Стрельбицкие Strzelbicki Стрельбицькі Стрільбицькі

Олексій Вінниченко ДОВЕДЕННЯ ШЛЯХЕТСТВА НА СЕЙМИКАХ РУСЬКОГО ВОЄВОДСТВА У ВИШНІ (XVII — середина XVIII ст.): ПРАВОВА РЕГЛАМЕНТАЦІЯ І ПОВСЯКДЕННА ПРАКТИКА

Весь текст - http://bookneo.in.ua/book_183_page_7

Подібні випадки справді зустрічалися впродовж усього XVII ст. Відкла­дення deductionis nobilitatis зазвичай було невигідне для оскарженої сто­рони (якщо, звичайно, вона сама не була ініціатором відтермінування), адже вимагало додаткових витрат часу, зусиль і коштів: затягувався судовий розг­ляд, через який слід було залишати свій дім та знову їздити до того ж Люб­ліна й тривалий час мешкати там, а також необхідно було повторно спро­ваджувати свідків і відвідувати самому сеймик. Тим більше, виникали нові обставини, які могли ускладнити справу. У подібній ситуації опинилися Гри­горій, Самуель і Олександр Стрельбицькі, чию справу за обвинуваченням у нешляхетстві Трибунал розглядав у травні 1646 р. За рішенням суду, Стрель- бицькі прибули на тогорічний депутатський сеймик у Вишні і були готові здійснити «вивід свого шляхетства через свідки кровні свої, старші ближчі та інші, документи і диспозиції на письмі [...] згідно посполитого права й опису в трибунальському декреті». Проте сеймик було зірвано через вибори маршалка, і Стрельбицьким вдалося лише отримати від учасників зібрання атестацію, підписану 11 урядниками. У документі, з яким Стрельбицьких відсилали до суду, роз'яснювалась ситуація і зауважувалася їх готовність доводити своє шляхетство[82]. Двома днями пізніше Стрельбицькі з'явилися до Львівського ґродського уряду і подали маніфестацію аналогічного змісту, заявивши в ній, що вони ні в чому не противились трибунальському декре­тові й прагнули в усьому його виконати[83]. Наступного року, 9 вересня 1647 р. Стрельбицькі приїхали на депутатський сеймик до Вишні і знову хотіли ви­водитися. Однак присутні на сеймику холмський ловчий Каспер Оль- шевський і Мацєй Рибінський відмовилися слухати «вивід шляхетства» та не допустили його проведення. Свою позицію вони на словах пояснювали тим, що Стефан Воритко Бришевський*, позивач Стрельбицьких, на той час вже помер, а припозову в цій справі видано не було. Оскаржені, пильнуючи «непорушність своєї честі» й не бажаючи залишатися під підозрою в май­бутньому, намагалися довести справу до кінця. Пробували отримати від сей­мика хоча б «маніфестацію або атестацію» про свою готовність до deduc- tionis nobШtatis, але К. Ольшевський і М. Рибінський так само виступали проти її видачі. Тож Стрельбицьким нічого не залишалося, як подати мані­фестацію про безуспішність своїх спроб доведення шляхетства до най­ближчого уряду, що вони й зробили 11 вересня у Львівському ґроді[84].

Для виходу з подібної ситуації, згідно зі згаданою конституцією 1690 р.[85], сейм призначив проведення доведення шляхетства на наступний день після депутатського сеймика - незалежно від того, чи той відбувся, чи був зірва­ний. Причому у випадку, якщо б сеймикового маршалка не було обрано, deductio noЫШatis мало проходити «під дирекцією» першого з місцевих урядників.

Реалізація конституції 1690 р. не зустрілась з якимись складнощами, оскільки вже існувала практика проведення сеймиків «доброго порядку», з якою нова сеймова ухвала добре корелювала. Зокрема, у 1708 р., коли де­путатський сеймик у Вишні був зірваний, шляхта зібралася на наступний день (11 вересня) до місцевого костелу, як вказувала у своїй ухвалі, у першу чергу «для доведення шляхетства, якщо би хто його потребував»[86]. Відомо, що доведення шляхетства на наступний день після депутатського сеймика (іп crastino electionis) у Вишні на таких «постдепутатських» (господарсь­ких) сеймикових зібраннях відбувались у 1713,1717,1736, 1765, 1766 роках, ставши їх звичним елементом - незалежно від того, успішно пройшов чи був зірваний депутатський сеймик. Більше того, факт проведення deductio- nis noЫШatis став фіксуватися не лише в атестації, яка адресувалась судові, але й в самій постанові господарського сеймика[87].

Хуторянский - Щиро дякую.

Ludvika написал:

[q]

Наверняка, эта инфа Вам известна, но на всякий случай даю ее:

ПАМЯТНАЯ КНИЖКА КИЕВСКОЙ ГУБЕРНИИ на 1859г.

стр.209 – Стржельбицкий Генрих Никодимович, КС, судебный следователь 2-го участка г.Сквира и уезд.

[/q]

Ludvika - Дякую, пана Генриха встречаю впервые!

Коломия – Kolomea - Kołomyja

Щаднича каса (нині – Народний дім)

~~~~~

Наріжний камінь буд. № 27 на нинішній вул. Театральній було закладено опівдні 10 липня 1891 р. Будівництво щадничої каси (установа, створена 1857 р. називалася “Фонд позичковий для ремесел і промислів”) завершено у 1892 р. Відтоді у найбільшій у місті залі відбувалися численні концерти, свята, академії, виступали видатні гості: С. Крушельницька (1898, 1928), М. Садовський і М. Заньковецька (1905), І. Франко (1912)

….

У період Першої світової війни, від грудня 1914 р. тут містилося представництво російської окупаційної влади – управління так званого начальника Коломийського повіту Чернівецької військової губернії.

В 1928–1939 рр. тут працювала одна із шкіл українських танців Франца Стрільбицького.

У часи радянської окупації 1939-1941 рр. – містилися Коломийська окрема прикордонна комендатура, клуб ДТСААФ,

Від 1990-х років Коломийський міський будинок культури “Народний дім”.

http://ena.lp.edu.ua:8080/bits...23-228.pdf

Транснаціональні сім’ї як наслідок української трудової еміграції:
проблеми та шляхи їх розв’язання
223
Олександр Кожолянко
ЕМІГРАЦІЯ УКРАЇНЦІВ ДО АМЕРИКИ
З ХVІІ ДО ПОЧАТКУ ХХ СТ.

Щодо поѐви перших українців у Канаді, то звертаять на себе
увагу матеріали про поѐву на канадській землі капітана Івана
Стрільбицького. Є відомості, що капітан І. Стрільбицький під час англо-
американської війни у Канаді (1812-1814 рр.) був у складі англійських
військ. Канадський дослідник С. П. Гевака з м. Гамільтона у 1965 р.
написав стаття «Про першого українцѐ на канадійській землі», де ю такі
слова: «Чи не можна признати першим українцем у Канаді капітана-
сотника Івана Стрільбицького, що боровсѐ в обороні Канади замість
двох небилівських селѐн Василѐ Єлинѐка і Івана Пилипівського-
Пилипова, ѐкі прибули вперше до Канади 7-го вереснѐ 1891 року і ѐких
до сьогодні вважаять «патріархами українців Канади»[1, c. 9-12].
Не оминув увагоя ім’ѐ Івана Стрільбицького і канадський
історик Юліан Стечишин з м. Саскатуна. Він зазначав наступне: «Родина
Стрільбицьких належить до визначніших українських родин і цим, так
на виглѐд, певним «відкриттѐм» зацікавивсѐ О. Роїк, але, коли він
попробував перевірити ця сенсаційну участь у тій війні, то зробити це
йому не вдалосѐ. Фаталістичної картини з зображеннѐми воїнів у
Дандирнському музеї м. Гамільтона не виѐвлено» [19, c. 106].
Письменник Михайло Ломацький, ѐкий жив у Німеччині,
стверджував, що українець на ім’ѐ Іван Стрільбицький дійсно був на
службі в англійській армії у роки англо-американської війни *13, c. 82+ і
що родом він був з села Стрільбище на Бібрщині (Львівщина).
Є також відомості, що серед воїнів англійських загонів на
канадській землі у 1813 році знаходились полѐки та українці (русини) з
Львівщини (Й. Павляк, Й. Массон, Данило Олексій та ін.), і
Тернопільщини (Петро Барків, Іван Сенький, Андрій Санковський та ін.
– всього 9 чол.), Станіславщини (Іван Христовський, Петро Шубачек,
Тодор Гринько, Косолиць Данило та ін. – всього 9 чол.). В англійському
війську в Канаді були українці з Самбора, Бродів, Володимира-
Волинського, Стриѐ, Перемишлѐ, Коломиї, Заліщик, Киюва (Василь
Ленький), Бережан, Бердичева, Чернігова, Калуша (Петро Блажик),
Житомира та ін. українських міст. Всього більше 100 воїнів були з
українськими прізвищами. Післѐ демобілізації з закінченнѐм англо-
американської війни воїни були нагороджені ділѐнками землі у Канаді.
Длѐ цього були виділені найкращі ділѐнки в провінції Квебек і Онтаріо
(по 100 акрів кожному). Крім того, урѐдом Канади було організовано
приїзд родин (дружин і дітей) з Європи *23, s. 46].
У 1817 році до Манітоби у долину Червоної Ріки длѐ веденнѐ
фермерського господарства переїхала частина демобілізованих воїнів,
серед ѐких були Іван Васильовський, Михайло Каменський, Андрій
Яновський, Мартин Краляк *24, s. 86].
В українській-канадській історіографії існую думка, що історія
українців у Канаді треба починати від 17-го травнѐ 1813 року, коли до
порту Квебек прибули частини Девотевільського полку на кораблѐх
«Анн» і «Канада». Серед 1600 воїнів понад 100 чоловік були
українського походженнѐ або українцѐми *23, s. 51-83+. Вони воявали
за Канаду, гинули за неї, а ті що залишились живими, замінили меч на
плуг. Вони і були першими українськими поселенцѐми Канади.

джерела:
1. Гевака С. Про першого українцѐ на канадійській землі //
Канадійський фармер. №7, 13 лятого 1965. – С. 9-12.
2. Горецький І. Стефан Короляк – перший український
поселенець в Альберті. – Західньоканадський збірник. – Ч. 2.
Упорѐдник Я. Славутич. – Едмонтон, 1975. – С. 7-11.
3. Гуцулѐк М. Українець – співтворець кордонів Канади й
Алѐски (Історично-географічний нарис). Наукове товариство
ім. Тараса Шевченка. Бібліотека українознавства. – Т. 24.–
Торонто, 1967.
4. Гуцулѐк М. Хто з українців був перший у Британській Колумбії
// Українські вісті _ № 46. –Едмонтон, 17 листопада, 1966.
5. Корольов В. Українці в Америці. // Просвіта .– № 28. –К.,
1909.
6. Кострубa Т. Іван Богун, полковник винницький / Літопис
Червоної Калини. – Львів, № 1, 1934.
7. Луговий О.(Безхатний). Діти степу. Повість з життѐ українців у
Канаді. – Ч. І-2. – Едмонтон, 1946.
8. Луговий О.(Безхатний). Повість з життѐ українців в Канаді у
двох частинах.– Едмонтон, 1945 – 225 с.
9. Луців Ф. 50-річчѐ з днѐ смерті о. Агапіѐ Гончаренка//
Українська думка. – № 33. – Лондон, 1966. – С. 8-14.
10. Луців Ф. Доктор Вавро Богун. // Канадійський фермер. –№ 9,
1964.
11. Марунчак М. В зустрічі з українськими піонерами Альберти.
–Вінніпег, 1964, с. 20.
12. Марунчак М. Студії до історії українців Канади. – Т. 1,
Вінніпег, 1965.
13. Роїк О. Чи були українці в Канаді перед 1891 роком? (До
передісторії українців Канади).Збірник «Життювий досвід
українців у Канаді: Рефлексії. – Вінніпег, 1994.
14. Рудницький Я. 150-річчѐ українського поселеннѐ в Канаді//
Канадійський фармер. – № 20, 13 травнѐ 1967.
15. Рудницький Я. Не 75-річчѐ, а 150-річчѐ українського
поселеннѐ у Канаді. Північне сѐйво, Едмонтон, 1967.
16. Русов Ю. Знахідка власноручного листа гетьмана Богдана
Хмельницького в Канаді // Нові дні. –Рік ІІІ, квітень 1952. –
Ч. 27, С. 17.
17. Світ І. Дві праці про Гончаренка // Український історик. – №2-
3. – Денвер, 1964.
18. Славутич Я. Роман Бачинський – перший українець у Канаді.
(До передісторії українців у Канаді). / Північне сѐйво. – Ч. ІІ. –
Едмонтон, 1965.
19. Стечишин Ю. Історіѐ поселеннѐ українців у Канаді. –
Едмонтон, 1975.
20. Тельман І. Г. У далекій стороні. – К., 1956, С. 22.
21. Томашевський Т. Більше світла на затемнену справу //
Український піонер. – 1955. – Ч. 1. – С. 5.
22. Шлюпаков А.М. Українська еміграціѐ в США і Канаді. –К.,
1960.
23. Haiman V. Slady Polskie w Ameryce:Szkoce Historyczne. –
Chicago, Illinois, 1938.
24. Kowalczyk E.I. Polish Pioners of Canada, 1749-1870. In.
Canadians All – Poles in Canada. – Winnipeg, 1942.
25. Luciw W., Luciw T. Ahapius Honcharenko and the Alaska Herald.
– Toronto, 1963. – 64 p.
26. Makowski W.B.Slavs in Canada. –Vol.I. – Banff, Al., 1965.
27. Wertsman V. The Ukrainians in America, 1608-1975. A
Chronology and Fact Book. Ethnic Chronology Series. – № 25. –
New York, 1976.