НЕЦЕВИЧ, NICEWICZ, НИЦЕВИЧ

На сайте ВГД собираются люди, увлеченные генеалогией, историей, геральдикой и т.д. Здесь вы найдете собеседников, экспертов, умелых помощников в поисках предков и родственников. Вам подскажут где искать документы о павших в боях и пропавших без вести, в какой архив обратиться при исследовании родословной своей семьи, помогут определить по старой фотографии принадлежность к воинским частям, ведомствам и чину. ВГД - поиск людей в прошлом, настоящем и будущем!

Уважаемые господа!
Так получилось, что по моим предкам есть сведения до 1420 года. В основном из архивов Украины. Это Волынская губерния и немного позже Подольская. Кое-что известно ещё из времён Великого Княжества Литовского.
Древо рода насчитывает порядка 600 лиц.

Фамилия Nicewicz в Польше встречается в разных местностях.
Наибольшая концентрация лиц с такой фамилией отмечается в Остроленке.

Вот данные с сайта

http://www.moikrewni.pl/mapa/kompletny/nicewicz.html

Statystyka: Liczby do nazwiska 'Nicewicz'

W Polsce jest 859 osób o nazwisku Nicewicz.

Zamieszkują oni w 70 różnych powiatach i miastach. Najwięcej zameldowanych jest w Ostrołęka ,a dokładnie 168.

Dalsze powiaty/miasta ze szczególnie dużą liczbą osób o tym nazwisku Pisz (82), Kolno (78), m. Olsztyn (43), Mrągowo (36), Warszawa (33), m. Ostrołęka (23), Polkowice (20), m. Siedlce (19) i Gdynia z liczbą wpisów 18.

=========
Вот как переводит автопереводчик с моей правкой.
-------
В Польше есть 859 лиц по фамилии Nicewicz. Проживают они в 70 разных уездах и городах. Больше всего в Остроленке, а конкретно 168.

Последующее повяты/города с численностью лиц с этой фамилией
Пиш (82),
Колно (78),
г., Ольштин (43),
Мрагово (36),
Варшава (33),
г. Остроленка (23),
Полковице (20), г.,
Седлице (19)
и Гдиня с числом 18.
========

Но увязать в глубине веков представителей фамилии нынешних украинских и польских территорий не получается. Со стороны украинских архивов следов в Польшу найти пока не удалось.

Каким же образом можно было бы попытаться что-то копнуть глубже с польской стороны? Какие здесь могут быть подсказки от уважаемых форумчан?

Знаете ли Вы Ружинского Макара Максимовича.Ружинского Петра и Ивана Макаровича рожденного в Кронштаде,в 1913г.Ищу сведения с метрических книг.

На сайте http://www.moikrewni.pl/mapa/kompletny/nicewicz.html сказано

W Polsce jest 859 osób o nazwisku Nicewicz.

Zamieszkują oni w 70 różnych powiatach i miastach. Najwięcej zameldowanych jest w Ostrołęka ,a dokładnie 168.

Dalsze powiaty/miasta ze szczególnie dużą liczbą osób o tym nazwisku Pisz (82), Kolno (78), m. Olsztyn (43), Mrągowo (36), Warszawa (33), m. Ostrołęka (23), Polkowice (20), m. Siedlce (19) i Gdynia z liczbą wpisów 18.

=======
Переводчик ГУГЛ это переводит так:

В Польше есть 859 людей по имени Nicewicz.

Они живут в 70 разных повятах и городах. Большинство из них проживает в Остроленка, а именно 168.

Далее повятов / городов с особенно большим числом людей с такой фамилией Пиш (82), Кольно (78), м. Ольштын (43), Mragowo (36), Варшаве (33), м. Остроленка (23), Polkowice (20) , м. Седльце (19) и Гдыня с числом записей 18.

-----------------------------------------------

Исследования Рода Нецевичей в Украине проведены и есть много информации за последние 600 лет. Известно о 20-ти поколениях Рода. Понятно, что первые представители Рода появились на Волыни где-то в 1300-х годах и переселись туда из Великого Княжества Литовского с территорий (Радунь), которые сегодня относятся к Гродненской области Беларуси.

Однако, вполне вероятно, что представители Рода в те давние времена могли также переселяться и в нынешние польские территории.

Очень интересует вопрос происхождения фамилии Nicewicz в местностях наибольшей концентрации представителей фамилии в нынешние времена. Пока не удалось установить связь известных линий и ветвей Рода Нецевичей (Ницевичей) и представителей фамилии Nicewicz в Польше.

Как найти ответ на вопрос, почему, в частности, именно в повете Остроленка больше всего людей с фамилией Nicewicz?

И возникает общий вопрос для многих. Что вообще означает наличие большого количества людей одной и той же фамилии на определённых территориях? Где и как об этом получить максимум информации?

В Житомирском архиве в различных документах посемейной переписи дворян 1832 - 1834 годов обнаружены записи о роде дворян фамилии Малишевских.]

Этот род имел соответствующий декрет Волынского дворянского депутатского собрания № 186 от 2.12.1801 г.. Вместе с тем выдан он был им на руки только 7.03.1814 г.. При этом их род был отнесён в том документе в 6-ю часть родословной книги, т.е. причислен к древнему дворянству Российской Империи. Согласно записям в документах ф. 146, оп. 1, дело 503 (Х1. 1832 г.), на стр. 28, в это время, в Новоградволынском уезде, в деревне Марьяновка, жили два семейства дворян Малишевских: Йосифа-Феликса Войцеховича, 42 лет, с женой Антониной из Витковских, 35 лет, которая имела сына Александра, 11 лет, и четырёх дочерей - Сабину, 13 лет, Людвику, 12 лет, Сильву, 9 лет, и Мальвину, 7 лет, а также Гонората Войцеховича, 38 лет, с женой Марианной Казимировной, 28 лет, которая имела только одного сына, Генриха-Виктора, 11 лет.
Оба семейства считались дворянами первого разряда, поскольку по вотчинному праву владели в селе Понинка этого же уезда (аж !) девятью крпостными крестьянами мужского пола.

Интересует любая информация о роде Малишевских.
Дело в том, что моей прапрабабкой была Розалия Андреевна Малишевская, имевшая при той переписи 28 лет.
Пока о родстве Розалии Андреевны и упомянутых выше Малишевских ничего не известно.

В продолжение темы о Малишевских сообщаю Вам информацию из справочника "Правобережна щляхта. Кiнець 18 - перша половина 19 столiття".
Центральная ревизионная комиссия проверяла легитимность прав дворянства следующих Малишевских

Малишевськi п 1840 10 12 пгп
Малишевськi к 1840 12 10 тпг 1840 12 31 № 2475
Малишевськi п 1841 01 25 пгп
Малишевськi п 1841 01 29 пгп
Малишевськi п 1841 04 14 пгп
Малишевськi п 1841 05 30 пгп
Малишевськi п 1841 08 21 пгп
Малишевськi п 1841 12 19 пгп
Малишевськi п 1841 12 23 пгп
Малишевськi п 1842 02 21 пгп
Малишевськi в 1844 03 14 вгп

Кроме того, есть ещё
Малишенськi в 1842 02 19 вгп
Малишиєвськi в 1842 07 17 тпг 1843 05 30 №1436

Не буду описывать расшифовки, наверняка, Вы в курсе.

Получается, что подавляющее кол-во Малишевских из Подольской губернии. А из Киевской и Волынской всего лишь по одному.
Вот эти-то двое последних, исключительно по территориальному признаку, имеют ли право считаться первыми претендами на родство с Розалией Андреевной?
И только о деклассации киевских Малишевских Центральная ревизионная комиссия не смогла принять решение самостоятельно, направив документы во Временное Присутствие Геральдии.

В Волынской губернии проживали лишь единственные представители рода Малишевских, но до сих пор не находилось место их проживания. Теперь можно предположить, что проживали они, скорее всего, именно в том, большом, селе Марьяновка, которое находилось прямо к востоку от местечка Барановка. Его административное подчинение было также Новоградволынским. Этот вывод, о смене места их проживания, сделан на том основании, что в исповедных росписях 1844 года в селе Марьяновка, находившемся поблизости к селу Андреевичи, из 23 фамилий проживавших там лиц ни одна отношения к Малишевским не имела, ни со стороны мужей проживавших там тогда семей, ни со стороны их жен. Следовательно, Малишевские именно в том селе Мариановка не проживали. Остаётся "в пользовании" только южное село этого наименования.
Именно "по территориальному признаку" и можно отнести Малишевских этого села к родственникам Розалии Андреевны.
Сейчас подняты данные по Малишевским из Подольской губернии, понятно что далеко не все, но так далеко замуж, как от них до села Барановка, которое около Малина, в те далёкие времена никто не ездил.

Известно 21 поколение рода.
Ницевичи, Нацовичи, Нацевичи, НацэвічI, Нецевичи, Нециевичи, Нецевичi, Niecewicz , Nicewicz, Nicevic, Ружинские, Гедиминовичи

Расселение Ницевичей и Нецевичей.
В Польше: Мазовецкое воеводство. более 850 человек. Больше всего в Остроленке.
В Беларуси: Радунь, Нацевичи, Туров
В Литве: под Вильно (возле Вильнюса).
В Сербии: Нови Пазар, около 1000 человек.
В США: в 22 штатах, 203 человека.
В Украине:
1.Волынская губерния (Паридубы, Хотивель, Смидин, Выжва, Ксаверов, Барановка, Кольский, Малый и Большой Кривотин, Яменец, Новозелене, Абрамок, Емильчино, Новоград-Волынский, Коростень).
2.Подольская губерния: (Майдан-Вербецкий, Летичив, Кущивка, Шмирки, Чернява, Бубнивка, Зелене, Шендеровка).
В России.
В Казахстане.
В Германии.

Древо рода с установленным родством сейчас насчитывает 1755 персон. Известно три линии рода. Все они берут начало в Ковельском боярстве. В последующем члены первой линии переселились далее на восток по Волынской губернии, а члены третьей линии - в Подольсую губернию. По первой линии Рода многое в родословной восстановлено и в Древе именно представителей этой линии больше всего. Сегодня стоит первоочередная задача поиска предков по третьей линии Рода, многочисленные потомки которых являются уже выходцами из Подольской губернии. Цель- объединить известные сегодня отдельные ветки Подольских Ницевичей в одну и присоединить её к общему древу.
Часть информации здесь www.nicewicz.ru
Справа ссылки на сайты представителей фамилии разных стран мира и общих интернет-страниц.

https://old.maps.yandex.ru/?um...&l=map
карта расселения Рода

https://maps.yandex.ru/?um=P5M...&l=map

http://nicewicz.ru

http://ok.ru/nicewicz

http://nicewicz.net

http://nicewicz.com

http://nicewicz.pl

http://nicewiczfarm.com

http://nicewicz.livejournal.com

http://niecewicz.flybb.ru

http://foto-nicewicz.fotosik.pl

http://marknicewiczlaw.com

https://forum.vgd.ru/20/65825/

https://forum.vgd.ru/1238/11489/0.htm?a=stdforum_view&o=

https://forum.vgd.ru/45/66635/

https://www.FB [запрещен в РФ]/pages/Nicewicz-Nicevic-Ницевич-новости-генеалогии-Рода/170395433114610

Поділля. Село Шмирки та окресні населені пункти.

Мабуть маєток Конрада-Йосифа-Констянтина започаткував принаймні ще один осередок членів Роду Ніцевичів, саме у Волочівському районі, де той маєток знаходився б в сучасній Україні. В згаданій вище «Книзі пам’яті України» по Хмельницькій області, в 2 т., сповіщається про загибель на фронтах другої світової війни мобілізованих із того району до лав армії в січні 1944 р.:
Ніцевича Бориса Івановича, 1911 р. народження, українця,
із с. Бубнівка, рядового, який загинув у серпні 1944 р., та
місце його поховання не наведено,
Ніцевича Броніслава Антоновича, 1894 р. народження,
поляка, із с. Зелене, рядового, який загинув 1.YІІІ.1944 р.,
у віці 50 років, і похований у м. Жешув, Польща,
Ніцевича Михайла Софроновича, 1897 р. народження,
українця, із с. Чернява, рядового, який помер від ран 22.YІІ.
1944 р., у віці 47 років, і похований у м. Золочів, Львівської
області.
Але мабуть найбільший осередок Ніцевичів мешкав у тому Волочиському районі в с. Кущівка, куди з фронтів не повернулися:
Петро Софронович, 1907 р. народження, українець, рядовий,
який помер в полоні у травні 1944 р.,
Васильович, 1908 р. народження, українець,
рядовий, який помер від ран 23.YІІ.1944 р. і похований в
с. Струсів, Тереблянського району, Тернопільської області,
Василь Наумович, 1910 р. народження, українець, рядовий,
який загинув у вересні 1944 р.,
Григорій Наумович, 1919 р. народження, українець, рядовий,
який загинув у червні 1944 р..
Де поховані брати Василь та Григорій – невідомо.
Крім того, із с. Кущівка також походив:
Ніцевич Олександр Дем’янович, 1910 р. народження,
українець, рядовий, мобілізований до лав армії ще у 1941 р.,
який помер в полоні 17.YІІІ.1943 р.. (Шталаг)
Дослідження генеалогії усіх тих гілок окремого відгалуження Роду на Поділлі, з яких вони походили, до часів другої світової війни – справа майбутніх розвідок.

Поділля. Окреме відгалуження третьої лінії Роду.

Коли настав час останнього (?) масового заселення великої території до того майже пустельних земель Правобережної України – наприкінці XYIІ, починаючи цей відлік з королівського дозволу 1684 р., та на початку XYIІІ століття – місця свого помешкання змінили, таким чином, члени усіх трьох ліній Роду Нецевичів. Загалом же старовинну місцевість Володимирського князівства покинуло тоді стільки народу, що річна кількість судових справ, які розглядав володимирський гродський суд, зменшилась за останні десять років XYIІ ст. принаймні у 5 – 6 разів !

Це суттєво скоротило ту (судову) фактологічну базу, на яку до цієї пори доводилося переважно спиратися при дослідженні родоводу Нецевичів, і призвело в декількох випадках до втрати зв’язків поміж окремими лініями Роду вже саме з початку XYIІІ століття, бо метричних книг костьолів (та церков) за те століття залишилося взагалі обмаль.

Цілком можливо, як один із найбільш вірогідних варіантів, що епопею того масового переселення розпочала в цьому Роді невідома нам особа, звичайно що не сама, яка походила саме з однієї із гілок його третьої лінії. Вона перебралася мешкати тоді до слободи Вербецький Майдан (зараз це – с. Майдан Вербецький, Летичівського району, Хмельницької області).

Бо саме в цій слободі з кінця XYIІ ст. почали згадуватися шляхтичі на прізвище Нецевичі [166], які вже у 1695 р. платили в Поділлі подимні та питейні і згодом в документах, що подавалися до Подільського дворянського депутатського зібрання, наголошували приналежність свого Роду до переліку “найдавнішої шляхти”, однак нажаль не надали конкретних вказівок якого саме герба він був [167]. Відсутність цієї інформації заважає ідентифікації їхнього відгалуження Роду з тим родом, історія життя якого викладена у цій розвідці.

Разом з тим означена невідома особа, а також інші, разом з нею або через деякий час після неї, перебиралася на землі, про які їй (їм) все було добре відомо, бо ті землі знаходилися зовсім неподалік від м. Летичів, якраз поблизу якого, всього тільки в 10 км, вже певний період часу жили її (їхні) кревні родичі із третьої лінії Роду. Ці родичі об’явилися там через вже декілька років після того, як старший син Яроша «молодшого» став підчашієм м. Житомира у 1659 р. [212].

Причиною появи їх там стало те, що невдовзі після номінації на підчашія той помер. Враховуючи сам факт існування тієї людини, та спираючись на історію життя його батька, є сенс проаналізувати декілька суттєвих додаткових обставин, які певним чином спроможні підтвердити висновок про добру інформованість за ті землі означеної вище особи та всїх її спільників.

По-перше, за своїми розмірами село Шендеровка в Корсунському старостаті виглядає аж занадто великою нагородою простому жолнеру, та навіть поважному панцирному військовослужбовцю, ніяких згадок про військові подвиги якого в історичних документах не залишилося. По-друге, ця далека східна козацька місцевість Правобережної України в середині XYIІ ст. постійно була зоною воєнних дій тих козаків, поляків, литовців та татар поміж собою, а згодом стала ще й зоною рейдів військ «старшого брата» (чи «сестри»).

Тому дарування там на ті часи якоїсь нерухомості на «безпечне проживання» окремій особі виглядає повним безглуздям. Зовсім інша справа – дарування самого того краю, що й було зроблено тоді королем на користь познанського воєводи Яна Ліщинського. По-третє, згаданий житомирський підчашій, «наймолодший» Ярош (Геронім) Нєцевич, знаючи все це, та враховуючи всі ті (кепські) обставини, наразі все одно покинув свою (західну) отчизну заради подальшого життя в новітній (східній) власності родини. Він так більше і не повертався до батьківської домівки, а згадки за нього у володимирських старостинських книгах взагалі відсутні, що цілком зрозуміло.

Існує разом з тим можливість запропонувати альтернативний варіант логічного пояснення усіх означених вище обставин, який однак буде вже спиратися на суттєве припущення: хоч згаданою, дарованою королем, власністю Яроша «молодшого» таки було село Шендеровка, але інше, ніж про це написано в документі [154].

Дійсно, таке інше село Шендеровка тоді існувало, і воно було менше за розмірами, ніж село в Корсунському старостаті, але головне – знаходилося те сільце тільки на 100 км південніше від м. Житомира, у відносно безпечних, з військового погляду, місцях вже не волинської, а подільської землі. При нагороді простого жолнера саме таким невеличким сільцем, земельний наділ якого однак не міг бути меншим сохи, ця королівська подяка виглядає наразі цілком зрозумілою. Разом з тим саме місце знаходження того сільця, на тлі усіх історичних подій середини XYIІ ст., також може розглядатися прийнятним, якщо король дійсно хотів дарувати його тим, «яким безпечне проживання положено, по отважним їхнім ділам жолнерським».

Нарешті сам факт проживання Героніма (Яроша «наймолодшого») Нецевича в тому подільському сільці та наявність там у нього родини можна визначити шляхом «вираховування» цієї родинної інформації, виходячи із ряду незаперечних генеалогічних свідчень. При цьому, що є у такому варіанті розгляду головним, стає зрозумілим яким саме чином, а також чому і коли, Рід бояр-шляхти Нецевичів почав переселятися на землі Поділля, та отримують цілком логічні пояснення деякі події, які там з ним в подальшому відбувалися.

На захід від означеного вище сільця Шендеровка, на відстані всього тільки 100 км, на березі річки Південний Буг, знаходилося м. Летичів – центр подільських земель відповідного повіту. Наприкінці XYIІІ ст. саме на тих подільських землях існувало село Черешеньки, де знаходився дедричний маєток двох рідних братів Нецевичів (Нечевичів), Онуфрія-Йосифа та Конрада-Йосифа-Константина [172].

Оскільки брати вже в 1782 р. згадуються у документах Люблінського коронного трибуналу [173], то роки їхнього народження найвірогідніше припадають на середину цього сторіччя. В такому разі принаймні один із тих братів прожив близько 70 років, бо він згадується у судовій справі 1817 р.. Разом з тим їхній батько Антон (Антоній) ще в 1710 р. одружився із Іоанною Ягодзинською [176]. Звичайно, виходячи із дітородного віку жінки, Іоанна ні в якому разі не могла стати матір’ю цим двом братам. Однак коли та с ким їхній батько Антон побрався вдруге – невідомо, як невідомі і будь-які інші подробиці його життя.

Між тим, якщо при згаданому «вирахуванні» виходити із звичайного віку першого одруження Антона, то без будь-яких зайвих зусиль можна вважати його власного діда Івана сином Яроша «наймолодшого», а розрахований та реальний роки народження його прадіда, Яроша «молодшого», в цьому разі цілком співпадають поміж собою.

Можливо, що саме той Іван Геронімович, з сином Федором та вже із онуком Антоном, був вимушений придбати собі маєток в селі Черешенки, після смерті свого діда Яроша «молодшого», яка сталася близько 1690 р.. Бо село Шендеровка було передано останньому лише «до живота», а потім воно знову впадало до диспозиції короля.

Однак Федір з часом таки повернувся до старовинної отчизни на заході Волині, мабуть наслідуючи там добра по своїй лінії Роду, досить таки суттєві, щоб для цього йому мало сенс покинути Поділля, і оселився там у м. Ковелі, а маєток в селі Черешенки залишив синові. Федір згадується у тому місті вже у 1712 р. [47], а 5 січня 1731 р., на позов ковельського кагалу, возний арештував у нього (в Ковелі) майно на суму в 1.000 пол. злотих [177].

Чоловік з прізвищем Нецевич, на ім’я Костянтин-Юзеф (Конрад-Юзеф), у 1783 – 1792 роках мав листування з графами Потоцькими [171]. Тим чоловіком наразі був згаданий вище трьохіменний Конрад-Йосиф-Констянтин Нецевич (Нечевичев). Відносно цього чоловіка є свідчення, записані до Дубинських контрактових книг, про невиплату ним 30.І.1794 р., посполу із братом, позики в 3.770 черв. злотих, взятих у 1793 р. під заставу їхнього дідичного маєтку Черешенки [182].

Але ще в 1792 р. той Конрад-Йосиф-Констянтин придбав, особисто собі, населений селянами маєток, досить таки великий за розмірами, і на початку ХІХ ст. він вже згадується як особа, що мешкає у селі Шмирки, Литинського повіту, Подільської губернії, та володіє там майже половиною села – 200 десятинами ґрунтів (зараз те село знаходиться у Волочівському районі, Хмельницької області) [47].

Цей чоловік в 1802 р. ще перебував на службі – підкоморієм та членом губернського трибуналу. Крім того, він був ще й асесором Заславської губернії. В 1817 р. подільський поміщик Конрад Нецевич, куратор малолітніх дітей померлого надворного радника Олександра Крижанівського, ще вирішував у земському суді справу про скасування його постанови за 1812 р. по відмові участі тому Крижанівському в якомусь конкурсі [174].

Його брат, двоіменний Онуфрій-Йосиф, мешкав на початку ХІХ ст. неподалік він нього, в селі Морозов, Ушицького повіту, Подільської губернії, де також мав населений селянами маєток, і був кенером Летичівського повіту. Спираючись на те, що Дім родовитої польської і литовської шляхти на прізвище Нечевич у 1786 р. був віднесений письменницькою «герольдією» Речі Посполитої до братерства герба Яніна [196], приналежність цих двох братів до згаданого братерства, а іншого варіанту не існує, за умови того, що то був таки їхній Дім, можна досить певно вважати цілком вірогідною. Це дозволяє розглядати їх як членів Роду Нецевичів, який досліджується в цій розвідці.

Обох братів було записано до І частини дворянської книги губернії рішенням Подільських дворянських депутатських зборів прийнятим ще 6.YI.1802 р., як дворян І розряду [175], оскільки обоє володіли великими маєткуми з селянами. Скоріше за все брати не мали чоловічих нащадків, оскільки подальшого документарного подовження цієї дворянської лінії не відбулося, а їхні маєтки вже до середини ХІХ ст. встигли побувати у декількох руках.

Поділля. Слобода Майдан Вербецький.

Село Черешеньки та слободу Майдан Вербецький відділяє досить незначна відстань – всього тільки 6 – 7 км ліса. Тому постійне спілкування поміж собою володарів маєтку в тому селі і мешканців означеної слободи, на одне і те саме прізвище Нецевичі (Нечевичі), родичів поміж собою, хоч з кожним наступним поколінням Роду все більш віддалених, слід вважати цілком закономірним.

Визначити саму кількість родин тих селян Нецевичів, які (поступово) населяли в ХYІІІ та ХІХ ст. слободу Майдан Вербецький, Войтовської волості, Летичівського повіту, Подільської губернії, розміри якої постійно зростали, дуже важко. Родинні стосунки в ті часи важили однак дуже багато і тому спілкування цих родин із найближчими (тим більше багатими) сусідами-родичами наразі ніколи не переривалося.

Тому переїзд обох згаданих вище братів, володарів маєтку в селі Черешеньки, до нових місць свого помешкання, в кожному з яких вони мали досить великі за розмірами площі орної землі, закономірно потягнув за собою переїзд на ці місця певної частини родин Нецевичів, членів третьої лінії Роду, які до того були мешканцями слободи Майдан Вербицький та сусіднього з нею с. Вербка. Про наявність в них таких чисельних родин, на додаток до тих, які там залишилися і про долю яких мова піде далі, безумовно свідчать деякі факти.

Так 10.ІІІ.1863 р., в слободі Майдан Вербецький, пішов зі світу такий собі Йосиф Ничевич, який прожив аж 86 років [214]. Тобто роком його народження постає 1777 р. і він цілком міг бути навіть сином одного із зазначених вище братів – Онуфрія-Йосифа або Конрада-Йосифа-Константина, бо обидва народилися ще у середині XYIII ст.. На можливе родство цього небіжчика з братами також показує його «базове» ім’я, Йосиф, і саме написання прізвища цього чоловіка, яке цілком співпадає з їхнім. Померши «від старості», цей Йосиф залишив по собі лише дружину Петрунелю із Мілевських, тоді як спогади за їхніх дітей в метричному записі про його смерть відсутні. Вірогідно їх у цієї пари таки не було, бо подовження їхньої гілки Роду в слободі не мало місця.

Між тим ніякого відношення до тих двох братів, а також до їхніх маєтків в с. Шмирки та с. Морозов, він наразі міг зовсім не мати, принаймні за подібне відсутні будь які документарні свідчення. Мабуть цей Йосиф взагалі не володів якоюсь значною нерухомістю, бо писався (і був) лише однодворцем. Однак ні записів у дворянську достойність по Подільській губернії, до початку роботи Київської центральної ревізійної комісії, ні документів від нього, поданих в ту комісію, ні її документів з відмовою підтвердити його дворянство та з наказом перевести його у однодворці, взагалі не існує. По цій конкретній особі, та по її родинному походженню, існує лише значно більше запитань, ніж на них зараз є відповідей.

Крім того, 8.YIII.1876 р. в сусідньому із розглядаємою слободою с. Вербка пішла зі світу Розалія із Попелів Нецевичева, яка мала на час смерті 70 років. Вона залишила вдовим, звичайно що більш літнього за себе, відставного солдата Францішка та їхнього сина Антона [239]. Ніякого родового коріння цього Франтішка з’ясувати однак не вдалося.

Дійсним же засновником того відгалуження Роду, яке наприкінці XYIІ ст. вже переселилося до означеної вище слободи Вербецький Майдан, і про долю нащадків якого мова піде далі, слід вважати батька (а скоріше що й діда) того Павла Нецевича, який народився саме на Поділлі близько 1720 р.. У цього Павла був єдиний син на ім’я Іван, який народився там у 1745 р..

Іван Павлович був одружений із Маріанною Іванівною, своєю одноліткою. В їхній родині були син Ігнатій, який народився у 1770 р., а також три доньки – Катерина (народилася у 1777 р.), Розалія (народилася у 1780 р.) та Агнішка (народилася у 1784 р.). Всі ці діти були живі у 1795 р. (Y ревізія). Помер Іван Павлович в 60-річному віці, у 1815 р..

Ігнатій в 1792 р. взяв за дружину Анастасію Іванівну Скульську, яка народилася у 1777 р.. Першими родами в цій родині з’явилося на світ двійко – дочка Марія та син Вінсент (Вікентій), а сталося таке у 1793 р.. Потім ще в ній народилися сини Франціск (у 1800 р.) та Казимир (у 1803 р.). Помер Ігнатій Іванович в 1819 р., проживши всього тільки 49 років [168]. Вже в стані удови Анастасія Іванівна оженила обох своїх молодших синів. Вона померла 18.ІІІ.1831 р., в слободі Майдан Вербецький, у віці 54 роки (в метричному записі про смерть – 60 років), «від глибокої старості, скоріше ніж від конкретних болячок» [214].

Доля чоловічих нащадків Ігнатія певним чином відома тільки на 1844 р., виходячи із документів поданих ними до Київської центральної ревізійної комісії, і поки що лише в окремих випадках вдалося перейти для них цю часову межу.

Свій перший шлюб Казимир Ігнатьєвич взяв 17.ХІ.1828 р., у віці 25 років, з Феклою Мечінською, дівчиною 18 років. Її батьками були Бартоломій та Антоніна із Данілевських Мечінські. Шлюб було освячено у Летичівському костьолі, бо сім’я Мечінських походила з с. Ярловське, яке належало до його парафії [218]. Однак жодного разу після цього сімейна пара Казимира та Фекли до згаданого костьолу не зверталася.

А після передчасної смерті першої дружини Казимир вдруге одружився із Вікторією, родинне походження якої невідомо, що була старшою від нього на 6 років. Дітей ця родина не мала. Оскільки Казимир Ігнатьевич, однодворець, виступав восприємником ще 12.ІY.1864 р., то прожив він безумовно не менше ніж 61 рік, але яким саме чином після 1844 р. склалася його подальша родинна доля – не відомо.

За спогадами нинішніх мешканців двох сусідних із Майданом Вербецьким сіл, один із членів Роду Нецевичів, який постійно жив там, мав дуже довгий вік – за 108 років. Він ще працював на покосі, коли мав вже сто років, не відмовлявся «перехилити чарчину», і навіть захворівши просив лікувати себе тільки саме таким чином. Аналіз подій життя усіх чоловічих осіб Роду Нецевичів із тієї слободи, про яких відомо на цей час, залишають поки що єдину «кандидатуру» на роль того довгожителя – а саме означеного вище Казимира Ігнатьєвича.

Франціск Ігнатьєвич одружився з Анною із Сестровських, 1803 р. народження. В цій родині мали дочку Аполонію, 1827 р. народження, та сина Казимира, який народився 4.Y.1833 р.. Франциск помер раніше від дружини, тоді як Анна сконала у віці 60 років, в слободі Майдан Вербецький, 4.ХІІ.1864 р., «від ядухи» [214].

Вінсент Ігнатьєвич свого часу одружився з Анною із Смолінських, 1799 р. народження, яка походила із дворянської сім’ї. В цій родині постало на світ троє синів – Йосиф (народився 4.IY.1817 р.), Лаврентій (народився 14.YIII.1819 р.) та Франц (народився 6.Х.1821 р.). Всі вони були охрещені в Новокостянтиновському баптиському парафіяльному костьолі. Помер Вінсент, вірогідно, ще до 1842 р..

Саме троє братів Вінсентовичей наважилися звернутись 1.І.1832 р. до Подільського дворянського депутатського зібрання задля отримання для себе дворянської достойності Російської Імперії. І те зібрання своїм рішенням № 343 від 3.ХІІ.1832 р. таки дало згоду записати цих трьох братів до І частини дворянської книги Подільської губернії [169].

Однак ті брати Нецевичі – чиншова шляхта, яка займалася виключно землеробством – не мали жодних шансів отримати згоду на запис до родової книги дворян Подільської губернії від Київської центральної ревізійної комісії для розгляду дій дворянських депутатських зібрань. Рішенням цієї комісії в січні 1842 р. їхній Рід був викреслений із дворянської родової книги Подільської губернії. Оскаржити те рішення брати та їхні нащадки не наважилися.

В 1844 р. Йосиф Вінсентович (Вікентьєвич) вже був одруженим з Феклою Понієловською, 1816 р. народження. Її батьками були Ян та Маріанна із Добровольских Понієловські, а походили вони також із слободи Майдан Вербецький. На той час в родині Йосифа та Фекли була донька Пауліна, 1839 р. народження, та немовля Анна.

Те немовля, Анна Йосифовна Ницевичева, дівчина 20 років, однодворка, взяла 26.ІІ.1864 р. шлюб із удівцем, дворянином Антоном Смилінським (Смоленським), 45 років, мешканцем тієї самої слободи Майдан Вербицький і родичем її бабки. Цей шлюб було освячено в Новоконстянтинівському парафіяльному костьолі [214]. Її батько, також однодворець, безумовно мав бути присутнім на цій церемонії, бо 30.І. та 3.ІІ.1864 р. виступав в тому костьолі восприємником двох немовлят слободи, тобто наразі досяг принаймні 47 років життя.

Лаврентій Вінсентович був одружений з Марією, 1824 р. народження, родинне походження якої невідоме. Разом з тим його дійсне ім’я було подвійним – Лаврентій-Вавро, і саме як такий собі Ваврзинець цей однодворець 12.ІХ.1876 р. виступав восприємником у одного із немовлят слободи, тобто він прожив ніяк не менше ніж 57 років. А його дружина була восприємницею 8.YII.1864 р., коли вже мала 40 років. Таким чином в цій родині цілком можна було чекати появи на світ чисельних нащадків, однак на означений вище час там була лише донька Антоніна, 1842 р. народження.

А Франц Вінсентович в 1844 р. ще парубкував [170].
Не можна цілком заперечувати такий варіант, що саме ця особа, вже під іменем Фавстин, та Іоанна із Дмуховських, народили 19.І.1876 р. в слободі Майдан Вербицький сина Петра [239]. Дійсно, Францу Вінсентовичу мусило виповнитися на той час (всього тільки) 55 років. І ту дитину, в люті морози, повезли хрестити до далекого Новокостянтинівського парафіяльного костьолу, де ця подія відбулася вже 22.І..

Казимир Францискович в свій час одружився із Маріанною і вони народили 8.YII.1864 р. в слободі Майдан Вербецький сина Станіслава. Він виявився єдиним нащадком наступного покоління цього відгалуження Роду. Ця родина не мала інших нащадків, бо після перших пологів Маріанна стала дуже огрядною жінкою і більше народжувати мабуть не могла. Батьки Станіслава померли ще молодими, і за спогадами нинішніх його нащадків, він взагалі «сиротою був». Тому Станіслав виховувався «на руках» у інших сімей Роду Нецевичів, які мешкали в ті часи у цій слободі.

Станіслав Казимирович одружився, як і багато інших членів Роду Нецевичей, доволі таки пізно – не раніше ніж у 42 роки. Ніяких згадок про ім’я та походження його дружини у нинішніх нащадків не залишилося. В його родині з’явилися на світ семеро дітей. Старшою дитиною постала Антоніна (Антося), яка народилася в 1906 чи 1907 році. Після неї там народилися ще її молодші брати Никодим, Станіслав, Віталій (у 1911 р.), Броніслав (у 1919 р.) та сестри Агафія і Розалія (Рузя) (у 1920 р.).

В перші роки радянської влади тиф на Поділлі буквально «викошував» його населення. Саме від тифу помер Станіслав Казимирович в 1920 р., у віці 56 років, а в наступному році той тиф забрав також життя його дружини. Внаслідок цього на руках у 14-літньої старшої за віком, однак всеодно дитини, Антоніни Станіславівни, яка не мала дорослих родичів по батькові, залишилося тоді шість молодших братів та сестер, в тому разі немовля. Антоніна пішла між тим своїм станом саме по бабові і виглядала вже на той час цілком дорослою. Якимось чином вона спромоглася виростити усіх тих шістьох своїх кревних, не зважаючи на два голодомори і на те недоїдання, яке постійно мало місце в Україні у двадцяті роки ХХ ст., навіть і в цілком «повних» родинах.

Таким чином Антоніна (записана як уроджена Ницевич), із третьої гілки Роду, повторила ще раз те, що за 85 років до неї спромоглася зробити тоді значно старша за неї віком та досвідом, вже 29-річна, Розалія (уроджена Малишевська) із першої гілки Роду. Антоніна одружилася в свій час із шахтарем Федором Семеновим. В їхній родині з’явилася на світ лише одна донька. Можливо надто вже огрядною завжди була Антоніна. Вона померла у сімдесятих роках ХХ ст., проживжи загалом близько 70 років. Благодарні кревні та їхні чисельні нащадки завжди вшановують її пам'ять.

Віталій Станіславович (1911 – 1995) був одружений із Терезою Йосиповною Годлевською (1913 – 1998). Вони народили трьох нащадків: сина Івана (Яська) (1938 – 23.YІ.2009), доньку Юзефу (Юзю) (1944 – 2005) та ще одного сина.
В родині у Івана Вітальєвича народилося троє синів.
Йосиф Вітальєвич був одружений два рази. З першою дружиною він мав двох дітей. У другому шлюбі дітей не народилося.
Никодим Станіславович народив єдину доньку Юзефу (Юзю).
Станіслав Станіславович родини не створив і дітей не народив, бо ще в свої молоді роки впав із копни і забив голову, після чого довго хворів і кінець кінцем помер.
Броніслав Станіславович (1919 – 8.ІХ.1998) пройшов усі випробування (постійним) голодом та війною. Свою власну родину він також створив доволі таки пізно – під 40 років. Його дружиною стала Леоніда Йосиповна Яворська, дівоче прізвище якої було Обертинська (31.ХІІ.1923 – 16.YІІІ.1990). В родині Броніслава та Леоніди народилася єдина дитина – син.
Розалія Станіславовна має єдину доньку.
Агафія Станіславовна також має єдину доньку.
Члени цього окремого відгалуження Роду залишалися постійними мешканцями тієї слободи із Подільської губернії. Про таке свідчить, наприклад, «Книга пам’яті України» по Хмельницькій області, де в 6 т. сповіщається про загибель на фронтах другої світової війни, із осередку мешканців с. Майдан Вербецький, Летичевського району, мобілізованих до лав армії в січні 1944 р.:
Ніцевича Альбіна Івановича, 1908 р. народження, поляка,
рядового, стрільця, який загинув у 1945 р.,
Ніцевича Йосифа Степановича, 1908 р. народження, поляка,
рядового, стрільця, який загинув у 1944 р.,
Ніцевича Йосифа Федоровича, 1921 р. народження, поляка,
рядового, який загинув у 1944 р..
Місця їхнього поховання в тій книзі не наведені.

Волынская, Подольская губернии, остальная Украина, Беларусь, Польша, Сербия, Россия, Казахстан.