Козырь, Козир, Козирь, Kozyr, Козар,

На сайте ВГД собираются люди, увлеченные генеалогией, историей, геральдикой и т.д. Здесь вы найдете собеседников, экспертов, умелых помощников в поисках предков и родственников. Вам подскажут где искать документы о павших в боях и пропавших без вести, в какой архив обратиться при исследовании родословной своей семьи, помогут определить по старой фотографии принадлежность к воинским частям, ведомствам и чину. ВГД - поиск людей в прошлом, настоящем и будущем!

Одесса, перепись населения 1897 года - Козырь-переписной лист2

КОЗАРИЩУК ВАСИЛЬ
КОЗАРИЩУК Василь (14.02.1858 – 1910) – священик, етнограф, письменник. Н. в с. Нова Жучка (нині в межах м. Чернівці) в сім'ї дяка. Закінчив садгірську шк., чернів. г-зію (1879), богословський ф-т Чернів. ун-ту, де навчався в Є.Поповича, І.Ончула, В.Репти, О.Калужняцького. Висвячений на священика. Був парохом у гірському с. Конятин Вижницького пов.; колекціонував етногр. матеріал. Заснував читальню в с. Путилів, збирав пожертвування на укр. т-ва, у т. ч. на Укр. нар. дім у Чернівцях. Опублікував "Життя гуцула в його віруваннях і забобонах", "Про різдвяні свята і святкові дні в гуцулів", "Буковинські руські примовки" (1886), казки "Моя гостина у Хмарника", численні оповідання.
Огуй О.Д.

Література:
=Василь Козарищук. "Радянська Буковина", 1945, 18 квіт.
=Добржанський О. Національний рух українців Буковини другої половини ХIХ – початку ХХ ст. Чернівці, 1999
=Павлюк О.М. Буковина. Визначні постаті 1774–1918 (біографічний довідник). Чернівці, 2000.

КОЗИРСЬКЕ ГОРОДИЩЕ – археологічна пам'ятка кін. 1 ст. до н. е. – серед. 3 ст. н. е. Розташов. на правому березі Бузького лиману, біля с. Козирка Очаківського р-ну Миколаїв. обл. Пл. – 4,8 га. Тут розкрито залишки оборонних споруд та квартал житлових будинків, в оздобленні останніх використано фресковий розпис та архіт. декор. Свого часу поселення входило до хори (с.-г. округи) Ольвії.
Буйських С.Б.

Література:
=Бураков А.В. Козырское городище рубежа и первых столетий нашей эры. К., 1976
=Крыжицкий С.Д.и др. Античные поселения Нижнего Побужья. К., 1990.

ХОЗАРИ (давньорус. Козаре, грец. Χαζαροι, лат. Chazari, араб. Хазар) — тюркомовний кочовий народ Сх. Європи 6—11 ст. Докладної інформації джерел про походження Х. немає, припускають їхній зв’язок з тюркськими та телеськими племенами Центр. Азії. Перша вірогідна згадка про появу Х. у Європі належить до періоду 558—65 (Псевдозахарія), більш ранні — анахронічні. Початково Х. входили до складу Тюркського каганату та Західнотюркського каганату, складаючи осн. силу у воєнних операціях тюрків на Пн. Кавказі та в Закавказзі. Після утворення окремого Хозарського каганату (630—34) перетворилися на панівний кочовий народ Сх. Європи, яким залишалися до 969.
Виділення археол. ознак Х. серед поліетнічних пам’яток перещепинської к-ри 7 — поч. 8 ст. та салтівсько-маяцької культури серед. 8 — 10 ст. залишається предметом дискусії. З найбільшою імовірністю власне Х. залишили підкурганні поховання 8 ст. типу Соколовської Балки. Вони належали кочовикам монголоїдного антропологічного типу, які користувалися тюркським рунічним письмом донського алфавіту (не дешифроване). У 9 ст. відбулися седентаризація (перехід до осілого способу життя) кочових Х., їхній перехід до відгінного скотарства та концентрація в міських поселеннях Хозарії, про що свідчить повне зникнення курганних поховань у серед. 9 — 1-й пол. 10 ст.
Після розгрому каганату військами київ. кн. Святослава Ігоровича 965—69 степи Сх. Європи потрапили під контроль печенігів та огузів (торків), тоді як до Русі відійшли хозар. міста Саркел (Біла Вежа; давнє місто на Дону; нині затоплене водами Цимлянського водосховища) й Таматарха (Тмуторокань). 1022—24 тмутороканські Х. взяли участь у поході тмутороканського кн. Мстислава Володимировича на Русь (див. Лиственська битва 1024); останні ж згадки в "Повісті временних літ" про Х. у Тмуторокані відносяться до 1079 та 1083. Рештки прикаспійських Х. у числі 3 тис. родин, тікаючи від вторгнення половців, 1064 зайняли покинуте м. Кахтан (давнє місто в Дагестані). Подібна доля чекала й на мешканців Білої Вежі, які 1117 евакуювалися на Переяславщину.
Прямих нащадків Х. не лишилося, проте до таких у літературі часто відносять східноєвроп. євреїв та караїмів, спираючись на факт сповідування іудаїзму верхівкою Х. у 2-й пол. 9 — 10 ст. У творах 17—18 ст. Х. також називаються предками козаків, підставою для чого виступає лише фонетична подібність назв. (Див. Хозарські міфи, Хозарський козацький міф.)
Комар О.В.

Література:
=Dunlop D.M. The History of the Jewish Khazars. Princeton, 1954
=Артамонов М.И. История хазар. Л., 1962 (перевид. — СПб., 2002)
=Golden P.B. Khazar studies: an historico-philological inquiry into the origins of the Khazars, vol. 1. Budapest, 1980
=Новосельцев А.П. Хазарское государство и его роль в истории Восточной Европы и Кавказа. М., 1990
=Плетнева С.А. Очерки хазарской археологии. М., 1999
=Голден П. Достижения и перспективы хазарских исследований. В кн.: Хазары. Иерусалим—М., 2005
=Комар О.В. Хозари та уйгури (нотатки до «телеської» версії походження хозар). В кн.: Надчорномор’я: Студії з історії та археології (з IX ст. до н. е. по ХIХ ст. н. е.). К., 2008

ХОЗАРСЬКИЙ КОЗАЦЬКИЙ МІФ — один із хозарських міфів, створений ідеологами козацтва українського.
В основі Х.к.м. лежить уявлення про походження нобілітету від окремого войовничого народу, який підкорив місц. мешканців. Такі міфи були притаманні багатьом європ. країнам, однак у Центрально-Сх. Європі, на відміну від Зх. Європи, вони відіграли визначальну роль у посиленні сусп. ролі нобілітету та легітимації його виняткових соціально-екон. прав. До найвідомішого з них належала ідеологема, згідно з якою предками річпосполитської шляхти були войовничі сармати.
В інтелектуальному середовищі Гетьманщини Х.к.м. належав до найбільш значимих варіантів переробки сарматської ідеї (див. Сарматизм) для укр. потреб. Ідея хозар. походження козаків узята з польс. традиції історіописання і фіксується з 1670-х рр.: І.Ґалятовський у "Скарбниці потребній" (1676) вказував, що козаки "названі від козарів", посилаючись на "Хроніку" М.Стрийковського. Та ж ідея міститься в короткій редакції літопису Г.Граб’янки.
У найпопулярнішому в Гетьманщині творі церк. історіописання — "Синопсисі" (1674) — зазначалося, що відомості літописців про "козар" непевні; незважаючи на це, їх зараховано до предків рус./укр. народу. Ідея походження козацтва від "хозар" використана також у "Четьї-Мінеях" Димитрія Ростовського (1700). У наступні десятиліття Х.к.м. найбільш повно представлений у світському історіописанні Гетьманщини, зокрема у преамбулі "Пактів та конституцій законів і вольностей Війська Запорозького" 1710, де козацтво виводилося від "народу сміливого стародавнього козацького, який попередньо називався козарським". Про значимість "козар/хозар" свідчить те, що сам імператор Візантії одружив свого сина з "донькою кагана, тобто князя козарського". Однак за "неправди та беззаконня" Бог покарав цей народ "Руїною", а потім віддав під владу польських королів, з якої його визволив Б.Хмельницький. У "повній" редакції літопису Г.Граб’янки (створена не раніше 1718) механічно об’єднано походження козацтва від скіфів та хозар. Елементи Х.к.м. наявні в літописі С.Величка (1718—22), "Короткому описі Малоросії" (1734), "Розмові Малоросії з Великоросією" С.Дівовича (1762) та в "Історії Русів" (кінець 18 — поч. 19 ст.).
Х.к.м. був структурним елементом укр./малорос. ідеї, покликаної легітимізувати автономну владу, статус та багатство еліти, однак у зв’язку з невдачею реалізації проекту сильної Гетьманщини редукувався до однієї з версій походження козацтва.
Кононенко В.П.

Література:
=Subtelny O. Domination of Eastern Europe: Native nobilities and foreign Absolutism, 1500—1715. Kingston—Montreal, 1986
=Субтельний О. Мазепинці: Український сепаратизм на початку ХVIII ст. К., 1994
=Момрик А. Біблійна генеалогія в етногенетичних концепціях польських та українських літописців і хроністів (до постановки проблеми). «Mediaevalia Ukrainica: ментальність та історія ідей», 1998, т. 5
=Tazbir J. Kultura szlachecka w Polsce: rozkwit—upadek—relikty. Poznań, 1998
=Кресін О. Політико-правова спадщина української політичної еміграції першої половини XVIII століття. К., 2001
=Струкевич О. Політико-культурні орієнтації еліти України-Гетьманщини (інтегральний погляд на питання). К., 2002
=Plokhy S. Tsars and Cossacks: A study of Iconography. Cambridge, Massachusetts, 2002
=Когут З. Коріння ідентичності: Студії з ранньомодерної та модерної історії України. К., 2004
=Чухліб Т. Гетьмани і монархи: Українська держава в міжнародних відносинах 1648—1714 рр. К., 2005
=Ulewicz T. Sarmacja: Studium z problematyki słowianskiej XV i XVI w.: Zagadnienie sarmatyzmu w kulturze i literaturze polskiej. Kraków, 2006
=Бовгиря А. Козацьке історіописання в рукописній традиції XVIII ст. К., 2010
=Kononenko W. Konstytucja Filipa Orlika 1710 r. w kontekście mysli politycznej Europy Środkowej w XVIII wieku. В кн.: Materiały II Konferencji stypendystów Programu Stypendialnego Rządu Polskiego dla Młodych Naukowców, 11 maja 2011. Warszawa, 2011

исповедные ведомости сХмелевки, Липовецкого уезда, Киевской губ за 1865год ---КОЗЯРы---

(ЦГИАК ф127 опись1015 д1081А)

семья Лукиана Иоанова Козяр

исповедные ведомости сХмелевки, Липовецкого уезда, Киевской губ за 1865год ---КОЗЯРы---

(ЦГИАК ф127 опись1015 д1081А)

семья Антония Яковлева Козяра

исповедные ведомости сХмелевки, Липовецкого уезда, Киевской губ за 1865год ---КОЗЯРы---

(ЦГИАК ф127 опись1015 д1081А)

ведомость о людях села

исповедные ведомости сХмелевки, Липовецкого уезда, Киевской губ за 1865год ---КОЗЯРы---

(ЦГИАК ф127 опись1015 д1081А)

семья Макария Калинникова КОЗЯР

1898год Биографический указатель по рос дворянству и истории

О русинах Козырь (Козир) из Австро-Венгрии