ДНК. Тест на национальность и родословную (Украина (Україна))

Ещё одна рецензия на всем нам известную "нетленку" с канала "Украина". Автор - многим из нас хорошо известный Юрий Рудницкий:

http://dt.ua/SOCIETY/ariyskiy_standart-113426.html

«Арійський стандарт»?

Юрій Рудницький «Дзеркало тижня. Україна» №45, 07 грудня 2012, 19:10

Прем’єра фільму «ДНК-портрет нації» на ТРК «Україна» на початку листопада вже сама по собі зацікавила. Той факт, що суто «донецький» телеканал звернувся до такої «слизької» теми, як «походження українців», котра досі мусувалася й мусується переважно в «національно орієнтованому» середовищі (від лібералів до націонал-фантастів), заслуговував на увагу.

Принаймні це обіцяло бодай якесь різноманіття у порівнянні із псевдоукраїністикою парламентської телетрибуни «Рада» або психоделічними візіями Валерія Бебика, що їх періодично вивергає на обивателя канал «Тоніс».

Із фільмом «ДНК-портрет нації» інтрига була справді багатообіцяючою: нам пропонували подорож у наше генетичне минуле на кілька тисяч років назад із метою знайти відповідь на запитання «звідки єсть пішли» українці. Очевидно, у підігріванні ажіотажу не останню роль відіграв брак якісного національного історичного «наук-попу». Це вже давно проблема, про яку наші історики говорять не один рік. У книжковому середовищі ця прогалина повільно, але впевнено заповнюється завдяки видавництвам «Наш час», «Критика», «Юніверс», «Темпора», «Грані-Т» та ін. Із телебаченням складніше. Все, на що нині спроможні наші телевізійники, — це видавати дубльовані випуски кількарічної давності історичних програм західних тематичних телеканалів. Власне ж українські телеканали обмежуються переважно продукуванням телепопси в стилі «Пошуків істини» (СТБ), або пережовуванням радянських стереотипів із додаванням православної апологетики («Глас»).

А щодо самого фільму… Копіювати стилістику та прийоми британського каналу Бі-Бі-Сі ми почасти навчилися — і це навіть можна вважати плюсом. Ідеться, зокрема, про «оживляж» у вигляді інсценізацій із життя різних уявних або реальних предків сучасних українців. Щоправда, моїх улюблених вікінгів зображено чомусь у рогатих шоломах. При тому що серйозний археолог-скандинавіст вам скаже: таких шоломів, усупереч поширеній думці, у «батьків-засновників» Київської Русі та їхніх північних побратимів по зброї ніколи не було. А стосовно аріїв, котрих у підсумку автори фільму й записують у наші основні предки, — взагалі суцільна «непонятка». В одному випадку — це високі довговолосі блондини в анахронічних кольчугах (до речі, кельтський, а не арійський винахід) із якоюсь дивною зброєю, що нагадує хлопські коси, перероблені на списи в часи Гайдамаччини. В іншому — щось середнє між папуасом, гопником із київської Троєщини та козаком-сіромахою. Тільки без шароварів (або, як варіант, штанів-спортивок), зате в обладунку з кістяних (наскільки я зміг зрозуміти) пластин. Так і хотілося процитувати відому фразу з російського фільму про вибори: «Вы уж как-нибудь определитесь, что ли».

Бо звертати увагу на «матчасть» у відеоряді — це нині, можна сказати, ознака гарного тону в історичній «документалці». І це ми теж мусимо засвоїти. Для початку — бодай тупо скопіювати.

«Фішка» із залученням до здачі генетичного матеріалу (мазків із ротової порожнини) українських знаменитостей і з’ясуванням у підсумку, що колишня «віагра» Альона Вінницька і секс-символ України 1990-х Руслана Писанка — далекі родички, видається досить ефектною. Навіть незалежно від того, як воно є насправді. Ваги надавала присутність у фільмі британського вченого (до речі, справді вченого і справді британського) — відомого генетика Пітера Форстера. Хоча підозрюю, що залучити генетиків авторів фільму надихнув британський міні-серіал «Кров вікінгів» випуску 2001 року, де одним із головних героїв є генетик (теж британський) Девід Голдштейн. Але, зрештою, таке запозичення, якщо воно мало місце, здається цілком виправданим. Адже авторитетні вчені пророкують генетиці велике майбутнє. Доктор історичних наук відомий український антрополог Сергій Сегеда в недавній розмові з автором цих рядків заявив, що традиційна антропологія «добігає природного кінця у своїх пізнавальних можливостях», і «треба об’єднувати зусилля з генетиками».

Гірше інше. Залучення генетики в сюжетну лінію стрічки «ДНК-портрет нації», всупереч задуму авторів, завдало їй, на наш погляд, шкоди. Адже генетика — лише допоміжна дисципліна в таких галузях, як етнологія, генеалогія або історія чи антропологія в широкому розумінні. Вона покликана і здатна істотно доповнити знання фахівців, уточнити або й спростувати ту чи іншу інформацію, ті чи інші джерела, але не здатна — і, зрештою, не повинна — їх замінювати. Тим більше — підмінювати. А тим часом у фільмі генетика подається як своєрідна універсальна відмичка до таємниць походження роду людського. У даному разі — українців. Скидається на заздалегідь невдячну справу, від якої за кілометр відгонить профанацією.

Неприємно вразив апломб, із яким на початку фільму прозвучала обіцянка «перевернути наші уявлення про історію українського народу». Мій особистий досвід показує: коли хтось поспішає ощасливити мене сенсаційними одкровеннями на кшталт «як воно все було насправді» — на практиці це вартує не більше, ніж чергова теорія вимирання динозаврів у версії слюсаря-сантехніка сусіднього ЖЕКу. В таких випадках я беру до рук книжку, а телеканал перемикаю або на передачі про подорожі, або на свій улюблений польський серіал «M» jak Miłość.

А тим часом крах якихось традиційних уявлень нам пообіцяли. «Універсальну відмичку», уречевлену генетикою, — теж. Третім у цій низці «заманух» є нагнітання таємничості. В сюжет вводиться якийсь «секретний інститут» за 120 кілометрів від Дюссельдорфа. Знімати саму будівлю інституту, повідомляє закадровий голос, не можна, адреси теж не повідомляють — щоб злочинці, ДНК яких, за словами ведучого, там досліджують, не зробили з ним чогось лихого…

Можливо, в них там, у Німеччині, справді так заведено. Але, порівнюючи український фільм зі згаданим документальним серіалом «Кров вікінгів», усе це виглядало як напускання туману. Англійці чітко показали не лише, як брали генетичний матеріал у перехожих на предмет виявлення вікінгівських предків — у першій же серії можна абсолютно відкрито (! — Ю. Р.) побачити й саму лабораторію, і будівлю, де вона розміщується, і навіть табличку на фасаді з написом University College, London, Wolfson House. А ще — почути детальну розповідь професора коледжу Девіда Голдштейна, який свого часу започаткував дослідження міграції різних етносів і племен з допомогою виявлення властивих їм генетичних маркерів у їхніх нинішніх нащадків.

І все це у британців показується, на відміну від ТРК «Україна», без найменшої таємничості, яка видається надуманою і напускною.

Здавалося, мала би приємно вразити кількість серйозних експертів, котрі говорили розумні речі. Серед них — доктор історичних наук археолог Леонід Залізняк, провідний український лінгвіст доктор філологічних наук Костянтин Тищенко, кандидат історичних наук кельтолог Геннадій Казакевич, кандидат історичних наук археолог-славіст Євген Синиця та інші. Але що в цій поважній компанії робить Юрій Шилов, котрого після його «завиральных идей» стосовно «праукраїнської держави Аратти» язик не повертається назвати вченим? І чому цього авантюриста, який прилаштувався в Міжрегіональній академії управління персоналом (МАУП), поставили в один ряд з одним із кращих знавців і дослідників Трипільської культури — кандидатом історичних наук Михайлом Відейком?

І взагалі, який сенс наводити у фільмі всю цю компанію експертів, якщо жодному з них не надано можливості прокоментувати висновок авторів фільму — теж, до речі, не фахівців із даної проблематики — про арійське походження українців? Адже в такому разі з’являються підстави вважати, що серйозних науковців лише банально використали для надання фільму більшої ваги — так би мовити, «для меблів» чи як «весільних генералів», а висновки режисера та сценариста «ДНК-портрета нації» побудовані на банальній маніпуляції, відомій у науковому середовищі як «підведення фактів під концепцію».

Ще запитання: а чи була достатньою кількість протестованих у процесі знімання фільму людей, аби робити ті чи інші висновки? Знову ж таки порівняймо. У стрічці «Кров вікінгів» кількість протестованих протягом року (! — Ю. Р.) людей сягнула двох тисяч — по всій Великобританії, Ірландії і Скандинавських країнах. Причому аналізували не лише мазки з ротової порожнини, а й кров. У нашому ж випадку, як повідомив голос за кадром, для розкриття таємниць української історії обмежилися сотнею осіб. Це при тому, що Україна територіально більша за ту ж таки Великобританію в 2,5 разу. Отже, питаємо: чи достатньо генетичного матеріалу сотні осіб, аби говорити про якусь певну тенденцію на великій території? Чи йдеться не про «походження українців», а всього лише про походження тих людей, які здали ДНК-аналізи? Логічно було б, якби цей момент прокоментували спеціалісти. Але їм слова не надали…

І насамкінець — про відверті ляпи. Їх можна перераховувати довго. Зупинимося лише на тих, що запам’яталися найбільше.

Перший. За словами пана Форстера, територію сучасної України «люди заселили, ледь з’явившись у Європі — 50 тисяч років тому». Тобто приблизно під кінець середнього палеоліту. Правда, в іншому фрагменті фільму британець каже вже про «40 тисяч років безперервної людської присутності» в Україні. Хай там як, але Пітер Форстер, котрий, нагадаємо, не є археологом, «відтяв» в України близько 850—860 тисяч років раннього й середнього палеоліту, пам’ятки якого досліджували наші вчені в Поліссі, Криму, на Закарпатті і на Волині. Це стосовно заявленого у фільмі «поєднання генетики з археологією».

Другий. «Про слов’ян Півночі України відомо зі спогадів римських полководців», — чуємо за кадром. Насправді жоден римський легіон, і навіть візантійський, — не заходив так далеко (це ж не інакше як сучасні Чернігівська, Житомирська і Сумська області, слід розуміти). Немає тому ані археологічних, ані документальних свідчень. Інша річ, що в партизанській війні слов’яни були справді серйозними противниками, попри примітивізм їхньої зброї (списи, сокири, незграбні щити, отруєні стріли) — про що писав і Маврикій у своєму «Стратегіконі».

Третій. Мітохондрія, всупереч твердженням авторів фільму, — не «елемент ДНК», а одна зі складових клітини. Разом із ядром, оболонкою, цитоплазмою і рештою елементів. Режисерам, перш ніж писати сценарій, варто було би бодай освіжити в пам’яті шкільний курс біології.

Четвертий, але не останній. «Поширення українського типу хромосоми точно збігається з поширенням індоєвропейських мов. Тобто — мови аріїв» — такий висновок пропонується у фільмі. Тобто, за логікою цих слів, виходить так, що всі європейські мови пішли від… індоіранської (арійської) групи племен. Для будь-якого нормального лінгвіста це абсурд — адже «індоіранці» є лише одним із відгалужень індоєвропейської етнічно-мовної спільноти, і то досить пізнім, порівняно з нашестям індоєвропейців на сучасну Європу.

Поза тим, як філолог за освітою, стверджую: процеси етнічно-мовні мають свою специфіку і логіку, яка далеко не завжди збігається з процесами генетичними та міграційними. Тому порівнювати дані генетичних досліджень з даними лінгвістики та історії треба дуже обережно. І бажано, щоб остаточні висновки стосовно культурно-мовних процесів робили не генетики, а історики або філологи.

До речі: перераховуючи «предків українців», автори «ДНК-портрета нації» забули про готів. Саме вони на наших землях жили з ІІІ ст. н. е. до 375 року. І саме вони утворили першу християнську державу на території України — Готське королівство…
zn.ua

ДНК. Тест на национальность и родословную

Диалоговая тема (вопросы/ответы)