НЕМЦЫ В ИСТОРИИ РОССИИ. 1652-1917

Вышла новая книга.

Дмитро Мєшков. Життєвий світ причорноморських німців (1781 - 1871) / Пер. з нім. Андрія Косара. К.: Кліо, 2017. 464 с.

Автор книги про яку піде мова – Дмитро Мєшков – історик, науковий співробітник Інституту історії та культури німців у Північно-Східній Європі при Гамбурзькому університеті в Люнебурзі (Nordost-Institut). У 1984-1991 рр. навчався на історичному факультеті Дніпропетровського університету. З 1991 по 1999 р. працював у Державному архіві Дніпропетровської області. У 1999-2000 рр. пройшов стажування в Інституті культури та історії німців Східної Європи університету ім. Г. Гайне (Дюссельдорф), у якому за сприяння фонду Герди Хенкель здійснив свої докторські студії. У 2005 р. під керівництвом професора Детлефа Брандеса захистив докторську дисертацію «Die Schwarzmeerdeutschen und ihre Welten, 1781–1871» («Чорноморські німці та їх життєві світи 1781-1871»). Наступного року отримав премію DRUPA-Preis за кращу дисертацію філософського факультету університету ім. Г. Гайне. У 2008 р. вона вийшла друком у видавництві Klartext в Ессені. Український переклад цієї книги з’явився аж у 2017 р. і став можливим завдяки фінансовій підтримці програми «Інтернаціональні гуманітарні науки – Підтримка перекладів робіт у галузі гуманітарних та соціальних наук із Німеччини».

Дана книга присвячена історії німецьких колоній Північного Причорномор’я у початковий період їх існування (1781–1871 рр.). При цьому дослідницька увага концентрується на висвітленні повсякденного життя іммігрантів: їх господарської діяльності, внутрішнього життя їхніх сімей та громад, а також взаємин з сусіднім населенням і державою.

У передмові автор зазначає, що мета його роботи полягає у доповненні добре досліджених соціального і політичного виміру історії німецької колонізації історією окремих людей та малих груп – переселенців з різних регіонів Європи, що наприкінці XVIII – на початку XIX ст. прибували в південноукраїнські степи. Це дозволить представити розвиток німецьких колоній як результат історичного досвіду окремих людей, дії яких визначалися не необхідністю господарського освоєння слабо заселених територій на півдні імперії Романових, а сукупністю їхніх релігійно, культурно та економічно детермінованих поглядів на навколишній світ.
Загалом книга складається зі вступу, п’яти розділів, висновків, списку джерел та літератури. Видання має два покажчики – імен та географічних назв, а також перелік одиниць вимірювання.
У вступі визначено концептуальний апарат дослідження, охарактеризовано історіографію, методи та структуру роботи, а також її джерела. Результатом огляду історіографії стала констатація наявності великого масиву фактографічних праць з теми дослідження, які, однак, в основному стосуються політичних і економічних аспектів історії німецьких колоній. Автор же більше звертає увагу на соціально-історичні і демографічні проблеми, особливості взаємин в економічній і культурній сферах, що підштовхує до мікроісторичного підходу.
Одним із найважливіших концептів дослідження є «життєвий світ», під яким розуміється «реальність суспільних процесів, що стала частиною людського досвіду, із притаманними їм внутрішніми суперечностями, секторальною діахронністю та перериваннями». Своє завдання Дмитро Мєшков вбачає у характеристиці життєвих світів колоністів, а точніше особливостей зміни життєвих форм переселенців як спільноти з власною ідентичністю в процесі їх адаптації до нових умов природного і соціально-політичного оточення. І, як він сам зазначає, реконструкція цих світів передбачає аналіз досвіду окремих людей і невеликих спільнот у процесі організації повсякденного життя. Все це вказує на міждисциплінарний характер дослідження.
Автор поділяє свою працю на дві взаємопов’язані частини, в одній з яких розглядає різноманітні аспекти так званого «внутрішнього світу» колоній, а в іншій – взаємовідносини колоністів з новим природним середовищем, зі своїми сусідами та державою.
Виконання такого амбітного завдання мусило спиратися на відповідну джерельну базу. Основні джерела автор групує за трьома категоріями 1) документи піклувальних установ, з поміж яких виділено статистичні матеріали, реєстри, меморії та журнали опікунської контори; 2) ревізькі реєстри; 3) документація релігійних громад і консисторій. Більшість віднайдених автором в архівних фондах джерел введено в науковий обіг вперше.
У першому розділі, що має назву «Колоністське господарство», подано характеристику економічного розвитку німецьких колоній Північного Причорномор’я потягом 1781–1871 рр. за такими напрямами – землеробство, ремісництво, торгівля, податки та борги. Автор основну увагу приділяє так званому «повному колоністському» господарству (або господарство на повному земельному наділі), але при цьому не забуває й про інші типи – господарства безземельних колоністів, а також господарства на приватній і орендованій землі.
При цьому аналізовано норми і обсяги посівів, динаміку розширення посівних площ, вибір поселенцями сільськогосподарських культур, їх урожайність в різних колоніях регіону протягом зазначеного періоду. Далі подано дані про кількість ремісників і найпоширеніші ремісничі професії та розглянуто відмінності у веденні господарства колоністами-ремісниками і колоністами-землеробами. Не залишилися поза увагою й такі важливі питання як структура і обсяг торгівлі, а також особливості кредитування та оподаткування іммігрантів. Загалом економічну історію причорноморських колоній Автор розглядає не як загальний процес колонізації південних окраїнних земель Російської імперії, а саме як розвиток окремих колоністських господарств.
У другому розділі «Аспекти демографічного розвитку та історії сім’ї» основну увагу приділено особливостям розвитку населення на прикладі двох колоній – католицького Кляйнлібенталя та лютеранського Олександергільфа. Для кращого розуміння демографічних процесів, що відбувалися в колоніях, на початку розділу наведено дані щодо кількості прибулих у новоросійські губернії переселенців у 1781–1810 рр., а також проведено обрахунки кількості народжень і смертей у їхньому середовищі в період від заснування перших колоній до кінця масового переселення. Але, як свідчить сам автор, з’ясувати точну кількість іммігрантів навіть у масштабах однієї колонії досить складно, тому питання про чисельність причорноморських німців досі залишається відкритим. У подальшому дослідник сконцентрував увагу на характеристиці демографічного розвитку колоній Кляйнлібенталь і Олександергільф. Він визначив кількість перших переселенців, розглянув статево-вікову структуру і процес зростання населення на основі показників народжуваності і смертності, виявив причини смертності та характер захворюваності в колоніях, окремо дослідив дитячу смертність. Частину цього розділу присвячено проблемам історії колоністської сім’ї. Автором проаналізовано особливості поведінки колоністів у сімейній сфері та визначено такі показники як вікова різниця між партнерами у подружніх парах, середній вік вступу в шлюб, сезонний розподіл укладання шлюбів, кількість дошлюбних зачать. Крім того проведено порівняння типів сімей повних господарів і безземельних колоністів. Насамкінець Автор робить висновок про наявність великої кількості невирішених проблем та відкритих питань у цій сфері колоністського життя.
Третій розділ «Переселенці та нові природні умови» зачіпає проблему адаптації колоністів до географічних особливостей Північного Причорномор’я. При цьому важливим є те, що Автор не лише характеризує природно-кліматичні умови регіону (склад ґрунту, середні річні температури, кількість опадів, водозабезпеченість), а й визначає механізми акліматизації та подальшого освоєння нового навколишнього середовища переселенцями. Він звертає увагу на те, що процес пристосування до нових природних умов не був легким, а являв собою боротьбу за виживання. Колоністи потерпали від епідемічних хвороб. Державні заходи спрямовані на соціальне забезпечення новоприбулих, охорону їхнього здоров’я та лікування часто були неефективними. Як наслідок, на початковому етапі втрати серед іммігрантського населення були доволі високими, що не могло не вплинути на перебіг колонізації. Труднощі, пережиті під час переселення, давали про себе знати в період масових неврожаїв та стихійних лих, які нерідко призводили до продовольчих криз. Дмитро Мєшков наводить дані про втрати зернових і худоби внаслідок таких надзвичайних природних явищ чи умов. Особливу увагу приділено опису боротьби зі шкідниками, насамперед гризунами і сараною, які завдавали значної шкоди колоністським господарствам. Не залишився поза межами дослідження і такий важливий аспект адаптації як житлове будівництво в колоніях. У цілому, підкреслює Автор, поступово процес акліматизації переріс у швидке господарське освоєння нового навколишнього середовища.
Темою четвертого розділу «Колоністи та їхні сусіди» є відносини колоністів з іншими мешканцями Північнопричорноморського регіону, з якими вони так чи інакше змушені були контактувати. Хоча, як зауважує Дмитро Мєшков, на відміну від взаємодії з природним середовищем, якої неможливо уникнути, встановлення контактів із сусідами, особливо за умов переважно натурального господарства, не було життєво необхідною передумовою розвитку колоній. Також він намагається уникнути однобокого трактування характеру взаємовідносин між колоністами та їх оточенням, за якого перших розглядають як приклад «зразкових господарів» для інших. Короткий огляд історії заселення Новоросії, зроблений автором, дає уявлення про соціальний склад і етноконфесійні особливості мешканців регіону, зображує, так би мовити, їх колективний портрет. Бажання німецьких колоністів встановити контакти із зовнішнім світом мало здебільшого добровільний характер і найчастіше ґрунтувалося на економічних інтересах. На інтенсивність комунікації впливала близькість колоній до великих міст, портів і шляхів сполучення, а також знання російської мови. Автор детально характеризує увесь спектр соціальних зв’язків між німецькими колоністами і державними та поміщицькими селянами, землевласниками, жителями міст і поденниками, євреями, болгарами та іншими ненімецькими колоністами, ногайцями і кримськими татарами, а також членам різних релігійних сект. При цьому повсякденні відносини переселенців з іншими групами населення регіону, в основі яких була господарська діяльність, нерідко ускладнювалися конфліктами.
Останній п’ятий розділ «Колоністи і держава» присвячено взаємовідносинам німецьких поселенців з російськими органами державної влади. Центральною тезою є те, що зв’язки між колоністами і адміністрацією мали вертикальний ієрархічний характер. Проте уряд визначав лише умови життя колоністів, а в повсякденному житті вони змушені були контактувати з армією чиновників спеціально створених опікунських установ. Автор поставив собі за мету створити «колективний портрет» наглядачів за колоніями, що виступали виконавцями державної політики на місцях. Порівняно з іншими колоністами, меноніти мали ряд особливих привілеїв, які вони ревно захищали і на цій основі нерідко вступали в сутички з місцевими органами влади. Державна політика щодо німецьких колоністів визначалася не лише завданнями і цілями колонізації південних окраїнних земель імперії, а й коригувалася під впливом зовнішньополітичних чинників, насамперед війн. У цьому контексті автором проаналізовано внесок колоністів у російську перемогу в Кримській війні 1853-1856 рр. Не залишилася поза дослідженням й роль держави у релігійному житті колоній, насамперед ставлення до нових релігійних течій, їх очільників і прихильників. При написанні двох останніх розділів Дмитро Мєшков часто звертається до аналізу конфліктних ситуацій, що слугують підґрунтям для розкриття «нормального» повсякденного життя колоністів.
У висновках узагальнюються результати проведеної роботи по кожному з розділів. Конкретні дослідження особливостей економічного, демографічного розвитку, а також взаємовідносин колоністів з природою, сусідами і державою набувають теоретичного характеру. Тут же автор вказує на необхідність подальших досліджень теми, але в ширших географічних і хронологічних рамках.
Подані наприкінці книги джерела та бібліографія дозволяють глибше ознайомитися з проблемою німецької колонізації Північного Причорномор’я, а наявні на сторінках посилання орієнтують читача на швидший пошук необхідної інформації.
Праця Дмитра Мєшкова не просто доповнює соціально-економічну і політичну історію німецької колонізації причорноморських степів, а й розкриває до цього приховані та не досліджені аспекти повсякденного життя колоністів. Переклад цієї книги українською мовою безсумнівно збагатив історіографію не лише новими знаннями з історії німців в Україні, а й новими підходами у дослідженні функціонування локальних етнічних та релігійних спільнот.

Кох Альфред, Лапина Ольга. История одной деревни. – Москва: Альпина паблишер, 2014, 318 с.

Перша глава присвячена передісторії села та етнографії джигінських німців. Мешканці села, як і значна кількість російських німців, належали до швабів – вихідців із південно-західної Німеччини. Цікаво, що «швабська німецька» відрізняється наявністю пестливої частки «-ле». (Ця частка є і в мові їдиш). На початку книжку Автори описують звичаї колоністів, швабів-лютеран, а найцікавіший опис – про святкування Різдва.

Друга глава охоплює часи від однієї до іншої великої війни – від 1914 до 1941 років. У 1916 році влада змусила російських німців зібрати докази, що вони мешкають у Росії більше ста років, а інакше будуть оголошені військовополоненими. Мешканець Джигінки Християн Шельське побував у Бессарабії та з’ясував історію колоністів. Виявилося, що джигінські німці переселилися на Кубань з Бессарабії, куди міґрували з «історичної батьківщини» у 1814–1816 роках на запрошення Алєксандра І. У 1868 році група німців з Аккерманського повіту заснувала колонію Міхаельсфельд, яку 1893 року місцева влада перейменували на Джигінку.

Місцеві мешканці пережили зміну кількох революційних влад і «воєнний комунізм». Наслідком останнього був Голодомор (авторською мовою – «голод») 1921–1923 років, який гнав на Кубань злидарів з усіх усюд. Тимчасовим перепочинком для селянського життя був час од запровадження НЕПу до початку розкуркулення, яке вдарило по багатьох селянах-німцях. Автори відзначають, що первинно в місцевих комсомольському та партійному осередках переважали росіяни та українці, а німці були в меншості. Під час колективізації в Джигінці створили колгосп імені Карла Лібкнехта. Розповіді джигінських німців містять згадки про наступний Голодомор, без докладних описів. Далі життя трохи налагодилося: від 1935 року колгосп став міліонером. На селі навіть діяв свій духовий оркестр. Однак у 1935 році довелося закрити кірху. А в 1937–1938 роках чимало селян було репресовано.

Третя глава присвячена найбільш трагічним рокам. У вересні 1941 року, після депортацій поволзьких німців, за одну добу все німецьке населення Джигінки було вивезено у Східний Казахстан. Хто вижив у депортації – потрапив у «трудову армію», в якій займався надважкими роботами.

У четвертій главі йдеться про повернення німців у Джигінку. Ініціатором цього став новий голова місцевого колгоспу Борис Ревін, який вирішив підняти господарство зусиллями працьовитих німців. Але офіційно повертатися з місць засланням німцям дозволили у 1964 році. Хто повернувся – побачив тільки половину колишнього села. Завдяки новим старим мешканцям Джигінка пережила останній розквіт. Однак він був недовгим. З початком 1990-х років переважна більшість джигінських німців виїхала на «історичну батьківщину». Більшість із нових мешканців Німеччини сумувала за втраченою малою батьківщиною. Між рядками книжки читається, що справжня батьківщина російських німців – Росія, а не Німеччина.

Основний зміст книжки обрамляють вступні та прикінцеві міркування Альфреда Коха. Він починає з особистої історії, як йому з дитинства тицяли німецьким походженням, глузуючи з «медичного» прізвища, але він ніколи не хотів змінити це прізвище на Карпов (дівоче прізвище його матері – Карпова), тим паче, Альфред Рейнгольдович Карпов – однаково має «неросійське» звучання. Там само Кох наголошує, що пошук власного коріння – справа дорослих людей у віці після сорока років. А завершують книжку міркування Коха про те, що яким би великим не був внесок російських німців у російську історію та культуру, вони залишаються для росіян «інородцями», але в Німеччині – теж опиняються іноземцями. Насамкінець він ділиться думкою, що без державного втручання люди спроможні облаштувати своє життя набагато краще, ніж під владним контролем.

Підбиваючи підсумки, відзначу, що представлене видання являє собою півтори книжки: крім історії джигінських німців, під обкладинкою вміщені та розсипані впродовж викладу короткі уявні інтерв’ю Альфреда Коха – «спіритичні сеанси» – зі Сталіним і Гітлером. Напевно, для фахівців ці «інтерв’ю» здадуться сміховинними. Ба більше, диктатори виглядають у «спіритичних сеансах», по-перше, схожими на злочинців із детективних серіалів, які здійснюють злочини, бо «що інакше мали робити», а по-друге – патологічними вбивцями, які вбивають тому, що в їхніх очах усі навколо теж убивають або збираються вбивати. Може, справді диктатори – не належать до надлюдей? Один промовистий фрагмент з «інтерв’ю з товаришем Сталіним» про масовий терор варто процитувати:

«Ви затямте, що маєте неправильне розуміння репресій. Це уявлення городянина. А країна, яка мені дісталася для керівництва, на середину 1920-х років являла собою таку картину: близько 80% мешкало у селах і тільки 20% – у містах.
Так ось, якщо взяти за 100% людей, які були репресовані за весь період мого правління, з 1922 по 1953, то близько 90% з них були селянами. І тільки 10% – городяни. Просто серед містян були й інтеліґенція, і журналісти, і письменники, і т. под. І вони такий галас здійняли, буцімто у 1937 році лилися ріки крові! А насправді ріки крові лилися у 1931–1932 роках. Просто інтеліґенція тоді вирішила цього не помітити» (с. 58).

Отже, півтори книжки Коха і Лапіної кортить назвати не «Історією одного села», а «Історією однієї країни». У цій країні всі опинилися «постраждалими та обрусілими». Але не мають залишатися ними надалі.

Исторические документы фонда Александра Яковлева. Всего 200 документовhttp://www.alexanderyakovlev.org/fond/issues/62154

Исторические документы фонда Александра Яковлева. Всего 200 документов
http://www.alexanderyakovlev.org/fond/issues/62154