Заремба (Зарембо)

Легенда про Камінь смерті
Коли знесилені, замучені невільники притащили звідкиля за сотні верст величезну брилу каменю, граф спитав свою красуню, де вона бажає бачити це каміння. Софія відповіла:
- Встановіть його на самому верху. На тих скелях!
Граф наказав виконати бажання дружини. І коли глибу нарешті підняли на самий верх, вона зірвалася і гуркотінням впала у воду, придушивши на своєму шляху людей.
- Сам Бог звелів цьому каменю зайняти своє місце, - сказав граф.
- Це Камень смерті, - відповів кріпосний Заремба.
Праця уманських невільників нічим не відрізнялась від праці стародавніх рабів.

Заремба... Ми до сьогодні не знаємо його імені, по батькові. Не знаємо де і коли він народився, де і коли помер. Деякі краєзнавці і донині вважають Зарембу "мифічним зодчим". Скільки легенд про нього донесли до нас пам`ять і вуста народу!... Легенд, що відобразили душу народа, його мрії та ідеали, його біль та скорботу.

І.Гершенгор у книзі-календарі "Умань і його околиці" писав, що зодчему, що керував роботами, після відкриття саду відрубали кисть правої руки та викололи очі, щоб він не зміг створити іншого подібного дива.

Я чув і знаходив легенду про те, що Зарембі вдалося втекти на волю до своєї коханої.

А от легенда про живі каміння, записана геологом Іваном Падалкою в 1947 році від 89-річного жителя села Оксанино, що поблизу Умані, Адама Ємельяновича Коропчука.

Легенда про Зарембу
... Пасла дівчина гусей у річній долині Кам`янки зі скелястими берегами. Гарна, статурна, молоденька - років шістнадцять їй, коси довгі, біляві.

Вже не перше літо сонце палить безжалісно, нема чим дихати.

Річки почали засихати. Та Кам`янка перетворилась у струмочок, який ледве пробивався скрізь каміння, що були розкидані по долині.

Плаче дівчина; ніде гусям плавати, ніде їх випасати - трава зовсім згоріла. Йде берегом хлопчина, дивиться навколо, побачив дівчину, підійшов, привітався. Дуже довподоби вона йому стала, не може очей відвести. Зпитав яке горе в неї.

- Якщо ти справжній козак та герой, допоможи мені та гусям моїм; ніде напитися джерельної води, ніде гусям викупатися, а гусю без води, що дівчині без кохання.

Хлопець задумався.

- Чого ж ти хочешь від мене, красуня?

- Річку створи, джерельну воду поміж скелями пусти, ліс на каменях щоб виріс, зелений, шумний, і тоді не стало б пустелі, а був би райський куточок.

Довго мовчав хлопець.

Добре. Я і ліс насаджу, і річку створю, і камені оживуть коло джерела, будуть водоймища для тебе і для гусей твоїх, моя красуня.

Перестала плакати дівчина, зарумянились щічки, очики заблестіли.

- А як звати тебе?

- Заремба.

- А тебе?

- Гальшка. Коли буде тут райський куточок, присилай сватів... Не відмовлю...

- От побачишь, моя красуня, декілька років мине, і не впізнаєшь ти долину.

- Лише до 18-ої весни буду чекати, не вийду заміж.

Йшов час. На річці Кам`янка у графа Потоцького працював Заремба, не покладаючи рук, створював озера, водоймища, висаджував дерева. Але дойшла до нього чутка, що хотіли шляхтичи наглумитися над Гальшкою, а дівчина втекла десь та чекає, щоб її наречений Заремба наказав їх.

Раптом зібрались хмари на небі, засвітила блискавка, загримів вітер-буран та гром ударив по скелям Кам`янки. Потекла вода з-під самої високої скелі. І на очах у Гальшки народився струмочок. Потекла вода поміж каміння - пішла велика вода по долині, що нижче хутора Умані та затопила житло шляхтичей.

Радощам у дівчини не було кінця і краю, а тут і сам Заремба до неї з`явився. Поцілувала вона його.

- Бачу, всесильний ти... А тепер дай мені та люду бідному цілющу водицю, щоб не хворіли, щоб віцд ковтка такої води стали дужі, щоб прийшло до них щастя.

Присягнув Заремба, що і це прохання виконає. Розшукає між каменями цілющу воду, тільки треба, щоб пани про це не дізналися... Поцілував дівчину Заремба та пішов.

Не знала вона, де був, що робив її наречений, а коли повернувся, побачила - піднявся над долиною вітер, полив золотий дощ. І вже з-під іншої скелі з`явився новий струмочок, що ледве помітно потік у річку. Скупалась дівчина і наче видужала, силу відчула в собі. Привела сюди і старого свого діда, щоб омив цією водою рани. Кожний ранок на сході сонця купався дід та відчував, що сили до нього повертаються, та рани затягуються. Щаслива була Гальшка.

Але трапилась біда. Знайшли шляхтичи струмочок, вибрали воду до останньої краплини. А потім, скільки не молила Бога Гальшка, щоб пішов дощ, щоб знову народився струмочок цілющий, вода не з`являлась. І приснився їй сон. Стоїть нібито вона біля річки та чує голос: "Виженуть ваші молодці ворогів своїх із землі української, дам ще водиці для народу, а не для його кровопивць".

Розповіла дівчина сон Зарембі.

- Правду, велику правду сказав тобі сон: гнати потрібно панів.

І знову здійнялась буря. Піднявся український народ супроти своїх ворогів... Були серед повстанців Заремба і Гальшка.

Н. Андрєєв писав у 1832 році в "Московському телегрфі", що перше дерево у Софієвку (величезна сосна) було привезено в якості подарунку селянином із села Маньківки: "Що найменше, мене запевняв у цьому старий садівник, той самий, працею якого виколисані тисячі рослин". Ім`я садівника Андрєєв не називає. Можливо мова йде про Зарембу?

Свідоцтва, по крихтам розкидані в різних джерелах, дозволяють нам впевнитись у тому, що Заремба дійсно існував і був одним із творців Софіївки.

В. Іващенко у 1895 році писав про те, що попередні роботи почалися під наглядом одного з кріпаків Потоцького - якогось Заремби. Це ж саме, через 4 роки підтвердив і С. Адріанов.

Із "Адреса - календаря", виданого в Умані у 1904 році, ми також дізнємось, що на початку роботи велись під наглядом садівника Заремби, кріпака із незвичайними здібностями (відомості ці були отримані від синів будівельників Софіївки); із настільно-довідкового календаря "Увесь Умань" (1910 рік) - про те, що для устрою саду Потоцький запросив досвідченого садівника Зарембу.

Щомісячник "Куранти" у 1918 році повідомляв, що "працями керував інженер Метцель та його помічник кріпак Заремба".

Якби ми нічого іншого не знали про Зарембу, то на основі цих відомостей мало б право стверджувати, що Заремба - один із творців Уманської Софіївки.

Навіть дореволюційні дослідники ставили безправного кріпака Зарембу на одну дошку із інженером Метцелем!

В третьому томі "Історії польського мистецтва", що вийшов у 1965 році, сказано: "Виконвацями робіт у Софіївці були Людвиг Метцель, Заремба та інші".

Неперевершене мистецтво майстрів - не просто виконавців, а творців прекрасного Уманського саду - засвідчують про високий талант українського народу, його дивовижних художників.

Матеріали взяті з книги
"Уманське диво. Софіївка"
Автор А.П. Роготченко
Київ, Видавництво "Реклама" 1978 рік
Переклад на українську мову власний

sergey095

Легенда о Камне смерти
...Когда обессиленные, замученные невольники притащили откуда-то за сотни верст огромную глыбу камня, граф спросил свою красавицу, где она желает видеть этот камень. Софья ответила:
- Установите его на самом верху. На тех скалах!
Граф приказал выполнить желание жены. И когда глыбу в конце концов подняли на самый верх, она сорвалась и с грохотом упала в воду, подавив на своем пути людей.
- Сам Бог велел этому камня занять свое место, - сказал граф.
- Это Камень смерти, - ответил крепостной Заремба.
Работа уманских невольников ничем не отличалась от работы старинных рабов.

Заремба/о... Мы к сегодня не знаем его имени, отчество. Не знаем где и когда он родился, где и когда умер. Некоторые краеведы и по сей день считают Зарембу "мифическим зодчим". Сколько легенд о нем донесли к нам память и уста народа!... Легенд, которые отобразили душу народа, его мечты и идеалы, его боль и скорбь.

И.Гершенгор в книге-календаре "Умань и его окраины " писал, что зодчему, что руководил роботами, после открытия сада отрубили кисть правой руки и выкололи глаза, чтобы он не смог создать другого подобного дива.

Я слышал легенду о том, что Зарембе удалось убежать на волю к своей любимой.

А вот легенда о живых камнях, записанная геологом Иваном Падалкой в 1947 году от 89-годового жителя села Оксанино, что близ Умани, Адама Емельяновича Коропчука.

Легенда про Зарембу
... Пасла девушка гусей в годовой долине Камянки с скалистыми берегами. Красивая, статная, молоденькая - лет шестнадцать ей, косы длинные, белокурые.
Уже не первое лето солнце жжет безжалостно, не чем дышать.
Речки начали засыхать. Та Камянка превратилась в ручеёк, который чуть пробивался сквозь камни, что были разбросаны по долине.

Плачет девушка; нигде гусям плавать, нигде их пасти - трава совсем сгорела. Идет берегом мальчуган, смотрит вокруг, увидел девушку, подошёл, поздоровался. Очень она ему понравилась, не может глаз отвести. Понял, что горе у неё.

- Если ты настоящий казак и герой, помоги мне и гусям моим; нигде напиться родниковой воды, нигде гусям искупаться, а гусю без воды, что девушке без любви.
Парень призадумался.
- Чего же ты хочешь от меня, красавица?
- Речку создай, родниковую воду между скалами пусти, лес на камнях чтобы вырос, зелёный, шумный, и тогда не стало бы пустыни, а был бы райский уголок.

Долго молчал парень.
- Хорошо. Я и лес насажу, и речку создам, и камни оживут вокруг источника, будут водохранилища для тебя и для гусей твоих, моя красавица.

Перестала плакать девушка, зарумянились щёчки, глазки заблестели.
- А как звать тебя?
- Заремба.
- А тебя?
- Гальшка. Когда будет здесь райский уголок, присылай сватов... Не откажу...
- Вот увидишь, моя красавица, несколько лет минует, и не узнаешь ты долину.
- Лишь к восемнадцатой весне буду ждать, не выйду замуж.

Шло время. На речке Камянка у графа Потоцкого работал Заремба, не покладая рук, создавал озера, водохранилища, высаживал дерева. Но дошла к нему весть, что хотели шляхтичи поглумиться над Гальшкою, а девушка спряталась где-то и ждёт, чтобы её жених Заремба наказал их.

Вдруг собрались тучи на небе, засветила молния, загремел ветер-буран и гром ударил по скалам Камянки. Потекла вода из-под самой высокой скалы. И на глазах в Гальшки родился ручеёк. Потекла вода между камня - пошла большая вода по долине, что ниже хутора Умани и затопила жильё шляхтичей.

Радости у девушки не было конца и края, а здесь и сам Заремба к ней появился. Поцеловала она его.
- Вижу, всесильный ты... А теперь дай мне и люду бедному целебную водицу, чтобы не болели, чтобы от глотка такой воды стали сильнее, чтобы пришло к ним счастье.

Обещал Заремба, что и эту просьба выполнит. Разыщет между каменьями целебную воду, только надо, чтобы господа об этом не узнали... Поцеловал девушку Заремба и пошёл.

Не знала она, где был, что делал её нареченный, а когда возвратился, увидела - поднялся над долиной ветер, полил золотой дождь. И уже из-под другой скалы появился новый ручеёк, который чуть заметно потёк в речку. Выкупалась девушка и будто выздоровела, силу ощутила в себе. Привела сюда и старика своего деда, чтобы омыть этой водой раны. Каждое утро на востоке солнца купался дед и ощущал, что силы к нему возвращаются, и раны затягиваются. Счастлива была Гальшка.

Но случилась беда. Нашли шляхтичи ручеёк, выбрали воду до последней капли. А потом, сколько не молила Бога Гальшка, чтобы пошёл дождь, чтобы снова родился ручеёк целебный, вода не появлялась. И приснился ей сон. Стоит якобы она возле речки и слышит голос: "Выгонят ваши молодцы врагов своих из земли украинской, дам ещё водицы для народа, а не для его кровопийц".

Рассказала девушка сон Зарембе.
- Правду, большую правду сказал тебе сон: гнать нужно господ.

И снова возделась буря. Поднялся украинский народ против своих врагов... Были среди повстанцев Заремба и Гальшка.
---
Н. Андреев писал в 1832 году в "Московский телеграф" о том, что первое дерево (огромная сосна) в Софиевку было привезено в качестве подарку крестьянином из села Манькивки: "Меня уверял в этом старый садовник, трудом которого выращены тысячи растений". Имя садовника Андреев не называет. Возможно речь идет о Зарембе?

Свидетельства, по крошкам разбросанные в разных источниках, позволяют нам убедиться в потому, что Заремба действительно существовал и был одним из основателей Софиевки.

В. Иващенко в 1895 году писал о том, что предыдущие работы начались под надзором одного из крепостных Потоцкого - какого-либо Зарембы. Это же именно, через 4 года подтвердил и С. Адрианов.

Из "Адреса - календаря", выданного в Умани в 1904 году, мы также дознались, что в начале работы велись под надзором садовника Зарембы, крепостного с необыкновенными способностями (сведения эти были получены от сыновей строителей Софиевки); из настольно-справочного календаря "Весь Умань" (1910 год) - о том, что для устройства сада Потоцкий пригласил опытного садовника Зарембу.

Ежемесячник "Куранты" в 1918 году сообщал, что "работами руководил инженер Метцель и его помощник крепостной Заремба".

Если бы мы ничего другого не знали о Зарембе, то на основе этих сведений имели бы право утверждать, что Заремба — один из основателей Уманской Софиевки.

Даже дореволюционные исследователи ставили бесправного крепостного Зарембу на одну доску с инженером Метцелем!

В третьем томе "Истории польского искусства", который вышел в 1965 году, сказан: "Руководителями работ в Софиевце были Людвиг Метцель, Заремба и прочие".

Непревзойдённое искусство мастеров — не просто исполнителей, а творцов (создателей) прекрасного Уманского сада — удостоверяют о высоком таланте украинского народа, его удивительных художников.

Материалы взяты из книги
"Уманское чудо. Софиевка"
Автор А.П. Роготченко
Киев, Издательство "Реклама", 1978 год
Перевод текста с украинского языка мой.

Общая тема