Польско-литовские татары и мусульмане (Польша (Polska)) : ВГД

Науково-краєзнавче видання

Мікротопоніми Чернігово-Сіверщини
Сергій Олегович Павленко
Українською мовою
Тираж прим. 300

стр. 598
5. Татарські хутори «самостійників»
150 років тому в Білорусі та Литві відбулося повстання за незалежність, люто придушене імперською владою.
Воно почалося у січні 1863 р. і було жорстоко розгромлене російськими військами восени того ж року. З 4500 повстанців 128 були покарані на смерть, а інші відправлені на каторгу в Сибір. Ще близько 13 тисяч людей влада переселила подалі від Білорусі.
Один з головних ватажків-повстанців Кастусь Калиновський, який видав першу білоруську газету «Мужицька правда» білоруською мовою, був страчений у Вільно.
… Здавалося б, повстання 1863 р. не має ніякого відношення до України. Адже білоруси переслідували свою мету, прагнули здобути свободу самостійно. Однак на Чернігівщині, виявляється, є люди, життя яких тісно пов’язане з подіями 150-річної давнини. А річ у тім, що у Менському повіті після вищезгаданих подій з’явилися … татарські хутори. Ще за правління Вітовта у Білорусії оселилися
кільканадцять тисяч ординців, які попросилися до нього на службу, бо мали проблеми зі своїми одновірцями. Вони впродовж століть зберігали родові традиції, звичаї. На новій батьківщині колишні кочівники – поселенці добре господарювали. Багато з них стали шляхтичами. Татарські білоруси теж хотіли кращого життя, а тому підтримали повстанців. Ось так кільканадцять репресованих татарських родин опинилися на Чернігівщині та заснували хутори.
Про це б сьогодні ніхто вже й не знав, якби священик з Чернігова Євген Орда не зацікавився своїм родоводом, нетиповим українським прізвищем.
Воно, на його думку, означає належність до прибічників Орди-хана.
– У метричній книзі , – розповів він, – я знайшов такий запис про мого прапрадіда-предка: «Козак православный из татарцев».
Коли священик копнув глибше, то знайшов навіть свій шляхетський герб.
У ХVІІ – ХVІІІ століттях його предки були білоруськими шляхтичами. До речі, класик білоруської літератури Франциск Богушевич, можливо, не став би класиком, якби за участь у повстанні 1863 р. його не заслали у Ніжин, де він закінчив знаменитий Ніжинський юридичний ліцей.
– На хуторах поселилися родини Орд, Карандаків, Малаїв, Василевичів, – далі оповідає протоієрей. – У мого діда Григорія, наприклад, було 14 сестер і один брат. За радянської влади хуторян зігнали в один населений пункт – село Лугове. Туди з’їхалися багато інших приїжджих, і скоро татарська кров дуже змішалася.
… Нині у невеличкому селі Лугове проживають переважно пенсіонери.
Коли запитуємо про татар, на нас дивляться з нерозумінням.
– Да які тут татари? – дивуються. – Тута усі свої…
Але розбалакуємося, і люди пригадують татарські прізвища.
– А он Орда іде! – кажуть.Знайомимося з Ніною Іванівною.
Вона нічого не знає про своє татарське походження.
– А які прізвища були у вашому роду? – запитую.
– Маму звали Татарчук (!) Ганна Григорівна. Батька – Орда Іван Тимофійович.
– Вони були чорняві?
– От дід Григорій Григорович був тьомний такий…
Дізнаємося від неї про ще одну Орду, Ольгу Григорівну. Для неї наша оповідь про татарські корені – теж дивина.
– Жили, як усі люди, – оповідає. – Батько молився Богу, і нас, малих дітей, привчав. Ніхто мені не розказував, що наші предки звідкілясь приїхали…
Де Татарчуки? Одні повмирали, а діти роз’їхалися. Карандаки переселилися у Крим. Багато Орд тепер живе у Чернігові, Березні та інших містах.
Перші переселенці на Менщину не дуже хвалилися онукам, чим був викликаний їх переїзд з Білорусі. Як і в радянські часи люди не афішували, що
багато з них були на примусових роботах в Німеччині, так і тодішні господарі, мабуть, приховували від дітей, за що їх покарала імперська влада. Тож нащадки білоруських повстанців уже нічого не знали про славне минуле своїх прадідів, які прагнули волі, кращого життя.