ДНК. Тест на национальность и родословную (Украина (Україна))

8 листопада на телеканалі «Україна», що належить олігарху Рінатові Ахметову, з великою помпою відбулася прем'єра документальної стрічки «ДНК-портрет нації». Чи сприяв фільм суспільній консолідації українців? Чи підніс він престиж вітчизняної науки у світі? Навряд чи.

Серед наукових консультантів картини не виявилося ні директора Інституту молекулярної біології та генетики НАН України Сергія Кравченка, ні інших вітчизняних фахівців галузі. У стрічці взагалі немає наукових консультантів, що й визначає жанр її як позанаукової.

Натомість запрошено експертів, у яких узято розлогі телеінтерв'ю – від півгодини до години й більше. З них до фільму вистрижено ледь не по кілька слів. Готового продукту експерти не бачили, та й незалежної наукової рецензії не було надано. З усякої класики можна зробити пародію, аматорів пародіювання ніколи не бракувало.

На першій хвилині фільму йдеться «про українців 4600 років тому», на другій хвилині всі дотеперішні історичні знання (тобто ціла наука?) оголошені «лжетеорією», замість неї диктор обіцяє негайно вас просвітити істиною в останній інстанції, хоча професор Пітер Форстер зображений меншим оптимістом: «Я гадаю, що в генетиці ми все ще дуже далекі від розуміння дуже простих речей».

«...Не було ніяких стародавніх слов’ян. Не було з погляду генетики». Це аж ніяк не те саме, що подальша цитата про брак підстав для виокремлення «давньоруської народності». Адже вигадано не «давніх слов’ян», а «давньоруську народність», і виключно про це й мова у звуковій цитаті. Під «давньоруську» гіпотезу знайдено лише 72 спільні українські, білоруські й російські слова, натомість у кожній з 12 слов’янських мов – по 3–3,5 тис. спільних слів і причину цього вбачають у спільній мові-предку.

Це принципове наукове положення важливо зрозуміти: як і в усіх інших народів світу, слов'янські мови та культури були, є і надалі формуватимуть нові покоління відповідних народів: так звуть носіїв цих мов. Ви вживаєте не українську, а мадярську? Мадяри радо приймуть вас за свого, і вас, і ваших дітей. І питання закрите – до чергового бажання змінити мову («стати словаком» або «стати німцем»). Гени не визначають вашої українськості. Винятки лише позірні (австрійці, бельгійці, швейцарці, квебекці). Бо насправді і їхні мови відмінні від стандартних мов у сусідній країні (німецької, нідерландської, французької). На прикладі карелів і комі-перм'яків, які за століття стали «теж росіянами», помітна потужна роль саме мови у формуванні народу. Росіяни півночі РФ тепер на 43% складаються з генетичних нащадків карелів, фінів, комі, мері, весі, мещери – носіїв протофінської Y-гаплогрупи N. Ви кажете тепер, а раніше? А раніше вони не були росіянами, тому що не говорили російською. Генетично північні росіяни суттєво відрізняються від південних – людей з переважною групою R1a. Що ж їх єднає в один народ? Російська мова. А вже далі засвоєна через російську мову і російську школу російська культура.

Після революції 1917 року десятки тисяч російських «буржуїв» опинилися у Франції. Їхні нащадки давно французи: дехто згадує про бабусю-росіянку, а дехто – про бабусю-алжирку або африканку. Мільйони українців опинилися в Америці й Західній Європі. Їхні нащадки тепер називаються канадцями, аргентинцями, англійцями. Швед Йогансон і росіянка Вілінська, грек Мазепа, татарин Кримський і євреї Марковичі ставали українцями, маючи на те свої причини. Це звичайний процес.

«фрейдівська обмовка» у перших кадрах фільму символічна: один із трьох можливих шляхів мислення у Локка – шлях павука. В його наперед опрацьованій системі завершують свій політ хоч які різнобарвні метелики думок експертів, впливаючи хіба що на зміну кольору павутиння.

Немає сенсу оцінювати фільм із позицій офіційного опонента на захисті дисертації, адже автори стрічки не мають освіти в галузі, за яку взялися. Однак від нього можна було сподіватися серйознішого підходу до теорії етногенезу, надто після відповідальної заяви влітку редактора програм телеканалу «Україна», автора ідеї цього фільму Андрія Соколовського: «Головна мета – поставити крапку в безкраїх суперечках про походження українців. Особисто мене втомлюють політики, які з розумним виглядом і претензією на науковість говорять [всячину]. Причому так упевнено, немов самі були свідками всіх історичних подій. А український етногенез як був таємницею, так і залишається...» Тепер є і фільм, і жирна крапка, тобто обговорення його прем’єри, втім, сказане надалі актуальне. Влітку до заяви пана Соколовського дехто з науковців поставився з довірою. Виявляється, лише Ларису Масенко не підвела інтуїція: пані професор дистанціювалася від проекту фільму по другій розмові з його представниками.

Із запалом неофіта диктор плете павутиння міфу: «Все, що потрібно для того, аби розкрити таємницю української історії, – близько сотні зразків ДНК сучасних українців». Про те, що цих зразків якраз замало, свідчить сама відвезена влітку 2012 року до Німеччини вибірка аналізів ДНК українців: в ній не трапилося жодного нащадка сибіридів з групою Q, ані кавказців групи G, ані ефіопідів групи T, однак це бідність вибірки, а не властивість народу. Бо в аналогічних (замовчаних у фільмі) дослідженнях понад тисячі зразків ДНК ці групи знайдені відповідно у 5, 4 і 2% українців. Опрацьовані дані тих досліджень є в інтернеті, і тут позиція фільму знову ненаукова.

на паралельну науку фільм не тягне. Якщо показано арабів, вони мусять бути семітами, носіями Y-гаплогрупи J, як і євреї (підгрупа «J1: Semitic(Arabic, Jewish)», див. сайт [Ethnicities by haplogroup]). Але тут же додано, що це не «араби», а люди з «арабського світу», носії групи E1b1b. Виявляється, автори з претензіями повчати Академію не знають елементарних речей: це зовсім не араби, а бербери-імажіґен з докорінно відмінною від арабів історією і зовсім іншими маршрутами проникнення в Україну. І дальша цитата експерта про джигад арабів у Хозарії (714–750) як «підтвердження» появи групи E1b1bзовсім іншого народу з Африки, та ще й на 400 років пізніше – це чергова помилка фільму, до якої помилково обрана звукова цитата причетна так само, як помилково обране фото. Сплутати семітів-арабів з несемітами-берберами може студент, але його вправи не для мільйонного глядача і повчань для Академії.

Про трипільців не сказано найсуттєвішого: з усіх Y-гаплогруп Європи лише «кукутені-трипільська» група І2 «нізвідки» не приходила, вона місцева. Теперішнє мозаїчне поширення її носіїв вказує на формування групи на Балканах і прилеглих землях у дольодовиковий час. І мислити категоріями сучасної політичної карти в реконструкції подій передісторії – ознака ненауковості. Всі сусідні гаплогрупи прийшлі, вони сформовані поза Європою, що видно з градієнтного спадання кількості носіїв цих груп при віддаленні від джерела міграції. Максимум носіїв групи R1a (історично «протоскіфської», але провокаційно названої у фільмі «арійською») – не в українців, а в киргизів (64%) і таджиків (63%). З генетичних підстав подальші «ДНК-портрети арійців» мусять тепер бути про них.

Інші ознаки маніпуляції самоочевидні. У фільмі не наведено підсумкових цифр кожної з досліджених Y-гаплогруп (приховано результат). Не показано відомих з інтернету вже 12 років результатів генетичного складу сусідніх з Україною народів (ознака досистемного уявлення про об'єкт). Немає підсумків уже здійснених аналізів Y-гаплогруп українців з праць О. Семіно (2000), групи З. Россер, С. Кравченка, О. Євграфова і ще 60 вчених (2000), Дж. МакДональда (2005) та інших сучасних мікробіологів (цим порушено не лише наукову етику, а і принцип самокритичності). Надійно встановлений факт наявності у складі українців носіїв двох десятків гаплогруп (причому тих самих, що і в інших народів Європи!) свідомо підмінений живими муляжами «чотирьох фігурантів» з виразними голосами, а під кінець одним ярликом, чим остаточно зведено фільм з наукового шляху на манівці.

А як же з пріоритетом? Ідея про жінок як окремий етнос сенсаційна: її світовий пріоритет очевидний; цей революційний міф є свіжою постановкою питання для сусідніх народів і для біології в цілому. Відповідаючи рівню науковості шоу, він провіщає не менш змістовні продовження.

Самодостатність стрічки, поза сумнівом, належно оцінить й іноземний заручник фільму, британський мікробіолог, професор Пітер Форстер з відомої у науковому світі лабораторії у місті за «120 км від Дюссельдорфа», але навряд чи втішиться, побачивши свою працю впереміж з кадрами нацистської хроніки. Поки що важко уявити, що професор справді бачив, зрозумів і схвалив цей медіапродукт.

Кадри гітлерівської кінохроніки супроводжує такий текст диктора: «Таємнича арійська раса, що запаморочила голову Гітлерові та всій Німеччині, насправді існувала... Прямими нащадками аріїв Гітлер вважав саме німців. Але, на думку деяких українських учених, якщо і є в світі прямі спадкоємці давніх аріїв, то це українці». «Гітлер ґрунтувався на теорії, яку визнали антинауковою. Він намагався вичленувати представників арійської раси по зовнішності, відносячи до неї усіх високих, світловолосих і світлооких європейців. За українською версією, арії куди більше були схожі на сучасних українців. Можливо, вони прийшли з Індії і залишились на українській землі. Чи може це виявитись правдою? Багато атрибутів Запорізької Січі справді як дві краплі води схожі на арійські артефакти».

Далі показаний британський професор у стані роздумів про хромосому R1a в Україні – і черговий ляпсус: «Важливо, що при тому поширення українського типу цієї хромосоми точно збігається з поширенням індоєвропейських мов, тобто мови аріїв». Ні, індоєвропейські мови не тотожні мовам аріїв: офіційний лінгвістичний термін «арійські мови» – лише інша назва індоіранської групи індоєвропейських мов). І в цьому – маніпуляція. Бо не сказано, що Гітлер планомірно винищував носіїв звичайної у нас «мови аріїв» – циган.

«І чи існує українська нація в генетичному сенсі?». Це знову провокаційний, прикро далекий від науки стиль. За Трубачовим, «усяка винятковість вправі породжувати сумнів». Коректне формулювання таке: «І чи існує українська – і всяка інша – нація в генетичному сенсі?»

Бажано почути думку про фільм професора Кравченка і провідних фахівців Інституту молекулярної біології та генетики НАН України. Сподіваємося, що іноземний заручник ідеологічного шоу, високошановний мікробіолог професор Пітер Форстер знайде можливість прокоментувати пасажі з фільму і оцінити ступінь своєї причетності до них.

http://tyzhden.ua/Culture/65177#.UKYtM5ohS3Q.facebook

Ещё одна рецензия на всем нам известную "нетленку" с канала "Украина". Автор - многим из нас хорошо известный Юрий Рудницкий:

http://dt.ua/SOCIETY/ariyskiy_standart-113426.html

«Арійський стандарт»?

Юрій Рудницький «Дзеркало тижня. Україна» №45, 07 грудня 2012, 19:10

Прем’єра фільму «ДНК-портрет нації» на ТРК «Україна» на початку листопада вже сама по собі зацікавила. Той факт, що суто «донецький» телеканал звернувся до такої «слизької» теми, як «походження українців», котра досі мусувалася й мусується переважно в «національно орієнтованому» середовищі (від лібералів до націонал-фантастів), заслуговував на увагу.

Принаймні це обіцяло бодай якесь різноманіття у порівнянні із псевдоукраїністикою парламентської телетрибуни «Рада» або психоделічними візіями Валерія Бебика, що їх періодично вивергає на обивателя канал «Тоніс».

Із фільмом «ДНК-портрет нації» інтрига була справді багатообіцяючою: нам пропонували подорож у наше генетичне минуле на кілька тисяч років назад із метою знайти відповідь на запитання «звідки єсть пішли» українці. Очевидно, у підігріванні ажіотажу не останню роль відіграв брак якісного національного історичного «наук-попу». Це вже давно проблема, про яку наші історики говорять не один рік. У книжковому середовищі ця прогалина повільно, але впевнено заповнюється завдяки видавництвам «Наш час», «Критика», «Юніверс», «Темпора», «Грані-Т» та ін. Із телебаченням складніше. Все, на що нині спроможні наші телевізійники, — це видавати дубльовані випуски кількарічної давності історичних програм західних тематичних телеканалів. Власне ж українські телеканали обмежуються переважно продукуванням телепопси в стилі «Пошуків істини» (СТБ), або пережовуванням радянських стереотипів із додаванням православної апологетики («Глас»).

А щодо самого фільму… Копіювати стилістику та прийоми британського каналу Бі-Бі-Сі ми почасти навчилися — і це навіть можна вважати плюсом. Ідеться, зокрема, про «оживляж» у вигляді інсценізацій із життя різних уявних або реальних предків сучасних українців. Щоправда, моїх улюблених вікінгів зображено чомусь у рогатих шоломах. При тому що серйозний археолог-скандинавіст вам скаже: таких шоломів, усупереч поширеній думці, у «батьків-засновників» Київської Русі та їхніх північних побратимів по зброї ніколи не було. А стосовно аріїв, котрих у підсумку автори фільму й записують у наші основні предки, — взагалі суцільна «непонятка». В одному випадку — це високі довговолосі блондини в анахронічних кольчугах (до речі, кельтський, а не арійський винахід) із якоюсь дивною зброєю, що нагадує хлопські коси, перероблені на списи в часи Гайдамаччини. В іншому — щось середнє між папуасом, гопником із київської Троєщини та козаком-сіромахою. Тільки без шароварів (або, як варіант, штанів-спортивок), зате в обладунку з кістяних (наскільки я зміг зрозуміти) пластин. Так і хотілося процитувати відому фразу з російського фільму про вибори: «Вы уж как-нибудь определитесь, что ли».

Бо звертати увагу на «матчасть» у відеоряді — це нині, можна сказати, ознака гарного тону в історичній «документалці». І це ми теж мусимо засвоїти. Для початку — бодай тупо скопіювати.

«Фішка» із залученням до здачі генетичного матеріалу (мазків із ротової порожнини) українських знаменитостей і з’ясуванням у підсумку, що колишня «віагра» Альона Вінницька і секс-символ України 1990-х Руслана Писанка — далекі родички, видається досить ефектною. Навіть незалежно від того, як воно є насправді. Ваги надавала присутність у фільмі британського вченого (до речі, справді вченого і справді британського) — відомого генетика Пітера Форстера. Хоча підозрюю, що залучити генетиків авторів фільму надихнув британський міні-серіал «Кров вікінгів» випуску 2001 року, де одним із головних героїв є генетик (теж британський) Девід Голдштейн. Але, зрештою, таке запозичення, якщо воно мало місце, здається цілком виправданим. Адже авторитетні вчені пророкують генетиці велике майбутнє. Доктор історичних наук відомий український антрополог Сергій Сегеда в недавній розмові з автором цих рядків заявив, що традиційна антропологія «добігає природного кінця у своїх пізнавальних можливостях», і «треба об’єднувати зусилля з генетиками».

Гірше інше. Залучення генетики в сюжетну лінію стрічки «ДНК-портрет нації», всупереч задуму авторів, завдало їй, на наш погляд, шкоди. Адже генетика — лише допоміжна дисципліна в таких галузях, як етнологія, генеалогія або історія чи антропологія в широкому розумінні. Вона покликана і здатна істотно доповнити знання фахівців, уточнити або й спростувати ту чи іншу інформацію, ті чи інші джерела, але не здатна — і, зрештою, не повинна — їх замінювати. Тим більше — підмінювати. А тим часом у фільмі генетика подається як своєрідна універсальна відмичка до таємниць походження роду людського. У даному разі — українців. Скидається на заздалегідь невдячну справу, від якої за кілометр відгонить профанацією.

Неприємно вразив апломб, із яким на початку фільму прозвучала обіцянка «перевернути наші уявлення про історію українського народу». Мій особистий досвід показує: коли хтось поспішає ощасливити мене сенсаційними одкровеннями на кшталт «як воно все було насправді» — на практиці це вартує не більше, ніж чергова теорія вимирання динозаврів у версії слюсаря-сантехніка сусіднього ЖЕКу. В таких випадках я беру до рук книжку, а телеканал перемикаю або на передачі про подорожі, або на свій улюблений польський серіал «M» jak Miłość.

А тим часом крах якихось традиційних уявлень нам пообіцяли. «Універсальну відмичку», уречевлену генетикою, — теж. Третім у цій низці «заманух» є нагнітання таємничості. В сюжет вводиться якийсь «секретний інститут» за 120 кілометрів від Дюссельдорфа. Знімати саму будівлю інституту, повідомляє закадровий голос, не можна, адреси теж не повідомляють — щоб злочинці, ДНК яких, за словами ведучого, там досліджують, не зробили з ним чогось лихого…

Можливо, в них там, у Німеччині, справді так заведено. Але, порівнюючи український фільм зі згаданим документальним серіалом «Кров вікінгів», усе це виглядало як напускання туману. Англійці чітко показали не лише, як брали генетичний матеріал у перехожих на предмет виявлення вікінгівських предків — у першій же серії можна абсолютно відкрито (! — Ю. Р.) побачити й саму лабораторію, і будівлю, де вона розміщується, і навіть табличку на фасаді з написом University College, London, Wolfson House. А ще — почути детальну розповідь професора коледжу Девіда Голдштейна, який свого часу започаткував дослідження міграції різних етносів і племен з допомогою виявлення властивих їм генетичних маркерів у їхніх нинішніх нащадків.

І все це у британців показується, на відміну від ТРК «Україна», без найменшої таємничості, яка видається надуманою і напускною.

Здавалося, мала би приємно вразити кількість серйозних експертів, котрі говорили розумні речі. Серед них — доктор історичних наук археолог Леонід Залізняк, провідний український лінгвіст доктор філологічних наук Костянтин Тищенко, кандидат історичних наук кельтолог Геннадій Казакевич, кандидат історичних наук археолог-славіст Євген Синиця та інші. Але що в цій поважній компанії робить Юрій Шилов, котрого після його «завиральных идей» стосовно «праукраїнської держави Аратти» язик не повертається назвати вченим? І чому цього авантюриста, який прилаштувався в Міжрегіональній академії управління персоналом (МАУП), поставили в один ряд з одним із кращих знавців і дослідників Трипільської культури — кандидатом історичних наук Михайлом Відейком?

І взагалі, який сенс наводити у фільмі всю цю компанію експертів, якщо жодному з них не надано можливості прокоментувати висновок авторів фільму — теж, до речі, не фахівців із даної проблематики — про арійське походження українців? Адже в такому разі з’являються підстави вважати, що серйозних науковців лише банально використали для надання фільму більшої ваги — так би мовити, «для меблів» чи як «весільних генералів», а висновки режисера та сценариста «ДНК-портрета нації» побудовані на банальній маніпуляції, відомій у науковому середовищі як «підведення фактів під концепцію».

Ще запитання: а чи була достатньою кількість протестованих у процесі знімання фільму людей, аби робити ті чи інші висновки? Знову ж таки порівняймо. У стрічці «Кров вікінгів» кількість протестованих протягом року (! — Ю. Р.) людей сягнула двох тисяч — по всій Великобританії, Ірландії і Скандинавських країнах. Причому аналізували не лише мазки з ротової порожнини, а й кров. У нашому ж випадку, як повідомив голос за кадром, для розкриття таємниць української історії обмежилися сотнею осіб. Це при тому, що Україна територіально більша за ту ж таки Великобританію в 2,5 разу. Отже, питаємо: чи достатньо генетичного матеріалу сотні осіб, аби говорити про якусь певну тенденцію на великій території? Чи йдеться не про «походження українців», а всього лише про походження тих людей, які здали ДНК-аналізи? Логічно було б, якби цей момент прокоментували спеціалісти. Але їм слова не надали…

І насамкінець — про відверті ляпи. Їх можна перераховувати довго. Зупинимося лише на тих, що запам’яталися найбільше.

Перший. За словами пана Форстера, територію сучасної України «люди заселили, ледь з’явившись у Європі — 50 тисяч років тому». Тобто приблизно під кінець середнього палеоліту. Правда, в іншому фрагменті фільму британець каже вже про «40 тисяч років безперервної людської присутності» в Україні. Хай там як, але Пітер Форстер, котрий, нагадаємо, не є археологом, «відтяв» в України близько 850—860 тисяч років раннього й середнього палеоліту, пам’ятки якого досліджували наші вчені в Поліссі, Криму, на Закарпатті і на Волині. Це стосовно заявленого у фільмі «поєднання генетики з археологією».

Другий. «Про слов’ян Півночі України відомо зі спогадів римських полководців», — чуємо за кадром. Насправді жоден римський легіон, і навіть візантійський, — не заходив так далеко (це ж не інакше як сучасні Чернігівська, Житомирська і Сумська області, слід розуміти). Немає тому ані археологічних, ані документальних свідчень. Інша річ, що в партизанській війні слов’яни були справді серйозними противниками, попри примітивізм їхньої зброї (списи, сокири, незграбні щити, отруєні стріли) — про що писав і Маврикій у своєму «Стратегіконі».

Третій. Мітохондрія, всупереч твердженням авторів фільму, — не «елемент ДНК», а одна зі складових клітини. Разом із ядром, оболонкою, цитоплазмою і рештою елементів. Режисерам, перш ніж писати сценарій, варто було би бодай освіжити в пам’яті шкільний курс біології.

Четвертий, але не останній. «Поширення українського типу хромосоми точно збігається з поширенням індоєвропейських мов. Тобто — мови аріїв» — такий висновок пропонується у фільмі. Тобто, за логікою цих слів, виходить так, що всі європейські мови пішли від… індоіранської (арійської) групи племен. Для будь-якого нормального лінгвіста це абсурд — адже «індоіранці» є лише одним із відгалужень індоєвропейської етнічно-мовної спільноти, і то досить пізнім, порівняно з нашестям індоєвропейців на сучасну Європу.

Поза тим, як філолог за освітою, стверджую: процеси етнічно-мовні мають свою специфіку і логіку, яка далеко не завжди збігається з процесами генетичними та міграційними. Тому порівнювати дані генетичних досліджень з даними лінгвістики та історії треба дуже обережно. І бажано, щоб остаточні висновки стосовно культурно-мовних процесів робили не генетики, а історики або філологи.

До речі: перераховуючи «предків українців», автори «ДНК-портрета нації» забули про готів. Саме вони на наших землях жили з ІІІ ст. н. е. до 375 року. І саме вони утворили першу християнську державу на території України — Готське королівство…
zn.ua

ДНК. Тест на национальность и родословную

Диалоговая тема (вопросы/ответы)