Вот на такую жуткую статью случайно надыбал:
Я. Брік. Місця минулого й майбутнього по Чернігівщині. 1929.МИ НЕ СВЯТІ, МИ ПОМІЩИКИ...
Поблизу Чернігова є невеличке містечко Седнів. З давніх - давен це містечко було маєтком дідичів Лизогубів. Предки ж їх колись посідали перші місця серед родовитого панства України.
Різноманітний своїм людським матеріялом цей рід. Чимало Лизогубів було передовими людьми, чимало реакціонерами. Дмитра Ли-зогуба, революціонера - терориста, стратив царський уряд в Одесі. У Лизогубів гостював і приятелював із ними Т. Шевченко. Один із Лизогубів був за прем’єр - міністра за гетьмана Скоропадського. Були серед Лизогубів полковники, обозні, звичайні пани, були релігійні і безвірники, тихі і гуляки, але... святих Лизогубів не було.
Проте, виявилось, що цей рід чудово може конкурувати щодо збереження після смерти з найсправнішими мощами „святих" різних Гатунків.
У Седневі є старовинна церква, що її збудував 1690 року полковник Лизогуб. У глибоких церковних підвалах були родові склепи, де ховали членів сім’ї Лизогубів.
Випадкові розкопи виявили разючу збереженість трупів. Ціла серія Лизогубів лежала по своїх трунах так, наче їх поховано тільки но, а не за кілька сотень років тому. Особливу цікавість викликають трупи Городнянського судді Якова Лизогуба, що помер 1801 року, і жінки, яка жила в першій половині XVIII віку.
Суддя Лизогуб так чудово зберігся із своїм панським виглядом і мундиром, що одразу впадає в око велика схожість із гоголів-ським персонажем.
Труп жінки одягнений виключно пишно, і це дає підставу гадати, що вона належала до вищого ранґу. Її одяг навіть багатший за одяг другого трупу - мумії з тої ж Седнів-ської серії, Ф. Лизогубової, дружини генерального обозного', що померла 1738 року.
Майже 200 років тому жила ця жінка. Проте цьому так важко пойняти віри! Коли її вийняли з труни й поставили до стінки, вона в своєму розкішному українському одязі парчевому кунтуші й запасці з корабликом на голові, золотими перснями, нагрудним хрестом, сережками в ухах здавалася всім майже живою людиною.
Цікаво зазначити, що ця велика збереженість трупів далеко вища за збереженість відомих чернігівських мощей „святого" То-досія, що так старанно й штучно підтримували церковники, для яких Тодосій був значним джерелом прибутку.
Коли 1897 року ці мощі було „відкрито",у Чернігові відбувся величезний зліт церковників, сановників і прочан. Сам Микола II, що перебував тоді в Лондоні, прислав до Чернігова на ім’я Саблера телеграму, в якій між іншим, зазначає: „Скорблю душой, что не могу сам присутствовать на великом торжестве".
І ось, тимчасом як „святий" Тодосій зберіг тільки тонку поверхню шкіри й скелет, а внутрішні органи його являють собою зотлілу масу, зразки Седнівської групової муміфікації мають повнотою збережені внутрішні органи — серце, кишки тощо.
Відкриття цього замуміфікованого роду справило велике вражіння на тих, що ще йняли віри святості мощей.
Седнівські трупи були „гвоздем" антирелігійної виставки, що її відкрив Чернігівський музей.
Коли цю виставку привезли до Конотопу, то її там відвідало 16 тисяч залізничників з вузла.
Чим же пояснюється така збереженість трупів?
Щасливими природними умовами. Стіни Седнівської церкви завширшки — понад са-жінь.
За сприятливих ґрунтових умов і прекрасної вентиляції температура склепів у найзимніші дні не буває нижча за 1 ступінь тепла, а влітку — 14 ступ. Вогкість же становить 80 за гігрометром. За таких умов процес висихання випереджав процес розкладу, і в наслідок труп перетворювався в мумію вагою в 15 — 20 фунтів.
І трапилося так, що поміщицько - козацький рід Лизогубів став у пригоді антирелігійній пропаганді за наших часів.
Так забажалося вередливій долі.
Источник 
