Киево-Подольский патрициат

Мошенні
У 1636 р. удова бургомістра Григорія М., ївга, заповіла Межигірському монастирю садибу, розташовану поряд монастирського подвір’я. Її онуком був райця Арефа Попович, син(?) священика однієї з подільських церков. До найближчого оточення ївги М. належали війт Й.Ходика, пані Лозчина (дружина МЛозки - сина(?) Є.Гулевичівни) та Григорій Лозкович, яких вона згадувала у заповіті"111.

Рибальські
Походили з ніжинських греків. Уперше прізвище Р. з’являється у 1708 р. Того року староста Успінського собору Іван Миколайович Р. подарував храму напрестольний хрест"15. У 1765 р. його нащадок - Іван Р. з синами Стефаном, Семеном та Георгієм {Юрієм) орендував «плац» у Рождественської церкви106. У 1751 р. на розі вулиць Введенської та Межигірської, неподалік Великої Рибальської вулиці, був розташований двір Сави P.-молодшого"'7. Семен Іванович Р. (7—1784 рр.) - лавник, медовий шафар та «бунчуковий товариш», у 1753 р. придбав двір (у «Відомості обліку дворів...» 1784 р. — № 1203; на плані 1803 р. — № 2116) на Притискомикільській вулиці, розташований поряд садиби Р.Тихон'овича - священика церкви Миколи Притиска"18. На цій же вулиці, поряд свого власного «шинкового двору», він купив садибу у нащадків райці М.Воронковича і у 1774 р. продав її шевському цеху під «корчемний двір»! (зазначений у «Відомості обліку дворів...» 1784 р.)"'9. У 1784 р., відповідно до «Відомості обліку дворів...», братам Р. належали п’ять садиб: по одній - Стефану та Георгію Р. {№ 1484 та Na 1164, на плані 1803 р. — №№ 695 та 317). Трьома дворами володів Семен Р. Його шинковий двір» був розташований у садибі № 1198 (на плані 1803 р. № 2172), поряд, «корчемного» двору» шевського цеху. В обох «шинкових дворах» у останній чверті XVIII ст. за проектами архітектора І.Григоровича-Барського споруджені два цегляні будинки. «Постоялий двір» Семена Р.
перебував у садибі 1211 {№ 2108 на плані 1803 р.). Його житловий двір, придбаний у 1753 р. {№ 1203 у «Відомості обліку дворів...», М 2116 - на плані 1803 р.), розташовувався між садибою священика Р.Тихоновича та
цегляним «шинком» шевського цеху (на плані 1803 р. — № 2172). Після смерті Семена Р. будівлі цього двору 218 поділили його удова та брат: їй дісталися стайня, сінник, дві комори, а Георгію Р. - «кам’яниця» на льохах110. Георгій Р., колезький асесор та війт (у 1797— 1813 рр.), після смерті братів одержав більшість родинної нерухомості: три садиби та «постоялий двір» {№ 306, 317, 660 та 2172 на плані 1803 р.). У садибі № 306 був розташований його одноповерховий дерев’яний будинок на цегляному фундаменті, що згорів у 1811 р.1" Два колишні будинки Стефана Р. у 1803 р. перейшли у власність С.Балабухи. На початку XIX ст. Георгій Р. збудував одноповерховий цегляний будинок на Печерську, неподалік ринку і дерев’яної Володимирської церкви"2, на вулиці, яка відтоді називалася Рибальською. Цей будинок, відбудований після пожежі 14 червня 1811 р., успадкував син Георгія Р., Іван. Помер Георгій Р. в 1813 р., у віці 68 років, і похований на Щекавицькому кладовищі, біля західної стіни церкви Всіх Святих, на будівництво якої він жертвував кошти

Рыбальский, Семен Иванович (1724) - лавник, войсковой товарищ, киевского губернского магистрата заседатель. https://www.familysearch.org/tree/person/details/G85B-CL2
Жена Евдокия Семенова (1750). Сын Андрей (1771).
Предположительно, родственник или кум Миславских. (Рыбальский Иван - свидетель у Д.С.Миславского).
ДАКО. Ревизская сказка 1782 г. № 2. 295-1-65. Л. 162 об.-163.
ДАКО. Ревизская сказка 1795 г. 280-2-14. Л. 592.
Рыбальский Георгий (Юрий) Иванович (1745-23.1.1813) - купец, ратман. Подписал наказ в 1767 г. Коллежский асессор, Киевский войт. https://www.familysearch.org/tree/person/details/G85P-QZ6
похороны https://runivers.ru/bookreader/book478862/#page/501/mode/1up
Жена Елена Ананиева Мораит (1758). Род происходит из нежинских купцов.
Сын Иван (1779) - свидетель Д. С. Миславского. Дочери: Ульяна (1770), Евдокия (1771), Ирина (1772), Анна (1781), Татьяна (1788), Елизавета (1791).
1786 Николы Притиска https://www.familysearch.org/a...at=1807361
1788 Успения
1791 Успения
Рыбальский Стефан Иванович - кум. Брат?
ДАКО_ф.295_оп.1_спр.65_Ревізська_Казка_Києва_1782_рік.pdf сн. 699

Сичевські
Перша згадка прізвища С. датована 1699 р., коли батько і син, Мартин і Стефан С. (старший лавник та райця магістрату), брали участь у обранні війтом Д.Полоцького. Пізніше Стефан С. прийняв духовний сан і
став священиком Спаської церкви, а згодом — подільським протопопом. Нащадками Стефана С. були сини Василь, Федір, Яків (?—1763 рр.) та онук Мартин. Двоє останніх були настоятелями Преображенської (Спаської) церкви. Цьому храму Яків С. у 1761 р. подарував дискос (зараз — у Національному історико-культурному заповіднику «Києво-Печерська лавра»). Мартин С. успадкував батьківський «куничний» двір, придбаний у 1754 р. у міщанина Євстафія Назаровича. У 1784 р., за «Відомостю обліку дворів...», йому належали дві садиби {№№ 1621 та 1677) поблизу Спаської церкви. Брата(?) Якова, Івана С., секунд-майора імператорської лейб-гвардії, у 1754-1766 рр., за особистого сприяння гетьмана К.Розумовського, призначено київським війтом. Такий тиск «згори» магістрат сприйняв вороже: адже Іван С., хоч і походив з міщанської родини, довго жив у Петербурзі і не був знайомий з міським життям. Призначення (а не обрання) війта суперечило нормам «магдебурзького права». До того ж війт зайняв «прогетьманську» позицію і не зважав на інтереси міщан, в першу чергу урядовців магістрату. Тому Іван С. не знаходив «спільної мови» з магістратом. Коли це протистояння досягло апогею, Івана С. постановою уряду було усунено з посади війта"7. Дерев’яний будинок Івана С. у 1763 р. вважався одним з кращих"8. «Відомость обліку дворів...» 1784 р. зазначає садибу (№ 1501) удови(?) Івана С., а план 1803 р. - садиби Мини С. {№ 368, 369 та 528).

В ИР Преображенской ц. 1737 г. поп Стефан Сич (1661), его дети поп Яков (1703) и Кирилл (1715). https://www.familysearch.org/a...at=1807361
Сичевский, Мартин Яковлевич (1745) - Подольская Преображенская, 1786. ИВ 1786 https://www.familysearch.org/a...at=1807361

Стіматі
Уперше двір грецького купця Астаматіоса Миколайовича Стіматі (або, як його звали у Києві, Антона Миколайовича) під горою Уздихальницею згадується у 1690 р.123 Його другий двір розташовувався на Борисоглібській вулиці, поряд садиби грека Гордія Голови та навпроти «Воронічевського плацу» Братського монастиря124. У 1738 р. члени київської грецької громади придбали у Астаматіоса С. цей двір та переробили його
дерев’яний будинок у грецьку Катериненську церкву, невдовзі замінену цегляною125. Крім двох садиб (під Уздихальницею та на Борисоглібській вулиці) Астаматіосу С. у 1738 р. належав двір 221 біля Флорівського монастиря, на вулиці Чорна грязь, придбаний ним у грека Сави Трапезундського

Сущанські-Проскури
Перша згадка прізвища Проскури міститься у замковому «Описі» 1552 р. «Плац» його нащадка, шляхтича Федора Сущанського-Проскури (у 1615-1647 рр. — київського земського писаря)129, на Гнилій вулиці, поряд
дворів вірмен М.Ал-беївни (Товчихіної) та В. і М.Хурсовичів (Курцевичів), у 1642 р. перебував у власності монастиря бернардинів130. У 1657 р. Данило Сущевич, нащадок Федора С.-П., придбав на Гнилій вулиці «плац» поряд дворів аптекаря Мартина та покійного шляхтича Д.Голуба. У 1677 р. власницею цього «плацу» була Марія Сущанська