Поиск украинских предков 16-18 вв.

Прасковья Барская и Феодора Прилуцкая действительно сестры!

Иван Яковлев Могилевец стр. (1745). https://www.familysearch.org/tree/person/details/G5KX-V3Z жена Ульяна Григорьева
Иван Яковлев Могилевченко мл. (1759-1778) https://forum.vgd.ru/post/3104/124492/p4044120.htm#pp4044120


Яков Могилевец - ктитор Николы Доброго ок. 1800 г.! Видимо я правильно угадал, что "Мошлювец" - это Могилевец!
https://ru.wikipedia.org/wiki/...0%B3%D0%BE
Двор Могилевца в 1786 г. https://www.familysearch.org/a...at=1807361

Вдова Могилевцева Пелагея Васильевна 46 л. в 1782 г.

в Исповедной росписи Киево-Подольской церкви за 1737 г. я нашел Семена Могилявца, причем фамилию трудно сразу разобрать и ее вполне могли прочитать как "Мошлювец"!
https://www.familysearch.org/a...at=1807361
Итак, у нас имеются Ияков Мошлювец (Могилявец?) и Семен Могилявец. А ищу я то ли Семена, то ли Якова Миславского. Неужели из этого прозвища и возникла фамилия Миславский? Не думаю.

Попельницька пишет, что жена Даниила Чишинича-Власенко Анастасия Васильевна - урожд. Тихонович, а ее брат П.Тихонович был бурмистром, чья усадьба досталась Роману Даниловичу (в Спасском приходе).
Р.Тихон'овича - священика
церкви Миколи Притиска"

Тихоновичі http://golubinski.ru/ap/tihonovich.html
Свій родовід Тихоновичі починали з бабки Тихона
Давидовича (що жив у другій половині XVII ст.) - Ганни
Юркової Іванічевої, власниці двору біля церкви Миколи
Притиска. Уперше її ім’я згадується в 1577 р. у зв’язку з
купівлею Г.Юрковою у В.Солтановича сіножаті за річкою
Почайною137. Можливо, Г.Юркова і В.Солтанович були
сусідами, тому і підписали вигідну їм обом угоду. До того ж одна з садиб Солтановичів (з 1666 р. - сотника
С.Туптала) розташовувалася поблизу церкви Миколи
Притиска, де і двір Г. Юркової та садиба її нащадка — Романа Т., священика церкви Миколи Притиска.
Спадкоємцями Тихона Давидовича стали син Іван Т.
і онуки, Іван (7—1725 рр.) та Василь (7—1721 рр.). Останній
у шлюбі з Оленою Василівною мав трьох синів — Петра
(7—1763 рр.), Романа (7 - до 1784 р.) та Федора (?-
1750 рр.) та двох дочок, Дар’ю та Анастасію.
Петро Т., багатий купець і бургомістр, у 1711 р. відбудував церкву Різдва. Разом з дядьком Іваном він привозив з Польщі (зокрема, з міста Шльонська) різний
крам. Обидва шлюби Петра Т. (з Агрипиною, дочкою війта П.Войнича, та з Христиною Мануйловою) були бездітні.
Від дядька Петро Т. успадкував «дідичні» двір у Притиско-Микільській парафії та сіножать за Почайною
(якими, можливо, володіли ще Г.Юркова та Тихон
Давидович), «плац» на «Великій мостовій вулиці» (Притискомикільській) поряд двору, придбаного в 1749 р.
223
у П. Войнича. Іван Т. передав племіннику також крамницю в «Кушнірському ряду» на ринку та хутір на Куренівці.
У 1753 р. Петро Т. придбав поряд «ґрунту», успадкованого від батьків, невеликий двір у парафії церкви
св. Костянтина та Олени.
Після смерті Федора, похованого біля церкви Миколи Притиска, Петро Т. успадкував братову частку: два
«городні плаци» за Воскресенською брамою та комору на
ринку у «Великому ряду».
Сестри Петра Т., Дар’я та Анастасія (дружини
ювеліра І.Равича та купця Власенка-Чишинича) дістали
у посаг по «плацу» та по коморі на ринку, у «Ряду великоруських купців». Дар’я Равич померла бездітною,
напевно, не мав дітей і Роман Т. Тому саме сини і дочки
Анастасії Власенко-Чишинич стали спадкоємцями
Петра Т., який також не мав нащадків.
Після смерті Петра Т. його друга дружина успадкувала хутір на Куренівці та два «куничних» двори (у Притиско-Микільській та Царекостянтинівській парафіях).
Іншу родинну нерухомість за рішенням суду одержали
племінники і племінниці Петра Т.: Роман, Іван та Федот
Власенки-Чишиничі, Тетяна Григоровичева, Агафія
Силенко-Нечаєва та Анастасія Галчевська138.
У «Відомості обліку дворів...» 1784 р. зазначений
двір {№ 1200, на плані 1803 р. — № 2775) удови колишнього бургомістра та священика церкви Миколи Притиска, Романа Т. Цю садибу, розташовану неподалік
церкви, можна визначити як «дідичний» двір Г.Юркової.
Його Роман Т. як останній, прямий нащадок Т., успадкував після смерті батьків, дядька та братів.
/////////////////////////////////////////////////////////////////////////////////////////////////////////////////////////////////////////////////
Зять Романа Васильевича Тихоновича - свящ. Павел Алышевский.

Но по мере изучение родов своих предков Григорович-Барских, Чишинич-Власенко, Тихоновичей я обнаруживал все больше и больше ошибок в сведениях Попельницкой.
Вот, например, что мы узнаем из дела о наследстве Петра Васильевича Тихоновича.
1. Л. 17об. Документ, подписанный чиновниками магистрата, присутствовавшими при подписании завещания, во главе с райцей Федором Ризенко, сообщает, что наследство досталось Петру Васильевичу от деда Тихона Давидова. В тексте же Попельницкой сказано, что наследниками Тихона Давидовича был сын Иван и внуки Иван и Василий, сыном которого был Петр, т. е. Попельницкая вносит в генеалогию дополнительное колено, делая Василия внуком, а Петра правнуком, что не соответствует сведениям источника, на который она ссылается. Можно предположить, что она допустила ошибку или когда делала в архиве выписки, или потом при написании книги на основании своих выписок (сам часто пишу выписки неразборчиво, поэтому хорошо представляю, как могли случиться такие досадные ошибки).
2. Л. 101. Духовная (т. е. Завещание) матери Петра Васильевича. «Я Елена Тарасовна жена Васильева». Этот важный документ Попельницкая не заметила и называет ее в своем тексте ошибочно Оленой Васильевной. Действительно, во всех остальных документах она названа Еленой Васильевой, но и все остальные женщины, упоминающиеся в этих документах обычно прозываются не по отчеству, а по имени или фамилии мужа, напр. Татьяна Григоровичева.
3. Л. 96. Упоминается в 1740 г. покойный Петр Романович Тищенко и вдова (его? Или возм. соседка) Анастасия … Гроботиха с зятем Иваном.
4. Л. 99. Ульяна Ивановна — вдова Григория Романовича Тищенко. 1742 г.
5. Л. 103. а) Указано, что Анна Юркова Иванисова — прабабка Петра Васильевича Тихоновича. б) Документ о ее правах на сеножати от 1612 г.
6. Л. 117 об. Иван Тихонович умер в 1722 г. Попельницкая неправильно указывает 1725.

Василий Солтанович упоминается в связи с подтверждением собственности Анны Юрковны Иванисовой в 16-17 вв.

Солтановичі (Ал-беї)
Засновник родини, вірменський купець Солтан Ал-берич (Ал-бей), у 1492 р. одержав від уряду землі на Лівобережжі Дніпра та містечко Халеп’є під Києвом. У 1507 р. він — урядовий «товмач». Будинок «Єлбея» зазначає «Опис київського замку» 1552 р. Деякі зі шляхтичів Солтановичів-Халепських (або Ал-беїв) — нащадків С.Ал- бея, ще у XVII ст. вважалися вірменами. Один з них, Федір X., у 1622 р. був опікуном вірменської церкви Діви Марії"9.
З Солтановичів походили Іван С. — у 1575 р. «зем’янин» Київського повіту; Федір С. - у 1585 р. воло- димирський земський писар; Іван С. - у 1620 р. староста плесецький; Олександр С. — у 1622 р. намісник київського воєводи120. У першій чверті XVII ст. на вулиці Гнилій був розташований двір Марії Ал-беївни (у заміжжі — Товчихіної)121.
У 1660 р. київський полковник В.Дворецький заборонив вірменам (за сприяння гетьмана І.Виговського) повертатися до своїх осель. В 1666 р. колишню садибу С. поряд церкви Миколи Притиска одержав козацький сотник С.Туптало122.