Лирика: бояре Чурило з Горая и Клеця

ЯН ДЛУГОШ

ИСТОРИЯ ПОЛЬШИ

ГОД ГОСПОДЕНЬ 1410

ПЕРЕЧИСЛЕНИЕ ОТРЯДОВ, ЗНАМЕН И ГЕРБОВ ЗЕМЕЛЬ КОРОЛЕВСТВА И МУЖЕЙ, КОТОРЫЕ УЧАСТВОВАЛИ В ПРУССКОЙ ВОЙНЕ.

Между тем как польский король Владислав упорно продолжал слушать богослужение и возносить молитвы, 67 все королевское войско, построенное по отрядам и знаменам — польское под командованием Зиндрама из Машковиц, мечника краковского, литовское же под командованием одного великого князя литовского Александра, — подошло с поразительной быстротой и встало боевым строем напротив врага; и тогда как польское войско заняло левое крыло, литовское держало правое. Но в такой крайности всякая быстрота казалась медленной. Было известно, что польское войско имело в этой битве пятьдесят знамен, которые мы [88] называем хоругвями, составленных из известных и опытных рыцарей, кроме литовских хоругвей, числом сорок. Первой хоругвью была большая хоругвь Краковской земли, на знамени которой был белый орел, увенчанный короной, с распростертыми крыльями, на красном поле; в ней заняли ряды все виднейшие вельможи и рыцари Польши и все заслуженные и опытные воины, превосходя все прочие мощью и числом; предводителем ее был упомянутый Зиндрам из Машковиц, а знаменосцем рыцарь Марцин из Вроцимовиц из рода Полукозы; впереди, в ее первом ряду, в силу их превосходства и заслуг стояли девять 68 рыцарей, а именно: Завиша Черный из Гарбова, герба Сулима; Флориан из Корытниц, герба Елита; Домарат из Кобылян, герба Гжималя; Скарбек из Гур, герба Габданк; Павел Злодзей из Бискупиц, герба Несобя; Ян Варшовский, герба Наленч; Станислав из Харбиновиц, герба Сулима; Якса из Тарговиска, герба Лис. Вторая хоругвь — Гонча, на знамени которой были два желтых 69 креста на лазурном поле; ее вел Енджей из Брохоциц, рыцарь герба Озория, а впереди ее стояли пять рыцарей, а именно: Ян Сумик из Набжоз, герба..., 70 который шестнадцать лет служил у турецкого султана в должности паши, Бартош и Ярослав из Пломикова, герба Помян; Добеслав Оквия, герба Венява, и чех Зигмунт Пиква. Третья хоругвь — дворцовых чинов, 71 имела на знамени воина в доспехах, сидящего на белом коне и потрясающего мечом в руке, на красном поле; ее вели Енджей Цолек из Желехова, герба Цолек, 72 и Ян из Спрова, герба Одровонж; в первом ее ряду были следующие рыцари: Мщуй из Скшинна, герба Лебедь; Александр Горайский, герба Корчак; Миколай Повала из Тачова, герба Повалов; Сасин из Выхуча, также герба Повалов. Четвертая — святого Георгия, имевшая на знамени белый крест на красном поле; под ним были все наемные чехи и моравы, а предводителями были чехи Сокол и Збиславек, знаменосцем же был чех Ян Сарновский, так как король Владислав хотел оказать честь чешскому народу. Пятая хоругвь — земли Познанской; на ее знамени был белый орел без короны на красном поле. Шестая — земли Сандомежской, которая имела на одной половине знамени три серые полосы или черты на красном поле, а на другой — семь звезд на лазурном поле.

https://ru.wikipedia.org/wiki/...%B8%D0%B9)

Ян Амор Младший Тарновский (1420/1430 — 5 июня/5 октября 1500) — польский государственный и военный деятель, каштелян сондецкий (1461) и войницкий (1463), воевода сандомирский (1479) и краковский (1479—1491), каштелян краковский (1491—1500).
Представитель польского магнатского рода Тарновских герба «Лелива». Один из пяти сыновей Яна Тарновского (ум. 1433) и Эльжбеты из Штернберга.

Учился в Краковском академии, где получил классическое гуманистическое образование. В его владения входило 4 города, 3 замка и 23 села.

Занимал должности: каштелян сондецкий (с 1461), каштелян войницкий (с 1463), воевода сандомирский (1479) и краковский (1479—1491), каштелян краковский (1491—1500).

Скончался в 1500 году, был похоронен в кафедральном соборе Рождества Пресвятой Богородицы в Тарнуве.

Семья и дети[править | править вики-текст]

1-я жена — Зигмунда из Горая, дочь Прокопа из Горая из Щебжешина. В первом браке было два сына и три дочери:
Ян Амор Тарновский Старший (ум. 1514), дворянин королевский (1474), стольник коронный (1494), каштелян бечский (1497), воевода русский (1501—1507) и сандомирский (1507—1514)
Ян Александр Тарновский (ум. 1497), дворянин королевский (1496)
Эльжбета Тарновская (ум. 1530/1531), муж — воевода любельский и сандомирский Добеслав Курожвецкий (ум. 1496)
София Регина Тарновская
Катаржина Тарновская, жена воеводы белзского и русского Станислава Кмиты Собенского (ум. 1511).

2-я жена — Барбара из Рожнова герба «Сулима» (ок. 1447—1517), внучка Завиши Черного и вдова первого воеводы белзского Станислава Тенчинского (ум. 1497). Дети от второго брака:
Ян Амор Тарновский (1488—1561), дворянин королевский (1502), каштелян войницкий (1522), воевода русский (1527—1535), гетман великий коронный (1527—1559), воевода краковский (1535—1536), каштелян краковский (1536—1561), староста сандомирский, сандецкий, жидачевский и городельский
София Регина Тарновская, жена бургграфа краковского Станислава Щенсного Лигензы.

Источники[править | править вики-текст]
«Tarnów. Wielki Przewodnik» Praca zbiorowa pod red. Stanisława Potępy, 2008
Bartosz Marciniak, Aleksander Strojny; «Tarnów. Perła renesansu», 2007

http://zbruc.eu/node/28667

Дмитро Дядько: генеалогічний етюд

Ігор МИЦЬКО


Відтворити генеалогічне дерево Дмитра Дядька допомагають матеріали відомого боярського роду Бибельських [5], чиє закорінення на історичній Перемищині підтверджують збережені архівні джерела. Найвідоміший у роді — боярин Ходко — згаданий у документах 1353–1393 років [6].

На окупованій 1349 року Галичині до панівної верхівки з числа місцевих мешканців спершу належали Іван Лой [7] та його син Ходко [8]; сини боярина Івана з Княгинич, серед яких найвище становище посідали Дмитро з Горая (діяв на польських землях), Бенько з Жабокрук [9], Іван з Горая (Her Ywan von Gorow, «Иванъ Клецкий») [10], відомий свого часу в Європі лицар, учасник походів у Литву [11]. До слова, на мою думку, Іван тотожний з Чурилом Бродівським



Важливе значення для дослідників має кирилична копія незбереженого синодика Городищенського монастиря поблизу Нового Міста Библа. Пам’ятка починається записом 1330-х років [24]: «Грамота Кн̃sѧ Быбелского Прокопїина Кудонїєва Сн̃а. Въспомѧни Ги̃ Кн̃sѧ Кудина, Глѣба, Марїи, Татїаны, Фрола, Єлены, Ирины, Єvфимїи, Аврама, Іакова, Анны, Настасїи, Марїи, Василисы, Єлены, Стефана, Єvстафїa, Агафїи, Єvгєнїи, Анны, Матөєѧ, Лва (Даниловича, † близько 1301 року), Юрїa (Львовича, † 24.ІV.1308), Андрєa (Юрійовича, † 1323 року, перед травнем) Сщ̃ено Мїтрополита Петра (Ратенського, † 1326 року)...». Далі до пом’яника внесено понад триста імен Бибельських та родів, споріднених із ними по кужелі. Слова «Кн̃sѧ Быбелского» — вставка укладача збірки, всі інші записи оригінальні.

Зважаючи на традиційну єрархію таких записів, можна стверджувати, що бабою Прокопія була донька волинського князя Андрія Юрійовича, який помер 1323 року. Прокопій записав князів не як своїх сюзеренів, оскільки зігнорував Лева Юрійовича, володаря Галичини і, зокрема, Перемищини [25].

Як слушно зауважив Олег Мазур, Болеслав-Юрій Тройденович серед своїх попередників на галицько-волинському престолі також не назвав князя Лева Юрійовича [26]. Така обставина не тільки доводить спорідненість Дядька з князем Андрієм Юрійовичом, а й може вказувати на те, що брати були від різних матерів.єм давнього українського епосу, пам’ять про якого збереглася в російських билинах про Чурила.

Час виникнення найдавнішого запису в синодику та його автентичність підтверджує грамота князя Болеслава-Юрія 1334 року. В документі поряд з Дмитром Дядьком згаданий і Васько Кудинович [27]. Отже, галицький боярин з рідкісним іменем Кудин [28] жив наприкінці ХІІІ — на початку ХІV століття.


Втім, Юзеф Яблоновський поряд із вигаданими навів і дані з оригінальних джерел: «Бібулюс князь, один з його нащадків. Н[евідома за іменем його дружина] руська княгиня, маєтності і князівство якої біля гір Карпат і права на які князь Лев підтвердив близько 1300 року». Сином вказаного подружжя був «Князь Дмитро в Библі, як засвідчує привілей короля Болеслава І 1320 року». Отже, ще у ХVІІІ ст. рід зберігав документи про спорідненість з якоюсь княгинею. Можливо, саме завдяки княгині предок Бибельських отримав володіння від князя Лева.



Наведені матеріали засвідчують спорідненість Дмитра Дядька з Романовичами: правдоподібно, його батько (Кудин?) пошлюбив доньку (сестру?) Андрія Юрійовича.

https://uk.wikipedia.org/wiki/...1%96%D0%B2


Бенедикт із Жабокруків[ред. • ред. код]

Бенедикт (також Бенко, Бенько, Бенєк) з Жабокруків гербу Корчак[1] або Вчеле (пом. бл. 1410) — шляхтич руського походження, придворний, урядник Королівства Польського.

Син Ходка, який 1353 року згаданий як галицький гродський (замковий) воєвода, чи Осташка Івановичів, синів боярина Івана з Княгиничів.

Вперше згаданий в документах 1373 року як свідок грамоти князя Владислава Опольчика, виданої у Ярославі стосовно надання села Гвіздець боярину Ходку Лойовичу. В ній згаданий як «львівський воєвода» (також називають його каштеляном[2]. 9 вересня 1374 року як «Бенько з Кухар» отримав від Владислава Опольчика Жабокруки (з умовою його переїзду з родиною до Галичини)[3] та Бринці у посідання. 1375 року став перемиським старостою, 1376 — сяноцьким. 1387 року супроводжував короля Ягайла до Кракова. 1398 року згаданий як галицький та снятинський староста. У 1401 році брав участь в Радомській унії. Записаний разом з братом Дмитром з Гораю свідком грамоти Ягайла для боярства Волинської землі, виданої у Львові.

У 1376 році отримав площу на міському праві у Львові, частину села Лисиничів. Наприкінці життя був власником містечка Гірки (пол. Górki (powiat brzozowski), Сяноччина, отримав його селом, перевів на магдебурзьке право), частини Лисиничів, також Сеняви (тепер Соколівка), Ходорківців, Дев'ятників, Бертишева, можливо, Баківців, Репехова.

Фундатор костелів у Берездівцях,[4] Гумниськах[4] (зберігся до наших днів;[5] за іншими даними, фундатор парафії РКЦ[6]), церкви у Жабокруках. Після смерті брата Андрія з Кухар (†1398) залагоджував його майнові справи.

Записаний як свідок у грамоті Спитка з Мельштина, яку той видав у Новому Самборі 13 грудня 1390 року.[7]

Помер бл. 1410 року.

Дружина — Анна, нащадків не мали.

Примітки

1.Вгору ↑ Пшик Володимир. Петро — перший жидачівський воєвода та його найближча родина
2.Вгору ↑ № 58. 1373 р., грудня 15. Ярослав. — Привілей князя Владислава Опольчика Ходку Лойовичу — С. 94.
3.Вгору ↑ Żabokruki (1) // Słownik geograficzny Królestwa Polskiego i innych krajów słowiańskich. — Warszawa : Filip Sulimierski i Władysław Walewski, 1895. — T. XIV : Worowo — Żyżyn. — S. 719. (пол.)
4.↑ Перейти до: а б Пшик Володимир. Петро — перший жидачівський воєвода… — С. 7.
5.Вгору ↑ Miejscowości (пол.)
6.Вгору ↑ Humniska (1) // Słownik geograficzny Królestwa Polskiego i innych krajów słowiańskich. — Warszawa : Filip Sulimierski i Władysław Walewski, 1882. — T. III : Haag — Kępy. — S. 219. (пол.)
7.Вгору ↑ [1] — S. 2-4. (пол.), (лат.)

Джерела
Пшик Володимир. Петро — перший жидачівський воєвода та його найближча родина / Жидачів // Галицька брама. — Львів, 1999. — № 3-4 (51-52) (бер.-квіт.). — 24 с. — С. 6-7.
Brzozdowce // Słownik geograficzny Królestwa Polskiego i innych krajów słowiańskich. — Warszawa : Filip Sulimierski i Władysław Walewski, 1880. — T. I : Aa — Dereneczna. — S. 423. (пол.)
Koscioly i klasztory rzymskokatolickie dawnego wojewodstwa ruskiego. T. 11. — Krakow, 2003. — S. 45-62. (пол.)
Sperka Jerzy. Początki osadnictwa rycerstwa śląskiego na Rusi Czerwonej — S. 288—289. (пол.)

Посилання
№ 58. 1373 р., грудня 15. Ярослав. — Привілей князя Владислава Опольчика Ходку Лойовичу — С. 94—96.
Miejscowości (пол.)


Бенедикт (галицький воєвода)

Горайские из Горая и Клеця