НЕХВОРОЩАНСКАЯ сотня (1674-1764 гг.)

http://www.nekhvoroscha.at.ua/

Нехвороща

Новосанжарський район Полтавської області

Неофіційний сайт села

НЕХВОРОЩА - село Новосанжарського району, центр сільської Ради народних депутатів. Розташована на правому березі річки Орелі, притоки Дніпра, за 41 км від райцентру і за 33 км від залізничної станції Нові Санжари (на лінії Полтава — Кременчук). Нехвороща заснована в 1673 році переселенцями з Правобережної України , які оселялися на берегах річок Орелі та Шедієвого та Нехворощі. Назва походить від кущовидної трави - нехворощ, з якої виготовляли віники.

У 1679 р. гетьман Скоропадський наділив землями сіл Нехворощі полтавського полковника І. Чернака. Для захисту південних кордонів від турецько-татарської агресії у 30—60-х рр. споруджується Українська лінія, а на ній Нехворощанська фортеця, названа Васильківською, де розміщувалась козача сотня. На горі побудували укріплення під назвою «Городок». В Нехворощі розміщувалась сотенна канцелярія та офіційна резиденція наказного сотника. Поселенці становили прикордонну варту, кінну і піхотну.

В 1692 році , коли Нехворощанська сотня була в поході, жителі самотужки відбили напад ворогів. У 1796, 1736 та 1737 р.р. містечко руйнували татари і багато нехворощан забрали в полон. Вони чинили опір будь - яким намаганням порушити їх права. «Ми, люди запорізькі, живимо в тутешніх місцях за вольностями запорізькими» (Зі скарги 1771р.)

У 1765р. Нехвороща в складі Царичанського повіту ввійшла до Новоросійської губернії. Через 20 років містечко перейменували на Алексополь. До Алексопольського повіту входили : Нові Санжари, Китайгород, Маячка, Царичанка, Кишеньки. В 1800р. було повернуто історичну назву.

У 1802 р. колишні військові поселенці стали кріпаками. У державних селян земля була в общинному користуванні, і кожні 6 років робився переділ за кількістю чоловічого населення.

У 1889 р. в Нехворощі було 980 дворів і проживало 7240 чоловік.

У 1892 в селі було 3 церкви, волосне управління, поліцейський урядник, хлібний магазин, салотопний завод, початкове училище з 2 вчителями, дві церковнопарафіяльні школи і дві школи грамоти , де навчалось 40 хлопчиків і лише 1 дівчинка. Щорічно проходило 3 ярмарки , щотижня — базар. Із 6223 жителів селян у 1893р. письменних було -158 чоловіків і 2 жінки. Існувало 2 монастирі, що підлягали кошу Запорізької Січі: Самарський ,Миколаївський та Нехворощанський ,Успенський на лівому «татарському» березі Орелі проти Нехворощі.

Під час Російсько-турецької війни 1735-1739 р.р. монастир укріпили валами бастіонних обрисів. Тут же знаходиться шпиталь для старих і немічних козаків, а ченцями були колишні запорожці.

Монастир володів Млином на Орелі, лісом, уступом Тира, двома рибними озерами, слободами Гупалівка та Нехворощанська Чернеччина. Одне із озер звалось Святим, а ліс - Рідкодубом. Монастир називався «войсковим» і відбудував певні повинності на користь війська.

Територія була окреслена, формою наближалася до квадрата розміром 50х50 сажнів. За валами знаходились Соборна та Трапезна церкви, келії, будинок настоятеля, господарські будівлі.

Після ліквідації січі Нехврощанський монастир почав занепадати, тут ще певний час доживали свій вік колишні запорожці. 1780р. в монастирі розташувалось Катеринославське духовне управління, а в 1786р. монастир ліквідовано.

1799р. Нехворощанську церкву перенесли в Нехворощанську Чернеччину. Згодом й інші монастирські будівлі зникли, згладились захисні вали.

Невисокий пагорб ,що звався монастирищем, став цвинтарем. Згодом і його пам’ятки – капличка, надгробники, почали зникати. Українська лінія укріплень,як фортифікаційний вал проти кочовиків. Вона мала довжину 285 км. і пролягала по кордонах Полтавського та Харківського полків від Дніпра при впаданні в нього Орелі до Сіверського Дінця, вздовж Орелі та її приток Берестової та Береки. Вона являла собою суцільний високий вал і широкий та глибокий рів.

Лінія мала 16 фортець та 49 редутів. Крім того багато реданів, форпостів, стінок і т.д. Поблизу Нехворощі знаходилася Васильківська фортеця. У довжину вона сягала 50-110 саженів, в поперек - 50 саженів, загальна ширина укріплень становила 200 саженів. Фортеця займала невелике підвищення на правому березі річки Оріль. У ХVІІ ст. захисні огорожі фортеці складались із земляного валу, рову, палісадовської огорожі та 5-ти дерев’яних башень.

Частина валу фортеці мала бастіонні окреслення. Українська лінія відігравала важливу роль в обороні південних кордонів, особливо в період російсько-турецької війни 1735-1739 р.р. а також у заселенні степових просторів Поорілля та басейну Сіверського Дінця. Стратегічне значення лінія втратила під час російсько-турецької війни 1768-1774 р.р., коли кордони Російської імперії перемістилися на південь і було збудовано Дніпровську лінію. Зараз лише залишки валів нагадують про неї.

НЕХВОРОЩАНСЬКА ФОРТЕЦЯ (17—18 ст.)

Виникла одночасно із заснуванням слободи, згодом містечка Нехвороща у 2-й пол. 17 ст. Зайняла невелике підвищення на правому березі річки Оріль і служила укріпленим ядром — замком Нехворощі.Фортеця витримувала неодноразові ординські напади в 17—18 ст. У 17 ст. захисні огорожі фортеці складалися із земляного валу, рову, палісадової огорожі та, ймовірно, 5 дерев'яних башт. За свідченням «Плану містечка Нехворощі» 1738, складеного під час будівництва у цій місцевості укріплень Української лінії, частина фортеці, звернута до р. Орілі, була на ті часи розмита повенями, а її укріплення складалися із земляного валу, полісаду, рову, рогаток, воріт. Частина валу фортеці, звернута до поселення, мала бастіонові окреслення. Всередині розташовувалися міська церква, сотенні установи, громадські й приватні двори та будівлі. В довжину фортеця сягала 50—110 саж., впоперек 55 саж., загальна довжина укріплень становила 200 саж. Втратила своє значення в 1780-х рр. Залишки укріплень фортеці простежуються на місцевості до сьогодні.

НЕХВОРОЩАНСЬКИЙ РАЙОН — адміністративно -територіальна одиниця. Створена 7 березня 1923 у складі Красноградського округу із Нехворощанської волості Красноградського повіту, Маячківської (Маячанської), Царичанської вол. Кобеляцького повіту Полтавської губернії., Бабайківської, Гупалівської, Дмухайлівської, Чернешинської та Юрївської волостей Новомосков. повіту (14 сільрад). Площа 624 кв. версти. На 7 вересня 1923 населення становило — 68 476 чоловік. З 1925 до 1930 у складі Полтав. округу, з 1932 до 1937 — Харків., з 22 вересня 1937 — Полтав. обл. Розформований 30.XII 1962.

НЕХВОРОЩАНСЬКИЙ УСПЕНСЬКИЙ ЗАОРІЛЬСЬКИЙ МОНАСТИР (чоловічий.)

Заснований у 2-й пол. 17 ст. на лівому березі р.Орілі навпроти містечка Нехворощі (урочище Монастирище). За переказами, занотованими у 18 ст., монастир неодноразово руйнувався під час ординських навал. Наприкінці 17 ст. на місці колишнього монастиря, соборної церкви стояла капличка, в якій проживав один чернець. Після 1709 за ігумена Феодосія Нестеровича монастир поновлений, коли сюди з-під Царичанки були перенесені дерев'яні соборна Успенська та трапезна Миколаївська церкви, влаштовано келії та інші монастирські будівлі. Під час рос.-тур. війни 1735— 39рр. монастир оточено земляним валом та ровом бастіонових окреслень. У реєстрі монастирів Київ. єпархії 1723 значився у числі «задніпровських». Розташовуючись на землях Орільської паланки Війська Запорозького, підлягав світській юрисдикції Запорозької Січі й іменувався «Військовим» та «Заорільським». При монастирі існував шпиталь для старих і немічних козаків, а ченцями монастиря були колишні запорожці. Відомі численні коштовні дарунки й пожертви Війська Запорозького Нехворощанському монастиреві — богослужбові книги, ікони, дарохранительниці, потири тощо. На дзвіниці Здвиженської церкви Катеринослава до 1917 зберігався монастирський дзвін з написом: «Зделан сей звон до обители Нехворощанской до храму Успения Богоматери особливим коштом бувшаго Славного Войска Запорожского атамана кошового Павла Иванова, а в монашестве то я е ж обители Петра, 1754 года октября 20 дня, а весу в нем 23 пуда и фунтов 10, за всякий фунт по девяти рублей, а весокошту 243 рублей». У Нехворощанському монастирі помер і похований Павло Іванович Козелецький — кошовий отаман Запорозької Січі 1747р. Монастирю належали слободи Гупалівка та Нехворощанська Чернеччина. Монастир закрито 1786року. Наприкінці 18 ст. соборну Успенську церкву перенесено до Чернеччини, а трапезну Миколаївську — до Гупалівки.

сотенное село - НЕХВОРОЩА