Жи(е)тенко

На сайте ВГД собираются люди, увлеченные генеалогией, историей, геральдикой и т.д. Здесь вы найдете собеседников, экспертов, умелых помощников в поисках предков и родственников. Вам подскажут где искать документы о павших в боях и пропавших без вести, в какой архив обратиться при исследовании родословной своей семьи, помогут определить по старой фотографии принадлежность к воинским частям, ведомствам и чину. ВГД - поиск людей в прошлом, настоящем и будущем!

Начальная роспись по Житенко

I
1. Житенко Анисим Фомич 1857 г.р.
1.1 Павел Анисимович 1880 г.р.
1.2 Василий Анисимович 1887 г.р.
1.3 Михаил Анисимович 1897г.р.
1.4 Федор Анисимович 1903 г.р.
1.5 Григорий Анисимович 1904 г.р.
1.6 Мария Анисимовна 1900 г.р.

II
1.1.1 Иван Павлович 1906 г.р.
1.1.2 Яков Павлович 1910 г.р.
1.1.3 Мария Павловна 1919 г.р.
1.1.4 Дмитрий Павлович 1922 г.р.
1.1.5 Анна Павловна 1926 г.р.
1.2.1 Елена Васильевна 1913 г.р.
1.2.2 Варвара Васильевна 1916 г.р.

III
1.1.1.1 Александра Ивановна 1928 г.р.
1.1.1.2 Матрена Ивановна 1930 г.р.
1.1.1.3 Антон Иванович 1935 г.р.
1.1.1.4 Василий Иванович 1940 г.р.
1.1.1.5 Надежда Ивановна 1942 г.р.

Житенко Анисим Фомич один из прямых предков моего мужа. Первые сведения о нем и его семье нашла в анкете сельскохозяйственной переписи 1917г. в КГКУ ГААК (Барнаул). Крестьянин-переселенец из Полтавской губернии, в 1911 году поселился в пос. Петрушин Колок (Петрушинский) , позже в п.Михайловском Подсосновской волости Барнаульского уезда, был приписан к Михайловскому сельскому обществу.
Состав переселившегося семейства из анкеты:
Жетенко Анисим Фомич 1857 г.р., хозяин
Матрена 1857 г.р. его жена
Павел 1880 г.р., сын
Параскева 1882 г.р., сноха, жена Павла
Иван 1906 г.р., внук, сын Павла и Параскевы
Яков 1910 г.р., внук, сын Павла и Параскевы
Василий 1887 г.р., сын
Дарья 1888 г.р., сноха, жена Василия
Елена 1913 г.р., внучка, дочь Василия и Дарьи
Варвара 1916 г.р., внучка, дочь Василия и Дарьи
Мария 1900 г.р., дочь
Григорий 1904 г.р., сын
Указано так же двое умерших детей в 1917 году: Антон 3г. и София 8 мес.

В анкете не указаны еще сыновья Анисима Фомича
Федор Анисимович 1903г.р. - был репрессирован, сведения о нем чуть ниже
Михаил Анисимович. 1897г.р.
Я нашла случайно на сайте 1 мировой . Ниже эти сведения о нем тоже размещены

Указан так же рабочий скот и живность семейства на 1917 год:
Рабочие лошади 7
Жеребята 2
Коровы 3
Нетели 1
Телята 1
Свиньи 1
Поросята 3
Итого: 18 голов скота

Семья имела общинный надел пашни 41,6 десятины, 14 десятин покоса и 14,4 десятин для выгона скота. Сеяли они яровую пшеницу, овес, горох, лен, коноплю, рыжик(?), подсолнечник, картофель. Из сельхозинвентаря имели один однолемешный плуг, пять железных борон, одну жнейку-лобогрейку, одну конную молотилку, одну веялку и две телеги на железном ходу.

У сына Павла указана отметка "пр." в графе "Взятые по наборам и мобилизации"
Грамотных среди членов семьи нет.

Источник КГКУ ГААК Ф. 233 о.1 д. 814 (л.15-15об)

На сайте репрессированных нашла еще одного сына Анисима Фомича:

Житенко Федор Анисимович
Родился в 1903 г., Полтавская губ.; украинец; Член к-за "Путь Сталина". Проживал: Хабарский р-н, с. Михайловка.
Арестован 29 июля 1937 г.
Приговорен: тройка при УНКВД по Запсибкраю 18 сентября 1937 г., обв.: за к. р. деятельность (ст. УК не указана).
Приговор: 8 лет с последующим поражением в правах на 5 лет. Реабилитирован 11 октября 1961 г. Алтайским крайсудом дело прекращено за отсутствием состава преступления
Источник: Книга памяти Алтайского края
http://lists.memo.ru/index7.htm

Возникает вопрос: Почему в анкете с/х переписи нет Михаила и Федора?

При просмотре анкет все той же с/х переписи 1917г., нашла еще одну семью Житенко, переселившуюся годом ранее и совсем в другое село Барнаульского уезда:

Житенко Варвара Васильевна
Переселилась вместе со своим семейством в 1910 году из Полтавской губернии в с.Орлеан Златополинской волости Барнаульского уезда.
В анкете указаны:
Варвара 1962 г.р., хозяйка
Федор 1894 г.р., сын
Лорный? (неразб.) 1897 г.р., сын
Данил 1898 г.р. сын
Нина 1902 г.р., дочь
Источник КГКУ ГААК Ф. 233 о.1 д. 398 (л.89-89об)

Предполагаю, что это родственники, т.к. Орлеан находится хоть и в другом районе (Благовещенском), но все же довольно рядом с Михайловкой
Отметила примерное местонахождение Орлеана на карте
И еще одна карта, Михайловка там не указана, отметила ее примерное местонахождение

Все карты взяты здесь
http://www.etomesto.ru/map-atl...=53.341539

Поселок Михайловский Подсосновской волости Барнаульского уезда

СНМ Сибирского края 1926 год Т.1

file.php?fid=711348&key=1776501763

Село Горбы Кременчугского уезда Глобинской волости Полтавской губернии

Село Горбы находится на берегу реки Кривая Руда, выше по течению на расстоянии в 1 км расположены сёла Сидоры и Белоусовка, ниже по течению примыкает село Гриньки. На реке несколько больших запруд.

"Эти земли заселены в начале XVІІІ ст. чигирин-дибровским сотником Иваном Булюбашем. Название происходит от природных особенностей местности.
Со второй половины XIX века с. Горбы – волостной центр Кременчугского уезда Полтавской губернии.
Горбы вошли в состав Глобинского района в 28 августа 1928 года, а до этого были райцентром.
В 40-х и в начале 50-х годов 19 ст. здесь бывал у своих родственников по матери Булюбашей будущий украинский композитор М.В. Лысенко. "
http://our-travels.info/ost/Go...P-Glob.php

Історія

Горби (Кагамлик) поселений на початку XVIII ст.. Чигирин – Дібровським сотником Іваном Любашем. Вважається, що назва села походить від переселенця козака Горба.

З 1766 року село належало до Жовненської сотні. З ліквідацією полкового устрою у відповідності з Указом від 16 вересня 1781 року село горби відноситься до Градизького повіту Київського намісництва.

У 1839 році в Горбах споруджено повну жіночу однокласну школу, а у 1919 році першу бібліотеку. Село здавна поділялося на кутки: Козаківка та Михайлівка в селі відбувалося два ярмарки на вік, була земська школа.

В 1900 році утворилася Горбівська волость до якої входили села: Горби, Жуки, (малі села, де не було церкви: Вишеньки, Гриньки, Павлівка, Пелехівщина, Сидори), хутори: Копанки (Луцківка). Коломицівка, Петрашівка.

З встановленням радянської влади Горби стають центром сільради. В зв’язку з ліквідацією повітів та волостей і введенням нового адміністративно – територіального поділу було створено Горбівський район у складі Горбівської та Святилівської волостей Кременчуцького повіту. В районному центрі села Горби були на той час: лікарня, трудова школа, паровий млин двічі на тиждень відбувалися базари.

В Горбах пройшло дитинство та юність відомого поета – байкаря Л.І.Глібова. Виходець с. Білоусівка Горбівської сільської ради був відомий борець – силач Ю.І.Білоус.
Источник http://gorby.rada.org.ua/istoriya-17-33-21-23-05-2016/

"Горбы — село, центр одноименного сельсовета, расположено на левобережье старого русла Днепра, в 14 км от железнодорожной станции Глобино, в 18 км от райцентра и за 138 км от Полтавы. Население 1167 человек, дворов 433 по сельсовету -2185 человек, 763 двора. Горбовському сельсовету подчинены села: Белоусовка, Сидоры и поселок Новоселовка.
Село возникло в начале XVIII века, название происходит от природных особенностей местности.
Со второй половины XIX века Горбы — волостной центр Кременчугского уезда Полтавской губернии. Малоземелье, бедность привели к тому, что более 200 мужчин и женщин ежегодно шли в батраки к кулакам и помещикам и на дальние заработки в другие губернии. Под влиянием революционных событий в стране, выступлений крестьян соседних сел в 1906 году и в Горбах произошли беспорядки."
источник

ЧИГИРИН-ДУБРАВСКАЯ сотня

СНМ Полтавской губ 1862г. Кременчугский уезд на стр. 110, Горбы см. стр. 113

file.php?fid=711352&key=1508234741

ссылка
Информация оттуда же (см предисловие к СНМ)

file.php?fid=711355&key=1338834125

В 1904 году с. Горбы относились к одноименной волости

file.php?fid=711358&key=200698962

ГОРБЫ (укр. Горби) – село, центр Горбовского сельского совета, в который, кроме того, входят сёла Белоусовка и Сидоры.
Расположено на левобережье старого русла Днепра, в 14 км от железнодорожной станции Глобино, в 18 км от райцентра и за 138 км от Полтавы.
Население – 735 чел. (2001 г.)
Известные уроженцы
В Горбах прошло детство украинского поэта-баснописца Л. И. Глебова.
Достопримечательности
В 1964 году установлен памятник С.М. Кирову.
История
Эти земли заселены в начале XVІІІ ст. чигирин-дибровским сотником Иваном Булюбашем. Название происходит от природных особенностей местности.
Со второй половины XIX века с. Горбы – волостной центр Кременчугского уезда Полтавской губернии.
Горбы вошли в состав Глобинского района в 28 августа 1928 года, а до этого были райцентром.
В 40-х и в начале 50-х годов 19 ст. здесь бывал у своих родственников по матери Булюбашей будущий украинский композитор М.В. Лысенко.
С 12 сентября 1941 по 26 сентября 1943 село было оккупировано фашистскими захватчиками. Более 250 жителей сражались с врагом на фронтах Второй мировой войны, 161 из них пали смертью храбрых.
источник

Горбы
Область: Полтавская
Район: Глобинский
Село: Горбы
Население: 735 чел.
Почтовый индекс: 39024
Телефонный код: +380 5365
Координаты: 49°26'00″ с. ш. 33°03'34″ в. д.
Высота над уровнем моря: 100 м.
источник

Горбы — село, центр одноименного сельсовета, расположено на левобережье старого русла Днепра, в 14 км от железнодорожной станции Глобино, в 18 км от райцентра и за 138 км от Полтавы. Население 1167 человек, дворов 433 по сельсовету -2185 человек, 763 двора. Горбовському сельсовету подчинены села: Белоусовка, Сидоры и поселок Новоселовка.
Село возникло в начале XVIII века, название происходит от природных особенностей местности.
Со второй половины XIX века Горбы — волостной центр Кременчугского уезда Полтавской губернии. Малоземелье, бедность привели к тому, что более 200 мужчин и женщин ежегодно шли в батраки к кулакам и помещикам и на дальние заработки в другие губернии. Под влиянием революционных событий в стране, выступлений крестьян соседних сел в 1906 году и в Горбах произошли беспорядки.
Низком экономическому уровню села отвечал и культурный уровень его. Накануне Великой Октябрьской социалистической революции в Горбах более 75 проц. населения оставалось неграмотными, а среди женщин около 90 проц. было неграмотных.
Советская власть в селе установлена в феврале 1918 года. Ревком возглавил местный рабочий, большевик С.О. Овсиенко. Вместе с АВ. Мовчаном, И.Г. Мошенцем, М.С. Небораком и другими он стал основателем весной 1919 года партийной организации.
В следующем году создан в деревне комитет малоимущих крестьян. На коллективный путь хозяйствования крестьяне Горбов начали переходить уже с 1925 года. На конец первой пятилетка коллективизация была завершена.
С 1950 года все пять колхозов сельсовета объединились в один — им. С.М. Кирова. Ныне это многоотраслевое хозяйство. За ним закреплено около 4 тыс. га земли, в т. ч. пахотной более 3.3 тыс. га.
На полях колхоза работает мощная техника — 30 тракторов, 14 грузовых автомашин, 21 комбайн различного назначения, и много другой техники. За семилетку ежегодно собирают постоянные урожаи: по 20 — 21 центнер с га зерновых, до 27 — 30 центнеров кукурузы, по 230 — 250 центнеров сахарной свеклы. На фермах содержится более 1500 голов крупного рогатого скота, более 1600 голов свиней. На конец семилетки неделимые фонды колхоза составили более 1 млн. руб.
За послевоенные годы село фактически заново перестроилось. На конец 1965 года построено жилых домов площадью более 17 тыс. кв. метров. Сооружены помещение 2 школ, библиотеки, 2 сельмага, детские ясли, больница. Стал в строй Дом культуры на 350 мест. Посажено новый парк. Колхоз перешел на денежную оплату труда.
Коренные изменения произошли в культурной жизни села.
Большинство жителей имеют среднее или семилетнее образование. Около 100 человек специалистов с высшим и средним образованием работает в Горбах. По 3 — 4 газеты и журналы получает каждая семья. Более 60 лет существует в селе хор любителей народной песни.
С 12 сентября 1941 по 26 сентября 1943 года село было оккупировано фашистскими захватчиками. Более 250 жителей сражались с врагом на фронтах Великой Отечественной войны, 161 из них пали смертью храбрых. Сейчас в селе проживает около 100 человек награжденных орденами и медалями Советского Союза за ратные подвиги.
Труженики села свято чтят память тех, кто погиб в годы гражданской и Великой Отечественной войн. В августе 1963 года установлен памятник, на плитах которого вписаны их имена.
В 1964 году установлен памятник С.М. Кирову, имя которого носит колхоз.
источник

Следующая станция описываемого пути Глобино находится на 18й версте за Рублевкой. Станция отправляет грузов более 600 тыс. пудов; важнейший отпуск — хлеб (более 500 тыс. пуд.).
В 8 верстах к юго-востоку от станции, при речке Омельничек расположено вол. местечко Глобино, основанное в 1851 году. Здесь около 3,5 тыс. жителей, церковь, несколько лавок и 2 ярмарки. При местечке находится имение М. А. Шапошникова площадью в 1.650 десятин. В эпоху освобождения крестьян Глобино принадлежало дворянской фамилии Магденко, владевшей здесь более чем 10 тыс. дес. Севооборот в хозяйстве принят шестипольный. В имении содержатся лошади упряжного и рабочего сорта, украинские волы, рогатый скот симментальской и украинской породы и свиньи — беркширы и темворсы.
Верстах в 20—25 от станции к востоку, при речке Кринке лежит вол. село Большие Кринки, имеющее около 1.400 жителей, церковь, несколько лавок и ярмарку.

Верстах в 5 от него к северо-востоку, но уже в пределах Хоролького уезда, находится небольшое селение Петровка, при котором расположено имение и винокуренный завод Базилевского, выкуривающий спирта на 6 слишком тыс. рублей.
Верстах в 8 к юго-западу от станции при р. Кагамлыке расположено вол. село Пироги, с населением около 1,5 тыс. душ и одной ярмаркой.
К северо-западу от станции, вер. в 13, при речке Кривой Руде лежит волостное село Горбы, имеющее свыше 2 тыс. жителей, правосл. церковь, еврейский молитв. дом, несколько лавок, воскресный базар и две ярмарки.
Кременчуискии уезд, прилегающий ю.з. своего стороною к Днепру, имеет в с.с.в. своей полосе почву, принадлежащую к типу среднего суглинистого чернозема, далее в средней полосе — слабосупесчаный чернозем и наконец в прибрежной части — черноземную супесь. Леса, занимают только с небольшим 3% всего пространства, так что уезд имеет степной характер. Уезд есть один из самых густонаселенных в губернии, а именно имеет (с городами) 247 тыс. ж., по 82 жит. на кв. версту, причем население его со времени освобождения крестьян возросло более чем на 80%. Население почти исключительно малорусское; есть небольшое количество великоруссов в Кременчуге. землевладение у крестьян преобладает подворное; на общинном пользовании состоит только 10% всех крестьян. Из крестьян 32% вышли из крепостной зависимости; они получили в надел 1,4 дес. на ревизск. душу, а государственные крестьяне—по 3,1 дес. Под пашнями 67% всех земель; продовольственного хлеба (за вычетом овса и посевных семян) при сравнительно высоком плодородии почвы получается до 4,5 милл. пудов — на душу всего населения 18,5 п. и на душу одного сельского—256,8 п., (в среднем за 1896—1900 г.г.). Скотоводство и в особенности овцеводство довольно развиты. Заводская промышленность имеет значительное развитие, особенно в г. Кременчуге; заводы уезда производят товаров на 8.800.000 руб. при 2.100 рабочих. Кустарные промыслы также сравнительно развиты. Волостей в уезде 20. Крупных селений (свыше 2.000 ж.) 14. Крупных землевладельцев в уезде мало. В эпоху освобождения крестьян цензовых дворян было более 40; но из них только 2 дворянские семьи владели более чем 3.000 дес., а именно Козельские 4500 дес. и Сухотины (3.000 дес.).
источник

Село Горбы на карте Стрельбицкого

file.php?fid=711360&key=430677947

Генеральная карта Малой России, разделенной на десять полков

file.php?fid=711366&key=1544159437

Карта козацких полков и их сотенных пунктов

file.php?fid=711361&key=585891481

карта взята отсюда http://ukrainianfortress.blogspot.ru/2012/12/1890.html

карта Полтавской губернии
Карта Полтавской губернии из Атласа Российской Империи 1835г.
Весь атлас

Извлечение из описаний помещичьих имений в 100 душ и выше по Полтавской губернии 1860 год.

file.php?fid=711402&key=35973885

найдено здесь https://forum.vgd.ru/post/791/35998/p1987121.htm#pp1987121

Сведения о владельцах с. Горбы Родзянко:

# ГАВРИИЛ ВАСИЛЬЕВИЧ 1754-после 1803, в службе с 1775; надв. сов. (31 дек. 1800); Хорольский уездный предводитель дворянства (1786-1803), секунд-майор. Ж. ШРАМЧЕНКО МАРФА МИХАЙЛОВНА 1772-?
У них дети:

-- АРКАДИЙ ГАВРИИЛОВИЧ 1793-1846
-- ПОРФИРИЙ ГАВРИИЛОВИЧ 1794-?, надв. сов. (1840).
-- ГЕОРГИЙ ГАВРИИЛОВИЧ 1795-?, МАЙОР (1840).
-- МИХАИЛ ГАВРИИЛОВИЧ 20.10.1799-?, капитан. Ж. МАРИЯ СЕРГЕЕВНА N.N.
У них сын СЕРГЕЙ МИХАЙЛОВИЧ 26.12.1834-?
--ПЛАТОН ГАВРИИЛОВИЧ 24.02.1802-?, подполковник (при отставке, 1828); Хорольский уездный предводитель дворянства (1844-1846). Ж. ГЛИНКА ЕВГЕНИЯ ИВАНОВНА
У них дети:
1) МИХАИЛ ПЛАТОНОВИЧ 8.11.1832-?
2) АЛЕКСАНДР ПЛАТОНОВИЧ 18.02.1834-?
3) АНДРЕЙ ПЛАТОНОВИЧ 3.12.1839-?
4) МАРИЯ ПЛАТОНОВНА 19.11.1829-?
5) СОФИЯ ПЛАТОНОВНА 13.05.1831-?
6) АЛЕКСАНДРА ПЛАТОНОВНА 20.04.1836-?
7) НАТАЛЬЯ ПЛАТОНОВНА 6.12.1838-?

-- СОФИЯ ГАВРИИЛОВНА ?-2.1877. М. УШАКОВ ПАВЕЛ НИКОЛАЕВИЧ 1779-1853
-- ВЕРА ГАВРИИЛОВНА 1796-?
найдено здесь https://baza.vgd.ru/post/1/273...9%20?-1734
Еще ссылки
Аркадий Гаврилович Родзянко
Довольно интересная личность этот Аркадий Гаврилович. Именно он познакомл А.П. Керн с творчеством Пушкина. А ранее какое то время он был ее возлюбленным:
"в 1819 году в жизни Анны мелькнул некий мужчина — из дневника можно узнать, что она называла его «Шиповник». Потом у неё завязался роман с местным помещиком Аркадием Гавриловичем Родзянко."
источник

В более поздний период (год межевания 1873г.) землевладельцев с. Горбы и прилегающих территорий можно увидеть здесь:
РГАДА
Ф. 1354 План межевания (Горбы см. стр. 30)
http://rgada.info/opisi/1354-opis_378/0030.jpg
http://rgada.info/opisi/1354-opis_378/0031.jpg
http://rgada.info/opisi/1354-opis_378/0032.jpg

Селом Горбы владели (имели участки)

Коллежский Советник Иван Петров Безобразов
Купец 2 гильдии Алексей Иванов Трифильев
Мещанка Настасья Лаврентьева Алексашенко
Временно обязанная крестьянка Александра Арнаутова
Наследники казака Романа Игнатьева Багна
Федор Иова? Валикула
Общество крестьян собственников
Мещанин Степан Проофьев Филипас
Казак Игнат Саввин Леуцкий
Временно обязанные крестьяне д. Гринек
Жена Капитана Ольга Дмитриева Коренева
Крестьяне от казны в надел
Коллежский Секретарь Евстафий Карлов Ните
Коллежский Секретарь Евгений Бутовский
Колежский Асесор князь Владимир Кудашев
Дворянин Феофил Федоров Питленко
Казенный крестьянин Павел Филипов Мироненко
Вдова купца Анна Васильева Мистюшина
Казак Нестор Денисов Ромашок
Полковник Алексей Дмитриев Бутовский
Жена полковника Анна Васильевна Бутовская
Крестьяне собственники Никита и Трофим Ситниковы
Священник Григорий Яковлев Заболоцкий
Наследники дворянина Федора Тарасова Леуцкого
Казачка Наталья Васильева Бурбыгина?
Общество крестьян д. Гринек
Крестьянин Павел Иванов Терещенко

====
ГЛОБИНСЬКИЙ РАЙОН / Глобинский район / Hlobyno district

Історія району / История района / History of district

Глобинський район є найбільшим районом, він розташований в південній частині Полтавської області. Район межує з Кременчуцьким, Козельщинським, Решетилівським, Великобагачанським, Семенівським районами Полтавської області, Чорнобаївським, Черкаським, Чигиринським районами Черкаської області і Світловодським районом Кіровоградської області. Глобинський район було утворено 7 березня 1923 р. з чотирьох волостей — Глобинської, Кринківської, Пирогівської та Пустовойтівської. У 1923-1930 р.р. територія району входила до складу Кременчуцького округу, з лютого 1932 р. по вересень 1937 р. район входив до складу Харківської області, з 22 вересня 1937 р. і по сей день він у складі Полтавської області.
Територія Глобинщини була заселена ще з давніх часів. Тут знайдено 414 пам`яток археології, з них 354 кургани, а також пам`ятки доби неоліту, бронзи, черняхівської культури та часів Київської Русі.
Глобине з`явилося на початку XVIII ст. За переказами на місці сучасного Глобине в давнину був хутір Маленький Кагамличок на притоці Кагамлик. Першими поселенцями хутора були українські козаки, яких очолював козак Глоба. Від його прізвища і пішла назва поселення. У другій половині XVIII ст. Глобине було віддане Катериною II постачальнику провіанту для армії під час війни з Туреччиною, а, пізніше, дійсному раднику П. Руденку.
Вже у 70 р.р. XVIII ст. у Глобине існувала дерев`яна Михайлівська церква. За переписом 1781 р. село записане у Городиській сотні Миргородського полку, з ліквідацією полкового устрою віднесено до Городиського повіту Київського намісництва. З 1796 р. село входить до Кременчуцького повіту Малоросійської губернії, а в 1802 р. відноситься до Полтавської.
У 1833-1837 р.р. нова власниця села А.Руденко споруджує нову муровану Михай-лівську церкву, при якій в 1857 р. було відкрито церковнопарафіяльне училище на 40 учнів. В 1851 р. Глобине стає вже волосним містечком.
Перед 1861 р. у Глобине було 2 маєтки, що належали нащадкам А. Руденко-Магденко. На межі XIX та XX ст. маєтки належали Є. Капніст (дружині І. Капніста) та М. Шапошникову.
В 1878 р. біля Глобине було збудовано залізницю. Щорічно тут відбувалося три ярмарки на рік. У жовтні та листопаді 1905 р. в Глобине відбувалися заворушення, для придушення яких були викликані війська. У 1910-1912 р.р. у Глобине побудували цукровий завод.
продолжение здесь

====
Краткая история Глобино
Опубликовано 01.05.2014by
Краткая история Глобино

Краткая история Глобино. По преданиям на месте современного районного центра Глобино когда-то располагался небольшой хутор, который носил название Маленький Кагамлычок. Его первым владельцем стал некто казак Глоба. Как утверждают исторические источники Данило, Иван и Яков Глобы были в свое время выбраны «значковыми товарищами» из рядовых 1-й Полтавской полковой сотни. 9 декабря 1736 года Яков Глоба от полтавского полковника В.В. Кочубея (отец которого был казнен Мазепой) получил хутор Кагамлык, что на берегу речки Омельничек.

Его сын Иван займет дипломатическую должность писаря в Сечи с ежегодным жалованием в 50 рублей золотом, а за участие в русско-турецкой войне 1768-1774 годов получит из рук Екатерины Великой золотую медаль с ее изображением. В 1775 году на хуторе у Ивана Глобы будет табун в 400 лошадей, 900 единиц крупного рогатого скота, 13 тысяч овец, 100 свиней. Кроме 40 работников-казаков, состоявших на жаловании от Екатерины (!), на хуторе работало и 22 наемных гречкосея. Приведу примеры заработной платы тех времен. Вознаграждение за труд казака или наймита составляло от 2 до 5 рублей в год на хозяйских харчах. (Лошадь в то время стоила от 5-20 рублей, вол или корова 5-8 рублей, рубашка – 40 коп., сапоги – 50 коп. На содержание заключенных казна выделяла 1 копейку в день.)
продолжение здесь

Заселение Полтавской губернии
РНБ
Первая Всеобщая перепись населения Российской империи 1897 г. 33 : Полтавская губерния 1904г.
http://vivaldi.nlr.ru/bv000001383/view#page=11

file.php?fid=711375&key=442924812

Тема на форуме
Прошлое Полтавской территории и ее заселение
(Информация по запросу из книги "Прошлое Полтавской территории и ее заселение", 1914 года.)

Перепост отсюда

"А.М.Лазаревский - Исторические очерки Полтавской Лубенщины XVII-XVIII вв. / 1896,
(Приводится в сокращении, с привязкой к Чигриндубровской сотне.)

Чигриндубровская сотня занимала оба берега Сулы, при ея устьъ.
Мъстность эта въ концъ XVI в. находилась въ запустънiи, но раньше тутъ были поселенiя. Монахи Кiевскаго Пуст.-Никольскаго м-ря сохранили интересный документъ, по которому дворянинъ Михаилъ Павша въ1512г. завъщалъ Никольскому м-рю «селище Климятинъ, у Черкаскомъ повътъ, на Днъпръ, ниже Черкасъ» со всъми угодьями и «съ Сулскимъ входомъ, што въ Сулъ ръцъ Климятинскiе входы» и совсъмъ тъмъ, «што изъ старины къ тому Климятину тягло и прислухало» ). Въ границы Климятинскихъ земель монахи включали, по-томъ, побережье Днъпра» отъ урочища Бълобережья до озера Дубка», на пространствъ 25 верстъ, и — вверхъ по Сулъ — правый ея берегъ на протяженiи 40-ка верстъ отъ Днъпра.
На земляхъ Климятинскаго селища монахи, въ томъ же XVI-мъ въкъ успъли устроить, повидимому, одинъ только Пивскiй монастырь. Дальнъйшее заселенiе этихъ земель производилось уже помимо монаховъ, нахлынувшимъ сюда съ конца XVII-гo въка населенiемъ праваго берега Днъпра, которое заселяло эту пустыню сначала по своему произволу, а потомъ по позволенiо захватившихъ Посулье Вишневецкихъ.

Изъ Чигриндубровскихъ сотниковъ намъ извъстны: Иванъ Луненно (1672 г.), Семенъ Пашкевичъ (1690), Ярема Илляшенко (1695—1700), Иванъ Булюбашъ (1706—1737), Александръ Бутовскiй (1737—1760) и сьнъ его — Данило Бутовскiй (1760—767), наслъдовавшiй урядъ отъ своего отца. Изъ нихъ наиболъе замъчательны Иванъ Булюбашъ и Александръ Бутовскiй, правившiе сотнею болъе полувъка и захватившiе за это время — на десятки верстъ земельныхъ угодiй, которые тутъ же и заселяли слободами и хуторами. Особенно много земель захватилъ Булюбашъ, устройство слободъ и хуторовъ на которыхъ продолжалъ и сынъ его — Демьянъ. Преемникъ Булюбаша по уряду — Александръ Бутовскiй — по происхожденiю былъ «волохъ», т. е. выходецъ изъ Молдавiи.

д. Горбы, А. Коз. 13 дв., 18 дв., 21 х. Кр. сотника Бутовскаго 24 дв., 27 х., 35 с. Б. Коз. 30 дв., 79 х. Крестьян. Булюбаша 24 дворовъ 60 хут.

Хуторовъ въ сотняхъ Чигриндубровской и Жовнинской, по въдомости 1781 г., значится всъхъ — 120, а въ нихъ: 6 дв. съ 20 х. и 484 бд. х.
Отдъльно: въ Чигриндубровской сотнъ — 69 хуторовъ, въ нихъ 3 дв., 12 х. и 391 бд. х. и въ Жовнинской 41 хуторъ, въ нихъ 3 дв., 8 х. и 93 бд. х.

Кривошея В. Козацька еліта Гетьманщини. - Київ: ІПІЕНД ім. І. Ф. Кураса НАНУ, 2008. - 452 с.
Терещенко В. В. Кременчуччина - козацький край в українській історичній науці

Житенко Павел Анисимович (1880 г. - 1932г)
Жена Халявко Прасковья Леонтьевна (? - 08.03.1955г)
Их дети:
Иван Павлович (1905 - 09.01.1943)
Яков Павлович (1911 г. - ?)
Мария Павловна (1919 г. - 1998 г.)
Дмитрий Павлович (1922 г. - 1957г.)
Анна Павловна (1926 г. - 2003 г.)

Житенко Павел Анисимович

file.php?fid=711381&key=128459400

Житенко (Халявко) Прасковья Леонтьевна

file.php?fid=711382&key=550402633

В КГКУ ГААК нашла рождение Якова:
Ф.144 о.6 д.2140 МК Покровской церкви с. Новоильинки 21 округа 1911 год

1911г. о рождении
п.30 26 / 27 октября Яков Подсосновской волости пос Петрушинского крестьянин Павел Онисимов Жетенко и законная жена его Параскева Леонтьева, оба православные

воспреемник: Того же поселка крестьянин Григорий Стефанов Карченко

Несколько моих примечаний:
1. Подозреваю, что фамилия воспреемника - Карпенко. Это другой предок мужа Григорий Стефанов Карпенко.
2. В середине этого дела вшиты записи за период с января по август 1920 года включительно ( возможно кто то их ищет)
3. На основании вышеприведенной записи о рождении видно, что первое время после переселения в Сибирь Жетенко жили в пос. Петрушинском, позже перебрались в Михайловку.
====

Встретилась в МК крестьянская жена Мария Онисимова Житенко, вызывающая вопросы.

144-6-2871 МК с.Ново-Ильинка Утянской в. Покровской ц. 1915г.
п.94 декабрь 6/27 Николай поселка Михайловки крестьянка девица Евдокия Кириллова Мошенец, православная
воспреемники: Того же поселка крестьянин Иосиф Исидоров Николаенко и крестьянская жена Мария Онисимова Житенко

У Анисима Фомича Житенко была дочь Мария, но она 1900 г.р. - слишком молода для жены и почему фамилия осталась Житенко? Больше таких персон в Михайловском не было.
====

Иван, Яков и Дмитрий - участники ВОВ.

Житенко Иван Павлович
Жена Осоуленко Евдокия Андреевна (1907 г. - 30.03.1996 г.)
Их дети:
Александра Ивановна Карпенко (28.10.1928 г. - 31.10.1998 г.)
Матрена Ивановна Кооп 1930 г.р.
Антон Иванович Житенко (1935 г.- 08.11.2001 г.)
Василий Иванович Житенко 1940 г.р.
Надежда Ивановна Трещиновская 1942 г.р.

Из базы ОБД :

Фамилия Житенко
Имя Иван
Отчество Павлович
Дата рождения/Возраст __.__.1905
Место рождения Алтайский край
Дата и место призыва Хабарский РВК, Алтайский край, Хабарский р-н
Последнее место службы 214 сд
Воинское звание красноармеец
Причина выбытия умер от ран
Дата выбытия 09.01.1943
Первичное место захоронения Сталинградская обл., Городищенский р-н, Вертячевский с/с, х. Вертячий
Название источника информации ЦАМО
Номер фонда источника информации 58
Номер описи источника информации 18001
Номер дела источника информации 1092
http://www.obd-memorial.ru/html/info.htm?id=4134795

Фамилия Житенко
Имя Иван
Отчество Павлович
Последнее место службы 788 СП
Воинское звание красноармеец
Причина выбытия умер от ран
Дата выбытия 09.01.1943
Первичное место захоронения Сталинградская обл., Городищенский р-н, Вертячевский с/с, х. Вертячий
Название источника информации ЦАМО
Номер фонда источника информации 58
Номер описи источника информации 977525
Номер дела источника информации 264
http://www.obd-memorial.ru/html/info.htm?id=63094662

Фамилия ЖИТЕНКО
Имя ИВАН
Отчество ПАВЛОВИЧ
Дата рождения/Возраст __.__.1905
Дата выбытия 09.01.1943
Название источника информации Книга памяти. Алтайский край. Том 6
http://www.obd-memorial.ru/html/info.htm?id=410940458

Иван Павлович воевал в 788 СП 214 СД, был ранен во время сталинградской битвы и умер от ран. Похоронен на х.Вертячий Городищенского р-на Волгоградской области. В списке этого захоронения ранее он не значился. Указанные рядом с Житенко И.П. в донесении о потерях бойцы тоже захоронены на хут. Вертячем:
Гольцев Сергей Григорьевич
Толоконников Иван Егорович
Климов Владимир Иванович
Деркин Трофим Никонорович

Паспорт захоронения в ОБД
http://www.obd-memorial.ru/htm...amp;page=1
http://www.obd-memorial.ru/htm...amp;page=2

От имени дочери Ивана Павловича Надежды Ивановны Трещиновской я отправляла письмо в Военный Комиссариат Городищенского р-на Волгоградской области по поводу увековечивания его имени на мемориале хут. Вертячий. Имя его увековечили, но фамилия написана с ошибкой

file.php?fid=711383&key=1547967757

Все фото мемориала на хут. Вертячий можно увидеть здесь

===
9 мая 2017 нашла фото Ивана Павловича в одноклассниках

file.php?fid=711387&key=1606993984

Документы на Ивана Павловича на сайте Память народа
https://pamyat-naroda.ru/heroe...amp;page=1

====
Житенко Яков Павлович

file.php?fid=711389&key=668954846

Дата рождения __.__.1911
Место рождения Алтайский край, Хабарский р-н; Алтайский край, Хабарский р-н, Михаиловский с/с; Алтайский край, Хабарский р-н, Михайловский с/с Дата поступления на службу __.__.1941; 29.05.1941
Воинское звание краснофлотец; красноармеец
Воинская часть 63 брмп СеверОР СФ (63 брмп СеверОР СФ); 63 брмп СОР СФ (63 брмп СОР СФ); 63 брмп СФ (63 брмп СФ); 63 брмп ЮЗМОР БФ (63 брмп ЮЗМОР БФ); 63 брмп (63 брмп); 363 сп (363 сп); 3/63 ККБМП мин. рота (3/63 ККБМП мин. рота); 63-МСБ; 63-ККБМП СФ
https://pamyat-naroda.ru/heroe...26page%3D1

Его награды

Наименование награды Орден Красной Звезды
https://pamyat-naroda.ru/heroe...26page%3D1
Медаль «За оборону Советского Заполярья»
https://pamyat-naroda.ru/heroe...26page%3D1
Медаль «За победу над Германией в Великой Отечественной войне 1941–1945 гг.» -->
https://pamyat-naroda.ru/heroe...26page%3D1

====
Житенко Дмитрий Павлович

file.php?fid=711388&key=669027238

Сержант Житенко Дмитрий Павлович - командир расчета отдельной зенитно-пулеметной роты в составе 312 Смоленской Краснознаменной ордена Суворова дивизии
Дата рождения __.__.1922 Место рождения Алтайский край, Хабарский р-н, с. Михайловка Место призыва Хабарский РВК, Алтайский край, Хабарский р-н Воинское звание сержант; гв. сержант Воинская часть 312 сд (312 сд)

Перечень его наград здесь:
https://pamyat-naroda.ru/heroe...26page%3D1

Орден Славы III степени
https://pamyat-naroda.ru/heroe...26page%3D1
Медаль «За боевые заслуги»
https://pamyat-naroda.ru/heroe...26page%3D1
Медаль «За отвагу»
https://pamyat-naroda.ru/heroe...26page%3D1
Медаль «За взятие Берлина»
https://pamyat-naroda.ru/heroe...26page%3D1
Медаль «За победу над Германией в Великой Отечественной войне 1941–1945 гг.»
https://pamyat-naroda.ru/heroe...26page%3D1

Дважды был ранен. С войны вернулся.
====

Житенко Дмитрий Федорович - это сын Федора Анисимовича Житенко
Военно-пересыльные пункты и запасные полки
Дата рождения: __.__.1927
Место рождения: Алтайский край, Хабарский р-н, д. Михайловка
Дата и место призыва: __.__.1944 Хабарский РВК, Алтайский край, Хабарский р-н
Воинское звание: мл. сержант
Последнее место службы: 119 озсп
Военно-пересыльный пункт: Ленинградский ВПП
Воинская часть: 119 озсп
Выбытие из воинской части: 14.11.1945
Куда выбыл: 64 гв. сд
Номер команды: 1944
https://pamyat-naroda.ru/heroe...DАлтайский

===
Еще родственники Житенко, участники ВОВ

Сын Василия Анисимовича Житенко

Житенко Иван Васильевич
Документ, уточняющий потери
Дата рождения: __.__.1919
Дата и место призыва: 20.11.1939 Хабарский РВК, Алтайский край, Хабарский р-н
Воинское звание: красноармеец
Дата выбытия: __.10.1941
Причина выбытия: пропал без вести
https://pamyat-naroda.ru/heroe...26page%3D4
Он же в КП
ЖИТЕНКО ИВАН ВАСИЛЬЕВИЧ
Печатная Книга Памяти
Дата рождения: __.__.1919
Дата выбытия: __.__.1941
https://pamyat-naroda.ru/heroe...26page%3D4

Был неженат, из родственников указан отец Василий Анисимович Житенко

Информация по АТД

ЧИГИРИН-ДІБРОВСЬКА [ЧИГИРИН-ДУБРАВСЬКА] СОТНЯ
(1661-1782 pp.)
======================================================

У 1649 р. містечко Чигирин-Діброва входило до території Жовнинської сотні Чигиринського полку. Як окремий військово-адміністративний підрозділ утворена 1661 р. у складі новоствореного Кременчуцького полку (1661-1663) із населених пунктів Вереміївської, Жовнинської та Максимівської сотень Чигиринського полку. Протягом 1663-1667 pp. - в Чигиринському полку, від 1667 року ідо ліквідаціїу 1782 році сотня перебувала (з незначними перервами на рубежі XVII-XVIII ст.) у складі Лубенського полку.

За ревізіями у 1769 р. значаться дві Чигирин-Дібровські сотні. Після скасування сотні її територія увійшла до Городиського повіту Київського намісництва.
Сотенний центр: місто Чигирин-Діброва, нині не існує, залите водами Кременчуцького водосховища.

Сотники: Рева (1649). Лукашенко Децик (1672). Дуненко Іван (1672). Отрошко Андрш (1672). Пашкевич Семен (1689-1691). Шолудько [Ілляшенко] Ярема Ілліч (1692-1700). Булюбаш Іван (1706-1737). Заньковський Григорій (1718-1723). Шкляревський Семен Кирилович (1725). Бут Герасим (1723, н.). Бутовський Олександр (1737-1760). Бутовський Данило Олександрович (1763-1782).

Населені пункти: Великий Узвіз, слобідка; Вереміївка, містечко; Галицке, село; Горби, село; Гриньки, село; Гусине, село; Жовнине, містечко; Кліщинці, село; Крива Руда, село; Лебехівка, село; Липове, село; Лялинці, село; Матвіївка, село; Митлашівка, село; Митлашівка, слобідка; Мозоліївка, село; Погоріла, село; Сидори, село; Стовбоваха, хутір.
Хутори: Булюбаша Дем'яна; Галагана; Гарнаги, військового товариша; Григоровича, військового товариша; Салогуба Дмитра, значкового товариша; Самуся Якова; Скосира Василя; Слюзової Тетяни; Соколовського, священика; Требинського Данила, бунчукового товариша; Чигирин-Діброва, місто; Шушвалівка, село.

Источник forum.genoua.name/viewtopic.php?id=259

"АДМІНІСТРАТИВНО-ТЕРИТОРІАЛЬНИЙ ПОДІЛ (1648–2012 рр.)
ДОВІДНИК З ІСТОРІЇ АДМІНІСТРАТИВНО-ТЕРИТОРІАЛЬНОГО ПОДІЛУ
Видання друге,перероблене і доповнене
Полтава, ТОВ «АСМІ 2012"
Источник http://poltava.archives.gov.ua..._podil.pdf

Полтавщина у 1648–1781 роках

Лубенський полк
До введення полкового устрою Лубни були місцем перебування окатоличеного українського магната, князя Ієремії Вишневецького, який до початку Визвольної боротьби (1648–1654 рр.) володів більшою половиною Лівобережної України. Після його втечі за Дніпро, в травні 1648 р., Лубенщина
стала окремим полком. Лубенський полк довгою полосою тягнувся по обидва боки річки Сули на протязі всієї її течії – від кордонів з Курською губернією до впадання в р. Дніпро. До нього належали поселення по річках Оржиця, Удай, вниз від Журавки (пізніше Пирятинського повіту), до впадання його в р. Сулу, і по густонаселеній притоці Удаю – р. Многа.

Після Зборівського миру (1649 р.) Лубенщина приписана до Миргородського полку.
У 1658 р. Лубенський полк відновлено. До його складу увійшли 7 сотень колишнього
Миргородського полку:
•Глинська
•Лохвицька
•Лубенська полкова (разом з Лубенською сільською)
•Константинівська (Костянтинівська)
•Роменська
•Сенчанська (ще називалась Сенецька, при містечку Сенчі)
•Смілівська, або Смілянська (при містечку Сміле)
Крім того, до Лубенського полку були віднесені 4 сотні ліквідованого в 1658 р. Кропивенського (Кропивнянського) полку:
•Городищенська (при містечку Городище на р. Оржиці)
•Пирятинська
•Чорнуська (Чорнухинська, дві Чорнухинські сотні з переходом до Лубенського полку склали одну сотню)
•Яблунівська (при містечку Яблуневе на р. Оржиці).

Із Чигиринського полку після Андрусівського перемир’я 1667 р. до Лубенського передано сотню Чигирин-Дубровську (Чигирин-Дібровську, створена замість колишніх Жовнинської та Вереміївської сотень) та з Полтавського полку – Лукімську (при старовинному містечку Лукомлі (Лукім’ї) над р. Сулою. Із цих 13 сотень складався Лубенський полк в 1672 р., згідно з твердженням М. О. Максимовича [25].

Пізніше, в 1723–1744 рр., у ньому налічувалося 11 сотень, тому що Костянтинівська і Яблунівська були ліквідовані.
Це такі сотні:
•Глинська
•Городищенська
•Лохвицька
•Лубенська
•Лукімська
•Пирятинська
•Роменська
•Сенецька (Сенчанська)
•Смілівська (Смяловська, Смілянська)
•Чигирин-Дубровська (Чигирин-Дібровська)
•Чорнуська (Чорнухинська) [26].

У період гетьманства К. Розумовського (1750–1764 рр.) виникли такі сотні:
•Горошинська
•Константинівська (Костянтинівська)
•Снітинська
•Яблунівська

На 1758 рік Л. В. Падалка у своїй праці «Прошлое Полтавской территории и ее заселение» називає 16 сотень Лубенського полку:
•Глинська
•Городищенська
•Горошинська
•Константинівська (Костянтинівська)
•Лохвицька
•Лубенська полкова
•Лубенська сільська
•Лукімська
•Роменська
•Пирятинська
•Сенчанська
•Смілівська
•Снітинська
•Чигирин-Дубровська (Чигирин-Дібровська)
•Чорнуська (Чорнухинська)
•Яблунівська [27]

Кількість сотень у другій половині ХVІІ ст. точно не встановлено, тому що різні джерела трактують це питання по-різному.
Так, «Сводный сборник по статистическому описанию Полтавской губернии в 1882–1889 гг.» називає в середині ХVІІІ ст. в Лубенському полку
20 сотень:
•Глинська
•Городищенська
•Горошинська
•Константинівська (Костянтинівська)
•Куріньківська
•Лохвицька Перша
•Лохвицька Друга
•Лохвицька Третя
•Лубенська Перша
•Лубенська Друга
•Лукімська
•Пирятинська
•Роменська
•Сенчанська Перша
•Сенчанська Друга
•Смілівська
•Хмелівська
•Чигрин-Дубровська (Чигирин-Дібровська)
•Чорнуська (Чорнухинська)
•Яблунівська [28]

На час ліквідації гетьманства на Україні (1764 р.) П. Бодянський називає тут 26 сотень:
•Бурімська
•Вереміївська (ще Єреміївська)
•Глинська
•Городищенська
•Горошинська
•Жовнинська
•Хмелівська
•Куріньківська
•Константинівська (Костянтинівська)
•Лохвицька Перша
•Лохвицька Друга
•Лубенська Перша
•Лубенська Друга
•Лукімська
•Оржицька
•Пирятинська Перша
Пирятинська Друга
•Роменська
•Сенчанська Перша
•Сенчанська Друга
•Смілівська
•Снітинська
•Чигрин-Дубровська (Чигирин-Дібровська)
•Чорнуська (Чорнухинська)
•Яблунівська (Янишпільська)[29]

Микола Арандаренко говорить, що на час ліквідації гетьманщини Лубенський полк складався із 23 сотень, які були у таких містах і містечках з
належними до них селами, слобідками, хуторами:
У містах:
•Лубни
•Пирятин
•Ромни
У містечках:
•Глинськ
•Городище
•Горошин
•Жовнин (Жовнине)
•Костянтинів
•Курінька
•Лохвиця
•Лукомль (Лукім’я)
•Сенча
•Сміле
•Снітин
•Хмелів
•Чигирин-Дуброва (Чигирин-Діброва)
•Чорнухи
•Яблунів [30]

З 1763 р. Лубенський полк був розділений на два адміністративно-судові повіти: Лубенський та Роменський.
У «Трудах Полтавской ученой архивной комиссии» на 1776–1777 рр. перелічується 23 сотні Лубенського полку:
•Глинська
•Городиська (Городищенська)
•Горошинська
•Жовнинська
•Констянтинівська
•Куріньківська
•Лохвицька Перша
•Лохвицька Друга
•Лубенська Перша
•Лубенська Друга
•Лукімська Яблунівська
•Перша Чорнуська (Чорнухинська)
•Пирятинська
•Пирятинська Друга
•Роменська
•Сенчанська Перша
•Сенчанська Друга
•Смілівська
•Снітинська
•Хмелівська
•Чигирин-Дубровська (Чигирин-Дібровська)
•Янишпільська [31]

Полтавщина в 1782–1917 рр.

У 1782 р. на Україні було здійснено новий адміністративно-територіальний поділ. Указом від 16 (27) вересня 1781 р. полковий поділ було скасовано і Україна поділена на 3 намісництва (губернії): Новгород-Сіверське (відкрито 27 січня (6 лютого) 1782 року), Київське (відкрито 9 (20) січня 1782 р.) та Чернігівське (відкрито 19 (30) січня 1782 р.) [47]. Практично за чотири роки, з 1782 по 1786 р., Гетьманщина увійшла до складу Росії, перетворившись на одну з багатьох провінцій імперії. Цинічним виглядало те, що реформи здійснювалися за ініціативою центру, але руками української шляхти, представники якої посідали як дворянські виборні, так і призначувані Санкт-Петербургом посади.

Поступово нівелювалися відмінності українських соціальних станів. Козацька старшина з поширенням на неї прав великоросійського дворян
ства була прийнята до російських владних структур, і на кінець ХVІІІ ст. вона вже далеко не вся була впевненою в необхідності збереження автономії. Урядові заходи, і особливо указ від 3 травня 1783 р. про заборону переходу селян від одного поміщика до іншого, як остаточний акт закріпачення селян у Малоросії, примирили значну частину малоросійської старшини з самодержавною імперією.
Із 5 полків було утворено 14 повітів. Повіт був адміністративною, судовою і фінансовою одиницею, складався із кількох волостей, а кожна волость об’єднувала кілька сіл.

Із колишніх повітів, що до цього були лише судово-адміністративними округами, тільки Іваницький (Прилуцького повіту) і Остап’євський
(Хорольського повіту) не були перетворені в нові повіти як адміністративно-територіальні одиниці; з колишніх сотенних містечок були перейменовані
на повітові міста Миргородського полку – Хорол, Городище (Градизьк) і Голтва (Говтва), Лубенського – Лохвиця і Глинськ. Сучасну Полтавщину в той час власне складав Полтавський повіт, утворений на території колишнього Полтавського полку. Він входив до складу Новоросійської губернії. Крім того, до цієї ж губернії було включено територію кількох повітів, що пізніше увійшли до Полтавської губернії: частина Зіньківського, Кобеляцького і Кременчуцького з містом Кременчуком.

Після утворення з Новоросійської та Азовської губерній Катеринославського намісництва відповідно до указу від 22 січня 1784 р., вся ця територія відійшла до нього. Центром намісництва в 1784–1789 рр. був Кременчук, з 1789 р.– Катеринослав [48]У 1784–1796 рр. територія майбутньої Полтавської губернії входила до складу Катеринославського, Київського, Харківського та Чернігівського
намісництв.Таким чином, до Київського намісництва увійшла територія колишніх Київського, Переяславського, Лубенського і Миргородського полків.

Воно поділялося на 11 повітів, із яких 8 повітів із території, яка пізніше входила до складу Полтавщини (Полтавської губернії). Це такі повіти:
•Голтвянський (Говтвянський)
•Городиський (з 1789 р.)
•Градизький
•Золотоніський
•Лубенський
•Миргородський
•Переяславський
•Пирятинський
•Хорольський [49]

Указом Катерини ІІ від 29 вересня (10 жовтня) 1791 р. внесено зміни в адміністративно-територіальний поділ намісництв, після якого в кожному з них стало по десять повітів. Згідно з цим указом Зіньківський повіт, місто Гадяч з частиною повіту, а також частина Лохвицького повіту
відійшли до Київського намісництва.
У зв’язку з великою повінню 1789 р. всі повітові установи із Кременчука були переведені до Градизька, і Кременчук віднесено до Градизького
повіту, в складі якого він перебував до 1796 року.

У 1796 р. сталися нові зміни в адміністративно-територіальному поділі України.
Указом від 30 листопада (11 грудня) 1796 р. на Лівобережжі замість колишніх 3-х намісництв – Київського, Новгород-Сіверського і Чернігівського,
на які тоді поділялась Україна, була створена одна губернія – Чернігівська (Малоросійська) з центром у м. Чернігові з приєднанням до неї частини території, віднесеної спочатку до Новоросійської, а потім до Катеринославської губерній, тобто всього колишнього Полтавського полку і міста Кременчука з містечками та селами, що раніш входили до Миргородського полку. Київ був виділений з цієї новоствореної губернії [53].

Новий адміністративно-територіальний поділ вводився у зв’язку з відновленням Павлом І на Україні генерального, земських і підкоморних судів.
Новостворена губернія мала в своєму складі 20 повітів, у кожному приблизно 55–60 тисяч населення: Гадяцький, Глухівський, Зіньківський, Золотоніський, Кременчуцький, Козелецький, Конотопський, Лубенський, Мглинський, Ніжинський, Новгород-Сіверський, Переяславський, Пирятинський, Полтавський, Прилуцький, Роменський, Сосницький, Стародубський, Хорольський, Чернігівський.
Вся територія Полтавщини (у той час 11 повітів) згідно з указом від 30 листопада (11 грудня) 1796 р. ввійшла до складу Чернігівської губернії, яка з 1797 р. стала називатися Малоросійською [54].

Указом Олександра І від 9 (20) вересня 1801 р. в Росії організовано 5 нових губерній, у тому числі одна на Лівобережній Україні.
Для зміцнення царської адміністрації на Україні її організували на військовий лад: указом від 27 лютого (10 березня) 1802 р. Малоросійська
губернія була перетворена на Малоросійське генерал-губернаторство з губерніями Полтавською і Чернігівською.9 (20) березня 1802 р. в Полтаві було відкрито губернське правління та інші губернські установи [57]. Спочатку до складу новоствореної Полтавської губернії увійшло 10 повітів [58]
•Гадяцький
•Золотоніський
•Кременчуцький
•Лубенський
•Переяславський
•Пирятинський
•Полтавський
•Прилуцький
•Роменський
•Хорольський
Незабаром після відкриття губернії, крім 10 вищезгаданих, створено ще 2 повіти: Костянтиноградський і Миргородський
.
Указом від 27 березня (7 квітня) 1803 р. в Полтавській губернії створено ще 3 повіти: Зіньківський, Кобеляцький і Лохвицький. У Зіньківському та Лохвицькому повітах повітовими містами стали заштатні міста Зіньків і Лохвиця, а в Кобеляцькому повіті – колишнє містечко Кобеляки [59].

Для управління державними селянами у 1837 р. створено Міністерство державних маєтностей. Територія, населена державними селянами, була поділена на округи, а округи на волості. Перші волості на території Полтавщини виникли 1797 р., за винятком Карлівської волості, про яку відомо ще з 1774 р., але повних відомостей про них не збереглося. Відомо, що у 1800–1801 рр. існували Диканська, Петрівська, Полтавська, Старосанжарська, Супрунівська волості. До середини ХІХ ст. у Полтавському повіті існували волості: Диканська, Мачуська, Полтавська, Решетилівська, Сторожівська [61]. На 1863 р. в Полтавській губернії в межах повітів були такі волості для державних селян:
Кременчуцький повіт
•Градизька
•Жуківська
•Келебердянська
•Кобелячківська
•Кохнівська
•Крюківська
•Мозоліївська
•Недогарська (Недогарківська)
•Омельницька
•Пирогівська
•Пісківська
•Погребівська
•Потіцька (Потоківська)
•Святилівська
•Солоницька

У 1861 р. маніфестом Олександра ІІ була проведена селянська реформа, яка ліквідувала кріпосне право. Вона була підготовлена всім ходом економічного розвитку країни і зростанням масового селянського руху проти кріпосницької експлуатації.
У відповідності з селянською реформою поміщик втрачав право на особисте володіння селянами і зобов’язаний був надати їм у постійне користування присадибну ділянку та певний наділ польової землі. Земля, яка передавалась селянам, юридично продовжувала залишатися власністю поміщика, за користування якою селяни мусили відбувати повинності до того часу, поки між ним і поміщиком не буде укладена викупна угода. До укладання угоди селяни називалися тимчасово-зобов’язаними. Таке становище було до 1881 р., коли царський уряд видав закон про викуп усіх тимчасовозобов’язаних.

Згідно з положенням від 19 лютого (2 березня) 1861 р. волость була нижчою адміністративною одиницею. У період існування тимчасовозобов’язаних
селян паралельно з волостями для державних маєтностей існували волості для тимчасовозобов’язаних селян. На 1863 р. у повітах Полтавської губернії були такі волості для тимчасовозобов’язаних селян:

Гадяцький повіт
Зіньківський повіт
Золотоніський повіт
Кобеляцький повіт
Костянтиноградський повіт
Кременчуцький повіт
Лохвицький повіт
Лубенський повіт
Миргородський повіт
Переяславський повіт
Пирятинський повіт
Полтавський повіт
Прилуцький повіт
Роменський повіт
Хорольський повіт

Кількість волостей у повітах не було сталим. Як збільшувалась кількість волостей, починаючи з 1881 р., говорять статистичні дані. На території Полтавської губернії в цей час було 15 таких повітів:
•Гадяцький
•Зіньківський
•Золотоніський
•Кобеляцький
•Костянтиноградський
•Кременчуцький
•Лохвицький
•Лубенський
•Миргородський
•Переяславський
•Пирятинський
•Полтавський
•Прилуцький
•Роменський
•Хорольський
Вони в свою чергу ділилися на волості.

Кременчуцький повіт У 1881 р. складався із 9 волостей:
•Горбівська
•Келебердянська
•Кобелячківська
•Кохнівська
•Манжеліївська
•Недогарська
•Потоцька (Потіцька, Потоківська)
•Пустовійтівська
•Солоницька

На 1895 рік у Кременчуцькому повіті вже налічувалося 19 волостей
•Глобинська
•Горбівська
•Градизька
•Келебердянська
•Кобелячківська
•Кохнівська
•Кринківська
•Крюківська
•Манжеліївська
•Мозоліївська
•Недогарська
•Пирогівська
•Пісківська
•Погребянська (Погребівська)
•Потоцька (Потіцька, Потоківська)
•Пустовійтівська
•Святилівська
•Солоницька [72]

За даними 1900 р. зустрічаємо ще Омельницьку волость[73].
У такому складі Кременчуцький повіт існував до 1917 р.

Полтавщина в 1917–1923 рр.

Після повалення царату українські уряди почали піднімати питання про перегляд колишнього адміністративно-територіального поділу (губернія – повіт – волость).
Наступним кроком до реалізації цього проекту стало прийняття УЦР 2-4 березня 1918 року закону про адміністративно-територіальний поділ України, згідно з яким запроваджувався поділ на нові адміністративно-територіальні одиниці – землі. Серед них – Київ з околицями, Древлянська земля (головне місто – Коростень), Волинь (Луцьк), Погориння (Рівне), Болохівська земля (Житомир), Поросся (Біла Церква), Черкаси (Черкаси),
Побужжя (Умань), Поділля (Кам’янець-Подільський), Брацлавщина (Вінниця), Подніпров’я (Балта), Помор’я (Миколаїв), Одеса з околицею, Низ (Єлисаветград, нині Кіровоград), Січ (Катеринослав, нині Дніпропетровськ), Запоріжжя (Бердянськ), Нове Запоріжжя (Херсон), Азовська земля (Маріуполь), Половецька земля (Бахмут, нині Артемівськ), Донеччина (Слов’янськ), Подоння (Острогорськ), Сіверщина (Стародуб), Чернігівщина (Чернігів), Переяславщина (Прилуки), Посем’я (Конотоп), Посулля (Ромни), Полтавщина (Полтава; колишні Зіньківський, Полтавський, Костянтиноградський, частини Миргородського й Хорольського повітів Полтавської губернії та Охтирський, Богодухівський та Валківський повіти Харківської губернії), Самара (Кременчук; колишні Кременчуцький, Кобеляцький повіти Полтавської губернії та Новомосковський повіт Катеринославської губернії), Слобожанщина (Суми), Харків з повітом і частиною Валківського та Білгородського повітів.

Реалізувати у повній мірі ці реформи завадила війна та складна політична ситуація. Владу невдовзі захопили більшовики, які почали вносити в територіальний устрій країни свої корективи. Вже 27 січня 1918 р. був виданий декрет Раднаркому РРФСР «Про порядок змін меж губернських,
повітових і інших», згідно з яким питання про зміни територій губерній, повітів і волостей вирішувалося Радами робітничих, селянських і солдатських
депутатів [1]. Територіальний поділ на губернії зберігався у перші роки радянської влади. Полтавська губернія, як і раніше, була поділена на 15 повітів, а повіти на волості.
Кременчуцький повіт складався із 20 волостей (замість колишніх 19) в зв’язку з тим, що із частини Кринківської і Манжеліївської волостей була
створена Фидрівська (Федорівська) волость.
Кременчуцький район
•Глобинська волость
•Горбівська
•Градизька
•Келебердянська
•Кобелячківська
•Кохнівська
•Кринківська
•Крюківська
•Манжеліївська
•Мозоліївська
•Недогарська
•Омельницька
•Пирогівська
•Пісківська
•Погребянська (Погребівська)
•Потіцька (Потоківська)
•Пустовійтівська
•Святилівська
•Солоницька
•Федорівська (ще Фидрівська)

Декретом ВУЦВКу від 8 червня і додатково від 30 липня 1920 р. утворена Кременчуцька губернія в складі таких повітів:
•Золотоніський
•Кременчуцький
•Хорольський відійшли від Полтавської губернії
•Олександрійський відійшов від Херсонської губернії
•Черкаський
•Чигринський (Чигиринський) відійшли від Київської губернії
Кременчуцький повіт
•Глобинська
•Горбівська
•Градизька
•Келебердянська
•Кобелячківська
•Кохнівська
•Кринківська
•Крюківська
•Манжеліївська
•Мозоліївська
•Недогарська
•Омельницька
•Пирогівська
•Пісківська
•Погребянська (Погребівська)
•Потіцька (Потоківська)
•Пустовійтівська
•Святилівська
•Солоницька
•Фидрівська (Федорівська)

ХІІ з’їзд РКП(б), який відбувся в квітні 1923 р., спеціальним рішенням з цього питання вказував на необхідність поступового переходу до нового адміністративно-територіального поділу, і перш за все на Україні.
Протягом 1923–1924 рр. на Україні поліпшувалися і узгоджувалися зміни в районуванні
Кременчуцький* округ [24]
До складу Кременчуцького округу включено увесь Кременчуцький повіт, який мав 20 волостей, 7 волостей Кобеляцького, 4 волості Хорольсько
го повіту Полтавської губернії, а також 1 волость Олександрійського повіту Катеринославської губернії. Всього на території округу було 32 волості, які замінено 10 районами. Між цими районами волості розподілені так: два райони одержали по 2 волості, чотири – по три волості і чотири по чотири волості. Кількість сільрад скоротилася з 255 до 133, тобто на 48%. Територія Кременчуцького округу витягнута на півдні по берегу Дніпра, що є природним кордоном, лише один Крюківський район розкинувся на правому березі Дніпра. Площа 5 247 кв. верст. Населення 426 558 чол.
Райони округу:
•Бригадирівський (центр в с.Козельщина)
•Глобинський
•Горбівський
•Градизький
•Кишеньківський
•Кохнівський
•Крюківський
•Манжеліївський
•Потіцький (Потоківський)
•Семенівський
Бригадирівський район – утворився з Бригадирівської, Бреусівської і Хорошківської (Хорішківської) волостей Кобеляцького повіту. Кількість
сільрад скорочено з 44 до 14. Площа 578 кв. верст. Населення 36 794 чол.
Глобинський район – утворився з Глобинської, Пустовійтівської, Пирогівської і Кринківської волостей Кременчуцького повіту. Кількість сільрад
скорочено з 21 до 15. Площа 451 кв. верста. Населення 31 666 чол.
Горбівський район – утворився з Горбівської і Святилівської волостей Кременчуцького повіту і Криворудської волості Хорольського повіту. Кількість сільрад скорочена з 25 до 12. Площа 448 кв. верст. Населення 30 174 чол.
Градизький район – утворився з Мозоліївської та Градизької волостей Кременчуцького повіту з центром у колишньому заштатному місті Градизьку. Кількість сільрад скорочена з 15 до 9. Площа 455 кв. верст. Населення 32 504 чол.
Кишенський (Кишеньківський) район – утворився з південної частини Кобеляцького повіту, а саме трьох придніпровських волостей: Озерської (Озерянської), Кишенської (Кишеньківської) й Орлицької та однієї більш північної – Сокільської. Район найбільший в окрузі за площею (800 кв. верст) і населенням 51 672 чол. Кількість сільрад скорочена з 37 до 13.
Кохнівський район – утворився із придніпровських волостей: Кохнівської, Погреб’янської (Погребівської) та Недогарської. Кількість сільрад скорочена з 20 до 14. Площа 412 кв. верст. Населення 38 346 чол.
Крюківський район – утворився з Крюківської волості Кременчуцького повіту і Павлиської (вона ж Браїлівська) волості Олександрійського повіту Катеринославської губернії з центром у посаді Крюков. Кількість сільрад скорочена з 12 до 5. Площа 210 кв. верст. Населення 29 381 чол.
Манджеліївський (Манжеліївський) район – утворився з Манджеліївської (Манжеліївської), Омельницької, Пісківської та Фидрівської (Федорівської) волостей Кременчуцького повіту. Кількість сільрад скорочена з 26 до 16. Площа 679 кв. верст. Населення 40 294 чол.
Потоцький (Потіцький) район – утворився з чотирьох волостей Кременчуцького повіту: Потоцької (Потіцької), Солоницької, Кобелячківської та
Келебердянської. Кількість сільрад скорочена з 26 до 16. Площа 537 кв. верст. Населення 34 967 чол.
Семенівський район – утворився з південних волостей Хорольського повіту: Семенівської, Зубанівської та Заїченської (Заїчинської). Кількість сільрад скорочена з 32 до 19. Площа 677 кв. верст. Населення 34 357 чол.

Полтавщина у 1925–1930 рр.

Постановою Ради Народних Комісарів УСРР від 14 лютого 1925 р. вся територія УСРР в адміністративно-територіальному відношенні була
поділена на округи і райони під управлінням єдиного республіканського центру.

В цей час на території колишньої Полтавської губернії було 5 округів:
•Кременчуцький
•Лубенський
•Полтавський
•Прилуцький
•Роменський
До складу округів входили такі райони :
Кременчуцький округ
•Бригадирівський
•Вереміївський (ще Яреміївський)
•Глинський
•Глобинський
•Горбинський (Горбівський)
•Градизький (ще Городиський)
•Кахнівський (Кохнівський)
•Кишенківський (ще Кішенський)
•Красно-Кам’янський (Краснокаменський, ще Червонокам’янський)
•Крюківський
•Лихнівський
•Манжеліївський (або Манжалійський)
•Новогеоргіївський (ще Новоєгорівський)
•Олександрійський
•Онопріївський (Онуфріївський)
•Попельнастенський (Попельнастівський)
•Потокський (Потіцький)
•Семенівський
Всього 18 районів, 258 сільрад.

У березні 1928 р. Кременчуцький окрвиконком вніс на розгляд Центральної адміністративно-територіальної комісії проект нового районування округу, затверджений Центральною комісією 2 липня 1928 р.[11].Територія Кременчуцького округу була поділена на 14 районів замість 18, утворених в 1925 р.Ліквідовані райони:
•Горбівський
•Кохнівський
•Красно-Кам’янський
•Крюківський
•Манжелійський (Манжеліївський)
•Попельнастівський
Територію їх розподілено між іншими районами. Замість ліквідованих створено нові райони – Великокринківський і Куцеволівський.
Після цієї реорганізації Кременчуцький округ існував у складі 14 нових районів. Кожен з районів мав оновлений склад сільрад.
Бригадирівський район – утворився з колишнього Бригадирівського та частини Манжеліївського і Полтавського районів (27 сільрад, 288 населених пунктів).
Великокринківський район – з частин Глобинського, Манжеліївського і Семенівського районів (20 сільрад, 95 населенних пунктів).
Глинський район – з колишнього Глинського і частини Олександрійського районів (18 сільрад, 73 населених пункти).
Глобинський район – з частин Глобинського, Горбівського і Кохнівського районів (19 сільрад, 109 населених пунктів).
Градизький район – з частин колишнього Градизького, Горбівського і Кохнівського районів (14 сільрад, 61 населений пункт).
Жовнинський район – з колишнього Вереміївського та частин Градизького і Горбівського районів (17 сільрад, 100 населених пунктів).
Кишенський (Кишеньківський) район – зберіг свій колишній склад (19 сільрад, 167 населених пунктів).
Куцеволівський район – утворився з частин Лихівського і Попельнастівського районів (13 сільрад, 67 населених пунктів).
Лихівський район – з частин колишнього Лихівського і Попельнастівського районів (13 сільрад, 82 населених пунктів).
Новогеоргіївський район – з колишнього Новогеоргіївського і частини Крюківського районів (20 сільрад, 70 населених пунктів).
Олександрійський район – з частин колишнього Олександрійського, Онопріївського (Онуфріївського) та Червоно-Кам’янського і Попельнастівського
районів (27 сільрад, 137 населених пунктів).
Онопрієвський (Онуфріївський) район – з частин колишніх Крюківського і Онопрієвського (Онуфріївського) районів (17 сільрад, 52 населених пункти).
Потіцький (Потоківський) район – з частин Кохнівського, Манжеліївського і Потіцького районів (27 сільрад, 323 населених пункти).
Семенівський район – з частин Горбівського і колишнього Семенівського районів (20 сільрад, 95 населених пунктів).

18 квітня 1929 р. склад округів і районів Полтавщини був такий:
Кременчуцький округ
•Бригадирівський район
•Великокринківський
•Глинський
•Глобинський
•Градизький
•Жовнинський
•Кишінський (Кишеньківський)
•Куцеволівський
•Лихівський
•Новогеоргіївський
•Олександрійський
•Онуфріївський
•Потіцький
•Семенівськи

В дальнейшем АТД с.Горбы не менялось, за исключением упразднения уездного деления. Село и сейчас принадлежит Глобинскому району
=====
Упоминание с.Горбы в вышеназванном источнике:
-Київське намісництво Лубенский повет Лубенский полк Жовнинская сотня с.Горбы стр. 119
-Список населених пунктів Полтавської губернії станом на 1910 рік с.Горбы стр. 174
-Список сільських Рад Полтавської губернії на 7 вересня 1923 року. КРЕМЕНЧУЦЬКИЙ ОКРУГ Горбівський район с.Горбы на стр. 248
-Список сільських рад Полтавської губернії на 1 лютого 1925 р. (зі змінами, затвердженими постановою ВУЦВКа від 03.03.1925) КРЕМЕНЧУЦЬКИЙ ОКРУГ Глобинський район с.Горбы стр. 261
-Список сільських Рад Кременчуцького округу на 1 жовтня 1928 р. Глобинський район с.Горбы стр. 283
-Список сiльських, селищних та мiських Рад Полтавської областi на 1 вересня 1946 р. Глобинський район с.Горбы стр. 292
-Список сiльських, селищних та мiських Рад Полтавської областi на 1 березня 1960 р. Глобинський район с.Горбы стр. 303
-Список міст обласного підпорядкування, міських, селищних та сiльських Рад Полтавської областi на 1 серпня 1964 р. Глобинський район с.Горбы стр. 309
-Список міст обласного підпорядкування, міських, селищних та сiльських Рад Полтавської областi на 1 жовтня 1965 р. Глобинський район с.Горбы стр. 314
-Список міст обласного підпорядкування, міських, селищних та сiльських Рад Полтавської областi на 10 грудня 1967 р. Глобинський район с.Горбы стр. 320
-Список міст, селищ, районів, міських, селищних та сiльських Рад Полтавської областi на 1 січня 1978 р. Глобинський район с.Горбы стр. 327
-Список міст, районів, сiльрад Полтавської областi на 1 січня 1989 р. Глобинський район с.Горбы стр. 333
-Адміністративно-територіальний поділ Полтавщини на 1 червня 2012 р. Глобинський район с.Горбы стр. 344

Волости и станы Кременчугского уезда

[ Изображение на стороннем сайте: 11273889.jpg на savepic.ru ]

[ Изображение на стороннем сайте: 11276961.jpg на savepic.ru ]

источник

Румянцевская опись Левобережной Украины
Генеральний опис Лівобережної України 1765-1769 рр.:покажчик населених пунктів
источник http://shron.chtyvo.org.ua/But...unktiv.pdf
стр. 30
file.php?fid=711392&key=1226116627

стр. 31

Еще одна карта Стрельбицкого 1871г., но в интересующем меня месте обозначен Кагомлык, а не Горбы

Источник http://www.retromap.ru/m.php#r...=33.567122

Румянцевская Опись — так называется перепись населения, с его движимым и недвижимым имуществом, произведенная в Малороссии по распоряжению графа П. А. Румянцева, на основании инструкции, данной ему императрицей Екатериной II при назначении на должность малороссийского генерал-губернатора.

Приехав в Малороссию весной 1765 г., Румянцев целое лето употребил на осмотр ее; после этого, в сентябре, он предложил малороссийской коллегии произвести "генеральную опись" Малороссии. При этом имелось в виду, главным образом, разграничить казачье сословие и крестьянское и определить их имущественное состояние на основании юридических данных.

Главной целью описи являлось увеличение податей для государственной казны. В результате ревизии пресекались переходы свободных крестьян, а за казацкой старшиной закреплялись земельные владения и фактическая власть над зависимыми крестьянами.

Ревизорам, которые должны были произвести описание, был дан ряд инструкций — одна общего содержания и четыре частных — для описи:

1. городов,
2. имений казачьих,
3. владельческих и
4. кормных, урядных и монастырских.

Ревизорами наряжались в каждый повет штаб-, обер- и унтер-офицеры, с писарями и рядовыми; они выгоняли народ, строили его шеренгами и затем делали перепись; также поступали они и при переписи скота. Описывалось положение поселений по урочищам, перечислялись общественные здания, указывалось число дворов и бездворных хат, с числом в них жителей, здоровых и больных, и с указанием их болезней и увечий; промыслы и ремесла жителей; земли, их доходность и т. п.

В опись входило также перечисление чиновников, сведения о содержании полиции, о безопасности поселения в пожарном отношении, о призрении нищих. Было описано 3 500 населенных пунктов. Опись не была закончена (за исключением Киевского полка) в связи с русско-турецкой войной 1768—1774 годов.
Благодаря широкой программе, Р. Опись сделалась самым важным источником для изучения экономической истории левобережной Малороссии XVII века. Она уцелела не вся; часть ее, обнимавшая большую половину Полтавской губернии, сгорела во время пожара, в архиве полтавской казенной палаты. Румянцевская опись, обнимающая поднепровские уезды Полтавской губернии, до 1920-х годов находились в библиотеке киевского университета; часть описи, относящаяся к Черниговской губернии, хранится в С.-Петербурге, в библиотеке Императорской академии наук; несколько связок ее, относящихся к южной части Полтавской губернии — в харьковском историческом архиве. В 1920-х годах материалы описи сосредоточились в Киевском центральном Архиве древних актов, а затем в Центральном государственном историческом архиве УССР в Киеве и частично в рукописном отделе Центральной научной библиотеки АН УССР.

Всего опись составляет 969 томов; каждый том имеет от 300 до 1000 листов.
источник

Темы на форуме
ЖОВНИНСКАЯ сотня
ЛУБЕНСКОЙ ПОЛК (1648-1782)
Козацкие полки
Новые Малороссийские полки 19 века

Юрій Савчук НАЦІОНАЛЬНИЙ ГЕРБ ТА ФОРМУВАННЯ ПРАПОРНИЧОЇ ТРАДИЦІЇ В УКРАЇНІ-ГЕТЬМАНЩИНІ (на матеріалах Лубенського полку ХVIII cт.)
Марина Міц РЕКРУТСЬКА ТА ЗЕМСЬКІ ПОВИННОСТІ МАЛОРОСІЙСЬКОГО КОЗАЦТВА в першій половині ХІХ ст . ( за “ Сводом законов Российской империи ”)
Олена Бачинська «МАЛОРОСІЙСЬКІ КОЗАКИ» ХІХ ст.: СОЦІО-ДЕМОГРАФІЧНА ХАРАКТЕРИСТИКА ТА ТЕРИТОРІАЛЬНЕ РОЗСЕЛЕННЯ

Группа в Одноклассниках Бекет (историко-генеалогическая база данных Украины)
http://ok.ru/group/51009110933712

Группа на фейсбуке Родоводи Кременчука
https://www.FB [запрещен в РФ]/groups/kremen.gen/learning_content/?filter=1251647904985802&from_unit_id=303137463719992

Сведения о церкви и церковном приходе села Горбы

"В 1839 году в Горбах была построена деревянная Михайловская церковь, при которой была церковная женская одноклассная школа."
источник

церковь здесь поискать
Клировая книжка Полтавской епархии на 1902 год.
Полтава. Типо-Литография Л.Т.Фришберг. 1902. С.90.:

-Справочная клировая книга Полтавской епархии на 1912 год.

Сборник необходимых сведений о всех приходах Полтавской губернии и адрес-календаря духовенства той-же епархии. Полтава. Типография губернского правления. 1895.с.366. Автор Коломенский Григорий:
http://histpol.pl.ua/ru/kultura/religiya?id=3783

на стр.163

[ Изображение на стороннем сайте: 11311778.jpg на savepic.ru ]

найдено по епархии кое-что
http://drevo-info.ru/articles/9927.html

история Полтавской епархии
http://www.pravoslavie.poltava.ua/eparchy/history/overview/
храмы Полтавской губ
http://poltavahistory.inf.ua/history21_r.html

Здесь будут новые для меня термины и понятия
Посполитые

[ Изображение на стороннем сайте: 10505732.jpg на savepic.ru ]

отсюда http://shron.chtyvo.org.ua/Kos...731_rr.pdf

"Малороссийский "табель о рангах"
Компут - (лат. computun от computare - считать, рассчитывать). В позднейшем польском законодательстве: народная перепись.

Из сообщения valcha

(Знатный ) войсковой товарищ в XVIII в. - звание в казацких войсках Левобережной Украины. Они не подчинялись местной сотенной администрации и находились под юрисдикцией полковников или полковой канцелярии и не имели урядовых земель. По указу Екатерины II высоко ценившиеся до гетманства Мазепы чины значкового товарища и ниже не давали права на потомственное дворянство.

знатный товарищ - чин, без уряда и урядовых земель, почетный титул для уволенныхсо службы по старости ли болезни. Знатные товарищи находились под юрисдикцией гетмана или лиц, заменявших его. Позднее этот чин давался служащим в ранге сотника.

Знатный бунчуковый товарищ - Те же привилегии и обязанности, что и у войскового товарища. Они не принадлежали к полкам и составляли род знатной гвардии гетмана. Подчинялись гетману, генеральному бунчучному, войсковой канцелярии и оберегали бунчук - золотой жезл, знак почести гетмана, занимали место полковника и, по необходимости, командовали полком. Звание существовало уже при гетмане Самойловиче.

Значковый товарищ - звание в полках Левобережной Украины в XVIII в. значковые товарищи находились под юрисдикцией полковников или полковой канцелярии, не имели постоянных урядовых земель и выполняли отдельные поручения полковников или полковой канцелярии.

Все по: Ломиковский В.Я. Словарь малорусской старины. 1808 г // Киевская старина. К., 1891. Т. 32-35

ОБ ОСОБЕННОСТИ ИСПОЛЬЗОВАНИЯ ФАМИЛИЙ В УКРАИНСКОЙ КРЕСТЬЯНСКОЙ СРЕДЕ
russianmemory.ru/ru/order/ukrainskaya-genealogiya

Слов'янські автохтонні особові власні імена в побуті українців XIV-XVII ст. Демчук М. О.
Скан оттуда по Житенко (стр. 59)

[ Изображение на стороннем сайте: 10540569.jpg на savepic.ru ]

Из сообщения Huginn

1732 год
Чигирин Дубровская сотня

Села Горбы
Нестор Гнидин зят
Андрей Запарий
Павло Маяцкий
Матвей Гнида
Максим Гнидин
Григор Гнида
Василь Селевестренко
Павло Хандус
Грицко Проскурня

ЦГИАК Ф.736, оп. 1, д. 207
Лубенский полк 1784 г.
Часть 1
Ведомость сколко в Лубенском Карабинерном полку действително служащих и в
домах своих хозяевами почитающимися козаков находитца, сочинена 1784
года, декабра “…” дня.

Сотне Жовнинской
Григорий Самойлик в домах своих хозяинамы почитаются
Семен Оленка
Василь Голик
Яков Корнута
Никита Мироненко
Федор Хоменко
Никита Ротко
Яков Корнута
Моисей Жук
Нечипор Яценко
Иван Сирий
Федор Мищенко
Антон Соляник
Петро Степаненко
Аврам Игнатенко
Гордей Горкун
Лаврен Шенгирь
Максим Шелест
Петро Гайдар
Федор Явтушенко
Нечипор Носенко
Игнат Калнеш
Иван Андрущенко
Павло Щербань
Лев Даниласенко(так в тексте)
Яков Бровко в домах хозяевами почитаются
Яков Ветенко
Иван Бутко
Кузма Гаращенко
Федор Бородай
Антон Голубничий
Алексей Проценко
Евтух Белецкий
Петро Назарко
Пилип Ромашко
Петр Захарченко
Назар Голубничий
Иван Яременко
Иван Хоруженко
Кондрат Петренко
Прокоп Мечет
Дмитро Филоненко
Игнат Корсуненко
Фома Ярмешко
Михайло Богдан

Источник otkudarodom.com.ua/Ludny_1784.html

Именные списки казаков украинских полков, проходящих войсковую службу в 1784-1785 гг." (публикация А.Парамоновым источника из ЦГИАК)
сканы из источника

Список сотни Чигриндубровской

О Кагамлыке
Урочище Кагамлык - полоса степи, где были населены три хутора Горбы, Гринки и Сидоры

Очерки, заметки и документы по истории малороссии, Том 1
Авторы: А.М. Лазаревский

Источник http://books.google.ru/books?i...mp;f=false

Северная война и шведское нашествие на Россию
Авторы: Тарле Е. В.

Источник http://books.google.ru/books?i...mp;f=false

Южнъе Кривой Руды и Торяниковъ — находится ложбина, изстари носившая названiе Кагамлыка.
Это урочище привлекло къ себъ населенiе, повидимому, уже съ к. XVII в., какъ видно изъ слъдующаго «листа» полковника Савича: «Вамъ, панамъ старшинъ городовой Чигириндубровской, при узиченю доброго здоровя, ознаймуемъ, ижъ яко за бувшого полковника (Зеленскаго) подлеглiе зоставили поселяне Кагамличане п. Ивану Булюбашу, бувшому сотнику вашему, и теперь мы, респектуючи на заслуги п. Б-ша, вшмст. приказуемъ, абысте тихъ поселянъ до города въ жаднихъ дълехъ не чепали, варуемъ! А тому села Кагамлика войту, зо всъми посполитими тамошними жителми, грозимъ и приказуемъ, жебы п. Б-шу по прежней обыклости, а барзъй разоренному дому ... , о чемъ прислушатиметъ потреба, всякое послушенство отдавали, такъ мъти хочемъ». (22 iюля, 1709 г.)
Указываемое здъсь село Кагамлыкъ было общимъ названiемъ трехъ хуторовъ, которые поселилъ здъсь, повидимому, тотъ же Ив. Булюбашъ и на которые выпросилъ онъ «листъ» у полковника Зеленскаго въ 1707 г., что видно изъ послъдующей исторiи Кагамлыка, когда послъднiй перешелъ было отъ Булюбаша къ его премнику по уряду. — Бутовскiй выпросилъ себъ Кагамлыкъ въ 1738 г., въ Петербургъ (въ иностранной коллегiи?), съ помощью предстательства фельдмаршала Ласси, на томъ основанiи, что это поселенiе цринадлежало на рангъ Чигриндубровскихъ сотниковъ.
На это распоряженiе Булюбашъ пожаловался въ сенатъ, по распоряженiю котораго сдълано было разслъдованiе, при чемъ оказалось, что еще въ 1707 г. отданы были Булюбашу полковникомъ Зеленскимъ — три xyтоpa, называемые Горбы, Сидоры и Гринки и что въ этихъ хуторахъ, и на прикупленныхъ къ нимъ земляхъ, Б-шъ поселилъ вольныхъ людей и тъ хутора назвалъ селомъ Кагамлыкомъ.
Сенатъ ръшилъ, что Кагамлыкъ отданъ Бутовскому неправильно и въ 1742 г. возвратилъ его Б-шу. Съ увеличенiемъ населенiя въ Кагамлыцкихъ хуторахъ, послъднiе обратились въ значительныя поселенiя, въ которыхъ наряду съ крестьянами явились и козаки, изъ чего слъдуетъ заключить, что въ Кагамлыцкихъ хуторахъ были земли и непринадлежавшiя Булюбашу.
Населенiе въ нихъ укааано слъдующее:
д. Горбы, А. Коз. 13 дв., 18 дв., 21 х. Кр. сотника Бутовскаго 24 дв., 27 х., 35 с. Б. Коз. 30 дв., 79 х. Крестьян. Булюбаша 24 дворовъ 60 хут.
д. Сидоры А. Кз. 6 дв., 9 х. 11с. Кр. сотника Бутовскаго 13 дв., 16 х., 14 с. Б. Кз. 23 дв., 46 х. Кр. Булюбаша 8 дв., 29 х.
д. Гринки. А. Кз. 10 дв., 16 х., 19 с. Кр. сотн. Бутовскаго 13 дв., 16 х., 17 с. Б. Кз. 31 дв., 48 х. Кр. Булюбаша 32 дв., 41 х., 12 бд. х. Подсус. 2 бд. х.
Это отсюда

Кагамлык на карте 1875г. (трехверстовка Шуберта)

[ Изображение на стороннем сайте: 10872975.jpg на savepic.ru ]

Вся карта здесь http://www.etomesto.ru/shubert-map/25-12/

Очерки, заметки и документы по истории малороссии, Том 1
Авторы: А.М. Лазаревский
http://books.google.com.ua/boo...mp;f=false

В 1911 году семейство Жетенко Анисима Фомича переселилось в Томскую губернию из с. Горбы Кременчугского уезда Глобинской волости Полтавской губернии