Левковские

>> Ответ на сообщение пользователя Nevmer от 4 марта 2020 21:13

Как же не Александрович, когда наверху страницы Вам документ выставлен:

[q]
межи паном Криштофом а Семеном Кмитичами Александровича

Я, Криштоф Кмитич Александровича
[/q]

А в таком документе ошибки не было, тем более он составлен от имени Криштофа Кмиты Александровича.

О Матвее есть сведения только в Гербовниках Папроцкого, Окольского, Кояловича, Несецкого, в актах я не встречал, кроме раздела Невмирицких 1552 года ("земли Матвеевское, пана Криштофовы"https://forum.vgd.ru/1231/1829...iew&o=), но это еще не значит, что это выдумка. Интересно, что реальный Кмита Александрович - отец Криштофа и Семена Кмитичей, как и сказано в Папроцкого, умер в московском плену,

[q]
про що згадано в привілеї 1534 року його синові Криштофу на держання Овруцького замку: "Паметаючи послуги отца єго небощика пана Кмиты Александровича, которыи он заслугивал... на которих послугах наших упал у руки людеи неприятеля нашого московского... и там на Москве у везеньи седячи и смерть принял... "

(См. Н. Яковенко. Укр. шляхта... С. 177; РГАДА, ф. 389, оп. 1, д. 17, л. 564 об. или ЛМ-17 №450 https://metrika.ldkistorija.lt/knyga/109#page/n471/mode/1up).

См. также привилей дворянину господарскому Криштофу Кмитичу на держанье Овручского замка от 16 августа 1540 годаhttps://www.szukajwarchiwach.g...stka_cur=3

https://forum.vgd.ru/file.php?fid=593720&key=979914908
https://forum.vgd.ru/file.php?fid=593721&key=539619229
[/q]

По мнению той же Яковенко:

[q]
Маєтки братів зосереджені були у двох регіонах: отчини, мабуть, на Вінниччині, де Александровичів Кмітичів
здавна зафіксовано як місцевих землян (це видно вже і з першої згадки про рід саме тут, і з факту родичання у XV столітті саме з брацлавськими зем'янами 71 ), а вислуги - на Житомирщині та почасти на Овруччині.

Там же . С. 178.
[/q]

Ну здесь ясно, что Яковенко намекает на связи с брацлавскими земянами, имея ввиду связи князя Юрия Друцкого Горского и его жены Богданы Кмитянки. Об этом достаточно материалов в А. Яблоновского (Źródła dziejowe, Т. XXI, S. 13-164; 181-334; 539-586), а также в публикациях документов о Брацлавском воеводстве Н. Крикуном, неоднократно мной упоминаемых на предыдущих страницах.

Тот же раздел 1527 года показывает, что братья

[q]
...делили есмо именья свои вси отчизные и дедизные в земли Киевской и Подольской...
[/q]

И более всего "дедизные" касалось Подолья, а значит документ 1431 года не вызывает сомнений.

Смерть князя Юрия Друцкого Горского

Кстати, в связи с этим, когда я просматривал Вольфа о князе Юрии Абрамовиче Друцком Горском (Wolff. Kniaziowie.., S. 140), оказалось, что он был участником похода на Москву в период Смутного времени и погиб зимой 1609 года при осаде Троицкой лавры (осада Троице-Сергиева монастыря войсками Лжедмитрия II, продолжавшаяся почти шестнадцать месяцев — с 23 сентября (3 октября) 1608 по 12 (22) января 1610, когда она была снята войсками Михаила Васильевича Скопина-Шуйского и Якоба Делагарди https://ru.wikipedia.org/wiki/...0%B4%D0%B0):

[q]
Сердца кровью у многих закипели за Лисовского и, чтобы отомстить за него, снова многие двинулись, как лютые волки, — литовские воеводы князь Юрий Горский, Иван Тишкевич, ротмистр Сума со многими гусарами и наемниками, — и напали на сотника Силу Марина и на троицких слуг, Михаила да Федора Павловых, и на все троицкое воинство. И был бой великий весьма и жестокий. И сломавшие оружие, схватясь друг за друга, ножами резались. Предельно отчаянной была та брань, потому что в троицком воинстве немного было конных, и не броней прикрыты они были, а милостию живоначальной троицы и молитвами великих светил Сергия и Никона. Благодаря помощи их и заступничеству многих вооруженных поляков и литвы они побивали. Слуга же Михайло Павлов, видя, как острие меча князя Юрия Горского пожирает неповинных, перестал биться с прочими, ловя самого воеводу, и убил того князя Юрия Горского, и с конем примчал его под город мертвого. Много тут желавших отомстить поляков погибло из-за тела его, но не отняли его из рук Михайловых.

См. Авраамий Палицын. Сказание Авраамия Палицына о приход под Троицкий Сергиев монастырь панов польских и литовских и русских изменников. Часть 2 http://www.portal-credo.ru/site/?act=lib&id=1162
[/q]

[q]
Настала зима. Неприятель, большею частию укрываясь в стане, держался и в законах: Воеводы Троицкие хотели выгнать его из ближних укреплений и на рассвете туманного дня вступили в дело жаркое; заняв овраг Мишутин, Благовещенский лес и Красную гору до Клементьевского пруда, не могли одолеть соединенных сил Лисовского и Сапеги: были притиснуты к стенам; но подкрепленные новыми дружинами, начали вторую битву, еще кровопролитнейшую и для себя отчаянную, ибо уже не имели ничего в запасе. Монастырские бойницы и личное геройство многих дали им победу. "Св. Сергий, - говорит Летописец, - охрабрил и невежд; без лат и шлемов, без навыка и знания ратного, они шли на воинов опытных, доспешных, и побеждали". Так житель села Молокова, именем Суета, ростом великан, силою и душою богатырь, всех затмил чудесною доблестию; сделался истинным Воеводою, увлекал других за собою в жестокую свалку; на обе стороны сек головы бердышем и двигался вперед по трупам. Слуга Пимен Тененев пустил стрелу в левый висок Лисовского и свалил его с коня. Другого знатного Ляха, Князя Юрия Горского, убил воин Павлов и примчал мертвого в Лавру. Бились врукопашь, резались ножами, и толпы неприятельские редели от сильного действия стенных пушек. Сапега, не готовый к приступу, увидев наконец вред своей запальчивости, удалился; а Лавра торжествовала вторую знаменитую победу.

См. Карамзин Н. История государства Российского. Том 12 http://az.lib.ru/k/karamzin_n_m/text_1120.shtml
[/q]

Nevmer написал:

[q]
А относительно Матвея ( Матвеевское поле, пана Криштофа), то можно лишь предположить, что он отец Кмиты Александровича.
[/q]

Конфликт Филона Кмиты и Гневоша Стрыжовского (1576 - 1585 гг.)

[q]
Конфлікт Г. Стрижовського з Ф. Кмітою викладено в дев’яти декретах королівського суду, королівському листі, п ’яти оповіданнях і зізнаннях Г. Стрижовського і двох - Ф. Кміти перед королівською канцелярією, п ’яти оповіданнях і зізнаннях возних перед тією ж канцелярією. Простежити цей конфлікт надзвичайно важко через надмірну розкиданість і навіть деяку хаотичність інформації про нього. Розпочався конфлікт наїздом 11 червня 1576 р. з Пиківського маєтку на ґрунт Сниводського маєтку, під час якого, як зазначено у виданому за скаргою Г. Стрижовського позові Брацлавського ґродського суду, було спалено дворець (панську садибу?) з його “маєтністю”, забрано рухомі речі, “стадо і череду ”, забито на смерть двірничку з дітьми (46). Наступний наїзд учинено звідти ж 29 червня 1577p.: тоді, згідно з подібним позовом, в урочищі Байкові "болыпъ нижли в полмили ” "збожыа ” підданих Сниводського й Янівського маєтків було захоплено й звезено до гумна в містечку Пикові, а чого нападники забрати не спромоглися, то спалили, до того ж вони нежате “збожьє” кіньми й возами потоптали та завдали багато інших шкод (49). Третій і останній наїзд здійснено, як свідчить подібний позов, також з Пиківського маєтку - у Великодні п ’ятницю й суботу, 28-29 березня 1578 p.: у перший з цих дніву млині на річці Сниводі (Снивоті) порубано два мучні й одне ступне кола (колеса), забрано “жєлєза ” млинові, у двох “мельницях ” порубано скрині і сховане там зерно відвезено до Пикова, у другий - у селі Яневі, біля городища над Богом, зігнано (“вибито ”) підданих, у тому числі й “воляників”, тобто тих, хто “на волі” (на слободі) (58, 126). Про розгляд Брацлавським ґродським судом свого позову щодо першого з цих наїздів дізнаємося з декрету королівського суду, датованого 29 січня 1578р. Тут читаємо, зі слів неназваногоумоцованого Ф. Кміти, що на брацлавськихрочках (коли вони відбувалися, не зазначено) умоцовані 195 Крикун М. Маєтковий конфлікт у Брацлавському воєводстві кінця XVI - початку ХѴП століття: підкоморій проти воєводи // Записки НТШ. 2006. T. CCLI: Праці Історичнофілософської секції. С. 23-47. 80 Ф. Кміти й водночас його служебники Якуб Павша (він очолював два перші наїзди) та Щасний Момонтович (сам Ф. Кміта на цих рочках був відсутній через свою зайнятість “земськими справами ”) відмовились брати участь у згаданому розгляді, пославшись, по-перше, на те, що суд на рочках "нєз^полньш " - діє не в належному складі, оскільки відсутній підстароста, а його неправомірно заступає призначений ним брацлавський войський Сергій Аратовський, по-друге, на те, що члени суду ( “врядники підстароста, суддя і писар) “неприсяглі ” - тобто після призначення їх старостою на відповідні уряди вони не присягли, що справно виконуватимуть покладені на них обов ’язки. Сенс заявленого умоцованими зводиться до твердження, що Брацлавський ґродський суд не правомочний. Проте суд відхилив їхню відмову ( “обмову ”), присудив Ф. Кміту до сплати Г. Стрижовському за вчинені шкоди 2 600 кіп литовських грошів і відіслав справу на вирішення до королівського суду. В останньому за посередництвом умоцованого Ф. Кміта вказав на свій “зустрічний " позов Брацлавському ґродському суду, в якому заперечено звинувачення в спаленні двірця й наголошено, що він, Ф. Кміта, не має відношення до наїзду, бо наїзд відбувся без його відома, і що в такому разі він, згідно зі статутом (мався на увазі Другий Литовський статут) не повинен потерпати через дії своїх слуг і підданих, котрі брали участь у цій акції. Присутніх на тому ж засіданні королівського суду Г. Стрижовського, С. Аратовського й брацлавських ґродських суддю Кіндрата Козара та писаря Яцька Семеновського Ф. Кміта звинуватив у “неправних ” діях стосовно нього на згаданих рочках. Вони ж, "іако в речи спольном ”, заявили, що ґродський суд, за статутом, може працювати і як неприсяглий, за винятком судді, на що Ф. Кміта відповів, що, за поправкою, внесеною в статут Люблінським сеймом 1569р.*, всі члени ґродських судів, котрі “шліахтѴ судить ”, мають бути присяглі. Королівський суд визнав слушність цього аргументу і, виходячи з цього, а також на підставі того, що ґродський суд розглядав справу не в повному складі і що в позові Ф. Кміті в наїзді звинувачено його, а не його слуг і підданих, дійшов висновку: позов і дії цього суду були неправомірні. Стосовно шкод, заподіяних під час наїзду, то, сказано в королівському декреті, про них повинно йтися за відповідним правом ("‘правом приналєлсньш ”) (46); малося, напевно, на увазі те, що Брацлавський ґродський суд має повернутися до цього питання. Розгляд цим судом 11 грудня 1577р. свого позову за скаргою Г. Стрижовського щодо другого наїзду висвітлено в декреті королівського

Виявити цю поправку не вдалося.
81 суду від 4 червня 1578p., виданому внаслідок отримання останнім з боку Ф. Кміти апеляції на його рішення. На рочках Матвій Углик, служебник і умоцований Ф. Кміти, відсутнього і цього разу на них, удавався до різних заяв про неправомірність (“неналежність ”) 'суду в цій справі, та той відкинув його аргументи і наказав відповідати по ЇХ суті. У відповідь на вимогу М. Углика, щобГ. Стрижовський довів, що наїзд стався за наказом Ф. Кміти, той показав документ ("на листе”) з записом свідчень “заі/ных людєм розных сособъ шліахты" про причетність оршанського старости до наїзду та висловив свою готовність разом з приданими йому у свідки двома особами (йшлося про шляхтичів), “самотрєть”, присягти в правдивості цього твердження. М. Углик не дав згоди на цю присягу (очевидно, щоб відвести звинувачення свого патрона в згаданій причетності) й апелював до королівського суду. Суд йому апелювати дозволив і разом з тим присудив Ф. Кміту до сплати "певної" суми Г. Стрижовському. У королівському суді Ф. Кміта діяв через свого "приятеля” Лева Ростовського, а Г. Стрижовський-через “приятеля” БеняшаДембовського. Повторивши сказане М. Угликом про неналежність Гродського суду щодо справи, Л. Ростовський вказав також, що відповідний його позов виданий з порушенням статуту, бо зізнання в цьому суді про наїзд датоване 19 липня, тоді як позов - щойно 13 листопада 1577p., а дистанція між ними не повинна перевищувати чотири тижні196. Королівський суд на ці доводи не зважив і постановив, щоГ. Стрижовський через шість тижнів після 4 червня має присягнути в Брацлавському гродському суді, що наїзд здійснено за наказом Ф. Кміти, а як присягне, то Ф. Кміта повинен сплатити йому присуджену на рочках 11 грудня 1577р. суму (49). Інформація стосовно обговорення справи про третій наїзд на брацлавських рочках, розпочатих 23 травня 1578p., міститься, зі слів Ф. Кміти, у двох декретах королівського суду, датованих 23 жовтня 1578p., виданих за його скаргою про діїГ. Стрижовського (51) і старости 196 Згідно з Другим Литовським статутом (Статути Великого князівства Литовського. T. II. С. 105). Цієї часової дистанції в Брацлавському воєводстві загалом дотримувалися. Траплялося, що тамтешні позови доставляли “за адресою” швидко. Так, гродський позов, виданий у Брацлаві 23 червня 1597 p., возний увіткнув у ворота містечка Жорнищ наступного дня (284), а відстань між цими поселеннями навпростець дорівнює близько 30 км; земський позов, виданий у Вінниці 27 квітня 1600 p., через два дні був увіткнений у ворота Жорнищ (335), віддалених від Вінниці на понад 40 км. До рідкісних винятків належить випадок, на який було вказано вище: земський позов, виданий у Брацлаві 8 січня 1596 p., увіткнено у ворота міста Немирова щойно 11 квітня (255), причому причини цього запізнення з доставкою позову не вказано. 82 Ю. Струса (58) на цих рочках. Перш ніж перейти до розповіді про рочки, зазначимо, що напередодні їх відкриття, а саме — 22 травня, Г. Стрижовський перед Брацлавським ґродським урядом у складі підстарости Юрія Ґорецького і судді Кіндрата Козара, Ю. Струсом "водлє стаіѴтѴ, ^фалы любєлскоє засажоных, соселых и присіаглых ”, у загальних рисах розповів про цей наїзд і для доведення того, що Янівський ґрунт, захоплений Ф. Кмітою, є його, Г. Стрижовського, власністю, представив “свєтки людей добрыл;, веры годных, статечных и богобоиных”, котрі це й засвідчили, - шляхтича Семена Яцковського і своїх підданих Костюка Васильченка з села Малих Яцківців, Андрія Дрику з села Великих Яцківців, Романа Лісенка з села Супрунова, підданого шляхтича Михайла Микулинського, Івана Микитенка з села Доброволі та Уласа Демченка, мешканця Брацлава, котрий раніше жив у Яневі. Крім того, ці свідки, "будучи добре свєдоми знаков граничньис ”, одностайно вказали на межі володінь Г. Стрижовського (48). На зазначені рочки, згідно з двома королівськими декретами, Ф. Кміта не з ’явився, бо на той час перебував при королівському дворі. Інтереси Ф. Кміти в ньому представляв М. Углик, “чоловекъ, — за словами його, - спокомныы и правомь посполитымъ tf бєзпєчоньш ". Він, власне, й очолив третій наїзд. Озброєний своїм патроном різною документацією, яка начебто доводила його права на захоплені землі Сниводського і Янівського маєтків, М. Углик на рочках всіляко намагався заперечувати правоспроможність відповідного позову ґродського суду і навіть домігся певного успіху в цьому напрямі. 27 травня, коли М. Углик повертався з Брацлава до Пикова, на нього "на добровольнои дорозє, стародавномъ звыкломъ гостинці ", поблизу мосту над Богом, Г. Стрижовський, як твердив згодом у королівському суді Ф. Кміта, "прєпомнєвши [... ] боАзни Божеє и звирхности ншоє кролєвскоє ”, "водлє давноє васни своєє " вчинив напад з багатьма "помочниками, слугами, бояры и поЭдаными своими ", під час якого його вбито (тіло його згодом доставили Г. Стрижовському), побито й помордовано mxtx, хто його супроводжував, — шляхтичів, слуг і кільканадцять пиківських міщан; когось із цього супроводу Г. Стрижовський "до вєзєньа посажалъ ”, а решта розбіглась хто куди. При цьому в руках Г. Стрижовського опинилася вся документація, що її мав при собі Углик. По тому, продовокував Ф. Кміта там само, Г. Стрижовський добився видання Брацлавським ґродським судом нового, докладнішого позову щодо наїзду. Про свою вимушену відсутність на призначених позовом рочках Ф. Кміта повідомив "отвороними ”, “отрочоними ” листами Ю. Струса і склад 83 ґродського суду і дав знати Г. Стрижовському, однак ці листи були проігноровані, і суд визнав його таким, що безпідставно не з ’явився на засідання ("‘за несталого єго здалъ ”) і справу його, "іако недбалого и нєпослушного ”, передав на розгляд королівського суду, разом з тим зобов ’язав його сплатити Г. Стрижовському 5 798 кіп 50 грошів. Крім того, той же ґродський суд надав Г. Стрижовському возного для прийняття від нього "самотреть ’’присяги, про яку вже йшлося. Присяга відбулася. Королівський суд, вислухавши Ф. Кміту, постановив, що присутність його на згаданих рочках не була обов ’язковою і що присяга Г. Стрижовського сталася "за правом ”. Він же наклав на Ф. Кміту кару в розмірі 391 копу 40 грошів за завдані ним шкоди під час другого наїзду і наказав ґродському судові стягнути з нього цю суму. Разом з тим, обом сторонам стосовно третього наїзду наказано особисто “зараз ” стати перед королівським судом "дліа роспираныа". Ф. Кміта висловив готовність це зробити. А Г. Стрижовський, як і Ф. Кміта, присутній при цьому розгляді в королівському суді, заявив, що його служебник Андрій Троска зник з торбою, в якій були всі папери щодо його конфлікту з Ф. Кмітою. Суд розгляд відклав на наступний день - 23 жовтня. Цього дня Ф. Кміта знову заявив, що готовий віч-на-віч правуватися з Г. Стрижовським, який розповів, що А. Троску знайти не вдалося і що для відновлення втраченої документації йому потрібен час. На його прохання суд відклав змагання обох сутяжників перед ним до наступної своєї сесії (“року ”), яка мала відбутися через вісім тижнів після 23 жовтня. Ще до видання двох королівських декретів, датованих 23 жовтня 1578p., а саме - б серпня того ж року возний королівського двору Станіслав Хабовський зізнав у Львові перед королівською канцелярією, що вручив два королівські позови за скаргами Ф. Кміти, один - Ю. Струсові в його господі (місці тимчасового перебування) на Галицькому передмісті-за неправомірне присудження його, позивача, Брацлавським ґродським судом до сплати Г. Стрижовському “немалої” суми, другий - Г. Стрижовському в місці його зупинки у львівському ринку-за неправдиве інформування щойно згаданого суду про вибиття його зі Сниводського і Янівського маєтків (тут, очевидно, ідеться про наїзд від 28-29 березня 1578р.) та завдані при цьому шкоди (54). А 1 жовтня того ж року датовано декрет королівського суду за скаргою львівського старости Миколая Гербурта, в якому мовиться, що Г. Стрижовський і Ф. Кміта уклали у Львові угоду (“постановєньє”) “в заштьгаис своих", які мають “(от давных часовъ", під загрозою сплати 1 000 кіп за її порушення. Угода, викладена в “листі зобопольному”, скріпленому печатками 84 “зацних” осіб, передбачала, по-перше, що розгляд Брацлавським тродським судом претензій Г. Стрижовського до Ф. Кміти відкладається на десять тижнів від появи цього “листа ” - до "щасливого присуд# ” короля у Любліні, по-друге, що розгляд справи про вбивство М. Углика та побиття і помордування тих, хто його супроводжував, має відбутися у ґроді (тут мається на увазі Брацлавський ґродський суд). Згаданий документ 17 вересня Г. Стрижовський і Ф. Кміта у Львівському ґроді (замку) вручили тамтешньому підстарості Балтазарові Ожзі, який передав його тамтешньому писарю Станіславові Жуковському для вписання у ґродську книгу. Потому обидва вони покинули ґрод, але Г. Стрижовський того ж дня туди повернувся і в канцелярії вирвав згаданий документ з рук підписка - тоді, коли той почав уписувати його в книгу, і, вийшовши з канцелярії, його "на шматьі зодраль ". За цей вчинок Львівський ґродський суд своїм позовом закликав Г. Стрижовського до відповідальності, а львівський ґродський староста звернувся з проханням до короля покарати його "за таковоє своволєньство ". Г. Стрижовський в королівському суді, "нє вдаючисА в право ", оповів, що лише четвертий день минає по тому, як йому вручено цей позов і що в ньому не зазначено, коли він має стати перед Львівським ґродським судом, тож на позов не повинен відповідати. Пославшись на артикул 9 розділу IV Другого Литовського статуту, в якому викладено, як слід позивати197, він попросив королівський суд звільнити його від цього позову. Суд визнав аргумент Г. Стрижовського слушним і задовольнив його прохання, залишивши за львівським старостою право судитися з ним (56). 29 жовтня того ж року возний Станіслав Хабовський зізнав перед королівською канцелярією, що цього дня у Краківському замку, в “ізбі" перед королівським покоєм, він вручив Г. Стрижовському позов королівського суду в справі порвання ним у Львівському ґроді згаданої угоди ( "содраньє интерцизы ”) з вимогою з ’явитися на цей суд через шість тижнів (60). Того самого дня Ф. Кміта і Г. Стрижовський зізнали перед королівською канцелярією, що, не маючи змоги стати в цьому суді, вони доручили представляти свої інтереси в ньому відповідно Вавринцові Дудикевичу і Беняшові Дембовському (59, 61). В обох зізнаннях ідеться про те, що суд розглядатиме порвання угоди, але не сказано, коли саме. Поза сумнівом, це мало бути тоді ж, коли мав розглядатися щойно згаданий позов. У зізнанні Ф. Кміти також сказано про його намір полагодити на суді з Г. Стрижовським cnpąey стосовно вибиття останнього з володіння землями Сниводського і Янівського маєтків. Ці документи містять і 197 Статути Великого князівства Литовського. T. II. С. 95. 85 запевнення, що на постанови королівського суду, якими б вони не були, умоцовані мають без будь-яких застережень погодитись. Наступні документи дають підставу вважати, що це засідання королівського суду і його ж засідання, призначене одним із його декретів від 23 жовтня, не відбулися. 22 квітня 1579 р. датовано королівський лист, яким розгляд королівським судом претензій Г. Стрижовського стосовно шкод, завданих у Сниводському і Янівському маєтках, перенесено на час після двох перших тижнів тривалості найближчого сейму, тому що, сказано в листі, цей розгляд, призначений раніше виданим у Кракові королівським декретом, поки що неможливий з огляду на зайнятість короля пильними справами і потребу перебування Ф. Кміти як старости в прикордонному замку Орші (65). Тут мається на увазі один із декретів королівського суду, виданих 23 жовтня 1578р. Наступний документ-цезізнання возного С. Хабовського 22 січня 1580 р. перед королівською канцелярією про те, що він 18 січня тут же, у Варшаві, в господі коронного підканцлера Яна Боруковського вручив Г. Стрижовському скріплену печаткою копію виданого в Городні 8 листопада 1579р. королівського листа, в якому зазначено, що розгляд у королівському суді його претензій до Ф. Кміти, на той час уже й смоленського воєводи, стосовно маєтків у Брацлавському воєводстві, призначений на попередньому сеймі, може відбутися не раніше, як протягом двадцяти тижнів після закінчення цього сейму, оскільки через затримання на королівській службі Ф. Кміта поки що не може прибути на суд (75/ Того ж дня Г. Стрижовський повідомив королівській канцелярії, що він даремно під час роботи Варшавського сейму чекав розгляду своїх претензій до Ф. Кміти і витратився при цьому на 200 кіп і що лише 18 січня возний С. Хабовський подав йому копію королівського листа, з якого він довідався про перенесення засідання цього суду (16). Вранці 6 лютого 1581 р. Г. Стрижовський оповів тій же канцелярії, що він, згідно з укладеною 3 жовтня 1580р. під Великими Луками його з Ф. Кмітою угодою, з ‘явився у встановлені нею місце і час для полагодження незгод між ними. Тоді ж, на прохання Г. Стрижовського, в книгу королівської канцелярії внесено випис з книги господарської канцелярії Великого Князівства Литовського, який містив текст цієї угоди. В угоді сказано: через два тижні після початку найближчого сейму Г. Стрижовський і Ф. Кміта самі або за посередництвом своїх умоцованих повинні з ’явитись у місті його проходження, засвідчити це в коронній канцелярії, призначити по два-три приятелі, доручити їм 86 вирішення згаданих незгод, у зв’язку з чим ознайомити їх зі всіма документами, що стосуються цих незгод; приятелі мають прагнути досягнути позитивного рішення, а Г. Стрижовський і Ф. Кміта мають його визнати; якщо ж до такого рішення не дійде, то за представленням йому двома суддями король винесе остаточний вирок; у разі ж неявки однієї зі сторін у встановлені місце і час матиме силу рішення приятелів сторони, котра з ’явилася, або королівський вирок за представленням цього рішення (102). Того ж числа ввечері там само Г. Стрижовський оповів у присутності коронного возного Яна Ґурського і шляхти, що він, згідно зі згаданою “великолуцькою ’’угодою, цілий день у королівському палаці в Варшаві зі своїми приятелями луцьким підкоморієм Михайлом Жоравницьким, галицьким підсудком Томашем Дубравським і Василем Павловичем чекав появи Ф. Кміти та його приятелів, але не дочекався, через що його приятелі, відповідно до тієї ж угоди, винесли рішення на його користь (104). Того самого числа там само умоцований Ф. Кміти Вавринець Дудкович і служебники Ф. Кміти Якуб Павша таХведір Якимович оповіли, що, за тією ж угодою, вони готові взяти участь у полагодженні незгод, хоча Ф. Кміта відсутній, бо перебуває на королівській службі у Великих Луках (\0Ъ). А 21 березня 1581 р. возний Я. Ґурський повідомив коронну канцелярію, що 15 березня в королівському палаці на своєму спільному засіданні приятелі Ф. Кміти мечник ВКЛДмитро Халецький та віленський підкоморій Миколай Ясенський і Г. Стрижовського Іван та Василь Борзобогаті Красенські не дійшли згоди в справі незгод - за словами приятелів Ф. Кміти, тому, що Г. Стрижовський, всупереч досягнутій у Великих Луках угоді, котра передбачала полагодження незгод після перших двох тижнів роботи найближчого сейму, б лютого не представив своїх приятелів, хоча вони від початку до закінчення сейму перебували у Варшаві; за словами Г. Стрижовського, присутнього на згаданому засіданні, він б лютого представив у палаці своїх приятелів, але приятелі Ф. Кміти їх не зауважили, після чого його, Г. Стрижовського, приятелі ухвалили і вручили йому своє рішення. Г. Стрижовський далі зазначив, що готовий піти на укладання з приятелями Ф. Кміти компромісної угоди, але на їхню пропозицію відступитися від рішення своїх приятелів, перш ніж дійде до цієї угоди, не. пристане (107). З декрету королівського суду від 2 листопада 1582 p., у Якому розповідається про те, що сталося 6 лютого 1581 р. і які це мало 87 наслідки, видно, що тоді ж приятелі Ф. Кміти ухвалили рішення, за яким Г. Стрижовського “за нєвьісажєньє" своїх приятелів визнано таким, що справу програв ("‘на tfnad здали ”), і зобов ’язано сплатити "певну" суму. Королівський суд визнав рішення приятелів обох сторін від 6 лютого і всю пов ’язану з ними документацію недійсними ( "внивєчь ооборочавмъ ”), однак дозволив Ф. КмітітаГ. Стрижовському знову за посередництвом своїх приятелів дійти згоди. У разі, якщо їм це не вдасться, зазначено в декреті, вони повинні знову стати перед королівським судом ("118). З декрету королівського суду, виданого 15 листопада 1582 р. за скаргою Г. Стрижовського про те, що Ф. Кміта так і не повертає захоплені землі Сниводського і Янівського маєтків, випливає важлива деталь, лише раз відзначена у відомих нам раніше виданих документах, що характеризують маєтковий конфлікт між цими особами. На засіданні цього суду, якого цей декрет стосується, Ф. Кміта заявив, що свого часу не було дотримано належного чотиритижневого як максимального інтервалу між наїздом 28—29 квітня 1578 р. і виданням щодо нього позову Брацлавським ґродським судом. Як доказ він представив випис позову з брацлавської ґродської книги, датованого 12 червня. Тим самим Ф. Кміта зробив спробу (не першу!) довести формальну безпідставність справи, викликаної наїздом. Г. Стрижовський легко спростував це твердження. Він показав судові позов від 23 квітня 1578р. і випис з брацлавської гродської книги зізнання возного Федора Братковича про "подання ’’ його адресатові. Невдовзі, однак, виявилось, продовжував Г. Стрижовський, що з вини ґродського писаря ("‘нєдозрєньєл* писа/?скимъ поблудило"; зрозуміло, безпосередньо був винен писарчук) час проведення рочків, на які викликався Ф. Кміта, не був позначений. З цієї причини Брацлавський ґродський суд визнав позов недійсним, і Ф. Кміту було звільнено від вимоги на нього відповідати, про що на ньому ґродським писарем зроблено відповідний запис ("терміна"). Той же суд Г. Стрижовському дозволив вимагати від нього видання повторного позову. Цей позов і був виданий 12 червня. Королівський суд визнав, що “таковоє юблужєньє про нєдозрєньє писара юного tfpiafltf стати могло " і що на цій підставі не можна вважати, що Г. Стрижовський неправомірно позивав Ф. Кміту. Разом з тим суд зобов’язав Г. Стрижовського через чотири тижні після вказаного декрету подати йому випис з брацлавської ґродської книги декрету, яким Ф. Кміту звільнено від першого позову; наведення в цьому виписі, сказано в декреті далі, дня видання цього позову (23 квітня) означатиме, що 88 згаданого чотиритижневого терміну видання його було дотримано і що, отже, твердження Ф. Кміти, ніби позов Г. Стрижовського стосовно наїзду 28-29 березня неправомірний, виявиться безпідставним (119). Конфлікт Г. Стрижовського з Ф. Кмітою наближався до кінця. Заслухавши вкотре аргументи обох сторін, королівський суд своїм декретом від 21 травня 1583р. зобов’язав Ю. Струса або, за його відсутності, склад Брацлавського ґродського суду здійснити повернення Г. Стрижовському захоплених Ф. Кмітою ґрунтів. За можливе чинення протидії цій акції Ф. Кміті загрожувала сплата “закладу статутового ” в розмірі 10 000 кіп*. Разом з тим суд удвічі зменшив* грошове покарання, накладене на Ф. Кміту Брацлавським ґродським судом за завдання шкод під час наїзду 28-29 березня 1578р.; тепер воно виносило 2 899 кіп 25 грошів. При цьому взято було до уваги те, що Г. Стрижовський Ф. Кміті “за слѴженьемъ (заступництвом. - М. К.^ сіа в то пєвньїхь приіатєль ихъ другую половиц# тыхъ же то шкод своихъ сотпустиль ”. Несплата цієї суми мала тягти за собою сплату подвійного її розміру (\ 26). 7 серпня 1583 р. возний Себастіан Кублицький зізнав перед Брацлавським гродським урядом, що за його дорученням 31 липня в Пикові тамтешньому намісникові Олександру Бубновичу вручив копію королівського листа до Ф. Кміти, якого на той час у Пикові не було, з повідомленням, що, згідно з декретом королівського суду, він повинен повернути Г. Стрижовському захоплені ґрунти. У відповідь на заяву О. Бубновича, сказано далі в зізнанні, що Ф. Кміта ні в чому цьому декретові не противиться й уступає дані ґрунти, возний з двома приданими йому тим же урядом у свідки шляхтичами провів ув ’язання Г. Стрижовського у володіння ними і склав їх, на підставі відомостей, одержанних від останнього і Брацлавського ґродського суду, “реєстр ”, котрий, скріплений його підписом і печаткою, віддав О. Бубновичу, щоб той знав, як, очевидно, й Ф. Кміта, куди “вступатися ” не повинно. Зізнання містить перелік цих ґрунтів (130). Ф. Кміта твердив, що в цей “ув ’яжчий ” реєстр возний вписав “немало ” його ґрунтів. Тому він уважав неправомірними як звинувачення його позовом ґродського суду, виданим за скаргою Г. Стрижовського, в пограбуванні “збіжжя ” на цих ґрунтах, так і відповідний вирок того ж суду, винесений на його січневих рочках 1584p., за яким він, Ф. Кміта, мав сплатити позивачеві 700 кіп. Розглянувши апеляцію Ф. Кміти на цей вирок, королівський суд 12 грудня 1585 р. постановив, що справа “со забране кгрунту зємлєного и со грабеле зболеіа на кгрунтє ” не належить

Про заклад у такому розмірі в Другому Литовському статуті не згадано.
89 до його компетенції і що нею має займатися земський суд, на розсуд якого він її й відсилає. Разом з тим у декреті королівського суду зазначено, що пограбування "збіжжя ” може бути розглянуто лише після того, як Ф. Кміта і Г. Стрижовський дійдуть згоди ("'росправА/исА ”) стосовно згаданих ґрунтів (156). Свідчення про те, як далі склалися "маєткові" відносини Г. Стрижовськиого і Ф. Кміти, виявити не вдалося.

См. Вступ. ст. М. Крикуна. Документи Брацлавського воєводства 1566 – 1606 років / Упор. М. Крикун, О. Піддубняк; – Л., 2008.http://shron1.chtyvo.org.ua/Kr..._rokiv.pdf
[/q]

В данном конфликте я обратил внимание на то, что Филон Кмита, захвативший имения Гневоша Стрыжовского Янев и Снивоту, утверждал, что он захватил их по праву, поскольку имел "листы, привилья, всю справу и доводы на тыє кгрунты, што Стрыжовский своими быти повєдаєть, такжє доводы листовныє и мамрамовь немало". Но, не будучи на месте, Филон Кмита поручил свои дела уряднику пиковскому Матвею Углику, и 27 мая 1578 года, когда последний возвращался с Брацлава в Пиков, где успешно представлял интересы своего патрона, был убит на дороге Г. Стрыжовским, и при этом исчезли все документы, которые были при нем: "...там жє на тоть чась пнзи нши поборовыє, к тому листы, привилья, справы пна старосты оршаньского и вси рєчы, штоколвєкь при них было, побралъ и шкоды нєзносныє подѣлал..." (см. Документи Брацлавського воєводства... №57. С. 222-223 См. также: Chfilon Syemienovycz, Kmythicz Philion стр. 7, 54, 57, 72, 73, 79-90, 138,
139, 159, 169, 186, 187, 194, 204, 208-
211,218, 220, 222-230, 236, 253, 254,
288, 289, 291, 292, 295, 296, 316-320,
332-335, 357-359,415,429-431,468,
477, 736, 737, 841, 8).
И после утраты этих документов, Филону Кмите пришлось возвращать данные имения.

С другой стороны, как я уже писал ранее https://forum.vgd.ru/1231/1829...iew&o=, в 1569 году автор известногого "оповеданья"https://forum.vgd.ru/file.php?fid=501077&key=1448150652, Гневош Дмитриевич Стрыжовский, был хорошо знаком с родословной Кмит (чтоб ее подделать?), непонятно почему называет своей сестрой и защищает Марину Зверовну Дубицкую (док. №21, стр. 168, 169

https://forum.vgd.ru/file.php?fid=502906&key=2032978847

https://forum.vgd.ru/file.php?fid=502907&key=1387362271),

которая была первой женой Павла Ивановича Дубицкого (сын Ивана Дубицкого и Анастасии Петровны Быковны) и второй женой Валентия Понятовского, а дочерью - Звера Львовича Тишкевича Логойского (стр. 180-183, 330, 343, 348, 349, 373, 375, 379, 380, 440, 441 тех же "Документов ..."http://shron1.chtyvo.org.ua/Kr..._rokiv.pdf; Herbarz Polski, част. 1, т. 5, с. 67 https://forum.vgd.ru/file.php?fid=502908&key=1260216345). Но, тот же Гневош Стрыжевский постоянно судится с Филоном Кмитою за границы Янова и Пикова, как известно, при этом, не идя на уступки и не называя его братом, причем, как указано в записке Лаврина Песочинского, именно эту Марину ( то есть, жену своего троюродного брата Павла Дубицкого) и ее дочь Магдалену Филон Кмита в 1573 году с Овдеевки (совр. Шепиевка) насильно выгнал https://forum.vgd.ru/file.php?fid=501343&key=426235403

Все указывает на то, что Стрыжовские вряд ли были самозванцами, столько лет отстаивая права на свои земли. В то же время, Филон Кмита утверждал, что на эти имения и в него были права, и, выходит, если бы, при убийстве его урядника Матвея Углика, не исчезли документы, кто знает, возможно Кмита одержал бы победу и никогда не отдал бы Снивоту и Янов.

Но, родословная Стрыжовских не вяжется с родословной Кмит, хотя точно известно, что Стрыжовские, как и Кмиты https://forum.vgd.ru/1231/1829...iew&o= использовали герб Корчак https://sigillum.com.ua/gerb/stryzhovski/, который как известно, был составной частью герба Немири Резановича https://forum.vgd.ru/1231/1829...iew&o=

См. также Akta majątkowe męża, Filona Kmity, dot. dóbr Pików z l. 1573–1583. Spory o granicę dóbr i sumy na Pikowie https://www.szukajwarchiwach.g...a/13460903

Общая тема