Есько Еськовы Есковы

Танюш!
Приведу большую цитату из книги: Сергійчук В.І. "Іменем Війска Запорозького" Українське козацтво в міжнародних відносинах 16-середини 16-го ст., "Україна", 1991 р. стр. стр. 22-27. :

"Крім того, не могли до Ржевського приєднатися три¬ста українських козаків на чолі з отаманами Млинським і Михайлом Єськовичем без відома Січі, в крайньому разі, без дозволу свого старшого, котрим був Дмитро Іванович Вишневецький. Тим більше, що татарські і ту¬рецькі джерела головним винуватцем розорення Оча¬кова називають не дяка Ржевського, а якраз Дмитра Вишневецького. Кримський хан, приміром, повідомивши польського короля про те, що «князь Дмитро... його милості цісаря турецького замку Очаківському шкоду немалу учинив», погрожував: «Нам би пошвидше того слугу вашого князя Дмитра до рук своїх дістати». А ту¬рецький султан, детально описавши шкоди, яких по¬стійно завдає Вишневецький турецьким володінням, опо¬віщає про напад на Очаків 29 червня 1556 року його загону, що складався з 600 кіннотників, а також із запо¬рожців на 18 чайках, що «приплинули Дніпром». Сулей-ман І вимагав від короля, аби Вишневецького «за такі лотрства (розбої.— В. С.) скарати велів».
І ще така обставина проливає світло на попередню домовленість між російським урядом та українським козацтвом. Одночасно з бойовими діями Ржевського й українських козаків у Причорномор'ї п'ятигорські чер¬кеси взяли турецькі укріплення Темрюк і Тамань на Та-манському півострові, донські козаки ходили до Керчі. Тобто бойові дії заздалегідь були скоординовані, удару завдавалося з трьох боків.
Переконавшись після успішних операцій проти ор¬динців у прагненні російського уряду підтримувати за¬порозьке козацтво, Вишневецький вислав перше відоме офіційне посольство до Москви про перехід україн¬ського козацтва у підданство царя. Про нього зберігся такий запис у документах: «В сентябре 1556 г. бил челом Михаил Ескович, чтобы его государь пожаловал, а велел себе служить, а от короля из Литвы отъехал и на Днепре на Кортицком острову город поставил против Конских вод у Крымских кочовищ. И царь и великий князь по¬слал к Вишневецкому детей боярских Ондрея Щепотова да Нечая Ртищева да того же Михайла с опасною (та¬ємною.— В. С.) грамотою и из жалованьем» [78, т. 13, с. 275].
Повторне посольство від Вишневецького прибуло до Москви через місяць. Його знову очолював отаман Михайло Єськович «с товарищи». Вони й говорили на прийомі: «А приказал князь Дмитрей, что он холоп царя и великого князя и правду на том дал, что ему ехати ко государю, а пошел воевати крымских улусов, и под Ис-лам-Кирмен, служачи царю и великому князю».
Таким чином, другий приїзд Михайла Єськовича мав засвідчити остаточну ухвалу українського козацтва пе¬рейти на службу до російського царя. Офіційно це мало закріпитися з прибуттям до Москви самого Дмитра Виш-невецького. Але він на той час був зв'язаний бойовими діями проти татар. Зокрема, за повідомленням російсько¬го посла Федора Загряжського від грудня 1556 року, «сее осени о Покрове Вишневецкой князь Дмитрей взял Ислам Кирмень и людей побил и пушки вывез к себе на Днепр во свой город».
До значних самостійних операцій Вишневецького, до того ж одразу після повернення з Іслам-Кирмена, слід віднести організацію ним оборони Хортицького замку від кримського хана Девлет-Гірея. Через козака Дениску Малово Вишневецький писав до Москви тоді, що «царь крымский со всеми людьми крымскими подступил под его город на Хордецкий остров и приступал 24 дня. И бо¬жим милосердием и царя и государя великого именем и счастьем от царя (хана кримського.— В. С), отбился и побил у царя многих людей лутчих, и пошел царь от него с великим соромом» [78, с. 281]. Зовсім не випад¬ково після цієї своєї поразки Девлет-Гірей просив підмо¬гу в султана військом.
Як ніхто інший, Дмитро Вишневецький прекрасно розумів, що успіх боротьби з ординською навалою буде забезпечений тоді, коли Запорозьку Січ підтримуватиме Російська держава. Він, зокрема, звертав увагу Івана Грозного на те, що «докуди в том городе (на Хортиці.— В. С.) люди будут царским именем, и крымцов на войну ходить никуда нельзя» [78, с. 281].
З огляду, мабуть, на підтримку російського уряду та організаційне зміцнення дніпровського козацтва Виш¬невецький вважав уже за можливе дати об'єднаними зу¬силлями генеральний бій кримському ханові. Саме в зв'язку з цим він звернувся по допомогу і до польського короля, аби «людьми и стрельбою посилили оный за¬мок». Козацький посланець Захарко, однак, не тільки не одержав відповіді від Сигізмунда-Августа, а й був затри¬маний до закінчення Варшавського сейму.
Не відпустивши Захарка на Запорожжя, Сигізмунд- Август відправив на Січ шляхтича Василя Шишковича для з'ясування обстановки (хоча там уже на той час пе¬ребував польський посол Андрій Одинцович), а на про¬позицію козаків та їх прохання про допомогу не від¬гукнувшись конкретними діями.
І це в той час, коли набіги татар на Україну три¬вали, а польські власті нічого не могли вдіяти для їх припинення, про що повідомляли з Варшави москов¬ські посли.
Тим часом Вишневецький, не дочекавшись повер¬нення свого, мабуть, першого офіційного посланця до польського уряду, відправив до короля вже згаданого Михайла Єськовича, через котрого вимагав від Сигіз-мунда-Августа пояснення причин тривалого затримання Захарка. Проте король і Михайла Єськовича затримав, мотивувавши це згодом тим, що, мовляв, чекав від свого посла звісток «про справи і замисли царя Перекоп-ського».
Та все це — відмова у відкритій допомозі запорозько¬му козацтву, на що Сигізмунд-Август, звичайно, не міг зважитися, оскільки боявся загострити відносини з Пор¬тою, яка не простила б розгрому кримського хана. Ось чому польський король, підхвалюючи Вишневецького за будівництво вкрай необхідного Хортицького замку на пограниччі, звертав його увагу на те, аби там не збирали¬ся «лихі люди, які шкодитимуть панствам нашим».
Що ж, цілком зрозуміло, що польський король був проти втечі з-під гніту польської шляхти селян, які потім мститимуть своїм поневолювачам, не бажав, аби запо¬рожці шарпали татарські й турецькі володіння — це могло призвести до війни з Портою. Однак Сигіз¬мунд-Август прекрасно розумів, що без дніпровської вольниці не обійтися на пограниччі. Адже можливість стримувати й відбивати набіги кримчаків силами запо¬рожців важила для шляхти набагато більше, ніж походи в незаймані степи регулярного війська. Окрім витрат на його утримання завжди відсутніх у казні коштів, воно мало просуватися в глибину неосвоєної території з ве¬личезними запасами продуктів харчування, води, фура¬жу, боєприпасів. Ось чому шляхта, навіть за умови її ворожого ставлення до козацтва, що подавало пригноб¬леному українському народові приклад у боротьбі про¬ти неї, змушена була миритися з його існуванням. Поль¬ські власті, як ніхто інший, добре відчували і ту неоціненну користь, яку приносили українські козаки. До ре¬чі, не випадково, дізнавшись у 1654 році про Переяслав¬ську Раду, польський король Ян-Казимир назвав втрату України, за словами літописця Самійла Величка, втратою «світу очей наших: за зброєю і стражею (козаків.— В. С.) через многії времена як за кріпкими мурами до сих часів в тишині і покою зіставали-сьми... Хтозна чи не повстануть ті, що досі боялися Польщі, чи не огор¬нуть її звідусіль таким страхом, яким вони досі були огорнені завдяки козацьким силам» [20, с 96].
Таким чином, на відміну від російського уряду, який конкретною допомогою підтримував Вишневецького в боротьбі проти ординських набігів, польські власті не відгукнулися на пропозиції козацтва, що давало під¬ставу московському послу Роману Пивову заявити зго¬дом у Варшаві: «Стоят люди государя нашего на Днепре, берегут християнство от татар, не одним государя на¬шего людем оборон и королей земле защита: бывал ли один татарин за Днепр, как государя нашего люди учали стоять на Днепре...» [82, с. 583].
А Вишневецький, незважаючи на грізний лист сул¬тана до короля від б травня 1557 року про «прибор¬кання гвалту підданого свого пана Дмитра», продовжу¬вав вести бойові дії з ордою, регулярно повідомляв у Москву про пересування ханського війська, що дало змогу Російській державі своєчасно виступати назу¬стріч ворогові.
Про неспокій, який чинив Вишневецький того літа на турецьких окраїнах, зокрема біля Акермана, свідчить чергова скарга султана до короля: «Всього злого і лотрства причиною є князь Дмитраш... біля порога Пор¬ти того лотра, якомось способом до рук діставши, ска¬рати».
Але десь під осінь Девлет-Гірей, зібравши сили, знову підступив до Хортиці. На цей раз Вишневецький не зміг втриматися і змушений був через деякий час залиши¬ти острів. Передає цю ситуацію відписка самого укра¬їнського князя до Івана Грозного так: «...он (Вишне¬вецький.— В. С.) с Днепра с Хортицкого острова пошел потому, что корма у него не стало, и казаки от него разо-шлися, а цар крымской пошел на его город да Турского люди многие в судах да волохи...» [78, с. 286].
У листопаді 1557 року Дмитро Іванович Вишневець¬кий повністю перейшов на службу до Івана Грозного: в Москві «целовал государю крест, что ему служить царю и великому князю во веки» [78, с. 286].
Одержавши від Грозного неподалік Москви «город Белев» з великими земельними наділами, український князь не зайнявся влаштуванням свого господарства. Уже в грудні він на чолі озброєного загону виступив на захист Російської держави від татар.
Московський літописець зазначає, що кримський хан, підійшовши з стотисячним військом до річки Мечі, допи¬тувався в захоплених у полон рибалок про князя Дмитра Вишневецького; і коли татарам сказали, що Вишневець-кий біля Тули, а князь Воротинський — в Калузі, «приде на них страх и трепет, вскоре воротятся назад на бегство устремяся».
Наведений уривок засвідчує неабиякий військовий авторитет Вишневецького в очах кримських воєначаль¬ників.
Після цього, на початку 1558 року, на чолі 5000 стріль¬ців і козаків Іван Грозний «отпустил Вишневецкого на Крымские улусы... во Псле велел суда наделати и из за¬пасы ити на Днепр. И велел государь князю Дмитрию стояти на Днепре и береги своего дела над Крымским царем, сколько ему бог поможет» [78, с. 288]. 3 приводу цього царському послу'у Варшаві доручалося говорити: «Государь послал на Днепр князя Дмитрея Вишне¬вецкого со многими людьми, чтоб над царевичем (крим¬ським ханом.— В. С.) поискати и пленных бы людей ос-вободити, закже на Волыни живет все христианство и государь о их невзгодах велми скорбит» [82, т. 59, с. 541].
Про виконання цього наказу Вишневецький допові¬дав царю в червні 1558 року через Івана Мягкова: «При¬ходив до Перекопу, і сторожу побив за шість верст від нього, а людей йому кримських не зустрічалося жодно¬го... і пішов до Дніпра на Таванський перевіз, нижче Іслам-Кирмені, де стояв три дні, а Кримці до нього і не з'являлися» [78, с 296].
Потім Вишневецький повернувся на Хортицю, де дочекався підходу загону Ржевського. Залишивши на Монастирському острові, вище порогів, припаси, «пошел летовати в Ислам-Кирмен», плануючи звідти робити походи «на Крымского улусы за Перекоп и под Козлец».Шкоди ординцям Вишневецький, мабуть, завдав біль¬ше, ніж згадується про це в російських документах, бо наприкінці травня 1558 року султан Сулейман І знову вимагав від Сигізмунда-Августа «для запевнення спокою на пограниччі усунути звідти Дмитра, котрий знову роз¬почав там свій розбій».
У той же час Вишневецький прислав до Москви з кня¬зем Андрієм Вяземським кримського полоненика Ко-чеулая Сенгільдєєва, який повідомив, що хан кримський з усім військом до походу приготувався у Перекопі, а до турецького султана по допомогу послав, після чого виру¬шить «на великого князя Украины».
Ця інформація була надзвичайно важливою для своє¬часної підготовки оборони південних кордонів Росій¬ської держави від орди. Виславши передові полки на¬зустріч ймовірному вторгненню татар, Іван Грозний від¬правив до загону Вишневецького Микиту Карпова «со своим жалованием з золотыми; а князю Дмитрею, а с ним Игнатию Заболоцкому велел к себе ехати».
В. О. Голобуцький вбачає в цьому недовіру до Вишне¬вецького з боку Івана Грозного [33, с. 82], з чим пого¬дитися не можна. Скоріше, московський цар, цінуючи українського князя як умілого воєначальника, хотів мати його під рукою в разі нападу татар або доручити йому нове, відповідальне завдання.
Никонівський літопис доносить, що «месяца февраля отпустил царь и великий князь воевода своего князя Дмитрия Ивановича Вишневецкого на Донец, а велел ему приходить на Крымские улусы, суда поделав, от Азова под Керчь и под иные улусы», а Данила Федоро¬вича Адашова відправив на Дніпро. На Дон пішов тоді воевода Вешняков, «а велено ему сходится на Дону со князем Дмитрием Вишневецким».
Отже, не про недовіру до Вишневецького в даному разі слід говорити, а про доручення, зважаючи на його досвід, завдати несподіваного удару чужинцям з іншого боку. І матеріали турецьких архівів, які опублікував французький учений Ш. Лемерсьє-Келькеже [65] пов¬ністю це підтверджують. Так, дізнавшись від своїх роз¬відників про концентрацію російських військ і будів¬ництво кораблів на Пслі, хан попросив допомоги в сул¬тана флотом. З Порти в червні повідомили, що від¬правлять найближчим часом ескадру."

Таким образом, Михаил Еськович был достачно знасительным лицом среди людей Дмитрия Вишневецкого и с большой долей вероятности, мог остаться в Белеве на службе у Московского государя. Помнишь, я тебе об этом говорил?

Общая тема