Петровский Петровський Пятроўскі Piоtrowski Petrauskas

Список волинської шляхти, що мешкала в Уманському повіті Київської губернії в першій третині ХІХ століття
Ігор Кривошея

Уманщина не входить до складу Волині, але в їхній історії є спільні сторінки. Уманщина – це реґіон, що охоплює окремі райони Черкаської, Кіровоградської та Вінницької областей і тяжіє до Умані. Він може бути окреслений приблизно такими межами: на заході – річка Буг від гирла Удича до гирла Синюхи, на півдні – річка Синюха, на сході – річка Гірський Тікич, на північному заході – лінія від верхів’їв Тікича до устя Удича [Ткаченко М. Гуманщина в XVI – XVII вв. – К., 1927; Березанская С. Памятники предскифского времени на Уманщине и их историческое значение: Автореферат канд. дисс… – К., 1959; Стефанович В. А., Диденко О. П. Археологические памятники Уманщин(: В 2-т. – Умань, 1968-1974; Нарис історії Уманщини (з найдавніших часів до 60-х років ХХ століття): Монографія. – К., 2001; Кузнець Т. В. Уманщина в адміністративно-територіальному усторї України // Вісник Академії праці і соціальних відносин Федерації профспілок України. – 2002. – № 1; Священко З. В. Історія Уманщини (З найдавніших часів до середини XVII ст.). – Черкаси, 2006.].

Уманщина до 1793 р. входила до складу Брацлавського воєводства. Після другого поділу Речі Посполитої його територія повністю ввійшла до складу однойменної губернії, потім намісництва (1795 р.). 27 січня 1795 р. південні райони були включені до новоутвореного Вознесенського намісництва, а потім губернії. У переліку повітових міст зустрічаємо також Умань. Пізніше Уманський повіт було включено до складу Київської губернії (1796/1797 рр.) [Петренко О. Брацлавська губернія і Брацлавське намісництво // Київська Старовина. – 2000. – № 1. – С. 45-46.].

В ході дослідження архівних фондів виявилося, що частина уманської шляхти тісно пов’язана з Волинню. Саме це й спонукало опублікувати чергову частину списку шляхти Уманщини у краєзнавчому збірнику.

В останні роки в дослідженні історії шляхетства Правобережної України відбувся значний прорив. Праці, присвячені цій науковій проблематиці, охоплюють широке коло питань [Бовуа Д. Шляхтич, кріпак і ревізор. Польська шляхта між царизмом та українським масами (1831 – 1863). – К., 1997.; Бовуа Д. Битва за землю в Україні. 1863 – 1914: Поляки в соціо-етнічних конфліктах. – К., 1998; Свербигуз В. Старосвітське панство. – Варшава, 1999; Кривошея І. Шляхетські роди Уманського повіту Київської губернії записані в одновірці // Генеалогічні записки Українського геральдичного товариства. – Біла Церква, 2001. – Вип. 2001 р. – С. 205-212; Кривошея І. І., Кривошея Ір. І. До питання про інкорпорацію та юридичну легітимацію шляхти Правобережної України в Російській імперії (кінець XVIII – перша половина ХІХ ст.) // Південний архів: Збірник наукових праць. Історичні науки. – Вип. 16. – Херсон, 2004. – С. 82-91. Поліщук Н. Законодавчі акти Російської імперії про становище правобережного шляхетства в 30 – 50-х рр. (історіографічний аспект) // Сангушківські читання. Збірник наукових праць І Всеукраїнської наукової конференції (24 – 25 січня 2003 р., м. Славута). – Львів, 2004. – С.182-186 та інші.]. Серед них особливе місце займають публікації архівних документів, які підготували Сергій Лисенко та Євген Чернецький [Лисенко С., Чернецький Є. Правобережна шляхта кінець XVIII – перша половина ХІХ ст. Список шляхти Волинської, Київської та Подільської губернії, дворянські права якої перевірила Центральна ревізійна комісія. – Біла Церква, 2002; Легітимована Правобережня шляхта (кінець XVIII – середина ХІХ ст.) / Уклад.: С. Лисенко, Є. Чернецький. – Біла Церква, Вид. О. Пшонківський, 2006. – Т. 2-5.].

Нижче наводимо список шляхти Уманського повіту першої третини ХІХ століття, яка була визнана у російському дворянстві Волинським дворянським зібранням. Це фраґмент реєстру уманської шляхти, укладеного предводителем дворянства Уманського повіту Київської губернії Піонтковським [Державний архів Київської области. – Ф. 782, оп. 3, спр. 138.].

Список скорочень:

ВДДЗ – Волинське дворянське депутатське зібрання;

КДДЗ − Київське дворянське депутатське зібрання;

ч. р. к. – частина родовідної книги;

с. – село;

м. – місто.

А

Прізвищ немає

Б

Бржозовські:

Іван Тимофіїв 66 р.

його сини: Никифор 27 р., Петро 18 р., Роман 16 р., Макарій 13 р.

ВДДЗ, 11.12.1802, VI ч. р. к.

Богуславські:

Ігнатій Філіппів 49 р. з синами Францем 22 р., Костянтином 20 р., Войцехом 14 р.,

Михайлом 13 р., Семеном 12 р., Тимофієм 7 р.

його рідні брати: Матеуш 39 р. з синами Фортунатом 10 р., Станіславом 8 р.,

Степаном 3 р. і Казимир Фортунат 33 р.

ВДДЗ, 24.12.1802, VI ч. р. к.

Уманський повіт, с. Ксьондзівка

Барановські:

Дмитро Михайлів 47 р. з синами Василем 22 р., Тимофієм 20 р., Іваном 17 р., Степаном 14 р.

ВДДЗ, 31.12.1802, VI ч. р. к.

Уманський повіт, с. Бєлашки

Белятовичі:

Матеуш Осипів 54 р. з сином Вікентієм 23 р.

ВДДЗ, 31.12.1802. І ч. р. к.

Уманський повіт, с. Крачківка

Бачинські:

Генріх Войцехів 28 р. з рідними братами Томашем 22 р., Францем 18 р.,

Юліяшем 16 р., Граціяном 14 р.

Генріха рідний дядько Ігнатій Іоакім Осип Франців Бачинський з синами Іваном 26 р., Онуфрієм 17 р., Рафаїлом 5 р.

Ігнатія рідний брат Вікентій 33 р.

ВДДЗ, 3.12.1802, І ч. р. к.

м. Умань

Бржоски:

Василь Михайлів 4? з рідним братом Андрієм 3?

ВДДЗ, 19.12.1802, І ч. р. к.

м. Умань

В

Венгржиновські:

Онуфрій Франців 30 р. з синами Цезарієм 9 р., Миколою 4 р.

ВДДЗ, 3.12.1802, VI ч. р. к.

Уманський повіт, с. Кочубіївка

Войнаровські:

Теофіл Франців 52 р.

ВДДЗ, 12.11.1823, І ч. р. к.

м. Умань

Вітвицькі:

Лукіян Григоріїв 59 р. з сином Павлом 20 р.

його рідного брата Дем’яна сини Григорій 29 р., Артамон 21 р., Ярмолай 20 р.

Лукіяна рідного дядька Івана сини Григорій 25 р., Яків 12 р.

ВДДЗ, 15.12.1802, І ч. р. к.

Уманський повіт, с. Небеліївка

Вільчинські:

Микола Войцехів 37 р. з сином Феофілом 6 р.

Його рідні брати Матвій 25 р., Гіпполіт 23 р.

ВДДЗ, 4.12.1802, VI ч. р. к.

Уманський повіт, с. Колодисте

Вітковські:

Антон Осипів 77 р. з сином Антоном 35 р.

ВДДЗ, 5.02.1803, І ч. р. к.

Уманський повіт, с. Посухівка

Вишньовські:

Леон Петрів 26 р. з рідними братами Юліяном 24 р., Бальтазаром 16 р., Олександром 8 р.

Леона двоюрідний брат Павло Михайлів Вишньовський 40 р. з сином Зеноном 10 р.

Павла братанич Ігнатій Франців Вишньвський 8 р.

Ігнатія рідний брат Станіслав 38 р. з сином Степаном 5 р.

ВДДЗ, 19.12.1802, І ч. р. к.

Уманський повіт, с. Громи

Г

Гулевичі:

Осип Людовиків 35 р.

його рідні брати Авґустин 28 р., Владислав 26 р.

ВДДЗ, 11.11.1802, VI ч. р. к.

Уманський повіт, с. Берестівець

Глинські:

Олександер Лукіянів 39 р. з синами Степаном 9 р., Леоном 8 р., Зеноном 7 р.,

Костянтином 5 р., Феліксом 4 р., Гіпполітом 3 р.

ВДДЗ, 10.03.1803, І ч. р. к.

Уманський повіт, с. Мошурів

Гловацькі:

Осип Федорів 42 р. з сином Філіппом 17 р.

його рідний брат Войцех 38 р. з синами 14 р., Ілля 9 р., Іван 2 р.

Олександер Григоріїв Гловацький 17 р. з рідними братами Іваном 12 р., Варфоломеєм

10 р., Марком 9 р., Карлом 5 р.

Осипа братаничі Костянтин 16 р., Іван 9 р. Семенові

ВДДЗ, 31.12.1802, І ч. р. к.

Уманський повіт, с. Багва

Гощинські:

Владислав Осипів 28 р.

його рідний брат Фаустин 27 р.

ВДДЗ, 20.07.1820, VI ч. р. к.

м. Умань

Ґ

Прiзвищ немає

Д

Добржанські:

Антон Авґустинів 42 р. з синами Фелікс 11 р., Павло 8 р.

ВДДЗ, 10.12.1829, VI ч. р. к.

Уманський повіт, с. Паланка

Дубравські:

Осип Олександрів 27 р.

його двоюрідні брати Іван 20 р., Франц 11 р., Адам 10 р. Каетанові

ВДДЗ, 8.12.1802, VI ч. р. к.

Уманський повіт, с. Городниця

Доманські:

Варфоломей Михайлів 43 р. з синами Діонісієм 26 р., Вікентієм 18 р., Григорієм 16 р., Осипом 13 р., Іваном 10 р.

його рідний брат Петро 40 р. з сином Федором 16 р.

ВДДЗ, 19.05.1817, VI ч. р. к.

Уманський повіт, с. Війтівка

Доманські:

Лукіян Шимонів 35 р. з сином Семеном 2 р.

ВДДЗ, 19.05.1817, І ч. р. к.

Уманський повіт, с. Полянецьке

Добровольські:

Франц Михайлів 48 р. з синами Іосафатом 26 р., Романом 24 р., Михайлом 20 р.,

Адольфом 10 р.

ВДДЗ, 11.12.1826, І ч. р. к.

Уманський повіт, с. Чорна Кам’янка

Дзенцьоловські:

Ципріан Федорів 25 р.

його рідний брат Еразм 13 р.

ВДДЗ, 2.12.1802, VI ч. р. к.

Уманський повіт, с. Кочубіївка

Дембовські:

Франц Адамів 85 р. з сином Вікентієм 23 р.

ВДДЗ, 14.03.1803, І ч. р. к.

Уманський повіт, с. Зеленків

Дембовські:

Вікентій Антонів 28 р.

ВДДЗ, 22.04.1802, VI ч. р. к.

Уманський повіт, с. Максимівка

Дашковські:

Іван Кіндратів 67 р. з синами Федором 42 р., Олександром 40 р., у якого сини Павло

17 р., Василь 12 р., Лукіян 8 р., Федір 2 р., Андрій 34 р., у якого сини Андрій 6 р.,

Василь 4 р., Антон 2 м., Філіппом 27 р., у якого сини Андрій 6 р., Фома 3 р., Антоном

24 р.

Івана братаничі:

Михайло Григоріїв 47 р. з синами Степаном 9 р., Лукіяном 2 р.

Матвій Григоріїв 30 р.

Матвія двоюрідні брати Іван 31 р., Федір 24 р., Яків 11 р. Тимофієві

Івана двоюрідні брати:

Микола Михайлів 25 р., Іван 18 р.

Миколи двоюрідний брат Михайло Юріїв 22 р.

Івана братанич Іоакім Григоріїв 47 р. з синами Антоном 15 р., Левом 8 р.

Іоакима рідні брати Федір 32 р., у якого сини Василь 7 р., Фелікс 5 р., Іван 27 р., у

якого сини Яків 7 р., Фелікс 3 р.

ВДДЗ, 15.12.1802, І ч. р. к.

Уманський повіт, с. Багва

Древновські:

Валеріян Валеріянів 40 р. з сином Карлом 5 р.

ВДДЗ, 31.12.1802, І ч. р. к.

м. Умань

Дуніни:

Станіслав Осипів 20 р.

Станіслава рідний дядько Антон 40 р. з сином Іваном 7 р.

ВДДЗ, 3.08.1816, VI ч. р. к.

Уманський повіт, с. Рогова

Е

Прізвищ немає

Є

Єзерські:

Іван Клементіїв 25 р. з сином Цезарій 1 р.

його рідний брат Федір 18 р.

ВДДЗ, 16.03.1822, VI ч. р. к.

Уманський повіт, с. Добра

Ж

Жуковські:

Антон Адамів 62 р. з сином Осипом 28 р.

ВДДЗ, 31.12.1803, VI ч. р. к.

Уманський повіт, с. Соколівка

З

Змієвські:

Франц Вікентіїв 40 р. з сином Алоїзієм 16 р.

ВДДЗ, 6.07.1818, VI ч. р. к.

Уманський повіт, с. Юрпіль

Загурські:

Осип Станіславів 54 р. з синами Олександром 16 р., Василем 6 р.

ВДДЗ, 30.12.1811, VI ч. р. к.

Уманський повіт, с. Берестівець

К

Козловські:

Еразм Іванів 43 р.

його рідний брат 39 р.

ВДДЗ, 5.07.1828, VI ч. р. к.

Уманський повіт, с. Лещинівка

Котлевичі:

Антон Ігнатієв 42 р. з сином Іваном 7 р.

його рідний брат Микола 38 р. з сином Вацлавом 11 р.

його двоюрідний брат Павло Іванів 18 р.

ВДДЗ, 10.07.1810, І ч. р. к.

Уманський повіт, с. Ксьондзівка

Кісєлі:

Петро Андріїв 29 р.

ВДДЗ, 20.12.1802, І ч. р. к.

Уманський повіт, с. Лащова

Кошицькі:

Домінік Шимонів 52 р. з синами Іван 16 р., Матвій 13 р., Станіслав 10 р., Фелікс 6 р.

ВДДЗ, 17.04.1817, VI ч. р. к.

Уманський повіт, с. Дзендзелівка

Кісєлі:

Ромуальд Андріїв 38 р.

ВДДЗ, 20.12.1802, І ч. р. к.

Уманський повіт, с. Пеньківка

Каміньські:

Прокопій Петрів 82 р. з синами Степаном 42 р, у якого сини Данило 12 р., Ігнатій

4 р., Михайло 37 р., у якого сини Олександер 5 р., Роман 3 р.

ВДДЗ, 17.12.1802, VI ч. р. к.

Уманський повіт, с. Бєлашки

Калечицькі (Камчицькі ?):

Вікентій Казимирів 46 р.

ВДДЗ, 16.03.1803, VI ч. р. к.

Уманський повіт, с. Максимівка

Кропивницькі:

Гіпполіт Лукіянів 34 р.

ВДДЗ, 1.12.1802, І ч. р. к.

Уманський повіт, с. Майданецьке

Качинські:

Михайло Гаврилів 36 р. з сином Людвіком 8 р.

ВДДЗ, 24.11.1827, VI ч. р. к.

Уманський повіт, с. Підвисоке

Л

Ласінські:

Василь Іванів 34 р. з сином Володимиром 1 р.

його рідні брати Дмитро 12 р., Тимофій 10 р.

його двоюрідні брати Андрій 40 р. з синами Федором 13 р., Михайлом 7 р., Вікентієм

1 р., Михайло 34 р. з сином Дмитром 3 р., Венедикт 29 р. з сином Романом 3 р.

ВДДЗ, 14.11.1802, І ч. р. к.

Уманський повіт, с. Побійна

Лозинські:

Франц Войцехів 38 р. з сином Анастазієм 12 р.

ВДДЗ, 15.12.1832, VI ч. р. к.

Уманський повіт, с. Війтівка

Лясоцькі:

Фелікс Антонів 37 р.

ВДДЗ, 3.12.1802, VI ч. р. к.

Уманський повіт, с. Маньківка

Лонцькі:

Ілля Михайлів 27 р.

ВДДЗ, 22.04.1822, VI ч. р. к.

Уманський повіт, с. Кишинці

Лозинські:

Тимофій Франців 52 р. з синами Мартином 32 р., Протом 24 р., Антоном 22 р.,

Осипом 19 р., Павло 11 р.

ВДДЗ, 18.12.1802, І ч. р. к.

Уманський повіт, с. Танське

Лапінські:

Адам Григорій Ігнатіїв 32 р.

ВДДЗ, 21.02.1819, І ч. р. к.

Уманський повіт, с. Дзендзелівка

Людвіцькі:

Степан Осипів 74 р.

ВДДЗ, 10.09.1805, І ч. р. к.

м. Умань

М

Малишевські:

Шимон Тадеуш Шимонів з сином Войцехом Зеноном 1 р.

ВДДЗ, 1805, І ч. р. к.

Уманський повіт, с. Попівка

Мержієвські:

Гаспер Іванів 62 р. з синами Лев 31 р., Клементій 14 р.

ВДДЗ, 12.06.1818, І ч. р. к.

Уманський повіт, с. Молодецьке

Мошинські:

Франц Ігнатів 45 р.

ВДДЗ, 10.02.1819, VI ч. р. к.

Уманський повіт, деревня Звірки

Михалевські:

Ігнатій Яковлів 34 р. з сином Юстином 1 р.

ВДДЗ, 9.03.1803, І ч. р. к.

Уманський повіт, с. Дзендзелівка

Мартиновські:

Олександер Павлів 50 р.

ВДДЗ, 10.12.1802, І ч. р. к.

Уманський повіт, с. Кислин

Н

Незабітовські:

Костянтин Осипів 32 р. з сином Домініком 4 р.

ВДДЗ, 21.09.1803, VI ч. р. к.

Уманський повіт, с. Шарина

Ненцинські:

Іван Антонів 37 р.

ВДДЗ, 29.11.1802, І ч. р. к.

Уманський повіт, с. Підвисоке

Неймани:

Іван Рафал Іванів 25 р.

його рідний брат Теофіл 22 р.

Костянтин Антонів Нейман 23 р. з рідними братами Францем 20 р., Павлом 17 р.,

Осипом 16 р.

ВДДЗ, 14.12.1804, VI ч. р. к.

м. Умань

О

Обедзинські:

Франц Миколаїв 76 р. з сином Вікентієм 49 р., у якого сини Еразм 21 р., Теофіл 20 р.,

Афанасій 16 р., Норберт 15 р., Аполон 4 р.

ВДДЗ, 22.12.1802, І ч. р. к.

Уманський повіт, с. Текуча

Ольшевські:

Іван Іванів 60 р. з синами Антонієм 32 р., у якого син Іван 6 р., Теодором 27 р.,

Діонісієм 17 р., Степан 10 р.

ВДДЗ, 7.03.1803, І ч. р. к.

Уманський повіт, с. Максимівка

П

Пудельські:

Ігнатій Олександрів 46 р.

ВДДЗ, 6.06.1828, VI ч. р. к.

Уманський повіт, с. Пеньожкова

Потемські:

Осип Казимирів 67 р. з сином Калікстом 33 р., у якого син Віктор 2½ р.

ВДДЗ, 15.08.1824, VI ч. р. к.

Уманський повіт, с. Добра

Політовичі:

Войцех Осипів 45 р. з сином Геронімом 24 р.

ВДДЗ, 29.11.1802, І ч. р. к.

Уманський повіт, с. Добра

Пьотровські:

Іван Миколаїв 63 р. з синами Северином 32 р., у якого сини Домінік 5 р., Степан 1 м.,

Осипом 10 р., Григорієм 8 р.

ВДДЗ, 3.03.1803, І ч. р. к.

Уманський повіт, с. Красноставка

Пекарські:

Тимофій Гаврилів 49 р.

ВДДЗ, 2.12.1802, І ч. р. к.

Уманський повіт, с. Ягубець

Поліковські:

Франц Казимирів 47 р.

ВДДЗ, 13.03.1825, VI ч. р. к.

м. Умань

Пржишиховські:

Криштофор Ігнатіїв 33 р.

ВДДЗ, 28.11.1802, І ч. р. к.

м. Умань

Р

Рафаловичі:

Михайло Тимофіїв 37 р.

ВДДЗ, 27.02.1824, VI ч. р. к.

Уманський повіт, с. Коржова

Радвани:

Осип Осипів 37 р. з сином Осипом 1 р.

його рідний брат Домінік 27 р.

ВДДЗ, 25.11.102, І ч. р. к.

Уманський повіт, с. Шарина

Радомські:

Антон Осипів 61 р. з синами Михайлом 34 р., Костянтином 33 р., у якого сини

Степан 3, Франц ½ р., Антоном 22 р.

Руссіяни:

Петро Павлів 27 р.

ВДДЗ, 29.11.1802, І ч. р. к.

Уманський повіт, с. Синиця

Романовські:

Вікентій Андріїв 32 р.

ВДДЗ, 6.06.1828, VI ч. р. к.

м. Умань

Равіньські:

Вікентій Семенів 52 р. з синами Юзефатом 14 р., Лонгіном 4 р., Феліксом 1 р.

ВДДЗ, 9.10.1817, І ч. р. к.

Уманський повіт, с. Хижна

Радзинковські:

Олексій Осип Миколаїв 21 р.

його рідний брат Роберт 19 р.

ВДДЗ, 10.10.1828, VI ч. р. к.

Уманський повіт, с. Колодисте

С

Севруки:

Фабіян Севастіян Матвіїв

ВДДЗ, 20.04.1803, VI ч. р. к.

Уманський повіт, с. Лещинівка

Сташкевичі:

Іван Андріїв 35 р. з сином Іваном 5 р.

його рідні брати Антон 12 р., Севестіян 9 р.

ВДДЗ, 22.12.1802, VI ч. р. к.

Уманський повіт, с. Ризина

Сташкевичі:

Степан Степанів 26 р.

його рідні брати Карл 25 р., Іван 17 р., Діонісій 12 р.

ВДДЗ, 22.12.1802, VI ч. р. к.

Уманський повіт, с. Ризина

Сапальські:

Тадеуш Антонів 80 р. з синами Левом 31 р., Осипом 20 р., Михайлом 20 р.

ВДДЗ, 19.09.1817, І ч. р. к.

Уманський повіт, с. Лебединка

Савицькі:

Данило Томашів 42 р. з сином Сельвестром Василем 10 р.

ВДДЗ, 25.08.18011, VI ч. р. к.

Уманський повіт, с. Антонівка

Т

Туровські:

Севастіян Яцентів 50 р. з синами Леонтієм 15 р., Антоном 11 р., Валерієм 7 р.,

Тітусом 2 р.

ВДДЗ, 15.03.1825, VI ч. р. к.

Уманський повіт, с. Маньківка

Томашевські:

Іван Євдокимів 15 р.

його рідні брати Микита 11 р., Клементій 8 р.

ВДДЗ, 11.02.1812, І ч. р. к.

Уманський повіт, м. Торговиця

Туровські:

Вікентій Андріїв 38 р.

ВДДЗ, 15.03.1825, VI ч. р. к.

Уманський повіт, с. Каменече

Трзцинські:

Вікентій Вікентіїв 35 р.

ВДДЗ, 28.12.1805, І ч. р. к.

Уманський повіт, с. Розсішки

Тарновські:

Осип Петро Бонавентурів 33 р.

його рідні брати Франц 24 р., Владислав 19 р., Гілярій 32 р. з сином Генріхом

Авґустином 1 р.

ВДДЗ, 15.03.1829, VI ч. р. к.

м. Умань

У

Прізвищ немає

Ф

Формальські:

Павло Мартинів 54 р. з сином Костянтинів 8 р.

ВДДЗ, 10.08.1816, І ч. р. к.

Уманський повіт, с. Покотилова

Х

Хмельовські:

Іван Варфоломіїв 40 р. з сином Вікентієм 9 р.

ВДДЗ, 6.02.1803, VI ч. р. к.

Уманський повіт, с. Бабанка

Хухровські:

Іван Григорій Антонів 62 р. з сином Петром 7 р.

ВДДЗ, 1.12.1802, І ч. р. к.

Уманський повіт, с. Свердлікове

Ц

Цибульські:

Іван Матвіїв 76 р.

ВДДЗ, 23.06.1803, І ч. р. к.

м. Умань

Ч

Черкавські:

Авґустин Марцеліїв 39 р. з синами Адольфом 6 р., Левом 4 р., Цеславом 5 р.

його батько Марцелій Гаврилів Цеславський 60 р.

ВДДЗ, 23.11.1803, І ч. р. к.

Уманський повіт, с. Кузьмина (Гребля?)

Чернії:

Михайло Вацлав 41 р.

ВДДЗ, 31.12.1802, І ч. р. к.

м. Умань

Чайковські:

Філіп Юліян 40 р.

ВДДЗ, 5.06.1828, VI ч. р. к.

м. Умань

Ш

Шиманьські:

Франц Андріїв 68 р. з синами Михайлом 35 р., Ромуальдом 25 р., Францом 15 р.

ВДДЗ, 18.12.1802, І ч. р. к.

місце проживання не вказано

Щ

Щепановські:

Петро Павло Матвіїв 33 р.

ВДДЗ, 19.12.1830, VI ч. р. к.

Уманський повіт, с. Верхнячка

Ю

Юркевичі:

Яків Петрів 43 р. з синами Станіславом 20 р., Іваном 2½ р.

ВДДЗ, 13.07.1827, VI ч. р. к.

місце проживання не вказано

Я

Яцковські:

Павло Матвіїв 31 р.

ВДДЗ, 5.02.1803, VI ч. р. к.

Уманський повіт, с. Кочубіївка

Янковські:

Фортунат Ігнатій 40 р. з синами Гвідоном 13 р., Іваном 11 р.

ВДДЗ, 10.12.1802, VI ч. р. к.

Уманський повіт, с. Красний Кут

Якубовські:

Михайло Войцехів 41 р. з синами Авґустином 12 р., Аполоном 12 р., Олександром

7 р., Рафаїлом 6 р.

його рідні брати Іван 33 р., Ципріан 20 р.

ВДДЗ, 29.07.1829, VI ч. р. к.

Уманський повіт, с. Глибочок

Яницькі:

Осип Андріїв 40 р. з синами Болеславом 9 р., Ярославом 6 р.

його рідний батько Андрій Михайлів 78 р.

ВДДЗ, 18.12.1802

КДДЗ, 30.11.1839, VI ч. р. к.

Уманський повіт, с. Псярівка

Ястржембські:

Шимон Антонів 65 р. з синами Ксаверієм 35 р., у якого син Марцелій 1 р.,

Симфоріяном 27 р., у якого син Іван 2 р.

ВДДЗ, 31.12.1803, VI ч. р. к.

Уманський повіт, с. Псярівка

Ящовські:

Вікентій Адамів 32 р. з синами Михайлом 3 р., Маврицієм 2 р., Іваном 2 м.

його рідний брат Гаврило 26 р.

його рідного померлого брата Франца син Карл 13 р.

ВДДЗ, 16.06.1828, VI ч. р. к.

Уманський повіт, с. Талянки


https://www.myslenedrevo.com.u...jaxta.html

https://www.gulevich.net/statiy.files/svsh1802.htm

Газета "Островецкая правда"

Газета "Астравецкая праўда"



Главная→Новости→Новости→У Будранах засталося два жыхары. А якой застанецца вёска ў памяці сваіх дзяцей?

У Будранах засталося два жыхары. А якой застанецца вёска ў памяці сваіх дзяцей?
14:06 / 02.09.2020 1623

Напісаць гісторыю вёскі Будраны мяне папрасіла наша зямлячка Ганна Гас­перская. Яна рэгулярна чытае ў інтэрнэце «Астравецкую праўду», пільна сочыць за краязнаўчымі матэрыяламі. Асабліва дарагія яе сэрцу артыкулы, дзе ідзе гаворка пра знаёмыя мясціны. Ганна, якая цяпер жыве ў Паўночнай Асеціі, нарадзілася каля Белай Вады, а ў Будранах праводзіла бесклапотныя гады дзяцінства ў сваёй бабулі Леўці Пятроўскай. Удзячная зямліцы, якая жывіла, давала сілу і моц, жанчына амаль штогод пераадольвае тысячы кіламетраў, каб наведаць маленькую радзіму, прайсці па сцяжынках, дзе некалі бегалі яе босыя ножкі.

І гісторыя вёскі Будраны аказалася вельмі багатай і цікавай.

У свой час, калі працавала бібліятэкарам, па даручэнні выканкама абходзіла многія вёскі Спондаўскага сельсавета, удакладняючы гаспадарчыя кнігі. Бывала і ў Будранах. Падабалася мне гэтая вёсачка сваёй адметнасцю: тры вуліцы, масткі, гістарычныя будынкі… Хоць жыхароў ужо ў тыя часы было няшмат.

Мінулым летам зноў наведала Будраны. Тут засталося толькі 2 двары і двое жыхароў. А ўспаміны нагадваюць: вось у гэтым прыгожым доме жыла моцная сям’я Івана Субача, вось тут – Кумішчы, 3 хаты, тут 4 хаты Коўшыкаў, столькі ж – Гасперскіх, Пятроўскіх, 2 сядзібы Шышкаў. А яшчэ – Ствалы, Корсакі, Кажурны. Феня Сусвіла – гэтая добрая жанчына кожны раз, як толькі я пераступала парог яе хаты, уса­джвала за стол, даставала з печы гарачы суп: «Па марозе ходзіш, змерзла, суп хутка адагрэе!» І так утульна было сядзець у гэтай гасціннай жанчыны, слухаючы розныя вясковыя гісторыі...
1.jpg

Дом Галіны Ствол часта наведваюць дзеці, унукі і праўнукі


Гістарычная даведка

Будраны вядомы з 16 стагоддзя. У 1568 годзе – сяло ў Быстрыцкай воласці, уласнаснасць караля польскага і вялікага князя ВКЛ Жыгімонта Аўгуста. Будраны – гэта казённы маёнтак, цэнтр сельскай грамады, які ўключаў у сваю акругу вёскі Трашчаны, Чартоўшчызна, Будраны, Сухарышкі, Петрашышкі; засценкі Глушыца, Стара Недарасль, Попішкі, Баровы, Яцкуны. Будранская казённая сельская грамада ў 1874 годзе налічвала 239 рэвізскіх душ. Належалі да гэтай грамады і 6 рускіх пасяленцаў у самой вёсцы Будраны.

Пазней уваходзіла ў Аляксандраўскую воласць (валасны цэнтр – Жукойні Страчскія). У 1897 годзе – 6 двароў, 47 жыхароў. У пачатку 20 стагоддзя – у Аляксандраўскай воласці Свянцянскага павета Віленскай губерніі. З 1922 года – у складзе Польшчы, у Жукойніцкай гміне Свянцянскага павета Віленскага ваяводства. У 1938 годзе ў Будранах налічвалася 13 двароў, 87 жыхароў.

З 1939-га – у складзе БССР. З 12.10.1940 г. вёска ў Клюшчанскім сельсавеце Свірскага раёна Вілейскай, а з 20.09.1944 г. – Маладзечанскай вобласці. З 03.04.1959 г. – у Спондаўскім сельсавеце.

З 31.08.1959 г. – у Астравецкім раёне. У 1959-м у Будранах пражывала 54 жыхары. З 20.01.1960 г. года вёска ў складзе Гродзенскай вобласці. З 25.12.1962 г. – у Смаргонскім, а з 06.01.1965г. – зноў у Астравецкім раёне. У 1979-м у вёсцы 73 жыхары. На 01.01.2004 г. – 11 двароў, 20 жыхароў.

(З кнігі «Памяць. Астравецкі раён»)


Археалогія

На паўднёвым захадзе ад вёскі размешчаны археалагічны помнік – курганны могільнік, які адносіцца да ўсходнелітоўскіх курганоў і датуецца канцом першага тысячагоддзя нашай эры. У ім знойдзена сякерка – такія сякеркі са шчакавіцамі-выступамі, упрыгожаныя арнаментам, служылі як рубячай, так і ўдарнай зброяй ваяводаў, іх звычайна знаходзілі ў пахаваннях багатых людзей. Знаходкі гэтыя нешматлікія: на тэрыторыі Літвы і Заходняй Беларусі зной­дзена толькі 21 такая сякерка, і адна з іх – у Будранах.

Тапонім

У беларускага тапаніміста В. Жучкевіча знаходзім такое тлумачэнне: буда – невялікая забудова, часовае жыллё, лясная старажоўка. Ад яго ж заснаваны дзеяслоў будаваць, словы будка, будынак.

У 14-18 стагоддзях будамі называлі асобныя лясныя будынкі, дзе жылі буднікі, якія выпальвалі паташ, займаліся вытворчасцю дзёгцю, смолаў, драўлянага вугалю. З канца 19 стагоддзя тэрмін «буда» ў якасці асновы для новых геаграфічных назваў не выкарыстоўваўся. У 1960 годзе на тэрыторыі Беларусі было каля 110 тапонімаў, утвораных ад гэтай асновы.

Ёсць і другая версія. Назва вёскі Будраны хутчэй за ўсё літоўскага паходжання, на што паказвае мяккае вымаўленне ў рускім варыянце перадапошняга складу – БудРЯны. Вёс­ка з такой жа назвай ёсць у Панявежскай вобласці Літвы (інфармацыя ўзята з кнігі А Dictionary of Jewish Surnames from the Russian Empire Аляксандра Бейдэра), многія выхадцы з гэтай вёскі насілі прозвішча Будрановіч (Будрянович).

Падобных назваў шмат у ваколіцах Швянчонскага раёна: Будры, Будрычкі, Будрыкі, Буд­рыньшчызна, Будра.

У перакладзе з літоўскага «буд­ра» – блюшчыка, шматгадовая травяністая расліна.

Ваколіцы Будран

Будраны, нібы вяночкам, акружаны прыгожымі, вясёлымі, быццам рамонкавыя букецікі ў жытнім полі, хутарамі з маляўнічымі назвамі: Пагулянка, Наваселле, Асінаўка, Міхалінова, Клемансова, Янова, Кіркішкі, Лысюкі, Лысая Гара, Навалессе. Раней на кожным з іх, як і ў саміх Будранах, кіпела, віравала жыццё. Людзі цягнуліся да ведаў, нягледзячы на аддаленасць ад буйных цэнтраў, вучыліся, станавіліся запатрабаванымі і вядомымі людзьмі.

Да прыкладу, на хутары Асінаўка нарадзіўся Мечыслаў Валуевіч. Скончыўшы Гродзенскі сельгасінстытут, ён узначаліў калгас «Шлях Леніна», якому аддаў 41 год жыцця. Заслужаны работнік сельскай гаспадаркі Беларусі, узнагароджаны ордэнамі Леніна, Працоўнага Чырвонага Сцяга, двойчы ордэнам «Знак Пашаны». Мечыслаў Аляксандравіч дапамагаў у аднаўленні гудагайскага касцёла і навакольнай тэрыторыі. Гэта адзіны жыхар раёна, які сустракаўся ў Ватыкане з Папам Рымскім Іаанам Паўлам II.

Памятаю настаўніцу Ядвігу Усцінаўну – дзявочае прозвішча, здаецца, Валуевіч, па мужу – Цэйка. Яна замяняла нашу пастаянную настаўніцу ў Трашчанскай пачатковай школе. Сама ж вучылася ў той час, калі не хапала падручнікаў, і ўсяго, што патрэбна для вучобы, – але мела мэту і імкнулася да яе. У школу хадзіла кожны дзень за некалькі кіламетраў з хутара – але ніколі не прапускала заняткі. Ядвіга Усцінаўна стала адной з першых мясцовых настаўніц.

На хутары Навалессе, побач з Будранамі, нарадзіўся Дыянізас Сусвіла. Ён расказаў, што яго дзед Андрэй Сусвіла служыў у Вільні ў жандармерыі, а калі выйшаў у адстаўку, стаў скупліваць землі на тэрыторыі Літвы і Беларусі. Ён купіў сто гектараў зямлі ў пана Сволькена і ў 1925-26 гадах пабудаваў тут дом і заснаваў хутар Навалессе. Калі ажаніліся яго сыны, на хутары пабудавалі яшчэ два дамы. Адзін з сыноў, Юзаф Сусвіла, сябраваў з маім бацькам і часта прыязджаў да нас у госці. Слухаючы іх гамонку, я здзіўлялася запасу ведаў Юзафа: ён мог пагаварыць і пра кнігі, і пра мастацтва, а найбольш – пра гісторыю. Даў добрую адукацыю сваім дзецям. Дачка Леанора скончыла Віцебскі педінстытут і працавала настаўніцай бія­ло­гіі і хіміі ў Стрыпішскай васьмігодцы, пазней – дырэктарам школы ў Дзягенева, а калі выйшла замуж у Літву, працавала настаўніцай у рускай сярэдняй школе Швянчоніса. Сын Дыянізас закончыў Віленскі інжынерна-будаўнічы інстытут, працаваў майстрам, прарабам, а затым дырэктарам ПМК Швянчонскага раёна. Зараз мае сямейны бізнес – будаўнічую фірму «Деостата».
Дыяннізас Сусвіла.jpg

Дыянізас Сусвіла


На хутары Лысая Гара жыў вядомы не толькі ў акрузе, але і ва ўсім раёне ляснік Лёнгін Міхновіч, заслужаны работнік лясной гаспадаркі, які аддаў любімай справе 43 гады. Нават пасля выхаду на пенсію ён не пакідаў свой пост. Быў прыкладам і настаўнікам для маладога пакалення, узнагаро­джаны шматлікімі ганаровымі граматамі.
На хутары Янова жыў яшчэ адзін ляснік Юзаф Колтан. Ён рассеяў па лесе жарновец мяцельчаты – калі каму даводзілася ехаць напачатку мая па дарозе ад Будран на Барані, той не мог не залюбавацца квітнеючымі кусцікамі жарноўцу, што, нібы кавалачкі веснавога сонца, успыхваюць то тут, то там на ўскрайку лесу.

Вёска

Дыянізас Сусвіла падзяліўся ўспамінамі, пачутымі ад бацькі і дзеда. Яны расказвалі, што пасля падаўлення паўстання Тадэвуша Касцюшкі (1794 г.), якое пацягнула за сабой трэці па­дзел Рэчы Паспалітай, цар аддаў загад павесіць у ліку іншых і графа, уладальніка маёнтка Будраны, прозвішча якога ніхто не памятае. Дыянізас не выключае, што назва вёскі можа паходзіць ад прозвішча таго графа.

А вось прозвішча пані Ястрэмскай даводзілася чуць неаднойчы ад многіх, хто цікавіўся гісторыяй гэтай мясцовасці. Яе двор размяшчаўся за 100 метраў ад павароту на Барані. Цяпер аб ім нагадваюць напаўразбураныя панскія гаспадарчыя пабудовы. Пры маёнтку быў стаў, млын і бровар. Для ахалоджвання і ачысткі былі выкапаны каналы – жалабы з дубовых дошак бачны і зараз. Як жартаваў адзін знаёмы, гэтую канструкцыю можна лічыць самым старажытным водаправодам у Гродзенскай вобласці.

Дыянізас памятае з аповедаў дзядоў, што ў вёсцы была капліца. У сярэдзіне мінулага стагоддзя ён сам з хлапчукамі разглядваў камяні і пліты з надпісамі. Адзін такі камень мне паказаў Валянцін Кумішча, але ён настолькі зарос мохам, што надпіс разабраць немагчыма.

У сувязі з апазіцыйнасцю карэнных дваран («палякаў») адміністрацыя Віленскага ваеннага генерал-губернатарства разглядала мясцовых сялян, у першую чаргу праваслаўных, у якасці галоўнай апоры імперыі на заходніх землях. Перасяленцам давалі зямлю і доб­рыя пасады. Пасля паўстання 1861-га ў Будранах атрымалі зямельныя надзелы Коўшыкі, якія прыехалі з Кабыльніка, Кумішчы з Шаркаўшчыны – яны былі праваслаўнымі, а таксама католікі Гасперскія і Пятроўскія з Літвы. Кумішчы і Коўшыкі атрымалі больш зямлі і панскія забудовы і фактычна кіравалі вёскай. Асноўныя будынкі, маёнтак былі прададзены ці разбураны, засталіся толькі гас­падарчыя, глінабітныя. Пры іх пабудове змешвалі гліну з саломай, верасам і лазой. Дыянізас расказваў, што падобная дрэва­глінная тэхналогія прымяняецца дзе-нідзе яшчэ і зараз.

Васіль Коўшык расказваў, што ў спадчыну ад дзядоў яму дасталася глінабітная панская канюшня даўжынёй у сто метраў, затым калгас заняў яе пад кароўнік, а пасля будынак зноў дастаўся гаспадару. Такая вялікая пабудова яму была не патрэбна, і Васіль трактарам разбурыў сцены, дзівячыся іх моцы, пакінуў сабе толькі невялікі хлевушок.
6.jpg

Сцены панскай канюшні


Як вядома з пісьмовых крыніц, у 1866 годзе парафіяльны жалядскі касцёл Святога Войцеха з-за рэвалюцыйных прамоў мясцовага пробашча быў зачынены. Будынак перадалі ў праваслаўнае ведамства, і ў 1876 годзе ён быў пераўтвораны ў праваслаўную Свята-Увя­дзенскую царкву. Некаторы час святаром у жалядскай царкве служыў адзін з будранскіх Коўшыкаў – такія весткі знайшоў краязнаўца Іван Драўніцкі.

У вёсцы тры вуліцы, адна з іх вымашчана бярвеннем, таму што была гразкай, і два масткі праз ручаёк, выток рэчкі Здаха, якая ў Акартэлях, працякаючы пад мостам, упадае ў Туравейскае возера. Назву рэчкі Здаха мясцовыя не ўспрымаюць, але на карце 1865 года яна пазначана менавіта так.

Пасляваенны час

Калгас у Будранах быў заснаваны, як і паўсюдна, у 1949 годзе. Ён аб’ядноўваў вёску і бліжэйшыя хутары і насіў імя Мічурына. Такая назва прысвоена, бо непадлёк, у маёнтку Шайкуны, быў плодагадавальнік і калгас збіраўся займацца садаводствам. Але хутка пачалося ўзбуйненне, Будраны далучылі да клюшчанскай сельгасарцелі, а затым прайшло аб’яднанне ўсіх бліжэйшых калгасаў у адзін буйны, з цэнтральнай сядзібай у Масцянах.
7.jpg

Дажынкі. Здымак з сямейнага архіва Галіны Ствол


Старшыня калгаса франтавік Бандарэнка любіў займацца будаўніцтвам. Ён недзе падгледзеў гаспадарчыя пабудовы круглай формы і пайшоў на эксперымент – пабудаваў 3 круглыя фермы. Першую – у Будранах на 100 галоў з кало­дзежам у цэнтры. Цікавы факт: калі адбіралі бычкоў для перагону ў Будраны з цэнтральнага гадавальніка, то, як па каман­дзе, аддзялілася і выбегла роўна 100 галоў. Другі такі ж кароўнік быў пабудаваны ў Трашчанах, а трэці – у Клюшчанах. Памятаю, як госці, заўважыўшы пры дарозе дзіўную пабудову, пыталі: што гэта за шапіто? Фермы былі вельмі зручнымі і істотна аблягчалі працу даглядчыкаў. А калі сталі ўкараняць механізацыю жывёлагадоўчых працэсаў, круглыя кароўнікі сталі незапатрабаваны.

Будранцы працавалі дружна і весела – як у калгасе, так і на падворках. Вёска заўсёды выглядала святочна і дагледжана.
9.jpg

Аляксей Збыслававіч



Большасць яе жыхароў працавала даяркамі і даглядчыкамі. Калектыў фермы, дзе працавалі Алена Кумішча, Тэафілія Сусвіла, Браніслава Гасперская, Альбін Корсак і іншыя буд­ранцы, доўгі час утрымліваў першынство ў сельгасарцелі. Алена Кумішча была адной з лепшых даярак, узнагароджана медалём «Ветэран працы». Такі ж медаль мелі і яе сваячка Тэафілія Сусвіла, Іосіф Кумішча. Адзначаўся поспехамі ў працы даглядчык жывёлы Альбін Корсак. Рарытэтны экзэмпляр «Астравецкай праўды» за 1967 год з фотаздымкам сваёй мамы і перадавых вяскоўцаў зберагла для дзяцей і ўнукаў Галіна Ствол. І ўнук Алены Кумішчы Аляксей Ствол, працуючы ў калгасе на бензавозе, таксама паказаў сябе добрасумленным працаўніком, аб чым паведамляла «АП» за 1992 год.
3.jpg

Даяркі перадавой фермы калгаса «Клюшчаны» (злева направа): Алена Кумішча, Браніслава Корбут і Тэафілія Сусвіла.
«АП», 28 сакавіка 1967 года.



Не хлебам адзіным…

Большасць будранскіх і хутарскіх дзяцей хадзіла ў Трашчанскую пачатковую школу, а сярэднюю адукацыю атрымлівалі ў Жукойне-Жалядскай, пасля – у Спондаўскай.

Жыхары Будран і хутаране з’яўляліся парафіянамі клюшчанскага касцёла, які адыгрываў вялікую ролю ў іх жыцці. У 90-х гадах усе вяскоўцы актыўна ўдзельнічалі ў адбудове святыні. Дапамагалі хто як мог: будаўнічымі матэрыяламі, грашыма, сваёй працай – і за адзін год узнялі касцёл з руін. Уладзімір Коўшык рабіў рамкі для абразоў, насілкі для харугваў, каркас для балдахіна, а сам балдахін падараваў Тадэвуш Коўшык – прывёз з французскага Лурда разам з абразам Маці Божай. Жыхары Будран Галіна Ствол і Іосіф Кумішча ўваходзілі ў касцёльны камітэт, а ўзначальваў яго Лёнгін Міхновіч.
4.jpg

Галіна Ствол



Былі сярод будранцаў і ветэраны Вялікай Айчыннай вайны. Іосіф Кумішча ваяваў стралком на 1-м Беларускім фронце пад камандаваннем маршала Жукава, прымаў удзел у фарсіраванні Віслы, Одэра і Нісы, быў узнагароджаны ордэнам Айчыннай вайны і шматлікімі медалямі, пра яго таксама пісала «Астравецкая праўда». Разам з ім быў прызваны і ваяваў аднавясковец Міхаіл Гасперскі – ён быў кулямётчыкам. Альбін Корсак родам з Віцебшчыны, ён былы партызан. Пасля вайны яго накіравалі ў Свірскі раён. Бываючы па справах у Будранах, актывіст упадабаў тут мясцовую дзяўчыну, ажаніўся з ёю і перабраўся ў вёску.
8.jpg

Альбін Корсак



Былі ў Будранах амаль у кожным доме свае ўмельцы. Франц Коўшык шыў мужчынскае адзен­не: касцюмы, кажухі, дэлі (доўгае цёплае паліто). Антось Пятроўскі быў кавалём. Васіль Коўшык аказваў ветэрынарныя паслугі. Уладзімір Коўшык – слынны сталяр. Франц Кумішча быў бондарам. На ўсю акругу славіліся браты-музыканты Пятроўскія. Рэгіна Субач (Коўшык) успамінае, як яны збіралі дзяўчат-падлеткаў і вучылі іх танцаваць кракавяк.

А яшчэ Будраны славіліся мнагадзетнымі сем’ямі: у Пятроўскіх было 17 дзяцей: тры разы нараджаліся двойні, два разы – тройні і 5 разоў бусел прыносіў на іх падворак па адным дзіцяці. Канстанцін і Альжбета Гасперскія мелі 6 дачок і 4 сыны, у Янкі і Франі Коўшыкаў было 11 дзяцей, столькі ж – у Івана і Стэфаніі Кумішчаў. А яшчэ ў вёсцы быў дом, дзе жыло 3 сям’і Коўшыкаў – 21 чалавек! Уявіце сабе, колькі трэба было гаспадыням бліноў напячы і іншых страў нагатаваць, і ўсё гэта не на газавай ці індукцыйнай пліце, а ў печы!
5.jpg

Гэты дом ажывае вясной, калі руплівы гаспадар Валянцін Кумішча з жонкай Тэрэзай прыязджае на лета


Чаго ў жыцці не бывае

Распавядаючы розныя выпадкі з жыцця вёскі, амаль усе ўспамінаюць патоп 1984 года. Тады вырашылі спусціць возера каля Кісялёў. Як толькі бульдозер раскапаў гравійку, вада прарвала дарожны насып і рынулася наперад. Буд­раны знаходзяцца ў паўтара кіламетрах ад гэтага возера, але вяскоўцы не маглі ўцяміць, што робіцца: сонца свеціць, неба яснае, самалёта не бачна, а нейкі незразумелы рокат нарастае і набліжаецца. Эмілія Коўшык, якая ў гэты час палола грады, пачуўшы гул, стала жагнацца – думала, пачаўся канец свету. Праз імгненне тыя, хто быў на вуліцы, убачылі, што на вёску са страшэннай хуткасцю нясецца вадзяны вал вышынёй, можа, у два метры. Хаваліся, хто куды мог: на дрэва, на страху. Толькі тыя, хто сядзеў у хаце, ні аб чым не здагадваліся. Вадзяны паток нёсся, выбіраючы больш нізкія мясціны і, на шчасце, амаль што абмінуў вёску. Толькі аднаму гаспадару вада трапіла ў хлеў і стаяла пару дзён вышынёй у паўметра. Каля драўлянага мастка ў вёсцы ляжалі камяні па паўтоны ці больш вагой, якія паток вады адкаціў на 20 метраў – такая была яго сіла! Доўжылася гэта навала хвiлiн 15 і панесла з сабой у каго дошкі, у каго кураводку з куранятамі, у каго вуллі з пчоламі.

Здарылася яшчэ адна трагедыя, аб якой памятаюць жыхары і іх дзеці: Броня Гасперская, у мінулым – перадавая даярка, згарэла зімой у доме, усяго некалькі крокаў не дапоўзшы да парога, каб адамкнуць дзверы. І гэта за два дні да таго, як мелася выехаць да дачкі!

Вёскі-вёсачкі, вялікія і маленькія, сціплыя, прыгожыя някідкай прыгажосцю з чаромхавымі, салаўінымі аселіцамі, з вясёлымі, кветкавымі дворыкамі, са шчодрымі садамі, населеныя адкрытымі, працавітымі, добразычлівымі людзьмі, вы паступова, адна за другой, знікаеце з карт, рэестраў, з твару роднай зямліцы – але навечна застаецеся ў памяці сваіх дзяцей. І ў цяжкія хвіліны кожнаму ўспамінаецца мясціна, дзе нарадзіўся і вырас, дзе прайшло дзяцінства і юнацтва, яны на ўсё жыццё – радзімка ў іх душы.


Подписывайтесь на телеграм-канал «Гродно Медиа Group» по короткой ссылке t.me/GrodnoMediaGroup.
Телеграм-канал «Гродно Медиа Group» – это ежедневные новости районов Гродненской области и города Гродно.


Текст: Иоланта Валуевич


https://www.ostrovets.by/news/novosti/news25866.html


ОСНОВНАЯ ИНФОРМАЦИЯ

Учреждение «Редакция газеты «Островецкая правда»

Газета “Астравецкая праўда”, свидетельство о государственной регистрации средства массовой информации от 12 января 2010 года, перерегистрация 10 августа 2023 года №995

Телепрограмма “ТВО. Твой Островец”, свидетельство о государственной регистрации средства массовой информации от 23 января 2017 года №292

Адрес: 231201, Гродненская область, г. Островец, ул. Энгельса, 2а

Работаем: понедельник - пятница 08:00 - 17:00, перерыв на обед: 13:00 - 14:00, выходные: суббота, воскресенье

E-mail: ostrov_red@ostrovets.by

Главный редактор: Ярошевич Елена Генриховна, тел. 8-01591-78-1-09

Заместитель главного редактора: Хотянович Ольга Чеславовна 8-01591-73-3-64

Ответственный секретарь: Сивец Надежда Александровна 8-01591-71-4-89

По вопросам информации, социальных проблем и экономики: 8-01591-73-3-64

По вопросам АПК и сельского хозяйства: 8-01591-79-0-15

Радио- и телеинформация: 8-01591-72-0-49

Бухгалтерия: 8-01591-75-3-09

Отдел рекламы: 8-01591-74-2-09

Факс: 8-01591-74-2-09


Учредители: Островецкий районный исполнительный комитет, Островецкий районный Совет депутатов.

Адрес: 231201 Гродненская обл., г. Островец, ул. К. Маркса д.2,

Телефоны: (8-01591)75-201, (8-01591)75-233,

Сайт: https://ostrovets.grodno-region.by,

Электронная почта: rik@ostrovets.gov.by.

______________________________________________________________________________________________________________________________________________

АСНОЎНАЯ ІНФАРМАЦЫЯ

Установа «Рэдакцыя газеты «Астравецкая праўда»

Газета «Астравецкая праўда», пасведчанне аб дзяржаўнай рэгістрацыі сродка масавай інфармацыі ад 12 студзеня 2010 года, перарэгістрацыя 10 жніўня 2023 года №995

Тэлепраграма «ТВО. ТВой Астравец», пасведчанне аб дзяржаўнай рэгістрацыі сродка масавай інфармацыі ад 23 студзеня 2017 года №292

Адрас: 231201, Гродзенская вобласць, г. Астравец, вул. Энгельса, 2а.

Працуем: панядзелак - пятніца 08:00-17:00, Перапынак на абед:13:00-14:00, выхадныя: субота, нядзеля

E-mail: ostrov_red@ostrovets.by

Галоўны рэдактар: Ярашэвіч Алена Генрыхаўна, тэл. 8-01591-78-1-09

Намеснік галоўнага рэдактара: Хацяновіч Вольга Чаславаўна 8-01591-73-3-64

Адказны сакратар: Сівец Надзея Аляксандраўна 8-01591-71-4-89

Па пытаннях інфармацыі, сацыяльных праблем і эканомікі: 8-01591-73-3-64

Па пытаннях АПК і сельскай гаспадаркі: 8-01591-79-0-15

Радыё-і тэлеінфармацыя: 8-01591-72-0-49

Бухгалтэрыя: 8-01591-75-3-09

Аддзел рэкламы: 8-01591-74-2-09

Факс: 8-01591-74-2-09


Заснавальнікі: Астравецкі раённы выканаўчы камітэт, Астравецкі раённы Савет дэпутатаў.

Адрас: 231201 Гродзенская вобл., г. Астравец, вул. К. Маркса д. 2,

Тэлефоны: (8-01591)75-201, (8-01591)75-233,

Сайт: https://ostrovets.grodno-region.by,


Электронная пошта: rik@ostrovets.gov.by.


https://www.ostrovets.by/o-gazete/

Kozuto
Модератор раздела

Псков
Сообщений: 726
На сайте с 2020 г.
Рейтинг: 227

СООБЩЕНИЕ

ОТЗЫВ
Наверх ##24 июня 2023 14:46 24 июня 2023 14:47
Фонд № 669 ГАПО. Благочинный 1-го Невельского округа Полоцкой епархии г.Невель Невельского уезда Витебской губернии
https://alertino.com/ru/764109

Фонд № 849. Невельский городовой магистрат г. Невель Невельского уезда Витебской губернии 1724-1864
https://alertino.com/ru/104958 гАПО

https://alertino.com/ru/search?query=невельский+уезд+
---
Ко(а)зуто(в) - Же(о)лдубовские (Владимировка сумская). Желдубовские Груновка. Снагость. Щигры - Казбан и Лихобаба (Алексеевка - Андреевка сумская) -сима(о)новы (конново. Трехалево Витебская губ.) - Роговы (Наумиха. Курилиха. Невельский уезд) Михайловские Костелево Долыссы


https://forum.vgd.ru/post/4058/107208/p4611529.htm#pp4611529



На 1914 г. в Невельском уезде было четыре благочиннических округа. К первому благочинническому округу относились, что подтверждается документами фонда: Успенский собор г. Невеля (священник в 1914 г. П.И. Петровский), приписные церкви: Святой Троицы и святого великомученика Дмитрия (священник в 1914 г. И.А. Вишневский), церковь Успения Пресвятой Богородицы, приписная Крестовоздвиженская церковь в д. Стряплицы погоста Белохвостово (священник в 1914 г. Г.Л. Журавский), церковь Рождества Пресвятой Богородицы погоста Еменец (священник в 1914 г. А.С. Базилевский), церковь Покрова Божией Матери погоста Завережье (священник в 1914 г. К.И. Борисович), церковь Рождества Иоанна Предтечи над притвором Екатерининский придел погоста Иваново (священник в 1914 г. П.А. Мурашкин), церковь Покрова Божией Матери, приписная Преображенская церковь погоста Лутно (священник в 1914 г. Г.Л. Журавский): упоминается в 1900, 1902 гг., церковь иконы Божией Матери "Знамение" погоста Новохованск (священник в 1914 г. Ф.Г. Барщевский), церковь Святого Духа погоста Плиссо (священник в 1914 г. П.К. Серебреников), церковь Покрова Божией Матери погоста Стайки (священник в 1914 г. Е.Н. Слупский), церковь Покрова Божией Матери, приписная церковь Рождества Богородицы на кладбище Баба-Риге погоста Топоры (священник в 1914 г. В.В. Блажевич), церковь Святого Духа, приписная церковь святого апостола Иоанна Богослова в деревне Жулево погоста Туричино (священник в 1914 г. В.И. Одельский), церковь Казанской иконы Божией Матери погоста Шульги (священник в 1914 г. И.С. Квятковский).


https://alertino.com/ru/764109

Чудеса Саратовской области: главные достопримечательности и уникальные места

...

Музей-усадьба «Петровский»
Музей-усадьба «Петровский» — это уникальный исторический комплекс, расположенный в селе Новый Бор. Он представляет собой усадьбу, принадлежавшую роду Петровских. В усадьбе можно увидеть оригинальные здания, построенные в XVIII-XIX веках, а также коллекцию предметов быта и искусства того времени. Музей-усадьба «Петровский» является популярным местом для экскурсий и культурных мероприятий.

...

Источник: https://dillas.ru/chudesa-saratovskoj-oblasti-glavnye

УДК 82-9
ББК 76.01
Ф53
Шрифты предоставлены компанией «ПараТайп»
Филипович Эльвира
Я, мой муж и наши два отечества / Эльвира Филипович. —
[б. м.] : Издательские решения, 2021. — 512 с.
ISBN 978-5-0051-6014-0
Эта книга о жизни чешско-русской семьи, живущей попеременно в России
и в Чехии, с экскурсом в далекое прошлое их предков — аристократов и крепост-
ных, учителей, адвокатов и мастеровых… Предки каждого из супругов — участни-
ки бурных событий — войн и революций конца XIX и начала XX веков. Главные
герои книги (автор и ее муж) — граждане России и Чехии — после окончания Ти-
мирязевской академии в Москве работают сельхозспециалистами в Северном по-
граничье Чехии, а затем на алтайской целине…

...

ЧЕЛНОКИ — ДОБРОХОТОВЫ

В мордовской семье Челноков, где появился на свет (в первые годы ХIХ века) будущий мой прапрадед, мальчик Иван, умели трудиться. Быстрые, ловкие, выносливые, они работали как на барских полях и конюшнях, так и в своем огороде, хлеву, избе, полной ребятни… И везде поспевали. За то и прозывали их — Челноки.

Семья жила в бревенчатой избе-пятистенке на берегу речки Инсарки близ живописного старинного, основанного в 1647 году мордовского города Инсар. В городе было несколько церквей. Ваня бегал в самую старинную, храм Казанской иконы Божией Матери. При церкви была приходская школа, где учили не только грамоте и Закону Божию, но и наукам математическим. Ваню Челнока в школе считали очень способным учеником.


Соборный храм во имя Казанской Божией Матери с приделом церкви во имя Николая Чудотворца, г. Инсар, Мордовия, конец XIX в. (Ныне на этом месте расположен цех завода «НЕОН»)
Однажды учитель этой школы, он же батюшка в церкви, услышал от местного помещика своего же прихода сетования на любимого и единственного сына: совсем плох в учении, а выписанный для занятий мусье говорит, что все в порядке. И верно, барское чадо замечательно освоило фехтование, танцы, манеры… Может на французском языке изъясняться. А вот от математики с физикой у мальчика разбаливается голова…

— Гнать этого мусье надо, да только где у нас другого учителя найдешь?

— Есть у меня мальчишка на примете, Ванька Челнок. Бегает в школу ко мне из самой слободы. Удивительно понятливый мальчонок, до всякой работы и до учения охочий. Псалтирь всю наизусть шпарит. И добрый. Сам слышал, как он иной раз объясняет ребятам непонятное.

Оживился барин при сих словах, да батюшка его и осадил: крепостной он, а так бы…

Пришлось барину за Ваньку Челнока хлопотать, выкуп заплатить его хозяину. Понравился Иван не только барину своему новому, но и привередливому сыну его Михаилу. И хоть выглядел новый наставник барского дитяти совсем неказисто — был невелик ростом, худощав и на фоне рослого упитанного барчонка еще худосочнее казался, чем был на самом деле, — хозяйский сын почти разом его признал, а потом и зауважал: видимо, дошло до него, что в мире по-настоящему ценно и по-настоящему красиво. А в математике видел Иван красоту особую…

Так проходили дни, и недели, и месяцы. И однажды Иван Челнок явился к новому хозяину своему с докладом. Хотя тот его не вызывал, да и Ваня волен был о себе решать без барской указки. Однако, сам же он тогда про себя решил: «жить с Богом, то есть по совести!»

— Больше не хочу я хлеб Ваш переводить, — сказал он хозяину, — все, что мог, я Михаилу передал. А дальше — ему в гимназию надо, к профессорам, а потом и в университет…

Приемные экзамены в Пензенскую гимназию Михаил, сын хозяина, выдержал блестяще. Все время, пока экзамены длились, Иван вместе с ним жил: решали математические задачи, учили физические законы… Отец, счастливый, расцеловал выкупленного им когда-то крепостного Ивана, а сын Михаил стал просить отца, чтобы и Ваню тот бы помог определить в гимназию. И Ваня был принят тоже. Из гимназии вышел Иван с блестящим аттестатом и с фамилией Доброхотов, которая присвоена была ему официально вместо прежней деревенской кликухи. (Приложение 1)

Из того, как сложилась его дальнейшая жизнь, известно лишь то, что переехал он в богатый церквями город Муром, где женился на русской девушке-мещанке, с которой были у него дети: Михаил, Иван, Петр, Илья и дочь Александра. Сам Иван, бывший Челнок, учительствовал: сначала в приходской школе, а затем в местной гимназии. Супруга тоже учительствовала, но только в самые первые годы замужества. Потом растила и воспитывала собственных детей. Семья не была бедной, но и особого достатка не видела. Зато все жили очень дружно, помогая друг другу и стараясь получить хорошее образование. Книги в доме Доброхотовых ценили превыше всех вещей. Все дети стали весьма образованными людьми.


Муром, XIX в.
Первенец Михаил, 1826 года рождения, успешно (с Похвальным листом) окончил Владимирскую губернскую гимназию, а потом — и тоже блестяще — юридический факультет Московского университета.


Михаил Иванович Доброхотов сразу по окончании Московского университета
На службе в Московском суде весьма быстро, в течение восьми лет, продвинулся от помощника столоначальника до секретаря суда и был жалован титулом личного дворянства*. Впоследствии он стал известным в Москве и любимым простыми людьми адвокатом и первым председателем организованного им же Совета адвокатов — появившегося тогда адвокатского сообщества. На заседаниях Совета обсуждались представления и жалобы, оценивались с морально-этической точки зрения поступки адвокатов. Сам он был кристально честным человеком, адвокатом, открытым и всегда готовым помочь людям, к тому же был оптимистом и любил добрую шутку.


Первый председатель Московского совета присяжных поверенных Михаил Иванович Доброхотов (1826–1869)
Умер он скоропостижно, от сердечного приступа, на сорок третьем году жизни, оставив жену (тетку Зинаиды Гиппиус) и двоих дочерей, которым потом помогали все братья Михаила Ивановича, и более всех живший с ним рядом на Остоженке Илья Иванович. В его семье потом жили сироты: младшая дочка Михаила Ивановича и дочка рано умершей младшей сестры Александры.

О нем, Михаиле Ивановиче, первом адвокате Москвы, писал потом известный своею абсолютной справедливостью знаменитый защитник бесправных людей А. Ф. Кони: «Московская адвокатура, ее организация в духе порядка и нравственной дисциплины была в значительной степени делом памятного Москве М. И. Доброхотова» (Судебно-юридическая газета, публикации. Михаил Доброхотов — первый московский адвокат. 10. 47. 29 августа 2011, газета 100, данные из интернета).

Братья Михаила Иван и Илья служили в Казначействе. А третий сын Ивана (бывшего Челнока) Петр, мой прадедушка, как и его старший брат Михаил, получил свидетельство о блестящем окончании гимназии и продолжил учебу в Московском университете, тоже на юридическом факультете. По его окончании отмечен был как лучший выпускник и мог выбрать себе город и место из предлагаемых вакансий. Выбрал тихую красавицу Калугу с видом на величавую Оку с ее отлогими песчаными берегами, сосновыми борами и дубовыми рощами, с ее здоровыми доброжелательными жителями, с рослыми полногрудыми невестами. Был не женат, и на работе, во втором уголовном отделении Калужского суда, пользовался большим уважением. Вскоре за свое честное и ревностное служение был отмечен достоинством Надворного советника, что было равнозначно званию подполковника в службе военной, а перед тем еще был жалован титулом личного дворянства.



Вокруг видного жениха закружили свахи, но застенчивый успешный чиновник Петр Иванович весьма тактично и строго всех их от себя отвадил: ему нравилась барышня, которая у них в конторе делопроизводства время от времени появлялась — переписывала каллиграфическим почерком важные деловые бумаги. Товарищи-сослуживцы предупредили, что девушка эта хоть и знатных дворянских кровей, но не имеющая даже на извозчика, не говоря уж о собственном жилье. А звали ее Надеждой…

ГЕНЕРАЛЬСКАЯ ДОЧКА НАДЕЖДА ПЕТРОВСКАЯ И НАДВОРНЫЙ СОВЕТНИК С ЖАЛОВАННЫМ ДВОРЯНСТВОМ ПЕТР ДОБРОХОТОВ СТАНОВЯТСЯ МОИМИ ПРА…


Петр Иванович был втайне влюблен, но особой надежды не питал: возлюбленная была намного моложе и весьма хороша собой, хоть и старалась выглядеть просто и скромно, к тому же происходила из рода знатного и когда то богатого. Отец ее, орловский помещик и генерал Николай Петровский имел обширные владения земли и сотни крестьянских душ. Был, однако, весьма суров в обращении с людьми, в частности с собственными крестьянами. Был к тому же заядлый игрок… Проигрывал не только деньги, имущество, но и людей, собственных крепостных. А мать, которая доводилась близкой родственницей матери И. А. Бунина, была, наоборот, кроткой и нежной в обхождении. Зверюгу мужа ей удавалось смирять, и люди все – и крестьяне, и даже домочадцы с дворней – считали ее своею заступницей. (Приложения 1 и 2)
Когда муж ее, бывший генерал, после очередного проигрыша вдруг в одночасье умер, она узнала, что семья – она и четыре дочери – остались практически ни с чем… Дочери бесприданницы, которых воспитывали для барской жизни, уча только танцам, французскому языку и хорошим манерам, были совершенно не приспособлены к самостоятельной жизни. Почти все, когда выросли, ушли в монастырь…
Надежда, старшая из дочерей, стараясь хоть как то облегчить жизнь семьи, подалась в соседний губернский город Калугу. Работала в Калужском приюте, а затем стала давать уроки музыки в домах небогатых мещан и снимать угол в частном доме. Потом, прознав, что делопроизводству суда требуется переписчик с хорошей каллиграфией, обратилась туда и периодически получала работу… Там и познакомилась она со своим будущим мужем, моим прадедушкой Петром Ивановичем Доброхотовым.


Надежда Николаевна Доброхотова, урожденная Петровская, 18 летняя, XIX в.

На венчание от Петровских приехала мать Надежды и проживающая в имении на правах родственницы племянница Надеждиной матери и няня, которая потом так и осталась в доме у Доброхотовых, помогая нянчить детей. «Няня, бывшая крепостная, выходившая саму Надежду Николаевну, помогла выходить и всех ее десятерых детей. Она была членом семьи: могла и нашлепать ребят, и распорядиться по хозяйству… Выучила старших девочек прясть, вязать, шить, заниматься домоводством: солить грибы, запекать окорок, делать наливки», – вспоминала моя двоюродная тетя Анна Дмитриевна Андриевич, урожденная Разломалина. (Приложение 2)
Венчание и свадьба прошли довольно скромно. Новая калужская семья не могла обрести собственное жилье и снимала мансарду (рядом с теперешним инкубатором). (Приложение 2) Семья быстро росла, а когда появился восьмой ребенок, Петра Ивановича перевели в город Поневеж Мировым судьей.
«Была тяжба между богатым польским графом и жителями городка Поневеж. Граф хотел оттягать у города большой выгон и луг. Он обещал судье немалое вознаграждение, если дело решится в его пользу. Петр Иванович отказался от взятки и вынес решение в пользу жителей города». (Приложение 2).


Надворный советник, мировой судья Петр Иванович Доброхотов, XIX в.

В Поневеже семья жила в просторном доме, при котором был сад и постройки для скота. Домашним хозяйством управляла деятельная Надежда Николаевна, у которой там родились еще две девочки.
Петру Ивановичу приходилось ездить на выездные суды по всему району. И однажды в дороге застал его сильный ливень. Он простудился. Кое как леченая простуда перешла в хроническое воспаление легких… Влажный климат Поневежа спровоцировал развитие туберкулезного процесса, и Петру Ивановичу врачи посоветовали срочно вернуться туда, где потеплее и посуше, в Калугу…

...


https://ridero.ru/books/ya_moi...tContainer