Бородай, Бородаевский

boba73
Здравствуйте, Богдан!
По имеющимся у меня документам, Лев Перекрестов прослеживается с 1659 года, когда он впервые вместе с Семеном Перекрестом, дедом (Яцко Перекрестом) и отцом (Иваном Перекрестом) будущего Ахтырского полковника Ивана Ивановича Перекрестова появились в списках Ахтырских мещан. А главное, что интересует меня – это откуда пришли в Слободскую Украину Перекрестовы и дядя Ивана Ивановича Перекрестова Карп Емельянов. Это даст какую-то направленность по определению места исхода моих предков.
Жаль, что ни один из потомков этого рода не занимается исследованием своего родословия. Вы сами видете как интересна эта тема. А, по имеющимся у меня сведениям, один из них сейчас живет в Ахтырке.
С уважением и благодарностью за внимание к теме Виктор Игоревич.

Влітку 1679 р., у зв'язку з турецько-татарською загрозою, Охтирський козацький полк на чолі з І. Перехрестом вирушив до верхів'їв р. Тор для захисту південних кордонів. Того ж року розпочалося зведення Нової, або Ізюмської, засічної лінії на території нинішньої Харківської та Бєлгородської областей по р. Донець. Саме тут відбувся збройний виступ козаків Охтирського полку, незадоволених урядуванням полковника І. Перехреста, безчинствами клану його родичів і посіпак, а також політикою уряду, в результаті якої вони мусили йти у похід під час сезону сільгоспробіт.
У відсутність полковника І.Перехреста опозиційна козацька верхівка намагалася змінити владу без відома бєлгородського воєводи. Семен Ружинський, син охтирського отамана і зять колишнього полковника, в Москві зумів отримати грамоту на ім'я бєлго-родського воєводи з наказом обрати вільними голосами козаків замість І. Перехреста "кого всім полком забажають". 9 липня 1679 р. С. Ружин¬ський в Охтирці проголосив себе полковником, взявши під контроль все місто і завіривши мешканців, що має наказ не ходити в походи. Здійснений ним арешт прихильників І. Пере¬хреста супроводжувався масовими виступами населення Охтирки незадоволеного здир-ництвом офіційно визнаного Москвою полков¬ника. На чолі великого озброєного козацького загону С. Ружинський вирушив до табору Г. Ка-согова, сподіваючись отримати підтримку решти полчан. У самому таборі вже було неспокійно: охтирці, почувши про виступ, відмовилися від виконання наказів. З метою -запобігання проникнення заколотників у стан Охтирського полку, Г. Касогов і І. Перехрест скрізь виставили караули. Але при наближенні С. Ружинського обозники розсунули вози і пропустили прибулий загін всередину. Розпо-відь про події в Охтирці та прибуття їх безпо-середніх учасників призвели до фактичного повстання проти І. Перехреста. Подальші події вже були непідконтрольні С. Ружинському.
З метою заспокоїти розбурханий охтир-ський обоз російський воєвода разом з полков-ником Г. Кондратьєвим та командирами московських частин подалися до їхнього укріп-леного табору. В результаті спалаху невдо-волення, що супроводжувався застосуванням холодної зброї, постраждала вся старшинська делегація. Охтирці ж, укріпивши табір, "многие дни и многие непослушание и бесчинства чинили". Виступ закінчився відрядженням для втихомирення охтирців великого урядового загону стрільців та додатково ще п'яти рейтар-ських рот. С. Ружинського схопили і відправили до Курська. Та після цього охтирці й надалі не виконували наказів, а значна їх частина взагалі самовільно повернулась додому.
Згодом в Охтирці було влаштоване слід-ство. Багатьох поважних козаків заарештували і лише виступ "городян" спричинив їх звіль-нення. До охтирців, з огляду на війну з Туреччи-ною, не було застосовано каральних заходів: до полку надійшов царський указ з попереджен-ням. Однак С. Ружинського та деяких його товаришів було заслано до Сибіру. Війна закін-чилась у січні 1681 р. підписанням Бахчи-сарайської мирної угоди.

В поисках информации о своих предках, часто встречаешься с очень интересными краевыми легендами. Одна из них:
Чорний міст
Цей міст, що з’єднує протилежні береги річки Омельник, де вона впадає в Дніпро, має назву Чорний. Поряд з мостом років двадцять тому тут був невеличкий хутір Партизан. Останнім мешканцем хутора був старенький дідусь Павло Федорович. Ось що він розповів про цей міст: Ця назва прийшла до нас з глибини віків. Перший дерев’яний міст, кажуть був побудований наприкінці XУIII ст., коли через наш край проїздила Катерина II. Кам’яний - з’явився на початку XX ст. і проіснував більше півстоліття. Та до цього був тут звичайний брід. Спекотним літом люди та тварини без перешкод переходили з берега на берег. А от весною, під час повені, попасти на протилежний берег можливо було тільки на човні, або плоту.
На початку XУII ст. з’явився тут хутір козака Івана Бородая. Іван був знатним козаком. Ходив з гетьманом Сагайдачним на турок. В битві під Курковим озером був тяжко порений, а коли відчув, що рука не тримає шаблю, вирішив поселитися на цьому мальовничому місці, на яке ще заздалегідь положив своє око. Жив він самотньо. Займався риболовлею, полюванням. Обробляв невеликий клапоть землі. Під час повені перевозив човном всіх бажаючих з берега на берег.
Восени 1651 року невеликий козацький загін з’явився на лівому березі річки Омельник, напроти хутора Бородая.
«Здоров був діду», - кинув козак на дорогому коні.
«Я сотник Журба, з козаками Брацлавського полку прямую на Січ. А чи глибока в цьому місці річка?»
«Беріть правіше і спокійно перейдете на правий берег», - сказав Бородай.
Коли вершники наблизилися до хутору, серед них виділилася статна дівоча постать. Це була донька полковника Нечая, який загинув в бою під Брацлавом. Після Зборовської угоди з ляхами, гетьман Калиновський засилав до Нечаїв сватів. Та полковник і його донька Олена були проти. Олена на той час була уже заручена з сотником Журбою.. свати на чолі з ротмістром Заборовським отримали гарбуза і гетьман надовго затаїв в собі образу. І коли жовніри Калиновського взимку 1651 року вдерлися до Брацлава, той дав наказ привести йому Олену. Але козаки сотника своєчасно вирвали з пазурів Заборовського дівчину, і підземним ходом вивели її із палаючого Брацлава вони попрямували Берестечко, де стояло військо Хмельницького. Розпочалася кривава битва завзято билися козаки. Але зраджені татарами, потерпіли страшну поразку. З сотні Журби залишилося лише шестеро. Сотнику вдалося вирватися із оточення, і він з козаками та дівчиною пішли на Чигирин з надією зустріти там Хмельницького. Весь шлях до Чигирину йшли по їх п’ятам драгуни Заборовського. В Чигирині вони не знайшли гетьмана, якого, як пізніше вияснилося, захватили в полон татари під Берестечком. Тому пішли на Січ. Під Криловим ледь відбилось від ляхів.
«Заходьте до оселі. Підвечеряємо чим Бог дав – кинув Бородай. » «Бачу я, що з вами паночка. З нею ви не дійдете до Січі. На Кодацькому шляху зараз неспокійно, мов вовчі зграї рискають татарські бамбули. Залиште дівчину тут, а коли повернетесь назад, заберете її..»
«Добре батьку», - сказав сотник.
«Головою відповідаєш за доньку Нечая».
Повечерявши саламахою з в’яленою рибою, козаки полетіли на стомлених конях по Кодацькому шляху.
Ще не осіла курява на дорозі, як донісся тупіт копит і хтось почав грюкати в браму. Бородай відчинив ворота і у двір ввалилися драгуни Заборовського.
«Чи не проїздили тут семеро козаків з панночкою?» - запитав ротмістр.
«Не бачив», - коротко відповів господар.
«Щось тут не так», - кинув ротмістр, показуючи на свіжі сліди від копит.
«Мерщій обшукати хутір».
Та Олена сама вийшла на подвір’я.
«так це ж донька полковника Нечая!» - здивовано вигукнув Заборовський.
«Схопити її, а холопа посадити на кіл!»
«Ніколи козак Бородай не був холопом», і господар, вихопивши шаблю, кинувся на Заборовського. Та пролунав влучний постріл, і козак мов підкошений, упав на суху траву. А тим часом дівчина побігла до берега і з криком: «Боже, забери мене», - кинулася у водяний вир.
«Спалити хутір !» - наказав розлючений ротмістр.
Драгуни кинулися виконувати наказ. У кривавому зареві палаючих осель іржали злякані коні..
Через місяць по Кодацькому шляху повертався з Січі козацький загін на чолі з сотником Журбою. Не дивлячись на втому, він летів на зустріч з коханою, яку залишив на хуторі козака Бородая.
Яке ж було його здивування, коли на його місці він побачив чорне згарище. З тих часів і почали називати тутешній брід Чорним, а коли з’явився тут міст, йому і перейшла ця назва. Після цих трагічних подій стала з’являтися тут жіноча постать в чорному вбранні. Навіть коли побудували тут новий міст, її бачили водії, що проїздили по дорозі. Але при наближені дівчина нібито розтавала в нічній імлі..
Автор Н.Явтушенко
http://onufrievka.org.ua/content/chornii-m%D1%96st

Продолжение

Окончание