НЕМЦЫ В ИСТОРИИ РОССИИ. 1652-1917

Немецкие династии офицеров и чиновников Колывано-Воскресенского (Алтайского) горного округа до 1871 г.: опыт цельной реконструкции

Взаимодействие российской и западноевропейской цивилизаций осуществлялось через людей – генераторов и главных проводников информации, знаний, опыта, наблюдений. Колывано-Воскресенский (Алтайский) горный округ не был исключением. Вклад иностранных и особенно немецких специалистов в развитие горно-металлургической промышленности, здравоохранения, образования, культурной среды обширного региона юга Западной Сибири трудно переоценить. Спорадическая и сплетенная в династии офицеров и чиновников немецкая диаспора на Алтае являлась видной частью местной горной элиты.
Впервые в отечественной историографии предпринята попытка комплексной реконструкции династических связей алтайских классных офицеров и чиновников немецкого происхождения. Главным критерием присутствия и преемственности в предлагаемых 22 росписях выступает обладание династами классными чинами (военными, горными, статскими) в соответствии с «Табелью о рангах». При этом преемственность охватывает и представителей только одного колена (братьев) без дальнейшего нисходящего продолжения династии (условные горизонтальные династии). Представлены также биографические сведения о социальном происхождении, служебной карьере (должностях и наградах), образовании, семье, вероисповедании офицеров и чиновников. Хронологически исследование охватывает дореформенный период и первое десятилетие пореформенного периода и базируется на значительном корпусе делопроизводственных материалов, прежде всего формулярных (также послужных, именных) списках.
БЕЭРЫ
1 – Василий (Венедикт) Петрович (1728? – 10.12.1778)
Жена Матрена Васильевна (урожденная Пастухова), дочь секретаря. Дети Иван, Николай, Сергей, Павел и Елизавета (в замужестве Гранау).
Родился в семье горного офицера, служившего на Петровских заводах (в Олонецком уезде) и кончеозерском медеплавильном предприятии. Племянник главного командира Колывано-Воскресенских заводов генерал-майора А.В. Беэра. Обучался в Инженерном корпусе. В 1747 г. был командирован на Колывано-Воскресенские заводы для строительства укреплений. Маркшейдер. Управляющий Змеиногорской рудничной конторы, Ирбинского и Томского железоделательных заводов.
1/2 – Сергей Васильевич (1767?)
Жена Акулина Ивановна, дочь казака.
Берггешворен (1801).Пристав лесных дел и комиссар Сузунского завода.
БЭРЫ
1/2 – Карл Христианович (1740? – 16.01.1810)
Жена Дарья Ивановна, дочь лекаря.
Родился в семье гиттенмейстера из саксонцев. Берграт (1802). Заведующий лаборатории и чертежной в Барнауле, член присутствий Змеиногорской конторы, Горной экспедиции и Канцелярии горного начальства, управляющий Барнаульского завода. Исполнял должность начальника Колывано-Воскресенских заводов. Кавалер орденов св. Владимира IV и III, св. Анны II ст.
1/3 – Николай Христианович (1763?)
Жена Софья Васильевна, дочь дьякона.
Бергмейстер (1806). Управляющий Павловского завода.
ВЕЦЕЛИ
1/2 – Карл Христианович (1777?–1853)
Жена Елизавета Андреевна, дочь штаб-офицера. Дети Адольф, Орест, Виктор, Петр, Александр, Шарлотта, Лидия, Августа, Елизавета.
Родился в семье саксонского штейгера. 1.09.1794 г. принял русское подданство. Лютеранин. Обер-бергмейстер (1846). Руководил работой рудников Змеиногорского и Салаирского краев, помощник управляющего Сузунского завода, пристав монетного двора, презус Змеиногорской военно-судной комиссии, управляющий Павловского завода и Колыванской шлифовальной фабрики. Кавалер орденов св. Владимира IV, св. Станислава II, св. Анны II ст. Награжден знаком отличия за 45 лет беспорочной службы.
1/3 – Христиан Христианович (1787?)
Жена Татьяна Михайловна, дочь офицера.
Берггешворен (1832). Депутат по крестьянским делам, пристав сузунской горной полиции, салаирский казначей, бухтарминский земский управитель. В 1840 г. вышел в отставку.
1/2/4 – Александр Карлович (1808?–25.06.1833)
Обучался в Горном кадетском корпусе. Шихтмейстер (1828). Пристав Николаевского и Белоусовского рудников.
1/2/5 – Петр Карлович (15.09.1809)
Лютеранин. Обучался в Горном кадетском корпусе. Состоял учителем в Салаирском руднике. С 1827 г. служил в Восточной Сибири и по гражданскому ведомству Томской губернии. Губернский секретарь (1834). Занимал должности вахтёра Иркутского железоделательного завода, помощника барнаульского почтмейстера. С 1844 г. вновь служил на Алтайских заводах. Пристав команды Змеиногорского рудника, бухтарминский депутат по крестьянским делам.
1/2/6 – Виктор Карлович (23.03.1822)
Жена Ксения Васильевна. Дочь Александра.
Православного вероисповедания. Обучался в Институте Корпуса горных инженеров. Коллежский регистратор (1849). Белоярский и убинский депутат по крестьянским делам.
1/3/7 – Христофор Христианович (1819?)
Жена Мария Ивановна (урожденная Мурзина), дочь бергмейстера. Сыновья Николай и Александр.
Православного вероисповедания. Обучался в Лесном институте. Губернский секретарь (1845). Пристав змеиногорской горной полиции, малышевский и бачатский земский управитель.
ВИЗЕ
1/2 – Александр Михайлович (1796?)
Обучался в Горном кадетском корпусе. Шихтмейстер (1819). Комиссар Томского завода, член присутствий Сузунской и Змеиногорской контор.
1/3 – Иван Михайлович (1810? – 9.06.1849)
Жена а) Екатерина Андреевна (урожденная Бастрыгина), дочь майора; б) Анна Павловна. Дети Михаил, Анна, Елизавета и Екатерина.
Лютеранин. Обучался в Горном кадетском корпусе. Гиттенфервальтер (1839). Земский управитель (енисейский, верхотомский, белоярский), пристав (Риддерского, Крюковского, Золотушенского рудников, Гавриловского завода, Егорьевских и Царево-Николаевского золотых промыслов). Награжден знаком отличия за 20 лет беспорочной службы.
ГАБРИЕЛИ
1 – Иван Иванович (Иоганн Гейдриг) (1764?)
Сын пастора. Состоял на военной службе (Колывано-Воскресенский батальон, Иркутский драгунский полк). Губернский секретарь (1802). Земский управитель и пристав кожевни.
1/2 – Александр Иванович (1805?)
Жена 2-го брака Мария Михайловна, дочь капитана. Дети Виктор, Михаил, Юлия.
Православного вероисповедания. Обучался в Горном кадетском корпусе. Подполковник Корпуса горных инженеров (1850). Пристав рудников (Николаевского, Белоусовского, Риддерского, Зыряновского и др.), помощник управляющего (Змеиногорского края, Павловского завода) управляющий (казенными золотыми промыслами, Барнаульского окружного училища), главный измеритель рудников. Служил в Восточном Забайкалье помощником горного начальника Нерчинских заводов. Кавалер ордена св. Станислава III ст.
ГАУЗЕ
1 – Федор (Фридрих) Крестьянович (1750?)
Жена а) Ульяна Ивановна, дочь обер-штейгера; б) Марья (Марфа?) Вильмовна, дочь фабриканта. Дети 1-го брака Александр и Екатерина. Дети 2-го брака Николай, Михаил, Дарья, Елизавета, Наталья и Анастасия. Падчерица Анна (дочь поручика). Воспитанница Устинья (крещенная «мунгальской нации»).
Сын саксонского горного специалиста. Гиттенфервальтер (1798). Пристав (Черепановского рудника, Гавриловского, стеклянного заводов), припасной комиссар Змеиногорского рудника, управляющий Колыванского завода.
1/2 – Александр Федорович (1780? – 1817)
Жена Марья Васильевна (урожденная Буянова), дочь штаб-офицера.
Берггешворен (1809). Казначей Барнаульской заводской конторы, пристав Бобровского и Кислянского лесосеков.
ГЕБЛЕРЫ
1 – Фридрих-Август (Федор Вильгельмович) (15.12.1782–9.03.1850)
Жена Александра Степановна (урожденная Зубарева), дочь подполковника. Сыновья Егор (Георг), Владимир, Аполлон, Николай. Дочь Юлия.
Сын советника Главного правления княжества Рейнского. Обучался на медицинском факультете Йенского университета. Доктор медицины и хирургии. С 1809 г. служил по контракту на Алтае. 9.04.1836 г. принял русское подданство. Статский советник (1830). Управляющий Барнаульского и Салаирского госпиталей, глава (с 1828 г. – инспектор) медицинской и фармацевтической части колывано-воскресенских предприятий. Кавалер орденов св. Владимира IV и св. Анны II степеней. Награжден знаком отличия за 30 лет беспорочной службы.
1/2 – Владимир Федорович (1814?–23.06.1845)
Жена Лидия Карловна (урожденная Вецель). Сын Георгий, дочери Александра, Надежда, Софья.
Обучался в Институте Корпуса горных инженеров. Титулярный советник (1845). Пристав (Петровского, Карамышевских, Николаевского рудников, Мунгатского и Урского золотых промыслов), земский управитель (бухтарминский, убинский, бачатский, малышевский), барнаульский городничий.
1/3 – Аполлон Федорович (1815?)
Жена Ольга Васильевна. Сын Василий, дочери Вера, Александра и Юлия (близнецы), Надежда.
Обучался в Барнаульском заводском училище. Коллежский секретарь (1844?). Пристав (команды Локтевского завода, павловской и салаирской горной полиции) томский депутат по крестьянским делам, верхотомский земский управитель.
1/4 – Николай Федорович (1822?)
Жена Анна Борисовна (урожденная Мейшнер).
Обучался в Институте Корпуса горных инженеров. Губернский секретарь (1845). Ординский и белоярский депутат по крестьянским делам, земский управитель (ординский, малышевский, енисейский, ояшинский), секретарь Томской конторы, отводчик площадей под золотые прииски.
ГЕРИХИ
1 – Иван (Иоганн) Григорьевич (1718?)
Дети Иван, Самуил, Карп, Аврам.
Саксонец. Лютеранин. Служил штейгером на Екатеринбургских заводах. Берггешворен (1748). Управляющий Змеиногорского рудника.
1/2 – Самуил Иванович (1745? – 1805)
Жена Степанида Дорофеевна (Федоровна?). Приемный сын Венедикт Петрович (Курдюков).
Обучался в екатеринбургской школе. Шихтмейстер (1786). Смотритель работ Локтевского рудника, пристав Бухтарминских рудников, помощник пристава змеиногорской конюшни.
1/3 – Аврам Иванович (1754? – 1802)
Маркшейдер (1786). Член присутствия Змеиногорской конторы.
ГЕРЦЕНЫ
1/2 – Франц Астафиевич (1760?)
Сын водочного фабриканта из лютеран. Состоял на военной службе (2-ой канонирский полк). Гиттенфервальтер (1786). Смотритель работ Локтевского завода, комиссар и пристав (плавильного производства, надворных работ, лесной части) Сузунского завода.
1/3 – Еремей Астафиевич (1766?)
Служил на флоте. Шихтмейстер (1785). Смотритель работ Змеиногорского рудника. В 1788 г. уволен с горной службы.
КЕНИГИ
1 – Вениамин (Иван) Иванович (1758?)
Жена Анна Христиановна, дочь кузнечного мастера. Дети Федор, Самуил, Богдан, Филипп, Андрей, Беата и Иоаганна.
Сын саксонского горного служителя. Маркшейдер (1814). Главный смотритель работ Змеиногорского рудника.
1/2 – Богдан (Готлиб) Иванович (Вениаминович) (1797?)
Жена Наталья Алексеевна (урожденная Маллеева), дочь штаб-офицера.
Обучался в Горном кадетском корпусе. Шихтмейстер (1819). Пристав (Змеевского завода, Кислянского, Нижне-Белоярского и Озерского лесосеков).
1/3 – Филипп Иванович (1799?)
Обучался в Горном кадетском корпусе. Шихтмейстер (1819). Пристав (Локтевского и Золотушенского рудников, команды Павловского завода).
1/4 – Андрей Иванович (1801?)
Жена Лариса Яковлевна, дочь унтер-шихтмейстера.
Лютеранин. Обучался в Горном кадетском корпусе. Капитан Корпуса горных инженеров (1840). Пристав (Риддерского, Черепановского, Николаевского и Белоусовского рудников, Урского и Касминского золотых промыслов, сузунского монетного двора), управляющий Сузунского и Павловского заводов. Награжден знаком отличия за 20 лет беспорочной службы.
КЛЮГЕ
1 – Богдан Иванович (1750?)
Жена а) Елизавета Петровна, дочь аптекаря; б) Мария Гавриловна, дочь коллежского советника. Дети от 1-го брака Александр, Федор, Иван, Николай, Мария, Анна и Елизавета.
Сын штейгера из саксонцев. Обер-гиттенфервальтер (1786). Член присутствий Барнаульской, Змеиногорской и Сузунской контор, комиссар Павловского завода, ревизор счетов и содержатель архива заводских дел в Канцелярии горного начальства.
1/2 – Федор Богданович (1783? – 1853)
Жена Пелагея Алексеевна (урожденная Попова), дочь гиттенфервальтера. Дети Аполлон, Аполлинария, Елизавета и Шарлотта.
Лютеранин. Обер-бергмейстер (1847). Пристав Гавриловского и Гурьевского заводов, член присутствия Салаирской конторы, презус Салаирской военно-судной комиссии. Награжден знаком отличия за 20 лет беспорочной службы.
1/2/3 – Аполлон Федорович (1821?)
Православный. Обучался в Институте Корпуса горных инженеров (не окончил курса наук). Губернский секретарь (1853). Депутат по крестьянским делам (Малышевского и Верхотомского отделений).
МАРТИНЫ
1 – Иоганн Георг (Иван Крестьянович) (1717–26.10.1794)
Жена 2-го брака Анна Самойловна, дочь капельмейстера. Сыновья Аврам, Самойло, Иван, Андрей.
Саксонец-лютеранин, вступивший в вечное российское фазальство (подданство). Служил на Урале и в Восточном Забайкалье. Обер-бергмейстер (1782). Глава Правления лесных дел в Барнаульском заводе, окружной форстмейстер и управляющий Колыванского завода.
1/2 – Аврам Иванович (1751?)
Жена Анна Петровна, дочь мастерового. Сыновья Андрей и Хрисанф.
Служил в Колывано-Воскресенском батальоне. Поручик (1784). Перешел на статскую службу. Занимал должность стряпчего казенных дел Верхнего надворного суда Колыванской губернии.
1/3 – Самойло Иванович (1758?)
Маркшейдер (1786). После многолетнего судебного разбирательства был разжалован в гиттенфервальтеры. Комиссар в Томском заводе, пристав лесных дел Сузунского завода, земский управитель. Участвовал в строительстве Локтевского завода и разработке Салаирских рудников.
1/4 – Иван Иванович (1761?–7.10.1818)
Жена Афимья Михайловна, дочь купца. Сыновья Николай, Павел и Александр. Приемная дочь Марья.
Служил в Колывано-Воскресенском батальоне. Майор (1804). Командовал 2-ой ротой военизированного подразделения, барнаульский полицмейстер и презус Барнаульской комиссии военного суда. В 1813 г. занимался производством следствия по делу о неповиновении и усмирении крестьян Чаусской волости. В 1818 г. был командиром Колыванской штатной горной команды.
1/5 – Андрей Иванович (1777?)
Жена Татьяна младшая Козьминична (урожденная Фролова), дочь офицера.
Обучался в Горном училище. Берггешворен (1804). Пристав (Черепановского, Гольцовского, Лазурского и Семёновского рудников), казначей в Барнаульском заводе.
1/4/6 – Николай Иванович (1798)
Обучался в Горном кадетском корпусе. Коллежский регистратор (1815). Служил на Барнаульском заводе и Змеиногорском руднике.
1/4/7 – Павел Иванович (1802)
Жена Анна Степановна, дочь штаб-офицера. Дочь Катерина.
Обучался в Горном кадетском корпусе. Кабинетский регистратор (1820). Служил на Салаирском руднике и Барнаульском заводе.
МЕВИУСЫ
1/2 – Андрей Павлович (1787?)
Жена Александра Федоровна, дочь купца. Дети Павел, Елизавета и Александра.
Сын пастора. Обучался в Горном кадетском корпусе. Майор Корпуса горных инженеров (1834). Пристав Барнаульского, Бобровского и Кислянского лесосеков, управляющий Сузунского завода и Салаирского края. Кавалер ордена св. Анны III ст. Награжден знаком отличия за 25 лет беспорочной службы.
1/3 – Федор Павлович (1793?)
Жена Надежда Прокопьевна, дочь штаб-офицера. Дети Петр, Олимпий, Аполлон и Александра.
Обучался в Горном кадетском корпусе. Маркшейдер (1828). Управляющий Томского завода. Кавалер ордена св. Анны III ст. Награжден знаком отличия за 15 лет беспорочной службы.
1/4 – Александр Павлович (1795?)
Жена Анна Степановна, дочь штаб-офицера.
Обучался в Горном кадетском корпусе. Шихтмейстер (1819). Пристав Гурьевского завода.
МЕДЕРЫ
1 – Иван Виктор (1741? – 1778)
Жена Наталья Михайловна (урожденная Аболтина), дочь подполковника. Сыновья Петр, Павел и Иван.
Из немецких дворян. Обучался в Морском кадетском корпусе. Обер-гиттенфервальтер. Управляющий Павловского завода.
1/2 – Иван Иванович (1776?)
Жена а) Анна Михайловна (урожденная Пастухова), дочь штаб-офицера; б) Ольга Ивановна, дочь штаб-офицера. Дети Петр, Александр, Иван, Елизавета и от 2-го брака Аполлинария.
Обучался в Горном училище. Обер-бергмейстер (1818). Управляющий Локтевского завода, член присутствия земской части Канцелярии горного начальства, презус Змеиногорской военно-судной комиссии.
1/2/3 – Александр Иванович (1802? – 29.05.1848)
Жена Ольга Осиповна, дочь штаб-офицера. Дочери Елизавета и Юлия.
Православный. Обучался в Горном кадетском корпусе. Гиттенфервальтер (1839). Енисейский земский управитель, пристав (Риддерского и Крюковского рудников, Гурьевского завода, сузунского монетного двора, салаирской чертежной).
МЕЙШНЕРЫ
1 – Иоганн Готлиб (Иван Иванович) (1755?)
Жена Анна Ивановна, дочь пастора. Сыновья Густав и Борис, дочь Шарлотта.
Родился в семье золотошвейного фабриканта. Обер-гиттенфервальтер (1802). Главный механик и главный маркшейдер всех рудников. Заведовал барнаульской чертежной и школой, управляющий Барнаульским заводом.
1/2 – Густав Иванович (1799?)
Жена Анна Александровна, дочь обер-офицера.
Обучался в Горном кадетском корпусе. Капитан Корпуса горных инженеров (1836). Кузнецкий и чарышский депутат по крестьянским делам, белоярский земский управитель, помощник управляющего Локтевского завода. Управлял Локтевской горной конторой и змеиногорской чертежной. Награжден знаком отличия за 25 лет беспорочной службы.
1/3 – Борис Иванович (1803?)
Жена Елизавета Федоровна, офицерская дочь. Дети Николай, Валериан, Петр, Александр, Иван, Елизавета, Екатерина и Анна.
Обучался в Горном кадетском корпусе. Бергмейстер (1844). Пристав Змеевского завода и Зыряновского рудника, бухтарминский земский управитель, помощник управляющего Томского и Павловского заводов, горный ревизор по частным золотым промыслам. Награжден знаком отличия за 25 лет беспорочной службы.
ПРАНГИ
1/2 – Иван Богданович (Иоганн Готлиб) (1812?)
Жена Софья Максимовна (урожденная Злобина), дочь полковника. Дети Константин и Мария.
Сын прусского мастера. Лютеранин. Обучался в Институте Корпуса горных инженеров. Статский советник (1867). Пристав Касминского, Урского, Егорьевского и Мрасского золотых промыслов, помощник управляющего Барнаульского завода, заведующий магнитной обсерватории, управляющий Павловского завода. Кавалер орденов св. Станислава III и II ст., св. Анны II ст. Награжден знаком отличия за 20 лет беспорочной службы.
1/3 – Егор (Георг) Богданович (1815?)
Жена Юлия Степановна (урожденная Татаринова), дочь генерал-майора. Дети Александр, Петр, Ольга, Софья и Надежда.
Лютеранин. Обучался в Институте Корпуса горных инженеров. Подполковник (1856). Служил в Восточном Забайкалье управляющим нерчинской лаборатории. Пристав Гурьевского завода, управляющий барнаульской лаборатории. Кавалер орденов св. Станислава II и св. Анны III ст. Награжден знаком отличия за 20 лет беспорочной службы.
ФЕЛЬКНЕРЫ
1 – Иван Федорович (Иоганн Генрих) (1763?)
Из лифляндских дворян. Сын коллежского советника лютеранского вероисповедания. Гиттенфервальтер (1792). Пристав Локтевского и Бухтарминских рудников, управляющий Барнаульского завода. Производитель опытов промывки руд «на венгерский манир». Был переведен на Екатеринбургские заводы.
1/2 – Федор Иванович (1803?)
Жена Елизавета Александровна, дочь берггауптмана. Сыновья Леодор и Леонид.
Православный. Обучался в Горном кадетском корпусе. Майор Корпуса горных инженеров (1836). Управляющий Локтевского завода. Производитель опытов по обогащению руд и амальгамации. В дальнейшем служил на Урале. Главный начальник заводов хребта Уральского.
ФОН ТРЕЙБЛЮТЫ
1/2 – Каспор Христофорович (1783?)
Из прусских дворян. Состоял на военной службе (18-ый егерский полк). Капитан по отставке (1803). Исполнял обязанности семипалатинского винного пристава. Земский управитель.
1/3 – Александр Христофорович (1785? – 18.07.1846)
Жена Елена Федоровна, дочь штаб-офицера. Дети Александр и Анна.
Лютеранин. Состоял на военной службе (18-ый егерский полк, Семипалатинский батальон и Томский мушкетерский полк). Обер-бергмейстер (1844). Земский управитель, пристав змеиногорской полиции, барнаульский городничий, презус Змеиногорской военно-судной комиссии.
1/3/4 – Александр Александрович (1811? – 11.02.1837)
Православный. Шихтмейстер (1833). Пристав (плавильного производства Павловского завода, Петропавловского на Терси золотого промысла).
ФРЕЗЕ
1 – Александр Ермолаевич (1804–27.08.1872)
Жена Екатерина Степановна (урожденная Татаринова), дочь генерал-майора. Дети Валериан, Александр, Петр, Владимир, Анна, Надежда, Софья и Елена.
Сын альдермана (старшины) г. Аренсбурга, Лифляндской губернии (современный Куресааре, бывший Кингиссеп, Эстония). Лютеранин. Обучался в Горном кадетском корпусе. Генерал-майор Корпуса горных инженеров (1862). Горный ревизор по частным золотым промыслам, управляющий Барнаульского завода и Салаирского края, начальник Алтайских заводов. Кавалер орденов св. Владимира IV и III, св. Анны II и I, св. Станислава I ст. Награжден знаком отличия за 40 лет беспорочной службы.
1/2 – Александр Александрович (1840)
Православный. Обучался в Институте корпуса горных инженеров. Поручик (1860). Пристав плавильного производства Локтевского завода.
1/3 – Петр Александрович (1844)
Православный. Обучался в Институте корпуса горных инженеров. Коллежский секретарь (1868). Пристав плавильного производства Павловского и Барнаульского заводов.
ШТИЛЬКЕ
1 – Самойло Самойлович (1777?)
Жена Авдотья Ильинична, дочь секретаря. Сыновья Александр и Константин.
Сын старшины г. Пренцлау (Пруссия). Служил аптекарем на Нерчинских заводах. Титулярный советник (1810). Управляющий барнаульской аптекой.
1/2 – Александр Самойлович (1807?)
Жена Екатерина Ивановна. Дети Иван, Александр, Орест и Евдокия.
Православный. Обучался в Барнаульском заводском училище. Служил по гражданскому ведомству Томской губернии. Титулярный советник (1838). Секретарь Горного правления по 2 и 3 отделениям.
ЭЛЛЕРСЫ
1/2 – Иван Иванович (1768?)
Жена Анна Ивановна.
Сын иностранца из лютеран. Обучался в Горном училище. Состоял на военной службе в артиллерии. Служил в Санкт-Петербурге, на Урале и в Восточном Забайкалье. Обер-берггауптман (1808). Член Берг-коллегии. Начальник Нерчинских заводов. Разработчик Салаирского рудника, управляющий Алейского завода, начальник Колывано-Воскресенских заводов.
1/3 – Евстафий Иванович (1774?)
Обучался в Горном училище. Обер-бергпробирер (1801). Управляющий барнаульской лаборатории, член присутствий Барнаульской и Сузунской контор.
ЮРГЕНСОНЫ
1 – Андрей Юрьевич (1765?)
Жена а) Татьяна Васильевна, дочь унтер-офицера; б) Татьяна Андреяновна, дочь обер-офицера. Дети Василий, Яков и от 2-го брака Клеопатра.
Сын прусского архитектора. Бергмейстер (1818). Казначей и член присутствия Змеиногорской конторы, управляющий Барнаульского завода, презус особой Барнаульской военно-судной комиссии. Кавалер ордена св. Владимира IV ст.
1/2 – Василий Андреевич (1789?)
Жена Прасковья Степановна (урожденная Аистова), дочь штаб-офицера. Дети Куард, Лолий и Татьяна.
Обучался в Горном кадетском корпусе. Маркшейдер (1820). Пристав Змеевского завода и Лазурских рудников, управляющий Змеиногорского и Салаирского краев.
1/3 – Яков Андреевич (1800?)
Жена Ольга (?) Ивановна, дочь купца.
Обучался в Горном кадетском корпусе. Шихтмейстер (1821). Пристав плавильного производства и заводских цехов локтевского предприятия.
1/2/4 – Лолий Васильевич (1816?)
Православный. Обучался в Горном институте. Служил в Департаменте горных и соляных дел. Титулярный советник (1846). Помощник пристава Риддерского рудника, пристав (Терсинского, Мрасского и Стрижковского золотых промыслов, надворных работ Змеиногорского рудника, змеиногорской горной полиции), верхотомский земский управитель.

ПРИМЕЧАНИЯ

Алексеева Е.В. Диффузия европейских инноваций в России (XVIII – начало XX в.). М., 2007. С. 9.

Отдельными представителями немецкой диаспоры на Алтае выступали И.С. Христиани, И.Г. Улих, Г.Х. Эйсфельт, И.И. Леубе, А.И. Ган, А.А. Ирман, Х.Л. Шмидт, И.М. Ренованц и др.

Чины в тексте выделены курсивом. Офицеры и чиновники представлены в росписях одним, самым высоким выявленным чином.

КГУ ГААК. Ф. 1. Оп. 1. Д. 148, 497, 854; Оп. 2. Д. 56, 183, 387, 415; Ф. 169. Оп. 1. Д. 332, 401, 660, 783; Оп. 1 доп. Д. 44; Пережогин А.А. Участие И.И. Ползунова в суде над берггешвореном В.П. Беэром // Ползуновские чтения: Сборник выступлений и материалов VIII-х Ползуновских чтений. Бийск, 2003. С. 40–47.

КГУ ГААК. Ф. 1. Оп. 1. Д. 497; Оп. 2. Д. 187, 387, 993, 994, 1214; Ф. 169. Оп. 1. Д. 106, 255, 431, 485, 658, 660, 783; Оп. 1 доп. Д. 22, 25, 44.

КГУ ГААК. Ф. 1. Оп. 2. Д. 387, 994, 1895, 2026, 2041, 2042, 2386, 3760; Ф. 2. Оп. 1. Д. 3407, 3455, 6254, 4027а, 4793, 5373, 5527, 6254.

КГУ ГААК. Ф. 1. Оп. 2. Д. 2564, 2822, 3003, 3226, 3760; Ф. 2. Оп. 1. Д. 3455, 3757, 4027а, 4277, 4782, 4794, 5203/51, 5373; ГАНО. Ф. Д-156. Оп. 1. Д. 4801. Л. 156.

КГУ ГААК. Ф. 1. Оп. 2. Д. 203, 387, 3760, 3976; Ф. 2. Оп. 1. Д. 3455, 3935, 4027а, 4154, 4277, 4287, 7155; Ф. 169. Оп. 1. Д. 215; Оп. 1 доп. Д. 26а, 44.

КГУ ГААК. Ф. 1. Оп. 2. Д. 187, 387, 415, 994, 1895, 2026, 2041, 2042, 2177, 2386, 2564, 3003; Ф. 169. Оп. 1. Д. 106, 255, 431, 485, 660, 783; Оп. 1 доп. Д. 22, 25, 44.

КГУ ГААК. Ф. 1. Оп. 2. Д. 1895, 2026, 2041, 2042, 2386, 3760; Ф. 2. Оп. 1. Д. 3455, 4027а, 4523, 4782, 4907, 5861, 5995, 6254, 6527, 6850; Алтайские горные офицеры. XVIII–XIX вв. Сборник документов. Барнаул, 2006. С. 427–434.

КГУ ГААК. Ф. 1. Оп. 1. Д. 148, 497; Оп. 2. Д. 387, 415; Ф. 169. Оп. 1. Д. 106, 255, 401, 431, 485, 660, 783; Оп. 1 доп. Д. 22, 25.

КГУ ГААК. Ф. 169. Оп. 1. Д. 106, 255, 431, 485, 658, 660, 783.

КГУ ГААК. Ф. 1. Оп. 2. Д. 187, 387, 415, 994, 1895, 2041, 2822, 3003, 3226, 3760, 3976; Ф. 2. Оп. 1. Д. 3455, 3541, 3757, 3935, 4154, 4277, 4287, 5203/51, 5372, 5373.

КГУ ГААК. Ф. 1. Оп. 1. Д. 497, 498; Оп. 2. Д. 187, 387, 994, 1895, 2026, 2041, 2042, 2177, 2386, 2822, 3003, 3226, 3421, 3760; Ф. 2. Оп. 1. Д. 3455, 3541, 4277, 4523, 4782, 5203/51, 5373, 5995, 6254; Ф. 169. Оп. 1. Д. 106, 255, 332, 431, 485, 658, 660, 783; Оп. 1 доп. Д. 22, 25, 44.

КГУ ГААК. Ф. 1. Оп. 1. Д. 476, 834, 854, 907; Оп. 2. Д. 56, 183, 387, 994, 1895, 2026, 2041, 2042, 2386, 3760; Ф. 169. Оп. 1. Д. 106, 193, 215, 249, 255, 431, 485, 658, 660, 783; Оп. 1 доп. Д. 22, 25.

КГУ ГААК. Ф. 1. Оп. 2. Д. 1895, 2026, 2041, 2042, 2177, 2386, 2564, 2822, 3003, 3226, 3421, 3760, 3976; Ф. 2. Оп. 1. Д. 3407, 3455, 3541, 3863, 3935.

КГУ ГААК. Ф. 1. Оп. 1. Д. 497, 498, 854; Оп. 2. Д. 387, 415, 1895, 2026, 2041, 2042, 2177, 2386, 2564, 2822, 3003, 3226, 3760, 3976; Ф. 2. Оп. 1. Д. 3455, 3863, 4027а, 4782; Ф. 169. Оп. 1. Д. 193, 332, 457, 485, 660, 783; Оп. 1 доп. Д. 22, 44.

КГУ ГААК. Ф. 1. Оп. 2. Д. 187, 387, 3760; Ф. 2. Оп. 1. Д. 3455, 3935, 4153, 4154, 4287, 4782, 5372, 5373, 5512, 5995, 6254; Ф. 169. Оп. 1. Д. 658, 660, 783; Оп. 1 доп. Д. 44.

КГУ ГААК. Ф. 2. Оп. 1. Д. 3761, 4154, 4287, 5203/51, 5372, 5373, 5848, 5861, 5994, 7155, 7542.

КГУ ГААК. Ф. 2. Оп. 1. Д. 3455, 3935, 4153; Ф. 169. Оп. 1. 431, 485, 660, 783; Оп. 1 доп. Д. 25; Корепанов Н.С. Уральское горное управление в XVIII – начале XX в.: исторический опыт // Уральский исторический вестник. № 3. Екатеринбург, 1996. С. 227.

КГУ ГААК. Ф. 1. Оп. 2. Д. 1895, 2026, 2041, 2042, 2177, 2386, 3003, 3226, 3229, 3760; Ф. 2. Оп. 1. Д. 1671, 3455, 3757, 3867, 4027а, 4277, 4782.

КГУ ГААК. Ф. 2. Оп. 1. Д. 3455, 3757, 3935, 4154, 4277, 4287, 5203/51, 5372, 5848, 5861, 5994, 7143, 7155, 7542; Гришаев В.Ф. Алтайские горные инженеры. Барнаул, 1999. С. 210–213.

КГУ ГААК. Ф. 1. Оп. 2. Д. 1895, 2026, 2041, 2042, 2822; Ф. 2. Оп. 1. Д. 4782, 5995, 6254; ГАЗК. Ф. 31. Оп. 1. Д. 390. Л. 555 об.–556.

КГУ ГААК. Ф. 1. Оп. 2. Д. 187, 387, 415, 2041; Ф. 169. Оп. 1. Д. 431, 485, 783; Оп. 1 доп. Д. 25, 44.

КГУ ГААК. Ф. 1. Оп. 2. Д. 387, 415, 994, 1895, 2026, 2041, 2042, 2177, 2386, 2564, 2822, 3003, 3226, 3382, 3421, 3760, 3976; Ф. 2. Оп. 1. Д. 3863, 4027а, 4277, 4523, 4782, 5373, 5995, 6254.

Автор исследования - А.Пережогин
партнер сайта "Архивное дело": генеалогия, история семьи, архивный поиск

http://www.1archive-online.com/
mailto: genealog@fromru.com

Вышла новая книга.

Дмитро Мєшков. Життєвий світ причорноморських німців (1781 - 1871) / Пер. з нім. Андрія Косара. К.: Кліо, 2017. 464 с.

Автор книги про яку піде мова – Дмитро Мєшков – історик, науковий співробітник Інституту історії та культури німців у Північно-Східній Європі при Гамбурзькому університеті в Люнебурзі (Nordost-Institut). У 1984-1991 рр. навчався на історичному факультеті Дніпропетровського університету. З 1991 по 1999 р. працював у Державному архіві Дніпропетровської області. У 1999-2000 рр. пройшов стажування в Інституті культури та історії німців Східної Європи університету ім. Г. Гайне (Дюссельдорф), у якому за сприяння фонду Герди Хенкель здійснив свої докторські студії. У 2005 р. під керівництвом професора Детлефа Брандеса захистив докторську дисертацію «Die Schwarzmeerdeutschen und ihre Welten, 1781–1871» («Чорноморські німці та їх життєві світи 1781-1871»). Наступного року отримав премію DRUPA-Preis за кращу дисертацію філософського факультету університету ім. Г. Гайне. У 2008 р. вона вийшла друком у видавництві Klartext в Ессені. Український переклад цієї книги з’явився аж у 2017 р. і став можливим завдяки фінансовій підтримці програми «Інтернаціональні гуманітарні науки – Підтримка перекладів робіт у галузі гуманітарних та соціальних наук із Німеччини».

Дана книга присвячена історії німецьких колоній Північного Причорномор’я у початковий період їх існування (1781–1871 рр.). При цьому дослідницька увага концентрується на висвітленні повсякденного життя іммігрантів: їх господарської діяльності, внутрішнього життя їхніх сімей та громад, а також взаємин з сусіднім населенням і державою.

У передмові автор зазначає, що мета його роботи полягає у доповненні добре досліджених соціального і політичного виміру історії німецької колонізації історією окремих людей та малих груп – переселенців з різних регіонів Європи, що наприкінці XVIII – на початку XIX ст. прибували в південноукраїнські степи. Це дозволить представити розвиток німецьких колоній як результат історичного досвіду окремих людей, дії яких визначалися не необхідністю господарського освоєння слабо заселених територій на півдні імперії Романових, а сукупністю їхніх релігійно, культурно та економічно детермінованих поглядів на навколишній світ.
Загалом книга складається зі вступу, п’яти розділів, висновків, списку джерел та літератури. Видання має два покажчики – імен та географічних назв, а також перелік одиниць вимірювання.
У вступі визначено концептуальний апарат дослідження, охарактеризовано історіографію, методи та структуру роботи, а також її джерела. Результатом огляду історіографії стала констатація наявності великого масиву фактографічних праць з теми дослідження, які, однак, в основному стосуються політичних і економічних аспектів історії німецьких колоній. Автор же більше звертає увагу на соціально-історичні і демографічні проблеми, особливості взаємин в економічній і культурній сферах, що підштовхує до мікроісторичного підходу.
Одним із найважливіших концептів дослідження є «життєвий світ», під яким розуміється «реальність суспільних процесів, що стала частиною людського досвіду, із притаманними їм внутрішніми суперечностями, секторальною діахронністю та перериваннями». Своє завдання Дмитро Мєшков вбачає у характеристиці життєвих світів колоністів, а точніше особливостей зміни життєвих форм переселенців як спільноти з власною ідентичністю в процесі їх адаптації до нових умов природного і соціально-політичного оточення. І, як він сам зазначає, реконструкція цих світів передбачає аналіз досвіду окремих людей і невеликих спільнот у процесі організації повсякденного життя. Все це вказує на міждисциплінарний характер дослідження.
Автор поділяє свою працю на дві взаємопов’язані частини, в одній з яких розглядає різноманітні аспекти так званого «внутрішнього світу» колоній, а в іншій – взаємовідносини колоністів з новим природним середовищем, зі своїми сусідами та державою.
Виконання такого амбітного завдання мусило спиратися на відповідну джерельну базу. Основні джерела автор групує за трьома категоріями 1) документи піклувальних установ, з поміж яких виділено статистичні матеріали, реєстри, меморії та журнали опікунської контори; 2) ревізькі реєстри; 3) документація релігійних громад і консисторій. Більшість віднайдених автором в архівних фондах джерел введено в науковий обіг вперше.
У першому розділі, що має назву «Колоністське господарство», подано характеристику економічного розвитку німецьких колоній Північного Причорномор’я потягом 1781–1871 рр. за такими напрямами – землеробство, ремісництво, торгівля, податки та борги. Автор основну увагу приділяє так званому «повному колоністському» господарству (або господарство на повному земельному наділі), але при цьому не забуває й про інші типи – господарства безземельних колоністів, а також господарства на приватній і орендованій землі.
При цьому аналізовано норми і обсяги посівів, динаміку розширення посівних площ, вибір поселенцями сільськогосподарських культур, їх урожайність в різних колоніях регіону протягом зазначеного періоду. Далі подано дані про кількість ремісників і найпоширеніші ремісничі професії та розглянуто відмінності у веденні господарства колоністами-ремісниками і колоністами-землеробами. Не залишилися поза увагою й такі важливі питання як структура і обсяг торгівлі, а також особливості кредитування та оподаткування іммігрантів. Загалом економічну історію причорноморських колоній Автор розглядає не як загальний процес колонізації південних окраїнних земель Російської імперії, а саме як розвиток окремих колоністських господарств.
У другому розділі «Аспекти демографічного розвитку та історії сім’ї» основну увагу приділено особливостям розвитку населення на прикладі двох колоній – католицького Кляйнлібенталя та лютеранського Олександергільфа. Для кращого розуміння демографічних процесів, що відбувалися в колоніях, на початку розділу наведено дані щодо кількості прибулих у новоросійські губернії переселенців у 1781–1810 рр., а також проведено обрахунки кількості народжень і смертей у їхньому середовищі в період від заснування перших колоній до кінця масового переселення. Але, як свідчить сам автор, з’ясувати точну кількість іммігрантів навіть у масштабах однієї колонії досить складно, тому питання про чисельність причорноморських німців досі залишається відкритим. У подальшому дослідник сконцентрував увагу на характеристиці демографічного розвитку колоній Кляйнлібенталь і Олександергільф. Він визначив кількість перших переселенців, розглянув статево-вікову структуру і процес зростання населення на основі показників народжуваності і смертності, виявив причини смертності та характер захворюваності в колоніях, окремо дослідив дитячу смертність. Частину цього розділу присвячено проблемам історії колоністської сім’ї. Автором проаналізовано особливості поведінки колоністів у сімейній сфері та визначено такі показники як вікова різниця між партнерами у подружніх парах, середній вік вступу в шлюб, сезонний розподіл укладання шлюбів, кількість дошлюбних зачать. Крім того проведено порівняння типів сімей повних господарів і безземельних колоністів. Насамкінець Автор робить висновок про наявність великої кількості невирішених проблем та відкритих питань у цій сфері колоністського життя.
Третій розділ «Переселенці та нові природні умови» зачіпає проблему адаптації колоністів до географічних особливостей Північного Причорномор’я. При цьому важливим є те, що Автор не лише характеризує природно-кліматичні умови регіону (склад ґрунту, середні річні температури, кількість опадів, водозабезпеченість), а й визначає механізми акліматизації та подальшого освоєння нового навколишнього середовища переселенцями. Він звертає увагу на те, що процес пристосування до нових природних умов не був легким, а являв собою боротьбу за виживання. Колоністи потерпали від епідемічних хвороб. Державні заходи спрямовані на соціальне забезпечення новоприбулих, охорону їхнього здоров’я та лікування часто були неефективними. Як наслідок, на початковому етапі втрати серед іммігрантського населення були доволі високими, що не могло не вплинути на перебіг колонізації. Труднощі, пережиті під час переселення, давали про себе знати в період масових неврожаїв та стихійних лих, які нерідко призводили до продовольчих криз. Дмитро Мєшков наводить дані про втрати зернових і худоби внаслідок таких надзвичайних природних явищ чи умов. Особливу увагу приділено опису боротьби зі шкідниками, насамперед гризунами і сараною, які завдавали значної шкоди колоністським господарствам. Не залишився поза межами дослідження і такий важливий аспект адаптації як житлове будівництво в колоніях. У цілому, підкреслює Автор, поступово процес акліматизації переріс у швидке господарське освоєння нового навколишнього середовища.
Темою четвертого розділу «Колоністи та їхні сусіди» є відносини колоністів з іншими мешканцями Північнопричорноморського регіону, з якими вони так чи інакше змушені були контактувати. Хоча, як зауважує Дмитро Мєшков, на відміну від взаємодії з природним середовищем, якої неможливо уникнути, встановлення контактів із сусідами, особливо за умов переважно натурального господарства, не було життєво необхідною передумовою розвитку колоній. Також він намагається уникнути однобокого трактування характеру взаємовідносин між колоністами та їх оточенням, за якого перших розглядають як приклад «зразкових господарів» для інших. Короткий огляд історії заселення Новоросії, зроблений автором, дає уявлення про соціальний склад і етноконфесійні особливості мешканців регіону, зображує, так би мовити, їх колективний портрет. Бажання німецьких колоністів встановити контакти із зовнішнім світом мало здебільшого добровільний характер і найчастіше ґрунтувалося на економічних інтересах. На інтенсивність комунікації впливала близькість колоній до великих міст, портів і шляхів сполучення, а також знання російської мови. Автор детально характеризує увесь спектр соціальних зв’язків між німецькими колоністами і державними та поміщицькими селянами, землевласниками, жителями міст і поденниками, євреями, болгарами та іншими ненімецькими колоністами, ногайцями і кримськими татарами, а також членам різних релігійних сект. При цьому повсякденні відносини переселенців з іншими групами населення регіону, в основі яких була господарська діяльність, нерідко ускладнювалися конфліктами.
Останній п’ятий розділ «Колоністи і держава» присвячено взаємовідносинам німецьких поселенців з російськими органами державної влади. Центральною тезою є те, що зв’язки між колоністами і адміністрацією мали вертикальний ієрархічний характер. Проте уряд визначав лише умови життя колоністів, а в повсякденному житті вони змушені були контактувати з армією чиновників спеціально створених опікунських установ. Автор поставив собі за мету створити «колективний портрет» наглядачів за колоніями, що виступали виконавцями державної політики на місцях. Порівняно з іншими колоністами, меноніти мали ряд особливих привілеїв, які вони ревно захищали і на цій основі нерідко вступали в сутички з місцевими органами влади. Державна політика щодо німецьких колоністів визначалася не лише завданнями і цілями колонізації південних окраїнних земель імперії, а й коригувалася під впливом зовнішньополітичних чинників, насамперед війн. У цьому контексті автором проаналізовано внесок колоністів у російську перемогу в Кримській війні 1853-1856 рр. Не залишилася поза дослідженням й роль держави у релігійному житті колоній, насамперед ставлення до нових релігійних течій, їх очільників і прихильників. При написанні двох останніх розділів Дмитро Мєшков часто звертається до аналізу конфліктних ситуацій, що слугують підґрунтям для розкриття «нормального» повсякденного життя колоністів.
У висновках узагальнюються результати проведеної роботи по кожному з розділів. Конкретні дослідження особливостей економічного, демографічного розвитку, а також взаємовідносин колоністів з природою, сусідами і державою набувають теоретичного характеру. Тут же автор вказує на необхідність подальших досліджень теми, але в ширших географічних і хронологічних рамках.
Подані наприкінці книги джерела та бібліографія дозволяють глибше ознайомитися з проблемою німецької колонізації Північного Причорномор’я, а наявні на сторінках посилання орієнтують читача на швидший пошук необхідної інформації.
Праця Дмитра Мєшкова не просто доповнює соціально-економічну і політичну історію німецької колонізації причорноморських степів, а й розкриває до цього приховані та не досліджені аспекти повсякденного життя колоністів. Переклад цієї книги українською мовою безсумнівно збагатив історіографію не лише новими знаннями з історії німців в Україні, а й новими підходами у дослідженні функціонування локальних етнічних та релігійних спільнот.

Исторические документы фонда Александра Яковлева. Всего 200 документовhttp://www.alexanderyakovlev.org/fond/issues/62154

Исторические документы фонда Александра Яковлева. Всего 200 документов
http://www.alexanderyakovlev.org/fond/issues/62154