, утвореним у 1729 р. Однак цей «шовковий завод» через збитковість після смерті І.Дирея у 1743 р. був ліквідований142. У колишній садибі Миколи Т. в 1797-1799 рр. був споруджений «старий» Контрактовий будинок143. Нащадкам Миколи Т., Семену, Івану та Степану Івановичу, на Подолі належали три двори. «Бунчуковий товариш» Іван Т. (? — до 1747 р.) був одружений з Меланіею Дмитрівною, дід якої — грек Афанасій Григорович, у 1650-х рр. приїхав до Києва з Македонії144. У 1784 р., за «Відомостю обліку дворів...», ювеліру Степану Т. (?—1795 рр.) - колишньому канцеляристу Генеральної військової канцелярії, належали садиби №. 852 та 992. Перша - через вулицю від колишньої садиби Миколи Т., друга - біля двору ПЛакерди ■(№ 2185 на плані 1803 р.). Родіону Т. в 1784 р. належала садиба в Успінській парафії (на плані 1803 р. — № 296).

Тернавиот Иоанн (1685) 52 л. бунчуковый товарищ в отставке 1737 https://www.familysearch.org/a...at=1807361
Тернавиот Стефан, Даниил, Наталья, Феодосия 1786 Николы Доброго https://www.familysearch.org/a...at=1807361

Усовичі
Купцю та райці магістрату (у 1791 р.) Кузьмі У., нащадку(?) зем’янсько-боярської родини Київського воєводства середини XVI ст., у кінці XVIII ст. належали два будинки і дві крамниці. У 1784 р., за свідченням «Відомості обліку дворів....», один з цих будинків (№ 1467) був розташований поблизу «будинку Петра І». Другий (відомий як «будинок Мазепи»), рік спорудження якого невідомий, у 1808 р., після смерті удови Кузьми У., перейшов до купців Покровських. Не виключено, що саме Кузьма У. спорудив його, бо, відповідно до «Відомості обліку дворів...», у 1784 р. йому належав лише один будинок - у Притискій парафії. Отже, другий був споруджений (або придбаний) вже після 1784 р. Спадкоємці Кузьми У. — три дочки (одна - дружина дворянина Й.Новицького) та син, студент Петербурзької медико-хірургічної академії146, втратили частину родинного майна, проданого за борги.

Ходики
Уперше прізвище Василя Федоровича Ходики Кобизевича (7-1616 рр.) та його двоюрідного брата, райці Устима Фіца Кобизевича (7-1578 рр.), що походили з вихрещених татар Мозиря, зазначав «Опис київського
227 замку» 1552 р. Пізніше на Поділ переїхали брати Василя X. — Федір та Йов, а їхня сестра вийшла заміж за київського райцю М.Жолнеровича. За участь у Лівонській війні (1579-1581 рр.) брати одержали спадкове шляхетство, а після придбання у 1586 р. Василем X. с. Креничі під Києвом їх нащадки називалися Ходиками-Креницькими. Від дружини Єфросинії Василь X. успадкував три будинки Митковичів. У кінці XVI ст. він виїхав до маєтків у Басані та Переяславі, передавши справи брату Федору X., одруженому з онукою київського війта В.Черевчея, Богданою Кошколдовичівною. Федір X. та його сини Йосип і Андрій були київськими війтами
(у 1613—1618, 1621, 1637 та 1644—1649 рр.), а син Іван — райцею153. За війтівства Федора X. городяни в 1613 р. відбудували церкву Успіння та у 1616 р. спланували гору Уздихальницю, що до того підвищувалася над київським замком (у ньому війту належала «кліть» для зберігання родинного майна і архіву, що згоріла у 1605 р.154). У 1624 р. козаки втопили Федора X. у Дніпрі за підтримку уніатського духовенства. Сину Василя X., Федору (? - після 1640 р.) належали три земельні ділянки Митковичів, успадковані від матері, серед них - «Креницьківський плац» на Набережномикільській вулиці, який Олена Креницька у 1640 р. подарувала Братському монастирю. Один з «плаців» Федора X., після його смерті придбаний воєводою А.Киселем, розташовувався поблизу Братського монастиря, другий — поряд Успінського собору155. Загалом родині X. у першій половині XVII ст. належали кілька житлових садиб і десять «куничних» дворів на Подолі, шість заміських сіножатей та кілька садів на Кудрявці. Під час Національно-визвольної війни Ходики виїхали з міста і до Києва не поверталися.