Киево-Подольский патрициат - Генеалогический форум ВГД. Тема №157306

На сайте ВГД собираются люди, увлеченные генеалогией, историей, геральдикой и т.д. Здесь вы найдете собеседников, экспертов, умелых помощников в поисках предков и родственников. Вам подскажут где искать документы о павших в боях и пропавших без вести, в какой архив обратиться при исследовании родословной своей семьи, помогут определить по старой фотографии принадлежность к воинским частям, ведомствам и чину. ВГД - поиск людей в прошлом, настоящем и будущем!

Гулевичі та Лозки
Єлизавета (Гальшка) Гулевичівна-Лозчина у 1615 р. подарувала двір Братському монастирю. Крім неї, на Подолі мешкали й інші представники цих шляхетських родин. У 1636 р. у Воскресенській (Спаській?) парафії
мали садиби син Єлизавети Г. від другого шлюбу, Михайло Ложа та Григорій Ложа, а двір її племінниці, Ганни Г., у 1618 р. розташовувався поряд церкви Миколи Доброго61. Садиба Катерини Лозчанки, дружини
новгород-сіверського «ловчего» Бориса Грязного, у 1630-х рр. була розташована на Духівській вулиці

Давидовський
Яків Д., що походив з козаків Ічні на Чернігівщині, у 1757 р. переїхав до Києва, де одружився і придбав будинок. До цього він служив канцеляристом у полковому суді Прилук та у Генеральній гетьманській канцелярії
у Глухові. У «Відомості обліку дворів...» 1784 р. садиба Якова Д. (№ 1133) — поряд двору П.Балабухи на ринку (№ 1132; на плані 1803 р. - № 646). В анотації до плану 1803 р. прізвище Д. вже відсутнє. У 1761 р. урядники київського магістрату подали скаргу на некомпетентність писаря Якова Д., який «...не знав магдебурзького права і не вмів читати польською і латинською мовами». Через це переклади документів з магістратського архіву виконував священик Успінського собору І.Леванда. Однак Якова Д. не усунули з посади писаря. Під час «конфронтації» 1754-1766 рр. війта І.Сичевського з київським магістратом Яків Д. став на бік останнього

Давидовский, Яков Иванович - бургомистр, городской голова, бунчуковый товарищ. https://www.familysearch.org/tree/person/details/GR7X-N5S

Дворянские дела ДАКО 782-1 с 3176 по 3179.

Доброгорські
У першій половині XVIII ст. з Польщі (кордони з якою проходили по ріці Ірпеню) приїхав шляхтич Григорій Д. з синами Федором та Іваном. Останній почав служити в Угорському гусарському полку, а Федір Д. одержав міщанський статус і став урядником, а згодом - шафарем магістрату та осавулом магістратської «Золотої корогви». У 1748 р. він звинуватив сотника П.Гудиму у порушенні суспільного порядку, за що того заарештували і за наказом Таємної канцелярії побили батогами на київській гауптвахті. Будинок Федора Д., один з кращих на Подолі, магістрат резервував для іноземних послів, що часто прибували до Києва. У другій половині XVIII ст. цей будинок (у якому мешкали «вищі чини» гусарських полків, розквартированих на Подолі) прийшов у занепад65. Садиба Федора Д. у «Відомості обліку дворів...» 1784 р. зазначена за № 1080, а на плані 1803 р. — двір
його нащадка, Максима Д. (№ 340)

Домонти
Двір князя Григорія Васильовича Д. (?—1598 рр.), одруженого з Аполлонією Федорівною Тишанкою Биковською, у 1571 р. був розташований поблизу церкви Миколи Доброго. Його батька(?), Василя Васильовича
Домонта-Черкашеніна, згадує «Опис київського замку» 1552 р.66, як і «панів» Тишів - предків дружини Григорія Д. Крім маетностей на Подолі, князям Григорію та Василю Д. належали села на Київщині, зокрема Домонтове

Іщенки
Зять ювеліра Олексія І. — цехмістр київського «срібницького» цеху Ф.Коробка, спорудив у першій чверті XIX ст. на сучасній вулиці Сагайдачного, 20 «будинок Коробок», що зберігся до нашого часу. Олексію І.
належали три садиби поблизу церкви Миколи Доброго, одна — «-постоялий двір» з двоповерховим житловим будинком (на плані 1803 р. - № 75), цегляні льохи і цоколь якого (розташовані під кутом до сучасної вулиці
Сагайдачного, 27-6) пережили пожежу 1811 р. Довідник «Київ»68 називає цю споруду, всупереч анотаціям до плану 1803 р., «будинком Балабух»69, хоча останні стали власниками цієї садиби лише після 1811 р. Другий будинок Олексія І. (на плані 1803 р. — № 154) розташовував ся через Рожцественську вулицю від «постоялого двору», а третій (дерев’яний, на цегляному фундаменті) - поряд цвинтаря церкви Миколи Доброго70

Киселівські
Своїм предком міщани К. вважали Адама К. — київського воєводу у 1649-1653 рр. Однак він не мав синів, а лиш племінників. Тому якщо К. і були його нащадками, то непрямими. Вперше прізвище міщанина Івана К. (або Киселя) згадується у 1695 р. На той час його двір розташовувався на Духівській вулиці неподалік Борисоглібської церкви71. Наступна згадка представників родини К. датована 1751 р. У цьому році Стефан та Федір Григоровичі К. стали спадкоємцями свого двоюрідного дядька - війта П.Войнича. Другим їх дядьком був ювелір М.Коробка. Стефан К. володів садибою П.Войнича до 1764 р., а потім продав її козаку І.Калинечу72. У «Відомості обліку дворів...» 1784 р. двір останнього (№ 1504) — велика (608 кв. сажнів) земельна ділянка. На плані 1803 р. колишній двір П.Войнича, ймовірно - садиба № 382 Івана К., розташована поряд колишнього двору Стефана К. (№ 383). В 1784 р., відповідно до «Відомості обліку дворів...», дружина та дочка Стефана К. - удови Агрипина та Марфа, мешкали на Набережномикільській вулиці, у садибах своїх покійних чоловіків. Марфа (у першому шлюбі — Власенкова-Чишиничева, у другому — Квятковська) — неподалік батьківського двору (№ 1147). Братами Марфи були купці Іван та Василь73. На плані 1803 р. двір останнього - № 2191. Івану К. у кінці XVIII ст. належала садиба у Воскресенській парафії, успадкована його сином, Григорієм. У 1826 р. Івана К. урочисто поховано в Успінській церкві74. Григорій К. (1772-1841 рр.) - купець І гільдії,
надвірний радник, бургомістр, останній київський війт (у 1826-1835 рр.). На початку XIX ст. він власним 211 коштом^ утримував магістратський двір «кінної пошти» (поштову станцію). На плані 1803 р. цей двір (№ 395)
зазначено неподалік садиби Григорія К. (№ 318), одержаної від батька. У 1815 р., за зразкове утримання поштової станції, бургомістра Григорія К. нагороджено урядовою золотою медаллю, а у 1833 р. - орденом Анни III
ступеня за організацію охорони Києва під час польського повстання75. Дружиною Григорія К. була О.ГудимЛевкович (1774-1821 рр.), дочка бургомістра Я.Гудими. До 1806 р. подружжя у своїй садибі (на плані 1803 р. —
№ 318) на розі ринку і Набережномикільської вулиці збудувало цегляний двоповерховий будинок на трьох льохах, у якому під час контрактових ярмарків розташовувалися кращі крамниці. На фундаментах колишнього будинку Григорія К. (зруйнованого у 1919 р. під час обстрілу Києва і розібраного у 1924 р.) у 1933 р. споруджено будинок культури, що зараз має назву «Славутич». У 1800 р. Григорій К., крім житлового двору, одержав
від батька і садибу з дерев’яними будівлями на Набережномикільській вулиці (на плані 1803 р. - № 318 та 383). У останній після 1797 р. збудований дерев’яний флігель на цегляному фундаменті (що пережив пожежу 1811 р., через що одержав назву «Останець»), льохи і цоколь якого збереглися у більш пізній споруді (вулиця Г. Сковороди, 9). Крім двох садиб, Іван К. передав у спадок сину п’ять дворів, три незабудовані земельні ділянки у Іллінській парафії на березі Дніпра {№ 379, 380, 383, 634, 761 та 269-271 на плані 1803 р.) та кілька крамниць у «новому» Гостиному дворі76. Григорія К. поховано на Щекавицькому кладовищі поряд дружини - біля церкви Всіх Святих, на спорудження якої він жертвував кошти77. Нащадками Григорія К. були його сини, Григорій та Андрій.

Григорий Иванович Кисель (Киселенко) (1697) https://www.familysearch.org/tree/person/details/G5KY-Y12 В 1737 г. и 1745 г. в ИР Николо-Набержной церкви. Сыновья: Стефан, Федор, Иван, Василий.

Кисилевская, Елизавета Алексеевна - жена Ивана Григорьевича Кисилевского, крестная Евгении Васильевой Григорович-Барской.
Кисилевский, Григорий Иванович (1776—1841) - последний войт Киева. В 1834 г. крестный у Наталии Дыбковской.

Кисилевский, Григорий Иванович (1776—1841)- последний войт Киева. В 1834 г. крестный у Наталии Дыбковской. https://www.familysearch.org/tree/person/details/G8PL-HN4
Крестная - вдова генерал-майора Марфа Федоровна Бенардос.
Кисилевский Иван Григорьевич в 1835 г. - его жена Елизавета Алексеевна крестная у Евгении Васильевны Григорович-Барской.

— последний киевский войт в 1826—1834 годах, купец первой гильдии, надворный советник, бургомистр.

Киселевский Григорий Иванович (1772-1841) - купец 1-й гильдии. Надворный советник, домовладелец, последний киевский войт в 1826-1834. Занимался изготовлением и продажей разных сортов варенья. В начале XIX века на свои средства содержал на Подоле почтовую станцию. Награжден орденом Св. Анны 3-й степени (1833). Основал «Контору первоначального заведения дилижансов и транспортов» (1835 г.). Дилижансы курсировали в Москву и Петербург. Владел домом на Контрактовой площади (не сохранился, сейчас на его месте центр искусств «Славутич»). Его жена - Елена Яковлевна (урожд. Гудима). Оба похоронены на
Щекавицком кладбище. Родился в Киеве на Подоле в семье зажиточного купца. Отец Григория был киевским бурмистром, и сын пошёл по его стопам, занимая последовательно различные магистратские должности, пока сам не стал бурмистром в 1815 году. В том же году удостоен золотой медали за образцовое содержание курьерских лошадей на почтовых станциях. Почта была увлечением Киселевского (которая, к тому же, давала немалую прибыль), с 1828 года он содержал на собственные средства киевский почтовый двор. Делать это ему помогало большое состояние, общая оценка недвижимого имущества Киселевского составляла (на 1819 год) 66500 рублей вместе со стоимостью лавок в Гостином дворе.
26 января 1826 избран войтом. Съездив на коронацию Николая I, вернулся с ещё одной медалью, на этот раз серебряной. Последнюю награду — орден Святой Анны 3-й степени — заработал в 1832 году за «особую деятельность, засвидетельствованную начальством» (имелась в виду организация обороны города во время польского восстания 1830—1831 годов). Но в том же году его, несмотря на «упорный труд», привлекли к судебной ответственности в резонансном «деле Кравченко».
Дом Киселевского (ул. Григория Сковороды, 9) Через два года указом Николая I от 12 сентября должность войта была вообще ликвидирована, а в декабре — и Магдебургское право города. В этом обвиняли самого Киселевского. Тем не менее, историки, в том числе В. С. Иконников, оправдывают Киселевского, не видят в этом его вины и признают старательность и энергичность в управлении Киевом[1].
Впрочем, как и большинство магистратских деятелей, Киселевский избежал преследований. В 1835 году он основал в Киеве «Контору первоначального заведения дилижансов и транспортов», постоянно курсировавших два раза в неделю в Москву и Петербург. Но услугами конторы могли пользоваться лишь зажиточные горожане, так как стоимость проезда была чрезвычайно высокой[2].
На Подоле Киселевскому принадлежало несколько дворов, в частности родовая усадьба с двухэтажным домом (до сих пор известный как дом Киселевского), а также большой дом возле Воскресенской церкви (позже он был разобран, а на его фундаменте построено здание дворца культуры «Славутич»).
Похоронен на Щекавицком кладбище.

Конашковичі
Перша згадка про двір Семена К., київського війта (у 1584 р.)7К, міститься в «Описі київського замку» 1552 р. Садиба його сина, Артема Семеновича К., також війта (у 1620-1627 рр.), була розташована поблизу церкви
Миколи Доброго - на вулиці Конашківській, назва якої існувала до кінця XVII ст.79 Дуже обережно можна припустити, що київські Конашковичі були родичами гетьмана «реєстрового» козацтва, П.Конашевича-Сагайдачного. Деякі факти з біографії останнього вказують на тривале мешкання на Подолі: вчителювання у родині київського підвоєводія і земського судді Я.Аксака; одруження з киянкою Анастасією Повчевською (Настею Горовою); участь у спорудженні Василівської, Свято-Духівської та Богоявленської церков (у останній гетьман у 1622 р. заповів себе поховати); підтримка київського Богоявленського братства; сприяння висвяченню у 1620 р. на київського митрополита, настоятеля Спаської церкви і першого ректора братської школи (у 1615-1618 рр.) І.Борецького. Припущення про родинні стосунки Конашковичів і П.Конашевича - лише гіпотеза, заснована на подібності прізвищ та факті, що вони були сучасниками і мешкали на Подолі.

Кувічинський
Герасима Романовича К. (1721—? рр.) згадує «Сповідальний розпис» Воскресенської церкви за 1762 р. Його предками могли бути шляхтичі Кувечинські-Болотовичі, що на початку XVI ст. емігрували в Україну з
Московщини. У 1761 р. шафаря магістрату Герасима К., разом з бургомістром В.Балабухою, шафарями Й.Козельським та М.Коробкою, лавником І.Скребницьким, писарем Я.Давидовським, міщанами А.Андрієвим та С.Балабухою, арештували київські козаки на чолі з сотником М.Гудимою та відправили до Глухова, де К.Розумовський влаштував їм допит і позбавив урядових посад і привілеїв. Цей арешт став наслідком боротьби у Києві між гетьманською і магістратською владою. Однак невдовзі в’язнів звільнили, повернули до Києва та відновили у правах80. За «Відомосте) обліку дворів...» у 1784 р. Герасиму К. належали дві садиби {№ 1208 та 1644, на плані 1803 р. - № 2360), остання — у Воскресенській парафії.

Кучинські
Уперше поручника замкового гарнізону Матвія К. зазначає «Опис київського замку» 1552 р. У 1621 р. його дочка, черниця Катерина К., продала Братському монастирю великий «плац Кучинський», розташований під
горою, у місцевості «Скольники», проти церкви Різдва

Лакерди
Походили з греків. Уперше це прізвище згадується у 1726 р.82 В другій половині XVIII ст. на Подолі мешкали Пилип та Іван Л. Останній (?—1788 рр.), батько двох дочок, володів дерев’яним будинком на мурованих льохах та крамницею на ринку, у «Великому ряду»83. Пилипу Я., купцю І гільдії та «іменитому громадянину» міста, на початку XIX ст.,. крім двох дерев’яних, належали і два «кам’яних» будинки. Один з них (на плані
214 1803 р. № 308) - двоповерховий, на льохах. Другий цегляний будинок (на планах Подолу 1800 р.84 та 1803 р. — № 300) розібрано після пожежі на ринку 1808 р. для вивільнення місця під будівництво «нового» Гостиного двору85. Його фундаменти виявлені археологами у 1972 р. на Червоній площі86. Як компенсацію, Пилип Л. одержав від магістрату спочатку цегляний двоповерховий будинок ковальського, а коли той згорів у 1811 р. — кушнірського цеху. За розмірами і вартістю обидві цехові споруди приблизно дорівнювали зруйнованому .будинку. Після пожежі 1811 р., крім колишнього цегляного двоповерхового будинку кушнірського цеху, у Пилипа Л. були також два «постоялих» двори та кілька крамниць у «новому» Гостиному дворі. Якщо у 1784 р., відповідно до «Відомості обліку дворів...», Пилип Л. володів трьома дворами (№ 990, 991 та 1096), то на початку XIX ст. - вже чотирма (на плані 1803 р. — № 237, 308, 2184 та 2185). Виявилося, що заощадження Пилип Л. нажив нечесним шляхом - привласнив значні суми грошей як війт (у 1813-1814 рр.) і голова міської «банківської казни» (у 1811-1826 рр.). Остання зникла при пожежі 1811 р. разом з бухгалтерською документацією та розписками вкладників. По смерті Пилипа Л., у 1826 р. до суду були притягнені його сини, бургомістр Антон (1779—? рр.) та лавник Іван (1789—? рр.), які не змогли довести законність формування родинного капіталу87.

Леонтович, Николай Алексеевич (1728-1784) - бунчуковый товарищ и губернского магистрата заседатель. Кум Д. Д. Матяшева
Жена Варвара Кондратьева вдова (1732-28.10.1785) - кума Д. Д. Матяшева. Брак 1754 https://www.familysearch.org/a...cat=760044
Дети: Параскева (1756), Евдокия (1759), Григорий (1762). Мавра (1763), ее муж Филип Иванов Лакерда (1756) - инстигатор, брак 1777. Мария / Мариана (1765) https://www.familysearch.org/tree/person/details/GFGG-R3C Сын Филиппа Лакерды и Мавры Антон 1779 Елена 1783 https://www.familysearch.org/a...cat=760044 Стефанида 1784 https://www.familysearch.org/a...cat=760044 Иван 1789 https://www.familysearch.org/a...cat=760044 Анастасия 1791 https://www.familysearch.org/a...cat=760044 Петр 1793 https://www.familysearch.org/a...cat=760044 Василий 1795 https://www.familysearch.org/a...cat=760044 Агрипина 1796 https://www.familysearch.org/a...cat=760044 Семен 1800 https://www.familysearch.org/a...cat=760044
ДАКО_ф.295_оп.1_спр.65_Ревізська_Казка_Києва_1782_рік.pdf. сн. 54. л. 26 об.
Духовский прих. 1760 кинофильм режиссёра Сергея Микаэляна 1972 года по сценарию Леонида Зорина.
1824 Доброникольский https://www.familysearch.org/a...at=1807366
Лакерда Мавра Николаевна (1767-1838) - купчиха 2-й гильдии.Вдова купца. Дети: Антон (1782-?, его жена Настасия, 1794-?, дети: Алексей, 1818-?, Анна, 1820-?, Мария, 1821-?), Иван (1792-?, его жена Варвара, 1805-?, дети: Иван, 1821-?, Василий, 1829-?, Филипп, 1831- ?, Николай, 1833-?, Антон, 1831-?, Александра, 1822-?, Татьяна, 1825-?, Марья, 1830-?, Надежда, 1834-?)683
Лакерда Филипп Иванович (ок.1755-1827) - купец 2-й гильдии. Окончил Киево-Могилянскую академию. Почетный гражданин Киева. Деятель Киевского городского самоуправления. Член комиссии по городским доходам и расходам. Бургомистр (1812), исполнял обязанности киевского войта (1813-1 814). Владел домом на Андреевском спуске, 2-а.684.
Лакерда Антон Филиппович (1779- 1855) - купец 3-й гильдии, бургомистр (1831). Владел земельным участком на ул. Куреневской. Его жена - Анастасия Дмитриевна (1782-1858), дети: Алексей (1814-?), Ксения (1801-?), Марина (1809-?), Мария (1818-1862), Николай (1810-1842), Константин (1812-?), Ульяна (1804-?), Алена (1805-1842)680
Лакерда Иван Филиппович (1.3.1789-1841) - купец 2-й гильдии, бургомистр (1831). Кум Романа Александровича Барского https://www.familysearch.org/a...cat=760044
Почетный гражданин Киева. Его жена - Варвара (1808-?), дети: Иоан (1824-?), Василий (1832-?), Николай (1836-?), Александр (1836-?), Антон (1839-?) https://cdiak.archives.gov.ua/...1&slide=16 крестная Марина Филипповна Гудим-Левкович, жена Василия Яковлевича , Александра (1825-?), Татьяна (1831-?), Мария (1833-?), Надежда (1836-?)682. Сын Ф. И. Лакерды.
Лакерда Иван Иванович (1820-?) - купец 2-й гильдии. Согласно отношению Киевской городской управы от 28 января 1876 г. за № 721 исключив с начала 1876 г. его из купеческих 2-й гильдии членов, в связи со смертью его матери Варвары, причислила Ивана Лакерду в киевские местные 2-й гильдии купцы. Владел домом на Андреевском спуске, 2-а. Его жена - Юлия (1848-?), их дети: Евгений (1868-?) и Николай (1870-?)681.
Лакерда Варвара (? – 1875) Купчиха 2-й гильдии. Её сын Иван (1820 – ?).
Лакерда Любовь Купчиха. Владела домом на ул. Ильинской, 10.
Лакерда Николай Иванович (1832 – ?) Купец 2-й гильдии. Владел собственным домом на ул. Верхний Вал, 40. Брат И.И. Лакерды.
2227. ГАКО. Ф. 280. Оп. 2. Д. 332, Д. 354. Андреевский спуск. Культурологический путеводитель. К., Амадей. 2017. Стр. 223.
Источник: Третьяков А.П. Киевские купцы.: науч.-популярн. издание. – К.: ЛАТ & K, 2020. С. 400 – 401.