Стрельбицкие (Strzelbicki, Стрельбицькі, Стрільбицькі)

Сомосьєра 1808р.
Багато хто знає шалену атаку англфйської легкої кавалерії під Балаклавою, в Долині смерті, але мало хто на теринах колишньої РІ знає про героїчну кавалерийську атаку на перевалі Сомосьєра в листопаді 1808 року. Ця атака шеволєжерів відбулась 30 листопада 1808 року на іспанські позиції в ущелині Сомосьєрра в горах Сьєрра де Гуадаррама на висоті 1444 м. над рівнем моря. Атака продовжувалась приблизно 10 хвилин, але стала самою блискучою кавалерийською атакою в історії. В листопаді 1808 р. Наполеон особисто впроваджував військову компанію в Іспанії, яка була охоплена повстанням проти французів. Імператор вів наступ на Мадрид, який в цей час знаходився в руках повстанців. Щоб добитись до столиці з північно-східного боку, йому потрібно було заволодіти перевалом Сомосьєрра, який був останнім пунктом оборони іспанців, під командуванням генерала Беніто Сан-Хуана. Іспанський генерал знав, що на такій вигідній позиції йому достатьньо перегородити шлях армії Наполеона виставивши вздовж дороги артилерію. Довга, хвиляста та крута дорога, що пролягала через ущелину не дозволяла перекрити її артелерийським вогнем з однієї позиції, тому шістьнадцять гармат було поділено на 4 батареї на загальній відстані 2 км.
Перша батарея складалась з 6-ти гармат, 2\3 з них були встановлені прямо на дорозі, а інші по бокам. Друга батарея знаходилась на відстані від 800 метрів до 1 км. за першою. Таке положення давало можливість вести вогонь вздовж дороги. Приблизно за 600 метрів далі була треття батарея, яка прострілювала самий довгий прямий участок дороги. З обох сторін дороги було встановлено по парі гармат, скоріш за все їх захичав земляний вал, Остання четверта батарея знаходилась на 800 метрів вище та нараховувала від 4 до 6 гармат.

Сан-Хуан мав під своїм командуванням 12 тис. чол. Резервної Армії, однак вимушений був послати 4 тис. з них в напрямку Сепульведи. В самій ущілині було разміщено 120 артилеристів та два батальйона піхоти, котрі повинні були проводити обстріл долини. Можливо, що солдати були окопані, хоча більш вірогідно, що вони ховались за обломками скель.

Рано ранком, 30 листопада, три французських полки піхоти та 6 гармат добрались до входа в долину. На розвідку вислали французських кінних єгерів під командуванням майора Филипа де Сєгюра, котрих повинні були підтримувати 2 гармати. Однак єгеря через мить опинились шквальним градом куль з першої батареї та були вимушені відступити. Під час цієї атаки був поранений Сєгюр та обстрілян ескорт Наполеона. Наполеон приказав своїй піхоті маршем взяти позиції бунтівників, однак вона понесла великі втрати та не змогла взяти батареї супротивника. Піхотинці гибли головним чином із-за складного рельєфу місцевості, в яких атакуюча колона була обречена на поразку, а також поганої погоди із-за густого туману.

Приблизно о 10.30 підпоручик Анжей Нєголєвський взяв полоненого, сповістившого, що в руках іспанців знаходиться наполеонівський солдат. Імператор не міг дозволити, щоб іспанці дізналися про його слабкі сторони та доручив вдарити по батареї черговому третьому ескадрону полка шевольєжерів гвардії, якими командував капітан Ян Леон Козетульський. Всього в атаку виступило приблизно 200 шевольєжерів (чисельність атакуючих оцінюється по різному: від 125 до 216 чол.). Для атаки шевольєжери вишикувались в колону, по чотири чоловіка в ряду (така побудова обгрунтована шириною дороги).

В густому тумані на дорозі вишикувалась 3-я рота капітана Яна Дзєванівського, а за нею 7-ма рота капітана Петра Красинського. Взводами командували: поручик Стефан Крижановський, подпоручики Гриціан Ровицький, Ігнаций Рудовський и Бенедикт Зельонка. Колону замикав поручик Винцентій Шептицький. Для більшості з них це була перша в житті битва.

Під командуванням Козетульського шевольєжери з оголеними шаблями проїхали повз імператора, далі шагом півкілометра, а потім, після трьох поворотів дороги, помчалися галопом прямо на першу батарею (перед атакою домовились, що вожжі притримувати не будуть). Коли вони були на відстанні приблизно 200 м. до батареї, пролунав перший смертельний залп, котрий, не зломав цієї шаленої атаки, та після короткого бою батарея була взята.

Після наступних чотирьох поворотів шевольєжери виїхали на прямий проміжок дороги довжиною 100 метрів. Завдяки швидкому темпу бігу коней та несподіваності, артилеристи другої батареї не змогли причинити великої шкоди і завдати втрат серед швельєжерів, та швидко пали під саблями. Далі, після наступного повороту, атакуючі виїхали на вбивчий 500-метровий прямий відрізок щляху. Атака на цій ділянці виявилась особливо жахливою, обслуга гармат мала багато часу, щоб прицілитись та зробити постріл. Однак не зважаючи на понесені втрати імпульс атаки був такий сильний, що опрокинув оборону, і гармати замовкли.

Перед шевольєжерами залишилась найтрудніший проміжок дороги, декілька сот метрів прямого шляху. Капітан Красинський зібрав залишки шевольєжерів, упорядкував стрій та повів їх в останню атаку. В ході тієї атаки загинуло найбільше шевольєжерів, під іншими були вбиті коні, та до іспанських окопів добрались тільки горстка всадників. Вони намагались взяти четвертий редут, однак вимушені були відступити під натиском контратакуючих іспанців до третьої батареї.

На світлині: Ян Леон Іполіт Козетульський (портрет середин XIX ст.)

Общая тема