Ludvika - СПАСИБО ОГРОМНОЕ!!!
Любомир СТРЕЛЬБИЦЬКИЙ: "Встановив рекорд країни і ...розлучився зі збірною СРСР"
http://galsports.com/News.aspx?id=1024Переглядаючи календар червня з датами народження знаменитих спортсменів, зауважив, що на кінець місяця припадає ювілей чемпіона Європи Любомира Стрельбицького. Тож як було відмовитися від спокуси зробити інтерв’ю з людиною, яка прославляла Україну на європейському п’єдесталі.
- Пане Любомире, пам’ятаю вас ще з кінця шістдесятих років минулого століття, коли бачив ваші виступи у змаганнях «Прикарпатська стріла». Є нагода пригадати ті часи...
- Я народився у Бориславі, у багатодітній сім’ї. Як і всі хлопці мого покоління, захоплювався одночасно кількома справами. Крім щоденних уроків у середній школі №1, займався у музичній школі, освоїв гру на фортепіано, акордеоні, баяні, гітарі. Брат грав на саксофоні, ми організували перший у місті шкільний джаз-ансамбль, що користувався великою популярністю серед молоді. Одночасно ходив на тренування із стрільби з лука. Тренером у нас був Тарас Бандера (племінник Степана Бандери), який виховав понад тридцять майстрів спорту. Я не мав багато часу на стрільбу, але, як і до будь-якої справи, ставився серйозно. До закінчення школи вже був першорозрядником. Нині майстрами спорту у стрільбі з лука стають значно молодші спортсмени, але сорок років тому це був непоганий результат.
- Кажуть, ви замість спортивної, могли зробити успішну музичну кар’єру?..
- Коли йшов до армії, на призовному пункті нас зустрічали «покупці», які шукали здібних хлопців за різними видами діяльності. Одному з них зізнався, що маю музичну освіту, іншому розповів про спортивні досягнення. Потрапив служити до Бердичева. Одного ранку викликали до штабу: прийшов виклик з львівського спортивного клубу армії - як на спортсмена, вже готові документи. Після обіду інша команда: є виклик з ансамблю пісні і танцю ПрикВО. Відверто кажучи, я волів іти по музичній дорозі, але подумав, що не буду вже переоформляти документи. Отак все і вирішилося…
- Ви дуже швидко почали підніматися спортивними щаблями…
- Тренувався я у Володимира Марковича дуже наполегливо, міг годинами шліфувати свою техніку. Така пильна робота принесла перші успіхи: через кілька місяців в Одесі я став чемпіоном Збройних сил серед юніорів. А наступного року вийшов на високий рівень і серед дорослих – на розіграші Кубка СРСР у Кишиневі посів друге місце після лідера радянських лучників Віктора Сидорука. На чемпіонаті країни в естонському Пярну знову був другим після Сидорука, встановив рекорд країни на дистанції 70 метрів. Мені присвоїли звання майстра спорту міжнародного класу і зарахували до складу збірної СРСР.
- А вже наступного року ви стали чемпіоном Європи…
- Наша команда була потужною, всі з України – Віктор Сидорук, Вадим Резников і я, «малолітній», бо молодший від них більш як на десять років, але дуже настирливий. Усі троє – випускники Львівського інфізу різних років. У 1970 році прийшов мій найбільший успіх – ми стали у команді бронзовими призерами чемпіонату Європи, а я виборов звання чемпіона в особистому заліку. Чи міг два роки тому хлопець із Борислава мріяти про такий злет?!
- Подібного успіху досягти більше не вдалося?
- У збірній виступав дев’ять років. Конкуренція була надзвичайною, і тренери постійно підбирали для Сидорука щораз інших партнерів. А 1978 року відбулося «омолодження» збірної, адже мені було вже 28 років. Хоча вдалося закінчити спортивну кар’єру рекордом країни зі стрільби на 18 метрів у закритому приміщенні, зі збірною я розлучився.
- Але залишилися у спорті - тренером, начальником команди, педагогом. Стали заслуженим тренером України, суддею національної категорії, відмінником освіти України…
- Я ще – полковник у відставці, доцент кафедри фізичної реабілітації, спортивної медицини, фізичного виховання та валеології Львівського національного медичного університету, старший тренер студентської збірної команди Львівської області зі стрільби з лука, віце-президент обласної федерації стрільби з лука. Як іноді задумаюся, що вдалося зробити, то сором не докучає.
- Ваша сім’я підтримує ваші справи і починання?
- Хоча я – спортивно-військова людина, але вже десять років працюю серед медиків, сім’я у мене по-справжньому медична: дружина Оксана – лікар, обидва сини теж: Андрій – кардіохірург, Дмитро – травматолог. Можливо, сімейні традиції продовжать онуки – Соломія, Богдана та восьмимісячний Олесь, спілкування з ними приносить мені найбільшу радість.
- Попри всі службові і громадські обов’язки, сімейні турботи, ви не забуваєте про своє музичне захоплення. Знаю, навіть у тренерській кімнаті стоїть піаніно, а у шафі зберігається баян.
- Як тільки до мене приходять колеги і друзі, випадає вільна хвилина, вони можуть бути певні, що я для них заграю якісь шлягери. Тоді душа моя відпочиває…
Іван ЯРЕМКО, wz.lviv.ua
На фото: Любомир Стрельбицький (справа) зі своїм колегою Ярославом Гусаком, чемпіоном Європи 1987, 1989 років.
, один з братів предків мав преференції від французького уряду та отримав їхнє громадянство під час імперіалістичної війни 1914 року, так що можливо і був гвардійцем імператора "N".