Заремба (Зарембо)

Легенда про Камінь смерті
Коли знесилені, замучені невільники притащили звідкиля за сотні верст величезну брилу каменю, граф спитав свою красуню, де вона бажає бачити це каміння. Софія відповіла:
- Встановіть його на самому верху. На тих скелях!
Граф наказав виконати бажання дружини. І коли глибу нарешті підняли на самий верх, вона зірвалася і гуркотінням впала у воду, придушивши на своєму шляху людей.
- Сам Бог звелів цьому каменю зайняти своє місце, - сказав граф.
- Це Камень смерті, - відповів кріпосний Заремба.
Праця уманських невільників нічим не відрізнялась від праці стародавніх рабів.

Заремба... Ми до сьогодні не знаємо його імені, по батькові. Не знаємо де і коли він народився, де і коли помер. Деякі краєзнавці і донині вважають Зарембу "мифічним зодчим". Скільки легенд про нього донесли до нас пам`ять і вуста народу!... Легенд, що відобразили душу народа, його мрії та ідеали, його біль та скорботу.

І.Гершенгор у книзі-календарі "Умань і його околиці" писав, що зодчему, що керував роботами, після відкриття саду відрубали кисть правої руки та викололи очі, щоб він не зміг створити іншого подібного дива.

Я чув і знаходив легенду про те, що Зарембі вдалося втекти на волю до своєї коханої.

А от легенда про живі каміння, записана геологом Іваном Падалкою в 1947 році від 89-річного жителя села Оксанино, що поблизу Умані, Адама Ємельяновича Коропчука.

Легенда про Зарембу
... Пасла дівчина гусей у річній долині Кам`янки зі скелястими берегами. Гарна, статурна, молоденька - років шістнадцять їй, коси довгі, біляві.

Вже не перше літо сонце палить безжалісно, нема чим дихати.

Річки почали засихати. Та Кам`янка перетворилась у струмочок, який ледве пробивався скрізь каміння, що були розкидані по долині.

Плаче дівчина; ніде гусям плавати, ніде їх випасати - трава зовсім згоріла. Йде берегом хлопчина, дивиться навколо, побачив дівчину, підійшов, привітався. Дуже довподоби вона йому стала, не може очей відвести. Зпитав яке горе в неї.

- Якщо ти справжній козак та герой, допоможи мені та гусям моїм; ніде напитися джерельної води, ніде гусям викупатися, а гусю без води, що дівчині без кохання.

Хлопець задумався.

- Чого ж ти хочешь від мене, красуня?

- Річку створи, джерельну воду поміж скелями пусти, ліс на каменях щоб виріс, зелений, шумний, і тоді не стало б пустелі, а був би райський куточок.

Довго мовчав хлопець.

Добре. Я і ліс насаджу, і річку створю, і камені оживуть коло джерела, будуть водоймища для тебе і для гусей твоїх, моя красуня.

Перестала плакати дівчина, зарумянились щічки, очики заблестіли.

- А як звати тебе?

- Заремба.

- А тебе?

- Гальшка. Коли буде тут райський куточок, присилай сватів... Не відмовлю...

- От побачишь, моя красуня, декілька років мине, і не впізнаєшь ти долину.

- Лише до 18-ої весни буду чекати, не вийду заміж.

Йшов час. На річці Кам`янка у графа Потоцького працював Заремба, не покладаючи рук, створював озера, водоймища, висаджував дерева. Але дойшла до нього чутка, що хотіли шляхтичи наглумитися над Гальшкою, а дівчина втекла десь та чекає, щоб її наречений Заремба наказав їх.

Раптом зібрались хмари на небі, засвітила блискавка, загримів вітер-буран та гром ударив по скелям Кам`янки. Потекла вода з-під самої високої скелі. І на очах у Гальшки народився струмочок. Потекла вода поміж каміння - пішла велика вода по долині, що нижче хутора Умані та затопила житло шляхтичей.

Радощам у дівчини не було кінця і краю, а тут і сам Заремба до неї з`явився. Поцілувала вона його.

- Бачу, всесильний ти... А тепер дай мені та люду бідному цілющу водицю, щоб не хворіли, щоб віцд ковтка такої води стали дужі, щоб прийшло до них щастя.

Присягнув Заремба, що і це прохання виконає. Розшукає між каменями цілющу воду, тільки треба, щоб пани про це не дізналися... Поцілував дівчину Заремба та пішов.

Не знала вона, де був, що робив її наречений, а коли повернувся, побачила - піднявся над долиною вітер, полив золотий дощ. І вже з-під іншої скелі з`явився новий струмочок, що ледве помітно потік у річку. Скупалась дівчина і наче видужала, силу відчула в собі. Привела сюди і старого свого діда, щоб омив цією водою рани. Кожний ранок на сході сонця купався дід та відчував, що сили до нього повертаються, та рани затягуються. Щаслива була Гальшка.

Але трапилась біда. Знайшли шляхтичи струмочок, вибрали воду до останньої краплини. А потім, скільки не молила Бога Гальшка, щоб пішов дощ, щоб знову народився струмочок цілющий, вода не з`являлась. І приснився їй сон. Стоїть нібито вона біля річки та чує голос: "Виженуть ваші молодці ворогів своїх із землі української, дам ще водиці для народу, а не для його кровопивць".

Розповіла дівчина сон Зарембі.

- Правду, велику правду сказав тобі сон: гнати потрібно панів.

І знову здійнялась буря. Піднявся український народ супроти своїх ворогів... Були серед повстанців Заремба і Гальшка.

Н. Андрєєв писав у 1832 році в "Московському телегрфі", що перше дерево у Софієвку (величезна сосна) було привезено в якості подарунку селянином із села Маньківки: "Що найменше, мене запевняв у цьому старий садівник, той самий, працею якого виколисані тисячі рослин". Ім`я садівника Андрєєв не називає. Можливо мова йде про Зарембу?

Свідоцтва, по крихтам розкидані в різних джерелах, дозволяють нам впевнитись у тому, що Заремба дійсно існував і був одним із творців Софіївки.

В. Іващенко у 1895 році писав про те, що попередні роботи почалися під наглядом одного з кріпаків Потоцького - якогось Заремби. Це ж саме, через 4 роки підтвердив і С. Адріанов.

Із "Адреса - календаря", виданого в Умані у 1904 році, ми також дізнємось, що на початку роботи велись під наглядом садівника Заремби, кріпака із незвичайними здібностями (відомості ці були отримані від синів будівельників Софіївки); із настільно-довідкового календаря "Увесь Умань" (1910 рік) - про те, що для устрою саду Потоцький запросив досвідченого садівника Зарембу.

Щомісячник "Куранти" у 1918 році повідомляв, що "працями керував інженер Метцель та його помічник кріпак Заремба".

Якби ми нічого іншого не знали про Зарембу, то на основі цих відомостей мало б право стверджувати, що Заремба - один із творців Уманської Софіївки.

Навіть дореволюційні дослідники ставили безправного кріпака Зарембу на одну дошку із інженером Метцелем!

В третьому томі "Історії польського мистецтва", що вийшов у 1965 році, сказано: "Виконвацями робіт у Софіївці були Людвиг Метцель, Заремба та інші".

Неперевершене мистецтво майстрів - не просто виконавців, а творців прекрасного Уманського саду - засвідчують про високий талант українського народу, його дивовижних художників.

Матеріали взяті з книги
"Уманське диво. Софіївка"
Автор А.П. Роготченко
Київ, Видавництво "Реклама" 1978 рік
Переклад на українську мову власний

Общая тема