Бородай, Бородаевский - тема для генеалогического и биографического поиска

На сайте ВГД собираются люди, увлеченные генеалогией, историей, геральдикой и т.д. Здесь вы найдете собеседников, экспертов, умелых помощников в поисках предков и родственников. Вам подскажут где искать документы о павших в боях и пропавших без вести, в какой архив обратиться при исследовании родословной своей семьи, помогут определить по старой фотографии принадлежность к воинским частям, ведомствам и чину. ВГД - поиск людей в прошлом, настоящем и будущем!

Буду признателен за любую информацию о всех представителях рода Бородаевских, ведущих свое начало от Ивана Янова Бородая, с которого в начале XVIII столетия и произошла трансформация фамилии в современную форму.

В своем труде «ИСТОРИКО-СТАТИСТИЧЕСКОЕ ОПИСАНИЕ ХАРЬКОВСКОЙ ЕПАРХИИ» епископ Филарет (Гумилевский Дмитрий Григорьевич) писал:
«Время построения Покровского деревянного храма подлинно неизвестно. Но при продаже ахтырского участка земли 30 сентября 1677 г. свидетелем был «Святопокровский поп Димитрий Романов». Две другие купчие крепости 1702 г. говорят, что ахтырский Покровский священник Димитрий Тимофеевич продал пану Ивану Бородаю а) две нивы и клин третьей — все три в одной стороне, б) три нивы пахотного поля, одну — близ Царина, другую недалеко от первой, а третью – у Красной могилы.
Ахтырский храм Свят. Николая известен еще с 1665 г. Николаевский храм с первых времен своих пользовался особенным уважением. Так, «вдова панна Иванова Бородая Елена» в духовном завещании своем 1726 г. писала: «Тело мое грешное погребсти у храма Николая Чудотворца, где небожчик муж мой и я были вкладчиками».
И в указателе дворянских родов Филаретом фамилия записана как Бородаевские-Бородаи.

Энциклопедический словарь Брокгауза и Ефрона.
Бородаевские - древний русский дворянский род, ведущий начало от сотника Иосифа Ивановича Бородаевского (начало XVIII века)-(внука Ивана Янова Бородая) и записанный в первую часть родословной книги Харьковской губернии.

Просим откликнуться всех представителей нашего рода и разместить имеющуюся у них историческую информацию о наших предках.

Старченко Сергей написал:

[q]
Приложения к историческому очерку образования и развития Артиллерийского училища. С-Петербург 1870
1864г. Сороковой выпуск Из юнкерских классов офицерскими чинами
( окончившие курс)
№ 2175 Бородаевский Александр С.
( не окончивший курс)
№ 2335 Бородаевский Владимир С.
[/q]

Александр (24.04.1844г.р.) и Владимир (12.09.1847г.р.) – родные братья.
Александр в 1866 году служил в Керченской крепостной артиллерийской роте. В 1870-х годах эмигрировал в США, где прожил 20 лет, называя себя «українським гайдамакою».
Там изменил свою фамилию Бородаевского на Бородая, какая была у нашого предка – Ивана Янова Бородая. По возвращению на Родину работал в американском электротехническом обществе в Петербурге, принимал активное участие в жизни «української Громади».
Владимир - в 1866 году подпоручик, воспитывался в 1-ом Павловском училище, произведен из юнкеров Михайловского артиллерийского училища. Капитана 1-го Туркестанского стр.бат., г.Ташкент, кавалер орденов Св.Владимира 4 ст. и Св.Анны 3 ст.
В 1871 году ушел в отставку по здоровью и поселился в г.Верхнеднепровск Екатеринославской губернии.

Старченко Сергей написал:

[q]
Богданович.Е. Стрелки Императорской Фамилии. Исторический очерк. спб. 1881г
Стр. 137 «Подпоручик Бородаевский – орд. Св. Анны 4-й степени с надписью «За Храбрость»
Стр. 147 «за богатырский переход чрез Балканы, удостоины были:
…подпоручик Бородаевский орден Св. Станислава 3-й ст. с мечами…
Стр. 190 Список … служившим л.-гв. В 4-м Стрелковом Императорской Фамилии батальоне…
поручик Эразм Эразмович Бородаевский
[/q]

По имеющейся у нас информации:
РГВИА,Ф.409,оп.1,д.182-060.
Краткая записка о службе подполковника 149-го пехотного Черноморского полка Бородаевского , родился 26.03.1858 г., из потомственных дворян, учился в Петровской Полтавской военной гимназии , окончил полный курс в 3 военном Александровском училище по 1-му разряду, женат вторым браком на дочери обывателя г.Ломжи девице Александре Александровне Корулиной ? Имеет детей: Владимира (зачеркнуто и написано Валентина 26.05.1893 г.р.), Георгия 7.04.1895 г. и дочь Лидию 4.01.1897 г.р. Дочери замужние София 28.02.1889 ?, Ольга 29.07.1890 г. После училища произведен в прапорщики в лейб-гвардии 4-ой стрелк. Императорской фамилии батальон 10.04.1876 г. …подполковником с переводом в 27-ой Витебский полк 26.02.1898 г…. представлен к переводу в полковники 21.02.1912 г.
ВГД. Прочие войны. Русская армия. На 1 января 1909 года.
Бородаевский Эраз. Эраз., пдполк., 149-й пех. Черноморский Е. И. Выс. Вел. Кн. Михаила Николаевича полк. г. Владимир-Волынск, 1-я бригада (г.Кобрин). 38-я пехотная дивизия (г.Ковель).
Публикация награждений в *Российском инвалиде.
В №301 ОТ 24.12.1915 –награжден нач.штаба Гос.ополчения полковник Эразм Барадаевский-орден Св.Владимира 3-й степени с мечами и бантом.
В №29 ОТ 30.01.1916 –награжден полковник Брест-Литовского крепосного ополчения Эразм Барадаевский – орден Св.Владимира 3-й степени

Большое спасибо, Сергей Вадимович, за Ваше внимание к теме и дополнительную информацию по Эразму Эразмовичу Бородаевскому.

Уважаемый, Виктор Игоревич!
Вы наверняка просматривали труд Филарета...
Между прочих упоминаний о Перекрестовых, есть:

По Ахтырским актам известны священники Михайловской церкви Лев Перекрест, бывший свидетелем акта 1675 г., Алексей Федоров, свидетель акта 1700 г. «Ахтырскаго полку села Гусинца Михайловский поп Стефан Алексеев», о котором говорится в акте 1734 г.

А также в книге "Благословенний край Охтирщина" следующее:

За переписом 1732 року Буймерівкою во¬лоділи потомки І. Перехрестова. У 1767 році відставний сотник Григорій Перехрестов мав тут 16 підданих, підпрапорні Роман та Микола Перехрестови - по 32 підданих, старшинський син Михайло Перехрестов - 50 підданих.
На кінець XVIII століття в селах Буйме¬рівка і Риботень було 46 селянських дворів, п'ять поміщицьких, 306 жителів, чотири вин¬ниці Івана Перехрестова на чотири казани, Фе¬дора Перехсрестова на три казани, Олександра і Костянтина Перехрестових на два казани. Свої і наймані селяни сіяли хліб. Вино прода¬валося в шинках.

На страничках интернета повстречалась информация о продаже книги, в которой упоминается капитан Бородаевский - это Петр Александрович Бородаевский. Сообщения о нем я уже размещал на форуме:https://forum.vgd.ru/post/155/22862/p468489.htm

На Алибе продают:
Отчет об испытании грузовиков. СПб Издание учебной автомобильной роты, Типография `Якорь` 1912г. 322c + 15 стр рекламы, твердый тканевый издательский переплет, очень большой формат. Цена 70000 руб.
(BS - krueger) Все экземпляры этой книги в продаже
Автопробег, утвержденный Военным Министром, проходил в сентябре-октябре 1912года по маршруту С.-Петербург - Малоярославец - Брянск - Орел - Тула - Москва - С.-Петербург, протяжением 2344 верст, в нем принимало участие 52 грузовика, а также казенные легковые автомобили, 13 частных легковых, 1 санитарный, цистерна Уайт, . Было сформировано 4 взвода: 1-й взвод - 14 автомобилей французских фирм (Рено 1,5 тонн, Рено - 3т., Пежо - 2x3т, Дион-Бутон -2шт, Делагэ - 1,5 и 3т., Ля-Бюир-2x1,5т и 3т, Клеман-Баяр - 2т и 3т, Шнейдер - 3т.), 2-й взвод - германские и австрийские фирмы: (Адлер - 2шт, N.A.G. - 2шт.), Даймлер, Бенц - 4шт, Штевер, Лаурин-Клемент), 3-й взвод - грузовики Заурер, Фиат, Спа, Коммер-Кар, Бюссинг, 4-й взвод: тяжелые грузовики с прицепами Бенц, Бюссинг, Коммер-Кар, Шкода и Муляг. В книге есть фотографии и технические характреристики всех грузовиков, сводная таблица спецификаций. Описаны, включая старт с Марсова поля, все перегоны колонн на каждый день, c фотографиями , подробно описаны случавшиеся происшествия и поломки, приведены сводные таблицы и цветные диаграммы, сводная ведость результатов осмотра автомобилей после пробега, выводы и замечания (в том числе описания мостов, дорог и нравов населения). В приложении - ведомственные документы и объявления автомобильных фирм. В специально созданную комиссию входили: председатель - генерал-лейтенант Добрышин, начальник пробега - командир Учебной Автомобильной роты полковник Секретев, полковник Веселов, статский советник Рубцов, подполковник Белоручев, статский советник Всеволожский, поручик Кузьминский (Московский Военный Округ), капитан Бородаевский (Варшавский ВО), подполковник Шарепо-Лапицкий (Виленский ВО), штабс-капитан Ольшевский (Киевский ВО), инженер Пашкевич. От роты: Капитан Дедюлин, капитан Матвеев, шт.-кап. Топилин, шт.-кап. Трестер, шт.-кап. Вреден, поручик Мгебров, п-к Замараев, п-к Маттисон, подп. Кузнецов и др. Рекогносцировку осуществляли штабс-капитаны Топилину и Трестеру, а также поручик Маттисону. В книге представлены их рапорты о состоянии дорог, мостов (со схемами), паромов , об их сношениях с местными органами власти, расписанный по дням план пробега с планами размещения и питания участников в гостиницах и других помещениях.
Cостояние: блок - хорошее, выпадают некоторые страницы, обложка - почти хорошее (надрывы). После титула- след от вырывания страницы. Все пронумерованные страницы на месте. На форзаце дарственная надпись
Ссылка на фотографии этой книги:
http://4kg.ru/book-images/antiq/gruzoviki1912/

Определенный свет на положение рядовых казаков в Ахтырке во второй половине XVII в. проливает жалоба сотников и казаков на ахтырского полковника И. Перекрестова (1692). В ней рассказывается, что пол¬ковник отдал с. Пивни в подданство своему родственнику, который заставлял его жителей работать на сапе днем и ночью. Ахтырскому атаману велел брать в сззи» пользу с населения Ахтырки бочонками водку, мед. ле¬во, свечи, солод, мясо, хлеб и скот. У казака Р. Матвеева он отобрал обмолоченный и необмолоченный хлеб и сенокос, у казака С. Семенова — мельницу ; казака К. Алексеева — «дворовое место с погребом И НА этом месте построил свой двор». Еще у одного казша купил мельницу за 200 руб., а заплатил только 50 и отобрал усадьбу и сенокос. У казаков м. Борок захватил пахотные земли, леса и хутора [634, с. 163-167]. Действия Перекрестова не были исключением...
...Донимали трудовое население города и злоупотребления воеводы, пользовавшегося здесь неограниченной властью. С первых лет заселения воеводы обложили местное население повинностя¬ми и оброком. Так, с 1665 г. жители Ахтырки ВЫНУЖдены были платить оброк с винных и пивных котлов. Конкретные сведения о формах и размерах «послушенства» в XVIII в. содержит «Перепись слободских полков гвардии майора Хрущова в 1732 г.». Согласно этой переписи, в с. Никитовке, принадлежавшей вдове бывшего полковника Перекрестова, подданные работали по три дня в неделю. Наряду с отработочной рентой существовали также натуральная и денежная рента. Подданные ахтырского полковника Перекрестова в с. Лутищах одновременно с отработками ежегодно платили ему по 12 руб. деньгами и давали по 50 четвертей ржи, 25 четвертей орехов. Женщины обязаны были давать от каждой избы моток ниток, а также курицу или гуся.

boba73
Здравствуйте, Богдан!
По имеющимся у меня документам, Лев Перекрестов прослеживается с 1659 года, когда он впервые вместе с Семеном Перекрестом, дедом (Яцко Перекрестом) и отцом (Иваном Перекрестом) будущего Ахтырского полковника Ивана Ивановича Перекрестова появились в списках Ахтырских мещан. А главное, что интересует меня – это откуда пришли в Слободскую Украину Перекрестовы и дядя Ивана Ивановича Перекрестова Карп Емельянов. Это даст какую-то направленность по определению места исхода моих предков.
Жаль, что ни один из потомков этого рода не занимается исследованием своего родословия. Вы сами видете как интересна эта тема. А, по имеющимся у меня сведениям, один из них сейчас живет в Ахтырке.
С уважением и благодарностью за внимание к теме Виктор Игоревич.

На всякий случай:

Ахтырка
ПЕРЕКРЕСТОВ АЛЕКСАНДР ВЛАДИМИРОВИЧ 48093 1961-04-07 ОХТИРКА МАЛИНОВИЙ 2 0 52
ПЕРЕКРЕСТОВ ВЛАДИМИР АЛЕКСАНДРОВИЧ 0 1985-10-12 ОХТИРКА МАЛИНОВИЙ 2 0 52
ПЕРЕКРЕСТОВ ВЛАДИМИР АЛЕКСАНДРОВИЧ 0 1985-10-12 ОХТИРКА ФРУНЗЕ 349 0 0
ПЕРЕКРЕСТОВ ВЛАДИМИР ВАСИЛЬЕВИЧ 0 1951-12-27 ОХТИРКА ОЛІМПІЙСЬКА 7 0 0

Влітку 1679 р., у зв'язку з турецько-татарською загрозою, Охтирський козацький полк на чолі з І. Перехрестом вирушив до верхів'їв р. Тор для захисту південних кордонів. Того ж року розпочалося зведення Нової, або Ізюмської, засічної лінії на території нинішньої Харківської та Бєлгородської областей по р. Донець. Саме тут відбувся збройний виступ козаків Охтирського полку, незадоволених урядуванням полковника І. Перехреста, безчинствами клану його родичів і посіпак, а також політикою уряду, в результаті якої вони мусили йти у похід під час сезону сільгоспробіт.
У відсутність полковника І.Перехреста опозиційна козацька верхівка намагалася змінити владу без відома бєлгородського воєводи. Семен Ружинський, син охтирського отамана і зять колишнього полковника, в Москві зумів отримати грамоту на ім'я бєлго-родського воєводи з наказом обрати вільними голосами козаків замість І. Перехреста "кого всім полком забажають". 9 липня 1679 р. С. Ружин¬ський в Охтирці проголосив себе полковником, взявши під контроль все місто і завіривши мешканців, що має наказ не ходити в походи. Здійснений ним арешт прихильників І. Пере¬хреста супроводжувався масовими виступами населення Охтирки незадоволеного здир-ництвом офіційно визнаного Москвою полков¬ника. На чолі великого озброєного козацького загону С. Ружинський вирушив до табору Г. Ка-согова, сподіваючись отримати підтримку решти полчан. У самому таборі вже було неспокійно: охтирці, почувши про виступ, відмовилися від виконання наказів. З метою -запобігання проникнення заколотників у стан Охтирського полку, Г. Касогов і І. Перехрест скрізь виставили караули. Але при наближенні С. Ружинського обозники розсунули вози і пропустили прибулий загін всередину. Розпо-відь про події в Охтирці та прибуття їх безпо-середніх учасників призвели до фактичного повстання проти І. Перехреста. Подальші події вже були непідконтрольні С. Ружинському.
З метою заспокоїти розбурханий охтир-ський обоз російський воєвода разом з полков-ником Г. Кондратьєвим та командирами московських частин подалися до їхнього укріп-леного табору. В результаті спалаху невдо-волення, що супроводжувався застосуванням холодної зброї, постраждала вся старшинська делегація. Охтирці ж, укріпивши табір, "многие дни и многие непослушание и бесчинства чинили". Виступ закінчився відрядженням для втихомирення охтирців великого урядового загону стрільців та додатково ще п'яти рейтар-ських рот. С. Ружинського схопили і відправили до Курська. Та після цього охтирці й надалі не виконували наказів, а значна їх частина взагалі самовільно повернулась додому.
Згодом в Охтирці було влаштоване слід-ство. Багатьох поважних козаків заарештували і лише виступ "городян" спричинив їх звіль-нення. До охтирців, з огляду на війну з Туреччи-ною, не було застосовано каральних заходів: до полку надійшов царський указ з попереджен-ням. Однак С. Ружинського та деяких його товаришів було заслано до Сибіру. Війна закін-чилась у січні 1681 р. підписанням Бахчи-сарайської мирної угоди.

boda73 написал:

[q]
Семен Ружинський, син охтирського отамана і зять колишнього полковника
[/q]

Впервые Дмитрий Иванов со своим сыном Семеном появился в списках ахтырских черкас в 1655 году: (РГАДА г.Москва. Фонд Ф-210-Разрядный приказ. Столбцы БелгородскогСтола. Дело №392-Списки Ахтырских Черкасс. 1655 г)
Атаман Дмитро Иванов у него сын Сенка. (Стр.143).

В следующем документе: (РГАДА г. Москва. Фонд Ф-210-Разрядный приказ. Книги Белгородского стола. Дело №44-Смотренный список полковых, городовых и пахотных чкркас городов Ахтырки и Боровли.7168/1659-60 г.г. Скрепы Ст. Ушакова). Дмитрий Иванов находится в одном списке с дедом и отцом будущего Ахтырского полковника Ивана Ивановича Перекрестова:
«Лета 168 года по указу государя Алексея Михайловича и по наказу из розряда запися дьяка Василя Брехова с Стефаном Ушаковым смотрел в Ахтырском ахтырских черкас и которыя черкасы посмотря написаны в полковую службу и во все книги написаны подлинно».
Ахтырского города мещане:
Василь Остроженица, Степан Негребецкой, Мартин Лохвицкий, Микита Животовской, Яков Лущенко, Миско Ружинский, Прокоп Поволоцкой, Радко Федоров, Василь Масленко, Иван Богушенко, Дмитро Иванов, Павел Степанов из Бобровника,
Иван Перекрест, Семен Перекрест Крамар, Яцко Перекрест, Левко Перекрест.

Семен Дмитриев сын Ружинский был зятем Ахтырского полковника Демьяна Зиновьева,
что подтверждается имеющимися у нас документами РГАДА, а также в книге В. Л. Маслійчука «Козацька старшина Слобідських полків», где он делает ссылку на: ІР НБУВ.-Ф.XXIX, спр.148.-Арк.152.

В поисках информации о своих предках, часто встречаешься с очень интересными краевыми легендами. Одна из них:
Чорний міст
Цей міст, що з’єднує протилежні береги річки Омельник, де вона впадає в Дніпро, має назву Чорний. Поряд з мостом років двадцять тому тут був невеличкий хутір Партизан. Останнім мешканцем хутора був старенький дідусь Павло Федорович. Ось що він розповів про цей міст: Ця назва прийшла до нас з глибини віків. Перший дерев’яний міст, кажуть був побудований наприкінці XУIII ст., коли через наш край проїздила Катерина II. Кам’яний - з’явився на початку XX ст. і проіснував більше півстоліття. Та до цього був тут звичайний брід. Спекотним літом люди та тварини без перешкод переходили з берега на берег. А от весною, під час повені, попасти на протилежний берег можливо було тільки на човні, або плоту.
На початку XУII ст. з’явився тут хутір козака Івана Бородая. Іван був знатним козаком. Ходив з гетьманом Сагайдачним на турок. В битві під Курковим озером був тяжко порений, а коли відчув, що рука не тримає шаблю, вирішив поселитися на цьому мальовничому місці, на яке ще заздалегідь положив своє око. Жив він самотньо. Займався риболовлею, полюванням. Обробляв невеликий клапоть землі. Під час повені перевозив човном всіх бажаючих з берега на берег.
Восени 1651 року невеликий козацький загін з’явився на лівому березі річки Омельник, напроти хутора Бородая.
«Здоров був діду», - кинув козак на дорогому коні.
«Я сотник Журба, з козаками Брацлавського полку прямую на Січ. А чи глибока в цьому місці річка?»
«Беріть правіше і спокійно перейдете на правий берег», - сказав Бородай.
Коли вершники наблизилися до хутору, серед них виділилася статна дівоча постать. Це була донька полковника Нечая, який загинув в бою під Брацлавом. Після Зборовської угоди з ляхами, гетьман Калиновський засилав до Нечаїв сватів. Та полковник і його донька Олена були проти. Олена на той час була уже заручена з сотником Журбою.. свати на чолі з ротмістром Заборовським отримали гарбуза і гетьман надовго затаїв в собі образу. І коли жовніри Калиновського взимку 1651 року вдерлися до Брацлава, той дав наказ привести йому Олену. Але козаки сотника своєчасно вирвали з пазурів Заборовського дівчину, і підземним ходом вивели її із палаючого Брацлава вони попрямували Берестечко, де стояло військо Хмельницького. Розпочалася кривава битва завзято билися козаки. Але зраджені татарами, потерпіли страшну поразку. З сотні Журби залишилося лише шестеро. Сотнику вдалося вирватися із оточення, і він з козаками та дівчиною пішли на Чигирин з надією зустріти там Хмельницького. Весь шлях до Чигирину йшли по їх п’ятам драгуни Заборовського. В Чигирині вони не знайшли гетьмана, якого, як пізніше вияснилося, захватили в полон татари під Берестечком. Тому пішли на Січ. Під Криловим ледь відбилось від ляхів.
«Заходьте до оселі. Підвечеряємо чим Бог дав – кинув Бородай. » «Бачу я, що з вами паночка. З нею ви не дійдете до Січі. На Кодацькому шляху зараз неспокійно, мов вовчі зграї рискають татарські бамбули. Залиште дівчину тут, а коли повернетесь назад, заберете її..»
«Добре батьку», - сказав сотник.
«Головою відповідаєш за доньку Нечая».
Повечерявши саламахою з в’яленою рибою, козаки полетіли на стомлених конях по Кодацькому шляху.
Ще не осіла курява на дорозі, як донісся тупіт копит і хтось почав грюкати в браму. Бородай відчинив ворота і у двір ввалилися драгуни Заборовського.
«Чи не проїздили тут семеро козаків з панночкою?» - запитав ротмістр.
«Не бачив», - коротко відповів господар.
«Щось тут не так», - кинув ротмістр, показуючи на свіжі сліди від копит.
«Мерщій обшукати хутір».
Та Олена сама вийшла на подвір’я.
«так це ж донька полковника Нечая!» - здивовано вигукнув Заборовський.
«Схопити її, а холопа посадити на кіл!»
«Ніколи козак Бородай не був холопом», і господар, вихопивши шаблю, кинувся на Заборовського. Та пролунав влучний постріл, і козак мов підкошений, упав на суху траву. А тим часом дівчина побігла до берега і з криком: «Боже, забери мене», - кинулася у водяний вир.
«Спалити хутір !» - наказав розлючений ротмістр.
Драгуни кинулися виконувати наказ. У кривавому зареві палаючих осель іржали злякані коні..
Через місяць по Кодацькому шляху повертався з Січі козацький загін на чолі з сотником Журбою. Не дивлячись на втому, він летів на зустріч з коханою, яку залишив на хуторі козака Бородая.
Яке ж було його здивування, коли на його місці він побачив чорне згарище. З тих часів і почали називати тутешній брід Чорним, а коли з’явився тут міст, йому і перейшла ця назва. Після цих трагічних подій стала з’являтися тут жіноча постать в чорному вбранні. Навіть коли побудували тут новий міст, її бачили водії, що проїздили по дорозі. Але при наближені дівчина нібито розтавала в нічній імлі..
Автор Н.Явтушенко
http://onufrievka.org.ua/content/chornii-m%D1%96st