Менчицы

МЕНЧИЦ ВЛАДИМИР АМВРОСИЕВИЧ (псевд. - Хозяин; 1837, г. Вчорайше, теперь с. Ружинского р-на Житомирской обл. - март 1916, Киев) - фольклорист, этнограф, просветитель.

Учился в Киевской духовной академии. Благодаря самообразованию и пребыванию в странах Центральной Европы, в частности Австро-Венгрии и Германии, выучил несколько современных иностранных языков - славянских, германских, романских. Лингвистическое дарование способствовало усвоению древнегреческого и латинского языков, а также санскрита. В 60-х годах, увлекшись украинофильским культурным движением, активно работал в составе украинской Общины, которая организовалась в Петербурге. Позже много путешествовал по Украине, собирал фольклорные материалы, изучал народный быт, обычаи, обряды, вел культурологическую и просветительскую деятельность. В 60-70-х годах организовал публичную библиотеку в Житомире, позже открыл магазины в Бердичеве, Киеве, Елизаветграде, Херсоне, Николаеве. Живя в 80-х годах в Елисаветграде, деятельно работал в городской украинской Общине, підгримував развертывания украинского театрального жизнь. Його дитинство пройшло у містечку Вчорайше Сквирського повіту
"Київської губернії. Відомості про цей населений пункт він розповів у 90-х рр.
ХІХ ст. В. Ястребову. Свято-Михайлівська церква у Вчорайшому довгий час
була закріплена за представниками роду Менчиців (щонайпізніше з 1800 р. до
1883 р.). Прадід В. Менчиця Гаврило був уніатським священиком. Його син
Федір 29 березня 1795 р. перейшов у православне віросповідання і згодом
отримав парафію у Вчорайшому. Батько В. Менчиця, Амвросій Федорович, у1882), був місцевим священиком, його брат Платон Федорович (1883- став протоієреєм і настоятелем артилерійського Сергіївського собору у
Санкт-Петербурзі.
Мати В. Менчиця Агрипина Іванівна – представниця роду Оппокових.
Вона була рідною сестрою Захарія Оппокова, діда видатного історика й
політичного діяча М. Грушевського. У сім’ї Амвросія та Агрипини Менчиців
народилось одинадцятеро дітей: Володимир, Михайло, Фавій, Захарій, Марія,
Ганна, Олександра, Фавій, Надія, Михайло, Данило (малолітніми померли
Михайло, Фавій і Марія). Відомо, що Надія Менчиць стала фельдшером
Срібнянської земської лікарні на Чернігівщині, а Михайло був лікарем в
Козелецькому повіті цієї ж губернії.
Більшість представників роду Менчиців у ХІХ ст. належали до духовного
стану. В. Менчиць став одним із перших у своїй родині та своєму поколінні, що
обрав світський життєвий шлях, ставши одним із діячів українського культурно-
просвітнього руху другої половини ХІХ ст.
У підрозділі 2.2 «Освіта і становлення особистості В. Менчиця (1849-
1868)» висвітлюється його освітній шлях, що визначив світогляд, зацікавлення
та діяльність В. Менчиця.
Амвросій Менчиць не заперечував, аби син обрав світський шлях.
Початкову грамоту В. Менчиць здобув удома, згодом навчався у Києво-
Подільському духовному училищі, Київській духовної семінарії, а в 1857 р.
вступив до Київської духовної академії (далі – КДА). На третьому курсі він
залишив навчання через свою участь у студентському «голодному бунті», що
підтверджують спогади М. Грушевського і архієпископа Ієроніма
Екземплярського (в миру Ілля Тихонович Екземплярський).
Після КДА В. Менчиць переїхав до Санкт-Петербурга. Мешкаючи у свого
дядька П. Менчиця, він став вільним слухачем лекцій у Петербурзькому
університеті. Тут В. Менчиць вдруге став свідком студентських бунтів, через які
університет був закритий. На допиті в 1862 р. він зізнався начальнику
Сквирської повітової поліції Шулькевичу, що як студент співчував своїм
товаришам, але не брав участі в безпорядках. Після закриття університету
В. Менчиць допомагав батькові по господарству. Станом на 30 серпня 1862 р.
він був молодшим помічником керівника акцизної контори в Сквирському
повіті.
В 1862-1868 рр. В. Менчиць мандрував Західною Європою. За спогадами
його дочки Олени, він впродовж семестру навчався у Цюріхському університеті,
бував у Парижі. Як наслідок цих подорожей, В. Менчиць отримав різнобічну
освіту, знав 12 мов, серед них німецьку, французьку, латину, грецьку і санскрит.
Він наприкінці 60-х рр. ХІХ ст. повернувся в Україну зі сформованим
світоглядом, котрий згодом втілився в його українофільській діяльності та
існуванні мережі книжкових магазинів.
У підрозділі 2.3 «Світогляд В. Менчиця в контексті епохи (1868-1916)»
акцентується увага на особливостях його світосприйняття.
Священицький син В. Менчиць належав до першого покоління, яке
професійно і соціально сильно відрізнялося від батьків. "-----------автореферат дисертації . Мирон Гордійчук

1849 году после подавления Венгерского восстания несколько российских священников были пожалованы золотыми наперсными крестами австрийским Императором. В том числе, как минимум, один крест имел надпись с одной стороны: «Piis — meritis» («За благочестивые заслуги»), с другой стороны: «Wirtuti militari» («За воинскую доблесть»). Такой крест был пожалован священнику Платону Менчицу «за услуги, оказанные им при самоотверженном уходе за ранеными под обстрелом»47).

Стр.9
Ведомость Киевской Епархии Протопопии и уезда Махновского села Брицка церкви Параскевской о священно и церковно служителях и их мужеска пола детях. За 1801 г.
Стр.9об.
Священник Иоанн Менчиц ( возраст не указан)
сын у него Григорий 3
в чтении и пении искусен, обучался в школах Житомирских на риторику, женат, доброго поведения, Сын священнический в 1799 г февраля 16 православным Преосвященным Иерофеем Митрополитом Киевским и Галицким рукоположен и той же церкви грамотою утвержден.

Стр.27
Село Гораншого?
Стр.27об.
Священник Феодор Менчиц 36 лет
у него сын Александр 2
Женат, обычался философии, честного, Сын священнический рукоположен во священника в 1793 г июля 03 униацким Митрополитом Феодосием Ростоцким и в приходу села Маркуш церкви Св. Михайловскую где и к благочестию в 1797 г протоиереем Феодором Зрожевским присоединен , а попрозьбе собственного и придставлении духовного правления скудности руги по резолюции Преосвященника Гавриила Митрополита Киевского и Галицкого переведен в с. Горанше того ж уезда и грамотою утвержден 1800г.

В 1907 году Иоанн Менчиц - благочинный священник в г. Тетиеве Таращанского уезда.

Ведомость о церкви Николаевской Бердичевского уезда с.Сошанска за 1849гСтр.478об.-479
Священник Иаков Григориев Менчиц , сын священнический по уволнении из Полоцких духовных училищ 1831г апреля 09 униатским Архиепископом рукоположен в священники Волынской Епархии Житомирского уезда с. Забрудьа, 1840г июня 28 по желанию своему присоединен к православию ,1841г марта 07 перемещен а с.Лищинцы Бердичевского уезда,1842 января 26 по желанию и резолюции перемещен в настоящее место с. Сошенски, по ревизиям 1811г и 1816г записан в числе наличного Духовенства в с.Хажин , а в 1834г с. Забрудьи 41г
В семействе у него
Жена Анна Игнатова дворянская дочь 34г
Дети
Михаил ( обучается в Киевской Духовной семинарии ) 15
Антоний ( Киево-Подольских уездных училищах на содержании отца) 14
Дионисий ( при отце российской грамоте) 4
Иоанн ( при отце российской грамоте) 3
Павлина 13
Ольга 3
Мария 1

Стр.526
Ведомость о церкви Параскевской Бердичевского уезда с.Брицка за 1849г
Стр.528об-529
Священник Феодор Иванов Менчиц закончил Киевскую Духовную Семинарию курс богословия 19.03.1833г, назначен в с.Бродецкое в священники того ж года и месяца, переведен 1848г апреля 25 в с.Брицке, по ревизии 1834г в с. Бродецке 44г
Жена его Анастасия Федорова 34
Дети их
Петр 4
Капитолина 3

Стр.532
Ведомость о церкви Рождества Богородицы Бердичевского уезда м.Вахновки за 1849г
Просфирню Евдокия Иванова, умершего с.Брицка священника Иоанна Менчица дочь, девица 1848г сентября к настоящему месту просфурней назначена, по ревизии 1834г в с. Брицком. 25лет.