ОБЩАЯ информация об училищах до 1917 года

МАЛЫЕ НАРОДНЫЕ УЧИЛИЩА В ГОРОДАХ УКРАИНЫ: СОЗДАНИЕ, СЕТЬ, РЕОРГАНИЗАЦИЯ В УЕЗДЕ (КОНЕЦ ХVІІІ-НАЧАЛО ХІХ В.)
Владимир Милько кандидат исторических наук, научный сотрудник Института истории Украины НАН Украины Mylko_v@ukr.net

Интеграция Украины в европейское пространство предполагает не только реформирование политико-экономической сферы, но и повышения качества и конкурентоспособности отечественного образования. В этом контексте, наряду с децентрализацией министерской вертикали, актуальной является проблема структурной перестройки сети учебных заведений начального и среднего звена, что определяет актуальность проведения сравнительно-исторического анализа предыдущих практик, в частности, на примере малых народных училищ городов Украины конца ХVІІІ – начала ХІХ века.
Первые малые народные училища стали возникать в пределах столичной Петербургской губернии на основе реализации «Плана внедрения народных училищ в Российской империи», разработанного «Комиссией для внедрения народных училищ» (1782-1802) под руководством известного педагога и реформатора образования Ф. Янковича. Уже в течение 1782-1786 гг. в этом регионе открылось 19 низших народных училищ. В украинском же контексте следует упомянуть указ Екатерины II «О создании университета в губернском городе Екатеринославского наместничества» от 4 сентября 1784 г.,
где, среди прочего, шла речь и о создании сети низших народных училищ в указанном административно-территориальные единицы, а также в Таврической области. Впрочем, эти планы надолго остались лишь на бумаге, несмотря на тогдашнюю первоочередность процесса организации системы органов власти на Юге Украины. Лишь практически через десять лет, в 1793-1794 гг. появились первые низшие народные училища: два в Екатеринославском наместничестве и одно – в Таврической области.
Существенно активизировалась работа по открытию этого типа учебных заведений после утверждения 5 августа 1786. «Устава народным училищам в Российской империи». В документе объяснялось, что «малые училища... должны существовать как в губернских городах, где одного главного [училища] не хватает, так и в уездных городах, где еще на усмотрение Приказа общественного попечения [они] на первый случай могут быть полезны». Эти заведения предусматривали двухлетнее обучение, которое в основном (за исключением иностранных языков) соответствовало первым двум классам главных народных училищ.
Создание Министерства народного просвещения Российской империи в 1802 г., которое, по сути, заменило вышеупомянутое «Комиссию для введения народных училищ», обусловило организационно-структурные изменения и в системе учебных заведений, в частности, реорганизацию главных народных училищ в гимназии, а малых – в уездные училища.
Непосредственно процесс реорганизации существующих с конца XVIII века. малых народных училищ Украины на уездные, в связи с материальными, кадровыми и другими факторами (отсутствие должного финансирования и педагогического персонала, недоверие местного населения к новой системе образования), продолжался более десятилетия. О динамике этого процесса можем судить на основе следующих лет основания отдельных уездных училищ (за исключением правобережных, где по состоянию на 1804 г. их насчитывалось 16):

– Екатеринославская: Екатеринославское – 1805 г., Павлоградское – 1806 г., Новомосковское – 1807 г., Александровское и Бахмутское – 1808 г.; Вознесенское и Новомиргородское – 1811 г.;
– Полтавская губерния: Кременчугское и Роменское – 1806 г., Полтавское и Кобеляцьке – 1808 г., Прилуцкое, Хорольське, Миргородский и Лохвицьке – 1813 г., Пирятинське и Лубенское – 1814 г., Гадячское и Зиньковское – 1815 г., Костянтиноградське и Переяславское – 1816 г., Золотоношское – 1820.;
– Слободско-Украинская: Харьковское – 1805 г., Сумское, Ахтырское и Лебединское – 1806 г., Валковское – 1807 г. [18; 19, 82; 20, 13];
55– Таврическая: Симферопольское – 1809 г., Ореховское – 1812.;
– Херсонская: Елисаветградское – 1811 г., Херсонское – 1813.;
- Черниговская: Борзнянское-1807 г., Новгород-Северское-1808 г., Конотопское-1812 г., Сосницкое-1816 г.

Таким образом, создание малых народных училищ и их дальнейшая реорганизация в уездные было составляющей длительной и многоэтапной образовательной реформы в Российской империи конца XVIII – начала XIX в., которая направлена на выполнение двух главных целей: 1) управленческой – централизация и унификация системы образования; 2) образовательно-практической –
приспособление обучения в соответствующих заведениях к жизненным потребностям. При этом в разных губерниях Украины этот процесс проходил с определенными особенностями. В частности, для Левобережья и Слобожанщины он характеризовался высоким уровнем интенсивности, для Юга – зависимостью от темпов развития местных органов власти (в ходе освоения этого региона), для Правобережья – влиянием польского католического фактора.

МАЛІ НАРОДНІ УЧИЛИЩА В МІСТАХ УКРАЇНИ: СТВОРЕННЯ, МЕРЕЖА, РЕОРГАНІЗАЦІЯ У ПОВІТОВІ (КІНЕЦЬ ХVІІІ – ПОЧАТОК ХІХ СТ.)
Володимир Милько кандидат історичних наук, науковий співробітник Інституту історії України НАН України
Mylko_v@ukr.net

Інтеграція України у європейський простір передбачає не лише реформування політико-економічної сфери, а й підвищення якості та конкурентоспроможності вітчизняної освіти. У цьому контексті, поряд із децентралізацією міністерської вертикалі, актуальною є проблема структурної перебудови мережі навчальних закладів початкової та середньої ланки, що визначає актуальність проведення порівняльно-історичного аналізу попередніх практик, зокрема, на прикладі малих народних училищ міст України кінця ХVІІІ – початку ХІХ ст.
Перші малі народні училища почали виникати в межах столичної Петербурзької губернії на основі реалізації «Плану для запровадження народних училищ в Російській імперії», розробленого «Комісією для запровадження народних училищ» (1782–1802) під керівництвом відомого педагога і реформатора освіти Ф. Янковича. Вже протягом 1782–1786 рр. у цьому регіоні відкрилося 19 нижчих народних училищ. В українському ж контексті слід згадати указ Катерини ІІ «Про створення університету в губернському місті Катеринославського намісництва» від 4 вересня 1784 р.,
де, серед іншого, йшлося і про створення мережі нижчих народних училищ у вказаній адміністративно-територіальні одиниці, а також у Таврійській області. Втім, ці плани надовго залишилися лише на папері, зважаючи на тогочасну першочерговість процесу організації системи органів влади на Півдні України. Лише практично через десять років, у 1793–1794 рр. з’явилися перші нижчі народні училища: два у Катеринославському намісництві та одне – у Таврійській області.
Суттєво активізувалася робота з відкриття цього типу навчальних закладів після затвердження 5 серпня 1786 р. «Статуту народним училищам в Російській імперії». У документі пояснювалося, що «малі училища… повинні існувати як в губернських містах, де одного головного [училища] не вистачає, так і у повітових містах, і де ще на розсуд Приказу громадського опікування [вони] на перший випадок можуть бути корисні». Ці заклади передбачали дворічне навчання, яке в основному (за винятком іноземних мов) відповідало першим двом класам головних народних училищ.
Створення Міністерства народної освіти Російської імперії у 1802 р., яке, по суті, замінило вищезгадану «Комісію для запровадження народних училищ», зумовило організаційно-структурні зміни і у системі навчальних закладів, зокрема, реорганізацію головних народних училищ в гімназії, а малих – у повітові училища.
Безпосередньо процес реорганізації існуючих з кінця ХVІІІ ст. малих народних училищ України на повітові, у зв’язку із матеріальними, кадровими та іншими чинниками (відсутність належного фінансування та педагогічного персоналу, недовіра місцевого населення до нової системи освіти), тривав більше десятиліття. Про динаміку цього процесу можемо судити на основі наступних років заснування окремих повітових училищ (за винятком правобережних, де станом на 1804 р. їх налічувалося 16):

– Катеринославська: Катеринославське – 1805 р., Павлоградське – 1806 р., Новомосковське – 1807 р., Олександрівське і Бахмутське – 1808 р.; Вознесенське та Новомиргородське – 1811 р.;
– Полтавська губернія: Кременчуцьке і Роменське – 1806 р., Полтавське та Кобеляцьке – 1808 р., Прилуцьке, Хорольське, Миргородське та Лохвицьке – 1813 р., Пирятинське і Лубенське – 1814 р., Гадяцьке та Зіньківське – 1815 р., Костянтиноградське і Переяславське – 1816 р., Золотоніське – 1820 р.;
– Слобідсько-Українська: Харківське – 1805 р., Сумське, Охтирське та Лебединське – 1806 р., Валківське – 1807 р. [18; 19, 82; 20, 13];
55– Таврійська: Сімферопольське – 1809 р., Оріхівське – 1812 р.;
– Херсонська: Єлисаветградське – 1811 р., Херсонське – 1813 р.;
– Чернігівська: Борзнянське – 1807 р., Новгород-Сіверське – 1808 р., Конотопське – 1812 р., Сосницьке – 1816 р.

Таким чином, створення малих народних училищ та їх подальша реорганізація у повітові було складовою тривалої і багатоетапної освітньої реформи в Російській імперії кінця ХVІІІ – початку ХІХ ст., яка спрямовувалася на виконання двох головних цілей: 1) управлінської – централізація та уніфікація системи освіти; 2) освітньо-практичної –
пристосування навчання у відповідних закладах до життєвих потреб. При цьому в різних губерніях України цей процес проходив з певними особливостями. Зокрема, для Лівобережжя та Слобожанщини він характеризувався високим рівнем інтенсивності, для Півдня – залежністю від темпів розбудови місцевих органів влади (у ході освоєння цього регіону), для Правобережжя – впливом польського католицького фактору.

ОБЩАЯ информация об училищах до 1917 года

✔ диалоговая тема: где найти сведения, архивы и фотографии учеников училищ до 1917 года.