Сибирская Полтавщина - Генеалогический форум ВГД. Тема №73665

На сайте ВГД собираются люди, увлеченные генеалогией, историей, геральдикой и т.д. Здесь вы найдете собеседников, экспертов, умелых помощников в поисках предков и родственников. Вам подскажут где искать документы о павших в боях и пропавших без вести, в какой архив обратиться при исследовании родословной своей семьи, помогут определить по старой фотографии принадлежность к воинским частям, ведомствам и чину. ВГД - поиск людей в прошлом, настоящем и будущем!

В этой теме разговор пойдет о возникновении, жизни и угасании жизни сибирской деревни Михайловка, историй ее жителей, начиная с переселения из Полтавской губернии до наших дней.
На страницах этого дневника прошу ничего не писать.
Участникам форума: просьба свои посты отражать в рабочей теме для диалогов и вопросов поиска:
https://forum.vgd.ru/1241/66999/

СИБИРСКАЯ ПОЛТАВЩИНА
Год 2015-ый, середина июля. Красноярский край Канский район некогда деревня Михайловка. Именно отсюда началось моё путешествие на родину предков. Разумеется, оно началось раньше, путем выслушивания рассказов и просмотра фотографий, но захотелось увидеть своими глазами.
Дорога превратилась из асфальтированной в гравийку, проезжаю речку Малая Уря, и вот оно: то самое место, где когда-то было большое село с названием Михайловка. Картина грустная. Нет даже дорожного указателя о наименовании населенного пункта, вместо него знак автобусной остановки в метрах тридцати от трассы, ферма и покосившиеся шесть старых деревянных домов. Это на фоне удивительной природы, чистого воздуха, пения птиц и вспаханного поля по ту сторону трассы.
Удивительно, но ведь история этого населенного пункта начиналась так же с шести домов. Только в далеком 1897 году от Рождества Христова.

Современная Михайловка выглядит так:

В 2010 году в регионе был большой пожар и кладбище практически выгорело полностью. Уцелели с десяток могил:

Как хутор стал большой деревней
Перенесемся в года 1890-е, за несколько тысяч верст от этого места, в Полтавскую губернию Золотоношскую волость местечко Лепляве…
Местечко Лепляво относится к древним. Об этом свидетельствуют археологические раскопки, в результате которых выявлены остатки земляных сооружений. Одно из них известно под названием «Даладаева городка». Было выявлено также 79 могил «Леплявского могильника», 150 курганов и установлено, что эти погребения на «древнем» горизонте и в ямах. В них были найдены ножи, огнива, обломки глиняной посуды, ожерелье, сережки, одну серебряную монету князя Владимира.
Недалеко от села проходили оборонительные рубежи скифского времени.
Во времена Киевской Руси село входило в систему защитных валов Переяславщины, которые обороняли Русскую землю на юго-востоке.
С 1239 г. в селе начались большие набеги монголо-татарского ига.
Есть две гипотезы относительно названия села. Одна из них происходит от фамилии владельца села Липлянского, а другая — от варианта строительства домов, которые будто лепили с глины, а следовательно от слова «лепить» и название села Лепляво.
Жители села принимали участие в освободительной войне середины XVII ст. Во времена Богдана Хмельницкого село Лепляво входило в Каневский полк, а после ликвидации гетманства в 1764 г. село отошло к Переяславскому полку.
В 1667 г. сотником в селе был Юхименко Семен. По ревизии 1764 года в селе проживало 775 человек
В 1884 году жители Малороссии отправились покорять Сибирь, в том числе из Полтавской губернии. Лепляво не было исключением

Местечко Лепляво в 18 веке годах относилось к Леплявкой сотне Переяславского полку:
Список сотенной старшины

ЛЕПЛЯВСЬКА СОТНЯ
=======================

СОТНИКИ:
----------------------
Юхимович Семен (?-1667-1672.06.-?),
Петкало Іван (?-1672.04.-? у Дорошенка),
Гладкий Гнат Матвійович (?-1673.02.-1675),
Гусяченко Іван (?-1676.02.-?),
Лавренко Матвій (?-1679.01.-?),
Черкаський Іван (?-1682.12.-1689-?),
Лавренко Матвій (?-1690.05.-?),
Нерод Іван (?-1691.01.-1696.24.10.-?),
Рядно Іван (1696.10., нак.),
Семенович Іван (раніше 1703),
Черкаський Іван (?-1696-1709-?),
Суховієнко Василь (1706.08., нак.),
Буковський (1706.16.09., нак.),
Данилович Олефір (1707, нак.),
Печеніков Тиміш (1718, нак.),
Тонкошкур Григорій (?-1721.08.-?),
Степан (?-1723.05.-?),
Яременко Михайло (?-1723. 10.-?),
Киржа Іван (?-1725-1730-?),
Зубченко Григорій (1729, нак.),
Лазаревич Василь (?-1732.09.-1752),
Лисак Іван (1731, нак.),
Князенко Захарій (1734, 1735, нак.),
Давиденко Кузьма (1734, 1736, нак.),
Гирман Матвій (1740, нак.),
Костенко Герасим (1729, 1740, нак.),
Левицький Іван Мо'йсейович (1752.07.-1769),
Левицький Іван Іванович (1769-1772),
Левицький Микола Іванович (1772.04.-1779),
Левицький Василь Іванович (1779-1782).

ОТАМАНИ:
---------------------
Ващенко Грицько (1692),
Рядно Іван (1696),
Козинець Карпо (?-1697.05.-?),
Данилович Олефір (1707-1709),
Просейко Іван (1720-1724),
Курдесенко Роман (1725),
Павлович Денис (1725-1726),
Костенко Герасим (7-1729),
Давиденко Кузьма (1730),
Лисак Іван (1731),
Кривошея Яків (1732),
Радко Роман (1734),
Яременко Андрій (1734-1735),
Радко Роман (1736),
Хамаза Василь (1737-1738),
Боровик Роман (1739-1740),
Василь (1740),
Костенко Герасим (1741-1742),
Костенко Михайло Герасимович (?-1743-?),
Серик Іван (?-1744-?),
Костенко Михайло Герасимович (?-1746-?),
Яременко Андрій (1747-1749),
Серик Іван (?-1750-?),
Комендант Роман (1753),
Князенко Петро (1753-1763),
Штриха Остап (1764-1774).

ПИСАРІ:
----------------
Левицький Василь (?-1707-?),
Андрійович Федір (1725),
Сологуб Іван (1726),
Зубченко Максим Тимофійович (1729-1733),
Соболевський Кирило (1734-1735),
Білявський Іван (1736),
Зубченко Ничипір Тимофійович (1736-1738),
Миколайович Василь (1738),
Кантаторський Клим (1739-1746),
Михайлович Іван (1747-1753),
Федорович Сидір (1754),
Гриневський Павло (1755-1759),
Даценко Іван (1761),
Онисимович Максим (1766.1.07.-1780),
Рубан Прокіп (1780-1782).

ОСАВУЛИ:
---------------------
Халява Тишко (?-1720-?),
Кеша Яків (?-1732-?),
Насипайко Фесько (?-1736-?),
Герасименко Михайло (?-1737-1739-?),
Жук Максим (1741-1754),
Слюсаренко Панко (1755-1767),
Йосип (1774-1775),
Ус Юхим (1780-1781).

ХОРУНЖІ:
-----------------------
Кривошея Яків (1726-?),
Зубченко Ничипір Тимофійович (?-1732-1733),
Кривошея Яків (?-1734-1743),
Давиденко Андрій (1743-1755.16.02.-?),
Гирман Сава (1762-1763),
Жук Андрій (1767-1768),
Пелех Іван (1774-1780),
Могилевський Григорій (1780-1782).
===============================

Кривошея В. Українська козацька старшина. Ч 1. Реєстр урядників гетьманської адміністрації. – Вид. 2-ге, доповнене, уточнене і виправлене. – К.: Стилос, 2005. – С. 150-151.

1732 году февраля 11 дня выдение сотне Леплявской козаков которие на верность Ея Императорскому величеству были в присяги а именно

Василий Лазаревич сотник
Атаман городовий Гарасим Костенко
Хоружий сотенний Яков Кривошия
Писар Сидор Феодоров
Гаврило Черкащенко
Фома Савенко
Тимуш Прудко
Илия Шинкаренко
Василь Колесниченко
Антон Прошаченко
Павло Жученко
Кирило Полюлях
Михайло Яременко
Антон Литвиненко
Матвей Гирманенко
Роман Гирманенко
Данило Гирманенко
Семен Галущенко
Тимуш Курдеча
Тимуш Кривець
Михайло Лисоха
Павло Охременко
Матвей Комендант
Иван Стасенко
Семен Комендант
Андрей Москаленко
Андрей Шептуненко
Кондрат Дорошенко
Кирило Челядин
Хведор Бутош
Пархом Таращук
Павло Кравець
Юско Паляниця
Елифер Степащенко
Марко Кравець
Харко Баландюк
Иван Перевертаило
Кузма Давиденко
Пилип Давиденко
Дмитро Бецекало
Тимош Козинець
Денис Павленко
Иван Митченко
Гарасим Черкасин
Матвей Кисляк
Михайло Птуха
Роман Боровиченко
Сидор Гусак
Остап Кужеленко
Максим Кужеленко
Иван Лисак
Иван Саско
Евфим Сащенко
Павло Крят
Василь Кузуб
Савка Кузуб
Клим Сурж
Иван Куча
Демко Старун
Денис Степашенко
Максим Булащенко
Роман Клименко
Филип Клименко
Иван Бовшик
Грицко Онушко
Васил Хамаза
Иван Тимченко
Семен Живиця
Васил Тимченко
Васил Кисляченко
Ничипор Хорошун
Васил Несин
Иван Супрун
Иван Блишка
Грицко Шереметенко
Кость Княженко
Кость Шабпало
Иван Голубчик
Петро Кравець
Андрей Кравець
Петро Кривий
Захарко Князенко
Пархом Прошатенко
Тимуш Захарченко
Федор Радченко
Демко Петренко
Грицко Хмеленко
Федор Теребко
Роман Семененко
Хведор Нестеренко
Фома Буряковский
Степан Ус
Михайло Чорномаз
Исай Бовшик
Феско Кривошия
Мартин Сакун
Прокоп Дерева
Васил Сиволап
Мартин Мезин
Овсей Мищенко
Семен Кириченко
Кость Мищенко
Данило Стрилец
Иван Марченко
Феско Насипайло
Иван Просейко
Ярема Михайленко
Ничипор Мищенко
Кондрат Кривошия
Иван Бараненко
Конон Харченко
Андрей Бабиченко
Микита Серий
Федор Павленко
Кость Полешко
Иля Деревенко
Иван Гибайло
Ничипор Андрейченко
Иван Мардика
Андрей Кожухар
Иван Игнатенко
Мойсей Храпач
Микита Румина
Яков Пугач
Кузма Мулявник
Федор Кузуб
Иван Незамай
Опанас Демешко
Грицко Полешко
Роман Михняк
Софрон Бойченко
Иван Сагадачний
Иван Родняк
Юско Череван
Антон Олейник
Яков Рибалка
Иляш Яценко
Хвеско Красувский
Роман Снежко
Юско Елисеенко
Зенец Кобець
Кондрат Михняк
Васил Бубрей
Игнат Дичка
Васил Марченко
Лукян Царенко
Козма Заблодский
Фома Довженко
Павло Гайда
Иван Гриценко
Данило Куценко
Семен Мазепа
Семен Заец
Иван Вовк
Максим Бондар
Тишко Крисенко
Максим Гулаченко
Остап Ролко
Федор Котенко
Кирило Савченко
Юско Червяк
Артем Жугло
Данило Кулик
Опанас Щербак
Тимош Просейко
Кирик Тереня
Вакула Вислочченко
Сидор Зядлий
Илия Зядлий
Алексей Лои
Пилип Костенко
Данило Шаргородский
Васил Пуинал
Михайло Протасишин зят
Степан Сисула
Иван Тарасенко
Роман Лучовий
Улас Таранушенко
Павло Тереня
Данило Лагута
Андрей Греза
Омелко Замишляка
Стецко Минченко
Леско Кожухар
Иван Наганик

1732 году февраля 11 дня посполитие ратушние мещане которие на верност Ея Императорскому величеству в присяги были Леплянские. А именно

Семен Илченко войт
Грицко Бурим
Иван Мариныч
Олекса Шандул
Сидор Нехайковский
Грицко Илченко
Корнней Подласий
Гордей Прихудко
Яков Ткач Хижченко
Дмитро Ткач
Федор Чиркунув зят
Игнат Рибалка
Яков Яременков
Антон Попович Фактор
Семен Солодовниченко
Савка Рибалка
Степан Резник
Андрей Постернак
Каленик Ткач
Юско Стадник
Грицко Галченко
Иван Сватко
Петро Литвин
Грицко Кошарний
Влас Илченко
Яцко Воропай
Андрей Мосеяшенко
Максим Коломийченко

В википедии Украины о местечке Леплявом сказано так:
Історія
Походження назви
Є дві гіпотези щодо походження назви села:
перша від способу будівництва хат, які наче ліпили з глини, а отже від слова «ліпити»;
друга від прізвища родини Лепленських (Липлянських), які мали маєтності в цьому селі.
Друга версія здається малоймовірною, так як, перші культурні поселення на території села, як зазначалось вище датуються, як мінімум IV—V століть, а в X столітті Ліпляве уже відігравало значну роль в охороні південних рубежів Київської Русі, а перша письмова згадка щодо відношення Лепленських до села датується лише 1578 роком в Руській метриці «Реєстри документів Коронної канцелярії для українських земель». Крім цього в той час знатні роди брали собі прізвища від населених пунктів, де вони мали маєтності, а не навпаки.
Давні часи
Поселення відноситься до давніх. Про це свідчать археологічні розкопки, в результаті яких виявлено рештки земляних споруд. Одна із них відома під назвою «Даладаєва городка». Було виявлено також 79 могил «Ліплявського могильника», 150 курганів і встановлено, що це поховання на «древньому» горизонті і в ямах. У них були знайдені ножі, кресала, уламки глиняного посуду, намисто, сережки, одну срібну монету князя Володимира з зображенням тризуба. Недалеко від села проходили оборонні рубежі скіфської доби.
Село відоме із часів Київської Русі як слов'янський городок в межах якого розташовувалися «змієві вали» — свого роду фортифікаційні споруди збудовані на межі IV—V століть. Академік Борис Рибаков відносить заснування міста-фортеці з абсолютно непрозорою, загадковою назвою Ліпляве до кінця X століття, яке з півдня прикривало підхід до Зарубинецького броду — єдиної пішої переправи на всьому протязі Дніпра.
XIII—XVII століття
За часів Київської Русі поселення належало до Переяславського князівства. З 1245 року під контролем Золотої Орди, а у 1363 року село переходить до Великого князівства Литовського у складі удільного Київського князівства, а після його ліквідації у 1471 році у складі Київського воєводства. Після Люблінської унії у 1569 у складі Речі Посполитої.
1578 року Лепленські Богуш та Іван отримали королівське підтвердження на маєтності в Київському повіті. Леплява в інвентарі 1622 року Канівського староства зазначено як село з 3 посполитами і 3 підсусідками, інші козаки, там же млин в одне коло. 1643 року скарга від Леплянського на ксьондза Єльця про 15 000 злотих і на заставу даних. Леплянський притягувався в 1646 році ксьондзом Єльцом про недотримання контракту про село Стара Леплява. 1646 року — двір у Лепляві Каспра Жабокрицького.
XVII—XVIII століття
У XVI—XVII століттях це козацьке містечко, що складалося із хуторів, розташованих серед лісів та заболоченої місцевості лівобережжя. У 1625 році, після підписання Курукувської угоди і заснування Канівського полку, село входить до нього як центр однойменної сотні. Жителі села брали участь у визвольній війні середини XVII століття. За умовами Зборівського договору 18 серпня 1649 село було центром сотні (сотник Фесько Богданенко) у складі Канівського полку Козацької держави; внаслідок Андрусівської угоди в 1667 році відійшло до Переяславського полку. Традиційно тут поселялися козацькі старшини. Так, у 1672 році тут мешкав козацький сотник переяславського полку Семен Євфименко (Юхименко), ім'я якого згадується на сторінках «Статей конотопських». Звідси веде свій початок козацький рід Лівицьких, що за родинними переказами походив від легендарного гетьмана Павла Полуботка. Відомо, що з XVIII століття тут жили відомі родини священників Левицького та Данила Юркевича. По ревізії 1764 року в селі проживало 775 осіб.
XVIII—XX століття
У січні 1782 року в зв'язку з ліквідацією Гетьманщини Катериною II село увійшло до складу Золотоніського повіту Київського намісництва з офіційним статусом позаштатного містечка. З 1796 року у складі Переяславського повіту Малоросійської губернії, а з 1802 року у складі Золотоніського повіту Полтавської губернії. В 1859 році в містечку мешкала 1 491 особа.
У революцію 1905—1907 років на селі активно діяли селянські ватажки Бондаренко Кирило Прохорович і Боровик Григорій Семенович. Сподвижником Симона Петлюри в добу Української Революції 1917—1921 років був Лівицький Андрій Миколайович — міністр закордонних справ Української Народної Республіки.
Радянський період[ред. • ред. код]
Становлення Радянської влади
На початку 1920 року, після проголошення радянської влади, першим головою сільської ради став Трохим Ількович Чаруха. Для поділу землі між біднотою було створено комітет незаможних селян на чолі з Дмитром Карациком. У середині 1920-их років у селі була збудована залізниця. У 1920-1922 роках село було у складі Кременчуцької губернії, яка була створена Декретами ВУЦВК. З 1922 Ліпляве знову у складі Полтавської губернії. 7 березня 1923 року президія ВУЦВКу прийняла постанову про новий адміністративно-територіальний поділ Полтавської губернії. Згідно з цією постановою ліквідовувався поділ губернії на повіти та волості і вводився новий — створювалися округи та райони. Таким чином Ліпляве увійшло до Гельмязівського району Золотоніського округу. 1925 року Золотоніський округ розформовано, а Гельмязівський район разом увійшов до складу Черкаського округу, який був ліквідований в 1930 році. З 1932 року село перебувало у складі Київської області. Встановлена кількість жертв під час голодомору в Україні 1932—1933 в селі разом з хутором Діброва — 338 осіб. З 1937 році село перебувало у складі Полтавської області.
Друга Світова війна
У жовтні 1941 року відступали війська Південно-Західного фронту, які проходили через село. Під час однієї із сутичок з німцями на території села (на залізниці) 26 жовтня загинув дитячий письменник А. П. Гайдар, який перебував у партизанському загоні, що діяв у лісах біля села. З жовтня 1941 по листопад 1943 років село було окуповане німецько-нацистськими загарбниками, та було включене до складу Золотоніського гебіту Київської генеральної округи Райхскомісаріату України. У роки Німецько-радянської війни загинуло 262 односельця, 81 учасник бойових дій нагороджений орденами і медалями. У братській могилі села поховано 425 осіб, з них — 6 Героїв Радянського Союзу. Серед них Х. В. Малик, А. Ю. Смоляков, Ібрагімов Тимурбек, О. О. Шалімов. На могилі встановлено пам'ятник.
Післявоєнні роки
У 1951 році колгоспи, які були створені до війни, були об'єднані в одне господарство імені Гайдара. Головою колгоспу залишився Хваток (пропрацював головою колгоспу 18 років). Колгосп мав в користуванні 4200 га сільськогосподарських угідь, в тому числі 3000 га орної землі. Основний напрям господарства був зерновий та м'ясо-молочний.
Після утворення Черкаської області 1954 року села Гельмязівського району Полтавської області (Ліпляве, Озерище, Келеберда, Сушки, Прохорівка були адміністративно підпорядковані Черкаській області. У 1963 році Гельмязівський район було ліквідовано, а вищезазначені села спершу відійшли до Драбівського району, а з 4 січня 1965 року — до Канівського району.
На початку 1960-их років у селі було проведено електричне світло. Селяни самі закопували стовпи, велику допомогу надавали старшокласники. У середині 1960-их років у селі почали будувати водогінний канал. У 1965 році було споруджено сучасне приміщення сільської ради. Наприкінці 1960-их—на початку 1970-их років багато жителів села працювали на будівництві Канівської ГЕС, в цей час почалося будівництво контори Ліплявського лісництва. Збудовано сучасні магазини, кафе, асфальтовану дорогу до Канева.
В 1972 році в селі мешкало 2 620 осіб. На той час в селі діяли лікарня на 25 ліжок, аптека, амбулаторія, середня школа, сільський клуб на 200 місць, дві бібліотеки з книжковим фондом в 12,1 тисяч примірників, філія зв'язку, ощадна каса. В 1978 році було збудовано нове приміщення середньої школи. Стара школа, що існувала ще з 1913 року, була розібрана, а ділянки землі роздані жителям села.
В местечке Леплявом была Николаевская церковь. Первозданный вид ее не сохранился, а восстановленная в наши дни она выглядит так:

Клировая книжка Полтавской епархии на 1902 год.
Полтава. Типо-Литография Л.Т.Фришберг. 1902. С.90.:

Села Леплявого Николаевская церковь, деревянная, на каменном фундаменте, с такой же колокольнею, холодная, построенная в 1899 году; Церковная сторожка; Церковная библиотека; в приход женская школа грамоты и земская народная школа; Николаевское церковное Братство, земли ружной 34 дес. 977 кв. саж., церковной 16 дес. 1093 кв.саж; жалования в год: священнику 120 рублей, псаломщикам: 1-му 53 руб., 2-му - 30 руб. Церковь от Консистории в 275 верстах.
Прихожан 2128 д.м.н. и 2133 д.ж.н.
В Приходе деревни Решетки, хутора Красный Кут, Германовский, Городище.
Священник Григорий Николаев Богданович, в сане священника - 1892 год, набедренник - 1901 г.
Псаломщики: дьякон, Иоанн Симонов Орлов - в сане 1896 г, и Диомид Евфимиев Граховский - в должности с 1881 года, стихарь - 1893г.
Церковный староста козаков Захария Тимофеев Герман.

До этого церковь имела такой вид:
Из сборника данных Сборника необходимых сведений о всех приходах Полтавской губернии и адрес-календаря духовенства той-же епархии. Полтава. Типография губернского правления. 1895.с.366. Автор Коломенский Григорий:

Местечка Липлявого, при рч Цыбли, Николаевская церк., дерев., земск. училище.Церк. денег 5300 р., земли 16 1/2 д. церк; усд. и 34 д. руги. Жалов. 120, 53 и 30 р. Жители 1861-1847 д., коз. и кр., 1 дер. Решетки, в 4х и3х и 5 вер. Родив. 80 - 83, ум. 55-66, и бр. 33. 4 лавки и 3 сукновальни.
Священник: Михаил Валент. Коломийцев,
Псаломщик: Андрей Иоан. Мо(?)сейка
Псаломщик: Диомид Евфим. Граховский

Метрические книги по селу Лепляво находящиеся на хранении в ГАЧО (Черкасская область):

Полтавська губернія
Полтавська єпархія
Миколаївська церква, с.Ліпляве Золотоніського повіту Прохорівської волості
Решітки, хут.Красний Кут, Германів, хут.Городище
Народження: 07.1839-10.1855: ф.631, оп.1, спр.1; 1877: ф.931, оп.1, спр.984; 01.-11.1886: ф.931, оп.1, спр.1030; 1892: ф.931, оп.1, спр.1030; 1894: ф.931, оп.1, спр.1150; 1895-1896: ф.931, оп.1, спр.1159; 1904: ф.931, оп.1, спр.1244
Шлюб: 1877: ф.931, оп.1, спр.984; 1892: ф.931, оп.1, спр.1030; 1894: ф.931, оп.1, спр.1150; 1895-1896: ф.931, оп.1, спр.1159; 1904: ф.931, оп.1, спр.1244
Смерть: 1877: ф.931, оп.1, спр.984; 1892: ф.931, оп.1, спр.1030; 1894: ф.931, оп.1, спр.1150; 1896: ф.931, оп.1, спр.1159; 1904: ф.931, оп.1, спр.1244

Ревизские сказки : Золотоноша (уезд), 1811-1880 ГАЧО

Ф. 402, о. 1, д. 1 Ревизские сказки 1816
Ф. 402, о. 1, д. 2 Ревизские сказки 1835
Ф. 402, о. 1, д. 3 Ревизские сказки 1850
Ф. 402, о. 1, д. 5 Ревизские сказки 1858
Ф. 402, о. 1, д. 6 Ревизские сказки 1868
Ф. 402, о. 1, д. 7 Ревизские сказки 1858
Ф. 402, о. 1, д. 8 Ревизские сказки 1858
Ф. 402, о. 1, д. 11 Ревизские сказки 1870-1880
Ф. 402, о. 1, д. 17 Ревизские сказки 1811
Ф. 402, о. 1, д. 18 Ревизские сказки 1811
Ф. 402, о. 1, д. 19 Ревизские сказки 1811
Ф. 402, о. 1, д.20 Ревизские сказки 1811 — Ревизские сказки 1816 — Ревизские сказки 1835
Ф. 402, о. 1, д. 21 Ревизские сказки 1851-1858
Ф. 402, о. 1, д. 22 Ревизские сказки 1858
Ф. 402, о. 1, д. 23 Ревизские сказки 1858
Ф. 402, о. 1, д. 25 Ревизские сказки 1858
Ф. 402, о. 2, д. 2 Ревизские сказки 1811
Ф. 402, о. 2, д. 3 Ревизские сказки 1811
Ф. 402, о. 2, д. 5 Ревизские сказки 1816
Ф. 402, о. 2, д. 6 Ревизские сказки 1816
Ф. 402, о. 2, д. 7 Ревизские сказки 1816
Ф. 402, о. 2, д. 8 Ревизские сказки 1816
Ф. 402, о. 2, д. 13 Ревизские сказки 1835
Ф. 402, о. 2, д. 14 Ревизские сказки 1835
Ф. 402, о. 2, д. 17 Ревизские сказки 1850
Ф. 402, о. 2, д. 22 Допонительные ревизские сказки 1851-1855
Ф. 402, о. 2, д. 23 Ревизские сказки 1858
Ф. 402, о. 2, д. 24 Ревизские сказки 1858
Ф. 402, о. 2, д. 26 Ревизские сказки 1858
Ф. 402, о. 2, д. 27 Ревизские сказки 1858
Ф. 402, о. 2, д. 28 Ревизские сказки 1858
Ф. 402, о. 2, д. 28 Ревизские сказки 1858
Ф. 402, о. 2, д. 29 Ревизские сказки 1858
Ф. 402, о. 2, д. 30 Ревизские сказки 1858
Ф. 402, о. 2, д. 31 Ревизские сказки 1858
Ф. 402, о. 2, д. 32 Ревизские сказки 1858
Ф. 402, о. 2, д. 33 Ревизские сказки 1864 (Разные документы)
Ф. 402, о. 2, д. 34 Ревизские сказки 1863-1864 (Разные документы)
Ф. 402, о. 2, д. 35 Допонительные ревизские сказки 1863-1868
Ф. 403, о. 133, д. 1 Ревизские сказки 1811
Ф. 403, о. 22, д. 1 Ревизские сказки 1811
Ф. 403, о. 30, д. 1 Ревизские сказки 1811
Ф. 485, о. 1, д. 3 Ревизские сказки 1816
Ф. 485, о. 1, д. 107 Ревизские сказки 1835
Ф. 485, о. 1, д. 329 Ревизские сказки 1858

Исповедальные росписи и метрические книги, находящиеся на хранении в ГАПО (Полтавская область):
Ф. 707 оп. 4, д. 131 - ИР 1822
Ф. 706 оп. 4, д. 104 - ИР 1816
Ф. 706 оп. 4, д. 339 - МК 1856
Ф. 706 оп. 4, д. 339 - МК 1838