Киево-Подольский патрициат

Рибальські
Походили з ніжинських греків. Уперше прізвище Р. з’являється у 1708 р. Того року староста Успінського собору Іван Миколайович Р. подарував храму напрестольний хрест"15. У 1765 р. його нащадок - Іван Р. з синами Стефаном, Семеном та Георгієм {Юрієм) орендував «плац» у Рождественської церкви106. У 1751 р. на розі вулиць Введенської та Межигірської, неподалік Великої Рибальської вулиці, був розташований двір Сави P.-молодшого"'7. Семен Іванович Р. (7—1784 рр.) - лавник, медовий шафар та «бунчуковий товариш», у 1753 р. придбав двір (у «Відомості обліку дворів...» 1784 р. — № 1203; на плані 1803 р. — № 2116) на Притискомикільській вулиці, розташований поряд садиби Р.Тихон'овича - священика церкви Миколи Притиска"18. На цій же вулиці, поряд свого власного «шинкового двору», він купив садибу у нащадків райці М.Воронковича і у 1774 р. продав її шевському цеху під «корчемний двір»! (зазначений у «Відомості обліку дворів...» 1784 р.)"'9. У 1784 р., відповідно до «Відомості обліку дворів...», братам Р. належали п’ять садиб: по одній - Стефану та Георгію Р. {№ 1484 та Na 1164, на плані 1803 р. — №№ 695 та 317). Трьома дворами володів Семен Р. Його шинковий двір» був розташований у садибі № 1198 (на плані 1803 р. № 2172), поряд, «корчемного» двору» шевського цеху. В обох «шинкових дворах» у останній чверті XVIII ст. за проектами архітектора І.Григоровича-Барського споруджені два цегляні будинки. «Постоялий двір» Семена Р.
перебував у садибі 1211 {№ 2108 на плані 1803 р.). Його житловий двір, придбаний у 1753 р. {№ 1203 у «Відомості обліку дворів...», М 2116 - на плані 1803 р.), розташовувався між садибою священика Р.Тихоновича та
цегляним «шинком» шевського цеху (на плані 1803 р. — № 2172). Після смерті Семена Р. будівлі цього двору 218 поділили його удова та брат: їй дісталися стайня, сінник, дві комори, а Георгію Р. - «кам’яниця» на льохах110. Георгій Р., колезький асесор та війт (у 1797— 1813 рр.), після смерті братів одержав більшість родинної нерухомості: три садиби та «постоялий двір» {№ 306, 317, 660 та 2172 на плані 1803 р.). У садибі № 306 був розташований його одноповерховий дерев’яний будинок на цегляному фундаменті, що згорів у 1811 р.1" Два колишні будинки Стефана Р. у 1803 р. перейшли у власність С.Балабухи. На початку XIX ст. Георгій Р. збудував одноповерховий цегляний будинок на Печерську, неподалік ринку і дерев’яної Володимирської церкви"2, на вулиці, яка відтоді називалася Рибальською. Цей будинок, відбудований після пожежі 14 червня 1811 р., успадкував син Георгія Р., Іван. Помер Георгій Р. в 1813 р., у віці 68 років, і похований на Щекавицькому кладовищі, біля західної стіни церкви Всіх Святих, на будівництво якої він жертвував кошти

Рыбальский, Семен Иванович (1724) - лавник, войсковой товарищ, киевского губернского магистрата заседатель. https://www.familysearch.org/tree/person/details/G85B-CL2
Жена Евдокия Семенова (1750). Сын Андрей (1771).
Предположительно, родственник или кум Миславских. (Рыбальский Иван - свидетель у Д.С.Миславского).
ДАКО. Ревизская сказка 1782 г. № 2. 295-1-65. Л. 162 об.-163.
ДАКО. Ревизская сказка 1795 г. 280-2-14. Л. 592.
Рыбальский Георгий (Юрий) Иванович (1745-23.1.1813) - купец, ратман. Подписал наказ в 1767 г. Коллежский асессор, Киевский войт. https://www.familysearch.org/tree/person/details/G85P-QZ6
похороны https://runivers.ru/bookreader/book478862/#page/501/mode/1up
Жена Елена Ананиева Мораит (1758). Род происходит из нежинских купцов.
Сын Иван (1779) - свидетель Д. С. Миславского. Дочери: Ульяна (1770), Евдокия (1771), Ирина (1772), Анна (1781), Татьяна (1788), Елизавета (1791).
1786 Николы Притиска https://www.familysearch.org/a...at=1807361
1788 Успения
1791 Успения
Рыбальский Стефан Иванович - кум. Брат?
ДАКО_ф.295_оп.1_спр.65_Ревізська_Казка_Києва_1782_рік.pdf сн. 699

Сичевські
Перша згадка прізвища С. датована 1699 р., коли батько і син, Мартин і Стефан С. (старший лавник та райця магістрату), брали участь у обранні війтом Д.Полоцького. Пізніше Стефан С. прийняв духовний сан і
став священиком Спаської церкви, а згодом — подільським протопопом. Нащадками Стефана С. були сини Василь, Федір, Яків (?—1763 рр.) та онук Мартин. Двоє останніх були настоятелями Преображенської (Спаської) церкви. Цьому храму Яків С. у 1761 р. подарував дискос (зараз — у Національному історико-культурному заповіднику «Києво-Печерська лавра»). Мартин С. успадкував батьківський «куничний» двір, придбаний у 1754 р. у міщанина Євстафія Назаровича. У 1784 р., за «Відомостю обліку дворів...», йому належали дві садиби {№№ 1621 та 1677) поблизу Спаської церкви. Брата(?) Якова, Івана С., секунд-майора імператорської лейб-гвардії, у 1754-1766 рр., за особистого сприяння гетьмана К.Розумовського, призначено київським війтом. Такий тиск «згори» магістрат сприйняв вороже: адже Іван С., хоч і походив з міщанської родини, довго жив у Петербурзі і не був знайомий з міським життям. Призначення (а не обрання) війта суперечило нормам «магдебурзького права». До того ж війт зайняв «прогетьманську» позицію і не зважав на інтереси міщан, в першу чергу урядовців магістрату. Тому Іван С. не знаходив «спільної мови» з магістратом. Коли це протистояння досягло апогею, Івана С. постановою уряду було усунено з посади війта"7. Дерев’яний будинок Івана С. у 1763 р. вважався одним з кращих"8. «Відомость обліку дворів...» 1784 р. зазначає садибу (№ 1501) удови(?) Івана С., а план 1803 р. - садиби Мини С. {№ 368, 369 та 528).

В ИР Преображенской ц. 1737 г. поп Стефан Сич (1661), его дети поп Яков (1703) и Кирилл (1715). https://www.familysearch.org/a...at=1807361
Сичевский, Мартин Яковлевич (1745) - Подольская Преображенская, 1786. ИВ 1786 https://www.familysearch.org/a...at=1807361

Стіматі
Уперше двір грецького купця Астаматіоса Миколайовича Стіматі (або, як його звали у Києві, Антона Миколайовича) під горою Уздихальницею згадується у 1690 р.123 Його другий двір розташовувався на Борисоглібській вулиці, поряд садиби грека Гордія Голови та навпроти «Воронічевського плацу» Братського монастиря124. У 1738 р. члени київської грецької громади придбали у Астаматіоса С. цей двір та переробили його
дерев’яний будинок у грецьку Катериненську церкву, невдовзі замінену цегляною125. Крім двох садиб (під Уздихальницею та на Борисоглібській вулиці) Астаматіосу С. у 1738 р. належав двір 221 біля Флорівського монастиря, на вулиці Чорна грязь, придбаний ним у грека Сави Трапезундського

Сущанські-Проскури
Перша згадка прізвища Проскури міститься у замковому «Описі» 1552 р. «Плац» його нащадка, шляхтича Федора Сущанського-Проскури (у 1615-1647 рр. — київського земського писаря)129, на Гнилій вулиці, поряд
дворів вірмен М.Ал-беївни (Товчихіної) та В. і М.Хурсовичів (Курцевичів), у 1642 р. перебував у власності монастиря бернардинів130. У 1657 р. Данило Сущевич, нащадок Федора С.-П., придбав на Гнилій вулиці «плац» поряд дворів аптекаря Мартина та покійного шляхтича Д.Голуба. У 1677 р. власницею цього «плацу» була Марія Сущанська

Торновіоти
Грецький купець Микола Т. переселився до Києва з м. Бендери. У 1686 р. він мешкав з дружиною, сином 224 та братом Семеном у садибі поряд церкви Миколи Доброго'39. Разом із сусідом, греком М.Малбастом, Микола Т. займався закордонною торгівлею. Зокрема, у 1684 р. вони привезли «венеційські» окуляри та скляне намисто, тканини, ножі, харчові приправи, чотки, географічні карти, бритви, ікони, «вроцлавські» чубуки для люльок, віденську каву, європейські рушниці та панцирі140. У 1685 р. коштом Миколи Т. на фундаментах вірменської церкви Діви Марії, знищеної пожежею 1651 р., збудовано «придворну» (домову, родинну)
дерев’яну церкву Покрови141. На початку XVIII ст. удова Миколи Т. передала її місту, після чого храм став прихідським. У 1725 р. у колишній садибі Миколи Т. (обраній для цього майстром Мануфактурколегії Й.Фігнером) засновано державний «шовковий двір» з дерев’яними приміщеннями для переробки шовку-сирцю. У 1735 р. його об’єднано з приватним шовковичним садом греків Степана Михайлова та Івана Дирея, утвореним у 1729 р. Однак цей «шовковий завод» через збитковість після смерті І.Дирея у 1743 р. був ліквідований142. У колишній садибі Миколи Т. в 1797-1799 рр. був споруджений «старий» Контрактовий будинок143. Нащадкам Миколи Т., Семену, Івану та Степану Івановичу, на Подолі належали три двори. «Бунчуковий товариш» Іван Т. (? — до 1747 р.) був одружений з Меланіею Дмитрівною, дід якої — грек Афанасій Григорович, у 1650-х рр. приїхав до Києва з Македонії144. У 1784 р., за «Відомостю обліку дворів...», ювеліру Степану Т. (?—1795 рр.) - колишньому канцеляристу Генеральної військової канцелярії, належали садиби №. 852 та 992. Перша - через вулицю від колишньої садиби Миколи Т., друга - біля двору ПЛакерди ■(№ 2185 на плані 1803 р.). Родіону Т. в 1784 р. належала садиба в Успінській парафії (на плані 1803 р. — № 296).

Тернавиот Иоанн (1685) 52 л. бунчуковый товарищ в отставке 1737 https://www.familysearch.org/a...at=1807361
Тернавиот Стефан, Даниил, Наталья, Феодосия 1786 Николы Доброго https://www.familysearch.org/a...at=1807361