Премія імені видатного земляка
09.02.2011
Днями Миколі Івановичу Теницькому виповнилося б 75 років
Рік, як розпочала діяти гільдія колишніх редакторів ЗМІ Сумщини. До її складу увійшли керівники комунальних газет області, які перебувають на заслуженому відпочинку. Серед них - чотири Заслужені журналісти України: В.Г.Дацько, В.М.Бойко, Г.А.Ільченко, Д.С.Правдюк, сім авторів художніх та публіцистичних книг.
Метою гільдії є моральна та матеріальна допомога ветеранам журналістики, передача багаторічного досвіду молодим колегам, орга-нізація змістовного відпочинку.
На своїх засіданнях члени гільдії обговорюють питання різного характеру. На одному з них презентували книгу Григорія Фастівця із Бурині «Вибір». Журналісти зустрілися із керівниками районів, депутатами обласної ради, відвідали пам’ятні історичні місця. Побували в Сумах, Путивлі, Кролевці, Бєлгороді.
Головою гільдії обрано колишнього редактора Краснопільської газети «Перемога» О.Козира, автора книги «Редактори-ветерани Сумщини», яка розповідає про ветеранів ЗМІ і є єдиною в Україні. Активну участь у роботі гільдії беруть вихідці з Білопільщини, колишні редактор «Білопільщини» М.М.Завгородній та працівники редакції О.І.Гончаров, Ю.В. Фадєєв, М.Сердюк.
На останньому засіданні, яке проходило в Краснопіллі, з метою увічнення пам’яті М.І.Теницького - першого Заслуженого журналіста Сумщини - за ініціативи обласної Спілки журналістів України, гільдії колишніх редакторів ЗМІ Сумщини та редакції газети «Білопільщина» вирішено заснувати премію його імені. Вона присуджуватиметься ветеранам-журналістам за кращі матеріали та активну життєву позицію. Премія разом із дипломом та почесним знаком вручатиметься щороку до Дня журналіста.
Це буде гідним ушануванням нашого земляка, який все свідоме життя працював у газеті, знаний серед читачів району та області.
М.І.Теницький народився 8 лютого 1936 року в с.Мар’янівка Гуринівської сільської ради у селянській сім’ї. Батько Іван Максимович працював у колгоспі, учасник Великої Вітчизняної війни. Мати Катерина Іванівна - домогосподарка. В сім’ї було п’ятеро дітей: Григорій, Олександр, Микола, Ганна і Антоніна. Старший брат Григорій загинув на війні. В 1952 році Микола Іванович закінчив Мар’янівську неповну школу.Дорога в журналістику була непростою. Після служби в армії працював водієм у колгоспі ім.Чкалова. Маючи хист до друкованого слова, часто надсилав свої дописи про людей і події свого села до Біло-пільської районної газети. Так сількором розпочалася його журналістська діяльність. А з 1960 року став кореспондентом «Радянської правди». У 1971 році закінчив Сумський педінститут, в 1975 - вищу партійну школу у Києві.
В 70-ті роки Микола Іванович працював завідувачем відділу листів і масової роботи, а з 1980 по 1992 - редактором газети.
З дитинства закоханий у рідний край, у своїй творчості мав нахил до оповідань, нарисів, новел, замальовок про природу, писав про тих, хто жив і творив поруч. Здавалося б, прості речі, але він їх умів піднести читачеві так, що той ніби сам був співучасником події.
Його твори охоче друкували найавторитетніші газети та журнали колишнього Радянського Союзу і України: «Правда», «Известия», «Сельская жизнь», «Журналист», «Сільські вісті», «Радянська Україна», «Правда України», «Рідна природа», «Журналіст України». А ще оповідання, нариси, новели, замальовки друкувалися у різних збірках, що видавалися у Росії та Україні, в Канаді.
За період роботи редактором районна газета була своєрідною кузнею журналістських кадрів для Сумської області. Микола Іванович учив молодих журналістів не тільки словом, порадою, власноручною правкою написаного, а й своїм прикладом, журналістською майстер-ністю. Десятки колишніх юнкорів-школярів стали відомими журналістами, працюють та працювали у найпрестижніших виданнях України. Багато хто з них є членами Національної спілки журналістів України і Національної спілки письменників України.
Провідними журналістами стали Микола Завгородній, Юрій Фадєєв, Микола Собка, Григорій Хвостенко, Микола Петленко, Олександр Вертіль. Саме з Білопільської газети «пробивали» собі дорогу в журналістику Олексій Дерев’янко, Юрій Мацько, Леонід Орлов, Петро Кадурін, Євген Нестеренко, Іван Василець, Лариса Матлахова, Тетяна Скоробагатько, нині уже покійні Микола Кандиба, Іван Козолуп та багато інших.
Саме завдяки його праці і зусиллям газета свого часу стала переможницею Всесоюзного конкурсу за зразкову організацію масової роботи, призером щорічного Всесоюзного конкурсу за найкращу організацію роботи з робсількорівським активом (за роботу з позаштатним активом). Такої нагороди не виборювала жодна газета Сумщини, хоча участь у цьому тоді дуже престижному конкурсі брали багато редакцій.
Теницький очолював районне літературне об’єднання «Вир». Під його рукою оволоділи майстерністю літературного письма десятки обдарованих юнаків та дівчат. Серед них - члени Національної спілки письменників України Наталка Білоцерківець з Куянівки, Юрій Назаренко з Білопілля, Олександр Вертіль із Жовтневого.
Теницький був справжнім фанатом газетярської справи, працелюбом. Природа щедро наділила його літературним талантом, відчуттям художнього слова, редакторським хистом. Свої статті, нариси, замальовки, цікаві бувальщини Микола Іванович писав професійно, на високому журналістському рівні. В кожному матеріалі - доля людини, проблема свого бачення тієї чи іншої теми. Умів подати факт жваво, по-особливому. Любив писати про мужність і відвагу земляків у роки Великої Вітчизняної війни.
Дуже любив природу і вміло, з надзвичайною майстерністю описував її красу. Багато написав про цікаву людину - колишнього вчителя-природолюба зі Шкуратівки Йосипа Хомича Мухопада, який створив у рідному селі диво-дендропарк. Микола Іванович писав про це з особливою теплотою, властивою йому ліричністю і конкретністю:
«Широкими вікнами до нас усміхалися у селі Будинок культури, торгові підприємства, добротне приміщення контори колгоспу. А навколо цих новобудов шуміли дерева молодого парку, на дбайливо доглянутих клумбах яріли квіти. Я слухав срібні голоси птаства, вдихав на повні груди п’янке повітря й радів за шкуратівських природолюбів, руками яких створено цю красу.
Дмухнув вітерець, запахло глицею. Зиркнув - навкруги ні ялинки, ні сосни...
- Звідки ці пахощі хвої? - запитав свого гіда.
- З ялинкового гаю, -: відповів голова колгоспу. - Наш аматор зростив - Йосип Хомич Мухопад, учитель місцевої школи».
Сьогодні, звичайно, важко перелічити всі його публікації, але варто назвати його нариси про голову колективного господарства, Героя Соціалістичної праці Івана Володимировича Черненка, доярку того ж вирівського господарства Парасковію Матвіївну Комісар, про повного кавалера ордена Слави Михайла Андрійовича Вінниченка.
У книзі «За традиціями дружби і братерства», що вийшла у видавництві «Прапор» (Харків), Теницький яскраво оспівав духовні та виробничі зв’язки трудівників двох сусідніх районів - Білопільського Сумської і Глушковського Курської областей.
М.І.Теницький - журналіст, який понад усе любив життя, людей, був не байдужим до їхніх проблем, про що й писав не пером, а гарячим серцем. Всі його газетні публікації - різні за жанром, але єдині в одному - високохудожні, правдиві, актуальні.
Уже вражений смертельною хворобою і знаючи це, Микола Іванович не покинув свого редакторського поста, не припинив поїздок по рідній Білопільщині. Знав майже кожного у ближніх і дальніх селах, любив своїх земляків, і ті відповідали йому тим же. Не міг жити без героїв своїх нарисів, без тих проблем і тривог.
10 квітня 1992 року, на 57-му році життя, у розквіті творчих сил перестало битися серце людини щедрої душі, журналіста від Бога Миколи Івановича Теницького.
Вже посмертно, через декілька днів, Миколі Івановичу Указом Президента було присвоєно високе й почесне звання - Заслужений журналіст України.
Така відзнака була першою на Сумщині і одна з перших в Україні, й отримав її справжній лицар правди і пера, справжня людина і громадянин Микола Іванович Теницький.
За матеріалами, зібраними працівниками центральної районної бібліотеки ім.О.Олеся.
источник
http://www.bilrada.sumy.ua/content/view/1215/59/ 