Велички

При поиске отца Алексея Львовича Величко нашел здесь:
Величко, Лев Исаевич, (1879-?). Востоковед-историк, специалист по междунар. отношениям на Бл. и Ср. Востоке. До 1926 на дипл. работе в Турции. Затем проф. и дир. Харьковского ИНХ, член правления и предс. полит.-эк. отдела ВУАВ, рук. каф. в НИИ востоковедения. Арестован в 1930-х, погиб.
К Алексею Львовичу Величко, судя по дате рождения, Л.И. Величко отношения не имеет.

---

Другие известные Величко из Харькова.
Виктор Валерианович Величко, видный харьковский зодчий начала ХХ века, архитектор, родился в 1864 г. в г. Варшава, Царство Польское. Там же прошли детские и юношеские годы В.В. Величко. Окончив в Варшаве реальное училище, он поступил на Архитектурный факультет Петербургской Академии художеств, которую окончил в 1888 году.
С 1894 г. работал в Харькове уездным архитектором, а с 1995 г. – архитектором Харьковского учебного округа и университета. В 1909-1916 гг. возглавлял архитектурно-строительный отдел Харьковского отделения Русского технического общества.
Был автором проектов более 20-ти зданий и сооружений в г. Харькове, которые ныне являются памятниками архитектуры.
Источник 1.
Источник 2.
Источник 3.
Источник 4.

Виктор Валерианович Величко к роду московских и лубенских дворян Величко отношения не имеет, возможный по отчеству родственник Валериан Вадимович Величко родился нв 10 лет позже (1874 г.). Валериан Вадимович Величко, как и все его братья и сестры, собственных семей не создали.

[q]

Вадим Величко (умер ранее 1909 года) ―из малороссийского дворянского рода, коллежский асессор, врач. Его жена, Клавдия Ивановна, близкая родственница богатых купцов Прохоровых, владельцев Трехгорной мануфактуры. Шесть детей: три незамужние дочери Мария (Маня), Наташа и Зоя, и три неженатых сына.

[/q]

Глава семейства, Вадим Кириллович Величко, коллежский асессор, был не врачом, а нотариусом:

[q]

Тысяча восемьсот восемьдесят шестого года Октября второго явились
к Вадиму Кирилловичу Величко Московскому Нотариусу в конторе его
Городской части на Варварке в доме под № 102 известные ему лично и к
совершению актов законную правоспособность имеющие Потомственная
Почетная Гражданка Варвара Алексеевна Морозова живущая в Москве…

[/q]

---

Величко Петр Васильевич (1870 - 1942).
Техник - архитектор, получивший профессиональную подготовку у епархиальных архитекторов В. Немкина и В. Покровского. Работал в стилях неоренессанс и модерн в начале XX в.

И еще здесь.

[q]

Мне очень понравилась Ваша статья об архитекторе В.В. Величко. Он является родственником архитекторa П.В. Величко, а не одофамильцем. Петр Васильевич Величко был oтцом моей бабушки Галины Петровны Гашуровой (урожд. Величко).

[/q]

О лубенських дворянах Величко

Лубенские дворяне Величко владали землями в с. Тарандинцы Лубенского уезда. В 1787 г. в Тарандинцах проживали Евтихий и Михаил Величко:

[q]

1787 - 624 жителя, проживали разного звания казенные люди, казаки и владельцы: вдова Зиновия Корниевичева, военные товарищи Евтихий и Михаил Велички.

[/q]

Сведения об Евтихии и Михаиле Величко здесь:

[q]

ВЕЛИЧКО Євтихій (1727 - ?) - шляхтич, службу розпочав 12 квітня 1756 p., осавул полкової артилерії лубенської (1758-1762), значковий товариш Лубенського полку (з квітня 1762), військовий товариш (з 10 серпня 1781). Під час турецької війни кулею поранений в ліву ногу. Мав володіння у с. Таранинці.

ВЕЛИЧКО Михайло (1737 - ?) - шляхтич, службу розпочав з 9 квітня 1759 р., значковий товариш Лубенського полку (з 30 березня 1770), військовий товариш (з 19 грудня 1781). Брав участь в турецькому поході під Бендерами, Очаковом, Перекопом, Кафою. Полковий хорунжий. Д.: N Іванівна Парпур, донька підданого.

[/q]

Оба Величко записаны шляхтичами, получить шляхетство могли только их предки, служившие в войске Речи Посполитой до 1648 г. Отцом Евтихия и Михаила Величко был, вероятно, Иван Величко:

[q]

ВЕЛИЧКО Іван - значковий товариш (? -1735 - 1738 - ?) полкової сотні Лубенського полку, учасник 2-го польського (1735), брав участь в очаківському поході 1737 р. У 1738 р. займається волами, був у поході до Нехворощі. Осавул полкової артилерії (? - 1740 -1747 - ?). Проживав у с Тарашинці полкової сотні, мав у Лубнах у 1745 р. 1 двір піших убогих підсусідків козацьких.

[/q]

Иван Величко шляхтичем не был, откуда же тогда шляхетство у сыновей? В 1738 г. Иван Величко занимался волами, которых перегоняли для продажи в Гданьск. Там за небольшую сумму можно было купить дворянские дипломы, возможно, Иван Величко и прикупил, на всякий случай, шляхетство для детей?

Памятный знак на могиле Величко

[q]

В декабре прошлого 2013 года … в селе Хаенки Ичнянского района на Черниговщине был установлен памятный крест на месте родовой усыпальницы помещиков Величко. На прикрепленной к кресту табличке написано на украинском языке: “На этом месте находится семейное захоронение семьи ВЕЛИЧКО, уничтоженное в годы лихолетья в начале ХХ-го века”. Скромный памятный знак изготовил и установил на собственные средства ичнянский краевед Николай Терещенко.

[/q]

О событиях 1921 г. в волостном центре Ольшана Прилуцкого уезда
Из книги: Земля, полита кров’ю. В. Моренець. Бібліотека історичного клубу “Холодний яр”. – Київ. Історичний клуб “Холодний яр”; Український пріоритет, 2013. – 368 с.
Стор. 124-125
У Прилуках представник полтавського губернського комітету КП(б)У Марінко робить все можливе, аби захистити підлеглих. Він розуміє, що інакше владу їм не утримати:
“…Потім був в охопленій бандитизмом Вільшані військком Величко. Кажуть, що він був колись залізничним жандармом. Але у 1917 р. він був не на “панській” стороні, відступав при наступі Денікіна з червоними, бився з бандитами при нальоті на Вільшану, банда пограбувала його зовсім. У банді був син вільшанського попа. Нібито з помсти Величко разом зі службовцями військкому вирізав попа разом з його родиною. Жорстокістю там відзначився сторож військкому 70-річний дід. Якось уповноважений 1-ї кінної армії Маркус під час перебування у Вільшані про все дізнався і розстріляв Величка, писарів, діловодів волосного військкому і сторожа, всього 8 осіб. Маркуса засудили на 5 років умовно. Почали цю справу розкопувати. Виявилося, що той же Величко вказав на двох бандитів Роликів, які були агентами карного розшуку. Начальник повітової міліції Швидкий розстріляв двох злісних дезертирів-бандитів без суду. Звинувачуються Швидкий і Корж ще в тому, що, крім “незаконних” розстрілів, розстріляні бандити не були дезертирами. …Я вказав сесії трибуналу, що вона займається не тією справою, що потрібно, під час громадянської війни на селі у всіх повітах всіх комуністів довелося б судити за самочинні розстріли…”.

О деятельности Сергея Дмитриевича Величко на Сумщине

LuckyLuke привел сведения о деятельности кадетской группы в составе Линтварьова П. М., Величко С.Д. и Сологуба Ф. в Сумах во второй половине 1905 г.

[q]

Ліберальні поміщики, вищі чиновники (ліберали) організувалися в кадетську групу. Керівниками групи були Линтварьов П. М. поміщик голова земської управи Величко С. Д. і член окружного суда Ф. Сологуб. Кадетська група в листопаді 1905 року почала видавати газету "Сумской Голос"

[/q]

.
А вот сведения о деятельности этой группы в первой половине 1905 г.
“С начала 1905 г. деятельность Линтварева принимает более активный и революционный характер… 26 июня, в разгар крестьянских беспорядков в Лебединском уезде, Линтварев в качестве председателя Уездной Земской управы в сопровождении члена управы Величко, заведывающего Земским складом земледельческих машин и др. лицами, в большинстве служащими в земстве, отправились на границу названного уезда в с. Терешково, где было ими собрано значительное число крестьян соседних волостей для присутствованния при пробе земледельческих орудий.”
Из приведенных сведений следует, что С. Д. Величко заменил П.М. Линтварева на должности председателя Сумской уездной управы в конце 1905 г.