Гумецкий - тема для генеалогического и биографического поиска

https://beket.com.ua/cherkasskaja/shenderovka/
Шендеровка
Корсунь-Шевченковский район Черкасская область
Административно-территориальное деление
Шендеровка (укр. Шендерівка) — cело, центр сельского совета Корсунь-Шевченковского района Черкасской области. В ХІХ столетии местечко Шендеровской волости Богуславского (Каневского) уезда Киевской губернии.

Шендеровскому сельскому совету подчинено село Новая Буда.

Село относится к историко-этнографическому региону Среднее Поднепровье (Надднепрянщина).

Похилевич Л. И. Сказания о населенных местностях Киевской губернии 1864 г.
Шендеровка местечко, в южной, лесистой части Каневского уезда, при ручье Боровице, впадающем при Стеблеве в Рось. Жителей обоего пола: православных 1997, римских католиков 30, евреев до 234. Шендеровка, с деревней Шендеревскою Будою и селом Комаровкою, с 5712 дес. земли, составляет ленное имение, принадлежащее нераздельно трем братьям Понятовским, Ламберту, Дарию и Августу Осиповичам. Первоначальное ленное право на это имение дано, по привиллегии и конституции 1659 года, Евсгафию Фачковичу; впоследствии, конституцией 1775 года, это право признано за фамилией Островских, которым два года спустя (1777), дозволено королем Августом, уступить имение князю Станиславу Поняговскому, гфиобревшему в собственность обширное Каневское сгаросгво, и его наследникам. Из привиллегии на эту уступку видно, что новым ленным владельцам дозволено, с разрешения короля, имение это продать, обменять и на всякую свою пользу обратить. Этим дозволением обмена, владелец воспользовался и в 1800 году, по особому указу, переуступил Шендеровское имение полковнику Иосифу Поняговскому, взамен другого поместья в царстве польском. Вследствие этих переуступок возникли разные недоумения на счет наследственности ленного нрава и владения Шендеровским имением, разрешенная только в 1858 году, по коему имение это должно перейти в казну, по прекращению рода Понятовских в мужском колене. В местечке находится отделение Таганчской суконной фабрики с каменными двухэтажными строениями. Ярмарки, бывающие чрез каждые две недели, славятся дешевизной, добротой и множеством деревянных изделий.

Церковь Успения Пресвятой Богородицы, деревянная, на каменном основании, с такою же колокольней; построена 1804 года. По штатам причислена к 4-му классу; земли имеет 36 десятин. До построения ее существовала древнейшая, сооруженная в 1708 году из ольхового дерева, описанная в визиге 1741 года Корсунского деканата. Во время визиты к этой церкви принадлежало приходских дворов в Шендеровке 40 и в слободе 10. Священником был Григорий, посвященный 8 октября 1721 года в Переяславе и не имевший еще в 1741 году «installacyi» униатского митрополита. Церковь эта сгорела от громового удара.

Шендеровская Гута, или Буда, составляющая с местечком один приход отстоит от него в 3-х верстах, по дороге в Звенигороду. Жителей обоего пола 260.

История городов и сел УССР 1972 год
Шендерівка — село, центр сільської Ради, розташоване за 20 км від районного центру, за 25 км від станції Корсунь. Населення — 1727 чоловік. Сільраді підпорядковане с. Нова Буда.

В Шендерівці міститься центральна садиба колгоспу ім. Дзержинського, який має в користуванні 4,4 тис. га землі, в т. ч. орної — 2,8 тис. га. Напрям господарства зерновий та тваринницький. Допоміжні підприємства — 2 млини, пилорама. За трудові успіхи 182 колгоспника нагороджені орденами і медалями Союзу РСР.

Працюють середня школа, де навчається 500 учнів, краєзнавчий музей, бібліотека з фондом 9,9 тис. книг, будинок культури на 400 місць; дільнична лікарня на 25 ліжок, пологовий будинок, аптека, дитячі ясла. Є філія зв’язку, ощадна каса, радіовузол, 5 магазинів.

Сільська парторганізація (створена 1922 року) об’єднує 77 комуністів, комсомольська — 52 члени ВЛКСМ.

На початку XX ст. під впливом Ленінської «Искры» в селі склався міцний осередок революційно настроєних робітників, які очолило виступи селян в 1905—1907 роках. Під час іноземної інтервенції 1918 року шендерівці утворили загін з 80 осіб, який в урочищі Паньківському розбив австро-німецьку частину.

575 жителів села були учасниками Великої Вітчизняної війни, з них 146 удостоєні урядових нагород.

У лютому 1944 року с. Шендерівка було місцем остаточного розгрому оточеного Червоною Армією німецько-фашистського угруповання. За визволення села віддав своє молоде життя син латвійського народу, ровесник Жовтня — Юріс Ветер. Уряд посмертно нагородив його орденом Леніна, а вдячні шендерівці в пам’ять про патріота поставили обеліск.

На честь перемоги над німецько-фашистськимн загарбниками встановлено обеліск, а загиблий воїнам — пам’ятник.

Метрические книги по местечку Шендеровка находящиеся на хранении в ГАЧО
1. Київська губернія
2. Київська єпархія
3. Успенська церква, м-ко Шендерівка Канівського повіту Шендерівської волості
4. с. Гута Стеблівська
5. Народження: 1798-1807: ф.241, оп.1, спр.1; 1808-1817: ф.241, оп.1, спр.3; 1818-1839, ф.241, оп.1, спр.4; 1839-06.1847: ф.241, оп.1, спр.7; 07.1847-06.1855: ф.241, оп.1, спр.10; 1875-1877: ф.931, оп.1, спр.1522; 1878-1880: ф.931, оп.1, спр.1569; 1881-1883: ф.931, оп.1, спр.1622; 1884-1885: ф.931, оп.1, спр.1651; 1886-1888: ф.931, оп.1, спр.1694; 1889-1891: ф.931, оп.1, спр.1746; 1892: ф.931, оп.1, спр.1787; 1894: ф.931, оп.1, спр.1787; 1896: ф.931, оп.1, спр.1787; 1897-1899: ф.931, оп.1, спр.1851; А 1902-1904: ф.931, оп.1, спр.1924; 1905-1907: ф.931, оп.1, спр.1973; 1908-1909: ф.931, оп.1, спр.2029; 1910: ф.931, оп.1, спр.2061; 1912-1917: ф.931, оп.1, спр.2061
6. Шлюб: 1798-1807: ф.241, оп.1, спр.1; 1808-1817: ф.241, оп.1, спр.3; 1818-05.1846, ф.241, оп.1, спр.5; 09.1846-1859: ф.241, оп.1, спр.9; 1875-1877: ф.931, оп.1, спр.1522; 1878-1880: ф.931, оп.1, спр.1569; 1881-1882: ф.931, оп.1, спр.1622; 1883-1885: ф.931, оп.1, спр.1651; 1886-1888: ф.931, оп.1, спр.1694; 1889-1891: ф.931, оп.1, спр.1746; 1892: ф.931, оп.1, спр.1787; 1894: ф.931, оп.1, спр.1787; 1896: ф.931, оп.1, спр.1787; 1897-1899: ф.931, оп.1, спр.1851; 1902-1904: ф.931, оп.1, спр.1924; 1905-1907: ф.931, оп.1, спр.1973; 1908-1909: ф.931, оп.1, спр.2029; 1910: ф.931, оп.1, спр.2061; 1912-1917: ф.931, оп.1, спр.2061
8. Смерть: 1798-1807: ф.241, оп.1, спр.1; 1808-1817: ф.241, оп.1, спр.3; 1845-04.1854, ф.241, оп.1, спр.8; 1875-1877: ф.931, оп.1, спр.1522; 1878-1880: ф.931, оп.1, спр.1569; 1881-1882: ф.931, оп.1, спр.1622; 1883-1885: ф.931, оп.1, спр.1651; 1886-1888: ф.931, оп.1, спр.1694; 1889-1891: ф.931, оп.1, спр.1746; 1892: ф.931, оп.1, спр.1787; 1894: ф.931, оп.1, спр.1787; 1896: ф.931, оп.1, спр.1787; 1897-1899: ф.931, оп.1, спр.1851; 1902-1904: ф.931, оп.1, спр.1924; 1905-1907: ф.931, оп.1, спр.1973; 1908-1909: ф.931, оп.1, спр.2029; 1910: ф.931, оп.1, спр.2061; 1912-1917: ф.931, оп.1, спр.2061

Розкольники, сектанти та без віросповідання
1. Київська губернія
2. Шендерівське волосне правління
3. м-ко Шендерівка Канівського повіту
4. с с. Комарівка, Миколаївка, Сидорівка, Склименці, Хильки
5. Народження: 1913-1917: ф.931, оп.1, спр.2106
6. Шлюб: 1913-1915: ф.931, оп.1, спр.2106; 1917: ф.931, оп.1, спр.2106
8.Смерть: 1915: ф.931, оп.1, спр.2106

https://m--a--d--m--a--x-livej...59956.html
В 1699 році після того, як турки залишили Кам'янець, Рихту отримав син Войцеха Гумецького Стефан (1660—1736 рр.), котрий з 1698 до 1715 року був полковником королівської артилерії, з 1706 до 1736 (день смерті) був подільським воєводою та дипломатом. І хоча воєвода Стефан Гумецький мав значні маєтки в Польщі, в різних місцях він мав 8 містечок та 74 села, по воєводствах Краківському, Сандомирському, Белзькому, Руському, Люблінському та Подільському. На Поділлі йому належало 3 містечка та 14 сіл, які становили 3 ключа: Соколецький, Солобківський та Тиннинський. Але більш за всі маєтки він любив Рихти — своє родове гніздо на неспокійному пограниччі. І тому саме в Рихті Стефан Гумецький і мешкав надалі. Він розбудував заново замок, побудувавши більші стіни та башти, і в одній з башт влаштував костел. Удосконалив систему сухих оборонних ровів, бастіони та вали. Лицар корони польської Стефан Гумецький помер 28 травня 1736 року і був похований у Львові.
—————
В 1699 году после того, как турки оставили Каменец, Рыхту получил сын Войцеха Гумецкого Стефан (1660-1736 гг.), который с 1698 до 1715 года было полковником королевской артиллерии, с 1706 до 1736 (день смерти) был подольским воеводой и дипломатом. И хотя воевода Стефан Гумецкий имел значительные имения в Польше, в разных местах он имел 8 городков и 74 села, в воеводствах Краковском, Сандомирском, Белзском, Руськом, Люблинском и Подольском. На Подолье ему принадлежало 3 городка и 14 сел, которые составляли 3 ключа: Соколецкий, Солобковский и Тыннинский. Но больше всех имений любил Рыхты - свое родовое гнездо на неспокойном пограничье. И поэтому именно в Рыхте Стефан Гумецкий и жил дальше. Он построил заново замок, построив большие стены и башни, и в одной из башен устроил костел. Усовершенствовал систему сухих оборонных рвов, бастионы и валы. Рыцарь короны польской Стефан Гумецкий умер 28 мая 1736 и был похоронен во Львове.

Після смерті С. Гумецького, згідно із заповітом, його маєтки поділили між двома синами, на дві частини. Старшому сину Ігнацію він відписав Тинну, Тернаву, Томаківку та маєтки в Проскурові (Хмельницькому). Молодшому Юзефу — Соколець, Зелені Кирилівці, Борсуки, Нагоряни, Рихти та Слобідку.
Дітей у двох братів не було і тому по смерті їх величезні маєтки родини Гумецьких роздробились, і Рихту отримала у спадок Малаховська, їх племінниця. Яка точно Малаховська стала власницею нам не відомо. Вона була дочкою Ізабелли Гумецької, дочки С. Гумецького, (1730—1783 рр.) та Яна Малаховського (1698—1762 рр.). Потім вона продала село Яну Тшецеському пол. Jan Trzecieski (1772—1842 рр.) (тут в 1820 році у нього було 285 чоловік).
В 1815 Рихта перейшла до Плонських. З 1848 Рихта належала Константину Підвисоцькому.
—————
После смерти С. Гумецкого, согласно завещанию, его имения поделили между двумя сыновьями на две части. Старшему сыну Игнацию он отписал Тынное, Тернаву, Томаковку и имения в Проскурове (Хмельницком). Младшему Юзефу - Соколец, Зеленые Кирилловцы, Барсуки, Нагоряни, Рыхты и Слободку.
Детей у двух братьев не было и поэтому после смерти их огромные имения семьи Гумецких раздробились, и Рихту получила в наследство Малаховская, их племянница. Которая точно Малаховская стала обладательницей нам не известно. Она была дочерью Изабеллы Гумецкой, дочери С. Гумецкого, (1730-1783 гг.) и Яна Малаховского (1698-1762 гг.). Затем она продала село Яну Тшецеському пол. Jan Trzecieski (1772-1842 гг.) (тут в 1820 году у него было 285 человек).
В 1815 Рыхта перешла к Плонским. С 1848 Рыхта принадлежала Константину Подвысоцкому.

В 1845 році (за іншими даними в 1815 р.) частину Рихти та Слобідку-Рихтецьку придбав пан Францішек Плонський (пол. Franciszek Plonski), а в 1848 році — князь, володар м. Стеблів, Герман Головинський (Herman Holowinski). Потім вже шляхом спадщини ця частина Рихти перейшла до його зятя Костянтина Подвисоцького (пол. Konstanty Podwysocki) (1810—1868 рр.), знаного митця та колекціонера старовини, також критика та історика.
Ймовірно, що під час панування Головинських-Подвисоцьких в XIX ст. було розібрано замкові мури і побудовано новий палац, який зображено на малюнку Наполена Орди (1871—1873 рр.). Поруч із палацом було закладено парк, який також не зберігся.
—————
В 1845 году (по другим данным в 1815 г.) часть Рыхты и Слободку-Рыхтецкую приобрел господин Франтишек Плонский (польск. Franciszek Plonski), а в 1848 году - князь, владелец городка Стебли, Герман Головинский (Herman Holowinski). Затем уже путем наследия эта часть Рыхт перешла к его зятю Константину Подвысоцкому (польск. Konstanty Podwysocki) (1810-1868 гг.), известному художнику и коллекционеру старины, также критику и историку.
Вероятно, что во время владения Головинских-Подвысоцких в XIX в. были разобраны замковые стены и построен новый дворец, изображенный на рисунке Наполена Орды (1871-1873 гг.). Рядом с дворцом был заложен парк, который также не сохранился.

Потім Рихта перейшла дочці К. Подвисоцького Емілії (пол. Emilia Podwysocka). На початку ХХ століття, коли палац належав земству в ньому була влаштована лікарня. Найбільших руйнувань комплекс зазнав під час Другої Світової Війни коли палац було знищено і перетворено на руїни.
Інша частина Рихти, що на лівому березі Жванчика, була продана паном Тржецьким панові Белинському (Bielinski), потім село переходило Галицьким (Hanicki), Левицьким (Lewicki), Бахталовським (Bachtalowski) і врешті відійшло до пана Калініна. Рожаловські та Калінін були останніми власниками Рихти та Слобідки-Рихтівської.
Є такі відомості щодо розподілу землі в Рихті на 1895 рік. Землями в Рихті та Слобідці-Рихтівській володіли: з 1868 року Рожаловські (Rożałowski) та пані Шавловська 1443 дес. (467 дес. лісу), Д. С. Калінін (Рихта ур. Пашева) 457 дес. (112 дес. лісу), Вуїк селян. 5 дес., громада селян 250 дес., церква 41 десятин. Подвір'їв 168, селян 838 чол.