Бердичевский (Махновский) уезд Киевской губернии (Украина (Україна))

На сайте ВГД собираются люди, увлеченные генеалогией, историей, геральдикой и т.д. Здесь вы найдете собеседников, экспертов, умелых помощников в поисках предков и родственников. Вам подскажут где искать документы о павших в боях и пропавших без вести, в какой архив обратиться при исследовании родословной своей семьи, помогут определить по старой фотографии принадлежность к воинским частям, ведомствам и чину. ВГД - поиск людей в прошлом, настоящем и будущем!

фамилии Погребищенского костела на посл.чверть 19в.

Баерский
Бачинский
Березовский
Бржымский
Валичко
Верцинский
Витвицкий
Вишневский
Войнаровский
Войцеховский
Вонсович
Вроблевский
Выясневский
Галимский
Гвяздовский
Голынский
Грабовецкий
Гуркоский
Данилецкий
Даниловский
Добржанский
Долецкий
Долинский
Доляновский
Древняк
Журавский
Завакевич
Задерковский
Зволинский
Земский
Ильницкий
Калиновский
Каневский
Кобылянский
Когутницкий
Козик
Конарский
Кохановский
Кравчинский
Крачкоский
Кржыжановский
Кржыжевский
Кривчинский
Куташевский
Леванский
Линевич
Логановский
Ляташинский
Малицкий
Машевский
Медынский
Мельницкий
Мигалевич
Милянский
Михаловский
Мончинский
Мяловидзкий
Нивинский
Новицкий
Островский
Павловский
Пацановский
Пашковский
Пиур
Понятовский
Поплавский
Пясецкий
Радецкий
Реминский
Рожанский
Рожковский
росецкий
Ружицкий
Русякевич
Рыдванский
Рысич
Сакович
Свищевский
Скрдицкий
Сливинский
Собестьянский
Соколовский
Сох
Спорышко
Стахурский
Сухоцкий
Тарчевский
Туравский
Урбанский
Хмелевский
Цисойн
Чайн
Шкуратовский
Шоломицкий
Штиль
Штокович
Янковский
Ярынский
Ясенка
Ясинский

фамилии по Прилуцко-Самгородскому костелу

Бабинский
Белецкий
Бельский
Блажевский
Богуславский
Брадцкий
Будаковский
Буткевич
Вацек
Вержбицкий
Вешиневский
Вильчинский
Винский
Висневский
Високинский
Витковский
Высочинский
Габовский
Гаеский
Гардина
Гвидзинский
Генецкий
Генсицкий
Годлевский
Городецкий
Горский
Далечек
Данецкий
Дембицкий
Домановский
Доматевич
Домашевский
Дромарецкий
Дромарицкий
Дромирецкий
Дулецкий
Елмановский
Задерновский
Залеский
Захарт
Зброжек
Зинкевич
Зузанский
Калинский
Каминский
Кацер
Кацер
Качинский
Клопотовский
Кобцюх
Кобылинский
Ковальский
Кожуховский
Козловский
Колаш
Копецкий
Костецкий
Костечковский
Красовский
Кржижановский
Круликовский
Круликовский
Кроликовский
Крупческий
Крушельницкий
Кульхан
Локшицкий
Магулевский
Маргес
Марковский
Масловский
Метельский
Микишка
Мисевич
Мокебо
Мончинский
Мородецкий
Мрочковский
Навар
Наур
Новицкий
Новодворский
Озембловский
Орловский
Осинский
Осняцкий
Островский
Павловский
Падлевский
Перко
Понятовский
Пясковский
Радзиховский
Радзишевский
Разумович
Рапчевский
Рей
Рембицкий
Рожицкий
Ролер
Росинский
Росчеицкий (?)
Ружицкий
Садовский
Свирский
Сербиновский
Сидлецкий
Скавронский
Сковронский
Славинский
Слоневский
Станецкий
Стахорский
Стейскало
Стронговский
Струтынский
Сухомул
Томар
Томыш
Хайка
Хилинский
Хржановска
Черневич
Черногус
Чеховский
Чижевский
Шкурский
Шыманский
Щуцкий
Юхновский
Яворский
Якубовский
Янишевский
Янковский
Янчек
Ясен
Яцковский

Въ метрикѣ объ умершихъ одного изъ селъ Махновскаго уѣзда за 1826 годъ в графѣ причины смерти 2-хъ лѣтнего мальчика написано: "наважденіемъ бѣсовемъ"

AppS написал:

[q]
2-хъ лѣтнего мальчика написано: "наважденіемъ бѣсовемъ"
[/q]

канонічно

Список військовополонених-повстанців армії УНР, розстріляних 23 листопада 1921 р. під селищем Базар Волинської губернії
(подано згідно списку)

10. Онуфрійчук Герасим Семенович, 1888, с. Вікторівка Бердичівського пов.Київської губ.
193. Мокрицький Діонісій Іванович, 1900, Чернявська вол. Бердичівського пов. Київської губ.
288. Слободянюк Павло Панасович, 1896, с. Андріївка Бердичівського пов. Київвської губ.
296. Мердієвський Антон Аврамович, 1895, с. Розкопане Бердичівського пов. Київської губ.

ДАКО ф 2. оп 202 д №
271 По заявлению мещанина Шмуля Белопольског о злоупотребления евреев м.Прилук Каца Белонзора, Равича и др. в количестве около 100 человек, решивших платить прибывшему в это местечко цадику Ребымагидес 1886г
374 О выселении из м.Прилуки Берд.у. Файвеля Фикса и подчинении его гласному надзору полиции вне местностей, объявленных в усиленной охране 6.09.1886г
389 О принятии яда судебным приставом при Бердичевском съезде мировых судей Бяриновым 15.09.1886г
613 По жалобе священника с.Вахновки Николая Карпинского на местных евреев, воспрепятствовавших ему построить ограду возле церковной усадьбы 17.05.1886г
640 О зверской расправе, соершенной крестьянами с.Волоских Махаринец над некоторыми односельцами, подозреваемыми в воровстве 8.12.1886г

Бердичевъ. (1886г.)
Годичная осенняя ярмарка, открываемая въ Бердичевъ въ день Косьмы и Деміана, въ настоящемъ году прошла очень вяло. Лошади и рогатый скотъ были чрезвычайно дешевы, и все таки покупателей на нихъ было очень мало. Чтобы судить, насколько дешевъ рогатый скотъ, достаточно сказать, что въ настоящее время фунтъ мяса въ Бердичевѣ продается по четыре копѣйки. Такое пониженіе цѣнъ объясняютъ съ одной стороны боязнью чумы, а съ другой – неурожаемъ кормовыхъ травъ, вслѣдствіе сухого лѣта, и хозяева боятся, что если не чума, то отсутствіе корма заставитъ ихъ къ веснѣ остаться безъ скота, и потому спѣшатъ сбывать его теперь, пока онъ не успѣлъ еще захудать.
Цѣны на хлѣбъ стоятъ почти прежнія: овесъ 3 руб. за четверть, пшеница отъ 80 коп. до 1 руб. 15 к. пудъ, смотря по сорту, рожъ 65 коп. пудъ.
Во время прилива въ Бердичевъ ярмарочной публики какая то еврейка въ сопровожденіи молодого человѣка, тоже еврея, пріѣхали по желѣзной дорогѣ изъ Бреста и на Бердичевской станціи вдвоемъ зашли въ ретирадное мѣсто. Служащіе на станціи видѣли, какъ еврейка несла что то завернутое въ рукахъ, изъ ретирадного-же мѣста она вышла безъ свертка. Послѣ ихъ ухода прохожіе услышали плачъ ребенка, раздававшійся изъ ретираднаго мѣста; позвали полицію и при ея помощи извлекли оттуда крошечнаго мальчика, которому при паденіи удалось зацѣпиться и повиснуть надъ выгребной ямой. Виновные въ преступленіи пока не отысканы.

http://keenander.narod.ru/beauvois/bov04.htm
...
Проте в 1879-1880 роках київський губернатор уже не зміг приховати розмаху бунтів у двох найбільших польських володіннях. Вони відбувалися на тлі маршу армії на війну з Туреччиною, який цілком перевернув плин щоденного життя. Аби вразити неосвічених і наївних селян, влада вирішила перетворити межування на урочисті релігійні церемонії. Понятим разом з землемірами пропонували складати присягу в православній церкві, щоб «гарантувати» правдивість вимірювання й уникнути суперечок. Та це не ошукало селян с. Ксаверівка у величезних маєтностях Браницьких під Білою Церквою: вони заблокували церкву й не дозволили провести церемонію. Цей приклад наслідували у сусідніх селах Пінчуки, Мар’янівка і Митниця Васильківського повіту. Селяни відмовилися рахуватися з землемірними роботами, які все-таки були проведені, наміряючись й далі працювати на землі, обробленій їхніми батьками й дідами. Викликана сотня козаків наштовхнулася на солідарність усіх згаданих сіл, мешканці яких уже визволили тих, кого заарештувала місцева поліція. Як уже згадувалося, цей рух підтримала навіть польська декласована шляхта, котра, як підкреслював губернатор, не мала жодного відношення до справи. Доки частину бунтівників кували в кайдани, інші захопили землемірів і свідків, котрих вдалося визволити аж після того, як козаки побили багатьох батогами. Прибуття на місце події Гессе завершило упокорення, козаки стали на постій у п’яти селах, Браницький з задоволенням спостерігав за землемірними роботами під їхньою охороною.

Траплялося, за висловом Гессе, і «дещо прикріше». У 1880 р. схожий до згаданого інцидент мав місце в с.Павлівка біля Бердичева у маєтку поляків Плуховського і Ковальської. Тут селяни не дозволили провести урочисту церемонію з присягою, прогнали московських землемірів, а солдатам, які прибули на допомогу польським панам, довелося воювати з натовпом нещасних, що виставили наперед вагітних і жінок з немовлятами. Але губернатора, котрий прибув особисто, аби нагнати страху на повсталих, найбільше бентежив характер вимог. Вони свідчили, що українці мають добру пам’ять. Вони розмахували відомою листівкою, виданою росіянами в 1863 р. з метою антипольської агітації — «Зверненням до російського народу, який проживає у Південно-Західній та Західній Росії», де народу обіцяли землю. Отже, тут, як і в маєтку Браницьких, Гессе не зміг покарати натовп з бажаною суворістю, слухаючи викрики й образи: страх і усвідомлення двозначності ситуації примусили його бути обережним і стриманим

и прочее про уезд и правобережную украину вообще:

http://keenander.narod.ru/beauvois/bov.htm
.......
У згаданому листі за вересень 1867 р. голова Бердичівського суду писав: «Останнім часом немало землевласників, побоюючись, що надана в оренду однодвірцям земля надовго залишиться в їхніх руках, та ще й за незмінну ціну, почали відбирати в них поля і домівки». Вираз «останнім часом» у вустах судового чиновника може, найімовірніше, означати рік чи два, тож логічно припустити, що позбавлення чиншовиків землі почалося невдовзі після краху повстання. Далі в цьому ж листі натрапляємо на головне свідчення того, наскільки питання чиншової власності переплутувалося з селянським: «У багатьох маєтках однодвірці користувалися будівлями, які поміщики відібрали у селян, а також незайнятими громадськими землями, що знаходились у розпорядженні панів. Сьогодні ці землі й будівлі повертаються селянам...». Коли ж ці землі були забрані в селян і передані шляхті? Цілком імовірно, що йдеться про те, в який спосіб оминали інвентарну реформу 1847 р. 52 : замість того, щоб надати селянам можливість скористатися проведеною в їхніх інтересах реформою, польські пани воліли передати якомога більше землі в чиншове володіння шляхті з метою перешкодити зміцненню позицій селян. У контексті посиленого сприяння селянам з 1865 р. і повернення цих земель тим, кому вони від початку й призначалися, це неминуче загострило відносини між селянами й однодвірцями, а ще більше — між однодвірцями й поміщиками. «Ось чому однодвірці, — писав бердичівський суддя, — залишившись без землі й притулку, безперервно звертаються з проханням полегшити їхню нещасну долю. Під час перебування київського губернатора в містечку Самгородок надійшло багато скарг однодвірців на поміщиків з протестами проти відбирання землі. Оскільки в Бердичівському повіті на приватних землях проживає не одна тисяча родин однодвірців, постає необхідність якомога швидше вирішити цю проблему. Якщо на цих людей не будуть поширені правила, підтверджені імператорським указом від 25 липня 1864 р., однодвірці опиняться в дуже незавидному становищі і перетворяться на величезну масу пролетарів».

.....
Найважливішим здавалося стерти політичні ознаки й символи минулого. Генерал-губернатор наказав скрупульозно доповідати про випадки патріотичної зухвалості шляхти, хоча проблема полягала зовсім в іншому, і знадобилося 15 років, щоб влада зрозуміла, до чого йдеться. Так, 15 серпня 1867 р. однодвірця Яна Сливинського з Бердичева ув’язнено на два місяці за те, що напідпитку в корчмі він образив імператора словами: «Щоб він здох»
....
Накладаючись на селянські заворушення та на просоціалістичні настрої по селах, «питання чиншовиків» набирало небезпечного забарвлення. У 1875 р., побоюючись заворушень, дехто з польських поміщиків (наприклад, Виговський з маєтку Титусівка під Бердичевом) відмовився вимагати підвищеного чиншу, коли чиншовики не стали його сплачувати. Суд був готовий вдатися до репресивних заходів, але Виговський висловив сподівання, що такий жест сприятиме порозумінню. Принагідне він попросив представників губернської влади вжити енергійних заходів «для усунення всіх заколотників — революціонерів-соціалістів»
...
чиншовики з с. Зарудинці під Бердичевом, власності Мазаракі, обурюючись, що від них нібито приховують указ про поновлення їхніх прав, прогнали робітників нового орендаря Гаворовського, «не боячись, що їх всіх до останнього вишлють або вб’ють». У цей самий час близько сотні їхніх дружин, озброєних хто чим, відтіснили поліцію і лаючись забрали у волосного старшини його нагрудну ну-ну.
...
Єдиним відомим прикладом незацікавленої благодійності, пов’язаної швидше з толстовською модою на «каяття панів», ніж з католицизмом і польським патріотизмом, є Євстафій Івановський, власник багатого маєтку Шалайгородок в Бердичівському повіті. Після проголошення Положення 1886 р. його колишні чиншовики, які повірили Безаку й 1870 р. переїхали в Крим, почали масово повертатися, намагаючись втекти від злиднів, що їх там переслідували, оскільки вважали, що Положення дозволяє таке повернення. Івановський здивував усіх, коли через 14 років дозволив обідраній шляхті безкоштовно зайняти колишні наділи, площа яких сягала 2 тис. десятин
...
З документів невідомо, чи домоглися якихось результатів декласовані шляхтичі з маєтку родини Подгорських у с. Долотецьке під Бердичевом, які у 1887 р. конфіскували врожай жита свого колишнього пана.
...
Навіть деякі підтверджені, хоча й зубожілі шляхтичі, які утримували сім’ю лише завдяки праці в сусідніх маєтках і аж ніяк не могли платити постійно зростаючий чинш, були позбавлені всього цього багатіями, що досі їх підтримували. Так сталося з Матеушем Павловським з с. Глухівці з-під Бердичева, який даремно звертався 1888 р. до генерал-губернатора після того, як спадкоємці Едварда Межевського забрали в нього чиншове володіння. Його дружина й п’ятеро дітей жили у страшенних злиднях.
В цього шляхтича був принаймні дах над головою, де він міг заховатися зі своїм відчаєм. У величезної ж маси декласованої шляхти не залишилося нічого. Катастрофічність ситуації відчувається навіть у стилі багатьох скарг, бо ці знедолені не мали чим заплатити писарям, які належно виклали б їхні вимоги. Багато листів — це нерозбірливе лепетання, що дуже приблизною російською мовою розгублено повторює формулювання про «повернення автентичних земель, нині втрачених»
...
Так, 15 квітня 1905 р. неписьменний чиншовик Антоній Петрашкевич і його 13 дітей стали жертвами поміщика Чубинського в с. Киріївка під Бердичевом;
...

Бердичевский (Махновский) уезд Киевской губернии

Диалоговая тема (вопросы/ответы)