Херсонская область

novadnieks

Никто ничего не секретит, простот нужно уметь искать...
УДК 314.7 : [325.1 : 940] (477) Пронь Т.М.
До історії
міграційних процесів на Півдні України
Південь України дивовижний регіон, який пережив багато історичних подій. Де в чому його можна порівняти з американським "Диким Заходом", тільки з іншою, не зовсім правильною назвою "Дике поле". Але якщо американців приваблювали пошуки золота, то тисячі поколінь людей різних рас, вірувань, говорячи сучасною мовою - людей різних національностей приваблювали сюди земля, вода, величезні простори. Саме тут багато з них знаходили те, за чим вирушали в далеку мандрівку. Протягом декількох тисячоліть вони обживали і облагороджували цю землю. Цим пояснюється сучасна поліетнічність Південного регіону України, заселення якого продовжується й сьогодні.
Процес освоєння території півдня України з найдавніших часів фактично був процесом багаторазових міграцій ззовні, але ніколи не приводили до повної зміни населення. Тому Південний регіон України є здавна неподільною територією України. Дослідник - краєзнавець з Миколаєва О.А.Добровольський справедливо зазначає: "... щоб народ існував та всебічно розвивався, він повинен мати власну землю... Земля - єднальна ланка між епохами і етносами" [1].
Як гнані вітром хвилі піднімаються на гребінь у залежності від сили вітру, так переселялися сюди цілі народи, підбурювані різними обставинами. Так склалося
історично, що цей прекрасний куточок землі і моря, не маючи, природного захисту, надзвичайно приваблював інші войовничі народи. За таких умов важко було сподіватися на стале, осіле життя. Однак автохтонні процеси тут завжди мали місце, незважаючи на те, що іноді й носили обмежений характер.
З середини XVIII ст. у переселенців з'являється можливість закріпитися та постійно проживати на цій землі. Плани Російської імперії, пов'язані з виходом до берегів Чорного моря, її сила та міць поклали край спустошливим турецько-татарським набігам, прискорили процес заселення краю. З новою силою піднімається міграційний рух, починається цілеспрямоване етнічне переміщування, що призвело до зміни геополітичної ситуації в Північному Причорномор'ї, сприяло розвиткові етнічних процесів. Міграційні процеси на півдні України завжди були хвильоподібними, перемінними та безперервними. Така міграційна поведінка населення стала з часом характерною рисою українського та російського народів. Викликалося це явище багатьма причинами - природними, історичними, культурними та політичними.
На думку дослідника, за період з середини XVIII ст. до кінця XX століття міграційний рух на півдні України пройшов щонайменше сім етапів. Перший, найбільш тривалий етап охоплював час з середини ХVIII до початку ХХ ст., другий - 1900-1914 рр., третій - 19141920 рр., четвертий - 1920-1939 рр., п'ятий - 1939-1944 рр., шостий - 1944-1991 рр., сьомий розпочався з 1991 р. Та найбільш масовими були два основні етапи: з середини XVIII ст.- до початку ХХ ст., - перший етап, 20-30-ті роки XX ст., - четвертий етап.
Перший міграційний етап, починаючи з часу російської колонізації, добре досліджений і висвітлений в історичній літературі. З дореволюційних історико- краєзнавчих досліджень регіону найбільшу цінність становлять праці А.О.Скальковського, Д.І.Багалія, Д.І.Яворницького, Г.М.Ге, Н.Д.Полонської-Василенко. Поряд із загальноісторичними проблемами вищезгадані автори порушували питання переміщення населення, що сприяли етнічним процесам на Півдні України.
Серед дослідників радянської доби слід назвати роботи В.М.Кабузана "Заселение Новороссии (Екатеринославской и Херсонской губерний) в ХVIII - первой половине ХІХ века (1719-1858)" (М., 1976), В.Н.Дружиніної "Южная Украина в период кризиса феодализма (1825-1856 гг.)" (М., 1981), "Современные этнические процессы в СССР" // Под ред. Ю.В.Бромлея (М., 1977), "Культурно-бытовые процессы на юге Украины" // Под. ред. Ю.В.Иванова (М., 1979), 26-томне видання "Історії міст і сіл Української РСР", збірник наукових доповідей Міжнародної науково-методичної конференції "Заселення Півдня України: проблеми національного та культурного розвитку (Херсон, 1997).
Останнім часом з'явилося чимало матеріалів, присвячених історії та культурі національних меншин "Єврейське населення Півдня України: історія та сучасність": Тези до наукової конф. 27-28 жовтня 1994 р. - Запоріжжя, 1995; "Болгарське населення Півдня України: дослідження і документи. - Вип. 1. - Запоріжжя, 1993 та ін.
Міграційний рух 20-30-х років на півдні України майже не вивчався і не має достатнього висвітлення в науковій літературі. Архівні джерела дають змогу постежити цей процес, доповнивши історичну картину життя на південноукраїнських землях міжвоєнного періоду в загальноісторичному контексті історії України, Росії як складових цивілізацій світу.
Враховуючи цю обставину, зупинимося детальніше на масовому переселенському рухові 20-30-х років на півдні України, головним чином в рамках Миколаївщини. Наведені далі висновки є фактично першою спробою попереднього узагальнення фактів з цієї тематики.
Прийнятий 5 лютого 1920 року Всеукрревкомом УСРР "Закон про землю" започаткував новий етап міграційного руху на півдні України.
Чутки про надання 2-3 десятин землі на одного члена сім'ї у південних губерніях України дійшли до Сибіру, Далекого Сходу [2]. У тяжких умовах загальної розрухи, продовольчих труднощів, піддаючись великому господарському ризику на нових місцях, стихійно піднімається небачена за своєю масовістю хвиля переселення на Україну селян-зворотників [3] (так називали вихідців з України) з Далекого Сходу, Сибіру, Туркестану, Казахстану, а також селян перенаселених центральних губерній України і Росії. Голод, викликаний неврожаями попередніх років, спричинених засухами, пожежами, сараною, падіжем худоби, браком інвентаря, насіння та можливість повернення в рідні місця стали основною причиною переселенського руху
[4].
На початку травня 1920 p. на Миколаївщині були помічені перші поодинокі переселенці, що направлялися в Катеринославську губернію. 21 червня 1921 p. почався масовий стихійний рух переселенців-зворотників. Гужовим транспортом на Україну рухалося 20 тисяч чоловік з Оренбурзької, Уфимської, Самаркандської та Саратовської областей [5].
Стихійно розпочата міграція населення, тогочасна етнополітична ситуація в Росії та Україні, змусила радянський уряд продемонструвати протилежність своєї політики великодержавній імперській політиці Росії дозволити розпочати переселенський рух. Всі спроби заборонити, стримати цей процес не мали успіху. Уряд спробував легалізувати його, надати йому організованого характеру " як допомогу в потребах братньої республіки" [6]. 23 лютого 1921 року при Hаpкомземі РРФСР було створено Надзвичайну переселенську комісію, щоб врегулювати переселенський pух [7]. 27 травня 1921 року були створені губернські та повітові переселенські комісії. До їх роботи, в разі необхідності і зацікавленості, залучалися представники губернських органів праці, продовольства, статбкфо, охорони здоров'я, промисловості і раднаpгоспу [8].
З цього часу переселенський рух став більш організованим. Місцеві землевпорядні комісії від імені заінтересованих селян направляли у місця переселення своїх представників, так званих ходоків, які на місцях конкретизували заявки своїх общин, одержували свідоцтва на пеpеселення [9]. Переселенські комісії надавали всіляку допомогу ходокам. Часто переселенці особисто приїжджали знайомитися з місцями нового поселення, не маючи певного плану поїздки.
Землевпорядні комісії з'ясували кількість вільної (після наділення місцевих селян) землі. Решта склала колонізаційний фонд у розмірі 1761179 десятин степової смуги України. З цієї кількості на частку Одеської губернії припадало 1015937 десятин, або 58,6 %, а на Миколаївщину із колонізаційного фонду Одещини (після нового адміністративного поділу) - 107921 або 10,2 %. Колонізаційний фонд призначався для внутрішнього розселення (існувало багато перенаселених селищ) і складав 92000 десятин та зовнішнього переселення - 1669179 десятин [10]. У Миколаївській губернії у 1921 p. було вільного земельного фонду 122400 десятин, в Одеській - 179040 десятин [11].

Таким чином, Одеська губернія разом з Миколаївською в колонізаційному резервному фонді займали перше місце серед інших степових губерній України і вважалися ударними для вселення на землях "Вільного земельного фонду" [12].
Запасні фонди призначалися для переселенців із центральних губерній Росії, України та Сибіру. В першу чергу наділяли землею вихідців з України, а також тих, хто ліквідував своє господарство.
Кінець 1920 - початок 1921 років ознаменувався небаченою кількістю переселенців. Переселялися одинаками, сім'ями, цілими сільськогосподарськими об'єднаннями та трудовими артілями. Наприклад, Холмська трудова землеробська артіль, яка прибула із Західної України, налічувала 128 сімей чисельністю 714 осіб (мешканці сіл Камка, Олешня, Сядрино та м. Холма) [13]. У 1921 p. у Миколаївську губернію заселилось 8 артілей, чисельністю 1946 осіб [14]. Географія переселенського руху 20-х років на Півдні України обширна. Документи земельних відділів виконкомів Державного архіву Миколаївської області (ф. Р-54, оп. 1, rap. 68 - rnp. 130, ф. Р-103, оп. 1, rnp. 151) свідчать, що на територію Миколаївської губернії прибули переселенці більш як з 20 губерній: Могилівської, Харківської, Донецької, Кременчуцької, Київської, Чернігівської, Орловської, Тульської, Рязанської, Челябінської, Уфимської, Самарської, Туpгайської, Актюбінської, Кустанайської, Акмолінської, Симбірської, Поволжя тощо. Ha 1 жовтня 1921 p. в Миколаївську губернію прибуло 20 тисяч переселенців з Оренбурзької області, 10 тисяч селян-звоpотників - з Уфимської, Самарської та Саратовської губерній, ще 12
тисяч переселенців - з інших губерній, де був голод [15].
Серед них були просто " біженці голоду", що прибули тимчасово на харчування, були й так звані "сімейні мішочники", які прийшли за продуктами, були серед них і біженці, що поверталися додому транзитом, і, звичайно, ті, що прийшли за землею, сподіваючись оселитися назавжди [16]. Очевидно, що у масовому переселенському русі чітко проявилися стаціонарна та маятникова міграції.
У березні 1921 р. з певних міркувань і можливостей держава спробувала заборонити переселення зворотників як з Сибіру так і до Сибіру. Але переселенський pyx, набравши великих розмірів, ще довгий час продовжувався за інерцією.
Переселенці користувалися різними пільгами. Їм надавалися довгострокові та короткотермінові позики у розмірі не більше 50 тис. крб., грошове підкріплення в сумі до 10000 тис. крб., право безкоштовного проїзду залізничним та водним транспортом до місця поселення, вони звільнялися на рік від натурального і грошового податків та від оподаткування терміном на п' ять років з наступним підвищеним сплачуванням податку. Переселенцям надавали відстрочку у виконанні військової повинності на три роки, безкоштовно виділяли ліс для будівництва [17].
Очікуючи наділення землею, переселенці наймалися на державні та громадські польові роботи, працювали чорноробами, фабричними працівниками, прислугою, шевцями, займалися різними промислами [18].
Всі колфонди Миколаївщини становили безлісий степ, вкритий травами, прорізаний балками. На схилах розташовувалися селища переселенців. Основна проблема освоєння цих земель полягала у віддаленості орних земель від селищ, безводді, відсутності зрошення, неякісній питній воді. Щоб уникнути далекоземелля (характерне явище для Миколаївщини - орна земля знаходилася на відстані 15-20 кілометрів від селища), нові поселення планувалися невеликими - по 60-100 дворів з орною землею на відстані не більше 6 кілометрів. Переселенці у 1923 р. утворили 102 поселення. У 1927 р. у Миколаївській окрузі було вже 144 поселення [19]. Переважно їх селили по глухих кутках округу, зокрема на території Очаківського, Новобузького, Полтавського (Баштанського) районів. В основному розміщували у південних районах, бо північна частина Миколаївщини була перенаселена [20].
Переселенцям важко було пристосуватися до інших кліматичних умов, інших методів господарювання. Лихо посушливих років, постійна загроза посухи призвели до того, що переселенці впали духом.
Урожай 1921 р. не дав змоги ліквідувати велику заборгованість. Страшний голод охопив майже всю губернію. З кожним днем (до 1923 року включно) голод зростав все більше і більше.
У липні 1922 р. "біженці голоду" та переселенці- зворотники почали подавати прохання про повернення на попередні місця проживання [21]. Так, не встигнувши закінчитися, починається процес зворотньої міграції.
Наприклад, із 17 поселень Очаківського району, заснованих переважно вихідцями з Київської та Чернігівської губерній, 75 % повернулися назад [22].
Врожай 1922 р. лише на деякий час спинив процес зворотньої міграції. Наслідки голоду були настільки великі, що стримати цей процес було неможливо [23]. Несприятливі для сільського господарства умови 19231925 років, значний приплив мігрантів, нездатність держави задовольнити їх потреби та закріпити на місцях почали призводити до соціальної та міжетнічної напруги. Справа в тому, що на Миколаївщині, як це не парадоксально було на перший погляд, залишалася велика кількість безземельних селян - 1570 господарств (1926 р.), чисельністю 7500 осіб [24]. Безземельники утворилися за рахунок демобілізованих червоноармійців, зворотників з Сибіру, жителів міст, що переселилися в село, " голодобіженців", які поселилися після проведення землеустрою, тому землі для них не вистачило. Норма наділення землі на сім'ю (15 десятин) не виконувалася, іноді вона складала тільки половину від норми 7,5 десятини. Агрономічною наукою було встановлено мінімальну прожиткову норму для Миколаївщини - 7,5 десятин [25]. В таких умовах ведення господарства було неможливим. Ситуація ускладнювалася тим, що багато переселенців, які одержали свідоцтво на переселення, не з'явилися на місця, а тільки орендували землю місцевим селянам [26].
Керівництво Миколаївського окружного земельного відділу поставило перед центром питання про припинення переселення, в зв'язку з наростанням кризи, аграрного перенаселення. У 1926 р. починається опитування населення стосовно переїзду до Сибіру. Бажаючих не було. Та, незважаючи на це, уряд продовжує політику двосторонньої міграції. У 1925-1926 рр. планувалося переселити на землі Миколаївської губернії 4832 особи [27], було збільшено кредитування з 14000 руб. (1924-1925 рр.) до 340700 руб. у 1927 р. [28]. Тільки у 1927 р. переселення на південь України фактично було припинено в зв'язку з закінченням робіт по землевпорядкуванню.
На наш погляд, міграційні процеси на півдні України в 20-х роках мали свою особливість. Це був стрибкоподібний рух з частими напливами та спадами міграції населення, яка була спровокованою та вимушеною. Таблиця руху ділянок колфонду Миколаївської округи свідчить, з якими труднощами здійснювалося переселення в окрузі та як змінювався склад переселенців [29].
Стан переселення пояснювався не тільки природними умовами і недородами 1923-1925 років, а суперечливою двосторонньою демографічною політикою радянського уряду. З одного боку - спроби дозаселити губернії півдня України, з іншого - переселити населення в інші місцевості.
У 1928 р. 5-річний план переселення Миколаївського округу передбачав переселення за межі округу на Первомайщину 453 дворів українців і 375 дворів євреїв [30].
У 1928 p. на Далекий Схід та Урал виїхали мешканці 130 дворів, у 1929 p. на Далекий Схід, у Поволжя, Оренбурзький, Павлодарський, Троїцький, Самарський, Актюбінський, Омський, Кустанайський округи та на Урал - ще 142 українські сім'ї. Уряд використовував різні засоби впливу на населення: примусові - у вигляді постанов, розпоряджень; добpовільно-пpимусові або напівпpимусові - переселення з посиланням на обов'язок члена КПРС та ВЛКСМ; добровільні - широка роз' яснювальна робота, апеляція до почуттів радянського патріотизму та наголос на соціалістичному інтернаціоналізмі.
Цим пояснюється незначне збільшення населення Миколаївщини, незважаючи на масовий переселенський p^. Для порівняння наведемо таблицю перепису 1920,1923 pp., а також даних статбюpо Миколаєва за 1924-1927 pp. [31].
Як бачимо, населення Миколаївської округи за 19291927 рр.
зросло всього на 57326 чол. За попередніми підрахунками автора, у 1920-1925 рр. до Миколаївської губернії прибуло понад 65 тис. мігрантів. Слід взяти до уваги також природний приріст населення та наслідки голоду 1921-1923 рр.
На зменшенні чисельності населення краю позначилося політичне життя України того часу. На території Миколаївщини політичні процеси почалися у 1920 р. Вони продовжувалися й у 1921-1925 рр. Особливо жахливих розмірів знищення населення набуло з початком політичних процесів проти інтелігенції у 1928-1930 рр., процесом "ліквідації куркульства як класу" у 1929-1932 рр. Тільки на Миколаївщині репресовано кілька тисяч селян. "Розкуркулення" на Півдні України набуло особливого масштабу. Страхітливі наслідки голодомору 1932-1933 рр., терор проти власного народу 1937-1938 рр. ("німецька", "латиська" операції), боротьба з церковно- сектантськими контрреволюційними кадрами, з "ворогами народу" у всіх галузях [32]) також катастрофічно зменшили чисельність не тільки Миколаївщини, а й населення Півдня України в цілому. Звичайно, з об'єктивних причин поки що, на жаль, точно неможливо встановити втрати населення від голоду та репресій, проте зрозуміло одне: ці процеси дуже вплинули як на демографічну ситуацію, так і на етнічний склад населення.
У 1940 р. було прийнято додатковий план переселення з Миколаївської області. Було заплановано переселити в Алтайський край та Омську область 500 господарств з Баштанського, Новобузького, Пpивольнянського і Казанківського районів [33].
Таке, на наш погляд, підступне переселення, відтік представників українського етносу з Півдня України порушувало природний приріст укpаїнського населення у цьому регіоні, призводило до відриву людей від основного етнічного ядра, перешкоджало завершенню формування української етнонації.
Таким чином, аналіз міграційних процесів півдня України 20-30-х років, проведений на основі переписів, даних статбюpо і максимальної кількості архівних джерел, дає можливість: по перше, глибше вивчити особливості проведення національної політики в даному регіоні; по-друге, пояснити причини малозаселеності Південного регіону України, одночасно розглядаючи їх як міф, реальність і регіональну особливість. Якщо 11- вікова історія краю не змогла змінити його сучасного демографічного стану, то, можливо, відповіла на питання, чи потрібно густо заселяти хліборобський край, основне багатство якого є родючі "шоколадні чорноземи?" [34]; по-третє усвідомити, що міграційні процеси на півдні України безперечно впливали на етнічні процеси. "Російський фактор" активно формував демографічну ситуацію в регіоні. Перемішування населення робило сприятливим до асиміляції співвідношення етнічних фуп та сприяло розвитку нового типу етнічної самосвідомості.
Література.
Добpовольський О. А. Слово про слово власне // Бузький rapA. - 1996. - С. 16.
Державний архів Миколаївської області (далі - ДАМО), ф. Р- 54, оп. 1, rap. 68, аpк. 10; ф. Р-103, оп. 1, rap. 154, с. 42; ™p. 157, аpк. 77.
Ibid., аpк. 89.
Ibid., аpк. 13, 15, 17, 108.
Ibid., ф. Р-54, оп. 1, rap. 130, аpк 9.
Ibid., аpк. 12.
Ibid., rap. 68, аpк. 58.
Idid., аpк. 107.
Idid., аpк. 13; ф. Р-103, оп. 1, rap. 151, аpк. 1.
Коpенев И.А. Экономический очерк Николаевщины. - Николаев, 1927. - С. 7.
ДАМО, ф. Р-54, оп. 1, rap. 151, аpк. 61.
Ibid., rap. 68, аpк. 89; ™p. 130, аpк. 22.
Ibid., rap. 68, аpк. 54.
Ibid., rap. 130, аpк. 33.
Ibid., аpк. 14, 18.
Ibid., rap. 68, аpк. 127.
Ibid., аpк. 58; rap. 130, аpк. 9; ф. Р-161, оп. 2, rap. 9, аpк. 540.
Ibid., ф. Р-54, оп. 1, rap. 68, аpк.17, 18; rap. 130, аpк. 11.
Ibid., ф. Р-161, оп. 1, rap. 1020, аpк. 218; оп. 2, спр. 9, арк. 597; Звіт Миколаївського окружного виконавчого комітету X з'їздові рад Миколаївщини. - Миколаїв. - 1929. - С. 25.
ДАМО, ф. Р-54, оп. 1, rap. 68, аpк. 13, 17, 68, 70, 73; rap. 76, аpк. 48; ф. Р-546, оп. 1, сщз. 130, аpк. 17, 33.
Ibid., ф. Р-54, оп. 1, rap. 130, аpк 1.
Ibid., ф. Р-161, оп. 2, rap. 9, аpк. 543.
Ibid., ф. Р-54, оп. 1, rap. 318, аpк. 21; Шитюк М.
Голодомори ХХ ст. - К., 1997. - С. 6.
ДАМО, ф. Р-985, оп. 1, сщз. 30, аpк. 142.
Коpенев И. А. Вказ. праця. - C. 9, 10.
Ibid. - C. 8.
ДАМО, ф. Р-161, оп. 1, сщз. 978, аpк. 126.
Ibid., оп. 2, rap. 9, аpк. 540.
Звіт Миколаївського окружного виконавчого комітету X з'їздові pад Миколаївщини. - Миколаїв, 1929. - С. 19.
ДАМО, ф. Р-2066, оп. 1, rap. 91, аpк. 1.
Коренев И. А. Вказ. праця. - С. 1; Вся Николаевщина. Справочная книга, 1928 год. - Николаев, 1928. - С. 128.
Шитюк М.М. З власним народом війна. - К., 1995. - С. 7, 9, 12, 13; Шкварець В.П., Мельник М.Ф. Миколаївщина: погляд крізь століття. - Миколаїв, 1994. - С. 212.
ДАМО, ф. Р-1992, оп. 1, rap. 83, аpк. 54.
Вся Николаевщина. - Николаев, 1928. - С. 62.

З ІСТОРІЇ ПЕРЕСЕЛЕННЯ В ХЕРСОНСЬКУ ОБЛАСТЬ ПРОТЯГОМ 1944-1952 PP.
Історія заселення Херсонщини, початок якої сягає кінця ХУІІІ ст., мала своє продовження у пізніші часи, але документи щодо масового переселення людей у радянський період відомі широкому загалу значно менше, ніж ті, що розповідають про освоєння Нижньодніпровських степів першопоселенцями.
Як відомо, за угодою від 9 вересня 1944 р. між польським Тимчасовим комітетом національного визволення та урядом УРСР восени того ж року було розпочато переселення етнічних українців з території так званого Закерзоння, куди входили Підляшшя, Холмщина, Посяння і Лемківщина і на якій мешкало до 800 тисяч українців, до південно-східної України. Розпочавшись досить повільно,За проханням Головного уповноваженого уряду УРСР у справах евакуації з вересня 1945 р. до вирішення цих питань долучились три польські дивізії.
Офіційною мотивацією цієї депортації на схід була необхідність забезпечення робочою силою територій, що в роки війни найбільше постраждали в економічному відношенні і понесли найвідчутніші демографічні втрати.Пізніше радянське керівництво вирішило реалізувати масштабний проект по вирощуванню бавовни у південноукраїнському регіоні, що вимагало великих людських ресурсів. Тому з 1949 року із областей, які були визначені для розселення переселенців, у тому числі новоствореної Херсонської області, до західних і деяких північних областей вирушили посланці з партійними дорученнями агітувати населення тамтешніх сіл до переїзду на нові землі. Формально «велике переселення народів» мало добровільний характер. Переселенцям обіцяли всіляку підтримку і гарні перспективи, але реальність була далекою від сподівань. Як завжди в умовах тоталітарного режиму, кампанія супроводжувалась різноманітними негараздами, на «добровольців» складались плани та рознарядки, яких мали суворо дотримуватись виконавці, замість гостинних новобудов новопоселенців розселяли по будинках місцевих мешканців, клімат був для них незвичним и несприятливим, колгоспне господарювання викликало у людей, що звикли хазяйнувати самостійно, справжній шок, навіть релігійні уподобання і життєвий устрій степовиків були відмінними. Це змушувало переселенців масово повертатись на батьківщину або шукати собі роботу по містах
чи в інших регіонах.
У держархіві області відклались документи про діяльність відділу переселення, який діяв у 1944-1952 роках у складі облвиконкому. Це була спеціалізована окрема установа, яка займалась організованим масовим переселенням людей, як в область, так і за її межі. Відомості про діяльність цієї установи розпорошені по різних архівних фондах різних установ, організацій, але переважна більшість документів зберігається в фондах Херсонський обласний комітет КПУ (ф.П-46)* та Виконавчий комітет Херсонської обласної ради народних депутатів (ф. Р - 1979).
Добірка документів присвячена найбільш масштабним переселенням на Херсонщину, здійсненим протягом 1944-1952 pp.; документи подані мовою оригіналу, зі збереженням стилістичних особливостей текстів.

ПОСТАНОВА ХЕРСОНСЬКОГО ОБЛВИКОНКОМУ І БЮРО ОБКОМУ КП(б)У ПРО РОЗСЕЛЕННЯ УКРАЇНСЬКОГО НАСЕЛЕННЯ, ЕВАКУЙОВАННОГО З ПОЛЬЩІ
11 грудня 1944 р.
В соответствии с постановлением СНК УССР и ЦК КП/б/У от 17.11-1944 года о плане расселения украинского населения, переселяемого из Польши, - Исполком Облсовета депутатов трудящихся и Бюро Обкома КП/б/У
ПОСТАНОВЛЯЮТ:
1. Утвердить дополнительный план на декабрь месяц 1944 г. и январь 1945 года расселения по районам 6350 семейств украинского населения, эвакуированных из Польши /приложение№1/.
2. Обязать председателей райисполкомов и первых секретарей КП/б/У в двух дневный срок довести до колхозов план расселения украинского населения из Польши и обеспечить:
а/ своевременный лрием на станциях и перевозку в колхозы проживающих в порядке эвакуации на территории Польши украинского населения,
б/ предоставить каждой эвакуированной семье, имеющиеся свободные в колхозах вполне подготовленные помещения для жилья, а при отсутствии отдельных помещений, временно расселить эвакуированные семьи в домах колхозников.
в/ оказать всемерную помощь эвакуированным в хозяйственном их устройстве в колхозах, а также в скорейшей приемке их в члены колхоза и предоставлении им приусадебных участков в соответствии с уставом сельхозартелей.
Руководство расселением эвакуированного украинского населения из Польши в районах, возложить лично на председателей исполкомов райсоветов депутатов трудящихся,-Председатель Исполкома Секретарь Херсонского
Херсонского Облсовета Обкома КП/б/У
депутатов трудящихся
/Ф.ПАСЕНЧЕНКО/ /А.ФЕДОРОВ/
Там само, оп.1, спр.277, арк.6. Машинопис. Копія.

№4
3 ПОСТАНОВИ ХЕРСОНСЬКОГО ОБЛВИКОНКОМУ І БЮРО ОБКОМУ КП(б)У ПРО ОБЛАШТУВАННЯ УКРАЇНСЬКОГО НАСЕЛЕННЯ, ЕВАКУЙОВАННОГО З ПОЛЬЩІ
21 вересня 1945 р.
.. .Обязать исполкомы райсоветов и РК КП(б)У:
а/ принять решительные меры к прекращению самовольных переездов переселенческих хозяйств в другие области и районы, а самовольно выехавшие хозяйства должны быть возвращены на прежнее место жительства.
б/ провести решительную борьбу с враждебными и кулацкими элементами, разоблачая их антисоветские действия среди широких масс переселенцев... Председатель исполкома Херсонского облсовета
депутатов трудящихся Ф.Пасенченко
Секретарь Херсонского обкома КП(б)У А.Федоров
Там само, оп.1, спр.277, арк.32 і зв. Машинопис. Копія.

№6
АКТ ОБСТЕЖЕННЯ СІМ'Ї ПЕРЕСЕЛЕНЦЯ
2 вересня 1946p.
Обследования семьи переселенки 1946 г. сентября 2-го дня в присутствии председателя Б.Александровского с/с Кравченко, представителя Б.Александровского райисполкома Мельченко и главы семьи переселенки.
Жеребец Екатерина Васильевна, проживающая Б.Александровский с/с не трудоспособная, нигде не работает. Проживает в своей дочерью Садовой по уплотнению, имеет приусадебный участок 0,15 га. За оставленное имущество перерасчет не произведен. Детей не имеет. Обувью и одеждой не обеспечена, а так же и домашними обиходами. По хозяйственному устройству нечего не сделано, необходима жилплощадь, одежда, обувь. Из домашнего обихода (стол, кровать, стул и т.д.). Денежной помощи не получала. За оставленны посевы в Польше получила рожь 200 кг. в чем составили настоящий акт
Подпись главы семьи /підпис/ Садовая
Уполномоченный райсовета /підпис/ Председатель с/с /підпис/
Там само, on. 2, спр. 212, арк. 50. Рукопис. Оригінал.