РЕШЕТИЛОВСКАЯ сотня

Федір Білокінь
СЕЛА ПОЛТАВЩИНИ ЗА ГЕНЕРАЛЬНИМ ОПИСОМ
ЛІВОБЕРЕЖНОЇ УКРАЇНИ 1765-1769 pp.
(«Сіверянський літопис» № 1 / 2003, с. 40-55).
=============================================

Часть 4/5.

Село Димидівка
==============
Це село одне з найдавніших у регіоні, що розглядається. Відомості про нього подані різноманітні і цікаві. Розташоване село від Полтави за 25, а від Решетилівки за 7 верст, біля р. Говтви. Володів Цим "по грамотам государя императора данным в 1710 г. марта 12 дня и 1717 г. ноября 30 дня" все той же СВ. Кочубей.
На орних землях, що. належали власникові, поблизу села висівалося "ржи 35 четвертей, пшеницы 16 четвертей, ячменя 18 четвертей, овса 15 четвертей 7 четвериков, 7 четвертей гречихи, конопли 6 четвертей, проса 3 четверти, льну 1 четверть".

Водяних млинів на р. Говтві було чотири, але працювали вони тільки у весняну повінь. Винокурень діяло п'ять.
Вигін для худоби сягав двох верст у довжину і стільки ж у ширину. Ловили рибу у річці головним чином "для господского обихода". На луках накошували трави на 30 стогів сіна, в кожнім по 20 возів. Трави росли добрі. Був лісок розміром до 500 сажнів по периметру.
Кінний завод: жеребців старих - 14, кобилиць старих - 36, молодих жеребців - 23.
У селі було споруджено два господарські дерев'яні будинки. Один з них, новий, стояв порожнім, а в старому мешкав козак з Решетилівки, старшина Андрій Решетило з дружиною і чотирма дітьми. Одержував він від власника за службу 15 крб. та харчі. У цьому ж будинку мав помешкання і писар Мартин Дяченків, родом з містечка Сорочинець, козак. Мав дружину і дітей. Служив за 10 крб., "платье его собственное, а пища господская". Там жили і два наймити - Павло Куйдак та Василь Перцовенко. Кожен з них одержував по 4 крб. на рік, якусь одежину та харчі. Худоби при дворі тримали дві пари волів та 20 голів свиней.

На подвір'ї шинку хазяйнували двоє рідних братів Михайло та Олексій Голоменки. Обидва були одружені, мали дітей. Молодший з них, Олексій, крім городу, біля садиби мав у власності невелику частину орного поля в урочищі Великий Міст, що знаходиться від села Димидівки за півтори версти. Там висівався 1 четверик конопель. Поряд з полем йому належали два клапті лісу - 64 та 97 сажнів навкруги.
У селі стояли 54 хати, де жило 64 родини. У 7 хатах мешкало по дві родини, які не були родичами. Крім цього, у 18 хатах проживали вкупі з батьками сини або зяті з дружинами та дітьми. Всього у тих селянських хатах проживало:
чоловічої статі:
--------------------------
дітей – 96
дорослих – 97
похилого віку (непрацездатних) – 6

жіночої статі:
--------------------
дітей – 88
дорослих – 102
похилого віку (непрацездатних) – 6

У приватній власності, крім присадибних ділянок, вони мали орної землі 77 десятин, вигін для громадської худоби довжиною 500 і шириною 100 сажнів, кілька лісових байраків в різних місцях та сіножатей, на яких ставили 8 стогів і 380 копиць сіна. Господарств, що мали угіддя у власності поза межами села, було більш як 20. Одним з таких господарств володів шинкар, про якого вже згадувалося. Далі - Гнат Голоменко, який мав дещицю орної землі біля урочища Великого Мосту, де висівалося 2 четверика конопель. Федір Терещенко мав сіножать в урочищі Ковальчику, що знаходиться від села Димидівка за дві версти, на ній накошували 50 копиць сіна. Удова Настя Півторацька там само мала лісочок мірою довкола 203 сажні та сіножать на 40 копиць. Трохим Мачула мав частину поля в урочищі Рядових Могил, на якому сіяли жита 5 четвертей, пшениці - 1 четверть 6 четвериків, ячменю - 1 четверть, вівса - 2 четверті, проса - 2 четверті. Микита Єрченко мав плодовий сад в урочищі Ковальчику розміром 39 сажнів у периметрі та ще 3 лісочки, кожен з яких відповідно мав 111, 67 і 97 сажнів довкола, крім того, - сіножать біля Титаренкового хутора на 60 копиць сіна. Олексій Єрченко у тому ж Ковальчику мав смужку поля під жито в одну четверть і там же під ліском сіножать на 80 копиць. Данило Мохонь[?] мав сіножать в Долині Бериндіній[?] від села за дві версти на 40 копиць. Дем'ян Зачипиленко мав частину лісу біля Гергелевого Рогу, від с. Димидівки за 15 верст. Данило Корженко - те ж саме і в тій же місцевості. Вдова Катерина Дзюбиха спільно з братами Лук'яном, Грицьком та Романом Дзюбенками володіла полем за дві версти від Димидівки, на котрім сіяли жита 3 четверті, пшениці 2 четверті 4 четверика, ячменю 2 четверті 4 четверика, вівса 1 четверть, проса 2 четверика, коноплі 1 четверть. Грицько Дзюбенко, крім згаданого, володів полем, яке належало тільки йому одному, де сіяв жита 1 четверть, пшениці 2 четверика, ячменю 2 четверика, вівса 3 четверика та проса 1 четверик. Роман Дзюбенко володів окремо в тім же Ковальчику ліском розміром 82 сажні довкола та сіножаттю в долині [Ю]рчиній на 40 копиць сіна. Вдова Тетяна Осадча з синами мали чималеньке поле, де сіяли жита 6 четвертей, пшениці 4 четверті, ячменю 2 четверті, вівса 2 четверті, проса 2 четверика, крім того вони мали лісок за с. Федорками обміром довкола 300 сажнів, сіножать біля Ткаченкового хутора на 4 стоги в кожнім по 4 вози сіна. Карп Плюта мав лісок біля Литвиненкового хутора обміром 300 сажнів та сіножать на 30 копиць сіна. Гарасим Руденко мав власний хутір на Шостаковім[?] полі, де стояла хата, в якій жив його наймит Іван 18-ти років. Свого прізвища останній не знав, бо зостався змалечку круглим сиротою. Жив і працював за 3 крб. на рік на хазяйських харчах.

При тім хуторі на орному полі висівалося жита 2 четверті, пшениці 1 четверть, ячменю 4 четверика, гречки 4 четверика, вівса 2 четверика, гороху 1 четверик, проса 1 четверик, конопель 2 четверика. Там же був вигін для худоби довжиною 500 і шириною 100 сажнів, сіножать на 4 стоги в кожнім по 10 возів сіна та лісок у Ковальчику обміром 251 сажень. Семен Моцаренко спільно з племінником Дем'яном Моцаренком та зятем Петром Бідним володів садом та полем, на якому сіяли жита 5 четвертей, пшениці 1 четверть, гречки 1 четверть, проса 2 четверика. Поруч з полем, теж "неврозделе", їм належала сіножать на 2 стоги по 10 возів та 40 копиць сіна. Три брати Шибіченки спільно володіли в урочищі Булановім лісочком обміром 200 сажнів. Дмитро Петруненко - лісом у Вільшаній, за 20 верст від Димидівки обміром 300 сажнів та ще мав сіножать поблизу села на 2 стоги в кожнім по 8 возів сіна. Семен Глобенко мав поле біля Рядових Могил, на котрім сіяв жита 1 четверть, ячменю 1 четверть 6 четвериків, вівса 1 четверть, проса 2 четверика.

Отже, значна частина димидівських селян володіла угіддями за межами свого села і таким чином була у вигідніших умовах порівняно із своїми сусідами. Крім того, 37 господарств мали городи біля своїх хат площею від 50 до 260, а один навіть 340 кв. сажнів. Слід зауважити, що 16 родин не мали навіть городів.
У селянських дворах налічувалось худоби: волів старих - 113 голів, молодих - 111, корів дійних не було, а корів ялових старих - 112, молодих - 83, овець старих - 1469, ярок - 260, кіз було 2, свиней старих - 134, підсвинків - 102, коней старих - 21, молодих - 9 голів. Селянські подвір'я були мало забудовані. На все село було всього З сараї і 1 комора. Якщо порівняти цей показник, приміром, із Потеряйками, то стане очевидним, що яловість корів перебуває у прямій залежності від кількості в господарствах сараїв для утримання худоби. Худобу в той час здебільшого-тримали у повітках або просто в загородах. У зимову пору доводилось її частенько відкопувати з-під снігу, а це аж ніяк не сприяло збільшенню її поголів'я. П'ять господарств не мали взагалі ніякої худоби.

Якщо у 1730 р. це поселення іменувалося як "сельцо", то вже у 1767 р. Димидівка мала всі атрибути села5. У селі була Троїцької церква. Настоятелем її був Михайло Горгута. Мав він досить клопоту з переписувачами, котрі вимагали від нього документальних свідчень на право володіння нерухомим майном. З майна у пан¬отця за душею дещо водилося. У його власності було 2 ниви, одна - біля урочища Довжки, де сіяли гречки один четверик, інша - біля урочища Рядових Могил, де сіяли жита 2 четверика, гречки 3 четверика, вівса 2 четверика, проса 1 четверик. Мав він 2 лісочки, перший - при тім же Довжку у 105 сажнів довкола, другий - біля р. Говтви на 167 сажнів. Там же, біля р. Говтви, йому належало дві сіножаті. На одній ставили дві скирти сіна по 20 возів у кожній, а на другій - по 30 копиць. Були й інші сіножаті лугові, теж біля р. Говтви, куплені ним не одночасно: у решетилівського козака Степана Білоконя у 1763 р. за 50 крб., у диякона Бєлицького у 1742 р. за 11 крб., у жителів супрунівських Василя Юрика та сина його Семена, у священиків Іоанна та Кирила Шостаковських у 1743 р. за 122 крб., у значкового товариша Никифора Чарниша у 1743 р. за 7 Крб. Настоятель димидівської церкви мав хутір між долинами Верхолиною і Карнаухівською, який був куплений у 1750 р. у полкового сотника Грицька Штепи за 35 крб. На хуторі був сад вишневий у 105 сажнів довкола; поле, на якому висівали жита 1 четверть, пшениці - 6 четвериків, вівса - 1 четверик, проса - 1 четверик, конопель - 1 четверик; вигін для худоби довжиною 250 і шириною 75 сажнів; сіножать на 20 возів сіна. Хазяйської худоби на хуторі тримали: волів старих- 3 пари, молодих - 2 пари, корів - 8 голів, овець - 79, коней - 4, свиней - 5 голів. На хуторі стояла одна хата, в якій жив Михайло Микитенко з дружиною і п'ятьма дітьми. Старший син був одружений, але жив у батька. Родина Микитенка мала і свою власну худобу: волів дві пари, корів - 4, овець - 33, одного коня.

У самій Димидівці отець Михайло мав дім на "издревле поповском месте", збудований ним "по дозволению". При цьому домі мали помешкання: наймит Грицько Соболь (13 років), решетилівського козака син, який отримував 1 крб. 50 коп. на рік, одежину та харчі; наймичка, вдова Настя (20 років), дочка димидівського жителя Гната Голоменка, яка отримувала 3 крб. на рік, одяг і харчі.
У того ж настоятеля церкви був "жилой для приезду двор" у самій Решетилівці, куплений 1734 р. у козачки Євдокії Грицихи, та "торговое место" довжиною 2, а шириною 1,5 сажень, куплене 1738 р. у вдови Настасії Михайловської. У дворі була хата й комора. В хаті мешкали дві вдовиці - Гафія Сокурка та Федоська Браженкова з трьома дітьми.
Решта димидівських селян мала прізвища: Брату[с]ь, Басараб, Гусаченко, Гужуль, 3[у]бенко, Іщенко, Карпушенко, Криниця, Ляшенко, Легенченко, Мірнепко, Омеляненко, Онищенко, Полторацький, Погрібняченко, Педенко, Пономарь, Потапенко, Павленченко, Рябко, Рученко, Славченко, Синиченко, Скидань, Слюсаренко, Тесленко, Фененко, Шкурупій, Шкурупієнко, Штаненко, Шпурка, Чередник, Щербина, [Ю]рченко, Яременко.

Середній вік батька родини був 42 роки. Таких, що народилися у цьому селі і вважали себе його корінними жителями, налічувалося 29 чоловік. З них з Решетилівки прибуло семеро, 17 перебралися сюди свого часу з інших сіл Полтавського полку, найбільше - із села Федорик - 10 осіб, решта - по одному з навколишніх сіл. 8 чоловік мігрувало з інших полків Лівобережжя; двоє, "польской нации", прийшли з Правобережжя. Це були Іван Ш[и]біченко з с Лип'янок та Левко Педенко із с Великої Кам'янки. Крім мешканців господарського дому козаком вважав себе тільки Трохим Мачула. Козацькими синами назвали себе семеро. Троє жителів села не були спроможні повідомити ні звідки вони прийшли, ні якого були роду, бо зостались змалечку сиротами. Отже, можемо з упевненістю сказати, що склад мешканців Димидівки був більш-менш сталим в порівнянні з іншими селами.
Жіноцтво у шлюбі було молодшим від своїх суджених на 3-6 років. Дітей на сім'ю припадало троє. Найбільш уживані власні імена були майже такими ж, як і в інших селах, крім того, згадуються і такі: Назар, Лаврін, Кирило, Гаврило, Омелько, Костя, Арсен, Тихін, Харитон, Лук'ян, Роман, Тарас, Артем, Антон, Марко тощо. Серед жіночих хотілося б відзначити імена: Химка, Одарка, Зіновія, Наталка, Євгенія, Меланка, Векла, Домна та інші.
У 6 господарствах села використовувалася праця наймитів. Чотири з них були хлопцями віком 11-15 років та двоє дорослих - 60-річний дід та парубок 19 років, який опановував тонкощі мірошницького ремесла. Із димидівських жителів наймитували два сини вдови Ганни Величко: Яків 10 років служив у якогось грека у Полтаві та [К]алина, 7 років, працював у свого дядька.
Виховувалися в селі три сироти-племінниці, взяті родичами "на пропитание", у віці 7, 9 і 11 років.
В одній з родин Демидівки серед дітей було два Івани, а в іншій - два Гриці. Було 8 господарств, де хазяйнували вдови.

Село сплачувало податку на уряд 51 крб. 68 коп. на рік. Один з мешканців села сплачував податку 1 крб.54 коп., 10 - по 1 крб. 42 коп., 8 - по 1 крб. 2 коп., 12 - по 92 коп., 1 - по 72 коп., 5 - по 52 коп. на рік; шинковий двір платив по 1 крб. 40 коп.; решта, у тому числі й мешканці дому Кочубея, - нічого не платили. . -
Ткацьким ремеслом заробляли собі 5 осіб, кравцювали у селі троє, а шевцювали двоє. Столяр, Андрій Травуцький, на все село був один. Останній городу не мав, худоби - теж, податку не платив зовсім.
-----------------------------------------------------------------

У меня прапрабабушка Варвара Игнатьевна из рода Решетиловых из Евпатории. Ее отец становой пристав, титулярный советник Игнатий Фомич Решетилов (А/К 1853 г.)
Сиваш В. Г. в своей "Сивашская одиссея.— Екатеринбург: Уральский центр ПР и рекламы «Марат», 2005.— 592 с." приводит кое-какие факты о с. Решетиловке и Решетиловской слободе.
Глава I. истоки, ТАРАСОВКА.
Основана Тарасовка в 1790 году переселенцами из Полтавской губернии, из села Решетиловка, которое существует по сей день.
А вот сама Решетиловка полтавская с 1703 года именовалась «слобода Решетиловка». Название это, скорее всего, проистекает из сохранившейся в документах фразы — «земли в Короченном уезде решением коллегии определены короченским казакам Онисиму Решетилову со товарищи».
Кто по документам был Онисим Решетилов и его товарищи, выяснить не удалось. По мнению решетиловского краеведа В. Г. Гунько, О. Решетилов — это запорожский казак Онисько Решетило, который вместе с сыном жил в Решетиловке и был членом делегации Запорожского Коша на приеме у Екатерины II. Но О. Решетилов получал землю в 1703 году при Петре I, a делегация случилась 70 лет спустя. Более весома вторая версия. По мнению сотрудников Полтавского госархива, предполагаемым основателем местечка Решетиловка был пластун Решетило, который в начале XVII столетия при коронном гетмане Станиславе Конецпольском в этом месте имел пчельник (Г. Рубан. Краткая летопись Малой России, 1777 год). Получается, что Решетиловка полтавская появилась на свет около 1600 года, а казаки-пластуны существовали задолго до появления Кубанского казачьего войска.
По другим данным, село основали государственные крестьяне, которые в 1790 году прибыли из сел Решетиловка и Тарасовка Полтавской губернии*. Этот факт нашел документальное подтверждение в сохранившихся частично метриках Свято-Троицкой церкви, где некоторые петропавловские крестьяне даже в 1879 году имели статус «государственные». А это уже существенное дополнение хотя бы потому, что село Решетиловское есть в соседнем, Гуляйпольском районе. Значит, полтавские решетилов-цы раздвоились, их было много, и обосновались они в двух местах, расположенных неподалеку друг от друга.
Далее автор пишет, что в Тарасовке жили выходцы из Решетиловской сотни.

для A Wojucki
Для справки: Решетиловка полтавская образована в 1638 году. Даю вам эту цифру, как исходную. Это время когда земли Украины входили в состав Речи Посполитой. Чтобы вы еще лучше ориентировались во времени поясняю, что это за 11 лет до Зборовского договора и за 16 лет до Переяслава.
Вы пишите, что название Решетиловка проистекает из сохранившейся в документах фразы — «земли в Короченном уезде решением коллегии определены короченским казакам Онисиму Решетилову со товарищи».
Для информации: контроль за деятельностью украинских властей с 1663 г. осуществлял Малороссийский приказ, в 1722 г. превращенный в Малороссийскую коллегию, надзиравшую за судебными и административными органами (гетманом, генеральным судьей и войсковой Канцелярией). Т.е. события о которых Вы написали происходили после 1722 года. Но Решетиловка уже была. В компутах Полтавского полка 1649 и 1718 годов есть только один человек, который носил фамилию Решетиловский (Иван), но он был в разряде людей купеческих, торговых и мещан Полтавы.
Кроме того, если Ваш Онисим Решетило образовал Решетиловку (1638), а потом был в составе делигации Коша Запорожского к Екатерине (она взошла на престол в 1762 году), то позвольте узнать - сколько ему было лет? По моему не менее 154.
Кроме того не забывайте и о 1703 году. Власть на Украине была в руках гетмана, а Малороссийский приказ контролировал действия, но не вмешивался. Это потом, после 1709 года, начались проблемы власти на Украине.
Далее, Вы написали интересную фразу: "По мнению сотрудников Полтавского госархива, предполагаемым основателем местечка Решетиловка был пластун Решетило". Назовите пожалуйста фамилию этого сотрудника и Вы от него получите четкий ответ о той глупости, которую Вы написали. На сколько мне известно, то козаки делились (согласно компута 1718 года) на конных, тяглых и пеших. Если с конными и пешими все понятно, то тяглые, получили свое название от наличия у них в хозяйстве волов. Пластуны, на сколько я знаю, были пешими и появились в 1842 году, как пласту́нские команды при пеших и конных частях черноморского войска. Козаки пешие были самой обездоленной частью козачества на Украине, но чтобы в составе Речи Посполитой при коронном гетмане Станиславе Конецпольском были пластуны это крепко загнули.
А фраза: "вместе с сыном жил в Решетиловке и был членом делегации Запорожского Коша". Вы хоть на карту видели, где находятся земли Войска Запорожского (низового) и Решетиловка (Гетьманщина).
У меня сложилось мнение, что у Вас смешались "в кучу кони, люди". Разберитесь сперва в своей родне. Разложите все по датам и событиям (а для этого необходимо почитать историю Украины и не на уровне российского учебника, а исходя из источников Польских, Украинских, Турецких) и только тогда попытайтесь нас удивить своей родословной.
Спросите, почему я это Вам написал, ответ прост. У меня с Решетиловкой связана материнская линия козачьего рода Непий-Пиво. И я не дам никому возможности молоть необоснованый бред о местах проживания моих предков.

Привет, A Wojucki. На всплеск эмоций прошу не обижаться. Здесь мы ничего не делим, а тем более ты прав, что хотим разобраться в себе и о месте в истории нашей родни. Ты написал о книге "Сивашская одиссея". Откровенно говоря, жить в Екатеринбурге (на Урале) и беспардонно писать о том, что никогда не видел в глаза (ну например о Гондурасе), конечно можно и многие поверят, что это правда. На форуме очень много людей, которые в глаза видели оригиналы документов той поры, способные правильно анализировать и сопоставить события, а не писать нелепости типа "Одиссеи". Отдельно напишу личное сообщение. Картинка для ознакомления. Извини за качество.

Убейсобака у нас майор в решетиловской милиции есть.