Похідні групи ОУН на ЧеркащиніНаселення Черкащини ніколи не втрачало надії на відродження української держави. Усюди майоріли синьо-жовті прапори. Але гітлерівці заходилися безжально витоптувати паростки українського відродження Уже на початку війни, у червні–липні 1941 року, Провід Організації українських націоналістів (ОУН) вислав на Центральну та Східну Україну три похідні групи, організовані у Західній Україні (приблизно 5000 осіб).
Завданням цих груп було на території, звідки відійшли радянські війська, проголосити відновлення української державності, створити місцеву адміністрацію та організувати осередки ОУН.
Досягши західних районів нинішньої Черкащини (Монастирищенського, Христинівського, Уманського, Звенигородського, Жашківського, Тальнівського), похідні групи розгорнули тут активну діяльність. Дещо пізніше вони з'явилися на Холодноярщині, Канівщині і в лівобережних районах нинішньої Черкаської області. Кожна з похідних груп складалася з численних оперативних загонів по 7–12 осіб.
Зазвичай групи з'являлись у конкретних регіонах, уже маючи певну підготовку для виконання поставлених Проводом завдань. Вони мали чітко розроблені маршрути, адреси людей, які могли їм сприяти і надати допомогу. Члени ОУН без будь-яких роздумів бралися за створення місцевих органів влади, мало зважаючи на позицію німецьких окупантів.
В Умані націоналісти із підгрупи Сидора-Чарторийського провели два віча, створили міську управу і організували міліцію. Першими з'явились члени похідної групи Володимир Коханьчук (Дмитро Тимченко) і Роман Михайлюк (Петро Думка). Буквально за перші тижні вони організували і очолили Уманський окружний провід ОУН(б).
Цивільна німецька адміністрація ще не встигла прийти, і селяни проводили сходки чи не вперше за кілька десятиріч без нагляду представників влади. Всюди ініціаторами сільських зібрань були члени похідних груп ОУН. Всі ці елементи державотворення, включаючи проголошення Української держави, випуск українських газет, виконання на сходках гімну "Ще не вмерла Україна", без сумніву, мали великий вплив на широкі верстви українського населення.
Вже з перших днів окупації наших міст і сіл емісари ОУН із західних областей України, а також деякі місцеві націоналісти створили широко розгалужену мережу оунівських груп, організацій і так званих "проводів", які особливо активно діяли в Умані, Золотоноші, Чигирині, Тальному, Ладижинці і Бабанці. Було створено підпільні осередки у Маньківці, Іваньках, Тальному, Поташі і Трубецькому.
У Тальному організувалося націоналістичне підпілля, очолюване районним провідником ОУН "Сихарем", який підпорядковувався
окружному провіднику Уманщини Олексі Губарю ("Запорожцю"), (після розстрілу німцями Володимира Коханьчука – О.В.).
Від осені 1941 року діяв Звенигородський окружний провід ОУН(р) на чолі із Сивоконем. Одним із організаторів підпілля був Антін Шкільний, колишній отаман Вільного козацтва, член козачої ради, посол від ради до кубанців. Весною наступного, 1942 року, німецькі карні органи провели арешти серед членів окружного і районного проводів Звенигородщини (всього 15 осіб) і ліквідували видавництво, де друкувався націоналістичний часопис "Рідне слово".
Населення Звенигородщини, як і всієї України, ніколи не втрачало надії на відродження української держави, тому випростовувалося при найменшій нагоді. Колишній політв'язень Павло Васіщев розповідав, що на початку німецької окупації 1941 року місцеві жителі Сивокінь, Ткаченко, батько і син Омельченки, Постоленко, Кисленко, Гацан та інші заснували "Просвіту", хор, українську патріотичну газету "Рідне слово". Усюди майоріли синьо-жовті прапори. Але гітлерівці заходилися безжально витоптувати паростки українського відродження. У Звенигородці заарештували 15 активістів "Просвіти" й відправили до Умані в гестапо. Там після тяжких тортур їх стратили. В центрі Звенигородки німці на щиті виставили оголошення, в якому закликали населення викривати українських буржуазних націоналістів, як місцевих, так і емісарів із Західної України. За це донощикам обіцяли 10 гектарів землі, 8 тисяч марок і корову. Те саме друкувалося і в газеті "Рідне слово", яку в той час окупанти вже перетворили на пронімецьку. Розправу над патріотами бачили жителі хутора Безим'янка. Там біля Лаптевої левади лежали убиті хлопці із Західної України та Звенигородщини з тризубами на грудях.
Організувався Золотоніський окружний провід ОУН. У 1941 році в Золотоноші виходила газета "Українське слово", а в 1942–1943 роках – "Золотоніські вісті". За окупації в Золотоноші редагував газету "Золотоніські вісті" й разом з тим був районним провідником ОУН художник Микола Бондар.
На Корсунщині активісти ОУН із Західної України Дмитро Дрель, Кость Гаранчук та інші змогли влаштуватися в органи влади, зустрічалися з місцевими інтелігентами та молоддю, проводили серед них національно-виховну роботу і організовували підпільні осередки ОУН і СУМ. Гестапо, довідавшись про це від своїх провокаторів, заарештувало більше сотні членів підпілля. Більшість із них загинула в Різаному яру під Корсунем та в концтаборах Німеччини. Дреля та Гаранчука німці розстріляли в Києві в Бабиному Яру в липні 1943 року. Після війни більшовики проголосили, що ці люди належали до комуністичного підпілля "Комітету-103". У Корсуні виходила повітова газета "Корсунські вісті", редактором був Йосип Павлюк: в одному з номерів був надрукований гімн "Ще не вмерла Україна". Редактора німці посадили в тюрму, а газета деякий час не виходила.
У Черкаському архіві СБУ є справа №12688 про оунівське підпілля Лисянщини – у двох томах. У справі приведено понад десяток прізвищ. Зокрема – Івана Михайленка, директора школи с. Кам'яний Брід (родом він із с. Мліїв). 1943 року гестапо заарештувало Михайленка. Його вивезли до Корсуня, потім до Києва, потім Бухенвальд... Після 1945 року Михайленка засуджено до 15 років каторги.
Про діяльність ОУН у Смілі відомо з протоколу допиту Приварського, розстріляного 25 листопада 1943 року: "Полицию (в Смілі – О.В.) организовали представители националистической партии Степана Бандеры. В Смеле этих представителей я видел трёх человек и одного черкасского по фамилии Голинько. Фамилии трёх бандеровцев я не знаю, так как они приехали с Западной Украины… С первых дней бандеровцы взяли в свои руки полицию и редакцию газеты. В редакцию был назначен на должность редактора учитель Мельник (националист) и секретарём Илья Затиш… Заведующим районо был назначен бандеровец Лихолай; по не-официальным данным групой руководил отец Лихолая. Мотуз также был в бандеровской организации и в его обязанности входило снабжать оружием бандеровцев. На здании полиции висел желто-голубой флаг, который был снят в конце октября по распоряжению германского командования, а также были сняты тризубы. Я слыхал из разговоров, что в бандеровской организации также был Куценко – директор машстройзавода, директор банка, фамилии которого я не знаю, кажется Дрозденко, и председатель правления райпотребсоюза Бойченко".
На території, прилеглій до Холодного Яру теж почали з'являтися емісари з Західної України. На Кам'янщині організовується товариство "Просвіта", ставилися драмгуртком українські п'єси, пропагувалася ідея створення незалежної Української держави. У Чигирині з кінця 1941 року емісарами ОУН – західняками Стопою, Кузичем і Грицюк був організований провід ОУН(м). Члени націоналістичних осередків на Чигиринщині розповсюджували листівки та агітаційну літературу, проводили агітаційну роботу серед молоді. Найпомітнішою справою членів ОУН стало відродження товариства "Просвіта", створення на її базі професійного театру та проведення культурно-просвітницьких і агітаційно-пропагандистських заходів.
Богдан Лепкий зазначав: "Мені ввижаються два лани збіжжя. Повіяв вітер – і збіжжя запилилося. Запилений цвіт має видати багаті плоди". Таку роль виконували похідні групи ОУН. Запилений ними лан збіжжя і нині дає добрі плоди...
Підготував: Олександр ВЄТРОВ
Джерело: "Прес-Центр"
Газета "Прес Центр" №5 (289) від 02.02.2011 р.
http://pres-centr.ck.ua/tape/17101/ 