На сайте ВГД собираются люди, увлеченные генеалогией, историей, геральдикой и т.д. Здесь вы найдете собеседников, экспертов, умелых помощников в поисках предков и родственников. Вам подскажут где искать документы о павших в боях и пропавших без вести, в какой архив обратиться при исследовании родословной своей семьи, помогут определить по старой фотографии принадлежность к воинским частям, ведомствам и чину. ВГД - поиск людей в прошлом, настоящем и будущем!
Хабалов Сергей Семенович род. 21 апреля (3 мая) 1858 г. Уроженец Владикавказского округа Терской области. Из осетин. Православный. Образование получил во 2-й С-Петербургской военной гимназии. В службу вступил 12 августа 1875 г. Окончил Михайловское артиллерийское училище в 1878 г. Выпущен сотником (ст. 16 апреля 1878 г.) в Терскую конно-арт. №1 батарею.
Участник русско-турецкой войны 1877-1878 гг. Позже служил в 20-й артиллерийской бригаде. Переименован в поручики (ст. 20 декабря 1879 г.). Окончил Николаевскую академию Генерального Штаба (1886 г.; по 1-му разряду). Штабс-капитан (ст. 21 марта 1886 г.). Состоял при Петербургском ВО. Ст. адьютант штаба 1-й гв. пех. дивизии (25 ноября 1886 г. – 21 мая 1890 г.). Капитан (ст. 24 апреля 1888 г.). Состоял для поручений при штабе Гв. корпуса (21 мая 1890 г. – 16 июня 1895 г.). Цензовое командование ротой отбывал в лейб-гвардии Егерском полку (17 октября 1890 г. – 18 октября 1891 г.). Подполковник (ст. 6 декабря 1894 г.). Штаб-офицер для особых поручений при штабе Гв. корпуса (16 июня 1895 г. – 21 марта 1900 г.). Полковник (ст. 6 декабря 1898 г.). Прикомандирован к Павловскому военному училищу для преподавания военных наук (21 марта 1900 г. – 22 марта 1901 г.). Цензовое командование батальоном отбывал в 3-м Финляндском стрелковом полку (18 мая – 14 сентября 1900 г.). Инспектор классов Николаевского кав. училища (22 марта 1901 г. – 2 октября 1903 г.). Начальник Московского военного училища (2 октября 1903 г. – 27 апреля 1905 г.). Генерал-майор (пр. 6 декабря 1904 г.; ст. 6 декабря 1906 г.; за отличие). Начальник Павловского военного училища (27 апреля 1905 г. – 24 января 1914 г.). Генерал-лейтенант (пр. 6 декабря 1910 г.; ст. 6 декабря 1912 г.; за отличие). Военный губернатор Уральской обл., командующий в оной войсками и наказной атаман Уральского каз. войска (с 24 января 1914 г.). Зарекомендовал себя хорошим администратором. Награжден орденами: Св. Станислава 3-й ст. (1883 г.), Св. Анны 3-й ст. (1887 г.), Св. Станислава 2-й ст. (1890 г.), Св. Анны 2-й ст. (1893 г.), Св. Владимира 4-й ст. (1895 г.), Св. Владимира 3-й ст. (1901 г.), Св. Станислава 1-й ст. (1906 г.), Св. Анны 1-й ст. (11 августа 1910 г.), Св. Владимира 2-й ст. (доп. к ВП 6 декабря 1914 г.), Белого Орла (ВП 6 декабря 1916 г.). 13 июня 1916 г. был отозван в столицу и назначен главным начальником Петроградского ВО. 6 февраля 1917 г. был переименован в командующего войсками Петроградского ВО. 28 февраля 1917 г. был арестован и заключен в Петропавловскую крепость. 2 марта 1917 г. официально освобожден от должности и зачислен в резерв чинов при штабе Петроградского ВО (оставаясь в заключении). В октябре 1917 г. освобожден из тюрьмы и 11 ноября 1917 уволен от службы по прошению с мундиром и пенсией. В 1919 г. уехал на Юг России. 1 марта 1920 г. эвакуировался из Новороссийска в Салоники. Ум. в 1924 г.
Источник: Марзоев И.Т., Казаков А.В., Казаков К.А. Первая мировая и Гражданская войны в судьбах представителей народов Северного Кавказа: участники и воинские формирования (к 100-летию начала Гражданской войны в России). Владикавказ: СОИГСИ ВНЦ РАН, 2018. С. 359 – 360.
Черджиев Иналук Габиевич Уроженец Владикавказского округа Терской области. Из осетин. Куртатинский таубий. Прапорщик. Житель слободы Нальчик, владелец фотосалона. Участник Первой мировой войны 1914 – 1918 гг. Всадник-доброволец Кабардинского конного полка 1-й бригады Кавказской конной дивизии. Награжден Георгиевским крестом 4-й ст. под №968501 (14 марта 1917 г.) и медалью "За храбрость" 4-й ст. Произведен в офицерский чин прапорщика в 1917 г. Участник антифашистского подполья во время оккупации Пятигорска. Убит в 1942 г.
Источник: Марзоев И.Т., Казаков А.В., Казаков К.А. Первая мировая и Гражданская войны в судьбах представителей народов Северного Кавказа: участники и воинские формирования (к 100-летию начала Гражданской войны в России). Владикавказ: СОИГСИ ВНЦ РАН, 2018. С. 386.
Шанаев Эльбуздуко Иналукович род. в 1866 г. Уроженец Владикавказского округа Терской области. Из осетин. Полковник. Окончил Ставропольскую гимназию, затем Тифлисское юнкерское училище. Служил в Польше во 2-м Варшавском Крепостном Пехотном полку Крепостной Пехотной Бригады. В чине капитана – в 263-м пехотном Новобаязетском Полку (г. Елисаветполь). Участник Первой мировой войны 1914 – 1918 гг. Был женат на Софии Карловне N.
Источник: Марзоев И.Т., Казаков А.В., Казаков К.А. Первая мировая и Гражданская войны в судьбах представителей народов Северного Кавказа: участники и воинские формирования (к 100-летию начала Гражданской войны в России). Владикавказ: СОИГСИ ВНЦ РАН, 2018. С. 387.
ГАНЕЦ Мартин Михелович (1870-1943) окончил Рижское военное училище. Не могли бы помочь определить, в каком полку служил. На погонах написано "3У" (три У). Служил в Екатеринославе.
Багговут Карл Федорович (Карл Густав фон Баггехуфвудт; 1761 – 1812) Герой французько-російської війни 1812, генерал-лейтенант Російської імператорської армії. Походив зі старовинного норвезького дворянського роду. 1779 розпочав військову службу. У складі Дніпровського полку брав участь у придушенні рухів кримських татар, взятті фортеці Бендери (1789). 1800 вийшов у відставку, але 1801 призначений шефом 4-го Єгерського полку. У другій війні з Наполеоном (1806 – 1809) відзначився у битвах під Пултуськом, Прейсіш-Ейлау, Гельсберзі та Фрідландом. У фінську кампанію 1808 командував військами на березі Ботнічної затоки. 1812 командував 2-м піхотним корпусом армії Барклая де Толлі. За Бородинську битву нагороджений орденом Святого Олександра Невського. 18 жовтня 1812 загинув у битві під Тарутіним (Калузька губернія). Дата: 1844 – 1845. Гравер: Доллє Віктор Жан Франсуа ...
Джерело: Юхимець Г. Європейський гравірований портрет XVI – XIX cт. з фондів Національної бібліотеки України імені В.І. Вернадського: дослідження; ілюстрований каталог: у 2 кн. Кн. 1 / Гліб Юхимець та ін.; Нац. б-ка України ім. В.І. Вернадського. – Київ: Академперіодика, 2022. С. 152.
Барклай де Толлі Михайло Богданович (Barclay de Tolly, Michael Andreas; 1761 – 1818) Видатний російський полководець, військовий міністр і член Державної ради (1810 – 1812), князь (з 1815), генерал-фельдмаршал (від 1814), герой французько-російської війни 1812, повний кавалер ордена Святого Георгія. 1813 – 1814 командував об’єднаною російсько-прусською армією, що входила до Богемської армії австрійського фельдмаршала князя Шварценберга. Походив зі старовинного шотландського роду; предки в XVII ст. оселилися в Ризі. Військову службу розпочав 1776; під час російсько-турецької війни (1787 – 1791) відзначився під Очаковим; брав участь у російсько-шведській війні (1788 – 1790), Польській кампанії (1792 – 1794). У французько-російській війні 1812 – головнокомандувач 1-ї Західної армії. Успішно здійснив відхід російської армії до Смоленська, де з’єднався з 2-ю Західною армією Багратіона. Останні роки життя займався бойовою підготовкою ввірених йому армійських підрозділів. Дата: після 1816. Гравер: Зенф Карл Август ...
Джерело: Юхимець Г. Європейський гравірований портрет XVI – XIX cт. з фондів Національної бібліотеки України імені В.І. Вернадського: дослідження; ілюстрований каталог: у 2 кн. Кн. 1 / Гліб Юхимець та ін.; Нац. б-ка України ім. В.І. Вернадського. – Київ: Академперіодика, 2022. С. 167.
Барятинський Олександр Іванович (1815 – 1879) Князь, російський військовий та державний діяч, учасник Кримської війни. Військову освіту здобув у Школі гвардійських підпрапорщиків та кавалерійських юнкерів (1831 – 1833). Командувач козацькою сотнею на Кавказі (1835). Ад’ютант спадкоємця престолу (1839). Командувач батальйону Даргинської експедиції (1845), Кабардинського єгерського полку (1847). Генерал-майор (з 1848), генерал-лейтенант, начальник Головного штабу Кавказького корпусу (від 1853), генерал-ад’ютант (з 1853), намісник Олександра ІІ на Кавказі (з 1857), генерал-фельдмаршал (від 1859). Член Державної ради з 1860. Дата: бл. 1860. Гравер: Лукоїн ...
Джерело: Юхимець Г. Європейський гравірований портрет XVI – XIX cт. з фондів Національної бібліотеки України імені В.І. Вернадського: дослідження; ілюстрований каталог: у 2 кн. Кн. 1 / Гліб Юхимець та ін.; Нац. б-ка України ім. В.І. Вернадського. – Київ: Академперіодика, 2022. С. 169.
Безак Олександр Павлович (1801 – 1869) Російський державний діяч, генерал-ад’ютант (з 1849), генерал-губернатор Оренбурзької і Самарської губерній (1860 – 1865), член Державної ради (1863). Походив з німецького дворянського роду. Освіту здобув у пансіоні для малолітніх при Імператорському московському університеті, в Царськосельському ліцеї. 1819 розпочав військову службу. Відзначився у російсько-турецькій війні (1828 – 1829). З 1831 – полковник, начальник штабу артилерії Російської імператорської армії. 1841 у чині генерал-майора тимчасово виконував обов’язки начальника штабу. 1843 супроводжував імператора Миколу I під час поїздки в Берлін на зустріч з королем Пруссії Фрідріхом Вільгельмом IV. З 1848 – начальник штабу командувача артилерії великого князя Михайла Павловича. Від 1849 – начальник штабу інспектора всієї Імператорської Російської артилерії. 1856 під час Кримської війни командував 3-м армійським корпусом, а згодом – 5-м армійським корпусом. Як державний діяч проводив політику русифікації на польських землях. Дата: бл. 1857. Гравер: Шульц Едуард Вільгельм ...
Джерело: Юхимець Г. Європейський гравірований портрет XVI – XIX cт. з фондів Національної бібліотеки України імені В.І. Вернадського: дослідження; ілюстрований каталог: у 2 кн. Кн. 1 / Гліб Юхимець та ін.; Нац. б-ка України ім. В.І. Вернадського. – Київ: Академперіодика, 2022. С. 174.